Курорти України, сучасний стан і майбутнє

Вступ.

1. Передумови підвищення конкурентоздатності санаторно-курортної галузі України.

2. Типологізація санаторно-курортних центрів України.

3. Сучасний стансанаторно — курортної галузі в Україні

4. Можливості сталого розвитку туризму та курортів в Україні

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Скорочення чисельності закладів, що надають санаторно-курортні послуги в Україні (майже на 2% щороку), зміни в структурі споживачів цих послуг (зменшення питомої ваги соціальних фондів як первісних споживачів та посилення ролі кінцевого споживача), процеси глобалізації в економіці країни та ряд інших явищ свідчать про ускладнення конкурентного середовища в санаторно-курортній галузі.

Окремі аспекти конкурентноздатності санаторно-курортних закладів, рекреаційно-туристичних комплексів, туристської сфери взагалі досліджували вітчизняні та російські науковці Давиденко І.В., Лужанська Т.Ю., Вельгош Н.З., Гальперіна С.Н., Рогачов А.Ф., Скопіна І.В., Ополченов І.І. та ін. Однак проблема підвищення конкурентноздатності курортів України ще недостатньо розроблена та потребує подальшого вивчення. Для її вирішення, по-перше, необхідне формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності; по-друге, потребують перегляду існуючі підходи до трактування в управлінні санаторно-курортною діяльністю таких функцій та понять, як організація, планування, мотивація, контроль, ціноутворення, якість послуг, ефективність функціонування, економічна безпека та ін.

1. Передумови підвищення конкурентоздатності санаторно-курортної галузі України

Ключовим фактором забезпечення конкурентоздатності є наявність конкурентних переваг. Порівняльно-історичний аналіз дозволяє виявити логічний зв'язок між конкурентними перевагами вітчизняної санаторно-курортної галузі та передумовами її виникнення та становлення. Так, перші санаторно-курортні заклади в Україні виникли лише на початку ХХ ст., в той час, як європейські курорти – у 13-17 ст.; капітальні лікувальні спорудження з’явилися у бронзовому столітті (швейцарські курорти, водолікарні Давньої Греції); а перші згадки про джерела цілющих вод можна знайти у стародавніх пам’ятках літератури (наприклад, у Старому та Новому Завітах повідомляється про Силоамську купіль, священне оз. Бетесда під Єрусалимом).

Курорти України початково відрізнялись від закордонних й ринковою орієнтацією: вони виникли паралельно з законодавчим введенням страхування (1912 р.) для застрахованих осіб, пізніше була створена мережа санаторіїв на базі робочої страхової медицини; європейські курорти виникали як місця відвідування представниками заможних верст населення, часто – при монастирях; а у 19 – на початку 20 ст. вони взагалі перетворилися з лікувальних комплексів на місця відпочинку та туризму.

Сучасна ринкова ситуація виявила слабкі та сильні сторони українських курортів, сформовані саме у вищезазначених історичних умовах. Наприклад, сильні сторони, або конкурентні переваги – це доступність лікування для широких верст населення; лікувальна спеціалізація і призначення санаторно-курортних закладів, потужний науковий потенціал; слабкі сторони: послаблений фактор «історичної унікальності» у брендах деяких вітчизняних курортів порівняно з закордонними, фактично відсутність широко відомих вітчизняних брендів санаторно-курортної галузі, за винятком декількох курортних об’єднань; низький рівень сервісу та диверсифікації послуг; низька прибутковість діяльності внаслідок «спадкової» низької ціни. Ситуація ускладнюється тим, що в процесі становлення галузі в Україні можна виділити три основні етапи її розвитку, що свідчить про сталість та надзвичайно глибокі коріння сучасних проблем, при цьому останній, новітній етап, на якому закладаються основи для подальшого розвитку, розпочався не більше, як чотири роки тому, з активізацією діяльності державних органів управління галуззю.

Глибинність названих проблем підтверджує необхідність системних, науково обґрунтованих підходів до їх вирішення саме в рамках сучасної концепції санаторно-курортної діяльності. Конкурентоздатність санаторно-курортної галузі може бути визначена як рівень цінності продукту (або послуг), що їх пропонують СКЗ споживачам. Це твердження дає підстави для формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності на основі ціннісного та ринкового підходів як діяльності зі створення доданої цінності для задоволення індивідуальних потреб диверсифікованих за різними ознаками груп споживачів. Таке визначення сутності досліджуваної сфери діяльності, на нашу думку, є цілком виправданим, адже значно розширює можливості для ефективного стратегічного та оперативного управління СКЗ[2, c. 24-26].

Наприклад, діяльність з резервування та нагрівання грязі з метою збереження та доведення її до кондиційних нормативних фізико-хімічних показників є досить важливою в технологічному ланцюзі санаторно-курортного обслуговування, так як від рівня її виконання залежить якість та ефект від застосування лікувального ресурсу, ефективність санаторно-курортного лікування в цілому; результат від такої діяльності зі створення доданої цінності може бути оцінений в двох аспектах: 1) підвищується цінність (додається цінність природному лікувальному ресурсу) в даному випадку грязьової процедури для споживача; 2) СКЗ виграє, так як може підвищити ціну з урахуванням розходження між оцінкою вартості послуги споживачем та фактичною вартістю послуги, тобто максимізувати прибуток, або пропонувати свої послуги якомога більшій кількості споживачів та максимізувати частку ринку. При підході до визначення санаторно-курортної діяльності як такої, що створює додану цінність, необхідно враховувати, що один і той же вид діяльності може для однієї групи споживачів створювати додану цінність, а для іншої – ні. Це може пояснюватися різними цілями відвідування курортів, рівнем доходів споживачів, іншими психографічними та соціодемографічними факторами, що визначають специфіку груп споживачів. Наприклад, для споживача, який приїхав на курорт з метою відпочинку та купання на морі, діяльність з розробки дієт, виготовлення дієтичних блюд не створює ніякої доданої цінності, а навпаки, може знижувати цінність обслуговування, за чим може слідувати втрата лояльності такого споживача. Величина, характер створюваної доданої цінності також залежить від сезону, що особливо виражене на приморських курортах: наявність плавального басейну на території санаторію додасть цінності обслуговуванню в зимовий період та може мати нульовий ефект з підвищення оцінки вартості обслуговування споживачем влітку; діяльність з покращення комфортності лікування необхідна для додання цінності санаторно-курортному обслуговуванню в осінньо-зимовий період, а в літній, знову ж таки, акценти зміщуються на рекреаційну складову санаторно-курортної діяльності.

Запропонований підхід до визначення сутності концепції санаторно-курортної діяльності відкриває можливості для посилення конкурентних переваг СКЗ України шляхом впровадження адекватних їй сучасних механізмів управління[4, c. 37-39].

2. Типологізація санаторно-курортних центрів України

В останні роки спостерігається тенденція до розширення функціональних меж підприємств санаторно-курортної сфери України, зокрема створення на їх базі санаторно-курортних центрів з комплексними послугами рекреаційного характеру. Зусилля науковців та практиків направлені на пошук і впровадження нових форм організації та управління санаторно-курортними центрами, розробку стратегії диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу держави.

Для визначення можливостей диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу необхідно методом групувань та узагальнень виділити окремі санаторно-курортні осередки, які є основними продуцентами цього потенціалу. Санаторно-курортні осередки або „центри” можна згрупувати за рядом ознак, визначити типологію. Це набагато спростить процес їх дослідження, діагностику використання потенціалу та визначення факторів диверсифікованого розвитку.

Щодо визначення сутності сучасного санаторно-курортного центру, можна стверджувати, що це осередок лікувально-оздоровчої місцевості, який акумулює в собі основні природні лікувальні ресурси, суб’єкти санаторно-курортної діяльності та допоміжні інфраструктурні одиниці, що комплексно взаємодіють під впливом факторів та сил зовнішнього середовища і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації.

Для формування стратегії розвитку сучасних санаторно-курортних центрів необхідно зрозуміти специфіку їх економічної діяльності. На думку сучасних науковців санаторно-курортна економіка виступає органічною складовою рекреаційної економіки. Органічна єдність санаторно-курортної та рекреаційної економік як частини та цілого вказує на специфічну, спеціалізовану діяльність підприємств, організацій та установ, розташованих у межах курортних територій.

Санаторно-курортні центри є основною формою існування санаторно-курортної економіки. Їх можна вважати містоутворювальними для курортних поселень. Містоутворювальна функція центрів полягає у концентрації санаторно-курортних закладів у межах розташування природних лікувальних ресурсів та стимулювання розвитку обслуговуючих фірм і організацій.

До загальних складових сучасного санаторно-курортного центру можна віднести:

— природний комплекс (конкретна територія та простір, представлені об’єктами природно-ресурсного потенціалу: природними ландшафтами, цілющими лікувальними ресурсами, відповідною екосистемою);

— культурний комплекс (місця з культурно-розважальними та культурно-історичними об’єктами);

— підприємства-продуценти санаторно-курортних послуг;

— ринкових посередників та партнерів, що забезпечують комплексність послуги і ефективне функціонування санаторно-курортного центру (постачальники, конкуренти, підприємства суміжних галузей);

— споживачів санаторно-курортних послуг;

— технічні та природно-технічні утворення (штучні пляжі, протизсувні споруди, паркові насадження, транспортна мережа, водоводи від свердловин, розташовані осторонь від санаторіїв і питних галерей, технічні пристрої, необхідні для надання санаторно-курортних і допоміжних послуг).

Розвиток санаторно-курортних центрів має ярко виражений регіональний характер. Отже, після визначення типології необхідно здійснити регіональний аналіз санаторно-курортних центрів. Даний аналіз передбачає кількісну і якісну характеристику санаторно-курортних центрів окремих регіонів та визначення найбільш поширеного типу для кожного з регіонів. Це дозволить сформулювати конкретні стратегічні завдання для органів управляння усіх рівнів по кожному конкретному регіону, враховуючи специфіку їх санаторно-курортних центрів[6, c. 8-9].

3. Сучасний стансанаторно-курортної галузі в Україні

Мережа курортних закладів та закладів відпочинку в Україні налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 – санаторно-курортні заклади.

У 2003/2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:

• протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. – 2 620 472);
• протягом 1-2 днів – 220 136 осіб (у 1999 р. – 141 213).

Особливою проблемою є санаторно-курортне лікування населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних заходів у санаторно-курортних умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного дікування.

У зв’язку із збільшенням віку осіб, які постраждали внаслідок аварії, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед “ліквідаторів” за чотири останні роки зменшилась на 2% і становить лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює закономірне збільшення потреби у такому лікування у найближчому майбутньому.

Однак щороку зменшуються обсяги охоплених санаторно-курортним лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році – до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році – 32,5%)[7, c. 36-37].

В цій ситуації не можна погодитись із запропонованим МНС України терміном санаторно-курортного лікування у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.

Тенденція, яка останні роки поширюється в цьому питанні, фактично призвела до підміни санаторно-курортного лікування оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних закладів в бік збільшення терміну лікування та приділити пильну уваги організації дійсно відновного лікування в умовах санаторних закладів системи МОЗ України та інших відомств.

Наслідком недостатнього фінансування стало погіршення матеріально-технічної бази санаторно-курортних закладів. Медичне обладнання застаріло морально та фізично і потребує оновлення, практично не фінансується придбання м'якого, твердого інвентарю та технологічного обладнання. Слід зазначити, що більшість будівель та споруд санаторіїв споруджено на початку 20-го або в кінці 19-го сторіччя і потребують ремонту. Кошти на капітальний ремонт не виділялись понад 10 років.

Викликають занепокоєння також опалювальні системи деяких санаторіїв, які на сьогоднішній день знаходяться в аварійному стані. Зокрема, в чотирьох санаторіях необхідно здійснити реконструкцію котелень, що працюють на твердому паливі, та перевести їх на споживання природного газу, що дасть суттєвий економічний ефект. Крім того, шість санаторно-курортних закладів потребують капітального ремонту котлів.

Гострою проблемою є невідповідність штатних розписів санаторіїв діючим нормативам, затвердженим наказом МОЗ України від 23.02.2002 № 33. Фактична забезпеченість штатними посадами медичного, педагогічного та іншого персоналу в деяких санаторно-курортних закладах становить лише 80 відсотків від нормативної.

За таких обставин мова не йде про розвиток санаторно-курортних закладів, а лише про утримання та збереження існуючої мережі.

Актуальною проблемою на даний час залишається проблема житлового фонду, який утримується на балансі більшості санаторіїв МОЗ. Історично склалось, що на балансі більшості санаторно-курортних закладів знаходиться житловий фонд, в якому мешкають працівники санаторіїв та члени їх сімей. Частина житлового фонду знаходиться на території санаторіїв, житло тісно пов'язане з комунікаціями закладів, що призводить до нераціональних витрат санаторіями при здійсненні оплати за комунальні послуги. Передача житлового фонду ускладнюється високими фінансовими затратами на упорядкування систем енерго- та водопостачання, що є умовою з боку місцевих держадміністрацій. Крім того, передача житлового фонду до органів місцевого самоврядування може призвести до приватизації, яка згідно зі статтею 26 Закону України “Про курорти” заборонена[3, c. 39-42].

4. Можливості сталого розвитку туризму та курортів в Україні

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих.

Як свідчать дані Держкомстату, курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, в тому числі пам'ятки археології, історії, архітектури, містобудування, монументального і садово-паркового мистецтва та ландшафтні. Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних.

За даними Держкомстату в Україні налічується: 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць; 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів із загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання.

Обсяг наданих туристичних послуг суб’єктами туристичної діяльності в Україні у 2005 році збільшився, у порівнянні з 2004 роком на 29 % і становить 2,8 млрд. грн. Протягом 6 місяців 2006 року Україну відвідали 7,5 млн. іноземних туристів. Це більше, ніж за весь 2000 рік за рахунок приватних подорожей, кількість яких зросла з цього часу в 3,7 рази.

Платежі до бюджету ліцензіатів у 2005 році збільшились порівняно з 2004 роком на 15 % і становлять 112,9 млн. грн.

Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність як на внутрішньому так і на міжнародному туристичних ринках.

Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є:

низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об’єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування;

відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму[1, c. 67-68].

Стримуючими чинниками сталого розвитку туризму і курортів є відстала маркетингова стратегія просування національного туристського продукту на зовнішні туристські ринки, мізерний асортимент туристського продукту, висока вартість і стан транспортного обслуговування, неконтрольована державою ситуація в політиці цін і тарифів на туристичні та курортні послуги, відсутність пільгових кредитів і податкових пільг (канікул) для турфірм, що займаються розвитком внутрішнього і соціального туризму та ін.. Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування туристичного іміджу країни, якісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Проблеми українського туризму багато в чому пов'язані з його слабким науковим забезпеченням і якістю професійної туристичної освіти.

Сталий розвиток туризму і курортів можливий при умові існування рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також, при умові створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту.

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу може бути забезпеченим через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів.

Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів можлива через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача), параметрів якості будь-яких об’єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг, незалежно від їх категорії або рівня обслуговування.

Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, повинен здійснюватися через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституційне, науково-методичне, фінансове забезпечення, тощо. При цьому, стратегічне планування у сфері туризму необхідно здійснювати на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку[5, c. 43-44].

Висновки

Україна – одна із держав, в якій вдало поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров‘я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.

Санаторно-курортне лікування з використанням цілющих властивостей природних чинників є важливою складовою процесу лікування хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування в зв‘язку з потребою лікування та оздоровлення чисельного контингенту населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Багатство природних чинників обумовлює велику кількість різновидів лікувально-оздоровчих методів. Кліматотерапія як одна із основних лікувальних методик використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та інш.) та Карпат (як Прикарпаття, так і Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та інш.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях.

Багаті на лікувальні грязі приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

Список використаної літератури

1. Бабов К.Д.Передумови та перспективи розвитку курортного комплексу України // Український географічний журнал. — 2005. — № 2. — С. 67-70
2. Менеджмент закладів оздоровлення та відпочинку в рекреації. Навчально-методичний посібник для студентів і фахівців / За ред.. д.мед.н., професора В.І.Пономаренка. – К.: Денеб, 2005. – 416 с.
3. Нікіпелова О. М.Сучасні підходи до аналізу стану природних лікувальних ресурсів та оцінка природних територій курортів // Український географічний журнал. — 2007. — № 1. — С. 39 – 42
4. Ополченов И.И. Маркетинг в туризме: обеспечение рыночной позиции. – М.: Советский спорт, 2003. – 192 с.
5. Пансионаты, санатории, базы отдыха, лечение // Новости турбизнеса. — 2007. — № 11. — С. 43-44
6. Пахля А. Туристична галузь: можливості та перспективи // Українська культура. — 2007. — № 1. — С. 8-9
7. Санаторно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні. Статистичний бюлетень. –Київ. -2004. 100 с.