1. Біографія та творчий здобуток О.Гончарова.

2. Аналіз п’єси «7 кроків до Голгофи».

Список використаної літератури.

Драматична творчість О.Гончарова. П’єса «7 кроків до Голгофи»

1. Біографія та творчий здобуток О.Гончарова

Гончаров Олег Васильович — письменник, драматург, поет, композитор, народився 26 квітня 1953 року у Львівській області на Україні. Має в активі роман «Основна мета атаки», 19 п'єс, більше сотні гумористичних розповідей, безліч віршів, сотні музичних творів — переважно пісенний матеріал, тяжіє до написання кіносценаріїв. на сьогоднішній день займається вебдизайном, 3D графікою й анімацією.

Основні роботи та твори письменника:

Оповідання: «Весело о любви», «Аэропорт», «Амурные грёзы», «Бомба», «Дипломат», «Драматург», «Двойник», «Энтузиаст», «Флюгер»Ю, «Генетический казус», «Гороскоп», «Хочу бананов», «Интервью», «Кино, кино…», «Кого куснуть?», «Колье», «Кондор — птичка певчая», «Месть», «Миллионер», «Милосердие?», «Общественное мнение», «Операция», «Письма из подшефного колхоза», «Письма далёкой подруги», «Подарок», «Рабинович», «Разносторонняя личность», «Революция», «Резидент», «Шпион», «Сила искусства», «Судьба», «Учитесь писать», «Ужин», «Зайди ко мне», «Записки сумасшедшего», «Журнальчик», «Жвачка».

Драматургія:

«Бумеранг», «Дайяна Эйвон», «Фаворит его Ничтожества», «Хроники Чукотских Эмиратов», «Катрин», «Окно с видом на смерть», «Межгалактический озорник», «Приключения Левого башмачка», «Семь шагов до Голгофы», «Синдром молодой жены», «Случайные дети от Нобеля», «С молитвой о прощении», «Точка кипения крови», «Уроки детерминизма», «Вниз по игле», «Замуж? Да никогда!», "Vita varia est" ("Жизнь переменчива"), «Золотое серце».

Вірші:

«Дожди», «Мальчик Петя», «Перелётные люди», «Ритм забытых мелодий», «Я к тебе подберу ключик», «Ты потерялся», «Иерусалим», «Меня в свой мир твоя любовь не впустит», «Старые дома», «Двор», «Хочется быть любимой».

Роман: «Основная цель атаки».

2. Аналіз п’єси«7 кроків до Голгофи»

Драма "Сім кроків до Голгофи" — драма у двох діях, головні дійові особи — Месія, він же Іефет , Девілар – володар Часу, Іоад — цар Калії, Партинія — придворна повія, Куарт – астролог, Ровена — дружина Месії, Лот – управитель, Рафаїл — скарбник, Ісаврикос – злодій, Хана – танцівниця, Едом, Баптос – сотники.

Пєса розпочинається з опису місця події. «Десь у пустелі. На невеликому пагорку досить запущений будинок із старою покрівлею й потрісканими від жари й часу саманними стінами. Неподалік в'януло бекають кволі кози, в'януло скрекоче цвіркун, унило скрипить незмазане колесо водяного підйомника, що з байдужістю присудженого до смерті, крутить сліпий осел, час від часу трясучи сивою мордою. На противагу цих лінощів і безжиттєвої розміреності всього, що діється навколо, жваво й майже весело дзюрчить вода, виливаючись із глечиків колеса в дерев'яні жолоби й м'яко шарудить сосновою стружкою почорнілий від часу фуганок, яким працює хазяїн будинку — здоровенний мужик із червоною особою. Зробивши ще кілька спритних рухів фуганком, мужик кладе його на верстат і перевертає на бік свою роботу — величезний сосновий хрест. Підставивши плече під хрестовину, він, сопіти від напруги, розгинається й робить трохи не зовсім упевнених кроків по захаращеному подвір'ю. І хоча хрест таки важкий, а нижній його кінець волочиться по землі, мужик задоволено посміхається. Пройшовши вже більш упевнено дорога назад, вона дбайливо кладе хрест на землю й ще через хвилину рішуче лягає на нього своєю широкою спиною. Розкидавши руки, довго укладається, імітуючи розп'ятого, сильно стискає кулаки, притискає до лівого плеча голову й знову задоволено сміється.»

П’єса розповідає про Іефета, який прагнув стати Місією на землі. Йому це вдалося, але уві сні, він побачив своє життя, як він вбив дружину, позбавився від царя Іода, й сам став царем. Але його вбивають, а в покарання – після смерті його не забирають в царство Мертвих, а залишають живим, і він вже знає, що з ним буде. Так Девілар, володар часу, каже : «Коли життя дається Богом, те це подарунок, нагорода. Коли ж життя дається Темним миром, те це покарання! Ти перший зі смертних, котрого не залишили в Темному світі після смерті, тому що ти занадто грішний! Тепер тобі довіку слід просипатися біля цього верстата, убивати свою дружину, іти в Калію й ганебно вмирати на хресті! Довіку ! Кожні п'ять років ти будеш вертатися до цього верстата, на якому майструєш свій хрест, і кожні п'ять років ти вірогідно будеш знати, чим все це скінчиться на твій Голгофі. .. Прийде час і ти будеш бажати своєї смерті, але не зможеш умерти… Точно так само, як і не зможеш нічого забути! Твоя пам'ять, це найстрашніше покарання! … А тепер, прощай, людина… Більше ми не побачимо.»

Цілком погоджуюся з автором, що найстрашніше покарання, то людська пам’ять, від якої нікуди не втечеш і не заховаєшся. Таким чином, у п’єсі розкрито людську жорстокість, гординю та всеохопне прагнення влади, коли не можна зупинятись ні перед чим, ні вбивством, ні брехнею. Але це все не може продовжуватись вічно, і рано чи пізно покарання не примусить себе чекати.

Автор назвав своє п’єсу «7 кроків до Голгофи», оскільки Голгофа асоціюється з пагорбом, на якому було розіп'ято Ісуса Христа. Іефет також зробив собі хрест, щоб показати всім, що він є Месією. У кожного своя гора, свій хрест, і своя Голгофа, про це і зазначає письменник.

Автор представляє свою п'єсу у вигляді легкого водевілю (деякі персонажі так і просяться проспівати частину свого тексту), після перегляду якого в голові не повинне залишитися нічого, крім відчуття сміховинності нашого божевільного життя (безумності нашого сміховинного життя).