Фінанси як економічна категорія

Фінанси — це сукупність економічних відносин, що пов'язані з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у народному господарстві.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні — Національного) банку

Суб'єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносинхарактеризують зміст грошових відносин між суб'єктами. Часто вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо. Система суб'єктів і видів фінансових відносин в Україні досить складна (табл. 1).

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Вони визначаються економічними відносинами, що панують у країні, зміни в яких негайно відбиваються на фінансах.

Розрізняють розподільчу, регулюючу, контролюючу і стимулюючу функції фінансів.

Розподільча функціяхарактеризує розподіл фінансових ресурсів між регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств і організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств і організацій.

Регулююча функціяв основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ.

Таблиця 1. Система фінансових відносин в Україні

№

пор

Суб'єкт фінансових відносин

Вид фінансових відносин

1

Між державою і підприємством

Платежі до державного бюджету

Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівня

Фінансова підтримка державних підприємств і організацій з державного бюджету

2

Між підприємствами

Платіжні зобов'язання постачальників і покупців

Штрафні санкції та неустойки за порушення договірної дисципліни

Фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника

3

Між підприємством і його структурними підрозділами, між підприємством і його працівниками

Обслуговування господарських зв'язків Матеріальна винагорода працівникам

4

Між державними органами різних рівнів управління

Розподіл диференціальної ренти Фінансування природничо-охоронних заходів тощо

Фінансування регіонів, територіально-виробничих комплексів

5

Між державою і кооперативними, приватними підприємствами та організаціями

Система оподаткування, економічні пільги

6

Між державою і організаціями та установами

Бюджетне фінансування, система оподаткування

7

Між державою і населенням

Пенсії, допомоги, стипендії, виплати з суспільних фондів споживання

8

Між державою і населенням

Податки з населення, лотереї, вклади до Ощадного банку, споживчий кредит тощо

Контролююча функціяполягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевірити стан розвитку народного господарства, ефективність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів.

Контролююча функція фінансів дає можливість забезпечувати господарську діяльність в межах економічної доцільності та існуючих вимог правового законодавства.

Стимулююча функціяфінансів сьогодні ще не дістала визнання серед певної частини економістів. Сутність цієї функції полягає в тому, що надходження фінансових ресурсів регіонам має певною мірою залежати від рівня господарювання регіону. Надмірна централізація вилучення грошових ресурсів нашою державою з регіонів призвела до того, що регіон майже втратив економічну ініціативу в розвитку господарства. Немає стимулів до створення власних доходів. Між тим стимулююча функція фінансів має сприяти підвищенню економічної ефективності господарювання, раціональному використанню резервів виробництва.

2. Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету.

Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу країни.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура доходної частини бюджету України. Раніше вона складалась з таких платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від прибутків, частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків), Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних і фізичних суб'єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурної сфери, забезпечення обороноздатності держави, утримання органів державного управління, у

Дефіцит бюджету— це та сума, на яку в цьому році видатки бюджету перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспільного виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх» грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінансування воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового» капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати виробничої продукції тощо.

Для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямами:

• збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції;

• збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зростанню виробництва товарів народного споживання;

• подальше скорочення видатків на оборону і управління;

• обмеження зростання централізованих інвестицій у виробничу сферу;

• ліквідація збитковості у народному господарстві;

• проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними запасами у народному господарстві.