Динаміка окремих показників нестандартних видів і форм зайнятості
- Економіка праці -1. Характеристика гнучких форм зайнятості. Особливості надомної форми організації праці інвалідів.
2. Перспективи впровадження гнучких форм зайнятості
1. Характеристика гнучких форм зайнятості. Особливості надомної форми організації праці інвалідів.
Напрям гнучких форм зайнятості передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо.
Гнучкі форми зайнятості включають: використання різноманітних нестандартних режимів як повного так і неповного робочого часу; облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім´ї); використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, робітники на виклик); впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники).
У вирішенні проблем безробіття гнучкі форми зайнятості дають можливість, по-перше, скоротити загальну чисельність незайнятого населення через надання роботи певним категоріям населення на відповідних умовах; по-друге, збільшити або зберегти при скороченні обсягів виробництва кількість занятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць завдяки поділу їх між робітниками та шляхом скорочення робочого часу; по-третє, розширити можливості працевлаштування для осіб, звільнених з виробництва.
Протягом останніх років державою багато зроблено для підвищення рівня зайнятості інвалідів. Зокрема, прийнято низку нормативно-правових актів відповідного спрямування.
Однак рівень зайнятості інвалідів зростає дуже повільно: у 2005 р. він становив 14,6% загальної чисельності усіх дорослих інвалідів і збільшився лише на 0,1 відсоткового пункту порівняно з 2001р. Питома вага зайнятих трудовою діяльністю інвалідів серед усього зайнятого населення у 2005 р. становила 1,7%, збільшившись порівняно з 2001 р. також лише на 0,1%.
Отже, незважаючи на значне законодавче підґрунтя, вирішення проблеми зайнятості інвалідів залишається «відкритим питанням», особливо за сучасних підвищених вимог до стану здоров´я працівників і відносно достатньої пропозиції здорової робочої сили. У зв´язку з цим нагальною стає потреба як у розробленні нових, так і у вдосконаленні існуючих шляхів створення робочих місць для забезпечення зайнятості інвалідів. Одним із таких шляхів може стати розвиток і поширення надомної форми організації праці та, відповідно, створення надомних робочих місць у видах економічної діяльності країни.
Загальновизнаним у всьому світі стає залучення інвалідів до зайнятості на так званому «відкритому» ринку праці поряд зі здоровими громадянами. Однак, необхідно зауважити, що завжди існуватимуть такі особи з інвалідністю, зайнятість яких через тяжкі обмеження здоров´я та велику витратність створення для них необхідних умов праці буде неможливою або вкрай важкою для організації навіть на спеціалізованих робочих місцях відкритого ринку праці. Саме для таких осіб із тяжкими вадами здоров´я (тобто для інвалідів І та II груп, питома вага яких у 2005 р. становила 14,2% та 46,7% загального контингенту інвалідів) найбільш оптимальною формою зайнятості є надомна праця.
Варто зазначити, що в Україні надомна праця не підлягає статистичному обліку, тому єдиною офіційною інформацією щодо чисельності інвалідів, які працюють на умовах надомної праці, та динаміки їх працевлаштування виступають дані Мінпраці України щодо працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення (табл. 1.1).
Як видно з табл. 1, із загальної чисельності інвалідів, які виявили бажання працювати, на обліку для працевлаштування на умовах надомної праці на початок 2005 р. перебувало 678 осіб, що у 4,3 разу менше, ніж на початок 2002 р. Протягом 2005 р. 231 особа з інвалідністю звернулася до органів соціального захисту населення з питань працевлаштування на умовах надомної праці, тоді як протягом 2002 р. таких інвалідів було 602 особи, тобто майже у 3 рази більше. При цьому протягом 2005 р. на умовах надомної праці було працевлаштовано лише 158 осіб, що у 3 рази менше, ніж за відповідний період 2002 р.
При цьому чисельність інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, у 2002 р. становила 354,3тис. осіб, а у 2005 р. — 346,7 тис. осіб (табл. 1.2).
Отже, якщо порівнювати чисельність інвалідів, працевлаштованих на умовах надомної праці, із загальною чисельністю інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, можна дійти висновку, що у 2002 р. питома вага інвалідів, працевлаштованих у надомних умовах, становила 0,1% загальної чисельності інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, а у 2005 р. — 0,05% [5, c. 23-24].
Однак варто зауважити, що надомна форма організації праці, а отже, і процес створення надомних робочих місць у сфері соціально-трудових відносин широко використовувалися за планової економіки. У теперішній час цей практичний досвід є незаслужено забутим.
Отже, слід констатувати, що в Україні за часів планової економіки чисельність надомних робочих місць, у т. ч. й таких, де були зайняті особи з інвалідністю, вимірювалася тисячами, тоді як зараз наявність таких робочих місць — поодиноке явище (табл. 1.1).
Таким чином, одним із першочергових шляхів підвищення рівня зайнятості інвалідів із тяжкими вадами здоров´я має стати відновлення функціонування надомної форми організації праці. Розпочати, на нашу думку, необхідно з удосконалення законодавчо-нормативної бази. Річ у тім, що Україною не ратифіковано основоположного міжнародного документа щодо правового регулювання надомної праці — Конвенції МОП №177 (1996 р.) про надомну працю [3, c. 5-6].
Таблиця 1.1. Працевлаштування інвалідів органами соціального захисту населення у 2002 та 2005pp . [5]
Перебувало на обліку для працевлаштування на початок 2002 p ., осіб
Перебувало на обліку для працевлаштування на початок 2005 p ., осіб
Звернулося з питань
працевлаштування
протягом 2002 p ., осіб
Звернулося з питань
працевлаштування
протягом 2005 p ., осіб
Працевлаштовано
інвалідів протягом
2002 p ., осіб
Працевлаштовано
інвалідів протягом
2005 p ., осіб
Всього
у т.ч. інвалідів
Всього
у т.ч. інвалідів
Всього
у т.ч. інвалідів
Всього
у т.ч. інвалідів
Всього
у т.ч. інвалідів
у т.ч. інвалідів
І групи
II групи
III групи
І групи
II групи
III групи
І групи
II групи
III групи
І групи
II групи
III групи
І групи
II групи
III групи
Всього
І групи
II групи
III групи
Кількість інвалідів, які виявили бажання працювати, всього
19 019
442
4348
14 229
10430
404
2758
7268
9088
185
2281
6622
8844
124
2217
6503
6069
77
1423
4569
5031
52
1421
3558
у тому числі:
у звичайних умовах
виробництва
15000
136
2852
12012
9088
185
2240
6663
8108
105
1886
6117
8411
88
2029
6294
5259
48
1165
4046
4733
31
1277
3425
на спеціалізованих підприємствах
1112
203
390
519
664
125
218
321
378
31
121
226
202
15
87
100
338
24
75
239
140
11
66
63
із них для сліпих
673
183
223
267
379
107
110
162
158
29
51
78
99
11
40
48
127
23
46
58
61
8
27
26
для глухих
439
20
167
252
285
18
108
159
220
2
70
148
103
4
47
52
211
1
29
181
79
3
39
37
на умовах надомної праці
2907
103
1106
1698
678
94
300
284
602
49
274
279
231
21
101
109
472
5
183
284
158
10
78
7 0
Із загальної кількості бажали працювати
8546
106
1687
6753
1723
53
568
1102
1251
39
464
748
1086
20
381
685
898
4
213
681
662
7
236
419
на умовах скороченого робочого тижня
3030
40
729
2261
589
17
204
368
513
11
204
298
397
3
136
258
267
1
29
237
195
62
133
скороченого робочого дня
2501
19
466
2016
655
8
182
465
374
10
155
209
382
7
139
236
262
2
95
165
214
74
140
за тимчасовою трудовою угодою
3015
47
492
2476
479
28
182
269
364
18
105
241
307
10
106
191
369
1
89
279
253
7
100
146
Таблиця 1.2. Рівень зайнятості інвалідів у 2002-2005pp.[5]
№ з/п
Показник
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р.
1
Чисельність дорослих інвалідів, тис. осіб
2260,7
2229,2
2247,5
2372,1
2
Чисельність дорослих інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю, тис. осіб
354,3
355,6
326,0
346,7
3
Питома вага працюючих інвалідів у чисельності всіх дорослих інвалідів, %
15,7
16,0
14,5
14,6
2. Перспективи впровадження гнучких форм зайнятості
До активних заходів управління трудовим потенціалом належать гнучкі форми зайнятості. Сутність цих гнучких форм (ГФЗ) у наданні найманому працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання. Такі форми гнучкої зайнятості відіграють суттєву роль у вирішенні проблем безробіття за рахунок використання тієї ж чисельності робочих місць для більшої кількості працівників.
Переважна більшість зайнятих працювала за наймом (16,4 млн. осіб або 81,4%), а решта – у секторі самостійної зайнятості (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1. Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості у І півріччі 2009р.
У середньому за період
тис. осіб
у % до І півріччя 2008р.
усього
міські поселення
сільська місцевість
усього
міські поселення
сільська місцевість
Усього
20176,8
13703,8
6473,0
95,8
94,9
97,5
у тому числі:
працюючі за наймом
16427,2
12638,5
3788,7
96,0
94,5
101,5
самозайняті
(включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї)
3749,6
1065,3
2684,3
94,8
101,0
92,5
Якщо політика держави на ринку праці має за мету скорочення безробіття, то ГФЗ по-перше, дають можливість скоротити кількість незайнятих; по-друге, дають можливість населенню використовувати найзручніші форми зайнятості; по-третє, допомагають роботодавцям маніпулювати кількістю та якістю робочої сили, що задіяна в організації, виходячи з проблем виробництва й економічної ситуації.
Крім того, ГФЗ допомагають розв’язувати проблеми зайнятості жінок, які мають малих дітей, осіб передпенсійного віку, емігрантів та інших категорій, що не можуть на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Внаслідок цих заходів поліпшується загальний баланс ресурсів праці та зменшується безробіття.
Але при цьому слід мати на увазі принципове положення: ГФЗ можуть застосовуватися лише на тих підприємствах або окремих їхніх підрозділах, де дозволяє це зробити організаційно-технологічний процес виробництва і стан виробничих відносин (стосунки між працівниками, рівень кооперації праці). Скажімо, у бригаді пілотів літака або агрегату з безперервною роботою це зробити не можна. Не можна це зробити й у випадках змінної матеріальної відповідальності (наприклад, касир магазину).
Вищезазначене зменшення обсягів самостійної зайнятості позначилося на кількості зайнятих в неформальному секторі економіки, яка у І півріччі 2009р. складала 4,4 млн. осіб, або 21,7% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років, що на 286,6 тис. осіб (на 6,1%) менше ніж у відповідному періоді минулого року.
Неформальний сектор економіки залишається переважаючим місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте серед міських жителів зазначена зайнятість не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу.
Сільськогосподарське виробництво є основним видом діяльності неформального сектора економіки (67,7% зайнятих у цьому секторі, або 73,7% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво (таблиця 2.2).
Таблиця 2.2 Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності
(у середньому за період)
І півріччя 2009р.
тис. осіб
у % до І півріччя 2008р.
Усього
4378,8
93,9
у тому числі:
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво
2965,5
93,9
Будівництво
463,0
94,1
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів
552,3
94,8
Інші види економічної діяльності
398,0
91,8
Із загальної кількості зайнятих у неформальному секторі економіки понад три чверті осіб (78,9%) були у працездатному віці та проживали переважно у сільській місцевості (69,9%). Найвищий рівень участі населення у неформальному секторі спостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років (таблиця 2.3).
Таблиця 2.3. Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, віковими групами та місцем проживання у І півріччі 2009р.
Усього
У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи
Працездатного віку, тис. осіб
тис. осіб
у % до
загальної кількості зайнятих
відповідного періоду минулого року
15–24
25–29
30–39
40–49
50–59
60–70
Усього
4378,8
21,7
93,9
28,6
17,4
17,3
16,7
21,6
58,5
3452,9
жінки
2099,0
20,9
93,3
25,6
16,0
14,7
15,2
23,2
62,7
1453,5
чоловіки
2279,8
22,5
94,4
31,1
18,7
19,7
18,3
19,9
53,3
1999,4
міські поселення
1318,6
9,6
95,2
13,5
9,6
9,3
8,4
8,2
15,6
1189,1
сільська місцевість
3060,2
47,3
93,3
55,1
40,4
36,2
35,1
50,4
93,4
2263,8
Значно кращу перспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них займає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.
Необхідно впроваджувати гнучкі форми зайнятості з метою вирішення проблем безробіття та пошуку нових джерел робочої сили та оптимізації її використання[1, c. 4-5].
Таблиця 2.4 Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за видами економічної діяльності
Працевлаштовано державною службою зайнятості
січень – березень 2009р.
січень – червень 2009р.
січень – вересень 2009р.
січень – грудень 2009р.
тис. осіб
у % до відповідного періоду 2008р.
тис. осіб
у % до відповідного періоду 2008р.
тис. осіб
у % до відповідного періоду 2008р.
тис. осіб
у % до відповідного періоду 2008р.
Всього
151,8
60,3
390,5
67,6
552,9
64,6
702,7
64,8
Сільське господарство, мисливство та л ісове господарство
32,9
68,9
116,6
87,9
142,6
79,0
153,0
75,1
Промисловість
35,5
50,8
88,7
57,1
136,0
57,5
182,8
61,2
добувна промисловість
5,1
58,3
10,3
58,7
15,7
58,9
21,0
62,9
переробна промисловість
25,8
46,6
69,5
55,3
107,1
56,1
136,3
58,7
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води
4,6
80,2
8,9
74,6
13,2
70,6
25,5
76,7
Будівництво
5,6
46,6
14,7
53,2
20,9
50,4
25,9
50,9
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробі в та предметів особистого вжитку
34,7
59,7
71,9
58,6
105,5
56,9
135,3
56,8
Діяльність готелів та ресторані в
3,4
64,9
8,8
69,5
13,3
69,8
16,3
69,0
Діяльність транспорту та зв’язку
9,2
63,2
19,3
61,8
27,7
58,4
35,0
57,5
Фінансова діяльність
1,1
38,4
2,6
49,8
4,5
57,7
6,2
65,0
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг п ідприємцям
7,6
70,0
15,3
70,3
22,8
71,0
29,9
69,4
Державне управління
5,5
70,2
12,0
73,1
20,0
74,0
32,0
75,7
Освіта
4,2
85,7
8,3
87,7
15,1
84,2
29,9
87,1
Охорона здоров’я та надання соц іальної допомоги
7,3
75,4
20,4
79,8
27,9
77,4
35,6
76,6
Інші види
економічної діяльності
4,8
60,5
11,9
68,6
16,6
66,5
20,8
64,6
Отже, гнучкі форми зайнятості та режими робочого часу відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням. Робоча сила, яка використовується на цих формах зайнятості, називається «периферійною», на відміну від постійного кадрового складу підприємств. Гнучким формам зайнятості приділяється увага і в системі державних заходів щодо забезпечення зайнятості.
Таблиця 2.4. Кількість найманих працівників за видами економічної діяльності (тис. чол.)
До таких заходів відносять: законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт; скорочення тривалості робочого тижня; перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу, який дає змогу перейти від цілорічної повної зайнятості до концентрації періодів роботи та неробочих періодів протягом року; збільшення оплачуваних відпусток; субсидії підприємствам, які використовують гнучкі форми зайнятості; стимулювання створення власного бізнесу і т. п.
Розширенню гнучких форм зайнятості населення, зокрема надомній праці, сприяє розвиток телекомунікацій та комп’ютерної техніки [2, c. 8-9].
Висновки
Останнім часом у багатьох країнах були прийняті різноманітні закони, що регулюють окремі види зайнятості. Процес розвитку гнучкого ринку праці підтримується також державними заходами, зміст яких полягає в скороченні сфери стандартних умов найму та режимів праці й стимулюванні гнучкіших їх форм. До таких заходів належать: законодавче зменшення обсягів дозволених наднормових робіт, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення оплачуваної відпустки; % зниження пенсійного віку; субсидії підприємствам, що використовують нові форми зайнятості; стимулювання створення «власної справи» тощо.
В Україні недостатньо використовуються гнучкі форми зайнятості. Це передусім обумовлено галузевою структурою економіки країни, де превалюють галузі важкої промисловості з цілодобовим режимом роботи (чорна та кольорова металургія, вугільна промисловість, хімія, нафтопереробка, виробництво електроенергії тощо). Організаційно-технологічні умови в цих галузях здебільшого не дозволяють широко втілювати ГФЗ. Крім того, не всі підприємці там, де можливо впроваджувати ГФЗ, згодні на це. Однак з поступовою зміною галузевої структури та зі збільшенням питомої ваги галузей обслуговування впровадження гнучких форм зайнятості отримуватиме розширення такої бази.
Виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що відродження та подальший розвиток надомної праці шляхом створення різних типів підприємств надомної праці допоможе вирішити проблеми зайнятості однієї з найменш конкурентоспроможних категорій населення — громадян із інвалідністю, особливо з найбільш тяжкими вадами здоров´я; дозволить роботодавцям суттєво знизити витрати на створення та облаштування робочих місць, особливо на тих підприємствах, де наявні шкідливі та важкі умови праці. Іншими словами, поширення в Україні надомної форми організації буде корисним як для держави та роботодавців, так і для працівників із інвалідністю. Однак цей процес активізується в державі лише за умов створення відповідного законодавчо-нормативного забезпечення, а також підвищення ролі державних органів, що беруть участь у працевлаштуванні громадян із інвалідністю та громадських організацій інвалідів.
Список використаної літератури
1. Аксьонова С. Форми зайнятості жінок і материнство/ С. Аксьонова //Україна: аспекти праці. — 2007. — № 6. — C. 3-9
2. Безтелесна Л., Орлов М. Формування продуктивної сільської зайнятості в цілях людського розвитку регіонів України//Україна: аспекти праці. — 2004. — № 6. — C. 8-10.
3. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні //Україна: аспекти праці. — 2002. — № 2. — C. 3-7
4. Кравченко О. Використання новітніх форм організації праці для підвищення рівня зайнятості в Україні //Журнал європейської економіки. — 2007. — № 3. — C. 333-345
5. Куровська Г. Надомна форма організації праці — шлях до підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 4. — C. 20-25.
6. Садовий М. Телеробота як інноваційна форма зайнятості та соціально-економічні наслідки її впровадження //Банківська справа. — 2002. — № 4. — C. 14-27
7. Ярковий А.О. Сімейні господарства як форма зайнятості сільського населення //Економіка АПК. — 2006. — № 2. — С.132-135.