Вступ.

1. Можливості фінансів у розв’язанні проблем соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Роль оподаткування в розшаруванні за рівнем доходів населення і зниження життєвих стандартів.

3. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності в Україні, економічна доцільність та оцінка наслідків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Згідно з історичним підходом поняття "фінанси" є категорією історичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мсту певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визнають усі наукові діячі у сфері фінансів.

Поняття "фінанси" походить від латинського — Jinantia, що буквально означає платіж, збір. Фінанси виникли і тривалий час розвивались як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти, різних форм державних утворень і захисту певної території. З цією мстою держава запроваджувала різні форми податків, зборів і платежів. Використання зібраних у такий спосіб грошей виключало контроль з боку пересічних громадян. Внаслідок цього протягом майже шести століть поняття "фінанси" сприймалось як форма гноблення населення і несправедливого зменшення його доходів.

Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових відносин. Зміст цього поняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюцію товарно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способи реалізації цих функцій.

1. Можливості фінансів у розв’язанні проблем соціально-економічного розвитку суспільства

Фінанси — одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями з огляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів.

Фінанси мають грошову форму вираження, оскільки без руху грошей неможливі фінансові відносини. Гроші є матеріальним носієм фінансових відносин, а їх кількість в обігу (грошова маса) впливає на ефективність функціонування фінансової системи.

Надмірність грошової маси призводить до інфляції; високий рівень інфляції руйнує фінансову систему, бо примушує населення і підприємства якнайшвидше міняти їх на товарно-матеріальні чи валютні цінності, об'єкти нерухомості, здійснювати бартерні операції. У результаті грошові потоки, що наповнюють централізовані та децентралізовані фонди коштів, зменшуються, а з часом зовсім зникають, сфера дії фінансів звужується. Якщо центральний банк країни, здійснюючи надто жорстку монетарну політику і намагаючись подолати інфляцію, набагато зменшить кількість грошей в обігу, це негативно вплине на функціонування фінансової системи — зменшаться обсяги реалізації товарів і послуг, а отже, зменшиться ВВП — основне джерело фінансових ресурсів. Таким чином, фінансова система може бути стабільною тільки тоді, коли центральний банк правильно визначатиме, яка маса грошей має перебувати в обігу, і ефективно регулюватиме її засобами грошово-кредитної політики.

Розглядаючи категорію "фінанси", важливо усвідомлювати не тільки їх матеріальну основу та грошову форму виразу, а й необхідність обов'язкової наявності достатньої кількості способів, методів та інструментів, спрямованих на свідоме використання фінансових ресурсів і грошових потоків. Однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком суспільства є правове регулювання фінансових відносин, що виникають у процесі створення та використання фондів фінансових ресурсів. Усі дії держави у сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах, що визначають коло юридичних й фізичних осіб, між якими виникають фінансові відносини і на які поширюється дія правових норм, а також права й обов'язки зазначених осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів.

Останнім часом в економічному та політичному житті України відбулися значні зміни, зумовлені здобуттям незалежності та переходом до ринкових відносин. У цьому зв'язку розширилося коло суб'єктів фінансових відносин, ускладнилася їх взаємодія, урізноманітнилися фінансові ресурси, способи їх руху, розподілу та перерозподілу.

Сучасній практиці господарювання притаманна певна особливість руху товарних і грошових потоків. Вона полягає в тому, що в модель економічного кругообігу включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями та фінансовими ринками.

Заощадження — це частина доходів домогосподарств, не спрямованих на оплату товарів і послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань.

Таким чином, поняття фінансів (фінансових відносин) тісно пов'язане з розвитком економічної системи загалом. Воно не є статичним. Сфера дії фінансових відносин постійно розширюється, набирає нових форм, визначаючи нові підходи до розуміння суті цього поняття. Про це свідчать також наявні відмінності у визначенні поняття "фінанси" західними й вітчизняними економістами.

2. Роль оподаткування в розшаруванні за рівнем доходів населення і зниження життєвих стандартів

Податки забезпечують фінансовий супровід розбудови держави, яка не має інших рівноцінних джерел для свого існування. Тому, які б зміни не відбувалися в її розвитку, незмінним її елементом залишається податкове регулювання. Крім того, оподаткування як соціальний інститут завжди виступає одним із основних інструментів вирішення багатьох соціальних проблем. Завдячуючи зібраним податкам, суспільство створює необхідні умови для реалізації людиною її життєвих потреб, розвитку творчого потенціалу.

Недосконалість системи оподаткування в сучасній Україні, недостатня розробленість методологічних принципів утвердження податкових відносин призводить до зародження і сталого функціонування в суспільстві тіньової соціальності взагалі, тіньової економіки зокрема.

В суспільстві із соціально-ринковою економікою за допомогою оподаткування забезпечується соціально-економічний адаптаційний аспект життєдіяльності соціального організму. Воно розглядається:

а) як інструмент управління, що за допомогою певних соціальних норм впроваджує в життя суспільства, правила поведінки, ідеї, ідеали.

б) як соціальний інститут, що виконує фіскальну, регулятивну, стимулюючу, продуктивну, репродуктивну, інтегративну функції.

Для подальшого збільшення впливу оподаткування на функціонування суспільства необхідна зміна пріоритетів, що буде сприяти розвитку суспільства. Акцент із фіскальної функції оподаткування повинен змінитися в бік стимулюючої. Ефективність оподаткування найбільшою мірою розкривається в суспільних відносинах перерозподілу обмежених ресурсів соціуму, через які здійснюється регулювання економічними, політичними, соціальними, культурологічними процесами суспільства. В такому разі воно сприяє виробленню достатньої кількості суспільних благ у галузях охорони здоров’я, освіти, науки, оборони, сприяє зміцненню державницьких начал у розвитку нації.

Будучи чинником соціального розвитку, оподаткування виступає і як інструмент втручання та контролю з боку держави в діяльність господарюючих суб’єктів. За допомогою оподаткування держава перерозподіляє значну частину національного багатства на соціально-пріоритетні цілі та завдання. Роль оподаткування розкривається в суспільних відносинах перерозподілу обмежених ресурсів соціуму, через які здійснюється регулювання економічними, політичними, соціальними процесами.

За допомогою оподаткування, як інструмента регулювання, держава виконує функції та цілі, поставлені суспільством, вирішує протиріччя між інтересами суб’єктів господарювання. Вплив оподаткування на розвиток суспільства розкривається через зміст його функцій: репродуктивну, регулятивну, соціалізуючу, продуктивну, фіскальну, стимулюючу, інтегративну.

Для процесу оподаткування в сучасній Україні характерні такі недоліки: відсутність стабільності, порушення принципу обов'язковості, відсутність визначення співвідношення прямих та непрямих податків, необґрунтованість та диференційованість розміру податку на прибуток щодо суб'єктів господарювання, невиконання місцевими зборами і податкам своїх функцій, нестабільність у розподілі податків між центром та місцевими бюджетами.

Оподаткування, з одного боку, може сприяти збереженню цілісності соціального організму країни та стабільності його розвитку, а з іншого – призводити до кризового стану суспільства. Такий інструмент регулювання соціальними процесами, як оподаткування, може усувати недоліки ринку шляхом підтримки соціально-важливих, але не прибуткових сфер життєдіяльності суспільства, серед яких освіта, наука, охорона здоров’я, мистецтво. Завдяки оподаткуванню в соціальному організмі відбувається диференціація соціальних процесів. Одні залишаються на існуючому рівні, а інші, завдяки інвестиціям суспільних ресурсів, розгортаються в новій якості. Оподаткування є елементом механізму саморегулювання соціумом. Доцільність і раціональність оподаткування визначається його здатністю сприяти вирішенню суспільних протиріч і подальшому соціальному розвитку.

Вплив оподаткування на розвиток суспільства полягає і в можливості засобами оподаткування усувати дисфункції в процесі взаємодії елементів соціуму між собою.

Для посилення позитивного впливу оподаткування на соціально-економічний розвиток українського суспільства необхідна імплементація позитивного світового досвіду оподаткування. В умовах глобалізації пільгове оподаткування в деяких регіонах світу сприяє відтоку національного капіталу, що погіршує умови суспільного виробництва та знижує рівень добробуту населення країни.

3. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності в Україні, економічна доцільність та оцінка наслідків

Важливим напрямом економічної лібералізації є сприяння розвиткові підприємництва. Слід ввести повідомчий принцип відкриття власного підприємства, що не передбачає отримання жодних дозволів. Підприємця не повинні смикати ані пожежна інспекція, ані санепідемстанція, ані будь-які інші контрольні установи. Нехай люди самі працюють, відкривають свої рундуки, булочні, закусочні, пожежні майстерні, санепідемстанційні служби, і самі заробляють гроші. Нехай вчаться власноручно їх заробляти, а не здирати з тих, хто вже вміє працювати.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності бачиться наступним чином: відкриваються повністю всі кордони на Захід; водночас зміцнюється східний кордон ( щоб не потрапляли до нас емігранти з Азії та інших нерозвинених держав ); дозволяється ввозити і вивозити ті товари, які учасники зовнішньоекономічної діяльності вважають за потрібне.

Загалом, слід відзначити, що інтенсифікація лібералізації міжнародної торгівлі наприкінці ХХ сторіччя не створила рівних умов для різних країн. Для країн з менш розвиненими ринковими економіками в новій глобальній торговельній системі залишаються значні перешкоди для реалізації переваг вільної торгівлі, що насамперед визначається їхньою інституціональною недорозвиненістю, відсутністю належного фінансового та кадрового забезпечення. При цьому фактично зберігається значна асиметрія в реальних (а не формально задекларованих) можливостях доступу на зарубіжні ринки, товарів і послуг. Ця асиметрія має тенденцію до збільшення в умовах зменшення ролі відносно простих (тарифних) форм протекціонізму і відносного збільшення значення більш складних і часто прихованих форм нетарифного протекціонізму. Останні дуже широко застосовуються розвиненими країнами у формі:

— різного роду стандартів, технічних правил, санітарних і фітосанітарних вимог, в тому числі міжнародних, у формуванні яких превалююча роль належить найбільш розвиненим країнам;

— використання антидемпінгових механізмів на основі досить недосконалих методик визначення випадків демпінгу, що створюють простір для довільних рішень;

— обмежувальної ділової практики ТНК, які навіть у формально лібералізований торговельній системі мають можливості не допускати не бажаних для них учасників на найбільш динамічні ринки в сучасних секторах економіки, не кажучи вже про формування замкнених систем внутрішньокорпораційного обігу товарів і послуг;

— використання прихованих механізмів політичного сприяння власним компаніям з боку урядів найбільш розвинених країн і просування їх товарів і послуг на найбільш перспективні зовнішні ринки.

Разом з тим існують питання, які мають критично важливе значення для перспектив розвитку України і щодо яких мають бути забезпечені базові національні інтереси в процесі лібералізації зовнішньої торгівлі та прийняття міжнародних норм регулювання. До них насамперед належать:

– забезпечення тимчасового захисту на період структурної перебудови аграрного сектора, окремих виробництв переробної промисловості, що мають потенціал міжнародної конкурентоспроможності, але потребують модернізації (авіабудівна промисловість, суднобудівна галузь, наукомісткі галузі);

– можливість тимчасово підтримувати за рахунок відповідних державних дотацій (прямих бюджетних асигнувань) розвитку високотехнологічних виробництв, насамперед через стимулювання приватних інвестицій;

– встановлення ретельно продуманого режиму щодо доступу зарубіжних компаній на стратегічно важливі, з точки зору національної безпеки, ринки послуг – у банківський сектор, сектор страхування, сектор послуг зв’язку, інформаційних технологій;

– можливості збереження та запровадження нових пільгових режимів у зв’язку з преференційними режимами в рамках відносин з країнами СНД, особливо стосовно режимів обміну по кооперованих поставках та товарами, що належать до так званого критичного імпорту.

Реалізація зазначених принципів має гарантувати баланс між національними та глобальними началами в стратегії інтеграції України в світову економіку ХХІ сторіччя.

Зважаючи на продовження процесу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вже в короткостроковій перспективі логічно очікувати подальше посилення конкурентного тиску на національну економіку, що обмежуватиме експортні можливості. При цьому особливу увагу слід приділити попередженню таких системних ризиків як:

— закріплення високої частки у виробничій структурі низько- та середньотехнологічних експортоорієнтованих галузей;

— повільність технологічної модернізації вітчизняної промисловості, що обмежуватиме підвищення якості продукції власного виробництва і утримання позицій на стратегічних зовнішніх ринках збуту;

— відсутність стратегічних важелів та механізмів захисту національних інтересів на зовнішніх ринках, в результаті чого вітчизняні експортери стають об’єктами недобросовісних дій з боку інших країн;

— ціновий тиск з боку імпортованих енергоносіїв та нестабільність їх поставок;

— збереження та посилення тінізації зовнішньоторговельних відносин;

— посилення інфляційних загроз внаслідок значного припливу фінансового капіталу, головним чином через банківську систему;

— недосконалість процесів якісної модернізації структури залучених іноземних інвестиційних ресурсів, консервація неефективної структури національного промислового виробництва;

— низький рівень інноваційної складової ПІІ, орієнтація іноземних інвесторів на низько- та середньотехнологічне виробництво, незацікавленість в освоєнні нових виробництв з більш високим вмістом доданої вартості.

Забезпечення стимулюючого впливу зовнішньоекономічної діяльності на соціально-економічний розвиток потребує визначення та реалізації чітких і реальних пріоритетів експортної, імпортної та інвестиційної стратегій. На сьогодні залишаються актуальними пріоритети:

— удосконалення правового забезпечення та практики застосування норм права щодо конкурентної політики на внутрішньому ринку, що має стати базовою умовою забезпечення стабільності розвитку галузей промисловості та суміжних видів економічної діяльності – будівництва, транспорту, зв’язку, сільського господарства та ін;

— формування структури експорту, орієнтованої на інноваційну продукцію машинобудування, хімічної промисловості, енергетичного сектору;

— імпорт сучасних виробничих технологій та прискорення їх впровадження у виробництво;

— забезпечення збалансованої регіональної дво- та багатосторонньої економічної інтеграції на основі науково-технологічної та виробничо-торговельної кооперації;

— формування сприятливого інвестиційного клімату, що передбачає орієнтацію ПІІ на позитивні соціально-економічні зрушення в економіці України, оптимізація механізмів адміністрування підприємницької діяльності, формування передумов для зниження бюрократичних перепон, особливо на регіональному рівні;

— розробка національної інвестиційної стратегії, яка б передбачала механізми та заходи щодо узгодження дій держави в сфері залучення ПІІ з політикою структурної модернізації, зайнятості, стимулювання експорту тощо.

Висновки

Таким чином, фінансові відносини визначаються як суспільні відносини між державою, юридичними особами та фізичними особами, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання певних грошовик фондів.

З огляду на багатоплановість вияву фінансових відносин існують різні підходи до визначення економічної суті поняття "фінанси".

По-перше, фінанси — це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів.

По-друге, фінанси — це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з мстою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства.

По-третє, фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Об'єктивною умовою реалізації фінансів є наявність фінансових ресурсів, рух яких забезпечується певною грошовою масою.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.