Фінансова політика

1.Напрями реалізації фінансової політики.

2.Система державних видатків.

3.Податкова політика у сфері страхування.

Список використаної літератури.

1.Напрями реалізації фінансової політики

Важлива роль в фінансовому розвитку належить фінансовій політиці. В загальному визначені фінансова політика зводиться до мобілізації і використанні фінансів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних утворень та ш. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів направлена на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці. Це — цілеспрямована діяльність державних органів управління, направлена на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає мобілізацію фінансових ресурсів в розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення проведення державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектора економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному., республіканському, місцевому, на рівні державних підприємств, об'єднань та ш. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її організації і реалізації визначаються також тим, які суб'єкти її виконують. Так, на загальнодержавному рівні проведення фінансової політики такими органами, як Міністерство фінансів і центральний банк мають суттєві відмінності. В залежності від рівня проведення фінансової політики та суб'єктів її проведення використовуються і різноманітні методи мобілізації і використання державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, відносяться: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач в процесі проведення державної фінансової політики використовуються певні інструменти, до яких відносяться податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін. [7, c. 173-174]

Державна фінансова політика проводиться шляхом використання певних способів. Кожний з них здійснюється з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони повинні бути тісно пов'язаними між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило зводиться до поняття фінансовий механізм. Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

До основних способів проведення державної фінансової політики відносяться:

— фінансове планування;

— управління фінансами об'єкту;

— проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкту;

— інші способи.

Найбільш важлива роль в процесі проведення фінансової політики належить фінансовому плануванню. Фінансове планування — це діяльність суб'єктів з розробки проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До основних складових частин фінансового планування відносяться: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів з метою забезпечення запланованої діяльності; розробка варіантів розподілу залучених коштів за різними напрямами; запровадження раціонального та ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани супроводжуються розробкою системи управління з метою мобілізації, розподілу і використання ресурсів, а також проведення контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією планів.

В процесі проведення фінансового планування використовуються різні методи. До основних з них відносяться: нормативний метод, балансовий метод, аналітичний метод, метод прогнозування. Балансовий метод дозволяє врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає змогу розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовуються в процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкту. В основі розробки фінансових планів є використання прогнозування, визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку. Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них відносяться: стратегічне планування, поточне планування, оперативне планування. [5, c. 204-206]

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) — це діяльність суб'єктів фінансових відносин з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів об'єкту. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого — фінансове планування використовується як один із засобів проведення управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкту зводиться до таких основних етапів:

— розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;

— вибору найбільш раціональних шляхів фінансового розвитку об'єкту;

— втілення в життя прийнятих проектів,

— здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;

— коригування розвитку об'єкту в процесі впровадження фінансових планів.

Управління фінансовими ресурсами країни з боку державних органів здійснюється в різних формах. До основних з них, зокрема, відносяться: прийняття законів та затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; зміна обсягів грошової та кредитної емісії, коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів, зміна обсягів та напрямів капітальних вкладень в економіку, залучення іноземного капіталу та іи. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами з боку держави, включають забезпечення зростання ділової активності, стримування інфляції, досягнення повної зайнятості, взаємовигідного співробітництва з іншими державами та ін.

Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитною системою держави. Збільшення грошових емісій центральним банком має певні межі. їх подолання провокує зростання інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. В таких умовах зростає інфляційний тягар, який випадає і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має за наслідки збільшення негативних явищ у розвитку фінансів.

Зокрема, при цьому зростають неплатежі між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних грошей" (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки А ці явища лежать в основі зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері відносяться: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.

Контроль займає особливу роль в системі фінансової політики. Фінансовий контроль — це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю в сам процес формування, розподіл}' і використання фінансових ресурсів в ході проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкту, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою проведення нагляду створюються спеціальні органи управління.

Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю здійснюється з метою визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводиться аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. В залежності від того, якими суб'єктами проводиться фінансовий контроль, установлюються його безпосередні цілі і приймаються відповідні способи. Так, державні органи управління в ході перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, формування резервних та обов'язкових фондів, використання коштів державного бюджету, цільового державного кредитування, проведення обліку та складання фінансових звітів та ш.

Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю з точки зору раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. До основних показників, що використовуються в його ході відносяться: обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позичкового капіталу, обсяг та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін в структурі акціонерної власності, створення і ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Фінансовий контроль включає певні конкретні форми. До них, зокрема, відносяться бюджетний контроль, банківський контроль; валютний контроль; галузевий (відомчий) контроль; контроль з боку власників підприємств, контроль менеджерів та ін. Бюджетний контроль здійснюється в процесі складання, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів. Він спрямований на проведення операцій з нагляду та перевірки процесів формування доходів і видатків бюджету. Поширюється бюджетний контроль не тільки на суб'єктів, залучених до бюджетного процесу. Він стосується також підприємств і установ, які є платниками податків і зборів. Підпадають під бюджетний контроль і суб'єкти фінансової діяльності, що використовують бюджетні кошти.

Банківський контроль — це контроль, що здійснюється банківськими установами. Він включає контроль центрального банку країни за операціями комерційних банків, а також ті контрольні функції, що здійснюють комерційні банки по відношенню до підприємств, установ і громадян. Контроль за діяльністю суб'єктів господарювання проводиться комерційними банками в ході виконання банківських операцій. Він включає як наглядові операції (додержання умов цільового використання кредитів, стан та використання застави, планування фінансової діяльності підприємства), так і перевірку кредитоспроможності та надійності клієнтів. Банківський контроль проводиться з метою впливу на діяльність кредиторів з питань повного забезпечення зобов’язань перед бюджетом.

До валютного контролю відносяться проведення нагляду та перевірки діяльності суб'єктів фінансових відносин з питань залучення, обігу та використання іноземної валюти на території країни. Він включає контроль за надходженням до країни валютних коштів, використанням валюти, відтоком валютних коштів за межі країни та ін. [12, c. 137-139]

2.Система державних видатків

Видатки державного бюджету відіграють важливу роль в розвитку країни. Вони є основою забезпечення фінансування соціальних програм, регулювання економіки, проведення структурної перебудови народного господарства, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, збільшення обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб, розвитку міжнародних відносин та інших важливих напрямів діяльності. Разом з тим, в залежності від рівня розвитку держави, історичних, культурних та інших факторів роль держави в вирішенні соціально-економічних проблем змінюється У зв'язку з цим відбуваються зміни в обсягах та структурі державних випадків.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків не відносяться ті фінансові ресурси, що використовуються з метою погашення боргових бюджетних зобов'язань, а також повернення надмірно сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів поділяються на такі групи:

1. Видатки, які не можуть бути переданими на виконання до АР Крим та місцевого самоврядування. До таких видатків відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства та ін. Ці видатки виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

2. Видатки, що забезпечують загальнодержавні функції, але передаються на виконання АР Крим та місцевого самоврядування. Такі видатки на основі принципу субсідіарності передаються з метою забезпечення найбільш ефективного їх використання.

3. Видатки на реалізацію прав та обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування. Видатки зазначені в пп. 2 і 3 здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Класифікація видатків бюджету проводиться з використанням багатьох критеріїв. До основних з них відносяться:

1. За функціями, з виконанням яких пов'язані видатки. Це функціональна класифікація видатків бюджету.

2. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки. Таке визначення називається економічною класифікацією бюджетних видатків.

3. За ознакою головного розпорядника бюджетних коштів. Це відомча класифікація видатків.

4. За бюджетними програмами (або програмна класифікація видатків). [4, c. 1] за Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про додаткові видатки з державного бюджету» від 24 грудня 1996 р. N 823-р

Видатки за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, АР Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

— державного управління, судової законодавчої та виконавчої влади;

— національної охорони,

— освіти та охорони здоров'я;

— соціального захисту та соціального забезпечення;

— культури та мистецтва;

— розвитку телебачення, радіомовлення, преси, книговидання та інформаційних агентств;

— фізичної культури та спорту;

— державних програм (регіонального розвитку, реставрації

середовища та ш.);

— поповнення державних запасів і резервів;

— обслуговування державного богу;

— інших програм, що мають виключно державне значення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету АР Крим та місцевих бюджетів відносяться такі види видатків:

— на державне управління (на республіканському, обласному, районному, міському, селищному та сільському рівнях);

— на освіту та охорону здоров'я;

— на соціальний захист та соціальне забезпечення;

— на розвиток культури і мистецтва,

— на фізичну культуру і спорт.

За економічною характеристикою видатки поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування. Поточні видатки відносяться до загального фонду, а капітальні — до спеціального. Капітальні видатки — це видатки бюджету для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Зокрема, такі видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов'язаних з розширенням відтворення. Вони досягають біля 9-10% видатків бюджету. [3, c. 3-14]

Поточні видатки — охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку. Сюди відносяться: фінансування національної оборони, державного управління, судової влади, правоохоронної діяльності, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва та ін. Вони складають біля 90 % суми видатків бюджету.

В Україні сума видатків, які використовуються на фінансування загальних витрат більше, ніж в 6 разів перевищують видатки розвитку. У більшості країн світу держава є одним із провідних інвесторів. В нашій країні на державні капіталовкладення припадає менше 10% загального їх обсягу.

Кредитування включає операції, пов'язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості. На основі кредитування з'являються зобов'язання перед бюджетом, які передбачають повернення одержаних коштів до бюджету.

За відомою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи, що мають право на одержання бюджетних асигнувань, на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, управління, агентства, університети, служби та ін. З обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно-цільовим методом. Класифікація видатків державного бюджету приведена на рис.1. [6, c. 145-147

3.Податкова політика у сфері страхування

Державне соціальне страхування має важливу роль у розвитку суспільства. В Конституції України (ст.46) зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом". З метою забезпечення таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного соціального страхування. Поряд з цим, існують форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, які надаються з метою впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий захист, зокрема, передбачає організацію матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, у випадках смерті громадянина та ш. З метою фінансового забезпечення соціального захисту населення створено декілька цільових державних страхових фондів, на які покладаються задачі надання державою матеріальної допомоги громадянам.

В залежності від страхового випадку розрізняють декілька видів загальнообов'язкового соціального страхування (Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ). До них, зокрема, відносяться [1, c. 6-9]:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та

витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) медичне страхування;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

5) страхування на випадок безробіття;

6) інші види страхування.

До суб'єктів загальнодержавногосоціального страхування відносяться:

1) застраховані особи.

2) страхувальники.

З)страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих відносяться члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення з державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки, або інші уповноважені працівниками органи. [11, c. 132-135]

До страхувальників відносяться роботодавці та застраховані особи. Страхувальники зобов'язані сплачувати обов'язкові страховівнески. Страховики — це цільові державні фонди, створені з метою забезпечення мобілізації коштів та фінансування державних соціальних програм. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Для забезпечення певних видів соціального страхування створюються відповідні державні фонди. Страхові фонди — це органи, які здійснюють управління окремими видами соціального страхування, проводять мобілізацію страхових внесків та забезпечують фінансування передбачених виплат застрахованим особам. Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування. Державні страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Як правило, цільові страхові державні фонди не можуть займатися іншою діяльністю крім тієї, для якої їх створено. Забороняється таким фондам також використання своїх коштів на цілі, не пов'язані з їх функціями. Кошти цільових страхових державних фондів не включаються до складу Державного бюджету України. Фонди мають самостійні бюджети. Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі представниками держави та суб'єктів соціального страхування (страхувальників і страховиків). Для забезпечення стабільності діяльності фонду створюється резерв страхових коштів. Фонди зобов'язані публікувати в засобах масової інформації свої бюджети.

З метою забезпечення загальнообов'язкового соціального страхування (рис.2) в Україні створено такі державні фонди:

1) Пенсійний фонд України (ПФУ).

2) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на вкладом безробіття (ФЗДССБ).

3) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФССТВП).

4) Фонд соціального страхування від нещасних випадків (ФССНВ).

5) Фонд медичного страхування (передбачається створити) (ФМС). [8, c. 176-178]

Основними джерелами доходів фондів соціального страхування є обов'язкові внески роботодавців та застрахованих осіб, асигнування та інші кошти. Розміри внесків до фондів визначаються з того, що вони повинні забезпечити необхідне фінансування програм відповідних фондів. Порядок створення страхових фондів регламентується законодавством України. Виплати застрахованим особам здійснюються з періоду настання страхових випадків.

Джерела доходів загальнообов'язкових державних фондів соціального страхування відображені на рис.3.

Для прикладу розглянемо джерела формування коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До них, зокрема, відносяться:

1. Страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб. Роботодавці зобов'язані перераховувати до бюджету фонду 2,5 % витрат на оплату праці найманих працівників (включаючи основну на додаткову заробітну плату). Для найманих працівників установлені такі внески: для осіб, що одержують зарплату до 150 грн. 0,25%; для тих, хто має зарплату більше 150 грн. — 0,5 %.я

2. Пені, штрафи та інші фінансові санкції.

3. Благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

4. Асигнування із Державного бюджету України.

5. Інші надходження.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності може одержувати такі кошти в формі фінансових санкцій:

1. За порушення строків реєстрації страхувальника або несвоєчасну сплату страхових внесків накладається штраф в розмірі 50 % суми належних внесків з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися.

2. За порушенням порядку витрачання страхових коштів установлено штраф у розмірі 50 % належної до сплати суми внесків.

3. На суму недоїмки нараховується пеня, виходячи з 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати.

При цьому слід звернути увагу; на те, що не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються до фонду в безспірному порядку.

Фінансові ресурси цільових фондів державного соціального страхування мають забезпечити:

1. Надання громадянам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством України.

2. Фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків.

3. Створення резерву коштів для забезпечення витрат застрахованим особам.

4. Покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового соціального страхування.

Ресурси фондів спрямовуються на фінансування певних програм, які передбачені законодавством України. До них, зокрема, відносяться:

1. Виплата допомоги (з витрати працездатності, у зв'язку з народженням, похованням) (біля 70 % витрат).

2. Фінансування санітарно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей (біля 25 % витрат фондів).

3. Повне або часткове фінансування дитячих та студентських таборів та позашкільного обслуговування учнів.

4. Утворення резерву страхових фондів для забезпечення непередбачених витрат та надання соціальних послуг застрахованим особам.

5. Забезпечення поточної діяльності фондів (біля 4 % витрат).

6. Інші витрати.

При цьому кожний державний соціальний фонд вирішує певні задачі. Так за Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням передбачає здійснення фінансування таких програм:

• допомоги з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною),

• допомоги по вагітності та пологах;

• допомоги при народженні дитини та догляду за нею;

• допомоги на поховання (крім пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

• забезпечення оздоровчих заходів.

Страхування від безробіття включає фінансування таких витрат:

• допомоги по безробіттю;

• виплат, пов’язаних з підготовкою та перепідготовкою безробітних,

• надання допомоги безробітному та членам його сім’ї;

• дотації роботодавцям для створення робочих місць;

• допомоги на поховання безробітного.

Зараз система соціального страхування України знаходиться в стадії реформування. Єдиний (до 2001 р.) Фонд соціального страхування України перетворено в декілька фондів. Змінюється роль профспілкових організацій в управлінні фондів соціального страхування та в розподілі його коштів. Передбачається формування місцевих фондів соціального страхування Розроблюються та впроваджуються заходи щодо підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування. [10, c. 227-229]

Список використаної літератури

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ// Голос України. -2001. -6 березня. — С. 6-9
2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»: Закон від 2 березня 2000 року №1533/ Україна. Закон // Юридичний Вісник України. -2000. -20-26 квітня. — С. 2
3. Розподіл видатків Державного бюджету України на 2005 рік: Додаток №3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" // Урядовий кур'єр. -2005. -7 лютого. — С. 3-14
4. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про додаткові видатки з державного бюджету» від 24 грудня 1996 р. N 823-р
5. Кудряшов В. Фінанси : Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -356 с.
6. Опарін В. Фінанси : (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. -2-е вид., доп. і перероб.. -К.: КНЕУ, 2002. -238 с.
7. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -299 с.
8. Романенко О. Фінанси : Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.
9. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олек-сандр Філімоненков,. -2-ге, вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2005. -397 с.
10. Фінанси : Вишкіл студії/ Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак; Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів. -Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -357 с.
11. Фінанси : Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с.
12. Фещенко Л. Фінанси : Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Па-вел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -209 с.