Концепція еволюції культури Л. Уайта

Вступ

Леслі Уайт (1900 – 1975 рр.) виступив з різкою критикою на адресу представників школи Франца Боаса (1858 – 1942 рр.) (Ф. Гребнєр, А. Крьобер та ін.), які зосередили увагу на історичних дослідженнях унікальних форм культури та процесах аккультрації. Л. Уайт в своїх працях, зокрема в „Концепції еволюції в культурній антропології” та „Еволюції культури”, надав визначення культури (як спосіб оволодіння світом, перетворення і регулювання його процесів за допомогою символів) та запропонував поняття „культурологія”.

Визначальною особливістю концепції Л.Уайта є ствердження принципу еволюціонізму в науках про культуру. Він не згодний з точкою зору, що існувала в антропології першої половини XX ст., що є тільки два способи досліджень соціокультурних явищ і процесів: історичний і функціональний. Перший являє собою аналіз унікальних явищ у хронологічній послідовності, другий — вивчення загальних властивостей процесів і явищ (культури) поза залежністю від хронологічної послідовності.

Американський учений пропонував розрізняти три види процесів у культурі й відповідно стільки ж способів їхньої інтерпретації: тимчасові процеси, що представляють собою хронологічну послідовність унікальних подій; їхнє вивчення є історія; далі, позачасові, структурні й функціональні аспекти досліджують у рамках функціонального аналізу; нарешті, формально-тимчасові процеси, у яких явища з’являються як тимчасова послідовність форм, розглядаються еволюційним методом.

1. Основні аспекти концепції еволюції культури Л. Уайта

Дослідник виділяв у культурі три процеси і, відповідно, три можливі способи її інтерпретації: часовий (хронологічна послідовність одиничних подій, яку досліджує історія культури); формальний (розгляд явищ культури в позачасовому, структурному і функціональних аспектах; цією проблематикою займається наука теорія культури); формально-часовий (розгляд явищ у вигляді послідовності зміни його форм; інтерпретацією цього процесу займається еволюціонізм).

Розглядаючи культуру як інтегровану систему, Л. Уайт зосереджує увагу взаємовпливи трьох підсистем культури: соціальної, технологічної та ідеологічної. Не заперечуючи значимість інших факторів, дослідник все ж таки віддавав перевагу технологічній підсистемі, яка, на його думку, детермінує усі інші складники культури і зв’язана з постійним збільшенням втрат енергії. Функціонування культури як цілого визначається витратою необхідної кількості енергії. В будь-якій культурній системі він виділяє три фактори – кількість енергії, яку використовують в рік на одну людину; ефективність технологічних засобів, за допомогою яких виробляється енергія; обсяг вироблених предметів та наданих послуг з метою задоволення потреб людини.

Увага до проблем використання енергії зумовила і саму назву концепції Л. Уайта — її називають енергетичною концепцією еволюції культури.

Еволюція, по Л.Уайту, означає процес, у якому одна форма виростає з іншої в хронологічній послідовності. Форми утворяться зі злиття елементів культури. На думку Л.Уайта, якщо простежити розвиток сокир, ткацьких верстатів, писемності, законодавств, громадських організацій, то можна побачити послідовну зміну їхніх форм існування. В 1947 р. у статті «Стадії еволюції, прогрес і вимір культури» він відроджує поняття стадій еволюції, прогресу й доводить, що різні стани культури можна й необхідно оцінювати, використовуючи слова «краще», «більш розвинутий» і т.д..

Він визнавав заслуги своїх попередників-еволюціоністів (Тайлор, Морган), стверджуючи, що вони не заперечували многолинейности розвитку культур. Але все-таки Л.Уайт не відмовлявся від основного постулату еволюціонізму, через якого той був відданий забуттю в науках про культуру. «Очевидно, — пише Л.Уайт, — що еволюційна інтерпретація людської культури повинна бути однолінійної. Але людська культура як сукупність багатьох культур — її пологів, видів і різновидів, якщо користуватися термінологією Тайлора, повинна бути інтерпретована мультилінійно. Еволюція писемності, металургії, громадській організації, архітектури, торгівлі й т.д.  може бути розглянута й з однолінійної й з мультилінійних точок зору».

У принципі, можна було б погодитися з американським еволюціоністом. Але визначальним фактором, критерієм розвиненості культури в нього була енергооснащеність останньої. Таким чином, еволюцію культур Уайт пов’язував не стільки з їхньою зміною як цілісних утворень, а лише з ростом кількості використовуваної енергії. У той же час він реанімував невдалу ідею Тайлора про еволюцію елементів (частин, форм, по термінології Л.Уайта) культури як самостійних сутностей. Він критикував антиеволюціоністів, точніше супротивників однолінійного розвитку культур. Але ж вони розглядали культури як особливі типи організації життя людей і виділяли різні напрямки й вихідні просторові крапки розвитку культур.

Найпростіша  із класифікації належать К. Ясперсу (давньогрецькі-європейські, індійські, китайський типи культур). Розвиток окремих форм і частин у цих типах могло підкорятися подібним закономірностям. Але самі типи культур у своєму розвитку мали якісні розходження, причому досить істотні. На жаль, Л.Уайт не зауважував і не відбивав цих важливих обставин у своєму відстоюванні еволюціонізму. Зайва прихильність до деяких постулатів класичного еволюціонізму XІХ ст. наклала відбиток і на культурологічну концепцію Л.Уайта.

2. Еволюціонізм Л.Уайта

Розробкою науки про культуру Л.Уайт займався все життя. У неї він включає з’ясування структури культури, аналіз співвідношення понять «культура» і «суспільство», критерій прогресу культур, теорію культурних систем і пояснення таких класичних проблем антропології, як екзогамія, системи споріднення, еволюція форм шлюбу й ін. Значне місце в ній займає теорія символів.

У загальнотеоретичному аспекті Л.Уайт визначає культурологію як «галузь антропології, що розглядає культуру (інститути, технології, ідеології) як самостійну впорядкованість феноменів, організованих відповідно до  власних принципів і існуючих за власними законами».

Л.Уайт, так само, як М.Херсковиць і інші антропологи, розглядає суспільство й культуру в якості різнопорядкових явищ. Суспільство трактується їм як скупчення живучих разом організмів, що володіють соціальною організацією, що є аспект живильного, захисного й відтворюючого поводження. Згідно Л.Уайту, культура, а не суспільство є специфічною особливістю людського виду.

Л.Уайт визначає культуру як екстрасоматичну традицію, що має свою роль, у якій значну відіграють символи. Символічне поводження він уважав одним з головних ознак культури. Велика увага американський із приділяла виявленню специфіки культурологічного підходу, прагнучи розмежуватися із психологічним підходом до аналізу культурних явищ. Правда, він не завжди обґрунтовано ототожнював його з положенням про те, що людина є причина культури, що він — незалежна величина, а звичаї, інститути, переконання є похідні, залежні. Замість психологічного пояснення культури, заснованого на індивідуально-особистісних якостях людини, він пропонує культурологічне.

Основні положення культурологічного підходу полягають у тому, що люди поводяться  так, а не інакше, тому що вони були виховані в певних культурних традиціях. Поводження народу, на думку Л.Уайта, «визначається не фізичним типом або генетичним родом, не ідеями, бажаннями, надіями й страхами, не процесами соціальної взаємодії, а зовнішньої екстрасоматичною традицією. Виховані в тибетській лінгвістичній традиції люди будуть говорити на тибетському, а не  англійською мовою. Відношення до моногамії, полігамії або поліандрії, відраза до молока, табування відносин з тещею або використання таблиці множення — все це визначається реакцією людей на культурні традиції. Поводження народу є функцією його культури».

Природно виникає питання, що ж визначає культуру. «Сама себе визначає» , — відповідав Л.Уайт. Він розглядав культуру як  самостійний процес, у якому властивості культури взаємодіють, свторюючи нові комбінації й поєднання. Наприклад, певна форма мови, писемності, соціальній організації, технології в цілому розвивається з попереднього стану. Культура асоціюється в Л.Уайта з потоком   взаємодіючих елементів, що прогресивно розвиваються. «Потік культури тече, змінюється, росте, розвивається відповідно до  властивими йому законами». Сама ж людина, її поводження — «це тільки реакція людського організму на цей потік культури».

Захопившись критикою суб’єктивізму, психологізму й біологізму в розумінні культур, Л.Уайт відводив «людині — творцеві історії» третьорядну роль у функціонуванні динамічного потоку культури. Він розглядав людину як істотний фактор еволюції лише в процесі виникнення культури. «Коли ж культура виникла, її наступні видозміни — зміни, розширення, зменшення — варто пояснювати без звертання до людини-тварини, індивідуальному або колективному .. люди необхідні для існування явищ культури, але вони не необхідні при поясненні їхньої еволюції й варіацій ..»

Культурний процес, «потік культури» має в концепції американського еволюціоніста домінуюче значення. Але складається він знову ж із взаємодіючих, хоч і досить самостійних рядів елементів (частин, форм) культури, як і в Тайлора. Дійсно, біологічний індивід «людина-тварина» не потрібний для пояснення еволюції математики, грошового обігу й ідеології. На жаль, у культурологічній концепції Л.Уайта не найшлося місця людині культурному. Йому приділялася роль пасивного глядача, та й то не в перших рядах партеру. Видимо, таке положення речей багато в чому пояснювалося прагненням Л.Уайта додати предметно-речовинний характер своєму підходу до культури. Протягом  всієї своєї творчої діяльності він різко критикував визначення культур через поділи (зразки) поводження. Він був не згодний з розумінням культури; як теоретичної абстракції, логічного конструкта, «існуючого тільки в головах антропологів» .

У здатності людей до символізму Л.Уайт бачив вихідний елемент культури, що визначає ознака людства. «Символ, — пише він, — можна визначити як річ або явище, дія або предмет, значення якого нав’язано людиною: свята вода, фетиш, ритуал, слово». Символ є, таким чином, сукупність фізичної форми й значення. Значення визначається культурною традицією, його не можна встановити за допомогою органів почуттів або хімічного аналізу. Для ілюстрації Л.Уайт наводив приклад зі святою водою, що по складу не відрізняється від звичайної. Він увів поняття символічного поводження, «у результаті якого створюються й сприймаються нерозрізненими органами почуттів значення». Вони підвладні лише раціональному осмисленню, що вирішує роль у якому грає мову. Слова є найважливіші раціональні символічні форми в культурі.

Л.Уайт визначав певну роль у знаковій природі культури. Він розрізняв два види знаків: пов’язаних з фізичною формою й незалежних від її. Непідвладність миру символів почуттєвому сприйняттю підкреслювала раціональний, інтелектуальний характер культурних явищ (культурні коди, звичаї, поняття) у порівнянні з явищами миру тварин.

Висновки

Леслі Уайт — відомий американський антрополог, один із засновників культурології як самостійної науки. Визначальною рисою культурологічної концепції Л. Уайта є застосування принципу еволюціонізму в дослідженні культури. Основні ідеї викладені в роботах «Наука про культуру» (1949), «Еволюція культури» (1959), «Поняття культури» (1973).

Він пропонує розрізняти три види процесів у культурі й відповідно три способи їхньої інтерпретації й вивчення.

• Тимчасові процеси, що представляють собою хронологічну послідовність унікальних подій (їхнім вивченням займається історія).
• Позачасові, структурні й функціональні аспекти культурного процесу досліджується в рамках функціонального аналізу.
• Формально-тимчасові процеси, у яких культурні процеси з’являються як тимчасова послідовність форм, розглядаються в еволюційному підході.

Л.Уайт вважав, що необхідно відгородити культурологію від невловимих, невловимих, онтологічно не існуючих абстракцій і постачити її матеріальним, пізнаваним предметом дослідження. Він уважав, що «культура являє собою клас предметів і явищ, що залежать від здатності людини до символізації, що розглядається в екстрасоматичному контексті». Роз’ясняючи словосполучення «екстрасоматичний контекст», американський учений виділяв два наукових підходи до вивчення предметів і явищ, зв’язаних зі здатністю людини до символізації. При розгляді їх у взаємозв’язку з організмом людини, тобто в соматичному контексті, вони будуть представляти людське поводження й бути предметом психології. Якщо ж ці явища вивчати у взаємозв’язку один з одним, незалежно від організму людини, тобто в екстрасоматичному аспекті, то вони стануть культурою, предметом для культурології.

Список використаної літератури

1. Аверкиева Ю.П. История теоретической мысли в американской этнографии. М.,1979.
2. Работы Л. А. Уайта по культурологии. М.,1996.
3. Токарев С. А. История зарубежной этнографии: Учеб. пособие. — М.: Высш. школа, 352 с.
4. Уайт Л. Избранное: Эволюция культуры. — М.: РОССПЭН, 2004. — 1064 с.
5. Уайт Л. Теория эволюции в культурной антропологии // Уайт Л. Избранное: Эволюция культуры. — М.: РОССПЭН, 2004.