Фінанси та фінансові відносини
- Фінанси -1. Правові засади фінансових відносин.
2. Місце і роль бюджету в економічній системі держави.
3. Як формуються страхові фонди?.
Список використаної літератури.
1. Правові засади фінансових відносин
Фінанси господарюючих суб'єктів функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів держави через бюджет та позабюджетні фонди. Специфіка фінансів підприємств та організацій полягає в тому, що через них мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце у сфері державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.
Фінанси господарських суб'єктів беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів на мікрорівні, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.
Оскільки фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів, то досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з поняттями "грошові кошти" та "фінансові ресурси". Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. Отже, фінанси господарських суб'єктів — це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів на мікроекономічному рівні в процесі відтворення.
Фінансовими є грошові відносини:
1) між засновниками підприємства у процесі формування статутного капіталу, що є першоджерелом створення виробничих фондів, придбання нематеріальних активів;
2) між суб'єктами господарювання під час розрахунків з постачальниками і покупцями, надання комерційних кредитів, здійснення інвестиційної діяльності, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами, оренді і лізингу. Від ефективної організації цих відносин значною мірою залежить кінцевий фінансовий результат комерційної діяльності;
3) між підприємством і його підрозділами (філіями, відділеннями, цехами) з приводу фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, оборотних коштів. Ця група відносин впливає на організацію і ритмічність виробництва;
4) між підприємством і його працівниками — у процесі розподілу і використання доходів, випуску і розміщення акцій та облігацій підприємства, виплати процентів за облігаціями і дивідендів за акціями, утримання штрафів і компенсацій за спричинений матеріальний збиток. Від організації цих відносин залежить ефективність використання трудових ресурсів;
5) між підприємством та інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів. Від того, наскільки ефективною є організація цих відносин, залежать можливості залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності;
6) між підприємством і галузевими та корпоративними органами (всередині фінансово-промислових груп, холдингів, корпорацій, спілок, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств), куди входить підприємство. Фінансові відносини виникають під час формування, розподілу і використання централізованих цільових фондів і резервів, фінансування цільових галузевих програм, проведенні маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, проведення виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення оборотних коштів. Ця група фінансових відносин пов'язана, як правило, із внутрішньогалузевим (внутрішньокорпоративним) перерозподілом грошових коштів і спрямована на підтримання і розвиток підприємств;
7) між підприємством і фінансовою системою держави – під час сплати податків й інших платежів до бюджету, формування державних цільових фондів, надання підприємствам податкових пільг, застосування штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів із цільових державних фондів;
8) між підприємством і банківською системою — у разі відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплати відсотків, купівлі і продажу валюти, надання інших банківських послуг;
9) між підприємством і страховими компаніями — під час страхування майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;
10) між підприємством та інвестиційними інституціями – під час розміщення інвестицій, приватизації тощо.
Кожна із зазначених груп фінансових відносин має свої особливості і сферу застосування, але матеріальною основою усіх їх є рух грошових коштів. Саме рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу підприємства, починається і завершується кругообіг виробничих фондів, формування і використання грошових фондів і резервів. Звідси можна зробити висновок, що зазначені грошові відносини визначають сутність і зміст фінансів господарських суб'єктів.
З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: "Фінанси — це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу".
Як економічна категорія фінанси господарських суб'єктів проявляються та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість через такі функції:
— формування, розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, іншими суб'єктами господарювання;
— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
Формування фінансових ресурсів на підприємствах, як уже зазначалося, відбувається під час створення статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів в основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного та інших фондів. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.
Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та ін.
Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У цій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.
Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати вартісні кількісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод. Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів. Закони приймаються найвищим законодавчим органом — Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Так, фінансову діяльність суб'єктів господарювання регламентують такі закони: "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про лізинг" та інші. Правовідносини у бюджетній сфері регулюються Бюджетним Кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний бюджетний рік. Бюджетним Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Правові та організаційні засади здійснення податкової політики і функціонування податкової системи в Україні визначені в Законах "Про систему оподаткування в Україні" та "Про державну податкову адміністрацію в Україні". Ці законодавчі акти визначають систему податків в Україні, а також апарат державної виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує справляння податків, зборів і платежів у розпорядження держави. Законодавчо врегульовані також фінансові відносини у сфері фінансового ринку, страхування, міжнародних фінансів.
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо. Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових[3, c. 134-135].
2. Місце і роль бюджету в економічній системі держави
Бюджет держави є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві. Розкриваючи поняття "бюджет", доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:
— за сутністю економічної категорії;
— за правовим характером;
— за формою;
— за матеріальним змістом. Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:
1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;
2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту, рідше – національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;
3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;
4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.
Звідси можна зробити висновки про специфічне суспільне призначення бюджету — забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.
Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між: державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами називаються бюджетними. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій, таких як управління суспільством, оборона країни, економічна і соціальна.
Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і розподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здійснення перерозподілу фінансових ресурсів зокрема і національного багатства в цілому.
Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30 % ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.
У країнах середнього рівня розвитку частка ВВП, що перерозподіляється через бюджетну систему, становить 35-37 %, а у високорозвинутих — 45 % і більше. Наприклад, у Німеччині цей показник сягнув 60 %.
Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку й успішного функціонування галузей економіки, освіти, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, поліпшення матеріального становища населення, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.
Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на всій території країни через маневрування у розподілі коштів, нівелюючи наслідки нерівномірного розміщення продуктивних сил та соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками.
Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджені в ньому. У безпосередньому зв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Відтак, бюджет є могутнім інструментом державного управління.
Сутність бюджету як економічної категорії реалізується через розподільну (перерозподільну) і контрольну функції. Зміст цих функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризують специфіку бюджету як економічної категорії. Завдяки розподільній функції відбувається концентрація грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальносуспільних потреб.
Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого різноманітного і багаторівневого перерозподілу коштів, як бюджет. Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають майже всі учасники суспільного виробництва.
Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.
Специфіка контрольної функції бюджету полягає в тому, що бюджет об'єктивно — через формування і використання фонду грошових коштів держави — відображає економічні процеси, які відбуваються в структурних ланках економіки.
Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням. Бюджет виступає документом (фінансовим планом), в якому подається розпис доходів і видатків держави та органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет України затверджується у формі закону.
Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує фінансову діяльність держави, визначає її фінансові можливості та пріоритети.
За матеріальним змістом бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.
Бюджет як централізований грошовий фонд перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, яка реалізується через бюджетний механізм, що створює держава.
Бюджетний механізм — це сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів. Через бюджетний механізм держава регулює економіку, стимулює виробничі та соціальні процеси.
До бюджетних методів регулювання економічних і соціальних процесів відносять:
1) податки, які впливають на розвиток виробництва товарів, попит на них та їх пропонування;
2) бюджетне фінансування загальнодержавних програм, що забезпечують розширення виробництва й удосконалення його структури, розвиток соціальної сфери, соціальний захист громадян;
3) фінансова підтримка окремих галузей і підприємств для вирівнювання економічних умов їх функціонування або прискореного розвитку (через субвенції, пільгові безпроцентні кредити та і т.д.);
4) створення за рахунок бюджетних коштів спеціальних фондів, резервів для попередження диспропорцій у розвитку економіки.
Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики. Тому перехід на ринкові відносини, зміни, які відбуваються в пріоритетах бюджетної політики, потребують радикальних змін і в бюджетному механізмі.
3. Як формуються страхові фонди?
Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб’єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості.
Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання.
Розглянемо особливості функціонування зазначених цільових фондів.
Державний Пенсійний фонд є найбільшим за обсягами перерозподілу коштів, і його бюджет за 2002 р. становив 17,99 млрд. грн. [1, с.36]. Слід відзначити, що він має важливе соціальне значення, тому що стосується 12 млн. жителів України [2, с.415]. Пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій (25% загальної чисельності населення країни). Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:
— зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачуються підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності (більше 90% загальної суми надходжень);
— зборів на обов'язкове страхування, що сплачуються фізичними особами (близько 5% загальної суми надходжень);
— спеціалізованих цільових зборів, що визначаються законодавством України (2% загальної суми надходжень);
— фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати коштів до Пенсійного фонду (2-2,5% загальної суми надходжень);
— інших джерел і надходжень (0,5-1% загальної суми надходжень)[2, с. 16].
Перешкодою для виконання фондом своїх завдань є борг по виплаті зарплати, який за даними Держкомстату України на 1 грудня 2002 р. складав 2,8 млрд. грн. Це — третина місячного фонду зарплати в Україні. Сьогодні проблема погашення заборгованою працівникам підприємств концентрується на групі підприємств-боржників, неспроможну самостійно її вирішити. [3, с.11]. Вирішення цієї проблеми потребує аналізу фінансове господарської діяльності підприємств — боржників та визначення перспектив його поліпшення.
Для громадян похилого віку, сім'ям з дітьми, інвалідів системи доповнюється пільгами, гарантіями, житловими субсидіями та іншими видами соціальних допомог. Серед осіб, що мають право на пільги, основну частину становлять пенсіонери загальної категорії. Кожен третій серед пільговиків — пенсіонер. Майже кожна третя особа в раїні має право на пільговий проїзд у міському та приміському транспорті [4, с.38]. Масове розповсюдження права на пільги призвело до включення в групу пільговиків тих категорій населення, які внаслідок свого матеріального становища використовують пільги як привілеї.
В даний час це питання є досить актуальним і механізм його вирішення повинен бути правлений на заміну системи пільг адресною грошовою допомогою, що дасть можливість першочергово забезпечити громадян, які знаходяться за межею бідності та малозабезпечених громадян. На наш погляд, є доцільним впорядкування пільг тій категорії пенсіонерів, які продовжують працювати і отримують досить значну заробітну плату. За останні 5 років в країні відбулося збільшення кількість пенсіонерів на 1000 осіб населення з 289 — у 2001 р., з 299 — у 2004 р., а також у два рази збільшилась кількість дострокових пенсій за віком (28% пенсіонерів — майже кожному четвертому пенсіонеру) [5, с.96]. Наслідком є зростання навантаження кількості осіб похилого віку на працююче населення, що потребує реформування пенсійної системи у напрямку пенсійних виплат.
Економічний стан та демографічна ситуація зумовила зниження рівня внесків на пенсійне забезпечення. Погіршує цю ситуацію наявність підприємств, діяльність яких носить частково тіньовий характер. Кошти тіньового сектору оцінюються в межах Державного бюджету і тому це є важливою проблемою.
Державний Фонд загального державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності спрямований на фінансове забезпечення громадян які тимчасово втратили працездатність, а також надає допомогу при народженні та похованні. Фонд є позабюджетним і у відповідності до чинного законодавства кошти фонд; формуються за рахунок надходжень від:
— страхових внесків роботодавців і застрахованих осіб (80% загальної суми надходжень — від юридичних осіб, 15-17% загальної суми надходжень — від фізичних осіб);
— пені, штрафів та фінансових санкцій, стягнутих за порушення відповідної законодавства;
— благодійних внесків юридичних і фізичних осіб;
— асигнувань з Державного бюджету України;
— інших надходжень.
Надходження від чотирьох останніх джерел складають не більше 2-3% загальної суми надходжень. Фіксований відсоток відрахувань до цього фонду складає 2,9% річного фонду оплати праці. В розвитку і функціонуванні фонду зацікавлені не лише підприємства і організації, яким доводилося б надавати грошову допомогу своїм співробітникам за рахунок власних коштів, а й працюючі громадяни, які сплачуючи внески, впевнені в отриманні грошової компенсації за будь-якого фінансового стану підприємства, Незважаючи на очевидну зацікавленість сторін у існуванні та розвитку фонду, питання розміру пропонованої допомоги залишається відкритим, Проблема полягає у відсутності ефективного контролю за середньомісячними доходами громадян і відповідної диверсифікації розміру виплат, Наприклад, розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку складає 40 грн. на місяць. Така сума не забезпечує потреб дитини і при відсутності додаткових і джерел фінансування існування за таких умов є неможливим.
Фонд соціального страхування України і випадок безробіття має важливе значення и суспільства, тому що по Україні налічуєш більше 2,5 млн. офіційно зареєстровані безробітних громадян і ще кілька мільйонів перебувають під загрозою втрати роботи [Станом на 1 грудня 2004 р. у державній службі зайнятості зареєстровано 937,4 тис. юридичний фізичних осіб (96,4% загальної кільки зареєстрованих), які є платниками страхових внесків до фонду [9, с.21]. Статистика свідчить з 1,6 млн. громадян, що звернулись по допомогу з питань працевлаштування у 2004 р. роботу отримали більше 44% [1, с.382]. 56% громадян (з 1,6 млн.) на цей термін втратили право на допомогу по безробіттю і не знайшли роботу. Шанси на працевлаштування зменшуються при збільшенні віку безробітного. Легше працевлаштуватися особам від 20 до 29 років. За межами цієї вікової групи можливість знайти роботу значно зменшується, а громадянам віком більше 50 років працевлаштуватись без рекомендацій практично неможливо.
Закони, у відповідності з якими функціонує фонд, чітко визначають джерела надходжень для його формування:
· страхові внески страхувальників (роботодавців), що сплачуються в законодавчому порядку (більше 85% загальної суми надходжень);
· асигнування Державного бюджету;
· суми фінансових санкцій за порушення відповідного законодавства;
· благодійні внески фізичних і юридичних осіб;
· інші надходження.
Частка відрахувань до Фонду соціального страхування на випадок безробіття від фонду опити праці підприємств та організацій складає 1%. Асигнування Державного бюджету, суми санкцій та благодійні внески — близько 5% надходжень. Діяльність фонду спрямована на надання соціальної допомоги безробітним громадянам залежно від трудового стажу і середнього розміру зарплати, а також сприяння працевлаштуванню безробітних.
Цільові фонди на регіональному рівні мають свою специфіку, їх функціонування залежить від факторів, які відіграють вирішальну роль у формуванні та використанні коштів фондів. До таких факторів можна віднести:
— економічний потенціал регіону;
— демографічна ситуація; — платоспроможність платників;
— контроль за платниками внесків.
Слід додати, що пенсійна система і система медичного забезпечення є частиною системи соціального забезпечення, яка крім двох вищеназваних напрямків містить інші види соціального забезпечення. Система соціального забезпечення існує на засадах державного страхування і фінансується за рахунок внесків страхувальників [11,с. 422].
Пенсійна система США складається з окремих страхових програм, більшою частиною приватних, які пропонують споживачам різні системи нарахування пенсій. Пенсіонери мають право обирати вид цієї програми і повинні сплачувати внески [12, с.49]. Позитивні риси такої системи — право вибору, незалежність від економічної нестабільності та обмежений вплив держави. Визначальною рисою цих систем є те, що основним джерелом надходжень для їх функціонування є не лише кошти підприємств всіх форм власності, що характерно для України. Систему соціального забезпечення розвинутих країн майже в рівних частках фінансується всіма джерелами надходжень. Це дуже важливо, оскільки зменшення надходжень від одного джерела компенсується іншими.
Формування цільових страхових фондів можливе як у процесі розподілу, так і перерозподілу матеріальних благ і фінансових ресурсів. Одним із перерозподільних методів формування страхового фонду є метод страхування, при якому страховий фонд створюється за допомогою фіксованих грошових внесків учасників страхування і використовується за строго цільовим призначенням і тільки серед платників внесків.
Список використаної літератури
1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.
4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.
6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.
9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.
10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.
11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.