Державна регіонально-економічна політика її сутність, значення та основні напрямки

- Регіональна економіка, РПС -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Сутність державної регіонально-економічної політики.

2. Головні завдання та наслідки регіонально-економічної політики.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив об'єктивну необхідність системного дослідження регіональної економіки, аналізу недоліків та суперечностей, які існують між центром і регіонами у сфері міжбюджетних відносин, механізму організації влади в регіонах, зокрема в розмежуванні повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також адміністративно-територіального устрою України.

Проблемам регіональної економічної політики присвячено численні публікації як молодих науковців, так і досвідчених вчених, зокрема М. Долішнього, І. Лукінова, С. Дорогунцова. Б. Данилишина, М. Паламарчука, Л. Чернюк, Л. Руденка, О. Шаблія та ін., які створили теоретико-методичне підґрунтя для подальших наукових пошуків у цій галузі. Нині аналізу фінансових відносин присвячено ряд публікацій, але всі вони розглядають проблему в одній площині, не враховуючи багатоаспектність явища та специфіку його прояву для окремих регіонів України. Серед нагальних проблем у цій сфері — надмірність бюджетних видатків на центральну владу, відсутність реального фінансового забезпечення місцевого і регіонального розвитку.

Основними причинами такого стану є: нечітке розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, велика кількість так званих делегованих повноважень, що позбавляє суб'єктів місцевого самоврядування організаційно-правової самостійності; недосконалість статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня, які фактично позбавлені власних виконавчих органів; недосконалість правової бази; невизначеності з питань фінансово-економічних основ розвитку місцевого самоврядування.

1. Сутність державної регіонально-економічної політики

Регіональна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв”язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим,що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того,які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з’єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв’язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід,південь), а в інших — сільське господарство(захід,північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

Державна регіональна політика спрямовується на забезпечення однакових організаційно-правових умов функціонування регіональних господарських комплексів та збереження територіальної цілісності Української держави. Ця політика грунтується на таких основних принципах:

— партнерства і тісної взаємодії центральних, регіональних та місцевих органів державної влади і самоврядування у вирішенні завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

— дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та досягнення єдності у напрямках розвитку продуктивних сил регіонів і країни в цілому;

— створення відповідних правових та економічних умов для подальшого підвищення фінансово-економічної самостійності регіонів, досягнення чіткого розмежування повноважень у діяльності органів влади і управління різних рівнів та посилення відповідальності місцевих органів за комплексний розвиток відповідних територій, більш повного задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб населення;

— досягнення економічного ефекту за рахунок територіального поділу праці, раціональної системи природокористування, налагодження і розширення тісних міжрегіональних зв'язків у межах єдиного ринкового простору України, а також розвитку прикордонної торгівлі та інших форм зовнішньоекономічного співробітництва;

— врахування вимог екологічної безпеки при реформуванні структури господарських комплексів регіонів і розміщенні нових підприємств.

Головними цілями регіональної економічної політики є:

— примноження національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного, науково-технічного та виробничого потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між ними;

— послідовне скорочення найбільш значних відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, створення умов для зміцнення економічної бази відсталих регіонів;

— досягнення економічно і соціально виправданого рівня комплексності і раціоналізації структури господарства регіонів, підвищення рівня життєзабезпечення галузей виробництва в ринкових умовах;

— створення міцних засад для поліпшення демографічної ситуації, збільшення тривалості життя населення та підвищення рівня його якості у кожному регіоні;

— послідовне формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізація економічної діяльності та забезпечення комплексного розвитку кожного міста, села та селища;

— регулювання природно-ресурсної збалансованості регіонів, запобігання забрудненню природного середовища, ефективне використання та відтворення природних ресурсів, збереження генетичного фонду живої природи, унікальних заповідних територій та природних об'єктів.

Концепція державної регіональної економічної політики включає положення щодо державних пріоритетів регіонального розвитку, які реалізуються, як правило, на протязі тривалого періоду і передбачають вирішення великомасштабних завдань.

Державні пріоритети регіонального розвитку мають на увазі надання фінансових та інших переваг на відповідному етапі певним галузям господарства і видам діяльності з метою ефективного використання природно-економічного потенціалу регіонів і вирішення запланованих соціально-економічних проблем держави.

В Концепції регіональної політики до таких пріоритетів віднесені:

— здійснення прогресивної структурної перебудови економіки, в першу чергу — найбільш промислово розвинутих центрів і регіонів, для яких характерна надмірна концентрація підприємств важкої індустрії, військово-промислового комплексу та складна екологічна ситуація. Наприклад, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь, Макіївка, Львів, Кременчук тощо;

— заохочення розвитку експортних та імпортозаміщуючих виробництв у районах, які мають сприятливе транспортно-географічне розташування, значний економічний і науково-технічний потенціал. Це окремі області східної, південної та західної частин країни;

— інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, насамперед, у центральних, південних та північних районах, шляхом більш раціональної його спеціалізації, реформування виробничих і соціальних відносин, інтеграції переробних галузей з вирощуванням сільськогосподарської продукції і сировини;

— суттєве оздоровлення екологічного середовища у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття, а також територій, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС;

— більш повне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпат та інших регіонів із сприятливими природно-кліматичними умовами. Формування у перспективі у цих регіонах високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів загальнодержавного і міжнародного значення;

— прискорений розвиток регіональної та міжрегіональної виробничої інфраструктури (транспорту, зв'язку, телекомунікацій, енергозабезпечення тощо).

До основних функцій МДА стосовно регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку регіонів належать: розроблення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об'єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; впорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист і розв'язання проблем зайнятості населення тощо.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання регіонального розвитку є:

• нормативно-правова база;

• реалізація ДПЕСР України, державних регіональних ЦКП, а також програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва тощо.

2. Головні завдання та наслідки регіонально-економічної політики

Першочерговими поточними завданнями регіональної політики є:

— забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного зростання у кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;

— сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також ринкової інфраструктури;

— планомірне здійснення програм комплексного облаштування в південних районах (в першу чергу в Криму) депортованих народів, які повертаються в місця традиційного в минулому проживання;

— здійснення заходів щодо прискореного будівництва об'єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення з метою відселення жителів із забруднених районів Житомирської,

Київської, Рівненської областей, їхнього соціального захисту та проведення дезактиваційних робіт;

— створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у окремих регіонах України;

— сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів, насамперед, з країнами СНД;

— забезпечення раціональної системи природокористування у регіонах, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій та безвідходних виробництв.

Реалізація пріоритетних напрямків регіональної структурної політики передбачає:

— прискорений розвиток споживчого сектору економіки і створення (у тому числі й шляхом реалізації конверсійної програми) фінансових і матеріальних передумов для насичення регіональних ринків товарами народного споживання й продуктами харчування, збільшення обсягів, спектру та поліпшення якості споживчих послуг;

— досягнення еколого-економічної рівноваги у регіонах, зниження антропогенного впливу на природне середовище, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення;

— досягнення збалансованості потужностей інфраструктурних ; галузей з потребами всього народногосподарського комплексу України.

Здійснення структурних та інших перетворень у регіональних народногосподарських комплексах потребує прямої фінансової підтримки з боку держави, використання фінансових ресурсів підприємств, місцевих органів влади і управління, активного залучення іноземних інвестицій.

Важливим напрямком реалізації заходів регіональної політики є, перш за все, створення необхідної законодавчо-нормативної бази щодо управління територіальним розвитком, чіткого регламентування відносин і повноважень між органами влади і самоврядування різних рівнів, а також між органами місцевого самоврядування і суб'єктами економічної діяльності у регіонах. Особлива увага при цьому повинна бути спрямована на досягнення раціонального співвідношення централізму і децентралізму в управлінні соціально-економічними процесами, збалансованості взаємовідносин між центром і регіонами. Якщо не досягнуто необхідного ступеня децентралізації, то це призведе до розбіжностей і напруженості у стосунках регіонів з центром, а також у внутрірегіональних стосунках.

Валютно-фінансова, кредитна, податкова та цінова політика держави мали б створювати передумови для внутрірегіонального нагромадження, формування фінансово достатніх місцевих бюджетів і вкрай необхідних для регіонів фондів фінансового регулювання. Тільки за таких умов владні структури областей та районів можуть впливати на розвиток підприємництва, активізацію ініціативи щодо удосконалення та ефективного використання трудового потенціалу, ресурсів, зростання товарного виробництва та життєвого рівня людей. Проте продовжується вилучення державою бюджетних коштів деяких областей та м. Києва, що послаблює фінансово-економічну базу багатьох регіонів і практично перетворює державний бюджет у знаряддя досягнення політичних цілей управлінською бізнес-елітою. Це не дає змоги вживати цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, що забезпечувало б ефективне регулювання процесів регіонального і місцевого розвитку, узгодження дій центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структурної перебудови економіки країни, оскільки в Україні за останні роки сформовано неконтрольовану владу феодального типу.

Як би там не було, але модель регіональної політики, закріплена в Основному Законі країни, як і раніше, спирається головним чином на безпосереднє втручання центру в діяльність місцевих органів влади. Коло таким чином замкнулося: реформи реформами, а найголовніша святиня — диктат центру — залишилася недоторканною.

Необхідно зазначити, що в цілому, за світовими критеріями, рівень економічного розвитку України був найнижчий, а сьогодні спостерігається його зростання, але серед окремих регіонів цей рівень коливається у досить широких межах. Як і в попередні 10 років, більш висока ділова активність спостерігається у центральних, південних та східних регіонах. Подібні факти показують, що чинники, які гальмують ринкову активність, залишаються досить вагомими. Привертає значну увагу та обставина, що центр тяжіння економічної діяльності послідовно і неухильно зміщується у бік фінансово-посередницької діяльності. Наприклад, Київ за обсягом отриманого прибутку (навіть без урахування прибутку банків) далеко випередив такі традиційно виробничі регіони, як Донецьку і Запорізьку області.

Першочергові завдання регіональної економічної політики конкретизують стратегічні напрями і спрямовуються на поетапне вирішення назрілих проблем. Серед цих завдань, зокрема:

— створення нормативно-правової та методологічної бази управління розвитком регіонів;

— забезпечення раціональної системи природокористування у регіонах;

— розроблення та реалізація державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів;

— сприяння формуванню регіональних ринків, створенню і функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах;

— широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами – колишніми республіками СРСР;

— створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного проживання.

Висновки

1. Ефективність регіональної економічної політики повністю залежить від ефективності реформування економіки в країні, яке фактично перебуває на початковому етапі.

2. Регіональна економічна політика, як і економічна політика в цілому, неактивна і непослідовна.

3. її основа — податкова політика і правове забезпечення — перебувають на стадії реформування.

4. Проте, вже зараз регіонально зорієнтована діяльність центральних владних структур починає впливати (зі знаком "плюс" чи "мінус") практично на всі регіони, всі області України.

5. Державне регулювання у сфері регіонального розвитку проявляється головним чином залежно від наявності субсидій регіонам із держбюждету, в частці приватної власності — в обсягах всієї власності на території регіонів, в податкових пільгах, наданим тим чи іншим із них.

Регіональна політика може бути ефективною тільки при комплексній, узгодженій реалізації всіх її аспектів. Головним індикатором активності і дієвості її є досягнення основних рівноваг соціально-економічного і екологічного розвитку держави, пом'якшення макроекономічних територіальних диспропорцій і забезпечення переходу до стійкого розвитку всіх її регіонів з поліпшенням якості життя населення, збереженням біологічного різномаїття природи та її ренатуралізації в цілому.

Список використаних джерел

1. Горленко І.О. Регіональна політика України:зміст і напрями реалізації //Український географічний журнал. — 1997. — № 3. — C. 10-16.

2. Дьомін О. Політика регіонального розвитку в умовах поглиблення ринкових реформ в Україні //Економіка України. — 2003. — № 6. — С.4-13

3. Злупко С. Основи регіонології: концептуальний підхід: Обгрунтовуються шляхи формування і пріоритети регіональної соціально-економічної політики //Вісник Національної Академії наук України. — 2004. — № 11. — C. 12-25.

4. Кулік О. Перспективи регіональної економічної політики на межі ХХ та на початку ХХIстоліть //Український географічний журнал. — 1999. — № 1. — C. 11-14

5. Мінін Л.В. Регіональна економічна політика суверенної України //Український географічний журнал. — 1997. — № 1. — C. 3-6

6. Пила В. Регіональна політика України //Регіональні перспективи. — 1997. — № 1. — C. 5-8

7. Стеченко М. Становлення політики регіонального розвитку в Україні //Регіональні перспективи. — 1997. — № 1. — C. 9-11

8. Том’юк Т. Регіональна політика як інструмент державного регулювання економіки //Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — № 5. — C. 12-15.

9. Ягодка А. Перекоси регіональної економічної політики держави //Економіка України. — 2004. — № 8. — С.28-36