Контроль за дотриманням законодавства з безпеки життєдіяльності

- БЖД та охорона праці -

Arial

-A A A+

Вступ

1. Законодавство України з безпеки життєдіяльності

2.Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою на Землі наших далеких пращурів. Це були небезпечні природні явища, певні представники біологічного світу. Згодом стала з'являтися небезпека, творцем якої стала сама людина. У теперішній час людина більше всього страждає від небезпек, які сама ж і створила. Вона перманентно живе і діє в умовах потенціальних небезпек, що постійно змінюються.

Статистичні дані свідчать про те, що більше всього людей гине, стає інвалідами та хворими від безпосередньої небезпеки природного, техногенного, антропогенного, біологічного, соціального походження. Так, щорічно в Україні виникає понад 50 тис. пожеж, під час яких гинуть сотні людей. Ще вищий показник загибелі від дорожньо-транспортних аварій. Необхідно визнати, що сучасне становище безпеки людей в Україні у порівнянні з іншими країнами незадовільне. Підвищення ризику виникнення надзвичайних ситуацій в Україні в 90-ті роки підсилюється глибокою економічною кризою, в якій знаходиться держава, що зумовлено зупинкою багатьох виробництв, проблемами, пов'язаними з енергетичними ресурсами, занепадом експлуатаційних служб комунального господарства і великих підприємств у зв'язку з амортизаційним зносом обладнання та відсутністю коштів на його відновлення, заборгованістю державного бюджету перед підприємствами. Ступінь ризику отримати травму або загинути в Україні на один — два щаблі вища, ніж у країнах Центральної та Західної. Значна кількість людей гине через несвоєчасність допомоги, неузгодженість дій відповідних державних структур, недостатню кваліфікацію рятувальників, відсутність сучасного матеріального забезпечення рятувальних служб, низький рівень систем зв'язку та інформованості, а також погана підготовка населення до дій під час виникнення надзвичайної ситуації.

Реалізуючись у просторі і часі, небезпека загрожує не тільки людині, але й суспільству та державі в цілому. Тому забезпечення безпеки життєдіяльності є пріоритетним завданням для особи, суспільства, держави. Але абсолютної безпеки немає, завжди є деякий залишковий ризик. Тому можна сказати, що безпека — це рівень сприйнятного ризику.

1. Законодавство України з безпеки життєдіяльності

Законодавство про охорону здоров'я

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я, прийняті Верховною Радою України 19 листопада 1992 р. № 2801-XII визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Законодавство про охорону праці

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Законодавство про надзвичайний стан

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних витрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідних повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу.

Це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом України «Про надзвичайний стан» від 26.06.92 р. обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 p., № 1550-Ш визначається зміст правового режиму надзвичайного стану, мета та порядок його введення та припинення дії; особливості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ; заходи правового режиму надзвичайного стану; додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану.

Законодавство в сфері ядерного регулювання

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР є основоположним у ядерному законодавстві України. Він установлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

Законодавство про цивільну оборону та надзвичайні ситуації

Згідно з Конституцією України, громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і можуть вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Закон України «Про цивільну оборону» від 3.02.1993 p., № 2974-ХІІ визначає цивільну оборону, як державну систему органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Законом України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 p., № 128І-XIV визначаються завдання та функції аварійно-рятувальних служб; основні принципи державної політики щодо їх діяльності; сфера діяльності аварійно-рятувальних служб, створених на професійній основі та їх права; організація діяльності та організацій на структура аварійно-рятувальних служб; координування та управління діяльністю аварійно-рятувальних служб; дії аварійно-рятувальних служб при ліквідації надзвичайних ситуацій; обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників; матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб.

Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 p., № 1809-Ш визначаються основні завдання, принципи та заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру; сили та засоби захисту населення і територій; визначено державні органи управління у сфері захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях та обов'язки громадян у сфері захисту від надзвичайних ситуацій; фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 p., № 1908-Ш визначені основні принципи регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації; підстави та порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, зміна меж території зазначеної зони; забезпечення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації; визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації та відшкодування заподіяної їм шкоди.

Законодавство про використання пестицидів та агрохімікатів

Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 року № 86/95-ВР регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Законодавство про дорожній рух

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. № 3353-ХІІ визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

На виконання вимог Закону України «Про дорожній рух» з 1 травня 1994 р. введені в дію Правила дорожнього руху, які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Законодавство про пожежну безпеку

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХИ визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їхньої діяльності та форм власності.

Транспортне законодавство

Закон України «Про транспорт» 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту, в т. ч. і питання безпеки пасажирів.

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище тощо.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХІІ спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення, для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням з метою відвернення негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.

Закон України «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р. № 3348-ХІІ визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

Земельний кодекс України від 13 березня 1992 р. № 2196-ХІІ регулює земельні відносини з метою створення й охорони земель, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян тощо.

Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному використанню вод та їх охорони від забруднення, засмічення та вичерпання.

Кодекс України «Про надра» від 27 липня 1994 р. № 132/94-ВР регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, навколишнього природного середовища тощо.

2.Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них відрізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;
Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує: реалізацію державної політики в галузі охорони праці; затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці; бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство праці та соціальної політики України: здійснює державну експертизу умов праці; визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці; бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров’я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров’я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров’я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України – перший заступник Міністра охорони здоров’я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є: здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров’я населення; підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб; контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей; державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь; видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами; встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї; методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником цивільної оборони України є Прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків; розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб – за категоріями щодо реалізації заходів із цивільної оборони; створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання; вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій; створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій; визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань; задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій; організовує розробку та здійснення відповідних заходів із цивільної оборони; керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони; здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій; координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей; здійснює оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення; здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях; організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань; створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної і аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні, Міністерство екології та природних ресурсів.

Міністерство екології та природних ресурсів здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.

Міністерство екології має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Міністерство екології та природних ресурсів працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.

Рішення Міністерства екології та природних ресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.

Висновки

Суть реалізації законодавства, в якому висвітлені питання безпеки життєдіяльності, зводиться головним чином до реалізації закріплених в цьому законодавстві прав та обов'язків учасників відношень в галузі забезпечення безпеки життєдіяльності і здійснюється в двох головних формах: дотримання та виконання. Вони складають основу правомірної поведінки суб'єктів цих відношень.

Дотримання — форма реалізації, котра виражається в утриманні фізичних та юридичних осіб від дій, заборонених законодавством, яке містить положення про безпеку життєдіяльності. Виконання — форма реалізації, котра виражається в здійсненні, активному проведенні в життя фізичними та юридичними особами вимог цього законодавства.

Державні закони — це видані найвищим, законодавчим органом державної влади правила, норми, які є:

а) обов'язковими для виконання; на відміну, приміром від моральних норм або правил етикету, порушення вимог закону повинно неодмінно тягнути за собою покарання;

б) обов'язковими для всіх; будь-які вилучення з закону вражають його нормативне значення;

в) рівними, тобто однаково застосованими до всіх.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, ЛеонідТіщенко,; За ред. В. Г. Цапка. -3-тє вид., стер.. -К.: Знання, 2004. -397 с.

2. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. -2-е вид., доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,2006. -267 с.

3. Желібо Є. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. -4-е вид.. -К.: Каравела, 2005. -341 с.

4. Козинець В. Безпека життєдіяльності у сфері турізму : Навчаль-ний посібник/ Віталій Козинець,; Київський ун-т туризму, економіки і права . -К.: Кондор, 2006. -575 с.

5. Лапін В. Безпека життєдіяльності людини : Навч. посібник/ Віктор Лапін,; М-во освіти України; Нац. банк України; Львів. банківський коледж. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: ЛБК НБУ; К.: Знання, 2000. -184 с.

6. Пістун І. Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. -2-ге вид.,стер.. -Суми: Університетська книга, 2003. -300 с.

7. Яремко З. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -317 с.

8. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності : Підручник/ Віра Яро-шевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природоко-ристування . -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -559 с.