Форми, види та функції кредиту
- Банківська і біржова справа -Вступ.
1. Основні форми кредиту.
1.1. Комерційний кредит.
1.2. Споживчий кредит.
1.3. Міжнародний кредит.
2. Функції кредиту.
3. Види кредиту.
4. Роль кредиту в умовах ринкової економіки.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми е комерційний кредит.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов'язанням — векселем.
Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб'єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування.
Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами.
1. Основні форми кредиту
Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.
1.1. Комерційний кредит
Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочування платежу за продані товари, надані послуги.
Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб’єктами — агенти товарної угоди (контракту): продавець — як кредитор, а покупець — як позичальник., Комерційний кредит може мати місце не тільки у відносинах між продавцем та покупцем. Він широко застосовується у взаємовідносинах підприємств-суміжників, наприклад.
Призначення комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового процента, який включено в ціну проданих товарів. У цьому полягає привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. Фірма-покупець завдяки комерційному кредиту досягає тимчасової економії коштів, скорочує потребу в банківському кредиті.
В основу комерційного кредиту покладено договірні зобов’язання та господарчі зв'язки між контрагентами, які визначають умови кредитування. Коли, наприклад, покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за власні кошти, а продавець прагне будь-що реалізувати свій товар, то зобов'язання згідно з договором між контрагентами можуть бути виконані за умови продажу товару під боргові зобов'язання, тобто з відстроченням платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально оформляються у вигляді комерційних векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний вексель, як правило, стає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником стосовно реальної товарної операції.
Кредитні відносини передовсім, ґрунтуються на засадах особистої довіри між кредитором і позичальником та на їхній ринковій репутації. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту оборотних коштів, а з іншого — від кредитоспроможності позичальника, тобто його здатності погасити заборгованість за векселем. Через ці обставини комерційний кредит є особливо ризиковим для кредитора.
Комерційний кредит обслуговує тільки завершальний етап процесу обороту товарів, а тому сфера його функціонування є обмеженою. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів, зменшує час перебування капіталу в товарній формі[10, c. 159-161].
Комерційний кредит має короткостроковий характер (до одного року), оскільки він виступає як атрибут товарообміну. Конкретні строки й розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон'юнктури ринку.
Погашення комерційного кредиту може здійснюватись:
- сплатою позичальником боргу за векселем, тобто інкасацією векселів;
- передачею векселя іншій особі за допомогою індосаменту;'
- переоформленням комерційного кредиту на банківський (дисконтування векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту на грошову.
У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) протестує вексель.
Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні зумовлені активізацією формування ринкових, відносин, демонополізацією банківської справи, оскільки комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон'юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами й оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.
Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, бо відстрочення платежу одним або кількома продавцями дає змогу платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів запроваджує в господарський оборот додаткові платіжні засоби. Комерційний кредит дає змогу прискорити розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.
До переваг комерційного кредиту можна також віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і, відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб’єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту підтверджується ще й тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості суб'єктів ставляться в рамки договірних відносин і оформляються офіційним юридичним документом — векселем.
Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу через відновлення товарного забезпечення грошової маси. Цей висновок ґрунтується на класичному законі товарного та грошового обігу[3, c. 127-129].
1.2. Споживчий кредит
Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту — задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого — прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.
У країнах з ринковою економікою споживчий кредит як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі, дачні земельні ділянки тощо. За економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо й видається, то під високі проценти, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.
Суб'єктами кредитних відносин тут є фізичні особи — позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації — кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад торгові організації.
Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позичкою {прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов'язання позичальника {непрямі кредити). З непрямих кредитів найбільше поширені позички, пов'язані з купівлею товарів тривалого користування. У такому разі обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару на виплат. Клієнт (покупець товару) спочатку оплачує до 30 — 40 % вартості товару, а під неоплачену частку банк надає клієнту позичку і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта як забезпечення кредиту. Після погашення позички, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.
Можливий інший варіант, коли на неоплачену частку виписуються векселі зі строком, що відповідає строку відстрочення платежу. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли настає строк погашення, позичальник сплачує векселі, у такий спосіб повертаючи позичку.
У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об'єкти):
— інвестиційні кредити — на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;
— споживчі кредити — на придбання споживчих товарів та послуг;
— кредити на розвиток особистого господарства — придбаннясільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів,мінеральних добрив тощо;
— кредити на нагальні потреби;
— цільові кредити для окремих соціальних верств (молоді сім'ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші) як правило, ці кредити зміцнюють матеріальну базу, підвищують добробут, сприяють закріпленню кадрів за місцем роботи, а отже, мають яскраве соціальне спрямування. Такі позички видаються здебільшого на пільгових умовах під гарантії відповідних підприємств і організацій[8, c. 208-210].
1.3. Державний кредит
Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, коли позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.
Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит є формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що дає їм додатковий гарантований дохід.
Державний кредит здійснюється через державні позики, які реалізуються (в основному) фінансово-кредитними установами серед юридичних та фізичних осіб.
Державні позики поділяються:
1) залежно від того, хто є позичальником (центральні чи місцеві органи влади):
- на централізовані (позичальником є уряд або вповноважене ним міністерство фінансів);
- децентралізовані (позичальниками є місцеві органи влади);
2) залежно від місця одержання кредиту:
- на внутрішні (розміщуються в середині країни);
- зовнішні (надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);
3) залежно від строку погашення:
- на короткострокові (до одного року);
- середньострокові (понад 5 років);
4) залежно від порядку оформлення кредитних відносин:
- на облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);
- безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов'язання або передбачають пряме кредитування центральним банком державного бюджету)[2, c. 189-191].
Державні позики реалізуються розміщенням державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов'язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд, так і місцеві органи влади на підставі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов'язань (державного боргу).
В окремих випадках, коли має місце хронічне збільшення державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик — зміни раніше встановлених умов державних позик (процента, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільною, коли власник облігації має право не погодитись на нові умови позики та забрати суму позики назад; примусовою, коли старі позики обмінюються на нові без урахування бажань кредитора; факультативною, коли кредитор може частково погодитись зі зміною умов позики.
В Україні державний кредит, як правило, спрямовується на покриття бюджетного дефіциту, який хронічно зростає внаслідок розладу економіки та постійного спаду виробництва. До 1996 р. в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5-8 процентів від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило до зростання темпів інфляції. 1995 р. уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету, розпочавши емісію облігацій внутрішньої державної позики. Надалі передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто користуватися тільки ринковими методами формування й регулювання державного боргу[1, c. 242-243].
1.4. Міжнародний кредит
Міжнародний кредит — це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб'єктами міжнародного кредиту є банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об'єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси.
Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредит фірмовий, банківський, урядовий. Стосовно об'єктів кредитування міжнародний кредит буває фінансовим і комерційним.
Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочення платежу за продані в кредит товари. Кредитором є фірма-експортер, а позичальником — імпортер. З погляду позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора.
Гнучкішим є міжнародний банківський кредит, коли одним із суб'єктів кредитних відносин стає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.
Фінансовий кредит — це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у іншій валюті або в кількох валютах, як це буває на європейському ринку, коли позику розміщують одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гарантійні функції.
Урядовий кредит (міжурядові позики) — різновид міжнародного кредиту, що його одна країна надає іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою. У широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.
Для урядового кредиту характерним є те, що суб'єктами кредитних відносин стають окремі держави, а об'єктом перерозподілу — їхній національний дохід. Як правило, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для забезпечення конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики можуть набирати форми інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень або балансування платежів між країнами[5, c. 250-252].
2. Функції кредиту
Питання про функції кредиту е найбільш дискусійним в теорії кредиту. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки відмінністю в трактуванні сутності кредиту, але й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функцій кредиту як економічної категорії замінюють аналізом функцій одного з його елементів, при цьому найбільш часто функції кредиту порівнюються з функціями банків. Поширене також виділення функцій, виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі автори розглядають функцію кредиту як конкретну форму його руху.
Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу е поява великої кількості функцій, які виділяються різними економістами. В економічній літературі обґрунтовується правомірність таких функцій, як акумуляція тимчасово вільних коштів; розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням; регулювання грошового обігу шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями; економія витрат виробництва; опосередкування кругообігу фондів тощо. Часто виділяють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Оскільки із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче і особисте споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й матеріальні ресурси.
Іншою функцією кредиту є створення ним нових грошей для грошового обігу — антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує тільки банківський кредит. Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.
Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи кредиту. Треба зазначити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси[9, c. 56-57].
Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства, суб'єктів господарювання не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплат "зайвих" відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.
Тісний зв'язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну характеристику і його суті[7, c. 75].
3. Види кредиту
Вид кредиту — це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).
За строками користування кредити поділяються на:
— строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);
— до запитання — це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
— прострочені кредити — це кредити, строк погашення яких встановлений кредитним договором, минув;
— відстрочені кредити — це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення — незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості;
застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.
Гарантія або поручительство — це зобов'язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності;
оформлюється як самостійне зобов'язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).
Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни[4, c. 248-249].
Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). При цій формі забезпечення кредиту оформлення здійснюється індосуванням документів, названих вище, їх власниками на користь банка-кредитора. Обов'язковою умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.
Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси.
В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об'єкти, товари довготривалого використання (для індивідуальних позичальників).
Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов'язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.
У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корені).
За методами надання розрізняють кредити:
— надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;
— відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;
— гарантовані, тобто банк бере на себе зобов'язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).
За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит)[7, c. 59-60].
В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:
— надані одним банком;
— консорціуми!, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
— паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.
У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України "Про порядок кредитування" в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.
Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту[6, c. 139].
4. Роль кредиту в умовах ринкової економіки
Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту.
Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються "припливи" і "відливи" коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.
Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів.
Кредит у сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.
Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.
Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метали. Це пов'язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин.
Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.
Зміни в умовах розвитку економіки, в зв'язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів[1, c. 82-83].
Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту:
1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;
2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;
3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;
4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;
5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;
6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.
Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів[6, c. 93-95].
Висновки
Кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.
Неодмінною економічною передумовою існування кредиту е функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за користування нею.' Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою — гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.
Потреби в кредитах також виникають у зв'язку з особливостями індивідуального кругообігу коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Ці особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.
Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються виникненням вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту.
Список використаної літератури
1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.
2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.
3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.
4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.
5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.
6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.
7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.
8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.
9. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.
10. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.
11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с.