Державний фінансовий контроль

1. Суть зустрічної перевірки і порядок її проведення

Зустрічна перевірка — позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності платника з питань сплати та цільового використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування разом з іншими платниками.

Зустрічні документальні перевірки проводяться, як тільки виникає необхідність. Вони здійснюються на підприємствах, діяльність яких пов'язана з діяльністю підприємства, на якому проводиться планова документальна перевірка. Як правило, такі перевірки включають одне чи кілька питань.

Документальні перевірки супроводжуються проведенням зустрічних перевірок основних постачальників платника податків, а за необхідності – і клієнтів (покупців) платника.

Указ про дерегулювання закріплює види перевірок та підстави для їх проведення. Аналіз Указу про дерегулювання дозволяє дійти висновку, що такий вид окремих перевірок, як зустрічна перевірка, відсутній, тому на даному етапі зустрічні перевірки проводяться виключно в межах перевірок, визначених названим вище Указом.

Ціль зустрічної перевірки — виявити факти здійснення певної угоди, повноти оприбуткування отриманої по ній продукції або виторгу від реалізації. Зокрема, зустрічна перевірка проводиться, коли є підстави думати, що в налогоплательщика, що перевіряється, не прибуткувалися отримані по угодах товари або виторг від реалізації товарів (робіт, послуг). Зустрічна перевірка може проводитися тільки в рамках виїзної або камеральної податкової перевірки. При цьому особа (контрагент), що володіє необхідною інформацією про фінансово-господарську діяльність платника податків, і сам платник податків можуть бути на обліку в різних податкових органах. Таким чином, зустрічні перевірки проводяться як податковим органом, у якому є на обліку платник податків — контрагент (по мотивованому запиті іншого податкового органа), так і податковим органом, що проводить виїзну або камеральну перевірку.

Зустрічна перевірка дає можливість виявити факти часткового або повного неоприбуткування матеріальних цінностей на підприємстві, одержаних від постачальників або з оптових баз. Для виявлення подібних випадків потрібна письмова відповідь на запитання аудитора про кількість і дату відпущених або відвантажених матеріалів, їхню вартість. Письмова відповідь підлягає зустрічній перевірці з документами підконтрольного підприємства[3, c. 215-217].

Метою зустрічних перевірок є встановлення таких фактів:

· чи є постачальник платником ПДВ;

· чи подає він до податкового органу звітність;

· чи включено податкову накладну, за якою проводиться зустрічна перевірка, до книги обліку продаж постачальника.

Підставами для проведення зустрічних перевірок можуть бути:

· здійснення закупок товарно_матеріальних цінностей у великих обсягах (під великими обсягами розуміють поставку, при якій сума сплаченого ПДВ більше або дорівнює 10% суми закупок, задекларованих у складі податкового кредиту);

· придбання за місяць товарів (робіт, послуг), які віднесено до складу валових витрат (а ПДВ – до складу податкового кредиту) на суму 3 000 грн. і більше для юридичних осіб, а для фізичних осіб – 500 грн. і більше;

· перевірки дебіторської та кредиторської заборгованості (особливо це стосується підприємств, які працюють збитково і при цьому придбають основні фонди) та ін.

Підставою для проведення зустрічної перевірки у суб'єкта підприємницької діяльності за фактами порушень, установленими в ході ревізії (перевірки), що проводиться за зверненням правоохоронних органів, буде постанова прокурора, слідчого або особи, яка проводить дізнання, про призначення таких зустрічних перевірок.

Зустрічні перевірки за межами регіону, в якому за зверненням правоохоронного органу проводиться основна ревізія чи перевірка, здійснюють КРУ того регіону, в якому знаходиться суб'єкт підприємницької діяльності. на підставі постанови про призначення зустрічної перевірки, винесеної правоохоронним органом.

Для забезпечення проведення зустрічної перевірки за межами регіону керівник КРУ в регіоні, де з ініціативи правоохоронного органу проводиться основна ревізія (перевірка), письмово звертається до цього правоохоронного органу з обґрунтуванням потреби у проведенні зустрічної перевірки. У письмовому зверненні, з посиланням на ч.2 п.3.16 Інструкції N 107, необхідно запропонувати правоохоронному органу організувати зустрічну перевірку за межами регіону.

Не регламентується процедура проведення зустрічної перевірки, не обмежує строків її здійснення й податкових періодів, за які вона проводиться. Відсутні обмеження й по кількості повторних зустрічних перевірок за тим самим податками за перевірений або податковий період, що перевіряється.

Існують дві умови, при одночасному виконанні яких фірма може потрапити під зустрічну перевірку:

· якщо в контрагента компанії проводиться камеральна або виїзна перевірка;

· коли діяльність підприємства безпосередньо пов'язана з діяльністю контрагента, що перевіряється.

При невиконанні якого-небудь із умов податківці не вправі вимагати документи в рамках зустрічної перевірки[6, c. 93-95].

2. Контроль за правильністю оцінки, переоцінки і дооцінки основних засобів

Для прийняття правильних рішень по управлінню основними засобами необхідна своєчасна, достатня і достовірна інформація. Її відсутність може призвести до формування даних, що в спотвореному вигляді відображають фінансово-майновий стан підприємства. Саме облікова інформація дозволить сформулювати загальну концепцію ефективності управління основними засобами. Щоб бути об'єктивною, вона повинна базуватися на єдиних теоретичних основах обліку і не ускладнюватись відсутністю чітких визначень його об'єктів. Від формування єдиного інформаційного простору буде залежати максимальна адаптація облікової практики до міжнародних стандартів.

Здійснюючи вартісну оцінку основних засобів, підприємству необхідно виходити з того, що об'єкт основних засобів визнається активом у випадку, якщо існує ймовірність того, що підприємство буде отримувати в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цього об'єкта, і його вартість може бути достовірно визначена. Тому при визначенні вхідного сальдо по статті балансу "Основні засоби станом на 1 січня поточного року" необхідно списувати застарілі основні засоби, а також ті, які не відповідають визначенню активів, із віднесенням їх вартості на зменшення нерозподіленого прибутку. Основні засоби, які будуть визнані непридатними для використання протягом звітного періоду, повинні бути списані на затрати цього періоду за їх залишковою вартістю. Аудитор також повинен упевнитися в тому, що основні засоби, які за даними бухгалтерського обліку повністю зношені, тобто з нульовою вартістю, але можуть у майбутньому принести певну економічну вигоду, переоцінені до їх справедливої вартості й відображені в складі необоротних активів підприємства-клієнта.

Для відображення в обліку реальної вартості об'єктів основні фонди періодично підлягають індексації, під час якої всі основні фонди оцінюють за відновною вартістю при одночасному встановленні їх зносу.

Переоцінена первинна вартість та знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки — у складі затрат звітного періоду.

Підприємствам надано право на кінець року здійснювати переоцінку основних засобів за справедливою вартістю.

При цьому в разі переоцінки окремого об'єкта основних засобів переоцінці підлягають всі інші активи, які належать до даної групи.

Переоцінена первинна вартість і знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток відповідно первинної вартості або зносу на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається шляхом ділення справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість[5, c. 127-129].

Виходячи з вимог П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємство зобов’язане щоквартально здійснювати оцінку окремих об’єктів основних засобів з кожної групи основних засобів, щоб порівнявши визначену справедливу вартість цих активів з їхньою залишковою вартістю вирішити чи треба здійснювати переоцінку, і якщо треба, то яких саме груп об’єктів основних засобів. Зрозуміло, що на сьогоднішній день на практиці це майже неможливо. Хоча такий підхід, очевидно, є найбільш теоретично строгим та обґрунтованим, але на практиці він є вкрай обтяжливим для підприємства з точки зору фінансових витрат і витрат часу, та взагалі може стати на перешкоді нормальної діяльності підприємства. Таким чином П(С)БО 7 “Основні засоби” передбачає використання кількісного критерію суттєвості (більш ніж 10-відсоткове відхилення залишкової вартості об’єкту основних засобів від його справедливої вартості вважається суттєвим) практичне використання якого на сьогоднішній день вкрай ускладнене.

Результати переоцінки основних засобів фіксуються в звіті про оцінку – документі, що має юридичну силу. Згідно зі статтею 12 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”: “Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності”.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відображається в складі додаткового капіталу (рахунок 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів»), а сума уцінки — в складі витрат звітного періоду (рахунок 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»)[8, c. 119-120].

3. Контроль непродуктивних витрат і витрат на виробництві

Залежно від користувачів отриманої інформації обумовлюється розмежування систем зовнішнього та внутрішнього контролю. Зовнішній контроль витрат здійснюється органами Державної податкової адміністрації України шляхом перевірки правильності обчислення валових витрат та розрахунку податкових платежів; банками при перевірці цільового використання кредитів; громадськими та перевіряючими організаціями при перевірці правильності сплати місцевих податків і зборів. Внутрішній контроль здійснюється спеціалістами підприємства, і його завданням є забезпечення виробництва ресурсами, їх збереження та сприяння впровадженню прогресивних технологій і раціональних методів праці, економне використання паливно-енергетичних ресурсів з метою зниження собівартості молочної продукції.

Особливо важливим видом внутрішнього контролю для сучасних молокопереробних підприємств є внутрішньогосподарський контроль, який є складовою частиною ринкового механізму та одним із основних прийомів перевірки виконання прийнятих рішень. Непродуктивні витрати — не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Характерною особливістю внутрішньогосподарського контролю виступає те, що він проводиться в процесі господарської діяльності, в момент здійснення та оформлення господарських операцій, що надає можливість вчасно виявляти недоліки, вивчати причини їх виникнення та вживати заходів щодо їх усунення.

Внутрішньогосподарський контроль за допомогою методу елімінування витрат, тобто їх визначення за місцями утворення і центрами відповідальності та мережі автоматизованого робочого місця дозволяє впливати на формування собівартості молочної продукції протягом всього циклу її виробництва і реалізації.

За періодичністю здійснення внутрішньогосподарський контроль підрозділяється на попередній, поточний (оперативний) та ретроспективний (завершальний після звітного періоду).

Досліджуючи витрати за елементами, є можливість встановити не тільки загальну суму затрат, а і їхню структуру, питому вагу окремих затрат, розмір доходу. Крім того по елементний поділ витрат може бути успішно використаний під час аналізу витрат виробництва для визначених факторів, що позитивно чи негативно впливають на ефективність виробництва. Поелементне групування витрат є підставою для складання кошторисів[4, c. 136-138].

Ретроспективний характер цього контролю не дає можливості попередити незаконні та економічно недоцільні дії, адже інформація про відхилення надходить надто пізно (через 10-30 днів після встановлення відхилення), що, враховуючи короткий цикл виробництва більшості молокопродуктів (2 – 5 днів), не дозволяє приймати коригуючі рішення з метою зниження непродуктивних витрат і втрат. За цих умов вирішальне значення для управління витратами на молокопереробних підприємствах мають попередній і поточний види контролю.

Крім наведеної класифікації за елементами, для контролю за складом витрат у місцях їх проведення й визначення собівартості за видами вироблюваної продукції потрібно знати, на який вид продукції і коли їх віднести. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

Непродуктивні витрати — це витрати, що виникають через недосконалість організації виробництва, порушення технології тощо.

Основними засобами попереднього контролю є маркетинг, тобто вивчення тенденцій та перспектив попиту та пропозиції на ринках збуту молочної продукції з ціллю визначення структури та обсягів продажу, планування собівартості продукції для забезпечення її конкурентоспроможності і достатнього рівня рентабельності та попередній функціонально-вартісний і аналіз беззбитковості виробництва продукції. До функцій попереднього контролю входять також визначення оптимального розміру партії придбаних основних і допоміжних матеріалів, розробка прогресивних норм сировини, матеріалів та трудових витрат, складання кошторисів накладних витрат окремих підрозділів із закріпленням відповідальності за виконання кошторисів за керівництвом цих підрозділів.

Поточний (оперативний) контроль здійснюється в момент виникнення витрат і забезпечується за допомогою методів нормативного обліку і нормативного калькулювання, що дозволяє не тільки виявити причини та винуватців відхилень від норм витрат, але і в певній мірі передбачити вплив цих відхилень на фінансові результати. Таким чином, контроль набирає прогнозного характеру, змикаючись з короткостроковим плануванням. Враховуючи масовий, поточний і безперервний характер молокопереробного виробництва, саме оперативний контроль є найбільш дійовою функцією в управлінні формуванням собівартості молочних продуктів, тому що дозволяє щоденно в процесі здійснення технологічних операцій встановлювати резерви зниження витрат. Здійснюють такий контроль бригадири, майстри, технологи цехів та інші керівники структурних підрозділів за даними технологічних вимірювальних приладів, а спеціалісти бухгалтерської служби – за показниками внутрішньогосподарського обліку, які відображаються в первинних документах[5, c. 237-239].

Контроль непродуктивних витрат — витрат на невиробничу діяльність і непланові витрати, які виникають внаслідок поганої організації виробництва та праці. До них належать: оплата простоїв, доплати за понаднормову роботу, понаднормові витрати від браку та псування матеріалів, збитки від списання недоамортизованих основних фондів, від стихійних лих, штрафи та інші сплачені економічні санкції, втрати від списання безнадійних боргів тощо.

На собівартість продукції негативно впливають непродуктивні витрати, величину яких визначають за даними бухгалтерських регістрів аналітичного обліку за рахунками 91 „Загально виробничі витрати” і 92 „Адміністративні витрати” (журнали – ордери й відомості ). Загально виробничі непродуктивні витрати включають:

· втрати від простоїв з вини цехів;

· нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей і незавершеного виробництва[7, c. 67].

4. Завдання, джерела і нормативні акти контролю фінансових наслідків та фінансового стану

Предметом державного фінансового контролю є фінансово-господарська діяльність суб’єктів господарювання у частині формування, володіння, використання та відчуження грошових коштів та інших активів, що належать та/або мають належати державі, у тому числі за зобов’язаннями по податках, зборах та інших обов’язкових платежах і відрахуваннях до бюджету та позабюджетних фондів.

До завдань контролю фінансових наслідків та фінансового стану належать здійснення контролю за:

• використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;

• виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів;

• використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів;

• веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.

Значення фінансового контролю виражається в тому, що при його проведенні перевіряється, по-перше, дотримання встановленого правопорядку в процесі фінансової діяльності державними і суспільними органами, підприємствами, установами, по-друге, економічна обґрунтованість і ефективність здійснюваних дій, відповідність їх задачам держави.

Залежно від джерел інформації та методики виконання контрольних дій ревізії (перевірки) поділяють на документальні та фактичні. Такий поділ є деякою мірою умовним, адже в основу його розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних лій. Так, джерелами інформації для документального контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичного плану об'єктів, що перевіряються, за даними їх перевірки в натуральному вираженні, а тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських операцій.

Державний контроль в Україні згідно з чинним законодавством здійснюють мірою необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державної влади України та підвідомчі їм організації: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Рахункова палата, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад (їхніх фінансові управління), Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України, різні служби та інспекції.

Незалежний (або аудиторський) контроль здійснюють аудитори (аудиторські фірми) за договорами з державними та приватними підприємствами перевіряючи достовірність звітних даних, балансів і водночас надаючи консультаційні послуги з питань обліку, фінансів. Такий контроль призначено здебільшого для об’єктів приватного сектора економіки.

Контроль власника можна переділити на: галузевий (це контроль міністерств, державних комітетів підпорядкованих їм за галузевістю підприємств, установ та організацій, наприклад, щодо виконання планових завдань із виробничої та фінансово-господарської діяльності) і внутрішньогосподарський (здійснюваний власниками підприємств, його бухгалтерською службою)[2, c. 173-175].

Невідкладною справою є формування в країні ефективного державного фінансового контролю, який функціонував би як цілісна система. Проблема полягає в тому, що на сьогодні контрольні функції у фінансовій сфері покладено приблизно на десять державних органів, повноваження яких досить часто дублюються, що можна пояснити недосконалістю нормативної бази та її відрубністю. Саме тому виникає потреба у прийнятті єдиного нормативного акта – Закону України „Про державний фінансовий контроль”.

Нині у комітетах Верховної Ради опрацьовують декілька законопроектів, пов’язаних із регулюванням державного фінансового контролю. Законопроекти різняться як за змістом, так і за формою. По-різному трактуються однакові поняття, пропонуються різні класифікації форм контролю, контрольних органів, деякі питання взагалі не відображено в законопроектах. Тобто, навіть на рівні законопроекту немає єдиного, суцільного розуміння системи фінансового контролю. Саме тому необхідно звернутися до досвіду інших країн, в яких функції фінансового контролю здійснюють відповідні органи (зазначимо, що коли повноваження більшості з них є спільними, то різниться питання підпорядкування цих органів і стосовно владних повноважень, як-то застосування санкцій). Цікавим є досвід Російської Федерації. У складі РФ діє спеціальний орган із фінансового контролю – Міжвідомча рада з державного фінансового контролю, основні задачі якої полягають у координації та посиленні контролю за надходженнями й видатками бюджету і в забезпеченні своєчасності й повноти збирання податків та інших платежів до бюджету. Загалом функції ради можна охарактеризувати як організаційні, а саме: формування тактики й методології фінансового контролю, визначення його основних напрямків і механізму, а також узгодження практичних заходів щодо здійснення фінансового контролю з іншими контрольними органами. З огляду на те, що в Україні немає подібного органу, можна відповісти на запитання, чи потрібен вів в Україні. Якщо розглядати кожне повноваження ради окремо, то ми побачимо, що дані функції в Україні не є вакантними, тобто вони виконуються вже існуючими органами. Тому, на наш погляд, із організацією нового органу з фінансового контролю в Україні виникло б чимало багато неузгоджених питань, потрібно було б, знову ж таки, розподіляти контрольні функції між уже існуючими органами з урахуванням нового та розв’язувати інші проблеми. Отже, логічним є висновок стосовно покладення перелічених організаційних повноважень на один орган, наприклад, на Контрольно-ревізійне управління.

Для ефективного здійснення фінансового контролю необхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодавством і іншими нормативними актами, що регламентують фінансову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові норми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визначити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із заданими показниками[1, c. 128-130].

Список використаної літератури

1. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. – К.: Вища шк., 2004. – 364 с.

2. Вітвицька Н. Державний фінансовий контроль: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 408с.

3. Державний фінансовий контроль:ревізія та аудит: інтегрований навчально-атестаційний комплекс: / Петро Германчук, Ігор Стефанюк, Наталія Рубан та ін. — К. : АВТ, 2004. — 423 с.

4. Дрозд І.Державний фінансовий контроль: навчальний посібник / Ірина Дрозд, Володимир Шевчук ; Киівський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. — К. : Імекс-ЛТД, 2007. — 303 с.

5. Дудко В. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб. для вищих навч. закл.. — Чернівці : Прут, 2005. — 483с.

6. Наринский А.С., Гаджиев Н.Г. Контроль в условиях рыночной экономики. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 176 с.

7. Оперативный контроль экономической деятельности предприятия/ Б.И.Валуев, Л.П. Горлова, Е.Л. Зернов и др. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 224 с.

8. Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навч.- метод. посібник / О.Д. Василик (ред.). — К. : НІОС, 1998. — 220с.