Фінанси України, та їх оздоровлення
- Фінанси -1. Проблеми оздоровлення фінансів України.
2. Фінансовий контроль і його роль в забезпеченні фінансової дисципліни.
3. Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.
Список використаних джерел.
1. Проблеми оздоровлення фінансів України
В процесі формування стабільно зростаючої економічної системи важливим аспектом являється рівень державного впливу на економічні процеси.
Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні наслідки тільки за умови санації фінансів базової ланки економіки — підприємств та організацій.
Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.
Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображуються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.
Проблеми стабілізації і оздоровлення фінансової системи України — це зараз найбільш актуальне для держави.
Мета стабілізації — створити реальні стартові передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через становлення фінансового ринку та інших фінансових інституцій відповідних фінансових ресурсів.
Об'єктивна передумова фінансової стабілізації — глибока реформа фінансової системи України.
Реформа фінансової системи — це:
• реальне розмежування фінансової і кредитної системи,
• реальне розмежування фінансів державних підприємств та Державного бюджету;
• розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави — доходів і витрат всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;
• здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат;
• здійснення заходів з перебудови системи оподаткування у напрямку її подальшої лібералізації та децентралізації, утворення на її основі механізмів стимулювання виробництва та підприємництва;
• здійснення ефективних заходів з налагодження системи достовірного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків. Що пропонується для вдосконалення і стабілізації фінансової системи[2, c. 124-126].
2. Фінансовий контроль і його роль в забезпеченні фінансової дисципліни
Фінансовий контроль — це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів.
Принципи фінансового контролю:
— незалежність;
— гласність;
— превентивність (попереджувальний характер);
— дієвість;
— регулярність;
— об'єктивність;
— всеохоплюючий характер.
В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види.
Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та ін.
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.
Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).
Аудит — новий вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в сучасних умовах переходу до ринку обумовлені наступним:
1) відмиранням неефективного відомчого контролю;
2) наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;
3) неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання, що і покладається на аудиторські фірми[4, c. 69-70].
В залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:
— попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;
— поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);
— наступний, що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року.
Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).
Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.
Перевірка — це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.
Ревізії бувають:
— комплексні, що охоплюють всї сторони діяльності підприємства;
— часткові (охоплюють лише окремі сторони);
— тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань);
— планові і позапланові;
— суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів)[1, c. 105-107].
В роботі податкових органів застосовуються також і непрямі методи контролю. Причиною використання даних методів можуть бути виявлення порушень у веденні бухгалтерського і податкового обліку, неведення обліку фактичних витрат виробництва, виявлення фактів приховування доходу (прибутку). Свідченням приховування доходів є постійне звітування платників податків про збитковість або про неведення господарської діяльності; невідповідність рівня життя керівників, засновників або фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам; відносини з фіктивними структурами; надання, отримання, погашення кредитів (позик); безпідставне збільшення обсягів здійснення операцій за готівкові кошти та ін.
Зміст непрямих методів полягає у відстеженні операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платників податків, за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації, записи і регістри бухгалтерського обліку. Проводиться ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідного розміру податкових зобов'язань. Джерелами інформації можуть бути дані, отриманні в установленому порядку від органів державної влади, в т.ч. митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ; звітні документи платника податку,що перевіряється; результати попередніх перевірок; обстежень виробничих, складських, торгівельних та інших приміщень; відомості отримані від третіх осіб.
При виявленні розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник податку не може виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, то оподаткування здійснюється на підставі даних встановлених непрямими методами контролю.
Найважливіше місце серед органів, які проводять загальнодержавний контроль, належить Державній податковій службі в Україні та Державній контрольно-ревізійній службі України.
Залежно від місця здійснення фінансового контролю виділяють такі його види як контроль на місцях, коли суб'єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об'єкті, та дистанційний контроль при якому суб'єкт контролює віддалений від нього об'єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв'язку[3, c. 116-18].
Контроль поділяють також на внутрішній і зовнішній. Вони можуть носити характер ієрархічного контролю. Такий контроль можна розглядати на різних рівнях:
— між законодавчою владою і урядом;
— між центральною владою і бюджетними установами;
— між розпорядниками бюджетних коштів різних рівні;
— між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами. Характерною ознакою ієрархічний контролю є підзвітність. Це означає, що нижчестоящі установи ат підрозділи відповідають за результати діяльності на конкретному рівні, а вищестоящі — регулюють відповідну діяльність та контролюють її.
Зовнішній контроль — контрольні заходи, які здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, а тому можуть сприйматися як макрозаходи.
Здійснення зовнішнього контролю розпочинається з вироблення макроекономічної політики, визначення допустимого рівня видатків і дефіциту. На підставі цих загальних завдань складаються плани використання коштів, формується бюджет, який, у свою чергу, є необхідною законодавчою й адміністративною основою щорічного бюджетного циклу. Центральні органи виконавчої влади мають можливість виконувати відповідні функції регулювання — вони визначають правила використання внутрішніх систем обліку, цільового виділення коштів, норми та принципи здійснення видатків, а також види і форми звітності та періодичності її подання.
Внутрішній контроль — оперативні заходи, що проводяться самою організацією. Він доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Організація самостійно проводить стратегічний аналіз напрямків власної фінансової діяльності та підготовки відповідних фінансових планів і бюджетів. Після складання і затвердження планів доходів і витрат основну увагу організації приділяють проблемам управління й оперативного фінансового контролю.
Обидва види контролю доповнюють один одного і між ними існує тісний зв'язок. Лише у оптимальному поєднанні цих двох видів контролю можна добитися їх повної віддачі та ефективності.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як засіб вираження змісту об'єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Виділяють такі форми фінансового контролю:
Попередній, поточний і наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов'язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.
Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснюється фінансових операцій і має велике значення для попередження порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів, кошторисів позабюджетних фондів — на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП та інших макроекономічних показників розвитку економіки держави, на мікрорівні — в процесі розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складанні прогнозів балансів суб'єктів господарювання.
В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Опираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати.
Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу і ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду (за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб'єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення.
Слід зазначити, що всі форми фінансового контролю взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектівбюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем[5, c. 137-139].
3. Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств
В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Hині в Україні стягуються акцизи і мито. Hепрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Hепрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання.
Акцизи — це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.
Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.
На фінансову діяльність імпортерів – суб’єктів господарювання справлятимуть вплив: порядок визначення об’єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету та реалізації імпортування товарів споживачам.
При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.
По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.
По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.
Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).
Список використаних джерел
1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
3. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
5. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.