Методи дослідження самооцінки і рівня домагань

Вступ

1.Формування самооцінки та методи її дослідження

2. Дослідження рівня домагань

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Формування мотивації навчання і самооцінки властивостей особистості як важливих компонентів розвитку особистості відбуваються у тісному взаємозв’язку. На становлення, формування мотиваційної сфери відповідний вплив має і рівень сформованості самооцінки, тоді як особливості мотивації впливають на розвиток самооцінки.

Процес становлення мотивації дуже складний, важливою є задача формування вміння визначити об’єктивну значимість цілей, співставити її з очікуваною значимістю досягнення цієї мети. І тут помітну роль відіграє, якраз сформованість самооцінки особистості для визначення ймовірності досягнення цієї мети. Сформованість цих процесі» забезпечує можливість правильного співставлення об'єктивно і суб'єктивно значимих цілей.

Важливим є питання формування самооцінки для співставлення особистістю своїх минулих і теперішніх результаті, для виявлення своїх потенційних можливостей.

На цій основі виробляються дії формування все більш складних і реально досяжних цілей. Уміння дати адекватну оцінку способам і результатам своєї пізнавальної діяльності є необхідною умовою, яка активізується на всіх етапах існування мотиваційної сфери, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки. Розвинута самооцінка може спрямовувати діяльність, тобто стає мотивом.

Мета роботи – провести дослідження наявності зв’язку між рівнем домагань та успішністю професійної кар’єри.

Об’єктом дослідження є мотиваційна сфера особистості.

1.Формування самооцінки та методи її дослідження

Самооцінка особистості може бути адекватною, завищеною або заниженою.

Адекватна самооцінка відповідає двом позиціям (рівням) психодіагностичної шкали: «середній», «вище за середнє».

При адекватній самооцінці суб'єкт соціальної взаємодії правильно (реально) співвідносить свої можливості й здатності, досить критично ставиться до себе, ставить перед собою реальні цілі, уміє прогнозувати адекватне відношення навколишніх до результатів своєї діяльності. Поводження такого суб'єкта в основі своєї неконфліктно, у конфлікті він поводиться конструктивно. Внутріособистісним конфліктам піддається слабко.

При самооцінці «високий рівень», «вище за середнє»: людина заслужено цінує й поважає себе, задоволений собою, у нього розвинене почуття власного достоїнства.

При самооцінці «середній рівень»: людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони й прагне до самовдосконалення, саморозвитку.

Завищена самооцінка відповідає рівню «неадекватно високий» у психодіагностичній шкалі. При завищеній самооцінці в людини виникає неправильне подання про себе, ідеалізований образ своєї особистості. Він переоцінює свої можливості, орієнтований на успіх, ігнорує невдачі. Сприйняття реальності в нього часто емоційно, невдачу або неуспіх він розцінює як наслідок чиїхось помилок або несприятливо сформованих обставин. Справедливу критику у свою адресу він сприймає як причіпки. Така людина конфліктна, схильний до завищення образа конфліктної ситуації, у конфлікті поводиться активно, роблячи ставку на перемогу.

Занижена самооцінка відповідає трьом позиціям (рівням) у психодіагностичній шкалі: «неадекватно низький», «низький» і «нижче середнього».

При заниженій самооцінці в людини існує комплекс неповноцінності. Він невпевнений у собі, боязкий, пасивний. Такі люди відрізняються надмірною вимогливістю до себе й ще більшою вимогливістю до інших. Вони занудливі, скиглії, у себе й в інших бачать тільки недоліки.

Такі люди конфліктні. Причини конфліктів часто виникають через їхню нетерпимість до інших людей.

В основі проведеного дослідження лежить метод самооцінювання. Самооцінка – оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка постає важливим регулятором поведінки людини, від неї залежать стосунки з іншими людьми, з оточенням, відношення до успіхів і невдач, вона впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості.

Самооцінка – складова частина “Я-концепції”. “”Я-концепція” – це образ власного “Я”, уявлення людини про себе, завдяки якому вона будує взаємостосунки з іншими і сприймає себе. “Я – концепція” може бути:

1. Реальна (який я є).

2. Ідеальна (яким я повинен бути).

3. Динамічна (яким я хочу стати).

4. Фантастична (яким я хотів би стати, якщо це було б можливим).

Наше дослідження не ставило завдання визначити реальне чи ідеальне (і т.д.) уявлення про себе, воно полягало у вивченні самоставлення як базової характеристики особистості, що має велике значення в учбовій діяльності, з урахуванням компонентів самоповаги, аутосимпатії, самозневажання, самоінтересу, саморозуміння.

Старшокласники оцінювали себе за наступними параметрами: інтелект, шкільні знання, зовнішня привабливість, емоційність, соціальний статус, поведінкові прояви, задоволеність життям та відчуття щастя.

Найбільш позитивна динаміка спостерігається при оцінюванні учнями власного інтелекту, шкільних академічних знань, привабливості. Найменш позитивно учні оцінюють ступінь щастя та задоволеність життям. Майже однакова оцінка учнів власної поведінки та соціального статусу, тобто дані параметри визначають один одного.

Вивчення самооцінки особистості проводилось за наступними параметрами:

Інтелект

Шкільні академічні знання

Привабливість

Соціальний статус

Щастя і задоволення життям

Нормативна поведінка

бали Рівень розвитку

Аналіз результатів відображає пріоритети учнівської молоді, це:

— інтелектуальний розвиток;

— академічні знання;

— зовнішня привабливість.

Низький рейтинг інших параметрів може свідчити про проблеми в міжособистісних стосунках, у взаємодії з дорослими, можливі проблеми у психоемоційному розвитку, в процесі соціалізації та реалізації у майбутньому житті.

Емоційність діти оцінювали за наступними критеріями:

— постійне хвилювання з приводу неуспіхів відчувають 7% опитаних (оцінка 1 бал);

— дуже часто емоційно реагують, хвилюються 5% учнів ( оцінка 2 бали);

— часто відчувають хвилювання з приводу неуспіху 6% учнів ( оцінка 3 бали);

— час від часу емоційно неврівноваженими стають 5% опитаних ( оцінка 4 бали);

— більше часу емоційно хвилюються, ніж не хвилюються 6% учнів (оцінка 5 балів);

— 50/50 присутня емоційна реакція у 8% учнів (оцінка 6 балів);

— більше часу емоційно стабільні, ніж нестабільні 10% учнів (оцінка 7 балів);

— емоційно стабільні, але бувають різні випадки – 10% учнів (оцінка 8 балів);

— майже завжди емоційно стабільні – 167% учнів (оцінка 9 балів);

— іноді емоційна реактивність присутня у 15% учнів (оцінка 10 балів);

— в поодиноких випадках є емоційна реакція у 7% учнів (оцінка 11 балів);

— абсолютно ніколи не хвилюються 5% опитаних (оцінка 12 балів);

Параметр емоційності найбільш розкинутий у балах. Великий відсоток дітей (29%) оцінили власну емоційну нестабільність на 1-5 балів. Це вказує на високу тривожність учнів і підтверджує підліткову емоційно-ціннісну спрямованість діяльності.

Цікавим є порівняння самооцінки параметрів учнів із їхнім ступенем задоволення саме від таких показників.

Сучасна молодь в основному задоволена власною “Я-концепцією”. Наприклад, задоволення інтелектом:

— 40% опитаних визначають задоволення від власного інтелекту в межах 76%-100%;

— 35,6% задоволені інтелектом на 51% — 75%;

— 22,7% учнів задоволені інтелектом на 26% — 50%;

— 1,7% задоволені інтелектом на 0 — 25%.

Власні академічні знання задовольняють учнів у такому порядку:

— 41,6% опитаних вказали на 51% -0 75%;

— 34% задоволені на 76% — 100%;

— 21,2% задоволені на 26% — 50%;

— 3,2% задоволені на 0%-25%.

Найбільше молодих людей задовольняє їх зовнішня привабливість:

— 42% опитаних вказали 76% — 100%;

— 42,8% опитаних вказали рівень 51% — 75%;

— 12,3% опитаних вказали 26% — 50%;

— 2,9% вказали рівень 0% — 25%.

Більшість учнів задоволені власною емоційною чуттєвістю і реакцією на ситуації неуспіху в житті, а саме: 70% опитаних задоволені в межах 51% — 100%; значний відсоток все ж таки недостатньо задоволені: 18,7% — в межах 26% — 50%, а 11,3% респондентів в межах 0% — 25%.

Помітний відсоток учнів задовольняються власною поведінкою лише на 0% — 25%, що складає 10,7% опитаних, а 25,7% учнів задовольняє власна поведінка на 26% — 50%. Більшість респондентів (63,6%) все ж таки задоволені своєю поведінкою на 51- 100%.

Дещо занепокоєні учні власним соціальним статусом. Лише 65,6% респондентів задоволені в межах 51% — 100%. 23,1% учнів задоволені соціальним статусом лише на 26% — 50%, а 11,3% — на 0% — 25%.

Власне життя задовольняє 40% учнів на рівні 76% — 100% і 23,7% учнів задоволені життям на 51% — 75%. Непокоїть те, що 20% учнів недостатньо відчувають повноту життя, задоволені ним лише на 26% — 50% і 16,3% старшокласників майже не відчувають щастя в житті, їх задоволеність життєдіяльністю потрапляє в межі 0% — 25%.

Приємно відзначити загальну позитивну тенденцію до самосприйняття себе учнями, але наявність респондентів, які мають низьку оцінку власних особистісних параметрів та низький рівень задоволеності ними, визначають існування девіантної поведінки, тривожності, агресивності, соціальної дезадаптації.

Самоставлення особистості. “Я-концепція”, незважаючи на певну сталість, знаходиться в постійній динаміці, у процесі неперервного розвитку. Воно має інтегративну тенденцію до розвитку з великої кількості переживань різноманітних емоційних станів, почуттів особистості відносно самої себе. По мірі розвитку емоційного досвіду у суб’єкта складається більш чи менш узагальнене емоційно-ціннісне ставлення до себе. І незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні міркування про себе, чи інтерпретація ставлення інших людей, уявлення про себе завжди носить суб’єктивний характер.

У даному дослідженні важливим був самоаналіз якостей особистості, який здійснив кожен учень під час опитування, тобто діагностична методика одночасно працювала як елемент психокорекції самосвідомості. Із запропонованих 39 типових позитивних якостей особистості учні визначили цінні й необхідні. Ми пропонуємо рейтинговий перелік, який відображає співвідношення цінного та необхідного в кожній якості на погляд респондентів. Чим більше відсотків отримала риса, тим більш необхідною вона є на думку респондентів.

Аналіз результатів підкреслює, що діти розуміють і розрізняють поняття цінне та необхідне в особистості. Вражає те, що така риса, як самостійність, яку учні визначають як найбільш необхідну, для них найменш цінна. І навпаки, відвертість, як найбільш цінна, визначена найменш необхідною у майбутньому дорослому житті.

До найменш цінних якостей відносяться: працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість і т.д. Серед найменш необхідних учні вказали відвертість і довіру до людей.

Результати досліджень зобов’язують до переосмислення змісту навчально-виховної роботи та її переорієнтації на сучасні активно-психологічні методи виховного розвитку, на використання тренінгових технологій та психологічних прийомів і на уроках, і в позаурочний час.

2. Дослідження рівня домагань

Мета дослідження: визначити рівень домагань особистості, використовуючи моторну пробу Шварцландера.

Матеріал та обладнання: бланк з чотирма прямокутними секціями, кожна з яких складається з маленьких квадратів, розмір сторони яких дорівнює 1,25 см, ручка, секундомір.

Процедура дослідження

Дослідження проводиться у парі, що складається з експериментатора та досліджуваного. Завдання дається як тест на моторну координацію. Про справжню мету дослідження досліджуваний не повинен знати до його закінчення.

Експериментатор має зручно посадити досліджуваного за добре освітлений стіл, дати бланк с чотирма прямокутними секціями, ручку і провести дослідження, що складається з чотирьох проб, даючи інструкції і відмічаючи час їх виконання за допомогою секундоміра.

У кожній пробі необхідно проставити хрестики у максимальній кількості квадратів однієї з прямокутних секцій за певний час.

Перед кожною пробою досліджуваного просять назвати кількість квадратів, яку він може заповнити хрестиками, розставляючи їх по одному в кожному квадраті за 10 секунд. Він записує свою відповідь у верхню велику клітинку першої прямокутної секції. Після проби, яка починається та закінчується за сигналом експериментатора, досліджуваний підраховує кількість проставлених хрестиків та записує її у нижньому великому квадраті прямокутної секції. Важливо, щоб кількість припустимих та реально заповнених квадратів записував сам досліджуваний.

Інструкція досліджуваному: «Вам необхідно за 10 секунд проставити якомога більшу кількість хрестиків у квадрати даної прямокутної секції. Перш, ніж почати роботу, визначте, скільки квадратів ви зможете заповнити. Запишіть це число у верхньому великому квадраті цієї прямокутної секції. Розставляйте хрестики у квадрати за сигналом. Все зрозуміло? Якщо так, то «Почали!»

Друга проба проводиться за тією ж схемою, що і перша. Перед її початком дається така інструкція: «Підрахуйте кількість заповнених вами квадратів і запишіть свій результат у нижньому прямокутнику першої секції.

Після цього подумайте та визначіть, скільки ви розставляєте хрестиків у наступній таблиці. Запишіть це число у верхньому великому квадратику другої прямокутної секції».

На третій пробі час виконання завдання зменшується до 8 секунд. Після її проведення, таким же чином проводять четверту пробу.

Дата, прізвище, ім'я, по батькові досліджуваного та експериментатора заповнюються зі зворотної сторони бланка після проведення всіх проб цього дослідження. Там же розміщають самозвіт досліджуваного. У ньому записують не тільки самопочуття досліджуваного, але і його оцінку дослідження. Для цього запитують: «Чи сподобалось вам дослідження?», «Чи хотіли б ви ще раз взяти участь у схожому дослідженні?», «Чим ви керувались при визначенні ваших можливостей у розстановці хрестиків у квадрати?»

Обробка результатів

Мета обробки результатів — отримати середню величину цільового відхилення, на підставі якого визначають рівень домагань досліджуваного. Цільове відхилення (ЦВ) — це різниця між кількістю графічних елементів (хрестиків), які досліджуваний намітив розставити, і реально розставленою кількістю елементів. Вони відмічаються на бланку кожним досліджуваним самостійно у графах «РП» і «РД». При цьому «РП» — це число, що знаходиться у верхньому великому квадраті тієї чи іншої прямокутної секції, а «РД» — в нижньому.

де, РП2, УП3 і УП, — величини рівнів домагань у розстановці хрестиків у квадрати кожної з 2-ї, 3-ї та 4-ї проб; РД1, РД2, РД3 — величини рівня досягнень у 1-й, 2-й та 3-й пробах відповідно.

Рівень домагань є важливим структуроутворюючим компонентом особистості. Це достатньо стабільна індивідуальна якість людини, що характеризує: по-перше, рівень складності поставлених завдань, по-друге, вибір суб'єктом мети чергової дії залежно від переживань успіху або неуспіху попередніх дій, по-третє, бажаний рівень самооцінки особистості.

У запропонованій методиці рівень домагань визначається за цільовим відхиленням, тобто за різницею між тим, що людина намітила виконати за певний час і тим, що вона в дійсності виконала. Дослідження дозволяє виявити рівень і адекватність (реалістичність) домагань досліджуваного. Рівень домагань пов'язаний із процесом цілеутворення та являє собою ступінь локалізації мети у діапазоні труднощів. Адекватність домагань вказує на відповідність мети, що висувається та можливостей людини.

Високий реалістичний рівень домагань людини може поєднуватися у неї із впевненістю у цінності власних дій, з прагненням до самоствердження , відповідальністю, корекцією невдач за рахунок власних зусиль, з наявністю стійких життєвих планів.

Якщо у людини високий нереалістичний рівень домагань, то, як правило, він супроводжується фрустрованістю, вимогливістю до оточуючих, екстрапунітивністю. Особи з таким рівнем домагань іпохондричні та відчувають труднощі в реалізації власних життєвих планів.

Помірний рівень домагань характерний для досліджуваних, що впевнені в собі, товариських, які не шукають самоствердження, налаштованих на успіх, тобто таких, що розраховують міру своїх зусиль та здатність зіставити міру своїх зусиль з цінністю досягнутого.

Низький рівень домагань залежить у більшості від установки на невдачу. В осіб з нереалістично низьким рівнем домагань часто бувають неясними плани на майбутнє. Зазвичай вони орієнтовані на підлеглість та часто проявляють безпомічність. Однією з проблем таких людей може стати планування своїх дій найближчим часом та співставлення їх з перспективою.

Висновки

Оскільки самооцінка і мотивація формується у людини в процесі діяльності в умовах взаємодії, взаємостосунках з іншими людьми під впливом багатьох факторів, можна виділити відповідні особливості як мотивації, так і самооцінки в тому чи іншому віковому періоді. В такому випадку, мабуть, можна говорити і про різний ступінь взаємозв'язку мотивації та самооцінки на різних етапах формування особистості, зокрема мотивації навчальної діяльності й критичності, що проявляються по відношенню навчання.

Неадекватність рівня домагань може призвести до дезадаптивної поведінки, неефективності будь-якої діяльності, до утруднень у міжособистісних стосунках. Заниження рівня домагань, яке розвивається внаслідок дефіциту соціально значущого успіху, може спричинити зниження мотивації, невпевненість та загальний страх перед труднощами.

Корекція рівня домагань має бути направлена на узгодженість уявлень про бажаний результат із можливостями та здібностями людини. Закріплення цієї узгодженості в конкретній успішній діяльності підвищує адекватність рівня домагань.

Список використаної літератури

1. Баранник В.П. Психологічні особливості самооцінки особистості з девіантною поведінкою // Соціальна психологія. — 2005. — № 5. — C. 76-82.

2. Бороздина Л.В. Самооценка в возрасте пожилых // Вестник Московского университета. — 1998. — № 4: Сер. 14. Психология. — C. 29-40; Вестник Московского университета. — 1999. — № 1: Сер.14 Психологія. — C. 20-30

3. Карпухин О.И. Самооценка молодежи как индикатор ее социокультурной идентификации // Социологические исследования. — 1998. — № 12. — C. 89-94

4. Лісова С. Вплив самооцінки учнів на успішність навчального процесу // Рідна школа. — 2000. — № 12. — C. 36-38

5. Максименко Л.М. Формування мотивів та самооцінки в учнів // Психологічна газета. — 2005. № 7. — C. 12-15