Конкуренція та її економічна ефективність

1. Досконала конкуренція та ефективність.

2. Виробнича ефективність.

3. Ефективність розподілу ресурсів.

Список використаної літератури.

1. Досконала конкуренція та ефективність

Під досконалою (чистою) конкуренцією розуміють термін, який відповідає ринку, на якому жодна з фірм, чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб вплинути на ринкову ціну. Результатом наукової абстракції є поняття досконалої конкуренції. Для нашого аналізу цей метод є дуже важливим.

Таким чином, конкуренція має ряд визначень, переваг і недоліків, і одним із видів конкуренції економісти виділяють досконалу конкуренцію.

Конкуренція називається досконалою (чистою), якщо:

Існує дуже велика кількість ринкових агентів.

Основною рисою досконалої конкуренції являється наявність великої кількості незалежно діючих продавці, що звичайно пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку, або існує така значна кількість продавців і покупців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто стати монополістом. Прикладом є ринки сільськогосподарських товарів, фондова біржа і ринок іноземних валют.

2.Стандартизована продукція.

Конкурентні фірми виробляють однорідну продукцію, споживачеві байдуже у якого продавця купувати продукцію. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем, як точні аналоги продукту фірми А. В результаті стандартизації відсутня основа для нецінової конкуренції на основі розбіжностей в якості продукції, рекламі або стимулюванні збуту.

3. Жодного контролю над ціною.

Ця характеристика випливає із двох попередніх. В умовах досконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального об’єму продукції, що збільшення чи зменшення випуску не буде давати відчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту. Тобто, окремий конкурентний виробник згоджується з ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, але може тільки пристосуватися до неї. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник знаходиться у владі ринку; ціна продукту є дана величина, на яку виробник не впливає. Фірма може одержати ту ж саму ціну за одиницю продукції, як при більшому, так і при меншому об’ємі виробництва. Встановлювати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова, було б марно. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, до тих пір, поки ринок залишається ринком досконалої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товарів, політика цін, реклами, стимулювання збуту і інших заходів мінімальна[4, c. 117-119].

4. Вільне входження в галузь і вихід з неї.

Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі — вільно покидати досконало конкурентні галузі. Зокрема, не існує ніяких серйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які могли б помішати виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції на конкурентних ринках.

5. Наявність і доступність ринкової інформації.

За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі фірми — виробника і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні економічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову інформацію. Фірми виробники також повинні мати доступ до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливості своїх ресурсів. Всі мають рівну можливість брати участь в процесі купівлі-продажу, виробництва і збуту.

6. Висока мобільність ресурсів.

Досконала конкуренція вимагає того, щоб всі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може входити в ринок чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на інший і робити це достатньо швидко. Це означає, що:

— трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший;

— сировинні джерела не є монополізовані.

7. Раціональна поведінка ринкових об’єктів.

Це означає, що виробники і споживачі у своїй поведінці керуються інтересами максимальної вигоди.

Отже, досконала конкуренція має свої особливості (риси чи ознаки), що дає можливість вважати її важливим інструментом мікроекономічного аналізу.

Особливість досконалої конкуренції полягає в тому, що окрема конкурентна фірма не може відчутно вплинути на ринкову ціну, встановити ціну вище, ніж ринкова, оскільки на ринку існує дуже велика кількість інших продавців-конкурентів і покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції[8, c. 58-59].

2. Виробнича ефективність

Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат . Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.

Розрахунки виробничої ефективності можуть знадобитись у випадку, коли альтернативні проекти можна описати за допомогою декількох різних непорівняних характеристик, таких як чиста теперішня вартість, заходи впливу на навколишнє середовище і здоров"я. Тоді проект може бути порівняний за цими різними характеристиками і буде визначений домінуючий критерій за допомогою якого відсіюються гірші варіанти. Коли не залишається альтернативних варіантів — наприклад, варіанти, що залишились, мають виробничу ефективність — зрівняння може бути зроблено на підставі розгляду безпосередньо пов’язаних цінностей.

На олігополістичному ринку не досягаються ні виробнича ефективність, ні ефективність розміщення ресурсів. Конкурентна точка зору розглядає олігополію як уступає більше конкурентним ринковим структурам при впровадженні нововведень, що сприяють зниженню витрат і підвищенню якості. Точка зору Шум-Петера — Гелбрейта полягає в тому, що олігополісти мають спонукання й фінансові ресурси для того, щоб сприяти технічному прогресу.[4, С.189]

Більше того, базою для підвищення технологічної ефективності є не фірма, а окреме підприємство. Таким чином, цілком коректне твердження, що виробнича ефективність вимагає, скажемо, великомасштабного комплексного виробництва автомобілів у рамках підприємства. Але зовсім справедливо й те, що немає технологічного виправдання функціонування корпорації General Motors, що є, власне кажучи, гігантським конгломератом, що складається з ряду географічно відособлених підприємств. Коротше кажучи, багато монополій досягли набагато більшого розміру й мають більше розгалужену структуру, чим необхідно для досягнення ефекту масштабу.

В умовах ринкової економіки від підприємств потрібно підвищення ефективності виробництва, випуску конкурентоздатної продукції на основі впровадження новітніх технологій, ефективних форм господарювання, подолання безхазяйновитості, активізації підприємницької діяльності й ініціативи, досягнення стійкого фінансового становища[2, c. 237-239].

3. Ефективність розподілу ресурсів

Аналіз ефективності у сфері виробництва має два взаємопов’язаних аспекти: внутрігалузева ефективність — використання і розподіл ресурсів всередині галузі та міжгалузева ефективність — оптимальний розподіл ресурсів між галузями, трансформація структури виробництва.

Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати. Це означає, що кожна фірма працює, застосовуючи технологічно та економічно ефективний способи виробництва, ресурси в галузі використовуються повністю. Технологічна ефективність дозволяє кожній фірмі максимізувати обсяг випуску за наявних обмежених ресурсів, а економічна ефективність дозволяє мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу випуску.

Обидві ці проблеми кожна фірма галузі може вирішити, керуючись правилом оптимального використання ресурсів. Для конкурентної фірми це правило сформульоване таким чином: фірма досягає оптимального співвідношення ресурсів, яке максимізує прибуток, коли кожен вхідний ресурс використовується до межі, де гранична доходність даного ресурсу стане рівною ціні цього ресурсу, тобто:

або

Це правило включає в себе і правило мінімізації витрат на заданий обсяг продукції. Ми з'ясували, що, перетворивши рівняння, можемо отримати співвідношення:

для кожної з фірм галузі. Таким чином, якщо всі фірми мінімізують свої витрати, гранична норма технологічної заміни стає однаковою для всіх фірм. Якщо граничні норми технологічної заміни не співпадають, це означає, що не всі фірми використовують ресурси виробництва даного товару ефективно. У цьому випадку ресурси починають переливатись до тих фірм, які використовують їх ефективніше, ніж інші. Ці фірми розширюють обсяги виробництва, а фірми, які господарюють нераціонально, скорочують їх. Перерозподіл ресурсів у галузі відбувається доти, доки граничні норми заміни ресурсів не зрівняються для всіх фірм

За умови рівності MRTSLK у жодної з фірм не буде стимулу купувати додаткові ресурси, щоб покращити їх співвідношення з метою мінімізації витрат. Отже, в галузі ресурси розміщені і використовуються ефективно за Парето[6, c. 127-131].

Правило оптимального співвідношення ресурсів включає в себе також правило вибору конкурентною фірмою оптимального обсягу виробництва: МС = Р. Як ми знаємо, конкурентна фірма, орієнтуючись на ринкові ціни на продукцію галузі, вибирає такий обсяг випуску, за якого граничні витрати стають рівними ціні продукції, лише в цьому випадку вона може максимізувати прибуток.

Якщо візьмемо обернені величини рівняння і зробимо відповідні перетворення, то отримаємо:

PL/MPL=PK/MPK=PX,

де PL IMPL і Рк ІМРК — це граничні витрати виробництва одиниці продукції (МС);

Рх— ринкова ціна продукції.

Отже, МС = Рх.

Таким чином, оптимізуючи на ринку ресурсів свій попит, фірма досягає оптимального обсягу виробництва (такого, який дозволяє максимізувати прибуток) на ринку готової продукції. Рівняння МСх = Рх визначає оптимальний обсяг виробництва товару X для кожної фірми. Якби фірми мали неоднакові граничні витрати, то ті з них, у яких граничні витрати виявилися б меншими за ціну продукції, почали б розширювати виробництво, максимізуючи прибуток. А фірми з високими граничними витратами отримували б збитки і скорочували б виробництво, аж доки МСХ не зрівнялись би з ціною для всіх фірм. Коли всі фірми галузі вироблятимуть продукт X з однаковими граничними витратами, не знайдеться способу перерозподілити загальний обсяг його виробництва поміж фірмами так, щоб зменшити витрати галузі в цілому. Крім того, в конкурентній галузі у довгостроковому періоді

Підставимо значення відповідних MRP і поділимо кожну частину рівняння на Рх .

Візьмемо обернені величини:

якщо поділити ціну одиниці ресурсу на додаткову кількість виготовленого цією одиницею продукту, то одержуємо витрати фірми на додаткову одиницю продукції, тобто граничні витрати МС.

Встановлюється рівність Р = МС = min АТС . Отже, всі фірми галузі виробляють продукцію з мінімальними витратами.

Описані процеси відбуваються в кожній галузі. Вони забезпечують міжгалузеву ефективність розподілу ресурсів, яка встановлюється, коли всі фірми в усіх галузях досягають ефективності у виробництві, тобто:

МСХ = Рх; МСу = Рхі т. д. Оскільки всі виробники, незалежно від того, в якій галузі вони здійснюють виробництво, на конкурентному ринку ресурсів купують ресурси за тими ж рівноважними конкурентними цінами, то гра-ничні норми технологічної заміни повинні бути рівними для всіх фірм всіх галузей. Рівність

означає, що в галузі, яка виробляє товар X, і в галузі, що виробляє товар Y, ресурси використовуються у повному обсязі і розподілені ефективно за Парето. Перерозподіл ресурсів між галузями, який дозволив би збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи обсягів виробництва іншого, неможливий, не існує розтрати ресурсів. Якщо ж такої рівності немає, то ресурси розподілені між галузями неефективно і їх перерозподіл дасть приріст обсягу випуску в одній або кількох галузях. Ресурси через ринок ресурсів переміщуються в ті галузі, де вони використовуються в оптимальному співвідношенні, яке мінімізує витрати до рівня МС = Р і покращує стан споживачів даної продукції. Відбувається трансформація структури виробництва в економіці.

Ситуацію встановлення оптимального розміщення ресурсів між галузями (міжгалузевої ефективності) ілюструє „скринька Еджворта", пристосована до сфери виробництва (рис. 1). Графічно ефективний розподіл ресурсів між галузями забезпечується в точці, де нахили всіх ізоквант збігаються і дорівнюють співвідношенню цін ресурсів, яке відображає нахил ізокости. Виробник знаходиться в рівновазі, мінімізуючи витрати і одночасно максимі-зуючи прибуток.

На осях діаграми відкладені кількості основних виробничих ресурсів -праці (L) і капіталу (К) , які розподіляються між двома виробничими про-цесами або двома фірмами, які виробляють два види товарів X і Y . Початок координат в точці X — 0 визначає обсяг виробництва блага X, а в точці Y = 0 — обсяг виробництва блага Y. Довжина і висота „скриньки Еджворта" визначаються сукупними запасами ресурсів (50 L із 30 К).

Набір виробничих ізоквант показує рівні виробництва за різних комбінацій ресурсів. Три ізокванти відображають виробництво X на рівні 50, 60 та 100 одиниць, вони увігнуті до початку координат X, інші три ізокванти , що відображають виробництво 10, 35 і 40 одиниць Y, повернуті на 180 і увігнуті до початку координат Y. Спів-відношення цін відображає лінія PL І Рк (аналог ізокости). Проаналізуємо ефективність розподілу ресурсів між виробництвом двох товарів.

Ресурси будуть вкладені неефективно за Парето, якщо їх перерозподіл дає приріст обсягу випуску в одному або обох видах виробництва. І навпаки, розподіл ресурсів у виробництві буде ефективним, якщо випуск одного товару не можна збільшити без зменшення виробництва іншого. На діаграмі неефективною є точка G , оскільки будь-який перерозподіл в межах затонованої зони, окресленої ізоквантами , дасть більший обсяг виробництва як товару X, так і товару Y. Точки В і С відображають ефективні варіанти міжгаузевого розподілу ресурсів.

У точках В і С, де ізокванти виробництва товару Y дотичні до ізоквант виробництва товару X , граничні норми технологічної заміни ресурсів у ви-робництві обох товарів однакові, тобто:

Графічно точками рівноваги є всі точки, в яких ізокванти двох товарів дотичні до лінії співвідношення цін ресурсів PL / Рк . Ці точки є точками ефективного розподілу ресурсів у виробництві[7, c. 261-264].

Крива, яка з'єднує всі точки ефективного розподілу ресурсів (В, С, D), називається кривою виробничих контрактів. Крива виробничих контрактів показує всі технологічно ефективні поєднання факторів виробництва. Точки поза межами кривої неефективні, оскільки це точки перетину, а не точки дотику ізоквант. Коли розподіл ресурсів починається поза кривою контрактів, виробникам буде вигідно додатково найняти робітників або орендувати капітал, вони можуть перерозподіляти ресурси, мінімізуючи витрати. Місце точки рівноваги на кривій виробничих контрактів визначає попит споживачів. Наприклад, якщо споживачі пред'являють більший попит на товар X , то рівновага може встановитись у точці D, в якій ізокванти також є дотичними. Обидва виробники максимізують обсяги випуску, виробляючи 100 одиниць X і 10 одиниць Y, і мінімізують витрати виробництва, оскільки співвідношення продуктивностей і цін праці та капіталу рівні. За таких умов жоден виробник не має потреби купувати додаткові ресурси. Можливості подальшого зниження витрат за наявних запасів ресурсів вичерпані. Отже, ресурси розподілені ефективно за Парето між видами виробництв, тобто між галузями.

Крива виробничих контрактів, що з'єднує множину Парето — ефективних варіантів розподілу виробничих ресурсів, може бути трансформована у криву (межу) виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей (РРС) або крива трансформації показує всі ефективні поєднання обсягів виробництва двох продуктів за обмежених ресурсів праці і капіталу. Всі точки кривої трансформації (рис. 2) — A, B,C,D — відповідають технологічно ефективним поєднанням ресурсів виробництва благ X і Y, в тому числі і точка А , що відображає крайній випадок, коли виробляється лише благо Y.

Межа виробничих можливостей спадна і має від'ємний нахил, оскільки ефективне виробництво означає, що збільшення обсягу виробництва одного товару вимагає переміщення ресурсів з виробництва іншого і відповідного зменшення обсягів випуску останнього. Вона опукла від початку координат, що означає збільшення її нахилу зі зростанням виробництва блага X . Кут нахилу межі виробничих можливостей визначає граничну норму трансформації Y в X — MRTXY . Гранична норма трансформації вимірює кількість одного товару, від якої потрібно відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого. Отже, вона визначає альтернативну вартість будь-якого товару.

У міру того, як збільшується виробництво товару X , гранична норма трансформації Y в X зростає. Це зростання відбувається внаслідок змін у продуктивності ресурсів. У точці А де виробляється тільки F, продуктивність праці і капіталу є відносно низькою, тому витрати на виробництво одиниці Y великі. Для отримання першої одиниці X необхідно перемістити незначну кількість ресурсів від виробництва Y , тому що продуктивність ресурсів у виробництві X висока, отже, затрати ресурсів на одиницю продуктів низькі. Далі, згідно з законом спадної віддачі, з нарощуванням виробництва X продуктивність ресурсів падає, а додаткові затрати праці і капіталу на додаткову одиницю X зростають. У той же час зі зменшенням виробництва Y продуктивність праці і капіталу там зростає, а додаткові затрати на кожну одиницю Y відповідно спадають. Тому кількість Y , що заміщує одиницю X і MRT зростають.

У кожній точці межі виробничих можливостей для одержання одиниці X треба затратити МС х ресурсів, а для виробництва одиниці Y — MCY ресурсів. Отже, для одержання додаткової одиниці X треба відмовитись від МСХ І МСу одиниць Y . Звідси гранична норма трансформації:

MRTXY=MCX/MCY

Оскільки ефективне виробництво товару здійснюється до точки, де МС = Р для кожного товару, то граничну норму трансформації можна виразити таким чином: MRTXY — Рх/Ру, тобто гранична норма трансформації товарів рівна співвідношенню їх цін[3, c. 117-119].

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

4. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

5. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

6. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 1998. — 334 с.

7. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

8. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

9. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Чет-верта хвиля, 1999. — 246 с.