Фінансування соціального захисту населення

- Фінанси -

Arial

-A A A+

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти фінансування соціального захисту

1.1. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту

1.2. Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

1.3. Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

Розділ 2. Особливості фінансування соціального захисту населення на прикладі Пенсійного фонду

2.1. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом

2.2. Фактори впливу на проведення фінансування соціального захисту та шляхи їх оптимізації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні закладено правову базу для розвитку ринкових відносин, здійснюється лібералізація економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, запроваджується широка демократизація трудових відносин, вживаються заходи щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, створення системи адресної допомоги малозабезпеченим громадянам.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування заходів соціального захисту населення, в результаті чого погіршився соціальний захист найбільш вразливих категорій населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, безробітних, багатодітних сімей.

Реформування соціального захисту населення викликане відсутністю єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг, взаємоповторюваністю окремих соціальних виплат, відсутністю чіткої спрямованості соціальних виплат на допомогу сім’ям з низьким рівнем доходів, недостатньою узгоджуваністю соціальних виплат з іншими державними витратами, відсутністю механізмів регулювання бюджетів соціальних фондів тощо.

Потребує вдосконалення структура і порядок формування бюджетних видатків на соціальні потреби на основі використання системи державних мінімальних соціальних стандартів.

В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і ухвалення цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг. Ці акти повинні базуватися на науково обґрунтованих фінансово-правових основах.

Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обґрунтованій фінансово-правовій основі вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів. Повсякчас цим повинні займатися науковці. Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, на нашу думку, питання науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що ухвалюються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України.

Предметом дослідженняє фінансово-правові основи різних видів соціального захисту населення, визначення методів фінансування соціальної політики, джерел і форм фінансування різних видів соціального захисту населення, повноважень органів влади і фінансових інститутів з питань фінансування соціальної політики.

Об’єктом дослідженняє фінансово-правові основи ринку праці, допомог для сімей з дітьми, пенсійного забезпечення, різних видів соціального страхування, соціальної допомоги, соціального захисту інвалідів та ветеранів війни, організації структури, форм, принципів та джерел фінансування заходів соціального захисту населення в Україні фінансове забезпечення соціального захисту населення в Україні.

Основною метою роботи є комплексне всебічне дослідження фінансово-правових основ різних видів соціального захисту населення в Україні, практики їх застосування та розроблення пропозицій щодо форм фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні.

Відповідно до визначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

— вивчити сутність форм фінансового забезпечення заходів соціального захисту населення;

— визначити організацію, структуру, форми, принципи та джерела фінансування заходів соціального захисту населення;

— розглянути повноваження органів влади та фінансових інститутів України з питань фінансування соціальної політики;

— визначити методи фінансування соціальної політики України;

— висвітлити значення розроблення вказаних теоретичних питань для удосконалення законодавчої та нормативно-правової роботи в сфері соціального захисту населення;

— розробити пропозиції щодо першочергових заходів фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти фінансування соціального захисту

1.1. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту

В умовах переходу до ринку потребує уточнення економічна сутність деяких категорій системи соціального захисту.

Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, "що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними".

Але в питаннях змісту категорії "соціальний захист" серед економістів немає єдиної думки.

О.Д. Василик відносить "соціальний захист" до категорії розподільчих відносин і називає його продуктом ринкової економіки, тому що в умовах державної власності держава не може захищати громадян від себе самої. Він вживає терміни "соціальні гарантії" і "соціальне забезпечення" в широкому розумінні, включаючи до них гарантію громадянину, зайнятому трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через мінімальний рівень заробітної плати; гарантії отримання загальної освіти, охорони здоров'я; державне регулювання цін та інші гарантії. Категорія "соціальне страхування" розглядається ним як одна з форм соціального забезпечення.

Г.В. Красюк також розуміє категорію "соціальний захист" у широкому значенні, а соціальну допомогу та соціальне забезпечення вважає різними категоріями. На його думку, соціальна допомога гарантує громадянам, які опинилися за межею бідності і неплатоспроможності внаслідок різних причин, забезпечення життєвого мінімуму, можливість психофізичного виживання в кризових соціально-економічних умовах. Соціальне забезпечення гарантує певний рівень існування людини (відшкодування втрати регулярного прибутку, компенсація додаткових витрат у зв'язку з інфляційними процесами, попередження причин, що призводять до втрати регулярного прибутку внаслідок призупинення виробництва тощо). Автор вважає, що в основі розв'язання проблем соціального захисту повинна бути єдність трьох головних напрямів соціальної політики: соціальна допомога, соціальне забезпечення та соціальні послуги, що забезпечують певний рівень трудової активності, участі у громадському житті (програми професійної перекваліфікації, створення додаткових робочих місць)[5, c. 65-67].

А.О. Єпіфанов, І.В. Сало, І.І. Дьяконова визначають соціальний захист населення як систему державного матеріального забезпечення ветеранів праці та інших громадян похилого віку, ветеранів війни, громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, державної допомоги сім'ям із дітьми, загальної цільової грошової допомоги на проживання тощо3. Таким чином, автори розглядають поняття соціального захисту у вузькому значенні, не включаючи до нього соціального страхування.

Л.І. Якобсон вважає, що завдання, які розв'язуються в галузі витрачання суспільних коштів, можна розділити на три групи4:

1) надання соціальної допомоги тим членам суспільства, які не мають можливості самостійно себе забезпечити. Наприклад, допомоги, що виплачуються інвалідам. Найближчим субститутом соціальної допомоги є приватна доброчинність;

2) забезпечення соціального страхування у разі хвороби, безробіття тощо. Для цієї категорії видатків, на відміну від попередньої, суть процесу не зводиться до перерозподілу, тут має місце своєрідне попереднє акумулювання коштів, у тому числі іноді особистих коштів, застрахованих із метою наступної виплати з настанням страхового випадку. Найближчим субститутом суспільного страхування є страхування приватне і добровільне;

3) виробництво і придбання матеріальних благ і послуг, відповідальність за задоволення потреб в яких бере на себе держава.

Таким чином, можна вважати, що в трактуванні Л.І. Якобсона соціальний захист забезпечується соціальною допомогою та суспільним страхуванням. Положенням Конституції України найбільшою мірою відповідає визначення соціального захисту як сукупності різноманітних форм і методів забезпечення непрацездатних, у тому числі й соціального страхування. В російській теорії та практиці такий зміст має категорія "соціальне забезпечення".

Довгострокова орієнтація України на економічний розвиток полягає у здійсненні радикальних реформ, спрямованих на створення якісно нової системи. У процесі цих реформ слід забезпечити комплексний розвиток усіх складових ринкової економіки. Однією з них є система соціального захисту населення країни. В широкому розумінні поняття "соціальний захист населення" можна визначити як систему економічних, політичних і правових заходів, спрямованих на створення оптимальних умов забезпечення реальних можливостей реалізації населенням своїх прав і свобод, які забезпечують матеріальний добробут[11, c. 167-169].

Основою системи соціального захисту населення є сукупність державних, економічних, соціальних і правових гарантій: право на працю та отримання винагороди за працю відповідно до її кількості та якості, право на вибір професії і сфери використання праці, здобуття загальної та професійної освіти, право на отримання матеріальної допомоги у похилому віці та при втраті працездатності у працездатному віці, право на соціальне страхування тощо. На соціальний захист населення Україна витрачає близько 20—25% коштів державного бюджету.

Соціальний захист населення здійснюється за рахунок коштів держави, приватних і громадських організацій. Як свідчать офіційні дані Держкомстату, витрати на соціально-культурні заходи в 2007 році становили 13455,5 млн. грн., у тому числі (у відсотках):

на освіту — 35,1;
охорону здоров'я — 32,7;
соціальний захист і соціальне забезпечення — 30,8;
культуру й мистецтво — 3,1;
фізичну культуру та спорт — 1,5.

Таким чином, економічна категорія "соціальний захист" являє собою систему розподільчих відносин, у процесі яких за рахунок частини національного доходу утворюються та використовуються суспільні фонди грошових засобів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій громадян.

Тісний зв'язок соціальної допомоги і соціального страхування призвів до того, що в країнах із ринковою економікою для аналізу та коригування державної соціальної політики широко використовується категорія "соціальний бюджет". Це видатки, які здійснює держава, підприємства й фізичні особи на соціальний захист, і доходи, які необхідні для фінансування цієї системи.

Отже, між програмами соціальної допомоги і суспільного страхування немає непрохідної межі. Однак принципово важлива різниця між ситуацією, коли нужденний отримує допомогу за рахунок інших осіб, і тією, коли людина, яка зіштовхнулася з певними складностями, користується виплатами із суспільного фонду, накопиченого за її безпосередньою участю. Накопичення фондів суспільного страхування забезпечується, як правило, за допомогою податків.

Примусове (податкове) фінансування страхування може бути виправдано за такими причинами:

— економія на масштабі. Збільшення кількості застрахованих — не тільки умова об'єднання ризиків, а й найважливіший фактор відносного зниження адміністративних видатків;

— відсутність достовірних прогнозів деяких ризиків, у тому числі соціального (ризику раптового виникнення обставин, які завдають істотної шкоди багатьом особам одночасно). На відміну від приватних страховиків, держава має змогу залучати додаткові кошти за допомогою збільшення податків;

— несприятливий відбір. Це явище характерне для випадків, коли сукупність людей, що страхуються, неоднорідна з точки зору задоволення ступеня ризику;

— проблема морального ризику — страхування знижує зацікавленість застрахованого у запобіганні страховому випадку[6, c. 26-28].

Альтернативою суспільному страхуванню є безпосереднє індивідуальне накопичення резервних коштів, приватне страхування і соціальна допомога. При відсутності обов'язкового суспільного страхування значно зросла б потреба в перерозподілі у формі соціальної допомоги. Примусовий перерозподіл органічно пов'язаний із природою соціальних гарантій, які суспільство надає своїм членам виходячи з потреб справедливості. Питання, отже, не в тому, як повністю уникнути перерозподілу, а в тому, як мінімізувати його масштаби за даного рівня соціальних гарантій.

Схематично раціональну стратегію можна викласти таким чином:

— той, хто не здатний вносити вклад у формування страхових фондів, повинен отримувати соціальну допомогу в межах встановлених гарантій;

— інші члени суспільства повинні бути залучені до обов'язкового страхування також у межах чітко встановлених гарантій, що не перевищують рівня, який диктується вимогами справедливості та ефективності;

— держава повинна проводити політику, яка сприятиме добровільній реалізації запитів щодо об'єднання ризиків, тим самим це доповнить обов'язкове суспільне страхування добровільним приватним.

Основи законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 р. визначають загальнообов'язкове державне соціальне страхування як "систему прав, обов'язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових засобів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом" .

Згідно зі ст. 25 Основ законодавства щодо пенсійного страхування надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання; пенсії у зв'язку з втратою годувальника; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Система обов'язкового соціального страхування ґрунтується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових — хворим, від працюючих — безробітним. При цьому робітники відраховують частину свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних, а держава гарантує працівникам, що при настанні непрацездатного віку, в разі інвалідності майбутні покоління громадян робитимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.

На сьогоднішній день у рамках спектра діяльності соціального страхування функціонують чотири окремих фонди: Пенсійний фонд, Фонд Чорнобиля, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування[8, c. 33-36].

1.2. Соціальний захист населення та його фінансове забезпечення

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні закладено правову базу для розвитку ринкових відносин, здійснюється лібералізація економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, запроваджується широка демократизація трудових відносин, вживаються заходи щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, створення системи адресної допомоги малозабезпеченим громадянам.

На мою думку, заходи соціального захисту населення повинні фінансуватися двома способами:

по-перше, за рахунок виділення коштів із державного бюджету, тобто за рахунок коштів платників податків;
по-друге, через соціальні платежі на користь системи соціального захисту (соціальні внески).

При проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, і в першу чергу при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно дотримуватись норм, визначених Конституцією України, законами України, Європейським кодексом соціального забезпечення та Переглянутою Європейською Соціальною Хартією.

Для реалізації цих завдань необхідно:

— завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення активної і дійової соціальної політики;

— забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм, змінити систему взаємовідносин між державним і місцевими бюджетами всіх рівнів, підвищити обґрунтованість визначення соціальних трансфертів, виходячи із реальних потреб і можливостей регіонів;

— підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів;

— ввести соціальну експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів силами недержавних організацій та наукових установ;

— поліпшити організацію функціонування установ соціальної сфери, більш раціонально використовувати ресурси, що їм виділяються;

— стимулювати направлення коштів громадськими,некомерційними і комерційними організаціями на благодійні цілі.

Реформування соціальних виплат необхідно здійснювати за двома пріоритетними напрямками:

— встановлення економічно обґрунтованих розмірів соціальних виплат відповідно до рівня заробітку, стажу трудової діяльності і розмірів перерахованих страхових внесків. Вирішення цієї проблеми можна здійснити на основі персоніфікованого обліку страхових внесків по окремих видах страхування, підвищення зацікавленості застрахованих осіб у збільшенні страхових відрахувань за рахунок власних коштів і контролі за витрачанням страхових коштів;

— впорядкування вимог до надання соціальних виплат. Повинен діяти принцип, відповідно до якого при настанні страхового випадку допомога виплачуватиметься лише за умови втрати заробітку[11, c. 154-155].

Найважливішим в реформуванні соціального страхування є створення сучасної нормативно-правової бази, яка регулювала б правові, економічні та організаційні основи державного соціального страхування, і відповідної системи управління соціальним страхуванням.

Необхідно передбачити також подальший розвиток недержавних видів обов’язкового і добровільного страхування, враховуючи обов’язкове страхування професійної відповідальності у випадках підвищеної небезпеки життя та здоров"я громадян.

Реформування системи соціального страхування потрібно здійснювати поетапно, з урахуванням росту оплати праці та поліпшення загальноекономічної ситуації.

Основними умовами введення пенсійного забезпечення від підприємств в Україні є, перш за все, кардинальне поліпшення загальної економічної ситуації, а також створення або зміцнення ефективної державної системи пенсійного забезпечення.

При здійсненні соціального страхування від нещасних випадків на виробництві потрібно встановити залежність між розмірами страхових платежів і станом охорони праці та рівнем травматизму на підприємстві на основі гнучкої системи диференційованих тарифів[3, c. 148-149].

1.3. Склад та структура видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

В умовах незалежної держави створення національної системи соціального забезпечення населення має першочергове значення. Найважливішими напрямами створення цієї системи є такі гарантії:

Реалізація прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;

Оплата праці та мінімального розміру ЗП, підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари, послуги, надання державної підтримки, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям; матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника.

250 Міністерство праці та соціальної політики — Головний розпорядник коштів.

1000 Соціальний захист та соціальне забезпечення населення

1010 Соціальний захист у випадку непрацездатності.

1020 Соціальний захист пенсіонерів

1030 Соціальний захист ветеранів війни та праці

1040 Соціальний захист сім’ї та молоді

1050 Соціальний захист безробітних

1060 Допомога у вирішенні житлового питання

1061 Допомога на проживання

1062 Допомога на забезпечення житлом

1070 Соціальний захист інших категорій населення.

1080 Дослідження та розробка у сфері соціального захисту населення.

1090 Інша діяльність у сфері соціального захисту населення.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають:

Виплату пенсій та допомоги;
Пільги ветеранам війни і праці;
Допомогу сім’ям з дітьми;
Інші види соціальної допомоги;
Пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу;
Дитячі заклади-інтернати;
Видатки на притулки для неповнолітніх;
Програми соціального захисту неповнолітніх;
Будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;
Кошти з бюджету, що передаються до Фонду соціального захисту інвалідів України.
Молодіжні програми.

В Україні питання соціальних гарантій населенню досить актуальне. По суті система соціальних гарантій на шляху становлення[9, c. 32-34].

Соціальне забезпечення — це надання фінансового забезпечення тим громадянам, які внаслідок певних об’єктивних причин не можуть мати власних доходів або не перебувають на чийомусь утриманні.

До системи соціального забезпечення належать:

1) будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;

2) дитячі заклади-інтернати (для дітей з різними відхиленнями у здоров’ї);

3) притулки для неповнолітніх.

4) Соціальне страхування;

5) Пільги ветеранам війни та праці;

6) Допомога сім’ям з дітьми;

7) Пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Фінансування вказаних закладів здійснюється на кошторисній основі.

Система соціального забезпечення ґрунтується на таких основних Законах, постановах, як Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” 1992р, ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” 1994р; та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку”; ЗУ “Про пенсійне забезпечення” 1991; ЗУ “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС”1991р; ЗУ “Про зайнятість населення” 1998; “Про збір на обов’язкове пенсійне страхування”; ЗУ “ Про обов’язкове соціальне страхування”; ЗУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” 1999р. положення “Про порядок призначення та надання населенню субсидій”, ЗУ “Про недержавне пенсійне страхування”, ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування"

Соціальна політика Уряду у середньостроковій перспективі головним чином будуватиметься по напрямах: забезпечення ефективної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентності робочої сили, здійснення всеохоплюючої реформи соціального страхування та пенсійного забезпечення; вдосконалення системи адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення, забезпечення гарантованості та своєчасності виплати ЗП, пенсій, стипендій, допомог та інших соціальних виплат.

Існують два основні методи фінансування:

— покриття поточних витрат на виплату пенсій із поточних надходжень (за кордоном цей метод звичайно називають "плати на ходу" — pay-as-you-go system);

— створення спеціального фонду (резерву), який забезпечує всі пенсійні виплати в даний час і в майбутньому.

При адаптації пенсійної системи до нових політичних і економічних умов потрібно постійно керуватися тим, що в перехідний період старі функціонуючі системи повинні зберігатися до появи і початку роботи нових установ пенсійного страхування.

Управління пенсійним страхуванням має бути якнайшвидше виділене із системи державного управління і доручено одній або декільком незалежним від держави цивільно-правовим організаціям[3, c. 148-151].

Розділ 2. Особливості фінансування соціального захисту населення на прикладі Пенсійного фонду

2.1. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом

Пенсійний фонд України є однією із найважливіших ланок фінансової системи. Соціально-економічну сутність його як позабюджетного фонду можна визначити як сукупність фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні центральних або місцевих органів влади і мають цільове призначення. Згідно зі ст. 1 Положення "Про Пенсійний фонд України" від 01.06.94 p. I № 345 "Пенсійний фонд є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів. Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення".

Позабюджетні фонди з'явилися задовго до виникнення єдиного центрального грошового фонду держави — бюджету — у вигляді спеціальних фондів і спеціальних рахунків. Із зміцненням централізованої держави розпочався період уніфікації фондів, на базі об'єднання яких було створено державний бюджет. У сучасних умовах поряд із бюджетом знову підвищується значення позабюджетних фондів із ряду причин.

По-перше, у держави з'являються додаткові кошти.

По-друге, ці фонди автономні від бюджету і призначаються для розв'язання нових важливих завдань, які потребують особливої уваги з боку держави. Саме виникнення позабюджетних фондів із суворо цільовим використанням коштів забезпечує ефективніший державний контроль.

По-третє, позабюджетні фонди можуть за певних умов, тобто за наявності активного сальдо, використовуватися для покриття бюджетного дефіциту.

Позабюджетні фонди утворюються двома шляхами. Один шлях — це виділення з бюджету певних видатків, що мають особливо важливе значення.

Другий шлях — формування позабюджетних фондів із власними джерелами доходів, як у Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд є одним із методів перерозподілу національного доходу державою на користь певних соціальних груп населення.

Нині в Україні термін "пенсійний фонд" використовується в ширшому значенні, ніж за кордоном. За кордоном під пенсійним фондом розуміють тільки ті організації, які займаються груповим страхуванням. В українській практиці — це всі організації, що забезпечують страхові пенсії. Тому Є.М. Четиркін пропонує перші називати страховими, другі — виробничими''.

У виробничому пенсійному фонді відсутній жорсткий зв'язок між розміром пенсійного забезпечення і сумою внесків. За індивідуальним страхуванням розмір пенсії, що страхується, не пов'язаний із рівнем зарплати, що отримується. Альтернативою є розрахунок розміру пенсії за сумою накопичень[10, c. 39-42].

За своєю суттю Пенсійний фонд України є виробничим, тому що не забезпечує принципу страхування.

Пенсійний фонд теоретично має двосторонні зв'язки з держбюджетом, тому що, з одного боку, з держбюджету фінансуються пенсії окремим громадянам, а з другого — за наявності активного сальдо коштів Пенсійного фонду вони можуть використовуватися для покриття бюджетного дефіциту.

Місцеві бюджети також мають теоретично двосторонні зв'язки з Пенсійним фондом. З одного боку, вони фінансують виплату допомог за доглядом за дитиною від 1,5 до 3 років, із другого — можуть отримувати кредити від обласних управлінь Пенсійного фонду за наявності активного сальдо.

Пенсійний фонд має односторонні зв'язки з Фондом Чорнобиля, тому що він фінансує виплату пенсій та допомоги громадянам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Комерційні банки і Пенсійний фонд мають багатосторонні зв'язки, тому що, по-перше, Пенсійний фонд отримує кредити, сплачує відсотки за кредит, по-друге — розташовує в комерційних банках тимчасово вільні кошти, отримує проценти за депозитами, а по-третє, отримує і здійснює платежі через комерційні банки.

Існують дві основні групи систем за джерелами фінансування за класифікацією: бюджетні (нефондовані) й страхові (фондовані).

/Бюджетні системи акумулюють кошти (з бюджетів держави, профспілок, інших надходжень) і розподіляють їх для поточних виплат пенсій. Вони не інвестують вільні кошти, щоб отримати додаткове джерело грошових надходжень. Тому фінансові результати пенсійного забезпечення в бюджетних системах не визначені і залежать від того, чи вдасться акумулювати необхідні кошти Пенсійний фонд України за своєю суттю є нефондованою системою.

У виробничому пенсійному фонді принцип еквівалентності зобов'язань застосовується до всієї групи учасників. У загальному вигляді цей принцип реалізується рівнянням нетто-премії, яку отримує страховик, узагальненій сумі пенсій, що виплачуються. Під час організації і поточного управління таким фондом метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому[15, c. 177-179].

Пенсійні системи, що ґрунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу. За незмінним тарифом страхових внесків і суворим додержанням принципу солідарності поколінь ефективним є фінансовий процес нефондованої пенсійної системи, якщо:

— надходять усі страхові внески, визначені законом;

— тривалість проходження коштів від платника до пенсіонера мінімальна;

— кількість непрацюючих фінансових ресурсів мінімальна;

— зберігається цілісність процесу, тобто сума сплачених за деякий період часу ресурсів не перевищує суми надходжень і суми коштів, розмішених на фінансовому ринку.

Переважна частина пенсійних систем належить до фондованих. Принциповим для систем цієї групи є систематичне довгострокове накопичення коштів для забезпечення виплат пенсій. Пенсії в цих системах розглядаються як результат спеціального страхування, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.

Пенсійні фонди в таких системах належать до фінансових посередників. Фінансові посередники здобувають боргові документи, випущені позичальниками — первинні цінні папери — і водночас продають свої власні боргові документи — вторинні цінні папери — власникам заощаджень. Пенсійний фонд, наприклад, продає пенсійний план, який з точки зору клієнта є фінансовим активом. Для пенсійного фонду — це борг, тобто різновид вторинних цінних паперів, який може бути використаний для надання позик та інвестицій в обмін на первинні цінні папери (боргові документи) позичальника. У той час як фінансові посередники виконують одну й ту ж основну функцію, вони поділяються на декілька типів:

1) посередники за заощадженнями — більшість їхніх вторинних цінних паперів складається з вкладів підприємств, домашніх господарств і органів влади (комерційні банки, кредитні спілки, ощадні банки);

2) посередники за контрактами — укладають контракт зі своїми клієнтами для сприяння заощадженням і фінансовому захисту життя або майна (страхові компанії, суспільні та приватні пенсійні фонди);

3) інвестиційні посередники — пропонують суспільству цінні папери, якими можна володіти невизначено довго як довгостроковою інвестицією або швидко продати, коли клієнт потребує повернення своїх коштів.

Протягом останнього десятиріччя спостерігається відносне зростання інституціональних інвесторів. У більшості країн ОЄСД (Організації кооперації й економічного розвитку) пенсійні фонди відіграють ключову роль у національних фінансових системах. Х.Бломместен відзначає, що чітко простежується диверсифікація портфелів пенсійних фондів порівняно зі страховими й інвестиційними компаніями. На його думку, обережне регулювання приватних пенсійних фондів перешкоджає їх діяльності. Так, у ряді країн вже існуючі фінансові посередники були усунені від управління пенсійними активами. В усіх країнах ОЄСД пенсійні фонди — важливі гравці на ринку капіталів, що є наслідком таких факторів:

— зростання надходжень фондів у зв'язку з довгостроковим укладанням контрактів із клієнтами;

— тривалість життя клієнтів досить висока, і високими є їхні потреби протягом пенсійного віку;

— звільнення від виплати пенсійних податків.

Однією з форм додаткового пенсійного забезпечення за кордоном є пенсійні рахунки та плани фіксованих пенсійних заощаджень[13, c. 116-118].

Отже, проведений аналіз дає змогу дійти таких висновків.

Тип, структура та інші характеристики системи соціального захисту визначаються суспільно-економічним ладом держави. Ефективне управління системою соціального захисту полягає в мінімізації перерозподілу за даним рівнем соціальних гарантій.

В умовах переходу України до ринкових відносин управління фінансами пенсійного забезпечення зосередилося у Пенсійному фонді України, який є однією з найважливіших ланок фінансової системи.

За кордоном під пенсійним фондом розуміють тільки ті організації, які займаються груповим страхуванням. В Україні термін "пенсійний фонд" використовується в ширшому значенні. Пенсійний фонд України має суперечливу сутність: за страховим принципом, покладеним в основу його функціонування, його можна віднести до виробничих пенсійних фондів, а за методом фінансування — до бюджетних систем.

Теоретично існує три основних методи фінансування пенсійних систем: повне покриття поточних видатків, виплата пенсій за рахунок резерву, змішаний метод. Пенсійні системи, що грунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу.

Під час організації і поточного управління нефондованими системами, до яких належить і Пенсійний фонд України, метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому.

Критерієм ефективності фондованих пенсійних систем можна вважати оптимізацію прибутковості та ризиковості розміщення страхових резервів.

Реальна практика засвідчила неефективність чинної пенсійної системи в Україні як з економічної точки зору, так і з соціальної й політичної. Перехід країни до відкритого суспільства та до ринкових відносин передбачає необхідність докорінної перебудови системи пенсійного забезпечення на ринкових засадах з урахуванням інтересів широких верств населення.

Реформування пенсійної системи на основі персоніфікованого обліку страхових внесків означає поступову трансформацію Пенсійного фонду у фондовану систему. Це потребує зміни принципів управління його фінансовими ресурсами[16, c. 115-118].

2.2. Фактори впливу на проведення фінансування соціального захисту та шляхи їх оптимізації

Реалізація соціальної політики держави здійснюється із врахуванням історичних, політичних, соціальних реалій конкретної країни. Але існують і спільні риси її проведення в різних державах, що зумовлено об'єктивними особливостями певного механізму впровадження соціальних заходів.

Фінансування соціальних витрат у більшості розвинених країн здійснюється як за рахунок бюджетної системи, тобто за рахунок податкових доходів бюджетів, так і за активного використання елементів соціального страхування. Причиною цього слугували фінансові проблеми більшості розвинених країн кінця 1980-х — початку 1990-х років. Так, у Швеції в середині 1980-х років за рахунок державного бюджету фінансувалося 36% соціальних витрат, місцевих бюджетів — 29%, страхових платежів — 27%. На початку 1990-х у розвинутих країнах намітилася тенденція до зростання страхових платежів у структурі джерел фінансування соціальних заходів[1, с.61]. Спільною рисою для всіх країн, які розвиваються, є відсутність накопичень пенсійного характеру, а в результаті — суспільство витрачає на пенсіонерів свої поточні доходи. Це активізує вирішення проблеми розробки фінансового механізму реалізації соціальної політики в Україні.

Цей механізм повинен передбачати формування джерел фінансування за рахунок державних та приватних пенсійних фондів, коштів бюджету, позабюджетних коштів, приватних пенсійних систем. На його реалізацію впливають численні фактори: економічні, організаційні, соціальні.

Економічні фактори визначають механізм впливу розвитку національного виробництва, рівня зайнятості населення, демографічних чинників, рівня доходів фізичних та юридичних осіб на фінансування соціальних заходів.

Організаційні фактори пов'язані з формуванням заходів по становленню правових, інформаційних основ реалізації соціальної політики.

Соціальні фактори передбачають міру справедливості, рівень диференціації доходів внаслідок проведення реформ.

Серед організаційних питань оптимізації фінансування соціальних заходів можна виділити:

— створення умов для поповнення фінансових ресурсів соціального захисту, зокрема сприяння погашенню заборгованості по сплаті внесків на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування фізичними та юридичними особами векселями;

— уведення персоніфікованого обліку платників зборів на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування;

— економія бюджетних коштів, що направляються на соціальні цілі.

Погашення заборгованості підприємств, установ та організацій зі зборів на

державне пенсійне страхування може здійснюватись шляхом оформлення її векселями у відповідності із Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 1998 року № 75. Варто зазначити, що оформлення заборгованості векселями не вирішує питання неплатежів із таких причин:

по-перше, векселі не створюють додаткову вартість і не поповнюють обігові кошти підприємства: вони є лише механізмом перерозподілу, за умов якого значна частина коштів фонду осідає у посередників;

по-друге, введення нових боргових зобов'язань сприяє лише тимчасовому поповненню доходної частини бюджету;

по-третє, у відносинах між платниками зборів та Пенсійним фондом України зростає роль банків як елемента регулювання платіжної дисципліни[1, c. 37-39].

Основним Законом України передбачені такі соціальні права, як право на працю, страйк, відпочинок, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Важливе місце серед соціальних прав посідає право на соціальний захист. Це право, як відомо, включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від особи причин, втрати годувальника, в старості та інших випадках[5; с.30]. Механізм реалізації більшості соціальних прав, задекларованих у Конституції України, пов'язаний із реальним співвідношенням доходної та видаткової частини бюджетів різних рівнів, загальним станом справ у сфері бюджетування, законотворення.

Соціальна політика передбачає виконання триєдиної задачі — досягнення в суспільстві соціальної справедливості та злагоди і достатнього рівня соціального захисту.

Одним із основних принципів соціальної справедливості є соціальна рівність. Над питанням соціальної рівності працювали ще соціалісти-утопісти Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Фур'є. Більшість держав світу в своїх конституціях закріпили основні принципи соціальної рівності, зокрема принцип рівності громадян перед законом[6, с.272]. Стосовно рівності в доходах існують у світі різні підходи. Згідно з першим підходом, суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи вище «рівня бідності». Інший підхід базується на тому, що завданням держави є створення умов для того, аби кожний громадянин міг підвищити свої доходи за рахунок власної економічної активності.

На сучасному етапі в Україні при формуванні соціально орієнтованої економіки наголос має ставитися на відповідальності її громадян. Через механізм перерозподілу доходів держава повинна гарантувати своїм громадянам достатній рівень соціального захисту. Враховуючи рівень доходів більшості соціальних груп, постає термінова необхідність за допомогою соціальних важелів сприяти нівелюванню різкої диференціації доходів у суспільстві.

Таким чином, фінансування соціальних заходів в Україні здійснюється під впливом економічних, організаційних, соціальних факторів, з використанням коштів соціального страхування, державного, місцевих бюджетів та спеціальних фондів. Велика частина фінансових ресурсів країни перерозподіляється через Пенсійний фонд України (у 2005 році — 11,76%, 2006 році — 12,9%, у 2007 році —11,8%) [7, с.27], що зумовлює необхідність його оптимізації. Основні тенденції, проблеми, що виникають при формуванні даного фонду, та шляхи їх вирішення типові. Аналогічна ситуація буде виникати при формуванні інших соціальних бюджетів та фондів, тому важливо з'ясувати їх особливості та закономірності[4, c. 60-61].

На сучасному етапі в Україні розроблений законопроект про створення приватних пенсійних фондів. Передбачається, що вони будуть створені у вигляді некомерційних структур дворівневого типу, тобто накопичуватимуть кошти від пенсійних внесків, але не матимуть можливості розміщувати залучений капітал. Зростуть управлінські витрати — пропонується створити орган, який би займався реєстрацією та ліцензуванням приватних пенсійних фондів.

Виникає питання про доцільність існування приватних пенсійних фондів. З точки зору формування додаткових елементів ринкової інфраструктури створення приватних пенсійних фондів має свій сенс, з точки зору соціальної спрямованості — цей процес наштовхується на загальноекономічні реалії України, де на співвідношення обсягів фінансування соціальних заходів із державного та приватних пенсійних фондів впливають принципи, механізми становлення бюджетної системи в цілому.

Дійсно, це певна альтернатива для державних пенсійних фондів. Так, вони функціонують у розвинутих країнах світу. Але ставлення до них неоднозначне.

Дж. Е. Стігліц вважає, що приватні пенсійні фонди не можуть вирішити всіх проблем фінансування соціальних заходів [13, с.396]. Оскільки соціальне забезпечення здійснює міжгенераційний, інтрагенераційний перерозподіл доходів у межах єдиної системи державного захисту, то приватні страхові послуги залежать від внесків індивідів і ризику втрати здоров'я та працездатності. Держава може нівелювати ризик для державного пенсійного фонду від інфляції, різних катаклізмів, розподіливши ризики між поколіннями, збільшивши податки. Приватні пенсійні фонди позбавлені такої можливості, отже, ризик вкладати до них кошти — більший. Одним із найбільших недоліків функціонування приватних пенсійних фондів у США Дж. Е. Стігліц вважає низьку норму віддачі вкладених до приватних пенсійних фондів коштів через високі адміністративні витрати.

Власне, і сворення приватного пенсійного фонду не гарантує високу ефективність. Остання залежить від багатьох факторів: кваліфікації керуючих; потенційних можливостей інвестування коштів пенсійних фондів; гарантій щодо цільового використання коштів фондів.

Для забезпечення надійності приватних пенсійних фондів необхідно розробити ефективну систему нагляду та регулювання їх діяльності, створити умови для запобігання нецільовому їх використанню[2, c. 91-94].

Серед можливих негативних рис майбутніх приватних пенсійних фондів в Україні варто виділити:

розпорошення соціальних коштів;
незастрахованість від банкрутства, що в умовах нестабільності в Україні може стимулювати соціальну напругу;
відсутність гарантованого мінімального розміру пенсії.

Але в той же час існують і позитивні риси:

можливість стимулювання накопичувальної функції у суб'єктів господарювання за допомогою росту споживання в майбутньому;
підвищення очікуваного рівня життя пенсіонерів після виходу на пенсію;
накопичення коштів на рахунках приватних пенсійних фондів, яке може бути використане для фінансування капітальних вкладень в економіку України;
приватні пенсійні фонди можна сприймати як альтернативу або, принаймні, доповнення до існуючої державної монополії в пенсійному захисті України — атрибуті демократичної держави.

Для визначення доцільності вирішення питання додаткового фінансування соціальних заходів за рахунок приватних пенсійних фондів необхідно зважено підійти до врахування всіх як позитивних, так і негативних рис формування цих фондів.

Реформування системи фінансування соціальних заходів є важливим елементом соціальної, зокрема пенсійної реформи, під час якої в основу всіх трансформацій мають ставитись інтереси, проблеми, потреби кожної конкретної людини, що потребує соціального захисту.

Реформування соціальних виплат необхідно здійснювати за двома пріоритетними напрямками:

Необхідно передбачити також подальший розвиток недержавних видів обов’язкового і добровільного страхування, враховуючи обов"язкове страхування професійної відповідальності у випадках підвищеної небезпеки життя та здоров"я громадян.

Висновки

Заходи соціального захисту населення повинні фінансуватися двома способами:

по-перше, за рахунок виділення коштів із державного бюджету, тобто за рахунок коштів платників податків;

по-друге, через соціальні платежі на користь системи соціального захисту (соціальні внески).

Для реалізації цих завдань необхідно:

Список використаної літератури

Бессараб В. Фінансові аспекти необхідності реформування пенсійної системи //Соціальний захист. — 2005. — № 4. — C. 34-41
Горянська С. Фінансове забезпечення соціального захисту населення//Фінанси України. — 2006. — № 6. — C. 87-95
Кичко І. І. Страхування як елемент фінансового механізму соціального захисту //Фінанси України. — 2005. — № 4. — С.148-153
Кичко І. Фінансування соціальних заходів: фактори впливу та їх оптимізація //Соціальний захист. — 2005. — № 9. — C. 55-62
Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.
Косова Т. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту //Фінанси України. — 2000. — № 8. — C. 26-32
Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.
Лавріненко О. Захист соціально-трудових прав людини: актуальні питання сьогодення та перспективи правової структуризації //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 3. — C. 33-39.
Лісовий А.В. Механізм фінансування соціальної складової економічної безпеки //Фінанси України. — 2008. — № 4. — С.32-37
Мних М. Страхування та його роль у забезпеченні соціального захисту населення //Фінанси України. — 2007. — № 6. — C. 39-45
Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.
Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.
Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.
Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.
Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.
Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.
Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.