Екологія мегаполісу

Вступ.

1. Екологічні проблеми навколишнього середовища.

2. Урбоекологія.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Останнім часом набули значного розвитку новітні напрями прикладної екології: екологія міських екосистем, екосистем космосу, військово-промислового комплексу, екологічна освіта та виховання, радіаційна екологія, правові й політичні засади екології та ін. З розвитком містобудівництва та значним зростанням чисельності міського населення великого значення набуває розвиток екології міських екосистем.

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети, й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екологічні. Викликані недалекоглядним, необгрунтованим ставлення людини до природи, вони виникли не сьогодні й не вчора. Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тис. років тому Вавілонський цар Хаммурапі, а пізніше — китайський й монгольський імператор та європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази про оборону лісів, трав'яного покрову степів, водних джерел. Українська козацька старшина, незважаючи на багатство нашої природи тих часів, теж уболівала за збереження довкілля й видала ряд наказів і документів про охорону Придніпровських лісів і лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького винищення звірів та риби.

Кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологіясвідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. [1, 21-22]

В последнее время приобрели значительное развитие новейшие направления прикладной экологии: экология городских экосистем, экосистем космоса, военно-промышленного комплекса, экологическое образование и воспитание, радиационная экология, правовые и политические принципы экологии и др. С развитием градостроения и значительным ростом численности городского населения большого значения приобретает развитие экологии городских экосистем.

К самым актуальным проблемам настоящего, которые касаются каждого жителя планеты, и от которых зависит будущее человечества, следует отнести проблемы экологические. Вызванные недальновидным, необоснованным отношение человека к природе, они возникли не сегодня и не вчера. Как свидетельствуют древние летописи, еще около 4 тыс. лет тому Вавилонский царь Хаммурапи, а позже — китайский и монгольский император и европейские монархи уже заботились о сохранении природы и выдавали приказы и документы об обороне Приднепровских лесов и полей, о запрете браконьерства, уничтожения зверей и рыб.

Каждый сознательный человек должен обязательно иметь общее представление об особенностях современного экологического состояния, а также об основных направлениях государственной политики в отрасли охраны окружающей среды, использовании природных ресурсов и обеспечения экологической безопасности. Экология общества не является абсолютно новой проблемой. Практическое отображение экологичности тесно связано в первую очередь с государственной регуляцией процессов природопользования. Новым в данной проблеме является эквивалентность обмена между государством, природой и человеком, которая базируется на законодательных, организационно технических решениях.

1. Екологічні проблеми навколишнього середовища

Першу глобальну екологічну кризу людство пережило ще в неоліті. У природі споконвіку мала місце взаємодія багатьох видів, які займали свою екологічну нішу. Коли якийсь вид стає монополістом, він швидко вичерпує ресурси своєї ніші й якщо не знайде нову екологічну нішу, його чекає екологічна криза та деградація. На початку неоліту людство винайшло лук, спис та інші знаряддя вбивства й дуже швидко, можливо, за кілька тисячоліть знищило мамонтів і решту великих тварин (свою основну їжу) майже на всій планеті й стала видом-монополістом. Так настала перша екологічна криза. Але людство в неоліті винайшло землеробство й скотарство і цим створило собі нову екологічну нішу. Відбулася неолітична революція в свідомості й буття людства.

Кінець XX ст. знаменується розвитком другої глобальної екологічної кризи, коли завдяки зростанню народонаселення та його активній виробничій діяльності в умовах надзвичайно низької екологічної свідомості практично вичерпані природні ресурси біосфери та можливості біосфери самовідновлюватися і самоочищатися.

Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу бурхливим зростанням кількості населення не Землі, обсягів виробництва та його відходів проблема стосунків між природою та суспільством дедалі загострюється.[2, 124]

Безпосередньо в Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне та Азовське моря, спотворений забрудненими водосховищами Дніпро, винищена значна частина Карпат, еродована більш як половина хлібної ниви, задихаються від промислових і автомобільних викидів усі великі міста і обласні центри.

Але найстрашнішим злом для навколишнього середовища забруднення людської свідомості хибними, злочинними ідеями. Суспільство, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. Трагізм нашого часу полягає в тому, що нині такі хибні ідеї та пов'язана з ними діяльність тією чи іншою мірою торкається всієї Землі, всієї природи, долі всіх країн і націй. Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завдання людства. Для його вирішення перш за все необхідні зміна екологічної стратегії і тактики, всієї економічної моделі, організація всебічної екологічної освіти, виховання екологічної свідомості всього населення Землі.[3, 148]

Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпування природних ресурсів, що призводять до деформації сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів. І навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

В XX ст. навколишнє середовище нашої планети неухильно погіршується внаслідок антропогенного впливу. Люди вже не спроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору земної кулі.

В наш час особливо зросло забруднення навколишнього середовища у великих містах, зокрема у великих індустріальних центрах. Відбувається нестримна концентрація людей в містах, з'являються і зростають багатомільйонні міста-мегаполіси, збільшується їх кількість, розміри та проблеми.

Всі планета нині страждає від антропогенного тиску, він проявляється через перезабруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і деградацію екосистем, деградацію грунтів, хижацьке винищення лісів.[4, 134]

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидається промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень усіх видів транспорту, належить також шуми транспортні, виробничі, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлові та теплові впливи.

Вплив радіоактивного випромінювання особливо небезпечний на організм людини. За результатами експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення людей під час атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше Чорнобилі, було доведено, що гостра біологічна дія реакції проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті, а також до променевої хвороби, до локальних уражень шкіри, кришталика ока, кісткового мозку. Нині захист організму людини та живої складової біосфери від радіоактивного опромінення в зв'язку зі зростаючим радіоактивним забрудненням планети став однією з найактуальніших проблем екологічної науки.

Важко переоцінити трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи, що стала для України, та й не тільки, фатальним фактором, який спричинив загрозу генетичному здоров'ю нації.

Інтенсивний розвиток електроніки та радіотехніки викликав забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головними її джерелами є радіо-, телевізійні і радіолокаційні станції, високовольтні лінії електропередач, електротранспорт, комп'ютери. Поблизу кожного обласного центру, багатьох районних центрів, великих міст розташовані телевізійні центри або ретранслятори, радіоцентри, засоби радіозв'язку різного призначення.[5, 24-25]

2. Урбоекологія

Урбоекологія (лат. urbanus — міський) — галузь знань, що займається вивченням містоутворення і дослідженням взаємозв'язків людських поселень між собою та з навколишнім природним середовищем у міських екосистемах. За визначенням Європейської конференції (Прага, 1949), містом вважається компактне поселення з мінімальною чисельністю населення 2000 чоловік. Категорію міста присвоюють населеному пункту згідно з чинним національним законодавством.

Чисельність міського населення безперервно зростає. Одночасно виникають величезні житлові та промислові поселення з населенням у мільйони й десятки мільйонів чоловік. Якщо до 1800 р. єдиним містом у світі з населенням 1 млн чоловік був Лондон, то в 1900 р. таких міст налічувалося 12, на початок другої світової війни — 42, у 1960 р. — 88. Нині в усьому світі налічується понад 160 міст з мільйонним населенням. За станом на 01.01.1997 р. у світі налічується 94 міста з населенням понад 2 млн. чоловік. З'явилися міста-мегаполіси (міста з приміськими поселеннями), чисельність населення в яких становить 10 млн. чоловік і більше (Нью-Йорк, Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Бостон, Шанхай, Делі, Лондон, Москва та багато інших). Значно зростає чисельність населення і в містах України. Так, порівняно з довоєнним періодом кількість населення в обласних центрах збільшилася: у Львові — у 2,3 раза, в Луцьку, Житомирі, Рівному — у 4,56, у Дніпропетровську, Кривому Розі – 7, Києві — 10 разів. У Києві нині мешкає близько З млн. чоловік.[6, 203-204]

Основними забрудниками атмосферного повітря в містах є об'єкти енергетики, промисловості й транспорт. У великих містах формується власний мікроклімат істотно змінюється вологість, аеродинамічні, термічні та радіаційні характеристики. Можуть спостерігатися локальні підвищення температури повітря порівняно з температурою навколишнього середовища та утворюватися смогу. Формування міського мікроклімату впливають викиди теплоти й зміна режиму сонячної радіації, пило-газові викиди промислових підприємств і транспорту, зміна теплового балансу;за рахунок випаровування, рельєф місцевості, що створюється міською забудовою, тощо. В загазованих містах від раку легенів помирає значно більше людей, ніж у віддалених передмістях. Зростає кількість захворювань на ларингіт, фарингіт, кон'юнктивіт, екзему, пневмонію, інфаркт міокарда, бронхіальну астму, алергічні та інші хвороби.

Охорону атмосферного повітря в місті можна здійснювати шляхом організації санітарно-захисних зон, архітектурно-планувальних рішень та інженерно-організаційних заходів, до яких належить використання безвідходних та маловідходних технологій, а також різні методи очищення газодимових викидів.

Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші ж можуть жити тільки, в специфічних домашніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо) зустрічаються також дикорослі рослини та дикі тварини.

Зелені насадження крім естетичного призначення мають значний вплив на поліпшення міського мікроклімату, властивостей ґрунтів, очищення повітря від забруднювальних речовин та збудників хвороб, шумопоглинання тощо. Разом з тим деякі рослини можуть зумовлювати алергічні реакції. Багато тварин і мікроорганізмів є збудниками чи переносниками хвороб.

Особлива роль належить зеленим зонам за межами міст, до складу яких входять ліси й лісопарки.

Іншим негативним фактором дії на здоров'я мешканців міста є незадовільна якість питної води. Нерегулярне видалення побутових відходів, їх накопичення та гниття зумовлюють погіршення санітарно-гігієнічних умов і призводять до виникнення інфекційних захворювань.^міський шум, особливо поблизу автомобільних і залізничних магістралей, аеропортів, вокзалів та промислових підприємств стали причиною масових нервових захворювань неврозів та психічних хвороб). [7, 342-343]

Висновки

Основним принципом майбутнього містобудування є гармонізація природного і соціального середовищ у місті. Тут можливі різні шляхи вирішення цієї проблеми: будівництво невеликих міст або багатомільйонних мегаполісів зі спорудженням сімейних котеджів чи багатоповерхових будівель. Сучасні тенденції містобудування, зокрема мегаполісів, свідчать про те, що дедалі більша перевага віддається будівництву невеликих житлових міст, які розташовані поблизу промислово-ділової частини міста.

Міста майбутнього мають бути екологічно чистими з достатньо великими зеленими зонами. Покрівлі передбачається використовувати для спорудження сонячних колекторів, що дасть змогу заощаджувати до 25 % енергії. Вони повинні гармонійно вписуватися в природні ландшафти з незайманими природними екосистемами. Набуває певного поширення напрям підземного будівництва. Під землею вже будуються гаражі, складські приміщення, торгові центри, метро та інші побутові об'єкти. Особливого значення набуває будівництво підземної транспортної мережі. Не виключено, що й житлова частина міста буде розташована під землею що дасть змогу заощадити будівельні матеріали під час будівництва та теплову енергію під час проживання. Отже, основними завданнями в майбутньому містобудуванні має бути вирішення екологічних проблем, пов'язаних з нормальним проживанням населення в екологічно безпечних умовах.[8, 176-177]

Екологічна криза грізно нависла над усім світом, вона вже "схопила нас за горло". Спричинений економічними, політичними помилками та серйозними екологічними прорахунками теперішній стан природного середовища світу оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення і самоочищення: відбувається активна деградація й небезпечне знищення останніх природних ресурсів. Найавторитетніші вчені США, Японії, Росії, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних досліджень і моделювання сучасних природних процесів, які розвиваються в біосфері, дійшли висновку, що вже в наступному столітті наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить всього на кілька десятиліть.

На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще. Але з іншого боку, розроблюються різні механізми державного природокористування та заощадження природних засобів, покращення стану зовнішнього середовища та збереження, збільшення природоохоронних територій. [9, 163]

Слідкуючи за досвідом більш розвинених країн, вдосконалюється нормативно-правова база у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Проблеми, зв'язані з урбанізацією, необхідно вирішувати не окремими

приватними заходами, вишукуючи скоростиглі і малоефективні рішення, а

розробивши комплекс взаємозалежних соціальних, екологічних, технічних і інших мір. В усіх випадках людина і навколишнє середовище повинні розглядатися як єдине ціле.[10, 258]

Список використаних джерел

1. Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.

2. Соціальна екологія.- Тернопіль: Підручники &Посібники, 2002.- 207с.

3. Екологія: основи теорії і практикум.- Львів: Новий Світ-2000, Магнолія плюс, 2003.- 296с.

4. Дуднікова І. І. Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища школа, 2005.- 247с.

5. Троянський О. І. Екологія людини.- Житомир: Волинь, 2005.

6. Гончаренко М. С., Бойчук Ю. Д. Екологія людини.- Суми; К.: Університетська книга; Княгиня Ольга, 2005.- 394с.

7. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія. Охорона природи.- К.: Знання, 2002.- 550с.

8. Кучерявий В.П. Екологія: Підручн. для студ вузів.- Вид. 2-ге.- Львів: Світ, 2001.- 480с.

9. Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай Олег Вікторович Екологія і охорона навколишнього середовища.- Суми: Університетська книга, 2002.- 288с.

10. Горелов А.А. Экология: Учеб. Пособие для вузов.-М.:Юрайт,2001.-312с.