Екологія

Вступ.

1. Екосистеми та їх місце в організації біосфери.

2. Урбанізація та її негативні наслідки.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Екосистема — найбільша обширна функціональна єдність. Сукупність всіх організмів, становлячих біом, а також різних відносин, які їх пов'язують одне з одним, і всіх їх взаємодій із середовищем — все це складає екосистему. Отже, функціональна система, що включає угруповання живих істот і їх навколишнє середовище, називається екологічною системою.

Екосистему, що склалася історично, не можна розглядати просто як суму додатків, тобто поєднання окремих організмів, що входять до її складу.

Екосистема — це сукупність живих організмів, що обмінюються безупинно енергією, речовиною й інформацією один з одним і з навколишнім середовищем. Енергію визначають як здатність робити роботу. Властивості енергії описуються законами термодинаміки. Перший закон (початок) термодинаміки або закон збереження енергії затверджує, що енергія може переходити з однієї форми в іншу, але вона не зникає й не створюється заново. Другий закон (початок) термодинаміки або закон ентропії затверджує, що в замкнутій системі ентропія може тільки зростати. Стосовно до енергії в екосистемах зручне наступне формулювання: процеси, пов'язані з перетвореннями енергії, можуть відбуватися мимовільно тільки за умови, що енергія переходить із концентрованої форми в неуважну, тобто деградує. Міра кількості енергії, що стає недоступної для використання, або інакше міра зміни впорядкованості, що відбувається при деградації енергії, є ентропія. Чим вище впорядкованість системи, тим менше її ентропія.

1. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

Екосистема — основне поняття екології. Екологія розглядає взаємодію живих організмів і неживої природи. Ця взаємодія, по-перше, відбувається в рамках певної системи (екологічної системи, екосистеми) і, по-друге, вона не хаотична, а певним чином організована, підлегла законам. Екосистемою називають сукупність продуцентів, консументів і детритофагів, взаємодіючих один з одним і з навколишнім їхнім середовищем за допомогою обміну речовиною, енергією й інформацією таким чином, що ця єдина система зберігає стійкість протягом тривалого часу.

Для екосистеми необхідно здійснення процесів самовстановлення і саморегуляції сукупності середовищеутворювальних компонентів та елементів, що її складають. Під саморегуляцією розуміють спроможність природної екосистеми до відновлення внутрішніх властивостей і структур після якогось природного чи антропогенного впливу, що змінює ці властивості та структуру. Саморегуляція заснована на принципі зворотного зв'язку окремих підсистем, що складають природну систему, й екологічних компонентів. Екосистема здатна зберігати сталість при відносній стабільності зовнішнього середовища, здатна до змін у результаті змін у зовнішньому середовищі та в самій екосистемі. Здібність екосистеми до самопідтримки і саморегулювання називається гомеостазом.

В основі гомеостазу лежить принцип зворотного зв'язку. Зворотний зв'язок виникає, якщо «продукт» робить вплив на «датчик». У результаті негативної дії людини на природу погіршується середовище існування самої людини. Зв'язок, що зменшує відхилення від норми, називається негативним. Позитивний зворотний зв'язок збільшує це відхилення.

У практиці с/г підвищення врожайності часто пов'язують із кількістю добрив, що вносяться. Проте добрив вноситься стільки, що в агроценозі починаються незворотні зміни, що призводять до деградації оброблюваних площ. Так, захоплення добривами призводить до ерозії.

Аналізуючи внутрішнє життя екосистем, логічно виділити три групи процесів (потоків): потоки інформації; потоки речовини; потоки енергії[3, c. 56-57].

Ці потоки взаємопов'язані тісно переплітаються. Наприклад, носієм енергії та інформації часто служить потік речовини. Інформація може переноситися також з потоками енергії (світловою чи тепловою радіацією, звуковими сигналами), тому виділення трьох груп процесів носить умовний характер і робиться лише для зручності аналізу дуже складного об'єкту — екосистеми, що функціонує. Завдяки такому виділенню стає зрозумілим, що для повноцінної охорони проживаючих, динамічних екосистем необхідно збереження всіх трьох потоків. В екосистемі постійно відбувається обмін енергією, її циркуляція для підтримки необхідного гомеостазу. Енергія — загальна кількісна міра руху і взаємодії всіх видів матерії, завдяки чому всі явища природи зв'язані воєдино. Обмін енергії в екосистемі здійснюється відповідно законам:

Перший закон термодинаміки — закон збереження енергії, свідчить, що енергія в природі не виникає з нічого і не зникає, вона тільки переходить з однієї форми в іншу. Кількість енергії при цьому залишається постійною. Цьому закону підкоряються всі відомі процеси в природі.

Другий закон термодинаміки формулюється так: оскільки деяка частина енергії завжди губиться у вигляді неприступної для використовування теплової енергії, ефективність мимовільного перетворення кінетичної енергії (наприклад, енергії сонячного випромінювання) в потенційну (енергію хімічних зв'язків органічних речовин, що синтезуються) завжди менше 100%. Другий закон термодинаміки пов'язаний з принципом стабільності. Відповідно до цієї концепції, будь-яка природна система з проходячим через неї потоком енергії схильна розвиватися у бік сталого стану, і в ній виробляються саморегулюючі механізми.

У разі короткочасної дії на систему ззовні ці механізми забезпечують її повернення до сталого стану. Коли воно досягнуте, перенос енергії звичайно йде в одному напрямі і з постійною швидкістю, що відповідає принципу стабільності.

Оскільки спільним знаменником і початковою рушійною силою усіх ЕС, як природних, так і антропогенних, є потік енергії, то за джерелом, рівнем та якістю енергії Ю. Одум (1986) виділяє 4 типи екосистем[9, c. 38].

1. Несубсидовані природні ЕС, які отримують енергію від Сонця.

Приклади: відкритий океан, високогірні ліси. Це основа життєзабезпечення «космічного корабля» Землі в Сонячній системі. Всі вони отримують мало енергії і мають низьку біопродуктивність. Організми цих екосистем можуть існувати на мізерній частці енергії та інших ресурсів і ефективно використовувати їх. Вони займають величезні площі, одні лише океани займають 70% площі земної кулі. У цьому величезному комплексі очищаються великі об'єми повітря, повертається у оборот вода, формується клімат і т.д.

Без зусиль людини виробляється деяка частка їжі. Окрім того, морські та гірські ландшафти мають велику естетичну цінність.

2. ЕС, які одержують енергію від Сонця, але з природною енергетичною субсидією. Приклади: естуарії у припливних морях, деякі тропічні дощові ліси. Це ЕС, які мають природну високу біопродуктивність і виробляють надлишки органічних речовин, які накопичуються або виносяться у інші ЕС. Так, у естуаріях існує додаткова енергія припливів, прибою і течій, яка сприяє більш швидкому кругообігу мінеральних речовин й переміщенню їжі та відходів; організми можуть сконцентрувати свої зусилля на ефективному перетворенні сонячної енергії. Використовуючи додаткову енергію припливів, організми естуаріїв виробляють більше біопродукції, ніж прилеглі ділянки суші або прісноводні внутрішньоконтинентальні водойми, які отримують ту ж кількість сонячної енергії.

3. Субсидовані людиною ЕС, які отримують енергію від Сонця. Приклади: агроекосистеми, аквакультури (підводні плантації). Це ЕС, які виробляють продукти харчування і отримують дотації у формі пального (або у інших формах), що постачаються людиною. Паливо для сільгоспмашин, м'язова сила тварин і людини — це така ж енергія, що надходить до агроекосистем, як сонячне світло, яку можна виміряти в калоріях, кінських силах або в одиницях системи СІ. Як образно відмічає Г. Одум (1971): "Хліб, рис, кукурудза або картопля частково зроблені із нафти". Навіть найпродуктивніші типи цих EC порівняні з природними ЕС за потужністю споживаної енергії. Людина намагається направляти як можна більше енергії на виробництво продуктів харчування, які вона може використати негайно, а природа розподіляє продукти фотосинтезу між багатьма видами й речовинами і накопичує енергію «на чорний день», тобто різниця між природними та антропогенними екосистемами полягає у розподіленні потоку енергії.

4. Промислово-міські EC, які отримують енергію палива. Приклади: міста, пригороди, індустріалізовані зелені зони. У цих EC генеруються багатства людства, але в них утворюються й основні кількості забруднюючих речовин. Головним джерелом енергії служить паливо, а не сонячна енергія. Ці екосистеми залежать від вищезазначених екосистем, паразитують на них, одержуючи продукти харчування, паливо та інші матеріали. Для них характерна велика потреба в енергії; вона у 2-3 рази вище за той потік енергії, який підтримує життя у природних та напівприродних EC, спонукуваних сонячною енергією. З цієї причини безліч людей можуть жити на невеликій площі промислово-міських EC. Величина енергії, яка щорічно витрачається на 1 м2 міста, визначається мільйонами ккал. Так, наприклад, на одного мешканця США припадає 87 млн. ккал на рік, а для функціонування людині необхідно лише 1 млн. ккал на рік. На домашнє господарство, промисловість, торгівлю, транспорт та інші види діяльності у США витрачається у 87 разів більше енергії, ніж потрібно для фізіологічних потреб людини. В Індії витрата енергії у 50 разів менша, а в Пакистані — у 100 разів менша ніж у США[7, c. 112-114].

Отже, життя в екосистемі підтримується завдяки проходженню, що не припиняється, через живу речовину енергії, переданої від одного трофічного рівня до іншого; при цьому відбувається постійне перетворення енергії з одних форм в інші. Крім того, при перетвореннях енергії частина її губиться у вигляді тепла. Тоді виникає питання: у яких кількісних співвідношеннях, пропорціях повинні перебувати між собою члени співтовариства різних трофічних рівнів в екосистемі, щоб забезпечувати свою потребу в енергії? Весь запас енергії зосереджений у масі органічної речовини — біомасі, тому інтенсивність утворення й руйнування органічної речовини на кожному з рівнів визначається проходженням енергії через екосистему ( біомасу завжди можна виразити в одиницях енергії).

Швидкість утворення органічної речовини називають продуктивністю. Розрізняють первинну й вторинну продуктивність. У будь-який екосистемі відбувається утворення біомаси і її руйнування, причому ці процеси цілком визначаються життям нижчого трофічного рівня — продуцентами.

Всі інші організми тільки споживають уже створене рослинами органічна речовина й, отже, загальна продуктивність екосистеми від них не залежить. Високі швидкості продукування біомаси спостерігаються в природні й штучних екосистемах там, де сприятливі абіотичні фактори, і особливо при надходженні додаткової енергії ззовні, що зменшує власні витрати системи на підтримку життєдіяльності. Така додаткова енергія може надходити в різній формі: наприклад, на оброблюваному полі — у формі енергії викопного палива й роботи, чиненої людиною або твариною.

Таким чином, для забезпечення енергією всіх особин співтовариства живих організмів екосистеми необхідно певне кількісне співвідношення між продуцентами, консументами різних порядків, детритофагами й редуцентами. Однак для життєдіяльності будь-яких організмів, а значить і системи в цілому, тільки енергії недостатньо, вони обов'язково повинні одержувати різні мінеральні компоненти, мікроелементи, органічні речовини, необхідні для побудови молекул живої речовини[1, c. 28-29].

2. Урбанізація та її негативні наслідки

Кожна з цих рис найбільше виявляється на різних етапах урбанізації. Українські вчені Шипович Є.Й., Мохначук С.С. виділили три фази (етапи) урбанізації: 1) власне урбанізація – процес росту міст; 2) розмивання ядер міст, формування агломерацій – субурбанізація; 3) урбанізація сільських поселень в межах урбанізованої зони – рурбанізація.

На нашу думку, урбанізаційні процеси постійно відбуваються по різних напрямах і чітко виділити ці етапи немає можливості. Щодо рурбанізації, наприклад, то вона відбувається постійно, бо вже після виникнення міста спостерігається вплив міста на навколишню місцевість (надання послуг і промислових товарів, забудова жител і їх благоустрій та ін.). Процес субурбанізації також відбувається постійно, але він має певні особливості. Якщо у високорозвинених країнах він відбувається на певному етапі розвитку міста, то в нашій державі через труднощі в отриманні міської прописки багато людей селилося у передмістях, розширюючи при цьому межі урбанізованої зони.

У наш час особливо зросло забруднення навколишнього середовища у великих містах, зокрема у великих індустріальних центрах. Відбувається нестримна концентрація людей в містах, з'являються і зростають багатомільйонні міста-мегаполіси, збільшується їхня кількість, розміри та проблеми.

Очікується, що частка міського населення в Західній Європі в 2000 році складе 71%, в Північній Америці — 87, в Латинській Америці — 80, в Австралії і Океанії — 80, в Східній Азії — 40, в Південній Азії — 35, в Африці — 39%. У 1900 році у світі налічувалось 10 міст-мільйонерів, в 1975 — 185, в 2000 році (за прогнозами) їх число перевищить 400. В 1920 році два найбільших міста світу — Нью-Йорк і Лондон мали відповідно 5620 тисяч і 4483 тисячі чоловік населення, два — Париж і Чикаго — наближалися до трьох мільйонів (відповідно 2906 і 2702 тис.) і ще чотири міста — двох мільйонів чоловік (Токіо — 2173, Берлін — 1903, Відень — 1841 і Філадельфія — 1824 тисячі чоловік). Вісім із десяти найбільших міст світу були у США, Європі й Японії і тільки 2 — в Південній Америці та Китаї[9, c. 196-197].

Через, сорок років, в 1960 році, якісна картина розташування багатомільйонних міст на карті світу істотно не змінилася, якщо брати до уваги десять найбільших міст: вісім з них знову розташовані у США, Європі та Японії і два — в Південній Америці та Китаї.

Зате кардинально змінилися у бік збільшення населення розміри міст, і на карті світу з'явилися мегаполіси, що перевищують п'яти-, шести- і десятимільйонний рівень чисельності мешканців.

Очолюють цей список Нью-Йорк (14 164 тис.), Лондон (10 772 тис.) і Токіо (10 686 тис.). За ними йдуть три міста, що перевищують вісім мільйонів або наближаються до цієї цифри: Рейн-Рур (8736 тис.), Шанхай (7432 тис.) і Париж (7420 тис.) і чотири міста, що мають або перевищують рівень шести мільйонів — Буенос-Айрес (6700 тис.), Лос-Анджелес (6530 тис.), Москва (6285 тис.) та Чикаго (5977 тис.).

Список цих міст свідчить про якісно нову тенденцію в урбанізації світу — колосальне зростання міст-мегаполісів у країнах, що розвиваються, які утворилися на місці колишніх світових імперій: вісім найбільш заселених міст припадають саме на ці країни, і тільки Токіо та Нью-Йорк продовжують залишатися в першій десятці лідерів урбанізації.

В Україні тільки столиця — Київ с багатомільйонним містом, населення якого сягнуло трьох мільйонів, а отже, його можна вважати еквівалентом трьох одномільйонних міст. Сім міст вже перевищили або сягають одномільйонного рубежу: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг. Десять міст, в яких зараз від 0,5 до 0,3 мільйона мешканців (Маріуполь, Миколаїв, Луганськ, Макіївка, Вінниця, Севастополь, Херсон, Сімферополь, Горлівка, Полтава) незабаром наблизяться до одномільйонного рівня, асимілювавши навколишні менші містечка. Нарешті ще десять міст, які можуть дорости до мільйона в першій половині XXI ст., — Чернігів, Чернівці, Суми, Дніпродзержинськ, Житомир, Івано-Франківськ, Хмельницький, Черкаси, Рівне, Луцьк) і які зараз налічують від 0,3 до 0,2 мільйона жителів. Отже, можна сподіватися, що невдовзі половина населення України проживатиме в містах. Переважна частина великих міст — це індустріальні комплекси, і головна їхня проблема і нездоланна біда, на жаль, — продукування виробничих відходів, сміття. Деградоване штучне міське середовище справляє комплексну шкідливу дію на здоров'я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, нестачею зелених насаджень тощо[11, c. 156-157].

Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у малих містах чи селах. Така хвороба, як рак легень, у великих містах нині реєструється в два — три рази частіше, ніж у сільських місцевостях. Тут набагато більше хворіють бронхітами, астмою, алергійними хворобами. Рівень інфекційних захворювань у містах також удвічі вищий.

Мешканці великих міст вже давно п'ють воду набагато гіршої якості, ніж у селах. Зокрема, в Україні в більшості міст якість питної води не відповідає санітарним нормам. Великі міста створюють свій мікроклімат, під ними змінюється фізичний стан порід.

Одночасно з розвитком міст збільшується негативний тиск на біосферу. Проблеми урбанізації ретельно вивчаються у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Це соціальне явище досліджують екологи, економісти, соціологи і представники багатьох галузей науки, застосовуючи комплексний, системний аналіз.

В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов’язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров’я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Україна належить до країн, що мають високі показники забруднення навколишнього середовища. Основними центрами зосередження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага забруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т.ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини.

Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в атмосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область[13, c. 206-207].

Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін.

Клімат великих міст також суттєво змінюється. Змінюється кількість і спектральний склад сонячної радіації. Особливо негативним є ослаблення УФ-радіації. У великих містах підвищується температура повітря, збільшується число днів з великими туманами, порушується повітрообмін середовища у зв’язку з гальмуванням природного руху повітря високою забудовою міста. Багато міст терплять температурні інверсії, які перешкоджають вертикальній циркуляції повітря. При цьому збільшується позитивна іонізація повітря, що несприятливо діє на організм людини, підвищується радіоактивність середовища, збільшується кількість канцерогенних речовин, перетворюється і знижується рослинність і це зменшує продукцію кисню.

Наслідками збільшення будівництва багатоповерхових будинків є негативні екологічні та соціальні впливи на людину. В умовах урбанізованого середовища спостерігається порушення психічного здоров. Причиною психічного дискомфорту є скупченість населення. Зростає частота нервово-психічних захворювань, відзначається ріст злочинності, самогубств, алкоголізму та наркоманії.

Внаслідок гіподинамії в людей, що мало рухаються, спостерігається ожиріння, деформація скелета, викривлення хребта, плоскостопість.

Зниження загальної опірності організму призводить до швидкого виникнення захворювань і погіршує перебіг тих захворювань, які вже існують.

Великою проблемою міст є шум, що в умовах урбанізації набуває щоразу більшого значення. Джерелами віличного і житлово-побутового шуму є всі види міського транспорту, промислові об¢єкти і гучномовне радіо- і телевізійне обладнання. У великих містах рівень шуму на вулицях досягає 90-95 дБА, стійко утримуючись у цих межах 15-18 годин на добу. Шумовий режим у кожному конкретному місті пов¢язаний з плануванням, яке визначає організацію траси руху автотранспорту та можливість зонування території з відповідним розміщенням на ній окремих об¢єктів. Цим самим створюється певний рівень шуму на вулицях, у зонах відпочинку і в будинках різноманітного призначення. Додатковим джерелом шуму в містах є побутові шуми. Шуми, які створюються роботою інженерного і санітарно-технічного обладнання житлових будинків, до яких належать рух ліфта, нагрівання котла тощо, утворюють шум, рівень якого досягає 65-87 дБА.

Вплив шуму на організм людини полягає в тому, що звукові коливання трансформуються в нервові імпульси, які надходять у підкоркові утворення і слухове поле кори великого мозку. Шум, інтенсивність якого не перевищує 30 дБА, є практично нешкідливим. Шум інтенсивністю 30-65 дБА спричиняє нервово-психічні реакції і порушення. Якщо рівень шуму досягає 65-90 дБА, виникають вегетативні реакції і порушення. Шум у 90-120 дБА порушує функції слуху, а шум понад 120 дБА можу призвести до летального кінця. Надмірний вуличний шум є причиною головного болю у 80% осіб, погіршення пам’яті і неврозів — у 52%. У 30% мешканців міста шум є причиною старіння. Він скорочує тривалість їх життя на 8-12 років. Шум зумовлює також зміни з боку серцево-судинної системи (зміни атмосферного тиску, пониження пульсового тиску, пониження тонусу судин, сповільнення частоти серцевих скорочень, збільшення швидкості згортання крові). Також шум призводить до порушення функціонального стану шлунка, його секреторної і моторно-евакуаторної функцій. Під дією шуму відбувається швидке зменшення світлового відчуття, зниження стійкості ясного бачення. Боротьба з шумом перетворилася на важливу соціально-гігієнічну проблему. Нормами передбачено гранично-допустимі сумарні рівні шуму для житлових кімнат і помешкань 25 дБА, а для території, що прилягає до житлових будинків, майданчиків відпочинку мікрорайонів і груп житлових будинків — 45 дБА[20, c. 216-218].

Ефективним профілактичним заходом у боротьбі з шумом є:

· застосування транспортних засобів із мінімальним рівнем шуму;

· правильне планування населених місць, будівництво кільцевих автомобільних доріг, які розвантажують центр міста;

· будівельні проекти повинні передбачати максимальний захист мікрорайонів штучними та природними екранами зелених насаджень, перенесенням під землю інженерних споруд.

Крім шуму у містах загострюється проблема інших фізичних чинників навколишнього середовища, а саме вібрації, неіонізуючих та іонізуючих випромінювань. Вібрація спричиняє вібраційну хворобу. Особливо небезпечним є вплив на організм людини радіоактивного випромінювання. Гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті. Хронічна радіаційна дія на людину десятками і сотнями бер щорічно протягом кількох років призводить до виникнення променевої хвороби, до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кровотвірного кісткового мозку, пневмосклерозу. Згодом можуть виникати злоякісні пухлини та природжені аномалії, що передаються спадково. Велику загрозу генетичному здоров’ю нації спричинила Чорнобильська катастрофа. Після катастрофи основним радіонуклідом був радіоактивний йод, що нагромаджується у щитовидній залозі. Радіоактивний цезій потрапляє у м’язи. Важкі захворювання спричиняє і дуже небезпечний плутоній.

Мешканці міст потрапляють під вплив забруднених речовин промислового походження. Повітря, насичене відпрацьованими газами, продуктами згоряння палива, димом і пилом, шкідливо впливає на дихальний апарат людини, що небезпечно. Забруднення атмосферного повітря сприяють появі підвищеної кількості запальних захворювань органів дихання та зору; серцево-судинної системи, інфекційних, раку легенів тощо. Захворюваність органів дихання становить у середньому 73,5% від загальної захворюваності. 70-80% усіх випадків раку спричинені дією хімічних канцерогенів. Близько 4% новонароджених відрізняється дефектами, що ведуть до виражених спадкових захворювань.

До багатьох захворювань в населених пунктах може призвести забруднення води. Найбільшою небезпекою поширення захворювань водним шляхом є кишкові інфекції, зокрема холера, черевний тиф, паратифи, дизентерія, лептоспіроз, сибірка, туберкульоз. Нині у світі від захворювань, що передаються внаслідок споживання забрудненої води, щоденно вмирає майже 25 тисяч людей[17, c. 239-241].

Джерелом захворювань може стати і забруднений промисловими та господарсько-фекальними відходами грунт. Внаслідок викидів промислових підприємств і відпрацьованих газів автотранспорту у грунт можуть потрапляти свинець, сірка, залізо, цинк, ртуть тощо і бути причиною різноманітних отруєнь.

Забруднення довкілля у містах у підсумку призвело до грубого порушення екологічної рівноваги з її безпосередніми та віддаленими наслідками, і міста стали некерованими.

Середовище проживання людини у великому місті є складною системою соціальних та економічних впливів на організм у різних стадіях його розвитку і тому повинно мати усі необхідні умови для належного функціонування колективу людей. профілактична медицина ставить своїм завданням вивчення умов життя і здоров населення і обґрунтування гігієнічних нормативів у галузі містобудування. Гігієнічні нормативи охоплюють регламентацію параметрів, що характеризують земельну ділянку, яка вибирається під будівництво населеного пункту, типи житлових будинків, різних установ, лікарень, підприємств, а також види зелених насаджень, параметри, що торкаються проблем енергетики, транспорту, водопостачання і каналізації.

Охорона навколишнього середовища населених місць може бути здійсненою лише за умови подолання негативних наслідків урбанізації шляхом використання переваг науково-технічного прогресу. У повноцінному урбанізованому середовищі природні елементи, що оточують урбаністичні утворення, повинні бути тісно пов’язані з природним середовищем.

Населені пункти повинні являти собою раціональну комплексну організацію, що забезпечувала б оптимальні умови праці, побуту та відпочинку людей.

Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації сільськогосподарського виробництва. Це стосується насамперед приміського господарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важкими металами та іншими шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини.

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст. Так, не контрольований належним чином промисловий розвиток таких великих міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка призвів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні розміщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію.

В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище значно краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одне-два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного базису розвитку цього міста[2, c. 79-80].

Висновок

Таким чином, для природної екосистеми характерні три ознаки:

1) екосистема обов'язково являє собою сукупність живих і неживих компонентів;

2) у рамках екосистеми здійснюється повний цикл, починаючи зі створення органічної речовини й закінчуючи його розкладанням на неорганічні складові;

3) екосистема зберігає стійкість протягом деякого часу, що забезпечується певною структурою біотичних і абіотичних компонентів. Прикладами природних екосистем є озеро, ліс, пустеля, тундра, суша, океан, біосфера. Як видно із прикладів, більше прості екосистеми входять у більш складно організовані. При цьому реалізується ієрархія організації систем, у цьому випадку екологічних.

Таким чином, пристрій природи варто розглядати як системне ціле, що складається із вкладених одна в іншу екосистем, вищої з яких є унікальна глобальна екосистема — біосфера. У її рамках відбувається обмін енергією й речовиною між всіма живими й неживими складовими в масштабах планети.

Таким чином, будь-яка жива система, у тому числі й екосистема, підтримує свою життєдіяльність завдяки, по-перше, наявності в навколишнім середовищі в надлишку дарової енергії (енергія Сонця); у других, здатності за рахунок пристрою складових її компонентів цю енергію вловлювати й концентрувати, а використавши — розсіювати в навколишнє середовище. Таким чином, спочатку вловлювання, а потім концентрування енергії з переходом від одного трофічного рівня до іншого забезпечує підвищення впорядкованості, організації живої системи, тобто зменшення її ентропії.

Процес урбанізації став однією з найважливіших сторін поступального руху суспільства завдяки концентрації промисловості, галузей науки і культури у великих містах. Але крім позитивних рис урбанізація водночас веде за собою величезні негативні віддалені наслідки. Науково-технічний прогрес призвів до росту впливу чинників навколишнього середовища на організм і зумовив зміни соціального статусу. Проблема великих міст залишається невирішеною внаслідок стихійного розташування виробничих сил, що призводить до скупчення промислових підприємств і населення. Отже, процес урбанізації породжує складні проблеми, що торкаються умов, які несприятливо впливають на стан здоров’я населення.

Швидкий розвиток міст створив значний комфорт для його мешканців. У великих містах сконцентровано матеріально-технічне виробництво, вони є місцями нагромадження й розподілу речовини, енергії та інформації, центрами духовного життя суспільства. Тут створюються кращі можливості для задоволення індивідуальних матеріальних і духовних запитів, причому чим більше місто, тим ширший спектр послуг, який воно може надати людині. Водночас урбанізація веде за собою величезні негативні віддалені наслідки. Міські урбанізовані райони перетворилися в ареали глибоко зміненої антропогенною діяльністю природи. Докорінні зміни природного середовища в містах призвели до переваг урбанізованого середовища над природним ландшафтом. На території міст утворюються великі площі штучної підстилаючої поверхні та змінюється ґрунтове покриття. Урбанізація стала процесом антропогенізації природних систем.

Список використаної літератури

1. Андронов В. Екологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Університет цивільного захисту України. — Х. : УЦЗУ, 2008. — 382c.

2. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. – 406 с.

3. Бойчук Ю. Екологія і охорона навколишнього середовища: навч. посібник. — Вид. 4-те, випр. і доп. — Суми : Університетська книга, 2007. — 315с.

4. Джигирей В. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз./ Віктор Степанович Джигирей,. -К.: Знання, 2000. -203 с.

5. Дуган О. Екологія: навч. посібник для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — Вид. 2-ге, доп. і переробл. — К. : Університет "Україна", 2007. — 214с.

6. Дуднікова І. Екологія: Навч. посіб. вищ. навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2006. — 328с.

7. Екологія: теоретичні основи і практика : Навчальний посібник / Людвіг Потіш, Володимир Медвідь, Олександр Гвоздецький, Зоряна Козак,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -321 с.

8. Екосередовище і сучасність / С. І. Дорогунцов, М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. -К. : Кондор. -2006. -473 с.

9. Емельянов И. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем/ Игорь Георгиевич Емельянов,; Игорь Емельянов; М-во образования и науки Украины; Междунар. Соломонов ун-т; НАН Украины и др.. -К., 1999. -165 с.

10. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.

11. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. — К.: Вища школа, 2003. — 357 с.

12. Івашура А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник/ Андрій Івашура, Валерій Орєхов. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -207 с.

13. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: МАУП, 2002. — 294 с.

14. Кучерявий В. Екологія: Підручник для студ. вуз./ Володимир Кучерявий. -Львів: Світ, 2000. -499 с.

15. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.

16. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — 2-е вид.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 314 с.

17. Сафранов Т. Екологічні основи природокористування: Навч. посібник/ Тамерлан Сафранов,. -3-тє вид. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -247 с.

18. Сафранов Т. Загальна екологія та неоекологія : Конспект лекцій/ Тамерлан Сафранов,. -К.: КНТ, 2005. -187 с.

19. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с.

20. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів. — 2-е вид., стереотипне. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.