Економічний аналіз
- Економічна теорія -1. Наказ про облікову політику підприємства й організацію бухгалтерського обліку, його структура та зміст
Підготовка наказу про облікову політику підприємства на практиці є досить трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процесу неабияких здібностей, комплексних знань усіх процесів, які відбувались на підприємстві і за його межами в минулому, здійснюються зараз і проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує грунтовного аналізу подій і фактів, уміння бачити перспективу, неординарно мислити тощо. Розпочинати формування наказу про облікову політику необхідно з конкретного визначення для підприємства відповідальності власника або посадової особи за організацію бухгалтерського обліку. Законом про бухоблік (стаття 8, пункти 3 та 6) передбачена відповідальність власника або уповноваженого власником органа, який здійснює керівництво підприємством, за організацію бухгалтерського обліку, забезпечення створення ним необхідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку. Орієнтиром для достатнього відображення і максимально точного формулювання окремих пунктів наказу, які стосуються організації бухгалтерського обліку на вашому підприємстві, повинна стати стаття 8 Закону про бухоблік. По-друге, традиційні пункти доповнені деякими досі не властивими нам формами бухгалтерського обліку, які вперше відображені в законодавстві України. І, по-третє, пункт 4 статті 8 Закону про бухоблік дає власнику(ам) право вибору: хто і на яких засадах здійснюватиме на підприємстві бухгалтерський облік.
2. Механізм сплати та порядок сплати податку з прибутку підприємства
Для виконання Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” використовуються такі періоди:
– звітний (податковий) рік – період, який розпочинається 1 січня поточного року і закінчується 31 грудня цього ж року;
– звітний квартал.
Ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об’єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.
Податок на прибуток нараховується за відповідною ставкою (встановленою цим Законом) від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованому згідно з п.3.1. цього Закону. Податок, що підлягає сплаті до бюджету, дорівнює визначеній сумі, яка зменшена на вартість торгових патентів, придбаних платником податку згідно із законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
Платники податку протягом кварталу, за винятком нерезидентів та виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові внески податку до бюджету за перший та другий місяці кварталу, які визначаються платником податку самостійно без подання податкової декларації.
Авансові внески нараховуються за відповідними ставками від прибутку, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань з урахуванням особливостей оподаткування громадських організацій інвалідів, підприємств-виробників спеціальних продуктів дитячого харчування, інноваційних центрів, та особливостей перенесення збитків на наступні податкові періоди.
Авансові внески сплачуються до бюджету за підсумками першого та другого місяців кварталу до 20-го числа другого і третього місяців кварталу відповідно.
3. Податкові соціальні пільги і порядок їх надання (податок з доходів фізичних осіб)
Податкова соціальна пільга (ПСП) – сума, на яку платник податку з доходів фізичних осіб має зменшити суму свого загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати. Пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.
Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі — заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом.
Якщо платник податку подає заяву про застосування пільги більш ніж одному працедавцю або якщо платник податку при отриманні інших доходів, до яких податкова соціальна пільга не застосовується, подає таку заяву іншому працедавцю, то такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, у якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, у якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється.
Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подає заяву про відмову від такої пільги всім працедавцям із зазначенням місяця, в якому мало місце таке порушення, на підставі чого окремий працедавець розраховує та утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100 відсотків суми такої недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а при недостатності суми такої виплати — за рахунок наступних виплат.
4. Загальні положення Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”
Нарахування доходів і витрат є основним принципом бухгалтерського обліку, як визначено статтею 4 зазначеного Закону. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Таким чином, дохід фізичної особи вважається нарахованим з моменту виникнення відповідної заборгованості (зобов'язання) в особи, яка виплачує цей дохід згідно з нормами цивільного законодавства. Для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, законодавчо не передбачено ведення бухгалтерського обліку доходів і витрат, а лише вимагається вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу (ст. 19 Закону). Загальний річний оподатковуваний дохід складається із загальних місячних оподатковуваних доходів у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (ст. 4 Закону N 889). Відповідно до пп. 8.1.2 Закону податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету при виплаті оподатковуваного податком доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, якщо не передбачається сплата (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний податком доход нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у терміни, встановлені законом для місячного податкового періоду, тобто до 30 числа (включно) майбутнього місяця. Таким чином, Законом введено зовсім нову вимогу, на підставі якої, невиплата заробітної плати не врятує роботодавців від сплати податку з нарахованих, але не виплачених доходів фізичних осіб.
Щодо виплати заробітної плати в негрошовій формі або готівкою з каси, то відповідно до Закону податок повинен бути сплаченим протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.
5. Особливості оподаткування алкогольних та тютюнових виробів
Існують деякі особливості у механізмі оподаткування акцизним збором алкогольних і тютюнових виробів. Так, виробники алкогольних і тютюнових виробів повинні проводити маркування кожної пляшки алкогольних напоїв та кожної пачки тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалась під час розкривання товару. Тобто до початку виробництва, виробники повинні придбати марки акцизного збору в податкових органах. Забороняється ввезення, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка. Продаж марок акцизного збору проводиться відповідно до заявки-розрахунку на необхідну кількість марок.Сплата акцизного збору по алкогольних та тютюнових виробах вітчизняними виробниками здійснюється наступним чином:
1) підприємства — виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації при умові якщо вони:
реалізують алкогольні напої з умістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць (слабоалкогольні напої), які відповідно до законодавства не підлягають маркуванню марками акцизного збору;
реалізують алкогольні напої, виготовлені без використання спирту етилового.
Тобто сплата акцизного збору відбувається щоденно, виходячі з фактичних обсягів реалізації;
2) якщо суб'єкти підприємницької діяльності отримують спирт етиловий для переробки на іншу підакцизну продукцію, що підлягає маркуванню марками акцизного збору, вони зобов'язані видати органам державної податкової служби податковий вексель що підтверджує зобов'язання із сплати суми акцизного збору і сплатити суми акцизного збору при придбанні марок акцизного збору протягом не більше 90 календарних днів від дня отримання спирту етилового. Тобто сплата акцизного збору відбувається після отримання спирту , але ще до того, як продукція з цього спирту починає вироблятись.
3) підприємства вторинного виноградного виноробства сплачують акцизний збір при придбанні акцизних марок на суму, розраховану із ставок акцизного збору на готову продукцію, вироблену з виноградних виноматеріалів чи сусла, з використанням спирту етилового;
4) підприємства — виробники тютюнових виробів сплачують акцизний збір щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного обсягу реалізації тютюнових виробів за минулий місяць.
6. Організаційно-методичні основи проведення економічного аналізу
Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну метрологічну основу: принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу. Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до вирішення конкретних завдань виробничої діяльності. До функцій керівників виробництва належать створення необхідних організаційних, технічних, економічних умов для творчих ідей і найголовніше — застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників. Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для погодження мети з ресурсами та можливостями підприємства, визначення шляхів її досягнення, що реально лише в результаті розробки програм аналізу виробів і кожного господарського підрозділу підприємства зокрема. Методи розробки таких програм потребують орієнтації на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.
Характерним для аналізу принципом також є досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, стимулювання творчої ініціативи працівників, спрямованої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.
7. Статистичні методи, які використовують в аналізі
Серед статистичних методів, що використовуються в аналізі, чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганим цифрової інформації. Форму таблиць і їхній майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а й додаткову для порівняння інформацію (планові і середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення, відсотки. У процесі збору цифрової інформації та заповнення таблиць виникає низка технічних складностей, якщо її занадто багато. З метою забезпечення компактності таблиць вихідну інформацію:
1) спрощують чи закруглюють (до тисяч, мільйонів та ін.);
2) скорочують або частково відкидають другорядні дані;
3) об'єднують у групи, проміжні підсумкові показники, передають через середні показники;
4) комбіновано показують частину показників у деталізованому вигляді, а інші розміщують разом в одному рядку (як інші);
5) поділяють на кілька самостійних сукупностей із наступним складанням кількох більш простих таблиць із вузьким змістом.
Таблиці можуть виконувати роль програми і переліку питань, що вивчаються. Між тим, не слід перебільшувати значення таблиць: це важливий, однак здебільшого технічний бік аналізу. Динамічні ряди — це порівняння не двох, а кількох предметів, показників. Розрізняють інтервальні й моментні динамічні ряди. Аналіз їх дає змогу визначити:
1) напрям зміни показників (зростання, зменшення, сталість або нестабільний характер, його розхитаність);
2) наявність тенденцій у зміні показників;
3) середній рівень показників і варіації.
8. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства
Балансовий прибуток включає в себе результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних операцій.
Враховуючи неоднорідний якісний склад балансового прибутку, аналіз розпочинається з порівняння його фактичної суми з планом та минулим роком за основними його складовими частинами. Це дозволяє дати загальну оцінку діяльності підприємства.
Основну частину прибутку підприємство отримує від реалізації продукції та послуг. У процесі аналізу вивчають динаміку виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначають фактори зміни його суми.
Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції необхідно розпочати з перевірки обгрунтованості планових показників собівартості та прибутку, випуску та реалізації продукції. Це дасть можливість встановити причини відхилень фактичного прибутку від реалізації від планового.
Після сплати податків прибуток розподіляється так: одна частина використовується на розширене виробництво, інша – на матеріальне заохочення робітників. Створюється також резервний фонд.
Джерелами аналітичної інформації є плани економічного та соціального розвитку (дивись у додатках), фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат), бізнес-план форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприємства», № 2 «Звіт про фінансові результати», декларація про прибуток підприємства, матеріали маркетингових досліджень.
9. Аналіз прибутку від реалізації продукції
Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, аби при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності у задоволенні інтересів держави та робітників.
У процесі аналізу необхідно вивчити виконання плану по розподілу та використанню прибутку, для того фактичні дані про виконання прибутку за всіма напрямами порівнюються з даними плану та з’ясовуються причини відхилення від плану за кожним напрямом використання прибутку.
Об’єктом особливої уваги на підприємстві є прибуток від реалізації. Проведення аналізу прибутку від реалізації дозволяє:
— оцінити резерви підвищ. ефективності виробництва
— сформувати управлінське рішення за використанням виробничих факторів. Прибуток від реалізації продукції залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: об’єму реалізації продукції в натуральних вимірниках Q, її структури D, св С і рівня цін Б.Модель залежності :
П= Qзаг*Ді*(рі-Сі),
де п- кількість найменувань виробів в номенклатурі. Для спрощення процедури аналізу може бути використаний слід. порядок вивчення впливу факторів на прибуток:
1 досліджується вплив факторів першого порядку (ціна реалізації і св) на прибуток від 1-ці продукції по кожному найменуванні
2 досліджується вплив факторів 2-го порядку на середню величину прибутку на одиницю продукції
3 оцінюється вплив загального об’єму випуску продукції і прибутку від одиниці продукції на прибуток.
10. Аналіз ринкової фінансової стійкості
Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів. Фінансова стійкість відбиває рівень ризику діяльності компанії і її залежності від позикового капіталу.
За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки:
• про інтенсивність використання позикових засобів;
• про ступінь залежності від короткострокових зобов'язань;
• про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.
Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.
Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):
· коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);
· коефіцієнта фінансування;
· коефіцієнта фінансового лівериджу;
· коефіцієнта покриття процентів;
· коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;
· коефіцієнта маневреності власного капіталу.
11. Оцінка можливостей збільшення прибутку
Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних, форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.
Дані про чистий прибуток підприємства можуть бути використані відділом маркетингу для аналізу можливості збільшення ціни реалізації, маючи на меті підвищення прибутку, або її зменшення для стимулювання продажів як результати до переходу виробництва нової продукції або освоєння нових ринків тощо. Бухгалтери обліку витрат виробництва можуть дослідити різні статті затрат працювати над їх зменшенням.
12. Застосування прямого і непрямого методів
Сутність прямого методу полягає у трансформуванні статей Звіту про фінансові результати шляхом виключення з них негрошових доходів і витрат. У Звіті про рух грошових коштів відображаються розгорнуто надходження і вибуття грошових коштів. Потім відображається різниця між надходженням і вибуттям грошових коштів, враховується рух грошових коштів від надзвичайних подій (надходження і вибуття) і визначається чистий рух грошових коштів.
Однак слід мати на увазі, що невключення негрошових операцій стосується тільки випадків використання прямого методу визначення чистого руху грошових коштів.
Що стосується непрямого методу, то він не передбачає трансформування кожної статті Звіту про фінансові результати. Цей метод передбачає визначення суми чистого надходження (витрачання) у результаті операційної діяльності шляхом послідовного коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеної у Звіті про фінансові результати.
13. Аналіз виробничих запасів і дебіторської заборгованості
Метою управління виробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей. Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.
За наявності конкуренції як невід'ємного елементу ринкової економіки та труднощів у реалізації і збуті продукції підприємства продають її, використовуючи послідовну форму оплати. При цьому у них з'являється дебіторська заборгованість, яка є важливою складовою обігового капіталу. Аналізуючи поточні активи, особливу увагу необхідно звернути на вивчення динаміки, складу, структури, причин, строків існування і давності створення дебіторської заборгованості.
Слід наголосити, що стан розрахункової дисципліни характеризується наявністю дебіторської заборгованості і має суттєвий вплив на стійкість фінансового стану підприємства. Недотримання договірної і розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред'явлення претензій по боргах, які виникають, призводять до значного росту невиправданої дебіторської заборгованості, отже, до нестабільності фінансового стану підприємства. Аналіз складу дебіторської заборгованості починають із загальної оцінки динаміки її розміру у загалом і в розрізі статей. На цьому етапі встановлюють чи немає в складі дебіторської заборгованості сум, нереальних для стягнення, чи таких, за якими минув термін позову. Якщо такі є, то слід терміново вжити заходи щодо їх усунення.
Зовнішній аналіз стану розрахунків з дебіторами базується на даних форми №1 «Баланс». Для внутрішнього аналізу використовуються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації про розрахунки з дебіторами.
14. Аналіз обсягів та структури інвестиційних вкладень підприємства
У процесі аналізу необхідно врахувати такі особливості інвестиційної діяльності:
• обмеженість фінансових ресурсів;
• можливість вибору альтернативних проектів;
• значний вплив фактора ризику.
Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення. Об'єктами такого аналізу можуть бути:- виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;
— технологічна структура капітальних вкладень — співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);
— відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, у розширення діючих потужностей, у технічне переозброєння та реконструкцію.
Аналіз цих аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності. Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об'єктів дослідження, тобто від того, чи це виробничі проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.
Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та в обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.
Після завершення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Отже, у процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовуються всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний.
15. Аналіз обертання оборотних коштів
Для нормального функціонування підприємства необхідно скорочувати час перетворення в гроші на розрахунковому рахунку, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості. Швидкість обороту оборотних засобів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство.
Тому абсолютне чи відносне зростання оборотних засобів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту,що викликає збільшення їх маси.
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів (Ко) — це відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору, до суми оборотних засобів підприємства). Важливими показниками ефективності використання активів є оборотність запасів та тривалість одного обороту запасів.
Список використаної літератури
1. Багров В. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 156 с.
2. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник/ Т. Д. Костенко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 398 с.
3. Кіндрацька Г. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник/ Галина Кіндрацька, Микола Білик, Анатолій Загородній,; Ред. А. Г. Загородній. — Львів: Магнолія плюс, 2006. — 426 с.