Флективний спосіб словотворення в українській мові

- Мовознавство -

Arial

-A A A+

Вступ

Розділ 1.Словотвір. Загальні відомості. Флективний спосібсловотворення

1.1.Загальна характеристика флективного способу словотворення

1.2. Погляди вчених на флективний спосіб словотворення

Розділ 2. Флективний спосіб словотворення на матеріалі роману І.Нечуй- Левицького „Микола Джеря”

2.1. Модифікаційні флексії

2.2. Флексії з мутаційною функцією

2.3. Флексії з транспозиційною функцією

Розділ3. Клас синкретичних флексій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перед тим, як почати висвітлення даної теми, слід зауважити, що розкриття і характеристика флективного способу словотворення мали досить велике значення для вивчення української мови. Це питання має важливе наукове методологічне значення, маючи основним завданням — описання, вивчення, пояснення флективного способу словотворення.

Досліджуючи цю тему, треба зазначити, що існують закінчення, які не тільки оформляють основу в слові певної частини мови, а й відіграють роль словотворчого форманта. Флексіями-суфіксами можуть бути -а, -о, -е, -ий. У роботі розглядається флективний спосіб словотвору та механізм творення дериватів флективним способом.

Сучасна українська лексика постійно збагачується завдяки творенню нових слів за певними закономірностями. Словотвіряк розділмовознавства вивчає структуру слів, способи їх творення, словотворчі значення, що виникають у процесі словотворення.

Словотворче значення — це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного, не має такого загального характеру і виявляється лише в межах словотворчого типу. Так, словотворче значення в словах крутизна, жовтизна, новизна вказує на опредмечену ознаку, що подається в основі прикметника, сполучуваного з суфіксом абстрактності -изн. Кожне зі слів має своє лексичне значення, об'єднує їх словотворче значення опредмеченої абстрактної ознаки. Словотворче значення конкретизується в лексемі, а категоріальна належність визначається формо- та словотворчими афіксами. Тому словотвір тісно пов'язаний з лексикологією і граматикою.

Зв'язок словотвору з лексикологією безпосередній: словотвір збагачує словниковий склад мови на базі сучасного мовного матеріалу. Крім того, саме лексичні одиниці мови з точки зору свого морфемного складу, структури і способів деривації є конкретним предметом власне словотвору. Наприклад, нові слова місяцехід, космонавігація, мовленнєвий виникли з елементів, що існували в мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за допомогою відомих суфіксів та префіксів). Зв'язок з граматикою полягає в тому, що всі новоутворені слова оформляються за граматичними законами мови. Так, слова місяцехід, космонавігація увійшли до складу іменників, мовленнєвий — до складу прикметників за традицією. Зв'язок словотворення з формотворенням виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими самими засобами (наприклад, префіксами і суфіксами), що і творення нових форм. Таким чином, словотворче значення реалізується в конкретному слові, тому основною одиницею словотвору є слово як конструктивне поєднання лексичних і граматичних значень.

Все вищеокреслене дає можливість вважати розкриття проблеми флективного способу словотворення актуальним, потрібним і необхідним при вивченні української мови.

Мета роботи: дослідитифлективний спосіб словотворення в українській мові на матеріалі роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”. З’ясувати види функцій флективного способу словотворення, визначити кількість та процентне відношення слів, які відносяться до тієї чи іншої функції.

Об’єктом дослідженнявиступає роль флективного словотворення в українській мові, а також аналіз роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”, що дає можливість дослідити флективний спосіб словотвору, його використання у тексті.

Теоретичну цінністьроботи складає синтез всіх джерел, присвячених морфемній структурі слова та словотвору.

Предметом дослідженняє флективний спосіб словотворення.

Логічне обґрунтування структури роботи.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Перший розділ розкриває загальні теоретичні відомості з поняття словотвору, морфемної структури слова та флексії взагалі.

Другий розділ – практична частина, яка поділяється на шість підрозділів, чотири з яких висвітлюють творення частин мови за допомогою флексій.

Завершується робота висновками, в яких висвітлюються головні особливості та специфіка флективного словотворення, узагальнюється все вище зазначене, а також подається список використаної літератури.

І. Словотвір. Загальні відомості. Флективний спосіб словотвору.

Питання флективного способу словотвору завжди цікавило лінгвістів. В українському мовознавстві флексія традиційно вважається словозмінною морфемою, що виражає "той обов'язковий мінімум граматичних значень, що існує в мові і є достатнім для здійснення комунікативної функції" [Клименко 1998: 32]. Звідси випливає, що флексії якраз і є тими службовими морфемами, які виражають зв'язки між словами в процесі мовлення.

Чи вичерпується цим функція флексій? Спостереження за українським формо- і словотворенням показує, що формотворення (словозмінна) і вираження синтаксичних відношень — це основна роль закінчення, але не єдина [Вашук 1973: 39].

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.[Блик:1997:127-128]

Більш детальне визначення флексії як способу словотворення та її значення розглянемо нижче: закінченням, або флексією (від лат. флексю — згинання; звивина, поворот), називається змінна частина слова, яка служить для вираження його граматичних значень, напр.: пишу — закінчення -у вказує на першу особу дієслова, теперішній час, однину; хата — закінчення -а вказує на називний відмінок, однину, жіночий рід іменника і т. п. Флексійна морфема вказує на відношення даного слова до iнших слів у словосполученні і реченні, належить до службових формантів.

Із зміною флексії, як правило, не змінюється лексичне значення слова, зазнає змін його граматична форма; пишу — пишеш — пише (із зміною закінчень змінюється граматичне значення особи дієслова); садиба — садиби — садибі(змінюється граматичне значення відмінка) і т. п. У наведених прикладах ми спостерігаємо різні форми одного й того ж слова. Сукупність форм слова складає його парадигму. Кожен член парадигми відрізняється один від одного не лексичнo, а граматично.

Відомо, що флексія — формотворча службова морфема. Але треба мати на увазі, що є ряд випадків, коли цей формант виконує й словотворчу функцію, тобто суміщає в собі і реляційне і дериваційне значення, наприклад, у жіночих іменах, співвідносних з чоловічими, чину Валентин — Валентина, Валерій — Валерія, Олександр — Олександра, Євгеній — Євгенія, Богдан — Богдана флексія -а (в тому числі і відповідна система відмінкових закінчень), крім граматичного значення, вказує і на стать особи (а не лише на формальну ознаку роду). Такими ж синкретичними є закінчення також: у жіночих прізвищах, співвідносних з чоловічими: Волошин — Волошина, Степанов — Степанова; у загальних назвах жіночого роду, співвідносних з назвами чоловічого роду: раб — раба, кум — кума та ін. [Грещук: 1996. — с.4-5 ]

Існують закінчення, що не тільки оформляють основу в слово певної частини мови, а й відіграють роль словотворчого форманта. Тоді функція флексій розширюється, і ця морфема вже є носієм не лише граматичного, а й словотвірного значення. Флексію, яка виконує і словотворчу роль, треба розглядати як словотворчий афікс, тобто як флексію-суфікс [Ковалик 1965: 50]. Наприклад: кум- кума, маркіз- маркіза, Богдан -Богдана, п 'ять — п 'ятий. Ці слова утворені від спільної іменникової (рідше дієслівної, прикметникової, числівникової) основи без будь-яких наявних словотворчих афіксів та інших спеціальних словотворчих засобів (чергування, акцентних відмінностей) тільки способом поєднання основи з відповідною парадигмою [Смирницкий 1955: 40].

Досліджуючи флексію, можна сказати, що вона властива всім тим словам, які мають форми словозміни, а саме іменникам, прикметникам, числівникам, займенникам, дієсловам. Отже, закінчення — необов'язкова морфема, її не мають ті слова, які не змінюються (наприклад: боязно, тут, перед, ще, співаючи). Зокрема, слід звернути увагу на випадки, коли аналогічні за звучанням і позицією в слові сегменти можуть бути і не бути флексіями — все залежить від того, до якого лексико-граматичного розряду належить слово: Дніпро, вікно, добре (серце) і щедро, рано, добре (працювати).

Закінчення (як на це вказує й сама назва цієї морфеми) знаходиться, як правило, в кінці слова, закінчує слово, стоїть після кореня або суфікса, наприклад, білий, наука, ношу. Проте в деяких випадках і після закінчення можуть знаходитись окремі види морфем, так звані постфікси (наприклад, запишусь, вмиваюся), тому флексія не завжди є кінцевою морфемою.

Закінчення вичленовується в слові шляхом зіставлення різних його форм: рук-а, рук-и, руц-і і т. д., отже для того, щоб визначити флексію, необхідно слово провідміняти.

В ході роботи досліджуємо, що для словоформи характерна одна афіксальна флексійна морфема, суфіксальних і префіксальних може бути кілька.

Іноді роль словотворчого засобу виконує вся словозмінна парадигма слова. В одних випадках вона творить фемінативи на базі назв осіб чоловічої статі (модифікаційна функція: раб- раба, Петряков — Петрякова, гість -гостя.

В інших — словозмінна парадигма виступає засобом розрізнення двох частин мови (транспозиційна функція): добро — добрий, зло — злий, шість -шостий.

Мовознавці, досліджуючи проблему флективного словотворення протягом багатьох століть, прийшли до висновку, що флексія іноді виходить за межі словозміни.Так, В. В. Виноградов, розглядаючи родову класифікацію іменників, відмічає, що співвідносні пари іменників чоловічого і жіночого родів іноді утворюються за допомогою самих лише закінчень, які виконують функцію "родової форманти", як от: кум — кума, онук — онука [Виноградов 1947: 61].

Взагалі, в українському мовознавстві вперше термін «закінчення» використовує Я. Головацький (1849), термін «флексія» — П. Залозний (1906).

Повертаючись до детельного розгляду флексії потрібно зазначити, що флексії більш абстрактні, ніж словотворчі суфікси і префікси. Вони вільно приєднуються до слів однієї з відмінюваних частин мови, утворюючи певну систему відмінювання чи дієвідмінювання. Так, наприклад, в усіх іменниках чоловічого роду на приголосний IIвідміни твердої групи виступає нульова флексія (у називному відмінку); -а, -у (в родовому); -у, -ові, -і (у давальному); -а, нульова флексія (у знахідному); -ом (в орудному), -у, -ові, -і (у місцевому) .

Отже, флексія, або закінчення, — це словозмінний афікс, що виражає граматичні значення (роду, числа, відмінка, особи) і реляційні,тобто синтаксичні відношення одного олова до інших слів в реченні або до речення в цілому.

Флексія приєднається до словозмінної основи слова в його кінці. Вона як показник граматичного значення зіставляється з основою. Флексія подібна до суфіксів, бо вважається складовою постфіксальної частини слова, з тією відмінністю, що перші виражають дериваційні значення, а флексія — реляційні. Водночас суфікс тіснoпов'язаний з флексією. На відміну від суфіксів флексія е таким елементом текстового слова, тобто словоформи, що виражає обов'язкові й регулярні для певної частини словоформ синтаксичні, а також номінативні значення (предметності, процесуальності, ознаковості). Будь-яка відмінюване і дієвідмінюване слово містить, крім основи, ще й флексію: пиш-у, правд-а, чесн-ий, чотирь-ох, як-ий.[Плющ :1985.- с. 67-73]

Слід зазначити, що флексії властиві відмінюваним і дієвідмінюваним частинам мови — іменникам, прикметникам, займенникам, числівникам, дієсловам, а також дієприкметникам як окремій дієслівній формі. Вони відсутні в таких дієслівних формах, як інфінітив та дієприслівник, у прислівників, службових частин мови (прийменників, сполучників, часток івигуків), а також невідмінюваних іменниках (таксі) та прикметниках(брутто).

Не можна не звернути уваги на той факт, що в українському мовознавстві творення корелятів жіночого і чоловічого родів за допомогою флексій -ий, -а: хворий — хвора, ланковий — ланкова, рядовий — рядова розглядається як творення самостійних слів за допомогою закінчень [СУЛМ 1961: 231].

На тотожну з афіксами роль закінчень вказував 3. А. Потіха [Потіха 1970: 43-44].

У статті П. П. Стрєлкова досліджується питання творення корелятивних іменників жіночого роду в російській мові [Стрелков 1966: 47].

Флективний спосіб творення похідних іменників розглянуто у статті В. О. Ващука: він визначається як такий граматичний засіб, коли від тієї самої основи за допомогою самих лише закінчень утворюються різні за значенням іменник [Ващук 1973: 39].

Таким чином, цілим рядом мовознавців обстоюється думка про існування флективного способу як одного з різновидів афіксації. Дійсно, нелогічним видається називати творення корелятивних іменників жіночого роду, безафіксних прикметників, числівників типу: сотий, орлій нульовою суфіксацією, як це роблять деякі мовознавці.

Після флексії, що закінчує слово, можуть стояти лише постфікси. Флексії наділені значеннями, що мають високий ступінь абстрактності, який набагато виший, ніж в інших службових морфем. Коло граматичних категоріальних, значень флексій чітко окреслене і становить той семіотичний код мови, який відомий усім носіям мови. В іменах це значення роду, числа, відмінка, у дієсловах — значення особи, числа, а в минулому часі однини — роду.

Значення флексії не входить до лексичного значення слова, про те воно є обов'язковим для всіх членів словозмінної парадигми змінюваних частин мови. Ним флексії відрізняються від префіксів та суфіксів, що не є обов'язковими для всіх слів. У слові гор-а засвідчені основа та флексія і відсутні інші службові морфеми. В іменнику дол—ин-а, крім основи, є суфікс та флексія, а в слові зне-мог-а є префікс та флексія і немає суфікса.

Флексіям властивий високий ступінь внутрішньо-парадигматичної та міжпарадигматичної омонімії. Перша передбачає звуковий (відповідно графічний) збіг флексій всередині однієї парадигми при різних відмінкових значеннях (наприклад, -і — це флексія іменників ж.р. н.в.мн. землі, а також флексія род.в., дав. та місц. в.од.: земл-і). Друга є омонімією флексій у межах різних парадигм однієї частини мови або парадигма різних частин мови (пор.: -о — флексія іменників о.р. у н.в. та зн.в.: пер-о, іменників ж.р. в кл.в.: мам-о, дієслів минулого часу с.р.од.: співал-о.

У традиційному мовознавстві флективний спосіб ототожнюється із нульовою суфіксацією.

На думку В. О. Горпиничапри нульовій суфіксації є нульовий суфікс із словотвірним значенням і нульова флексія (перебігти — перебіг, виходити -вихід), а при флективному способі матеріально виражена флексія, яка є одночасно і засобом матеріального вираження суфікса. Така флексія є носієм словотвірного значення, тому при флективному способі до форманта входить матеріально виражена флексія, що виконує словотвірні функції суфікса [Горпинич 1995:43].

На відміну від префіксів, суфіксів і постфіксів, яких у слові може бути кілька, в складі слова здебільшого буває одна флексія. Винятком з цього правила є двокореневі числівники з другою основою сто-, в яких при відмінюванні фіксуються дві флексії: восьмиста; та іменники, прикметники, утворені редуплікацією (пор. наз.в.,од. густий-прегустий, род.в.од; густого-прегустого) або словоскладанням: наз.в. од. лікар-терапавт і ор.в.одн. лікарем-тарапевтом.

Характерною особливістю внутрішнього закінчення (на межі двох коренів) і зовнішнього (кінцевого) є їх паралелізм і взаємоузгодження в усіх словоформах, напр. ділити хліб-сіль (зн.в.од. ), одвідати хліба-солі (род.в.од. ), зустрінути хлібом-сіллю (ор.в.од; ). В українській мові — близько восьми десятків словозмінних флексій.

Повертаючись до флективного словотворення, зазначимо, що флективний спосіб можна розглядати як різновид суфіксації, від якої він відрізняється особливостями форманта. При суфіксації словотвірне і граматичне значення виражається різними морфемами: суфіксом і закінченням, наприклад: залізо — залізний, глухий — глухота, а при флексації -однією синкретичною морфемою (флексією), наприклад: сім — сьомий, раб -раба.

Слід звернути увагу і на те, що флективним способом утворюються лише відмінювані частини мови. Переважну більшість становлять іменники.

Проаналізований матеріал дає підстави говорити про те, що флексія приєднується до словозмінної основи слова в його кінці. Отже, вона як показник граматичного значення зіставляється з основою. Флексія подібна до суфіксів, бо вважається складовою постфіксальної частини слова, з тією відмінністю, що перші виражають дериваційні значення, а флексія — реляційні. Водночас суфікс тісно пов'язаний з флексією. Кінцеві словотворчі суфікси словозмінних основ прогнозують систему флексій, що обов'язкові для всієї парадигми /словозміни/ новоутворюваного похідного слова. Так, суфікс -нн-(-енн-, -анн-, -уванн-, -юванн-), приєднуваний до дієслівної основи, передбачає іменники середнього роду з усією сукупністю властивих їм флексій: віршування, зволожування, звучання, питання, читання, сходження. Дієслівний суфікс -і-, що приєднується до прикметникових основ, оформляє тільки неперехідні дієслова: веселіти, радіти, сивіти, а -й- -перехідні: білити, старити.

На відміну від суфіксів флексія є таким елементом текстового слова, тобто словоформи, що виражає обов'язкові й регулярні для певної частини словоформ синтаксичні, а також номінативні значення (предметності, процесуальності, ознаковості). Будь-яке відмінюване і дієвідмінюване слово містить, крім основи, ще й флексію: пиш-у, правд-а, чесн-ий, чотирь-ох, як-ий.

У ряді афіксальних морфем, де представлені префікси, суфікси, флексії, останні найбільше спеціалізуються на вираженні граматичних значень. Суфікси порівняно з флексіями передають їх рідше (значення інфінітива, минулого часу, наказового способу), але вони мають у цьому плані ширші можливості ніж префікси, що оформляють "чисто" видові пари: робити -зробити.

Флексії властиві відмінюваним і дієвідмінюваним частинам мови — іменникам, прикметникам, займенникам, числівникам, дієсловам, а також дієприкметникам як окремій дієслівній формі. Вони відсутні в таких дієслівних формах, як інфінітив та дієприслівник, у прислівників, службових частин мови (прийменників, сполучників, часток, вигуків), а також невідмінюваних іменниках (таксі) та прикметниках (брутто).

Після флексії, що закінчує слово, можуть стояти лише постфікси. Флексії наділені значеннями, що мають високий ступінь абстрактності, який набагато вищий, ніж в інших службових морфем. Коло граматичних категоріальних значень флексій чітко окреслене і становить той семіотичний код мови, який відомий усім носіям мови. В іменах це значення роду, числа, відмінка, у дієслова — значення особи, числа, а в минулому часі однини — роду.

Значення флексії не входить до лексичного значення слова, проте воно є обов'язковим для всіх членів словозмінної парадигми змінюваних частин мови. Цим флексії відрізняються від префіксів та суфіксів, що не є обов'язковими для всіх слів. У слові гор-а засвідчені основа та флексія і відсутні інші службові морфеми. В іменнику дол-ин-а, крім основи, є суфікс та флексія, а в слові зне-мог-а є префікс та флексія і немає суфікса.

Зміна флексії супроводжує зміну різних словоформ слова, лексичне значення яких лишається тотожним. На відміну від префіксів та суфіксів, які вказують на вивідність похідного слова з твірного, закінчення не виводять однієї словоформи з іншої. За влучним висловом І.О.Бодуена де Куртене, словоформи слова співіснують одна з одною. Форма називного відмінка однини в іменників чи інфінітив у дієслів є умовно вихідними. Вони визнані словниковими формами цих слів з огляду на їхні синтаксичні функції в реченні, тобто на здатність утворювати його ядро. В інших мовах, де відсутній інфінітив (наприклад, у новогрецькій), дієслово в словнику подають у першій особі однини.

Флексіям властивий високий ступінь внутрішньо-парадигматичної та міжпарадигматичної омонімії. Перша передбачає звуковий (відповідно, графічний) збіг флексій всередині однієї парадигми при різних відмінкових значеннях (наприклад, -і- це флексія іменників ж.р.н.в.мн. земп-і, а також флексія род.в., дав. та місцевого відмінків однини: земп-і). Друга є омонімією флексій у межах різних парадигм однієї частини мови або парадигм різних частин мови (пор,: -о- флексія іменників с.р. У н.в. та зн.в.: пер-о, іменників ж.р. в кл.в.: мам-о, дієслів минулого часу с.р.одн.: співал-о.

Омонімія флексії найбільше виявляється в однофонемних закінченнях, які переважно є омофлексіями. Двофонемні омофлекси поєднують більше омонімічних афіксів, ніж трифонемні, але менше, ніж однофонемні. Кількість функцій у однієї однофонемної омофлексії

Інший блок теоретичних проблем стосується словотворчих флексій, якими є: -а, -о, -е. При творенні апелятивів найчастотнішим словотворчим формантом виступає закінчення -а. Таким чином творяться кореспондуючі іменники на позначення осіб жіночої статі від чоловічої типу гість — гостя, онук — онука, Олександр — Олександра. Подібний процес проходить і в субстантивованих іменниках: хворий — хвора, гнідий— гніда. Як бачимо, в субстантивованих одиницях флексія-суфікс -а використовується також на позначення самок тварин. Всі похідні іменники на -а мають граматичне значення жіночого роду, є як апелятивами, так і власними іменниками; синкретична флексія -а виконує тут модифікаційну функцію, а процес словотворення проходить без будь-яких морфонологічних змін.

Мутаційну функцію виконує закінчення -е при творенні узагальнено-збірних іменників середнього роду на позначення людей за віком чи іншою ознакою без розрізнення статі. Таких похідних небагато, творяться вони на базі прикметників: мале, старе. У всіх вищеописаних випадках флективне словотворення стосувалося назв істот.

На думку В. О. Ващука [Ващук 1973: 42], іноді флексії -а, -о, -е виконують роль своєрідних топонімічних суфіксів: Волга (ріка) — ВолгО (озеро), Булавина (ріка)- Булавине (місто). Тільки в таких випадках словотворення стосується іменників — назв неістот.

Окрім цих уже досліджених випадків, привертають увагу деривати типу тиша, гуща, круча, суша і под., утворені відповідно на базі прикметників тихий, густий, крутий, сухий. Можливо, і в цьому випадку флексія -а є синкретичною, тобто несе в собі як граматичне, так і словотвірне значення, оскільки інших матеріально наявних афіксів немає, але здійснюється акт утворення нового слова з самостійним лексичним значенням конкретного предмета або абстрактної ознаки. Спосіб творення таких іменників звичайно визначається як нульова суфіксація.

Цікаві також випадки творення іменників від дієслів, де у складі похідних фіксується флексія -а, наприклад присвятити — присвята, вірити — віра та ін.

На мою думку, функцію словотворчої флексії -а не слід обмежувати лише здатністю творити кореспондуючі назви на позначення жіночої статі. Якщо наше припущення правильне, то семантико-словотвірне поле флексії -а розширюється, виявляється її здатність виконувати мутаційну функцію, а словотворення може супроводжуватися морфонологічними явищами, як от: чергування приголосних х||ш, ст||шч, т||ч; зміна акцентації, усічення суфіксів твірної основи. Ці явища не викликаються флексією -а, що виконує модифікаційну функцію. Здатність викликати зміни наближує флексію до таких словотворчих засобів як суфікси.

Можливо, до класу синкретичних флексій слід додати ще й закінчення -й у віддієслівних іменниках типу торгувати — торги, приймати — прийми, лікувати — ліки. Це стає актуальним, якщо взяти до уваги, що флексія виступає засобом розрізнення лексичних значень слів у випадках вираження граматичного числа в іменниках. За спостереженням Н. Ф. Клименко, у множині з'являються нові значення, що лише потенційно присутні у формах однини іменників, зокрема, "простори, укриті речовинами, названими в однині", "природні явища, поширені в просторі й часі": холод- холоди, пісок — піски, вода — води; "сорт речовини": вино — вина, сок — соки, спирт спирти; "інтенсивність дії": ревність — ревності, біль — болі; "неподільна множина": крапля — краплі (валеріанові), валянок — валянки (пара) [Клименко 1998: 31]. Традиційно у таких випадках говориться про переносне значення слів одиничної форми, вжитих у множині, хоча очевидним є вираження нових семантичних відтінків, а значить — і тенденція до утворення нової лексеми за допомогою флексії.

Іноді флексація поєднується з префіксацією: "У словах на зразок безголовий, безкрилий, безрукий флексія разом із префіксом є засобом творення прикметників" [Клименко 1998:33]. Ця думка абсолютно спростовує іншу, традиційну, що в таких словах префіксація використовується у поєднанні із нульовою суфіксацією [Земская 1973: 287]. Твірні іменники звичайно називають частини тіла людини або тварини, а похідні вказують на відсутність того, що названо твірною основою. У процесі словотворення змінюється акцентація: наголос із іменникової флексії переходить на попередній склад прикметника.

Мутаційні властивості флексій -а, -й, на мій погляд, вимагають детального вивчення, а однозначно трактувати спосіб творення вищезгаданих слів як нульову суфіксацію видається питанням дискусійним.

Як флексія-суфікс може функціонувати закінчення -ий у похідних та порядкових числівниках. За допомогою закінчення -ий вони утворюються на базі власне кількісних числівників. Словотворчий процес не зустрічає ніяких перешкод. Можливе чергування фінального приголосного числівникової основи за твердістю- м'якістю: п'ять- п'ятий, зміна акцентації: три-третій.

Говорячи про флективний спосіб словотворення прикметників, слід зауважити, що вони творяться від іменників без будь-яких морфонологічних змін, наприклад, зло — злий, золото — золотий, добро — добрий. Формант -ий у таких випадках творить якісні і відносні прикметник, виконуючи або транспозиційну, або мутаційну функцію.

Суфікс-флексія -ий творить також прикметники від дієслів. У таких випадках словотворення супроводжується усіченням дієслівних суфіксів, чергуванням, наприклад, проходити — прохожий, знайомити — знайомий.

В сучасній українській мові твірними словами можуть бути іменники, рідше прикметники, дієслова, числівники. Похідні такого типу обов'язково є змінними словами, оскільки флексія, набуваючи словотворчих, не втрачає словозмінних властивостей.

Слів, утворених флективним способом, небагато, оскільки не кожне закінчення має здатність набувати словотворчих властивостей. Велика кількість дериватів традиційно зараховується до слів, утворених способом нульової суфіксації. Серед суфіксів-флексій такі: -а (можливо -й), що використовується в іменниковому словотворі, -ий, який застосовується при творенні прикметників та порядкових числівників.

Флексії можуть виконувати модифікаційну, транспозиційну і мутаційну функції, подібно до суфіксів, недарма їх іноді називають "своєрідними суфіксами".

Як і суфікси, флексії, приєднуючись до основи, можуть викликати морфонологічні зміни: чергування, усічення, зміну акцентації.

Флексії-суфікси потребують детального вивчення, а визначення флективного способу словотворення є дискусійним питанням в українському мовознавстві.

У контексті сказаного підкреслимо, що флективним називається спосіб творення похідних за допомогою флексій, своєрідних словотворчих синкретичних засобів.

II.Флективний спосіб словотвору на матеріалі роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря” .

Длявиконання практичної частини ми проаналізуємо твір І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря”. В українському мовознавстві флексія традиційно вважається словозмінною морфемою, що виражає "той обов'язковий мінімум граматичних значень, що існує в мові і є достатнім для здійснення комунікативної функції" [Клименко 1998: 32].

Ці слова утворені від спільної іменникової (рідше дієслівної, прикметникової, числівникової) основи без будь-яких наявних словотворчих афіксів та інших спеціальних словотворчих засобів (чергування, акцентних відмінностей) тільки способом поєднання основи з відповідною парадигмою [Смирницкий 1955: 40].

2.1. Модифікаційні флексії.

Семантичну функцію афікси виконують при зміні значення похідного порівняно з твірним. Дериваційна морфема лише доповнює, модифікує значення твірного, тому її називають модифікаційною. Вона вносить інформацію, що стосується певних об’єктивних ознак предмета чи інтенсивності: дівчина – дівчинка, хата – хатка, вухо – вушко, озеро – озерце, вовк – вовчисько, мама – мамуся, ведмідь – ведмежатко, дівча – дівчисько, баба – бабище, чорнявий, глухуватий, золотистий, височенний, довжелезний, веселенький, живесенький, глибочезний, товстелезний, злющий, хитрющий.

Іноді роль словотворчого засобу виконує вся словозмінна парадигма слова. В одних випадках вона творить фемінативи на базі назв осіб чоловічої статі модифікаційна функція:

Раб- раба : А я,раба твоя, не бачила слуг пана мого, яких ти прислав…

Петряков – Петрякова; Валерій-Валерія : Ще раз обернулась Валерія, зирнула на річку, на його, і він ще раз побачив її кругле лице, тонкий рівний ніс, чорні брови та чорні товсті дві косі на голові.

гість –гостя : Гостястиха посміхнулась, повертаючись до дверей.

кум- кума: Кума ще довго не відходила від дверей, розказувала, як її засоромили.

— А що??— стріва її кума.

— То ж воно, кумонько, саме!..— каже кума, перехрестившись.

маркіз- маркіза; Богдан –Богдана : Тільки Богданабула щаслива: вона ніби знайшла свою рідну матір, свого батька, хату, бо для неї вже не треба було більше поневіряться в наймах у чужих людей.

Валентин – Валентина: Тепер Валентиніздалось, що вона пурхнула на якийсь широкий без краю степ, в синє небо і летить на волі, і сама не знає куди.

Розглядаючи родову класифікацію іменників, Виноградов відмічає, що співвідносні пари іменників чоловічого і жіночого родів іноді утворюються за допомогою самих лише закінчень, які виконують функцію "родової форманти"[Виноградов 1947: 61], як от:

Молодий – молода (подружжя);кум – кума: — А що??— стріва її кума.— То ж воно, кумонько, саме!..— каже кума, перехрестившись.

онук – онука: Тихо та важко стало у хаті, як у льоху… Бабина онукаХристя,— дівка сімнадцятії літ,— низенька, некрасива, чогось важко зітхнула на всю хату; зітхання те так і загускло, так і окрило всіх…

В українському мовознавстві творення корелятів жіночого і чоловічого родів за допомогою флексій -ий, -а: розглядається як творення самостійних слів за допомогою закінчень [СУЛМ 1961: 231].

хворий — хвора : Хвора лежала на долівці і лише тихо промовляла слова, які раз у раз зі стогоном повторювала.

ланковий — ланкова;рядовий – рядова: Пішла рядовакругом столу; знову пальці заходили, роти заплямкали…

А в світлиці тим часом обходила рядова, pозв'язувала й без того смілі язики, дурманила безпутним життя задурені голови, надавала силу й без того дужій волі; неслися сміхи, реготня; ґвалт окривав хату і несамовиі вривався в другу, де була Мотря з Галею.

Словотворчими можуть виступати флексії -а, -о, -е. При творенні апелятивів найчастотнішим словотворчим формантом виступає закінчення -а. Таким чином творяться кореспондуючі іменники на позначення осіб жіночої статі від чоловічого типу .

гість – гостя:На порозі з’явилась невідома гостя, і одразу окинула поглядом невелику, убогу хатинку.

онук – онука:Мала онука пригорнулась до діда, а той дав онукам по огірку і все розказував їм про далекий край, про Чорне море, про лиман.Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море. Мала дитина заснула на його руках.

Олександр – Олександра

Подібний процес проходить і в субстантивованих іменниках:

хворий – хвора; гнідий— гніда: Молода гнідакобила витанцьовувала на місті, неначе запрошувала на прогулянку лісом.

Як бачимо, в субстантивованих одиницях флексія-суфікс -а використовується також на позначення самок тварин.

Характерна особливість наведених іменників полягає в тому, що вони виступають базою для творення співвідносних за значенням назв осіб жіночої статі за допомогою суфіксів, зокрема –к-а :

бібліотекар-бібліотекарка; секретар–секретарка; росіянин-росіянка; степовик- степовичка: Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом,— вона здавалася справжньою степовичкою…

критик-критика; селянин-селянка: Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була населянок(селянка),часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат.

-их-а : коваль-ковалиха: — Рада б вийти, та Ковалиха не пустить, — сказала Нимидора.

чабан-чабаниха: — Хто там? — закричала спросоння чабаниха та й знов захропла на всю хату.

-ух-а (-юх-а) :балакун-балакуха; веселун-веселуха;

-ш-а : директор — директорша

Всі похідні іменники на -а мають граматичне значення жіночого роду, є як апелятивами, так і власними іменниками; синкретична флексія -а виконує тут модифікаційну функцію, а процес словотворення проходить без будь-яких морфонологічних змін.

Отже, потрібно зробити висновок, що до модифікаційної відносяться дериваційні морфеми, які доповнюють, модифікують значення твірного, вносе інформацію, що стосується ознак предмета чи інтенсивності. Дослідивши, цю групу слів, з’ясувалось, що їх кількість становить п’ятдесят слів, що дорівнює 33,6 %.

2.2. Флексії з мутаційною функцією.

Інший різновид дериваційних морфем з семантичною функцією становлять морфеми, що вносять зовсім нову інформацію в значення твірного, формуючи нові поняття – мутаційні. Їх значно більше ніж модифікаційних морфем. Мутаційні морфеми в іменниках вказують на осіб, предмети – наслідки дій, знаряддя, місце тощо: шиття, в’язання, дробарка.

Мутаційні морфеми можуть змінювати синтаксичні ознаки твірного, отже виконували дві (семантичні й синтаксичні) функції, одночасно: дерево – дерев’яний, залізо – залізний. Отже, в класі словотворчих морфем виділяють підкласи афіксів з традиційних модифікаційною та мутаційною функціями.

Мутаційну функцію виконує закінчення -е при творенні узагальнено-збірних іменників середнього роду на позначення людей за віком чи іншоюознакою без розрізнення статі. Таких похідних небагато, творяться вони на базі прикметників:

мале: Як зачули люди, то за малим не все село вибігло з хат, мов на ведмедя, дивитись. «Хрущ… Хрущ іде!.. Хруща… Хруща ведуть!..»— викрикують з усіх боків по селу. І біжить на Хруща дивитись старе й мале.

старе: Як почули люди, то стали збігатись з усього села— старей мале, мов на ярмарок.

Флексію-суфікс –о спостерігаємо в наведених нижче прикладах:

горн-горно, жезл — жезло, коромисел-коромисло:Нимидора почіпляла за ніжки на коромислодесять пар качок і однесла на економію.

свердел-свердло; цебер-цебро; плес-плесо; грона-гроно; титла-титло; Ворскла-Ворскло; недбалість-недбальство; перл-перло.

Таким чином, цю групу становлять морфеми, що вносять зовсім нову інформацію у значення твірного, формуючи нові поняття. Сюди належать дев’ятнадцять слів, що становлять 12,7 %. Хоча вважається, що ця група, порівняно з модифікаційною, є більшою, але дослідивши слова роману І. Нечуя-Левицького, з’ясувалось, що в даному випадку їх менше.

2.3. Флексії з транспозиційною функцією.

Синтаксичну функцію дериваційні морфеми виконують при переведенні твірного в розряд синтаксичних похідних:

боротися-боротьба, чекати– чекання, новий – новизна, оспівувати – оспівування. Такі морфеми називають транспозиційними.

На думку В. О. Горпинича,при нульовій суфіксації є нульовий суфікс із словотвірним значенням і нульова флексія, а при флективному способі матеріально виражена флексія, яка є одночасно і засобом матеріального вираження суфікса.

перебігти – перебіг : Перебігподій бентежив його не менше, ніж сама доля цієї дівчини, яка вже втратила останню надію.

виходити –вихід: Потрібно було знайти вихідз ситуації, та як на зло нічого не спадало на думку.

закликати-заклик :У крамницях за прилавками сиділи бородаті купці і закликали прохожих, разом викрикуючи, які у них товари.Ці закликибуло чутно звідусіль.

переділити-переділ: Переділспадщини нічого доброго не обіцяв, — знову розпочнеться ворожнеча, і вже поки не поділять-не заспокояться.

поглянути-погляд: Над ним синім шатром розіп'ялось небо— ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре— поглядтак і тоне.

розтинати-розтин; наділяти-наділ : -Вже, хвалить бога, не робимо панщини, — обізвався Любчин чоловік, — ще оремо передніше поле, а це кажуть, що приїдуть наділять нас землею на виплат, чи що. Якщо наділибудуть великі, тоді можна буде трохи розжитись.

настилити–настіл : -Нічого їй не буде,- одказує сердито Захар.- Там настілтовстий- гляди не замерзне.

вирвати–вирва;кривдити–кривда: Кругом мене кривдаоблягала, неправда обступала,— як важкий камінь, давила вона мої плечі, груди… опускалися в мене дужі руки, закривалися очі… я не знав нічого, не бачив, куди мені вилізти з того гніту, як його вискочити…

Христі вже обридла лайка та кривдаГрицька.

Кривдакругом, скрізь неправда…

«Скрізь неправда… скрізь!— шептав він.— Куди не глянь, де не кинь— всюди кривдата й кривда!.. Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатися від неї, утекти від неї; плутаєшся у темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти; не знаходиш місця, де б прихилитися…

переправити-переправа:На всю переправустояв такий гомін, що навіть пташки сполохано злітали вгору.

завіяти-завія; відзначити-відзнака:Звісно, їй лестила ця відзнака, це було заслужене визнання її тривалої, многолітньої праці.

носити-ноша: Ноша, здавалось, була непосильно важкою, що піт капав з лобу, а плечі, вже й без того опущені, зігнулись ще нижче.

виставити-вистава: Ця вистававже починала діяти йому на нерви, ця галасливість і огидність бруду, який виливався щоразу.

доходить-дохід: Забродчики розділили восени дохіді насилу заробили по двадцять карбованців

Така флексія є носієм словотвірного значення, тому при флексія, що виконує словотвірні функції суфікса [Горпинич 1995:43].

В інших — словозмінна парадигма виступає засобом розрізнення двох частин мови (транспозиційна функція):

добро – добрий : Кавун чоловік добрий, та зате Кавуниха дуже лиха; гризе мене, як іржа залізо.

— Еге ж… Не губи, Сидоре, душі!.. Я знаю: ти чоловік добрий…

Чи хрестини де: кого ж його в куми?— Чіпка чоловік добрий, послухає.

Дмитренко скинув з плечей верхнього балахона, струснув пил, потягся, зіхнув на всю хату, як добрийвіл ревнув,— аж Галя виглянула з кімнати, та й опустився за стіл на лаву.

— Один, та добрий,— оступилася за чоловіка Галя, і, всміхаючись, пішли обоє в хату.

Може б, нам господь послав талан та добрийврожай на полі, — вговорювала мати сина.

Добрийзаробіток матиме пан на хлібі цього року.

зло – злий : Ой, злийже він був тоді! Ой, лютий! Він би— зміг— матері очі видрав або сам собі щось заподіяв, якби не баба… А то вона, її тиха мова гасила його лютощі.

шість –шостий : Джериха розказувала шостийраз, як її син тієї неділі перший раз читав апостола в церкві, як розгортав книжку, і як вийшов серед церкви, і як став, і як переступав з однієї ноги на другу, як засоромився і почервонів.

Він підбив Василя Семеновича на шостийдень і поле назад одібрав.

десять-десятий : Микола вчився читати з великою охотою, прочитав од дошки до дошки весь часловець і Псалтир; і не раз в неділю або в свято батько й мати загадували йомучитати десятийраз той самий псалтир, самі сиділи мовчки, згорнувши руки, зітхали, ніби й справді розуміли).

Як флексія-суфікс може функціонувати закінчення -ий у похідних та порядкових числівниках.

Прикметники творяться від іменників без будь-яких морфонологічних змін, наприклад:

зло — злий: — Я не буду злий, бабусю!..— одказує,— та й задумається.

золото — золотий: Один бурлака схопив з стола золотий годинник і хотів сховати його в кишеню.

добро — добрий: Може б, нам господь послав талан та добрий врожай на полі, — вговорювала мати сина.

Формант -ий у таких випадках творить якісні і відносні прикметники, виконуючи або транспозиційну, або мутаційну функцію.

Суфікс-флексія -ий творить також прикметники від дієслів. У таких випадках словотворення супроводжується усіченням дієслівних суфіксів, чергуванням, наприклад,

проходити — прохожий:У крамницях за прилавками сиділи бородаті купці і закликали прохожих, разом викрикуючи, які у них товари.

знайомити — знайомий:— Здоров був, давній знайомий!— мовила вона до його, любенько усміхаючись.

Порядкові числівники за допомогою закінчення -ий утворюються на базі власне кількісних числівників. Словотворчий процес не зустрічає ніяких перешкод. Можливе чергування фінального приголосного числівникової основи за твердістю- м'якістю: п'ять — п'ятий : Щоб уже їм і п'ятийробити?! Загадали п'ятий. Піщани послухали: пішли на панщину й на п'ятийдень.

зміна акцентації:

три-третій:— В мене родилось дитинча; ще ж сьогодні тільки третій день, — ледве промовила вона крізь сльози. Осавула схаменувсь і крикнув:— Гляди ж мені, щоб завтра вийшла на леваду обшморгувать буряки-висадки!

Отже, транспозиційні морфеми виконують синтаксичну функцію, тоді, коли твірне переходе в розряд синтаксичних похідних. Ця група у нашому випадку є найчисельнішою і становить п’ятдесят одне слово, що дорівнює 34,2 %.

Клас синкретичних флексій

Окрім уже вище досліджених випадків, привертають увагу деривати типу тиша, гуща, круча, суша і под., утворені відповідно на базі прикметників тихий, густий, крутий, сухий.

тиша-тихий: Велика тиша, рожевий світ по зеленому степу засмутив і без того смутні їх душі.

гуща-густий: Натомість, поміж зеленою гущеюколючих груш, плакучих верб, темно-зеленої вишнини, біліли чепурні мазанки, з трьома вікнами, з підведеною червоною глиною приспою, всередині— з присінками, з хижею, а часом і з кімнатою.

круча-крутий;суша-сухий: День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі стояла суша.

Цікаві також випадки творення іменників від дієслів, де у складі похідних фіксується флексія -а, наприклад:

присвятити — присвята; вірити — віра : … Не вряди-годи— дивись: ні відсіль, ні відтіль та й вирветься який захожий: або з нової Січі, з-під турка (бо там віратурецька, земля бусурманська!), або з-за Дніпра, від ляхів— та все на вільні степи, все на вільні степи…

Темні думки стали прояснятися… стала прокидатись віра… узяло завзяття…та ін.

Можливо, до класу синкретичних флексій слід додати ще й закінчення -й у віддієслівних іменниках типу торгувати – торги: Там кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу; там клопоталися їхати в місто на красні торги, продати хліба, накупити нужного про свято— і ладану під кутю, і риби— на багатий вечір, і солі— про всяк день, а тут жінки заходилися коло мазання й зрушили завсідній покій життя.

приймати – прийми:Нимидора справила сирітське весілля без батька й прийняла зятя в приймив свою хату.

лікувати – ліки;співати-співи:За двором народ розсипався на всі кутки понад Раставицею, і музики й співимолодиць почали одрізнятись одні од других. І ще довго потім було чуть музики та співиміж вербами та поміж хатами.

В одсунуту кватирку було чуть дівочі співина вулиці.

Дехто й з молодиць, цікавих подивитись на зборище та ігрище, та ще де співита танці, завернув туди… А жид, як знав, десь і музику видрав…

Це стає актуальним, якщо взяти до уваги, що флексія виступає засобом розрізнення лексичних значень слів у випадках вираження граматичного числа в іменниках. За спостереженням Н. Ф. Клименко, у множині з'являються нові значення, що лише потенційно присутні у формах однини іменників, зокрема, "простори, укриті речовинами, названими в однині", "природні явища, поширені в просторі й часі": холод- холоди, пісок — піски, вода — води; "сорт речовини": вино — вина, сок — соки, спирт- спирти; "інтенсивність дії": ревність — ревності, біль — болі; "неподільна множина": крапля — краплі (валеріанові), валянок — валянки (пара) [Клименко 1998: 31].

холод- холоди:Чому ж ти хоч вікон не повставляєш? Холодинаходять.

А вже холодизаходять; мороз у хату преться… І холодно, і голодно!..

пісок – піски; вода – води;вино – вина:Кажуть би то, що то був небагатий шляхтич— з тієї «голопузої шляхти», котра у Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту, їла хліб, надбаний «хлопством», танцювала під панську музику, вибирала вельможного магната— свого патрона— в уряд, у сеймові посли, їздила з ним по сеймиках та сеймах, кричала, коли хотів її владика: згода! а підчас готова була за свого хлібодара витягати з піхв гострі шаблі— і розливати братерську кров…

сок — соки; спирт — спирти;крапля — краплі (валеріанові; валянок — валянки (пара);мед-меди: Кажуть би то, що то був небагатий шляхтич— з тієї «голопузої шляхти», котра у Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту, їла хліб, надбаний «хлопством», танцювала під панську музику, вибирала вельможного магната— свого патрона— в уряд, у сеймові посли, їздила з ним по сеймиках та сеймах, кричала, коли хотів її владика: згода! а підчас готова була за свого хлібодара витягати з піхов гострі шаблі— і розливати братерську кров…степ-степи: … Не вряди-годи— дивись: ні відсіль, ні відтіль та й вирветься який захожий: або з нової Січі, з-під турка (бо там віра турецька, земля бусурманська!), або з-за Дніпра, від ляхів— та все на вільні степи, все на вільні степи…

На окрему увагу заслуговують відхилення від згаданої закономірності вживання числових форм, а саме: функціонування у мовній практиці співвідносин пар типу

масло-масла; жито-жита: Навкруги тихо, гарно, зелено; тільки буйні жита стиха шурчали довгими колосками, мов розмовляли з собою; од квіток пахощі разом з повітрям втягались грудьми— і легко й мило було дихати…

Житазашамотіли, піднімаючи догори свої похилені колоски.

… І понесли його думки на поле, між зелені жита, де він перше зустрівся з Галею…

От уже пополовіли жита; час уже й жати.

Спустившись в долину, повернув з курного шляху на обніжок— і пішов поміж зеленими житами.

сталь- сталі; метал-метали; салат-салати

Форми множини, подібні до наведених, використовуються в тих випадках, коли йдеться про різні сорти чи різновиди матеріалу, речовини, продукти харчування або ж про інтенсивний вияв позначеного необчислюваним іменником. Останній значеннєвий складник форми множини рельєфно виступає в таких прикладах :

Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса… Тихо пливе блакитними річками льон…

Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю…

Вівса, пшениці, ячмені–все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон.

Отже, до цієї групи належить двадцять дев’ять слів, що становлять 19,5%.

Висновки

Аналіз роману І.Нечуй-Левицького „Микола Джеря” свідчить про широке і вміле використання письменником флективного способу словотворення.

Зокрема, в ході роботи було встановлено, щословотвір, або дериватологія (від лат.відхилення, утворення),— це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом творення їх.

Лексичне і граматичне значення слова належать до лексичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівневий характер.

На основі вивчення словотвору окремих слів описується словотвірна система в цілому та наявні в кожній частині мови словотворчі засоби і діючі способи словотворення.

Розрізняють синхронічний і діахронічний словотвір. Синхронічний (описовий) словотвір вивчає словотворчу структуру слів, яка визначається синхронічними відношеннями, тобто тими, що існують на даному етапі розвитку мови. Діахронічний словотвір вивчає шляхи появи похідних слів у різні попередні періоди розвитку мови.

Основними поняттями синхронічного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося.

Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах. До завдань словотвору входить вивчення всього арсеналу словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення. Описовий словотвір української мови досліджує словотвірні процеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд способів творення слів, будови їх з урахуванням приналежності до певної частини мови, характеру твірної основи та звукових змін, властивих сучасній мові.

Нове слово виникає на базі вже існуючого в мові й сприймається як похідне, або хронологічно вторинне, щодо того, від якого утворене. Наприклад, слова вітряк, денний, давно сприймаються як вторинні щодо слів вітер, день, давній. Ознаками їх похІдності є передусім мотивованісгь їх значень словами, від яких вони походять, а також складніша морфемна будова.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, слово мотивується значенням іншого слова того ж кореня, що хронологічно передує йому.

Словотвірну структуру похідного слова складають мотивуюча, або твірна, основа і словотворчий формант. Словотвірна структура — це властивість похідного слова бути визначеним за характером мотивуючої його основи і словотворчого засобу, який виражає словотвірне значення. При словотвірному аналізі у похідному слові виявляються семантичні взаємовідношення між двома складовими елементами його словотвірної структури. Так, з погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків слово доброта є похідним, оскільки виявляє мотиваційний .зв'язок з прикметником добрий. Словотворчий формант -от- переводить основу прикметника до іменникових слів на позначення абстрактного поняття (добрий — ознака предмета, доброта — узагальнена, опредмечена ознака).

Так, наприклад,прикметники твердої і м'якої груп розрізняються кінцевим приголосним основи. Відмінкові форми обох груп мають основні флексії у твердій групі: -ий, -е; -ого, -ому, -им,-ому в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -їй, -ою, -ій— у жіночому роді; -і, -их, -им, -ими, -их — у множині для всіх родів.

У формах прикметників м'якої групи виступають у непрямих відмінках (крім знахідного й орудного) ті самі флексії, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком (порівняйте: чорн-о-го і синь-ого; чорн-ою і синь-ою). Якщо основа прикметника закінчується на приголосний й [j], то м'який знак не ставиться, а графічно цей звук основи передається разом з голосним флексії буквами я, ю, є, ї, наприклад: без-кра-їй, безкра-я, безкра-є, безкра-ї. Перед голосною о приголосний й [j] записується своєю буквою: безкрай-ого, без-край-ому, безкрай-ою.

У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (вірного друга, приємне враження).

В орудному відмінку однини чоловічого і середнього роду м'якої групи флексія -ім вказує на м'який приголосний основи (торішнім роком, вранішнім сонцем).

У формах множини виступають флексії, спільні для всіх трьох родів.

У називному відмінку множини прикметники твердої і м'якої груп мають закінчення -і (-Ї): гарний — гарні, могутній — могутні, довговіїй — довговії.

В інших непрямих відмінках множини прикметники твердої групи мають флексії, що починаються з голосного -и(гарн-их, гарн-им, гарн-і(-их), гарн-ими, на гарн-их), а прикметники м'якої групи — флексії, що починаються з голосного -і (-ї) (могутн-іх, могутн-ім, могутн-і (-їх), могутн-іми, на могутн-іх; довгові-їх, довгові-їм, довгові-ї (-їх), довгові-їми, на довгові-їх).

Суттєвою ознакою похідного слова є те, що воно має складнішу, ніж первинне слово, будову: до його складу входить, крім твірної основи, словотворчий афікс (суфікс, префікс, рідше — флексія із словозмінною і словотворчою функціями, інтерфікс, постфікс, афіксоїд), який уточнює, видозмінює значення мотивуючого слова.

Таким чином, ми виокремили чотири групи флексій: мутаційні – 19 слів (12,7 %), модифікаційні – 50 слів (33,6 %), транспозиційні – 51 слово (34,2%) та синкретичні – 29 слів (19,5 %).

Список використаної літератури

Бабій І. М.Сучасна українська літературна мова : Морфологія. / І.М. Бабій, Т.П. Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга — Богдан. -Ч.2. -2002. -76,[1] с.
Бабій І. М. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / Ірина Михайлівна Бабій, Тетяна Пилипивна Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга — Богдан. -Ч.1. -2002. -61с.
Безпояско О. К. Морфеміка української мови/ Олена Безпояско, Катерина Городенська; АН УРСР, Ін-т мовознавства. -К.: Наук. думка, 1987. -211 с.
Блик О.П. Українська мова. — К.: Четверта хвиля, 1997– .. — Ч. 1: [Фонетика. Орфографія. Лексика і фразеологія. Будова слова (Морфеміка). Словотвір. Морфологія], 1997
Ващук В.О. Флективний спосіб словотворення похідних іменників. // УМЛШ.-1973.- №10.
Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфологія. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 47 с.
Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове.-М.-Л., 1989
Гнатюк, Лідія Павлівна. Українська мова/ Лідія Гнатюк, Оксана Кононенко. -К.: ФЕМІНА, 1995. -188,[2] с.
Горбачук В.Т. Основні поняття і терміни морфеміки.-Слов”янськ,1982.-40 с.
Горпинич В.О.Будова слова і словотвір.-К., 1978.-119 с.
Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. — Івано-Франківськ: Плай, 1995. — 206 с.: табл.
Грещук О.Б. Словотвір у процесі породження тексту. — Івано-Франківськ, 1996. — 24 с.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М.Курс сучасної української літературної мови.Ч.1.-К.,1972
Клименко Н.Ф. Морфеміка сучасної української літературної мови.-К., 1998
Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української мови.-К.,1998
Клименко, Ніна Федорівна Основи морфеміки сучасної української мови : Навч. посіб. для студ. вуз./ Ніна Федорівна Клименко,; М-во освіти України. Ін-т змісту і методів навч.; КУ ім. Т.Шевченка. -К.: ІЗМН, 1998. -182 с.
Ковалик І.І. Вчення про словотвір.- Львів : вид-во Львів ун-ту. 1961.- 84 с.
Кубрякова Е.С. Что такое словообразование.М.: Наука, 1965-78 с.
Лабораторний практикум з сучасної української літературної мови (Лексика. Фразеологія. Морфеміка. Словотвір). — Суми, 2000. — 63с.
Литвин І.В., Литвин Л.П. Словотвір. — К.: Освіта, 1997. — 217, [2] с.
Литвин, Іван Васильович. Словотвір : Дидактичний матеріал з укр. мови: Посіб. для вчителя/ Іван Литвин, Любов Литвин. -2-е вид.. -К.: Освіта, 1997. -217, [4] с.
Медведева Л.А. Современный русский язык. Словообразование. — К.: Изд. центр «Киевский университет», 1999. — 51 с.
Моделі словотвору. — Черкаси, 2002. — 43, [1] с.: табл., схеми
Морфемна структура слова.-К.: Наукова думка.,1979.-335 с.
Пінчук О.Ф. Словотвірні значення віддієслівних іменників //Українська мова і література в школі.-1975.-№2
Плющ М.Я.Словотворення та вивчення його в школі.-К.: Рад.школа.,1985.-127 с.
Плющ, Марія Яківна Українська мова : Довідник/ М.Я.Плющ, Н.Я.Грипас. -К.: Рад. шк., 1990. -254, [1] с.
Поляруш Т.І., Мариненко І.О. Навчально-методичний комплекс із сучасної української літературної мови (Словотвір.Морфеміка. Морфологія).-Кіровоград,2002.-40 с.
Сікорська З.С. Морфемний аналіз слова // Українська мова і література в школі.-1984.-№8
Словотвір сучасної української літературної мови.- К.: Наук. думка, 1979.-406 с.
Словотвір сучасної української літературної мови.-К.,1980
Словотвір. — Чернівці, 1999. — 31 с.
Смирницкий А.И. Лексическое и грамматическое в слове // Вопросы грамматического строя.- М., 1955
Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка.- 2-е вид.-К.:Вища школа, 1997.-493 с.
Сучасна українська літературнамова : Підручник для студентів філолог. спец. вищ. навч. закладів/ За ред.: М. Я. Плющ,. -3-тє вид., стереотип.. -К.: Вища шк., 2001. -429,[1] с.
Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг.ред. І.К.Білодіда.- К.:Наук. думка, 1969.-583 с.
Сучасна українська мова : Підручник для студ. вузів/ За ред. О.Д.Пономарева. -2-е вид., перероб.. -К.: Либідь, 2001. -398,[1] с.
Сучасна українська мова : Підручник для студ. вузів/ За ред. О.Д. Пономарева. -К.: Либідь, 1997. -399 с.
Тимошенко П.Д. Флексії місцевого відмінка однини іменників ІІ відміни // Українська мова і література в школі.-1975.-№3
Шевченко, Людмила Юріївна Сучасна українська мова : Довідник/ Людмила Шевченко, Володимир Різун, Юрій Лисенко,. -К.: Либідь, 1996. -318,[2] с.
Шутак Л.Б., Шинкарук В.Д. Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки. — Чернівці: Рута, 2002. — 124, [2] с.