Фінанси підприємств

1. Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення.

2. Сутність і основи організації фінансів підприємства.

3. Розподіл та перерозподіл централізованих фінансових ресурсів держави.

Список використаної літератури.

1. Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні закладено правову базу для розвитку ринкових відносин, здійснюється лібералізація економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, запроваджується широка демократизація трудових відносин, вживаються заходи щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, створення системи адресної допомоги малозабезпеченим громадянам.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування заходів соціального захисту населення, в результаті чого погіршився соціальний захист найбільш вразливих категорій населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, безробітних, багатодітних сімей.

Реформування соціального захисту населення викликане відсутністю єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг, взаємоповторюваністю окремих соціальних виплат, відсутністю чіткої спрямованості соціальних виплат на допомогу сім’ям з низьким рівнем доходів, недостатньою узгоджуваністю соціальних виплат з іншими державними витратами, відсутністю механізмів регулювання бюджетів соціальних фондів тощо.

Потребує вдосконалення структура і порядок формування бюджетних видатків на соціальні потреби на основі використання системи державних мінімальних соціальних стандартів.

В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і ухвалення цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг. Ці акти повинні базуватися на науково обґрунтованих фінансово-правових основах.

Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обґрунтованій фінансово-правовій основі вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів. Повсякчас цим повинні займатися науковці. Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, на нашу думку, питання науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що ухвалюються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України[9, c. 261-263].

На мою думку, заходи соціального захисту населення повинні фінансуватися двома способами:

· по-перше, за рахунок виділення коштів із державного бюджету, тобто за рахунок коштів платників податків;

· по-друге, через соціальні платежі на користь системи соціального захисту (соціальні внески).

При проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, і в першу чергу при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно дотримуватись норм, визначених Конституцією України, законами України, Європейським кодексом соціального забезпечення та Переглянутою Європейською Соціальною Хартією.

Для реалізації цих завдань необхідно:

— завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення активної і дійової соціальної політики;

— забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм, змінити систему взаємовідносин між державним і місцевими бюджетами всіх рівнів, підвищити обґрунтованість визначення соціальних трансфертів, виходячи із реальних потреб і можливостей регіонів;

— підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів;

— ввести соціальну експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів силами недержавних організацій та наукових установ;

— поліпшити організацію функціонування установ соціальної сфери, більш раціонально використовувати ресурси, що їм виділяються;

— стимулювати направлення коштів громадськими,некомерційними і комерційними організаціями на благодійні цілі.

Реформування соціальних виплат необхідно здійснювати за двома пріоритетними напрямками:

— встановлення економічно обґрунтованих розмірів соціальних виплат відповідно до рівня заробітку, стажу трудової діяльності і розмірів перерахованих страхових внесків. Вирішення цієї проблеми можна здійснити на основі персоніфікованого обліку страхових внесків по окремих видах страхування, підвищення зацікавленості застрахованих осіб у збільшенні страхових відрахувань за рахунок власних коштів і контролі за витрачанням страхових коштів;

— впорядкування вимог до надання соціальних виплат. Повинен діяти принцип, відповідно до якого при настанні страхового випадку допомога виплачуватиметься лише за умови втрати заробітку[11, c. 154-155].

Найважливішим в реформуванні соціального страхування є створення сучасної нормативно-правової бази, яка регулювала б правові, економічні та організаційні основи державного соціального страхування, і відповідної системи управління соціальним страхуванням.

Необхідно передбачити також подальший розвиток недержавних видів обов’язкового і добровільного страхування, враховуючи обов’язкове страхування професійної відповідальності у випадках підвищеної небезпеки життя та здоров"я громадян.

Реформування системи соціального страхування потрібно здійснювати поетапно, з урахуванням росту оплати праці та поліпшення загальноекономічної ситуації.

Основними умовами введення пенсійного забезпечення від підприємств в Україні є, перш за все, кардинальне поліпшення загальної економічної ситуації, а також створення або зміцнення ефективної державної системи пенсійного забезпечення.

При здійсненні соціального страхування від нещасних випадків на виробництві потрібно встановити залежність між розмірами страхових платежів і станом охорони праці та рівнем травматизму на підприємстві на основі гнучкої системи диференційованих тарифів[3, c. 114-115].

2. Сутність і основи організації фінансів підприємства

Фінанси підприємства являють собою систему грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів в процесі кругообігу ресурсів підприємства, формування його грошових прибутків та накопичень.

Фінанси підприємств забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу, взаємовідношення з державними органами, податковою системою, бюджетами, банками і іншими кредитними установами, страховими компаніями і так далі. У кожній державі будь-яка державна система включає фінансову систему. Вона складається з двох підсистем:

— загальнодержавні фінанси;

— фінанси господарюючих суб'єктів.

споживача — є відносини між виробником конкретного товару і особою, що має попит на цей товар.

Першопричиною виробництва є незадоволений попит.

Попит представляє з себе форму вияву потреби в сфері звертання, але для фінансистів важливий не попит взагалі, а важливий платоспроможний попит. Попит, забезпечений грошовими коштами, і представляє з себе платоспроможний попит.

Обмін платоспроможного попиту на товар представляє з себе обмін попиту на гроші.

Для всієї системи ринкових відносин характерними є принципи організації, що створюють самовоспроизвідну систему, що не тільки забезпечує їй стійкість, але і умови для розвитку та вдосконалення[2, c. 134-135].

Основні принципи організації фінансів підприємств.

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні власних і прирівняних до них коштів, завдяки чому забезпечується необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє концентрувати фінансові ресурси на потрібних напрямах господарської та інших видів діяльності підприємства.

2). Відповідальність за результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова умова передбачає формування фінансових резервів для будь-якого підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т.д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т.д.

6). Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується відновлюванність виробництва та кругообіг ресурсів підприємства.

7). Розподіл коштів, що беруть участь в обслуговуванні обороту підприємства, на власні та позикові. (Короткострокові банківські кредити — джерело позикових коштів.)

8). Розмежування основної і інвестиційної діяльності підприємства[1, c. 98-99].

3. Розподіл та перерозподіл централізованих фінансових ресурсів держави

Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є отримання необхідного (v)і додаткового прибутку (m).

Цей поділ найяскравіше відображає показник норми додаткової вартості, або ступеня експлуатації. Він визначається як відношення додаткового продукту до необхідного, вираженого у процентах (помноженого на 100%).

Перерозподіл національного доходу.Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. Наприклад, через державні бюджети розвинутих країн світу перерозподіляється від 40 до 55% національного доходу, а в Україні у 1994p. – 83% [3,с. 188].

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо. Наприклад, в Україні налічується 14,6 млн. пенсіонерів.

Основним джерелом вторинних доходів є податки. Так, із заробітної плати середнього американського працівника вилучається близько 33% її у формі податків. У колишньому CPCP високий ступінь експлуатації, пов'язаної з розподілом національного доходу на необхідний і додатковий, певною мірою послаблювався у процесі його перерозподілу, оскільки за рахунок державного бюджету громадянам надавалися безкоштовно квартири, медичні послуги, освіта тощо [3,с. 189].

Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (як правило, крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то процентів. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи адміністративно-командна система. Цей метод певною мірою успадкував. уряд України, особливо в період так званої лібералізації цін. Проте наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової, або підпільної економіки [3,с. 189].

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Так, у США з 1929 по 1987pp.частка перших найбідніших груп сімей (із п'яти груп) зросла з 12,5 до 15,4%, а частка найбагатшої п'ятої групи знизилася з 54,4 до 43,7%. Проте за період 1969–1987pp.нерівність у розподілі доходів між п'ятьма групами зросла. В 1987p. 20%сімей, які мали найнижчі доходи, отримали лише 4,6% сукупного суспільного доходу (до сплати податків), а в 1969p. – 5,6%. Водночас частка 20% сімей з найвищими доходами зросла з 40,6 до 43,7%. Ці дані опубліковані у відомому підручнику американських учених "Економікс". Його автори Р.Макконел та С.Брю зазначають, що у США доход розподіляється нерівномірніше, ніж у більшості інших розвинутих країн. В доповіді американського президента конгресу США за 1996p.наводяться дані про те, що з 1979 по 1993pp.дохід 5% найбідніших сімей знизився на 15%, а 5% найбагатших сімей – зріс на 18% [3, с. 189].

Згідно з тими же даними, значно більша несправедливість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983p. 10% сімей, які отримували найвищі доходи у США, володіли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатковувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за визнанням цих же економістів, величезна більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її.

Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існуванню підпільної економіки. Підпільна, або тіньова, економіка – це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, підпільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% валового національного продукту. У США, наприклад, у 1988p.на неї припадало від 243 до 729 млрд. дол. [1, с. 64-65]

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено близько 20 млрд. дол., товарів на суму близько 5 млрд. дол.

До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і привело у середині 1994 p. до зосередження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах близько половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 p. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, фальшиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство[7, c. 78-79].

Отже, фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:

– бюджетної системи;

– державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);

– централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

– Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Напрями використання фінансових ресурсів держави:

1. Поповнення основного і оборотного капіталу державного сектору економіки:

– капітальний ремонт;

– дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам;

– поповнення нестачі оборотних коштів.

2. Формування фонду споживання:

– виплати з фонду соціального захисту населення;

– видатки на соціально-культурні заходи;

– задоволення соціальних потреб працівників виробничої та невиробничої сфери;

– соціальна підтримка окремих верств населення;

– видатки на оборону і управління.

3. Формування фонду нагромадження державного сектору економіки:

– капітальні вкладення;

– придбання обладнання та інвентарю в бюджетних установах;

– приріст нормативу власних оборотних коштів;

– витрати по зовнішньоекономічних зв'язках;

– створення резервних фондів[10, c. 104-105].

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.