Конкурентоспроможність українських товарів і послуг на світових ринках і шляхи їх підвищення

- Міжнародна економіка -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Теоретичні основи створення конкурентоспроможних товарів та технологій.

2. Конкурентоспроможність української економіки на ринках товарів і послуг.

3. Напрями підвищення конкурентоспроможності української продукції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Головною ознакою процесів, що відбуваються у сучасному світі, є глобальна інтеграція економіки, політики, науково-технологічної сфери, природоохоронної діяльності і соціального добробуту. У сучасних умовах глобалізації та регіоналізації економічного життя розвинуті країни, де інновації виконують роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень.

Ринок країн СНД високотехнологічних товарів і послуг є вкрай важливим для України. Адже доступ до нього дозволяє не тільки збільшити частку високотехнологічної продукції в українському експорті, але й сприяє інноваційному розвитку України, підвищенню рівня конкурентоспроможності української економіки. У розвиток даної тематики великий внесок зробили такі вітчизняні і закордонні вчені: Абрамова В. О., Александрова В.П., Жаліло Я.А., Федірко О. А., Сухоруков А.І., Хачатрян Х.В., Кузьменко В.П., Лундвель Л. Проте, у дослідженнях цих вчених не ставилося завдання оцінити вплив інноваційних процесів в країні на економічну безпеку держави, не висвітлюється в достатній мірі роль експорту і імпорту інноваційної продукції, а отже не визначається перспективні ринки збуту і конкурентоспроможність української високотехнологічної продукції на них.

Ми ставимо перед собою завдання проаналізувати наявні тенденції сучасного стану зовнішньої торгівлі України інноваційними товарами та його перспектив на світових ринках і зокрема на ринках країн СНД, вибору найбільш перспективних ринків збуту високотехнологічної продукції, наводить альтернативні шляхи прискореного розвитку інноваційної продукції, аналізує сучасний стан міжнародної науково-технічної кооперації, визначає загрози, які впливають на економічну безпеку держави, розробляє заходи та пропозиції щодо їх усунення.

1. Теоретичні основи створення конкурентоспроможних товарів та технологій

Внаслідок бурхливої активізації інноваційної діяльності наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття утворилося глобальне інформаційне суспільство [1,2].

Сьогодні глобалізація вже стала загальною тенденцією, вимоги якої значною мірою визначають як міжнародні процеси, так і національну політику кожної країни (групи країн) [3,4]. Показовою є та визначна роль, яка в усіх без винятку розвинутих країн приділяється експорту інноваційної продукції.

Останнім часом все більш актуальним є розподіл країн відповідно до технологічної ознаки. Згідно з цим, Дж. Сакс виділив три групи країн: технологічні новатори, технологічні послідовники та технологічні аутсайдери. Нажаль, у світі Україна сприймається лише як представник останньої групи. Хоча ще у 1990-х рр. минулого століття ми мали достатньо можливостей стати рівноправним учасником світового товариства постіндустріальних країн [5].

Структура економіки України, яка працює переважно в 3, 4 технологічному укладах визначає експортний потенціал країни, де переважають сировинні товари. Подібність структури укладів України з Росією свідчить про перспективи вітчизняних підприємств на російському ринку, де вони ще можуть бути конкурентоспроможними на відміну від європейського. Отже, ринок країн СНД є, по суті, єдиним ринком збуту української високотехнологічної продукції.

Конкурентоспроможність українських товарів на ринках країн СНД має визначати інноваційна продукція. Слід при цьому враховувати, що, за висновками Європейської економічної комісії ООН, цілеспрямованої і порівняно більш ефективної системи НДДКР, яка б відповідала вимогам часу, не має жодна країна колишнього СРСР.

Виходячи з цього, а також враховуючи, що більшість країн із перехідною економікою ведуть такий пошук, необхідно ширше кооперувати власні розробки з надбаннями, досвідом і перспективами інших країн з тим, щоб не відстати і не нести всього можливого тягаря витрат на вирішення цілого спектру проблем у вказаній сфері[4, c. 35-36].

2. Конкурентоспроможність української економіки на ринках товарів і послуг

Низька конкурентоспроможність української економіки обумовлена, в першу чергу, низькою часткою високотехнологічних товарів (ВТТ) в експорті промислових товарів. В 2004 р. означилася негативна тенденція скорочення частки ВТТ в експорті промислових товарів, яка значно посилилась у 2005 р. (табл. 1). За умов, що Україна в останні роки намагається перейти на інноваційну модель розвитку національної економіки, низька частка високотехнологічного товарного імпорту свідчить про

Пріоритетним ринком для України в імпорті ВТТ лишається європейський, а в експорті – країни СНД. В 2005 р. українські експортери ВТТ зазнали значних втрат на ринку країн ЄС. Однією з головних причин слід вважати переорієнтацію нових країн-членів ЄС на внутрішній ринок Співтовариства. Значною мірою цьому сприяло технологічне відставання України від розвинутих країн ЄС та посилення контролю в нових країн-членів щодо суворого дотримання технічних стандартів. Вкрай мала частка високотехнологічного імпорту з країн СНД свідчить про фактичне руйнування системи коопераційних зв’язків в цій сфері між пострадянськими країнами. В 2005 р. пріоритетними партнерами України у торгівлі ВТТ були:

на ринках СНД — РФ (52,26% експорту, 94,2% імпорту); в європейському регіоні — Німеччина (21,15% експорту, 28,33% імпорту), Сполучене Королівство (29,43% експорту); в азіатському регіоні – Індія (31,44% експорту, 55,47% імпорту); в африканському регіоні – Єгипет (43,94% експорту, 99,24% імпорту), Лівія (34,27% експорту); в американському регіоні – США (98,4% експорту, 86,7%)[2, c. 52].

Для визначення конкурентоспроможності українських товарів на ринках країн СНД потрібно проаналізувати зовнішню торгівлю України даною продукцією з цими країнами (табл. 2).

Аналіз експорту фармацевтичної продукції показує, що 93% експорту даної продукції вивозиться до країн СНД. У вартісному виразі експорт цих товарів (30 товарна група) має тенденцію до зростання. Так у 2004 р. він збільшився на 22% по відношенню до 2003 р., а в 2005 р. – 24% щодо 2004 р. Найбільшими імпортерами Української фармацевтичної продукції на просторі СНД є: РФ, Білорусь, Узбекистан, Казахстан і Молдова на них припадає 80% імпорту зі всього СНД.

Аналіз імпорту фармацевтичної продукції показує, що лише 4,5% припадає на країни СНД. У вартісному виразі імпорт 30 групи товарів з країн СНД має стійку тенденцію до зростання. У 2004 р. він збільшився на 3,3% щодо 2003 р., а в 2005 р. в 1,5 рази по відношенню до 2004 р. Найбільшими експортерами в України даної продукції є: РФ і Білорусь на які припадає 97% всього імпорту з країн СНД.

В імпорті фармацевтичної продукції слід відзначити основну країну-імпортер – Індію, частка якої становить 13% від всього імпорту даної продукції в Україну. Це майже в 3 рази більше імпорту Україною з країн СНД.

Отже, можна зробити висновок, що Українська фармацевтична продукція не має попиту на світовому ринку, а єдиним ринком збуту залишаються країни СНД. Проте і його Україна може втратити, якщо не впроваджувати новітніх технологій і проводити політику щодо стимулювання імпорту даної продукції. Україна під тиском Індії та країн ЄС втрачає власний ринок і змушена експортувати власну фармацевтичну продукцію до країн СНД[2, c. 53].

Зовнішня торгівля України аеронавігаційними або космічними апаратами (88 товарна група) з країнами СНД показує, що на їх частку припадає 34% всього експорту даної продукції. Проте, спостерігається тенденція до скорочення в 2005 р. на 57% щодо 2003 р. Основним торговельним партнером є Росія та Азербайджан.

В імпорті аеронавігаційними або космічними апаратами спостерігається незначна залежність України від країн СНД, їх частка становила в 2005 р. 26% від всього імпорту даної продукції. Основним експортером до України є Росія.

Важливу роль у забезпеченні та модернізації економіки України мають відігравати новітні технології, проте в Україні дана модернізація проходить не за рахунок власних внутрішніх ресурсів, а переважно за рахунок імпорту даної продукції.

Зовнішня торгівля України приладами і апаратами (90-а торгова група) з країнами СНД свідчить про те, що в 2005 р. відбулась переорієнтація з країн ЄС на країни СНД на їх частку припадало 74% всього експорту даної групи. В 2004 р. експорт даної продукції зріс на 80% порівняно з 2004 р. Таке зростання відбулось завдяки розширенню ЄС на який припадало більше половини експорту даної групи товарів. Різко змінилась ситуація в 2005 р.: експорт знизився на 74% по відношенню до 2004 р. Майже зупинився експорт в країни ЄС і вітчизняні підприємства змушені були переорієнтуватися на ринок країн СНД.

В імпорті приладів та апаратів доля країн СНД не значна і складала в 2005 р. 18%, ця частка є незмінною на протязі останніх 3-х років. Український експорт даної групи товарів здійснюється переважно із країн ЄС, де купуються переважно новітні технології.

Основним торговим партнером серед країн СНД є Російська Федерація на її частку припадало 72% експорту даної групи товарів від всього експорту до країн СНД.

Слід звернути увагу на значне негативне сальдо у торгівлі даною продукцією, яке в 2005 р. склало -348,8 млн. дол. США, а у торгівлі з країнами СНД – 16,4 млн. дол. США. Що свідчить про кооперативний взаємозв’язок українських підприємств з підприємствами країн СНД.

Україна надавала послуги 199 країнам світу в 2005 р. Проте частка високотехнологічних послуг незначна (табл. 3)[4, c. 37-38].

Отже, можна говорити, що на міжнародному ринку високотехнологічної продукції та послуг Україна майже не представлена[1, c. 61-62].

3. Напрями підвищення конкурентоспроможності української продукції

Проблема конкурентоспроможності продукції за останнє десятиріччя в Україні стала однією з найбільш обговорюваних. Їй надають чільне місце в розробках економічної науки. Говорячи про конкурентоспроможність продукції, варто відзначити причини загалом низької конкурентоспроможності економіки України. До них відносять закритість пострадянської економічної структури, низькі темпи науково-технічного прогресу, необхідність переорієнтації вітчизняних виробників на світові ринки тощо.

Зараз економіка України демонструє високі темпи зростання, підвищується ефективність суспільного виробництва. Одним із найважливіших факторів, що обумовлюють ці позитивні зрушення, є те, що внаслідок реформ в Україні сформовано конкурентне середовище. За розрахунками фахівців антимонопольного комітету, більше половини продукції виробляється суб'єктами господарювання, що працюють на загальнодержавних та регіональних ринках з конкурентною структурою.

Власне, конкурентоспроможність продукції – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення.

До чинників, що забезпечують конкурентоспроможність продукції відносяться: продукт (відображає рівень якості продукції, її стиль, унікальність, зручність у використанні тощо); ціна (відображає рівень ціни порівняно з іншими конкурентами); канали збуту (характеризує форми збуту, стан ринку, систему транспортування та складування); реалізація (відображає ефективність діяльності маркетингових служб, дієвість реклами, використання систем просування товару на ринок тощо); рівень кадрового потенціалу та управлінських структур (відображає кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, ефективність використання кадрового потенціалу, прогресивність управлінської структури та її мобільність тощо).

Серед напрямів підвищення конкурентоспроможності української продукції науковці виокремлюють наступні. По-перше, так як регулювання імпортних тарифів з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції певних галузей є малоефективним, основним механізмом має стати регулювання цін на продукцію та послуги природних монополій – газ, електроенергію, залізничні, трубопровідні, морські перевезення. Звичайно, регулювання цін природних монополій при нинішній інфляції в Україні не повинно полягати в їх заморожуванні або мінімальному зростанні. Але органам державної влади доцільно слідкувати за тим, щоб темпи зростання цін монополій не перевищували темпи зростання цін виробників продукції.

По-друге, дієвим способом впливу на конкурентоспроможність продукції є зміцнення курсу гривні з боку Національного банку України. Взаємозв'язок режиму валютного курсу та економічного стану країни, а відтак і вплив на конкурентоспроможність продукції, очевидний. Так, найвищого значення індексу конкурентоспроможності продукції та економічної свободи досягає країна, що обрала фіксований валютний курс (зона євро). У той же час країни, які прагнуть запровадити такий режими валютного курсу, повинні досягти певного рівня економічного розвитку, розширити інвестиційний простір, впровадити політику зменшення корупції.

По-третє, виконання основних вимог збутової логістики. Високоякісна пропозиція певних послуг збутової логістики розглядається споживачем як особлива послуга, яку вони готові оплатити. Тобто, за допомогою таких високоякісних послуг підприємство може досягти переваг у конкурентній боротьбі з приводу власної продукції. Для будь-якого виробника необхідним є чітке планування й просування продукції до споживача – це забезпечує підвищення конкурентоспроможності продукції, а також завоювання стійких позиції на світовому ринку[1, c. 65-66].

По-четверте, самі підприємства повинні чітко визначити стратегію підвищення конкурентоспроможності власної продукції. Найбільш розповсюдженими методами регулювання конкурентоспроможності продукції всередині підприємства є: 1) вдосконалення проектування, використання найсучасніших техніки і технології, вхідний контроль якості сировини, матеріалів і комплектуючих, поліпшення стандартизації (виробничо-технічні); 2) правильна кадрова політика, створення належних умов праці і відпочинку, мотивація праці, активізація людського чинника (соціальні); 3) система прогнозування і планування якості, встановлення прийнятних для виробника і споживача цін, економічне стимулювання виробництва високоякісної продукції (економічні); 4) вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва (організаційні).

Лише дія у комплексі всіх показників може вивести українську продукцію на високий рівень конкурентоспроможності[4, c. 43-44].

Висновки

На промислових підприємствах та вищих навчальних закладах не створено єдиної моделі управління інтелектуальними ресурсами, які були би спрямовані на виготовлення патентоспроможних товарів і послуг. Не сформовано моделі економічного управління інтелектуальними об'єктами: винаходами, промисловими зразками, корисними моделями. Більшість малих підприємств і торговельних фірм не провела навіть реєстрації своїх товарних знаків, знаків обслуговування та етикеток, а товари, які вони пропонують споживачам, не перевірені на патентну чистоту, на вплив на довкілля, не проходили біологічної експертизи. Натомість великі промислові підприємства перебувають у стані очікування змін податкового законодавства та пошуку закордонних інвесторів або бюджетних замовлень. Такі підприємства є на сто відсотків інертні до будь-яких інтелектуальних ресурсів України. Зарубіжний досвід показує, що найперспективнішими до використання інтелектуальних об'єктів є малі та середні підприємства за умов створення їм економічної заінтересованості, вільної конкуренції, зменшення державної дотації великим підприємствам, підтримки експорту кінцевих товарів через пільги оподаткування, зокрема малих і середніх підприємств.

Для покращення механізму управління інтелектуальними ресурсами на перспективу на підприємствах України доцільно здійснювати постійний облік використаних винаходів, промислових зразків, корисних моделей (нематеріальних активів), що передбачено чинним законодавством України.

Список використаної літератури

1. Гарачук Ю.О. Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок управління конкурентоспроможністю // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №2 (80). – с.60-65

2. Костуєв Олексій. Стан конкурентного середовища в Україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції // Економіст. – 2005. – № 5. – с.52-53

3. Макаренко М.В. Підвищення конкурентоспроможності промислової продукції шляхом застосування ефективної маркетингової концепції збуту // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1 (79). – с.26-34

4. Марцин В.С. Механізм забезпечення конкурентоспроможності товару та показники її оцінки // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1 (79). – с.35-44

5. Саліхова Олена, Левада Артем. Конкурентоспроможність українських виробників азотних добрив: проблеми та шляхи їх вирішення у процесі приєднання до СОТ // Економіст – 2005. – №5. – с.55-57.