1. Фінансова система соціальної ринкової економіки

У системі суспільного життя є багатогранні соціальні проблеми, викликані неоднорідністю населення. Проте вони не дістають задовільного вирішений у рамках механізму саморегулювання ринкової економіки. Не взявши цей факт до уваги, можна тим самим поставити під сумнів усю концепцію ринкової економіки. Тому ідея «чистої» ринкової економіки повинна бути доповнена ідеєю соціально регульованої ринкової економіки, основним правилом якої є забезпечення зв'язку між принципом свободи економічного ринку та принципом соціальної рівноваги. Це означає, що поряд з економічними силами, які діють у ринковій економіці (конкурентна боротьба тощо), у системі соціальної ринкової економіки треба активізувати зустрічні, протидіючі сили, спрямовані на забезпечення соціальної рівноваги в суспільному житті. Таким чином, концепція “чистої» ринкової економіки доповнюється сильним соціально-політичним компонентом, здатним забезпечити створення системи соціальної безпеки — основи успішного функціонування ринкової економіки як єдиної цілісної системи.

У нинішніх умовах зростає вага соціальної сфери у створенні суспільно необхідного продукту. Особливо це проявляється у розвинутих країнах світу, де частка зайнятих у соціальній сфері більша, ніж у матеріальному виробництві. Стан даної сфери безпосередньо впливає на економіку й культуру країни; на цій підставі можна стверджувати, що працівники освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального господарства тощо відіграють значну роль в економіці. Приділяючи велику увагу матеріальному виробництву, провідні країни світу поряд з тим докладають чимало зусиль для пріоритетного розвитку соціальної сфери, формують передумови для соціальної орієнтації економіки, для того, щоб державна політика здійснювалася в ім'я людини як головного генератора прогресу цивілізації.

Суспільство, хоч би на якому етапі воно перебувало, являє собою певним чином організовану систему. Місце людини в цій системі залежить від її участі у створенні та розподілі суспільних благ.

Соціальна держава, для якої найвищою цінністю є людина, повинна створити умови для її матеріального забезпечення на рівні сучасних стандартів, для задоволення її когнітивних та культурних потреб, гарантування особистої безпеки кожного громадянина. Реалізація цих умов досягається через соціально-економічну політику, яка базується на певних принципах. Найперший з них — принцип економічної свободи людини, її право самостійно обирати будь-який вид діяльності у сфері найманої праці та підприємництва. Але не менш важливим є принцип соціальної справедливості і соціальної солідарності суспільства; він забезпечується шляхом розвитку різних форм власності і податкового перерозподілу доходів від багатих до бідних, а також завдяки більшому завантаженню працездатних членів суспільства з тим, щоб допомагати незахищеним верствам населення.

Українська економіка перебуває у стадії формування ринкових відносин, спрямованих на забезпечення нових стандартів добробуту та життєдіяльності людини, на побудову соціально-ринкової економіки — системи, яка дає простір свободі в усіх її проявах, у тому числі свободі розпоряджатися приватним майном, включаючи засоби виробництва. Саме порушення зазначених принципів і зумовлюють відчуженість людини в системі суспільних відносин, особливо коли мова йде про рівень оплати праці. В Україні оплата праці залишається вкрай низькою, хоча і спостерігається тенденція до поступового зростання. Так, у 2005 р. середньомісячна заробітна плата в промисловості становила 591 грн. (111,5 дол. за курсом на 31.10.2005 р.), у сільському, мисливському та лісовому господарстві-219 грн. (41,3 дол.). У 2001 р. заробітна плата становила, відповідно, 302 грн. (55,6 дол.) і 114 грн. (21 дол.). Щодо питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції, то вона у 90-х роках становила 15-24%, а у 2003 р. — 6-7%. Звідси і низька вартість робочої сили. За такого рівня зарплати втрачається мотивація до праці. До того ж випереджаючі темпи зростання цін на товари народного споживання стосовно темпів зростання заробітної плати відкинули значну частину населення за межу бідності.

Соціальна ринкова економіка – це вирішення соціальних проблем на основі економічного зростання, а не шляхом централізованого перерозподілу благ. В цьому сенсі, принциповим є усвідомлення того, що еволюціонуюча, ефективна ринкова економіка вже за своїм визначенням не може не бути соціальною. Хоча би тому, що економічне зростання тягне за собою підвищення обсягів виробництва та прибутковості компаній, відтак автоматично сприяє збільшенню заробітної плати та відрахувань на соціальні потреби в суспільному масштабі. Крім того, відкрита конкуренція, яка є невід’ємним атрибутом соціальної ринкової економіки, забезпечує домінування на ринку виключно тих підприємств, котрі використовують суспільні ресурси найкраще, а значить з найбільшою соціальною віддачею.

Стабільність вартості грошей є необхідною умовою ефективності, а отже і дієвої соціальності ринкової економіки. Значення стабільної вартості грошей стане зрозумілим, коли уявити собі негативні економічні і соціальні наслідки інфляції. Інфляція визначається як процес постійного знецінення грошей, що виявляє себе у зростанні загального рівня цін і у відповідному зниженні купівельної спроможності грошей. Як правило, індикатором зміни вартості грошей слугує індекс споживчих цін.

Інфляція виникає лише тоді, коли грошова маса зростає безвідносно до виробничого потенціалу національної економіки. Тому ключова роль у здійсненні стабілізаційної політики належить контролю над грошовою масою. Це має свій вияв у інституціональному рішенні, яке полягає в наступному: хоча держава і зберігає повноваження видавати закони про валютну, грошову та казначейську системи і регулює платіжний обіг з іншими країнами, проте забезпечення економіки грошима є виключною компетенцією незалежного Центрального банку.

Слід зауважити, що за роки реформ відбулися досить суттєві зрушення в структурі суспільних відносин, в тому числі й економічних. Більшість з них матиме визначальне значення в процесі формування нової моделі українського суспільства. Але визначальне далеко не означає позитивне. Адже в процесі неконкурентної приватизації посилилась монополізація, відбувся міжгруповий розподіл основного економічного ресурсу держави і, як наслідок, глибоке і нерівномірне розшарування суспільства.

Соціальна ринкова економіка є тим типом економічного порядку, який не мислимий без конкуренції. З іншого боку, саме в конкурентному середовищі тіньова економіка скорочується практично до мінімальної позначки. Тому першочерговим засобом щодо вирішення проблеми тіньової економіки в нашій державі є ніщо інше, як послідовне впровадження конкурентного порядку в організм української економічної системи.

У виборі засобів регулювання державна соціальна політика повинна керуватися певними правилами або принципами. Поряд із принципом соціальної держави сюди слід залічити і принцип солідарності та особистої відповідальності. Суть його полягає в тому, що почуття згуртованості дає змогу виявити й оцінити однакові інтереси, типові для тієї чи іншої групи населення, подібні загальні риси, а також однорідний соціальний ризик. Це в свою чергу створює конструктивну основу для того, щоб разом протистояти таким небезпекам чи ризику. На цьому принципі будується соціальне страхування.

Разом з цим однією із характерних рис ринкової економіки є те, що кожна людина самостійно вирішує, яким чином їй брати участь в економічному житті і як влаштовувати власне життя. Свобода жити відповідно до власних уявлень пов'язана, одначе, з відповідальністю за індивідуально прийняті рішення та їхні наслідки. Тому треба завжди надавати перевагу самозахисту, самовідповідальності та самореалізації перед допомогою збоку, щоб запобігти перекладенню відповідальності на суспільство.

У структурі соціальної держави почуття власної гідності, віра в себе і почуття особистої відповідальності повинні стимулюватись і відроджуватись, а крім того, має забезпечуватись їх функціональний зв'язок.

Важливе значення в соціальній ринковій економіці має принцип соціальної справедливості відповідно до трудового внеску.

Наприклад, кожен, хто протягом своєї трудової діяльності вніс вклад у соціальне забезпечення, може претендувати на отримання своєї частки у вигляді гарантованої пенсії. Право на справедливу компенсацію слід оцінювати набагато вище, ніж просто «подарунок держави». Надання справедливої компенсації за працю викликає задоволення у суспільстві і з боку самого індивіда. Навпаки, позароблений доход на довгий час послаблює почуття особистої відповідальності, знижує прагнення особистості до самовдосконалення та активної зацікавленої участі у вільному розвитку суспільства.

У соціальній ринковій економіці особливого значення набуває принцип соціально-політичної координації, за яким визнається градація застосовуваних соціально-політичних інструментів або комбінацій з іншими політичними засобами. Залежно від того, які основоположні принципи підходять для вирішення специфічних проблем, для реалізації концепції соціального захисту використовуються точно визначені методи: соціальної допомоги, страхування або принцип повного забезпечення. При цьому соціальна політика завжди повинна враховувати загальні інтереси суспільства і стан його благополуччя. Це вимагає такого планування і такої господарсько-фінансової політики, які враховували б соціальні потреби.

Особливого значення тут треба надавати інструментам політики забезпечення повної зайнятості, стабільності і кон'юнктури, які у взаємодії із спеціальними положеннями політики у галузі цін (стабільність), у галузі конкуренції (максимальність і антимонополізм), структурної політики (повне забезпечення споживчого ринку), податкової політики (поєднання інтересів), валютної політики (стабільність) тощо повинні відповідати головній меті соціальної ринкової економіки. Іншими словами, інструменти політики повинні бути однаковими із соціальною системою і ринком, а отже, соціальне орієнтованими.

Соціальна політика в умовах соціальної ринкової економіки завдяки принципу соціальної держави набуває самостійності та рівноправного становища серед інших видів державної політики. Дорога до соціально орієнтованої ринкової економіки непроста і хвороблива, вона передбачає дозвіл комплексу кардинальних проблем:

1) Оволодіння різними формами власності і господарювання, забезпечення їхньої економічної рівноправності, роздержавлення економіки;

2)Забезпечення структурної перебудови економіки і подолання її дефіцитного характеру;

3)Оздоровлення фінансово-кредитної і грошової інфраструктури, подолання інфляційних процесів;

4) Поступовий відхід від витратної моделі ціноутворення, звільнення цін на основну частину продукції промисловості, сільського господарства, сфери послуг;

5) Демонополізація сфери звертання, кредитного обслуговування підприємств і населення, наукового забезпечення економіки;

6) Перебудова національного ринку як частини світового господарства;

7) Подолання неринкової орієнтації системи утворення і професійної підготовки. За даними соціологічних досліджень, до роботи в умовах ринку в Україні поки що готово не більше 5% керівників і фахівців економічних служб підприємств.[4, с. 105-107]

Одночасно з рішенням даних питань необхідно передбачити і підготувати систему мір, спрямованих на захист населення, особливо тієї його частини, що одержує низькі доходи.

Система реальних планомірно ринкових відносин в Україні тільки починає формуватися. Варто врахувати, що ринок виступає не кінцевою метою радикальної перебудови економічної системи суспільства, а тільки способом рішення його кардинальних соціально-економічних проблем з метою реального підвищення рівня добробуту народу. Тобто, мова йде про формування соціально орієнтованого ринку.

Соціально-економічні й політичні процеси, які відбуваються в Україні, за своїм характером не формують поки що умов, за яких би могла ефективно функціонувати класична соціально-орієнтована ринкова економіка. Чому?

По-перше, в результаті обвального роздержавлення й кримінального характеру приватизації загальнонародної власності руйнується державний сектор, системи управління народним господарством, відбувається не завжди обґрунтоване розукрупнення виробництва, колективна власність на засоби виробництва замінюється індивідуальною приватною.

По друге, економіка знаходиться в глибокій економічній кризі, яка посилюється кризами фінансово-кредитною, енергетичною й екологічною.

По-третє, соціально-політична нестабільність робить неефективними будь-які способи державних органів керувати соціальними процесами.

За цих умов існуючу в Україні соціально-економічну систему слід, очевидно, спочатку трансформувати в нормально регульовану ринкову систему (планово-регульовану), а потім формувати її соціальний характер. Але оскільки соціально-економічні моделі господарювання формуються під впливом не лише економічних факторів, а й знаходяться під сильним впливом політики, моралі, культури, типу людської поведінки, соціальних та інших факторів, цей процес не може йти шляхом механічного копіювання жодної відомих західних чи азіатських моделей. Модель ринкової економіки України не може бути суто німецькою, японською чи американською.

Для визначення її форми необхідна кропітка діяльність по врахуванню економічних, соціальних, політичних, національних та інших особливостей саме України.[2, с. 17-19]

Для поліпшення ситуації в соціальній сфері треба цілеспрямовано діяти за цілим рядом напрямів, керуючись новими радикальними підходами до розв'язання цієї проблеми. Слід суттєво переглянути, уявлення про взаємозв'язок економічних і соціальних процесів на сучасному етапі трансформації суспільних відносин.

Таким чином, соціальна ринкова економіка є такою системою самоорганізації суспільного життя, в якій через реалізацію політики конкурентного порядку відбувається гармонійне узгодження індивідуальних та суспільних інтересів.

Дотримання принципів соціальної ринкової економіки, на наш погляд, виступає тією “рятівною соломиною”, що сьогодні здатна вирвати українську економіку з лещат неефективності та низьких соціальних стандартів, державного протекціонізму та суб’єктивізму в прийнятті управлінських рішень, деморалізації суспільства та неетичних методів ведення бізнесу, клановості та монополізму і перевести її на шлях цивілізованих форм конкурентної боротьби та громадянської відповідальності.

Список використаної літератури

1. Литвин В. Фінансова передумова ефективної соціально-економічної стратегії //Голос України. — 2005. — 14 червня. — C. 3

2. Маргуліс В. Фінансове функціонування ринкового та державного секторів соціально-орієнтованої ринкової економіки //Економічні реформи сьогодні. — 1999. — № 22. — C. 17-19

3. Полозенко Д. Соціальна сфера та її фінансове наповнення //Економіка України. — 2005. — № 5. — C. 83-88

4. Сидорець О. Деякі аспекти фінансового вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів //Фінанси України. — 2001. — № 9. — C. 105-110