Вступ.

1. Місце ФРН у світовій економіці й особливості національної економічної моделі.

2. Бюджетний устрій і бюджетна система Німеччини.

3. Міжбюджетні відносини і фінансове вирівнювання у ФРН.

4. Тенденції і проблеми розвитку державної фінансової системи Німеччини.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Федеративну Республіку Німеччини по праву називають одним з «локомотивів» світової економіки. За рівнем економічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві, ступенем участі в міжнародному поділі праці та іншими найважливішими критеріями вона належить до числа найбільш високорозвинених держав світу, входить у так звану «велику сімку». За загальним обсягом ВВП (її частка у ВВП світу в 1997 р. — 4,6%) і за величиною промислового виробництва ФРН займає 4-е місце у світі (після США, КНР, Японії), за середнім показником ВВП на душу населення Німеччина входить у першу десятку країн світу.

Своєрідність ФРН полягає в тому, що післявоєнний економічний устрій Німеччини був сформований відповідно до неоліберальної концепції «соціального ринкового господарства», яка виникла як альтернатива тоталітарній економіці фашистської Німеччини. Основою цієї політики стали такі принципи: держава безпосередньо не займається регулюванням господарських процесів, але вона встановлює правила («рамкові умови»), за якими в умовах вільної конкуренції діють приватні господарські суб'єкти. Для забезпечення такого економічного порядку необхідна дієздатна система цін, яка в основному не піддається державному впливу; стабільність грошового обігу; відкриті ринки, тобто вільний доступ на ринок вітчизняних та іноземних контрагентів; приватна власність; норми відповідальності і свобода укладення договорів; стабільність економічної політики в країні. Ці принципи повинні були доповнюватися сильною соціальною політикою держави, щоб пом'якшити соціальну несправедливість, породжувану ринковими відносинами.

У західних країнах-переможницях у той час були популярні кейнсіанскі ідеї, які обґрунтовували державне втручання в економіку.

1. Місце ФРН у світовій економіці й особливості національної економічної моделі

За п'ятдесятирічний період здійснення принципів соціального ринкового господарства економіка ФРН чотири рази переживала спад:

— у 1966-1967 pp. перша циклічна криза надвиробництва й одночасно структурна криза, що вразила ряд традиційних галузей східнонімецької економіки. Наслідком циклічного спаду стала криза економічної доктрини й економічної політики держави: неоліберальна політика поступилася місцем неокейнсіанству. Для економічної політики це означало посилення державного регулювання на макроекономічному рівні. Вперше в історії ФРН стали розроблятися довгострокові програми економічного розвитку, здійснюватися фінансове планування.

— криза надвиробництва 1974-1975 pp., найглибша в історії ФРН, вразила усі галузі східнонімецької економіки, викликала скорочення ВВП на 5%, промислового виробництва на 12%, внутрішніх приватних інвестицій на 18,5%. Різко зросло число банкрутств, підскочили показники інфляції, масового характеру набуло безробіття. Циклічний спад супроводжувався світовою енергетичною кризою і структурною кризою ряду галузей господарства. Особливу вагу проходженню цього спаду надавала та обставина, що він виник одночасно (синхронно) у більшості розвинутих і багатьох країнах, що розвиваються.

— у 1980-1982 pp. економіка ФРН зазнала третьої економічної кризи, протягом якої найбільш яскраво проявилося переплетення циклічного перенагромадження капіталу з довгостроковими факторами погіршення умов відтворення: структурними диспропорціями, подорожчанням енергоносіїв і сировини на світових ринках, уповільненням темпів зростання продуктивності праці, падінням норми прибутку, фінансовими труднощами компаній. По країні прокотилася хвиля банкрутств, особливої гостроти набула проблема безробіття, упали реальні доходи населення. В ці роки погіршилися і зовнішньоекономічні позиції ФРН: загострення конкуренції, зниження конкурентоспроможності східнонімецьких товарів, відставання в експорті наукомісткої продукції порівняно із США, Японією і деякими іншими країнами, підвищення курсу марки викликали зовнішньоторговельні труднощі. Усе це означало кризу господарського механізму, заснованого на кейнсіанских рекомендаціях. Він обумовив зміну уряду восени 1982 р. і глибокі зміни в концепції та практиці державного регулювання економіки: був здійснений новий поворот в економічній політиці. Однак якщо в США і Великобританії в цей час затвердилася неоконсервативна (ліберальна) модель економіки, то у ФРН — її «пом'якшений» варіант.

Однією з важливих складових нового економічного курсу стала кампанія приватизації державного сектору. Завдяки новій політиці вдалося домогтися зниження частки держави у ВВП, скоротити бюджетний дефіцит, знизити рівень інфляції, домогтися помірних темпів економічного зростання. Приватизація державної власності у ФРН проходила у формі зниження частки держави в акціонерному капіталі компаній при збереженні в ряді випадків переважного впливу держави, тобто можливості здійснювати регулюючі функції. Процес приватизації торкнувся не тільки промислових компаній, а й державної власності у сфері інфраструктури, зокрема, в галузі транспорту, зв'язку, комунального господарства.

Важливою частиною неоконсервативної політики держави в 80-і pp. стала податкова реформа. У ході її реалізації були знижені прямі податки на прибуток компаній і на доходи громадян, зате непрямі податки зросли. Додаткове навантаження на федеральний бюджет у зв'язку з об'єднанням Німеччини вимагало підвищення певних податків і в 90-і pp.

— з кризою 1992-1993 pp., однією з найглибших за післявоєнну історію країни, що стало своєрідним завершенням чергового етапу циклічного розвитку економіки, об'єднана Німеччина впоралася, спираючись на ті ж інструменти моделі соціального ринкового господарства, які використовувалися в 80-і pp. У той же час ця криза виявила проблемні сфери, де певні елементи концепції соціального ринкового господарства вимагають, свого реформування. У першу чергу це стосується структурного безробіття, що продовжує залишатися на високому рівні. У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини: згідно з Договором між ФРН і НДР про створення валютного, економічного і соціального союзу та Договору про державне об'єднання, які набули сили 1 липня і 3 жовтня 1990 р. відповідно. Конституція і принципи соціального ринкового господарства ФРН поширилися на територію колишньої НДР. У результаті швидкого об'єднання (злиття) і включення НДР в економічний простір Західної Німеччини на Східну Німеччину була перенесена майже вся інституціональна структура, правові основи і законодавчі норми ефективно функціонуючої політичної й економічної системи ФРН. У колишній НДР була відразу введена одна з найбільш сильних валют у світі — німецька марка, розвинута банківська система, управління фінансами і т.п. Слідом за лібералізацією економіки і досягненням макроекономічної фінансової стабілізації пішло здійснення приватизації, яка закінчилася в основному до 1994 p., і поступова зміна структури господарства.

Західна Німеччина зустріла об'єднання добре підготовленою в економічному і фінансовому відношенні. Наприкінці 80-х pp. її господарство характеризувалося стійким станом державних фінансів, значним позитивним сальдо платіжного балансу за поточними операціями, високим обсягом чистих зарубіжних активів і стабільною валютою. Спираючись на таку основу, вдалося здійснити об'єднання без якої-небудь загрози внутрішньої стабільності.

У той же час різкість перетворень обумовила і безліч проблем, особливо соціальних: закриття багатьох підприємств, які не витримують конкуренцію з західними виробниками, зростання безробіття. Негативні соціальні й інші наслідки були пом'якшені значними трансфертами державних фінансових коштів із Західної в Східну Німеччину, які за період 1991-1998 pp. становлять у сумі приблизно 1,4 трлн. нім. марок. Широкомасштабна фінансова та інша підтримка з боку старих федеральних земель є важливою перевагою колишньої НДР у порівнянні з Росією, країнами Центральної і Східної Європи колишнього соціалістичного табору.

2. Бюджетний устрій і бюджетна система Німеччини

У Німеччині діє конституція (основний закон), прийнята в 1949 р. Глава держави — президент, який обирається на 5 років Федеральними зборами, що складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів Ландтагів (парламентів земель). Федеральний президент не входить ні до складу уряду, ні законодавчих органів.

Законодавча влада представлена Бундестагом (у складі 496 депутатів, до яких входять представники народу, що обираються шляхом прямих і загальних виборів на 4 роки) і Бундесратом (що складається з членів уряду земель, які їх призначають і мають право відкликати). Крім того, існує Об'єднаний комітет, що складається на 2/3 з депутатів Бундестагу і 1/3 членів Бундесрату.

Виконавча влада належить уряду на чолі з федеральним канцлером — головною фігурою конституційного механізму Німеччини.

Уряд координує і контролює роботу всіх міністерств. Усі землі мають власні конституції, виборні законодавчі органи й уряди на чолі з прем'єр-міністром.

Учасники державних органів влади і їхніх структурних підрозділів, що беруть участь у бюджетному процесі: уряд — Міністерство фінансів; представницькі органи — Бундестаг — Бюджетний комітет (традиційно склалося, що глава цього комітету обирається від представників опозиційних партій), підкомітет з перевірки звітності (бере участь у перевірці виконання бюджету), незначна кількість працівників з бюджетних питань; Федеральна розрахункова палата; Бундесрат (затверджує закон про бюджет як верхня палата Парламенту); Федеральний казначейський двір. Крім того, забезпечується широка участь науковців і громадськості.

Бюджетна система Німеччини в даний час містить у собі бюджет федерації, бюджети 16 земель і понад 11 тис. громад, які утворюють ще й округи. У фінансовій статистиці Німеччини всі перелічені ланки об'єднані в поняття «зведений (консолідований) державний бюджет», показники якого звільнені від повторного обрахунку, пов'язаного із взаєминами між бюджетами різних рівнів.

Бюджетний устрій базується на сильній децентралізованій федеральній системі, яка дає велику владу 16 землям, і формах політики, побудованих на згоді, при яких рішення приймаються, наскільки це можливо, з мовчазної згоди головних партій — християнських демократів і соціал-демократів.

3. Міжбюджетні відносини і фінансове вирівнювання у ФРН

На рівні земель діє уряд і парламент (Ландтаг). У складі уряду землі діє Міністерство фінансів, яке по відомчій лінії підкоряється федеральному Міністерству фінансів.

Головні фінансові управління і податкові інспекції є структурними підрозділами Міністерства фінансів і одночасно вони діють як представники федерації. Головне фінансове управління (ГФУ) або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями. Керуючий ГФУ — президент, який призначається по черзі то федерацією, то землею.

У ФРН нараховується 40 видів податків, розподіл повноважень зі збирання яких здійснюється відповідно до ст. 108 Конституції. Загальними податками є: прибутковий податок, податок на корпорації, податок з обороту. До федеральних податків належать, доходи від фінансових монополій, митні збори, податок з вантажного автотранспорту, разовий податок на майно, податок на користь Європейського Союзу. Податкова система земель нараховує близько 25 податків. Землі одержують податки на майно, спадщину, при придбанні земельної ділянки, на автомобілі, на пиво, на проведення лотерей, кінних перегонів та утримання гральних будинків, податок на пожежну охорону. Ці податки дають понад 85% усіх податкових надходжень земель. Велику питому вагу займають платежі із соціального страхування, що включають внески на медичне і пенсійне страхування та страхування по безробіттю. Громади одержують промисловий, поземельний податок і місцеві податки (на собак, на охорону і риболовлю, на друге житло).

Місцеві бюджети, як уже відзначалося, хронічно дефіцитні. Вони обтяжені боргами. Особливо висока частка боргів у громад. Постійне використання позик на покриття бюджетних дефіцитів і фінансування капіталовкладень підсилює зростання місцевої заборгованості і є однією з причин погіршення фінансового стану місцевих бюджетів.

Переплетення між федерацією, землями й округами в Німеччині настільки тісне, що з'явилося поняття «федералізму з прожилками».

Відмінна риса бюджетної системи ФРН — складний, багатоступінчастий розподіл податкових надходжень між її ланками, спрямований на вирівнювання економічного розвитку окремих регіонів. У цілому механізм вертикального і горизонтального фінансового вирівнювання у ФРН досить складний. Для акумуляції ресурсів на потреби фінансового вирівнювання створений Федеральний фонд фінансового вирівнювання. Він формується за рахунок відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка з 1993 р. — 15%, пільгова ставка 7%: на продукти харчування, книги і газети, послуги пасажирського транспорту). Механізм розподілу ПДВ у ФРН включає кілька етапів.

Спочатку здійснюється вертикальне фінансове вирівнювання: податкові надходження розподіляються між федераціями, землями і частково громадами на основі договору федерального уряду з землями і закріплюється федеральним законом. Критерієм цього розподілу є показник так званої квоти покриття — співвідношення між поточними доходами бюджету федерації і бюджетів земель та їхніми необхідними витратами. Встановлено, що для федерації і земель квота покриття може бути приблизно рівною, її визначення підлягає таким принципам:

— у межах поточних надходжень федерація і землі мають рівні права на покриття своїх необхідних витрат;

— розподіл податку повинен здійснюватися таким чином, щоб уникнути надмірного навантаження на платників податків і забезпечити однаковий рівень життя на всій території країни;

— співвідношення частки федерації і земель може бути змінене при істотній зміні співвідношення їхніх доходів і витрат.

Якщо зростання фінансових потреб земель носить стійкий характер і не може бути покрите за рахунок короткострокових заходів, воно слугує підставою для збільшення їхньої частки в цьому податку. У 1986-1992 pp. частка федерації становила 65%, земель -35%, у J993-1994 pp. — 67% і 33% відповідно. Починаючи з 1995 p., частка земель збільшилася до 44%, що пов'язано з необхідністю фінансування нових земель (колишньої НДР).

Свої особливості має й система горизонтального або міжземельного фінансового вирівнювання: між окремими землями, а також усередині земель, між громадами, які входять до їх складу. Згідно зі ст. 107 Конституції ФРН фінансово сильніші землі надають допомогу фінансово слабшим землям. В основі системи лежить базовий принцип вирівнювання податкових доходів на душу населення. Метою вирівнювання є збільшення доходів фінансово слабких земель до рівня 95% від середнього рівня податкових надходжень на душу населення по всіх землях у цілому. Землі, що мають надлишок фінансових ресурсів 100-102% від попереднього рівня доходів на душу населення по ФРН, не відраховують кошти на потреби фінансового вирівнювання. Вони перебувають у так званій мертвій зоні. Землі з доходами 102-110% на душу населення від середнього рівня відраховують 70% ресурсів, що перевищують середній рівень. Землі з доходами, що перевищують 110% від середнього рівня, весь надлишок понад цей рівень перераховують на потреби вирівнювання.

У 1992 р. загальна сума коштів, перерозподілена в рамках горизонтального вирівнювання на території старих земель ФРН, становила 3,5 млрд. німецьких марок. За договором про об’єднання зі східними землями колишньої НДР від 31 серпня 1990 p., ці землі внаслідок слабких фінансових можливостей не брали участі у фінансовому вирівнюванні. Вирівнювання в масштабах усієї ФРН почалося в 1995 р.

Наступний етап розподілу ПДВ пов'язаний з горизонтальним вирівнюванням фінансового потенціалу різних земель. 75% надходжень цього податку розподіляють між бюджетами земель пропорційно чисельності населення, а також відповідно економічній і демографічній ситуації (ці фактори враховуються за допомогою спеціальних коефіцієнтів).

Інші 25% податку направляються у Фонд фінансового вирівнювання земель. За рахунок коштів цього фонду економічно слабкі землі одержують додаткові субсидії. Критерієм для надання коштів з Фонду вирівнювання слугує обсяг доходів земель і громад, розміщених на їх територіях, на душу населення.

Для надання коштів з Фонду вирівнювання земель розраховується два показники. 1) Первинний фінансовий потенціал — фінансові можливості землі. Він є сумою податкових надходжень у бюджет землі + 50% надходжень у бюджети громад, які входять до складу цієї землі, від найбільших податків. Цей показник слугує вихідною позицією для встановлення земель, які мають право на одержання субсидій, що вирівнюють, і земель, зобов'язаних їх виплачувати.

2) Середній фінансовий потенціал — так звані нормативні доходи землі. Він розраховується як сума найбільших податків, які надходять у бюджети всіх земель і всіх громад (у цілому по ФРН), що розділена на чисельність населення ФРН і помножена на чисельність населення кожної окремо узятої землі. Землі, у яких фактичні податкові доходи (первинний фінансовий потенціал) вище норми (середнього фінансового потенціалу), зобов'язані виплачувати певні суми тим землям, доходи яких нижче цієї норми. Допомогу одержують ті землі, у яких фінансові можливості становлять менше 95% від так званих нормативних доходів землі (середнього фінансового потенціалу).

На потреби додаткового фінансового вирівнювання «бідних» земель використовується також 2% ПДВ, що надходять у федеральний бюджет.

Крім зазначеного Фонду фінансового вирівнювання, у ФРН створений Фонд німецької єдності — спеціальна фінансова установа для вирівнювання фінансового потенціалу східних земель, які входили до складу колишньої НДР. Фонд утворений у травні 1990 року. Кошти Фонду формуються за рахунок внесків з федерального бюджету і бюджетів земель та інших джерел. У зв'язку з цим з метою збільшення доходів федерального і земельного бюджетів уряд збільшив окремі податки, ввів спеціальну надбавку

солідарності до податку на прибуток і корпораційного податку. За рахунок коштів Фонду східні землі одержують систематичну фінансову допомогу на потреби соціально-економічного розвитку. За 1990-1994 pp. з Фонду виплачено 160,7 млрд. німецьких марок. З них 49,6 млрд. — за рахунок бюджету федерації; 16,1 млрд. — за рахунок бюджетів земель; 95 млрд. марок мобілізовано за рахунок позик на ринку капіталів, що обслуговуються і платяться федерацією та старими землями на паритетних засадах.

4. Тенденції і проблеми розвитку державної фінансової системи Німеччини

За величиною витрат на робочу силу ФРН займає 1-е місце серед провідних 15 держав світу. Створивши надто громіздку соціальну систему, країна заплатила за це високу ціну: економічна привабливість її території для виробничих факторів стала швидко падати. Настав відплив фінансового капіталу. Німеччину стали залишати фахівці в галузі передових технологій, менеджери, які керують банківськими системами. Як наслідок уповільнилось економічне зростання, загострилася проблема безробіття. В останнє десятиріччя XX ст. економіка не стільки набирала очки, скільки їх втрачала. Країна поступово підійшла до позиції, коли проведення економічної політики в колишньому, незмінному варіанті стало означати безвихідь. З'явилася гостра потреба в сучаснішому фінансовому і насамперед — у податковому механізмі.

У 2000 р. новий уряд Німеччини на чолі з федеральним міністром фінансів Хансом Айхелем розробило свій варіант реформи. Бундестаг більшістю голосів правлячої соціал-демократичної партії Німеччини і партії Зелених схвалив її 18 травня. Міністерство фінансів випустило у зв'язку з цим спеціальну брошуру, у якій чітко, доступно і наочно була викладена суть нової концепції податкової системи для XXI ст. Якщо підходити до ситуації з погляду історичної перспективи, то намічувані кроки показують дійсно різку зміна курсу. Реформа, яка пройде в три етапи, передбачає поступове зниження прибуткового податку до 2005 р. (табл. 1). З 2001 р. вага податкового тягаря зменшена для громадян і підприємств на 45 млрд. марок, для акціонерних товариств — на 17,5 млрд. марок, а для товариств та індивідуальних підприємств — на 15 млрд. марок.

Найбільш рішучі заперечення реформа уряду зустріла у представників опозиційної партії, насамперед ХДС/ХСС. Опозиція не тільки висловила критичні зауваження, а й внесла альтернативний варіант податкової реформи. Насамперед наголос робився на те, щоб провести податкову реформу в коротший термін (по суті — не за 5 років, а за 3 роки). Другий важливий аспект полягав у прагненні затвердити рішучіше зниження максимальної ставки прибуткового податку (до рівня не 45, а 35%). В галузі ж корпораційного податку дії опозиції були, однак, менш рішучими: було запропоновано обмежити зниження ставки рівнем у 30% (в урядовому варіанті — 25%). Ще один пункт розбіжності був пов'язаний з тим, що, на думку опозиції, уряд приділив недостатньо уваги представникам середнього підприємництва.

Одним з об'єктів критики з боку ХДС/ХСС і СвДП стала політика уряду в галузі «еко-податку». Цей податок почав використовуватися з весни 1999 р. у формі надбавки до ціни паливних матеріалів (зокрема, бензину). Мета податку — скоротити споживання паливних речовин заради збереження навколишнього середовища. У теоретичному плані це означало перенесення витрат по ліквідації негативних зовнішніх ефектів з державного бюджету на тих суб'єктів, які створюють ці негативні ефекти. На думку критиків, зростання цін на бензин створить хвилю інфляції. У результаті може зникнути й ефект усієї податкової реформи. Проти «еко-податку» виступили і представники фермерства, наприклад, у Баварії, де висока значимість аграрного сектору. На їхню думку, зростання цін на сільськогосподарську продукцію призведе до падіння її конкурентоспроможності в порівнянні з французькими продуктами.

Практика показала, що вихід при виникненні таких колізій — у встановленні розумної черговості виконання завдань і в прояві оперативної маневреності.

Шляхом активної роботи з представниками різних земель, проведення складних попередніх переговорів уряду вдалося домогтися прийняття 14 липня 2000 р. більшістю голосів парламенту позитивного рішення про реформу. Був прийнятий компромісний варіант реформи. Уряд і опозиція в найважливіших аспектах дійшли загального рішення: Німеччина не може більше відставати в міжнародній податковій конкуренції. Сторони пішли назустріч одна одній і погодилися, що максимальна ставка прибуткового податку в 2005 р. повинна становити не 45% (як пропонував уряд) і не 35% (як вимагала опозиція), а 42%. У деталях, однак, розходження між сторонами залишилися дуже помітними.

Успіх уряду відзначив політичний тріумф канцлера Г. Шредера, прийнятий парламентом закон забезпечив важливий крок у напрямку створення більш ефективної податкової системи всієї Європи.

У той же час німецькі платники податків проводять неоголошений бойкот своїй податковій системі: громадяни намагаються будь-якими шляхами перевести свої нагромаджені кошти за кордон і розмістити їх у банках тих країн, де податковий тиск менше і де інформація про внески буде недоступна німецькій податковій службі. Як країни з найбільш ліберальною політикою обрані Швейцарія і Люксембург. Поліцією вилучаються суми, що перевищують еквівалент EUR 17 тис. Тільки в 2000 р. цей показник становив EUR 1,6 млрд., хоча експерти податкового відомства передбачають суми в 300 разів більше, ніж затримується. Потік контрабанди готівки навряд чи припиниться раніше 2010 p., коли усі банки країн Європейського Союзу будуть в обов'язковому порядку оповіщати про наявні внески податкове відомство країни, у якій проживає вкладник. На спільну думку фахівців, зведення євро підірвало німецьку економіку, хоча Німеччина була завжди донором ЄС.

Дотепер у східних землях соціальна реформа поки не дає відчутних результатів. Масові демонстрації проходять у 2003 р. — працюючі вимагають скорочення трудового робочого дня, як у західних землях.

Висновки

Досвід трансформування національних економік свідчить про те, що в цьому процесі надзвичайно велику роль відіграють дві складові: визначеність обрисів суспільної моделі розвитку та посилення мобілізуючого впливу держави, яка переймає на себе функцію адаптації суспільства до такої моделі. Однак Україна, яка задекларувала курс на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки, на жаль, дотримується інших стандартів. Протягом десяти років незалежності процес формування соціально-економічної системи ринкового типу в нашій країні залишається спонтанним, некерованим та концептуально невизначеним.

У Німеччині соціальні фонди, з яких здійснюються виплати, пов'язані із функціонуванням ринку робочої сили, формуються за рахунок внесків працюючих і підприємців, які ними спільно розпоряджаються. Але принципи їхнього формування та використання набувають форми закону, а відтак держава здійснює тотальний контроль за його дотриманням, водночас не маючи права використовувати кошти цих фондів. Таким чином, соціальне забезпечення у сфері зайнятості здійснюється за рахунок суб'єктів цієї сфери, передбачає їхнє партнерство і відповідальність. До особливостей такої системи відноситься та обставина, що пенсійне забезпечення перебуває у прямій залежності від рівня доходів і рівня зайнятості(розмір соціальних виплат прямо пропорційний кількості й розмірам соціальних внесків, відрахованих у ці фонди). А гарантії соціального захисту надаються головним чином за рахунок фондів страхування працюючих.

З державного бюджету фінансуються витрати на соціальні потреби (близько 25%), які прямо не впливають на успіхи економічного розвитку, мають віддалені наслідки, але визнаються соціально значущими. До них належить фінансування сфери освіти, культури, науки тощо. І лише у випадку, коли соціальні інституції, сформовані на основі ринку праці, перестають адекватно виконувати свої функції, держава переймає на себе цю функцію (і тільки тимчасово, доки "природні" канали не відновлять свою діяльність).

Основними джерелами надходжень до бюджету (а отже, основою формування ресурсу для соціальної сфери) є податки та прибутки від функціонування державного сектора економіки. Тут варто наголосити, що державний сектор у Німеччині не має жодних привілеїв порівняно із секторами, заснованими на інших формах власності: основним принципом його функціонування є конкуренція.

Німецька модель активної соціальної політики відмінна від шведської, де основну роль у фінансуванні соціальних витрат відіграє держава, використовуючи для цього кошти як бюджету центрального уряду, так субнаціональні бюджети.

Список використаної літератури

1. Механизм регулирования экономики в Германии: как он функционирует и чему учит / Под. ред. В.П. Гупника. — М.: ВлаДар, 1995. — 220 с.

2. Миргородська Л. Фінансові системи зарубіжних країн: навчальний посібник / Лариса Миргородська, ; М-о освіти і науки України, Таврійський національний ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 240 с.

3. Симоненко К. Сберегательный забег. — Бізнес. — 2001. — №30.

4. Слухай С.В. Фінансове вирівнювання на рівні територіальних громад: Досвід ФРН // Фінанси України. — 1998. — №5. — С 42-53.

5. Соколинский В.М., Костюк А .Н. Эволюция налоговой полити-ки: опыт Германии // Финансы. — 2001. — №5. — С. 60-62.

6. Сумин A.M. Налог, пошлина и сбор в германском праве // На-логовый вестник. — 1998. — №3. — С. 85.

7. Хайнц Л. Социальная рыночная экономика. Германский путь. — М.: Дело, 1993. — 178 с.