Мікроекономіка
- Мікроекономіка -1. Попит. Нецінові детермінанти попиту. Закон попиту.
2. Ринкова пропозиція, її графічна модель. Чинники впливу на пропозицію. Закон пропозиції.
3. Діалектична залежність попиту та пропозиції. Ринкова рівновага (графічна модель)
4. Зміна рівноважних цін та обсягів продукції як наслідок зміни ринкових умов (попиту або пропозиції)
5. Еластичність попиту та пропозиції: поняття, методи обчислення, практичне застосування.
6. Кардиналістський підхід до аналізу корисності. Максимізація корисності споживачем.
7. Рівновага споживача з ординалістських позицій. Рівняння споживчого вибору
8. Оптимум споживача.
9. Виробнича функція та її властивості, види виробничих функцій.
10. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Криві витрат та їх взаємозв'язок.
11. Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Криві довготривалих витрат.
12. Ефект масштабу виробництва, його види. Мінімально ефективний масштаб виробництва, розмір фірми та структура галузі
13. Оптимум (рівновага) виробника (мінімізація витрат виробником). Підходи до визначення (правило найменших витрат, графічна модель через ізокости та ізокванти)
14. Прибуток. Умови максимізації прибутку фірмою, мінімізації збитків. Рівновага фірми.
15. Ринок досконалої конкуренції. Стратегія поведінки фірми за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку.
16.Ринок чистої монополії. Оптимальна стратегія підприємства-монополіста. Монопольна влада.
17. Монополістична конкуренція: сутність, особливості, умови рівноваги фірми
18. Особливості поведінки олігополістів на ринку. Олігополістична взаємодія
19. Попит на фактори виробництва, його похідний характер. Правило використання ресурсів.
20. Ринок праці. Обґрунтування рішення про найм, попит на працю..
21. Конкурентний та монопсонічний ринок праці
22. Попит на капітал та його пропозиція. Дисконтування та інвестиційні рішення
Список використаної літератури.
1. Попит. Нецінові детермінанти попиту. Закон попиту
Попит — платоспроможна погреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.
Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К.Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомога, яку уряд надає бідним верствам, та ін.).
Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.
Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки.
Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.
Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її більше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення.
Слід зауважити, що, простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту із зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.
Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П.Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають неглибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його обгрунтуванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К.Еклунд зазначив, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.
Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).
2. Ринкова пропозиція, її графічна модель. Чинники впливу на пропозицію. Закон пропозиції
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами — продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.
Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту.
Якщо ціна буде вищою, то і виробники готові запропонувати більшу кількість товару. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ ,чи IIзакон економіки наголошує: зі збільшенням ціни товару обсяг його пропозиції збільшується.
Пряму залежність між ціною та пропозицією теоретично можна пояснити принаймні двома ефектами:
ØЕфект пропозиції ресурсів на користь виробництва товару з вищою ціною. Адже вища ціна — це більша виручка від реалізації і більший прибуток. Останній дає змогу удосконалити виробництво, впровадження нових технологій.
Qs=cP+dв разі лінійної залежності між обсягом пропозиції та ціною товару.
Велична пропозиції — це конкретний обсяг товару, що пропонується до продажу за конкретною ціною.
Нецінові чинники, що впливають на пропозицію були розглянуті раніше (п1—в). Під їх впливом крива пропозиції може пересуватись праворуч(збільшуючись) або ліворуч (зменшуючись).
3. Діалектична залежність попиту та пропозиції. Ринкова рівновага (графічна модель)
Сили попиту і пропозиції взаємодіють через ринок щоб встановлювати рівноважну ціну, або ринкову рівновагу. Ринкова рівновага настає за такої ціни і кількості товару, коли сили попиту і пропозиції урівноважені. В цій точці кількості товару, яку покупці хочуть купити, якраз дорівнює тій кількості, яку виробники хочуть продати. У стані рівноваги ціна і кількість товару перебуватимуть доти, доки інші фактори залишатимуться без змін.
Ціну одиниці товару, за якою співпадають обсяг попиту з обсягом пропозиції називають ціною рівноваги чи ринкоочисною, це означає, що всі замовлення з боку покупців будуть задоволені.
При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва — мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини, і навпаки.
Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на попит, найголовнішими є економічні: ціна даного товару, ціни інших товарів, доходи покупців, смаки та уподобання покупців, очікування та кількість покупців тощо.
Якщо зафіксувати всі фактори, крім ціни нашого товару, на незмінному рівні, тобто тимчасово виключити дію інших факторів, то матимемо залежність, що називають функцією попиту від ціни. Записати це можна так:
Qd = f(p),
де Qd — обсяг попиту, кількість певного товару, що його готові придбати покупці за певну ціну; р — ціна цього товару. Чим вища ціна на товар, тим менша величина попиту, і, навпаки, чим менша ціна, тим більша величина попиту. Цю залежність називають законом попиту. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої попиту (на мал. 1 крива D).
При зниженні ціни товару від 5 до 2 грн., обсяг попиту зріс від 2 до 4 одиниць.
Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.
Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо.
Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:
Qs= f (p),
де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.
Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 2.
При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару.
Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.
Графічне зображення ринкової рівноваги зображено на мал. 3. Е — точка рівноваги, Ро — рівноважна ціна, Qo — рівноважна кількість продукції.
В умовах, коли обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції, ринкова ціна збігається з рівноважною. Коли попит зростає (зменшується) при незмінній пропозиції, ціни на даний товар зростають (зменшуються). Коли ж пропозиція зростає (зменшується) при незмінному попиті, ціни на товар зменшуються (зростають).
Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, пропозиція перевищує попит, і виникає надлишок продукту. Коли ж ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит товару.
4. Зміна рівноважних цін та обсягів продукції як наслідок зміни ринкових умов (попиту або пропозиції)
Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну (рис. 1). Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.
Але рівновага може змінитися під впливом будь-якої з нецінових детермінант. Точка рівноваги переміщується в нове положення і не повертається назад, ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних цін і обсягу (рис.2). Якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) лише попит, то рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції зростуть (скоротяться); якщо зростає (скорочується) лише пропонування, то рівноважна ціна зменшиться (збільшиться), а рівноважний обсяг зросте (скоротиться), Якщо одночасно зростають (скорочуються) і попит, і пропонування, рівноважний обсяг продукції зросте (скоротиться), але вплив на рівноважну ціну є невизначеним, він залежить від ступеня взаємних змін попиту та пропонування. Рівноважна ціна зменшиться, якщо попит зросте в меншій мірі, ніж пропонування, і зросте, якщо попит зростає в більшій мірі, ніж пропонування.
Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію. Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропонування, крива пропонування зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропонування залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.
5. Еластичність попиту та пропозиції: поняття, методи обчислення, практичне застосування
Еластичний попит (Ed>1). Якщо попит еластичний, зменшення ціни призведе до збільшення загального виторгу. Тому що навіть при меншій ціні, що сплачується за одиницю продукції, приріст продажів буде достатнім для компенсації втрат від зниження ціни. Вірно й обернене: при еластичному попиті збільшення ціни призведе до зменшення загального виторгу.Якщо попит еластичний, то зміна ціни викликає зміну загального виторгу в протилежному напрямку.
Якщо невеликі зміни в ціні призводять до значних змін у кількості продукції що купується, то такий попит називають
Нееластичний попит (Ed<1). Якщо попит нееластичний, зменшення ціни призведе до зменшення загального виторгу. Розширення продажів є недостатнім для компенсації зниження виторгу з одиниці продукції і в результаті загальний виторг зменшується. Обернене твердження теж вірно: якщо попит нееластичний, збільшення ціни викликає зміну загального виторгу в тому ж напрямку.Якщо попит нееластичний, то зміна ціни змінює загальний виторг в томуж напрямку.
Якщо істотна зміна в ціні веде до невеликої зміни в кількості покупок, то такий попит відносно нееластичний або просто нееластичний.
Еластичність змінюється в залежності від обраного цінового інтервалу. Для кривих попиту звичайно еластичністі надається більшого значення у верхньому лівому куті графіка в порівнянні з правим нижнім. Це арифметична властивість одиниць виміру еластичності і пов'язано з початковою кількістю і ціною, від яких ведеться відлік.Більша зміна в кількості продукції, поділена на меншу зміну ціні, дає в результаті еластичний попит. Стосовно до правої нижньої ділянки кривої попиту справедливим буде обернене твердження. Тоді процентна зміна кількості продукції буде, як правило, невеликою, оскільки велика початкова кількість, від якого ведеться відлік процентної зміни. Менша зміна кількості, поділена на більшу зміна ціни, дає в результаті нееластичний попит.
6. Кардиналістський підхід до аналізу корисності. Максимізація корисності споживачем
Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.
Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.
Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.
7. Рівновага споживача з ординалістських позицій. Рівняння споживчого вибору
За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.
Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 1. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є, яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці.
Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності.
Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня.
8. Оптимум споживача
Споживач ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.
Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.
Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.
Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.
Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального набору благ:
— доход має бути витрачений на споживання без залишку;
— гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін.
Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо.
9. Виробнича функція та її властивості, види виробничих функцій
Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
Q = f (L, K, M).
Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то DQ à 0.
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше — капітал).
Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва.
10. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Криві витрат та їх взаємозв'язок
Витрати, які фірма здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані з можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Інші ресурси вимагають значно більшого часу для їх зміни. Так, потужність обробного підприємства, тобто його площі, кількість машин і обладнання може бути змінена впродовж тривалого терміну. Саме за цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий і довгостроковий.
Короткостроковий період — це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші — фіксовані.
У короткостроковому періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді підрозділяються на постійні і перемінні.
Постійні витрати TFC — це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не робить. На графіку постійні витрати зображуються горизонтальною лінією, розташованої паралельно осі абсцис (мал. 1). До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і устаткування.
Перемінні витрати TVC — це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг, що відповідають соціальні відрахування і т.п. З мал. 1 видно, що перемінні витрати збільшуються в міру росту випуску продукції. Однак тут просліджується одна закономірність: спочатку ріст перемінних витрат у розрахунку на одиницю приросту продукції йде уповільненими темпами ( до четвертої одиниці продукції за графіком мал. 1), потім вони ростуть усі зростаючими темпами. Тут починає позначатися закон убутної віддачі.
Сума постійних і перемінних витрат при кожнім даному обсязі виробництва утворить загальні витрати TC. З графіка видно, що для одержання кривої загальних витрат суму постійних витрат TFC необхідно додати до суми перемінних витрат TVC (мал. 1).
Для підприємця становить інтерес не тільки загальна сума витрат вироблених їм чи товарів послуг, але і середні витрати, тобто витрати фірми на одиницю виробленої продукції. При визначенні чи прибутковості збитковості виробництва середні витрати порівнюються з ціною.
Середні витрати підрозділяються на середні постійні, середні перемінні і середні загальні.
Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина — постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина в
Якщо існує безліч комбінацій застосування названих факторів для досягнення визначеного обсягу виробництва, то неминуче виникає питання: яка комбінація з їхньої безлічі буде самої оптимальний, тобто що дозволяє досягти заданого обсягу випуску з мінімальними витратами? Тому що використовувані фактори підприємець купує на ринку, то при виборі варіанта їхнього сполучення він повинний враховувати їхні ринкові ціни.
Припустимо, що фірма використовує два перемінних фактори — праця і капітал. Ціна одиниці праці PL складає 2 грошові одиниці, ціна одиниці капіталу PK — 3 грошові одиниці. Заданий обсяг випуску досягається шляхом застосування таких комбінацій виробничих факторів, як 7L і 1K, 3L і 2K, 2L і 3K, 1L і 7K. На підставі приведених даних побудуємо ізокванту випуску X одиниць продукції (мал. 1).
З мал. 2 видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства (третій варіант). Подальше нарощування обсягів виробництва буде супроводжуватися підвищенням довгострокових середніх загальних витрат.
Період, протягом якого фірма може змінити кількість не тільки змінних, але й постійних факторів, називається довгостроковим періодом ії діяльності. Якщо у межах короткострокового періоду зміни у виробничому апараті фірми не можуть бути проведені, то у довгостроковому періоді змінюються виробничі потужності й адекватно цьому — кількість робітників. Можна зробити висновок, що всі витрати в умовах довгострокового періоду як змінні. Звідси у довгостроковому періоді середніх постійних витрат АFС не існує. Середні змінні витрати АVС дорівнюють середнім загальним витратам, тобто АVС = АТС. Тому у довгостроковому періоді використовується єдине поняття — середні витрати АТС.
При розширенні фірми відбувається зміна валових витрат. Як і в короткостроковому періоді, вони спочатку будуть скорочуватися за рахунок ефекту масштабу, але після досягнення мінімуму почнуть збільшуватися. На графіку (рис. 3) координати А1 В1; А2 Е2 і наступні виражають величини валових витрат при зростанні виробничих потужностей фірми. Можна бачити, що вони мінімальні у 3-му варіанті, а потім починають зростати.
Реальна динаміка валових витрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражена кривою В1 В2 В3 В4 В5, яка відображає ламану криву, кожний із елементів якої відповідає певному етапу зростання потужностей фірми. Разом із тим, дана крива — крива вибору фірми. Змінилася ситуація на ринку — необхідно приймати нове рішення: збільшувати чи скорочувати потужності.
У реальному житті для більшості видів виробництва можливості вибору розмірів підприємства значно ширші, ніж це відображено на рис.2.16 Фактично, в багатьох галузях кількість можливих розмірів підприємства зовсім не обмежена. А це означає, що найменші зміни обсягу випущеної продукції (обсягу продажу) з часом підштовхують до відповідних змін розмірів підприємства.
12. Ефект масштабу виробництва, його види. Мінімально ефективний масштаб виробництва, розмір фірми та структура галузі
Ефект масштабу показує співвідношення між зміною обсягів ресурсів, що використовуються у виробництві, і зміною виробничих результатів. Характерний приклад його дії — економія на масовому виробництві. За інших однакових умов, що більші масштаби виробництва, то нижчі середні витрати, отже, співвідношення між витратами і випуском збільшується. Тобто виявляється позитивний вплив збільшення одиничних потужностей (наприклад, на хімічних виробництвах або електростанціях), можливість застосування автоматизації виробничих процесів та інших факторів, які впливають на співвідношення між постійною і змінною частками у витратах виробництва (змінні витрати збільшуються у разі зростання обсягів виробництва, а постійні не змінюються). Закон віддачі від масштабу визначає, як зміниться обсяг випуску продукції у разі збільшення використання факторів виробництва (ресурсів). Розрізняють постійну, зростаючу і спадну віддачу від масштабу виробництва.
За постійної віддачі довгострокові середні витрати залишаються незмінними у разі збільшення обсягів випуску продукції. Зростаюча віддача від масштабу виробництва характеризується зменшенням довгострокових середніх витрат у разі збільшення обсягу випуску продукції. Спадна віддача має місце тоді, коли довгострокові середні витрати зростають із зростанням обсягу випуску продукції, що пов'язано з проблемами координації дій та управління складними виробничими комплексами.
Оскільки ефект масштабу виражається у зміні витрат виробництва на одиницю продукції, його називають ефектом економії від масштабу виробництва і виокремлюють два типи такої економії: внутрішню і зовнішню. Внутрішня економія пов'язана з тим, що продукція підприємства стає дешевшою внаслідок розширення його діяльності. На основі такої економії підприємство, знижуючи свої витрати до мінімальних, досягає оптимальних для нього розмірів і в тому числі оптимізує масштаби своєї діяльності. У разі досягнення такого результату підприємство припиняє подальше розширення виробництва. Зовнішня економія від масштабу виробництва пов'язана з розміщенням ресурсів в економіці. Джерелом такої економії є комплексний розвиток усього регіону, в якому функціонує підприємство. Ця економія виражається у зменшенні не лише загальних, а й середніх витрат підприємства у результаті зменшення витрат на підготовку або наймання робочої сили, на транспортування або зв'язок, отримання інформації тощо. Зовнішня економія від масштабів виробництва є основою для оптимізації розмірів усього ділового центру, в якому розміщено підприємство.
13. Оптимум (рівновага) виробника (мінімізація витрат виробником). Підходи до визначення (правило найменших витрат, графічна модель через ізокости та ізокванти)
Оптимум (рівновага) виробника — стан, коли виробник намагається досягти такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.
Рівновага виробника ‑стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 1). З мал. 1 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q1). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q2, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 1 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.
Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 2, за початкової ізокости E1фірма мінімізує свої витрати в точці A1, застосовуючи K1одиниць капіталу і L1одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.
Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E2. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A2, застосовуючи K2одиниць капіталу і L2одиниць праці.
Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.
14. Прибуток. Умови максимізації прибутку фірмою, мінімізації збитків. Рівновага фірми
Бухгалтерський прибуток — це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний, на величину неявних витрат.
Економічний прибуток — це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на цій фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток виступає критерієм ефективного використання наявних ресурсів. Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний виторг фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим на виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.
Нормальний прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Вона дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності.
За всіх типів ринкових структур фірма буде максимізувати розмір свого прибутку встановлюючи такий обсяг виробництва, за якого граничний доход буде дорівнювати граничним витратам: MR=МС. За умов недосконалої конкуренції фірма може впливати на розмір свого прибутку використовуючи методи нецінової конкуренції – рекламу, стимулювання збуту і т.п. За умов монополії, фірма може збільшувати свій прибуток здійснюючи політику цінової дискримінації – тобто один і той же товар за різними цінами при рівних витратах на його виробництво.
Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків. Фірма, яка працює на ринку досконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді. Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовим витратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положення беззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків.
15. Ринок досконалої конкуренції. Стратегія поведінки фірми за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку
Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є наступні положення: на ринку присутній одночасно безліч фірм, кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції; продукція є однорідною, входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів; покупці і продавці мають рівний доступ до інформації. Під «легкістю входу» розуміється той факт, що фірми, що ще тільки розпочинають виробництво продукції, можуть робити це в рівних умовах із вже існуючими фірмами з погляду на ціни, що вони мусять платити за ті чи інші види ресурсів, доступу до державних ліцензій і т.п. Під «легкістю» виходу, мається на увазі те, що фірми, не стикаються з юридичними бар'єрами, якщо вони захочуть залишити ринок, і завжди можуть знайти покупця на засоби виробництва. Під «рівним доступом до інформації» мається на увазі, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни на товари і про ціни на усі види витрат, які необхідні для їхнього виробництва.
Теорії, що розглядаються в цій і наступних главах, виходять з припущення, що поза залежністю від ринкової структури метою усіх фірм є максимізація прибутку. Це означає, що розбіжності, в конкретних варіантах вибору фірм в умовах різних ринкових структур, пов'язано з розбіжностями в системах обмежень, з якими стикаються фірми.
Загальні обмеження, що не залежать від того на якому ринку функціонує фірма пов'язані з:
· Витратами;
· Попитом.
Для досконало конкурентної фірми, вводяться три специфічних припущення, що стосуються витрат:
1. Усі фірми мають доступ до однакової технології і знають, де їм варто купувати необхідні види ресурсів (витрат) за однаковими цінами. Ці умови зв'язані з однорідністю продукції, що випускається, і рівним доступом до інформації, якою користуються усі фірми. У результаті криві довгострокових і короткострокових витрат ідентичні у всіх фірм.
2. Резерви економії, обумовлені збільшенням масштабів виробництва, вичерпуються при досить малих обсягах випуску продукції в порівнянні з тим же обсягом попиту, що пропонується ринком при можливому рівні цін. Тому ринок створює простір для багатьох фірм , які здійснюють виробництво з мінімальними довгостроковими витратами. Без такого припущення неможливе ринкове співіснування великої кількості дрібних фірм, кожна з яких займає невелику частину ринку, в порівнянні з розмірами ринку.
3. Всі витрати можна компенсувати. Фірми, що залишають ринок, можуть покрити усі свої імпліцитні та постійні витрати шляхом продажу власних підприємств і устаткування іншим фірмам. Це припущення – частина умови, що забезпечує вільний вхід і вихід на ринок.
Існує також обмеження, яке пов'язане з попитом і впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку:
Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, тому що всі фірми однієї галузі, мають невеликі розміри і випускають однорідну (стандартизовану) продукцію. Тому кожна з них повинна керуватися ринковою ціною (бути «прайс-тейкером»).
Це означає, що ціна, за якою кожна фірма продає свою продукцію, визначається силами, що непідвласні їй. Мова йде про умови попиту та пропозиції на ринку в цілому. Умови попиту при досконалій конкуренції, як для всього ринку, так і для окремої фірми наведені на мал. 1.
Розглядаючи ринок досконалої конкуренції в цілому як галузь, слід зазначити, що рівноважна ціна й обсяг на цьому ринку формуються на основі сукупного попиту та сукупної пропозиції. Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитися від рівноважної ціни – вона перебуває під владою ринку. Це краще видно тоді, коли мова йде про спробу окремої фірми підвищити ціну. Так як на ринку присутні інші фірми, які пропонують абсолютно ідентичну продукцію, що однаково доступна покупцям, тому зрозуміло, що вони не будуть платити більше за те, що можна купити за меншою ціною.
Отже, конкурентна фірма може продати певний обсяг своєї продукції за ціною ринкової рівноваги PE , іншими словами, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми – постійна для різних обсягів випуску Q . Тобто попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що відповідає ціні.
16.Ринок чистої монополії. Оптимальна стратегія підприємства-монополіста. Монопольна влада
Ринки, на яких продавці або покупці враховують свою здатність впливати на ринкову ціну, є ринками недосконалої конкуренції або неповністю конкурентними. Монополія є крайньою формою недосконалої конкуренції, тому після чистої конкуренції корисно розглядати чисту монополію, щоб порівнювати з нею інші типи ринкових структур (олігополію та монополістичну конкуренцію).
Монополія характеризується наявністю одного-єдиного продавця конкретного товару або виду послуг на ринку, а також неможливістю вступу на ринок інших фірм. Прикладом монополії може бути "Поларойд" (миттєве фото) або єдиний гастрономічний магазин у невеликому поселенні. Місцевий телефонний зв'язок і енергопостачання забезпечується монопольно, але ціни, що встановлюються цими продавцями, регулюються державними установами.
У реальному житті монополія — це завжди питання міри (влади над ринком). Справжній монополіст не має суперників, яких можна було б ідентифікувати. В суспільних науках є багато різноманітних тлумачень монополії: економічне, організаційне, правове тощо. Економічна теорія розглядає монополію в економічному контексті, тобто в повновладді ринку. Розміри підприємства, тип товару або послуги в даному випадку — неважливо.
Монополія не претендує на мінімізацію середніх сукупних витрат, у цьому випадку економічно вона менш ефективна, ніж досконала конкуренція.
Поліпшує або погіршує монополія добробут суспільства в цілому?
Відповісти на це питання можна лише зіставивши надлишки споживачів і виробників при вільній конкуренції і при монополізованому ринку.
На конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам. Ціна Pc і обсяг продукту Qc знаходяться на перетинанні кривої середнього доходу і кривій граничних витрат. Подивимося, як зміниться надлишок, якщо з рівноважні ціни Pc і обсягу Qс перемістимося до монопольної ціни Pm і обсязі Qm.
В умовах монополії , якщо ціна вище, то покупці придбають менше продукту. Ті покупці, що придбали товар по більш високій ціні , втрачають частину надлишку. (трапеція А). А покупці які не можуть придбати товар за ціною Рм, але придбали б його за ціною Рс теж утрачають надлишок . (трикутник B).Відповідно, загальна втрата споживчого надлишку дорівнює А + В . У той же час виробник використовує (трикутник А) але втрачає частину надлишку С. ( партія товарів яка могла б бути реалізована за ціною Рс.
Отже : загальний прибуток виробника : А — С.
Віднімаємо втрату споживчого надлишку і знаходимо чисті збитки = У +С.
Це повні чисті збитки від монопольної влади.
Загальні чисті збитки — це суспільні витрати неефективності через більш низький обсяг виробництва при монополії в порівнянні з досконалою конкуренцією.
17. Монополістична конкуренція: сутність, особливості, умови рівноваги фірми
Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств.
Серед основних ознак монополістичної конкуренції, варто виділити наступні:
Кожна окрема фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку, тому має обмежений контроль над ринковою ціною.
Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна бути:
— не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;
— не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;
— досить значним, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва і штучного підвищення цін;
— достатнім, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.
Вступ на ринок монополістичної конкуренції і вихід з нього є відносно легким. Новим фірмам нескладно ввійти в галузь зі своїми фірмовими марками, а існуючим так само неважко вийти, якщо їхні товари з якоїсь причини втратили стабільний попит споживачів. Але, на відміну від ринку чистої конкуренції, на цьому ринку існують певні фінансові та інші бар'єри, пов'язані з вимогою випускати товар, відмінний від товару конкурента, і необхідністю виділяти кошти на рекламу свого продукту. На ринку монополістичної конкуренції фірми також намагаються захистити свій товар від копіювання його конкурентом за допомогою придбання патенту й авторських прав на своє фабричне клеймо і торгові знаки.
Об'єднання монополістичних і конкурентних аспектів визначає своєрідність ринкової стратегії фірми, що, як монополіст, намагається самостійно встановлювати ціну на свій товар, але, зустрічаючись зі спадною кривою попиту, змушена діяти в межах існуючих об'єктивних ринкових законів, а як конкурентна фірма – допускає розподіл ринку між багатьма порівняно невеликими підприємствами.
На відміну від досконало-конкурентної фірми, крива попиту якої абсолютно еластична і паралельна осі абсцис, при монополістичній конкуренції крива попиту має невеликий негативний нахил (мал.1). Це означає, що крива попиту менш еластична, ніж у досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж у монополії. Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить як від числа конкурентів, так і від глибини диференціації продукту (послуг).
Таким чином, диференціація продукту відбивається в диференціації ціни. Споживач, що звик до споживання того чи іншого чи товару послуги, не відразу відмовиться від його придбання навіть при невеликому зростанні ціни. „Зрадить” фірмі лише найбільш розважливий і меркантильний покупець.
Негативний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної конкуренції виробляється менше продукту.
18. Особливості поведінки олігополістів на ринку. Олігополістична взаємодія
Олігополія – церинкова структура, за якої в реалізації якого-небудь товару домінують дуже небагато продавців, а поява нових ускладнена або неможлива. Продукція на олігополістичному ринку може бути і диференційованою, і стандартизованою. Головне значення має те, що декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію.
Олігополію характеризують такі ознаки:
– в галузі знаходиться декілька конкуруючих фірм, через що її не можна віднести до чистої монополії;
– крива попиту кожної фірми має спадний характер, тому галузь не можна вважати досконалою конкуренцією;
– в галузі знаходиться хоча б одна велика фірма, яка вважає, що її дії не залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів, отже ця ринкова структура відрізняється від монополістичної конкуренції.
Визначальною властивістю олігополії є те, що дії одного виробника безпосередньо впливають на дії іншого. Рішення, яке приймає олігополіст, має врахувати те, якою буде реакція інших олігополістів на прийняте рішення.
Прогнозування(передбачення) відповідної реакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються в олігополії, тому що на зміну тактики одного підприємства буде дуже швидка і цілеспрямована реакція з боку конкурента.
Вхід на олігополістичний ринок є складним. Стратегія обмеження доступу на ринок досягається різними способами: ціновими війнами, рекламою, стратегією інвестування, створенням торгової марки.
Тільки для олігополії характерним є явище, відоме під назвою цінових війн, коли на зниження ціни одним із конкурентів, інші разом здійснюють ще більше зниження ціни, щоб покарати порушника. В відповідь на це може слідувати реакція ще більшого зниження ціни з боку першого олігополіста. Таких знижень може бути декілька.
Внаслідок таких дій більш слабкіші в економічному плані виробники розоряються. Межею зниження ціни в олігополії є ціна конкурентного ринку.
Олігополія єнайбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою структурою.
З однієї сторони, олігополісти прагнуть об’єднатися, узгодити свої дії і виступати, як монополія, одержуючи при цьому певну долю монопольного прибутку. В цьому плані між олігополістами можуть бути явні і неявні змови.
19. Попит на фактори виробництва, його похідний характер. Правило використання ресурсів
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.
Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.
Структура ринку повного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.
20. Ринок праці. Обґрунтування рішення про найм, попит на працю
Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об’єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.
Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці – здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входження та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку.
Існує два поняття попиту на працю. Вузьке поняття виражається лише вільними робочими місцями. Саме таке воно найчастіше присутнє в різних заходах щодо регулювання зайнятості. У широкому понятті попит на працю — вся кількість робочих місць, як вільних, так і зайнятих. Воно випливає з поняття «сукупний попит». Це поняття необхідне під час прогнозування розвитку процесів на ринку праці головним чином на макроекономічному рівні.
Попит на працю може бути індивідуальним і сукупним.
Індивідуальний попит на працю — це платоспроможний попит конкретної організації на робочу силу певної якості. Наприклад, попит на водіїв вантажних автомобілів, вальцівників прокатних станів, програмістів, на бухгалтерів і т.п. Такий попит на робочу силу визначає професійно-кваліфікаційний підхід до сегментації ринку праці.
Особливість індивідуального попиту на робочу силу полягає в тому, що його можна арифметично зіставити з відповідною пропозицією. Скажімо, автобазі потрібно додатково 30 водіїв на вантажні автомобілі, а в даному районі свою працю пропонують 50 водіїв. Тут попит покривається пропозицією. Або навпаки, таких водіїв менше 30 і в цьому разі попит на індивідуальну робочу силу не задовольняється.
Сукупний попит на робочу силу — це загальна кількість робітників, службовців і спеціалістів різних професій і спеціальностей, які в даний період потрібні на вільні робочі місця і вакансії. У такому випадку просте арифметичне зіставлення кількості вільних робочих місць і вакансій із загальною кількістю незайнятих буде помилковим тому, що на окремі вакансії можуть бути зайві претенденти, а на інші, навпаки, їх може не вистачити в даному районі, місті, області. Тобто розбіжності в структурі та якості пропонованої робочої сили і структурі вільних робочих місць та вакансій у практичній діяльності неминучі. Потрібно не загалом, а лише по кожній професії знати трудоресурсну ситуацію. Саме тому і необхідно приймати запобіжні заходи щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, щоб зробити ринок праці гнучким і запобігти розширенню безробіття з цієї причини.
Знаючи, які існують фактори і як вони впливають на попит робочої сили, держава може використовувати різні механізми їх регулювання. Розглянемо дані фактори. Передусім — це заробітна плата, про яку вже йшлося. Як ми знаємо, наймачеві робоча сила потрібна не сама по собі, а для виробництва певних товарів і послуг. А тому попит на працю визначається попитом на товари і послуги. Це — другий фактор впливу на попит робочої сили. Але оскільки праця — не єдиний ресурс виробництва, то попит на неї залежить також від стану ринку капіталу і технології виробництва, які також є факторами впливу на попит на працю.
Таким чином, попит на робочу силу на конкретному ринку праці залежить від економічної кон'юнктури, співвідношення затрат на оплату праці й капіталу та розвитку технології.
21. Конкурентний та монопсонічний ринок праці
Ринок праці – це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару "робоча сила". Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.
На конкурентному ринку праці великому числу конкуруючих фірм, що купують конкретні види праці, протистоять робітники, які мають однакову кваліфікацію і пропонують свої послуги незалежно один від одного. Якщо вони не об'єднані в профспілки, то кожен робітник конкурує з іншими робітниками за вільні робочі місця, які є в наявності у кожний даний період часу. При цьому конкретний індивід суб'єктивно визначає для себе, скільки часу він буде працювати. З цих індивідуальних рішень складається зрештою обсяг пропонування праці в економіці.
Власне рівень ставки заробітної плати мікроекономічна теорія пояснює за допомогою концепції альтернативної вартості. Вважають, що ставка зарплати відображає вартість втрачених можливостей для робітників. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Закріпившись на певному місці, він втрачає можливість використати свій час на іншій роботі, де він мав би найвищу продуктивність праці, або для роботи у домашньому господарстві, або для відпочинку. Щоб утримати робітника на даному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши такий рівень заробітної плати, який він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї робочої сили. Отже, ставка зарплати відображає продуктивність праці.
В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не мають контролю над існуючим у даний період рівнем заробітної плати і обсягом зайнятості, тобто вони не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Рівноважна ставка зарплати встановлюється в кожний момент внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю і сукупного пропонування праці.
Недосконало конкурентні структури, які виникають на ринку праці, надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації:
· покупцем є монопсоніст або олігопсоніст на ринку праці;
· продавцем є монополіст на ринку праці;
· двостороння монополія: монополіст – продавець зустрічається з покупцем – монопсоністом.
Монопсонія на ринку праці виникає, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в регіоні. Бувають такі конкретні види праці, які можуть бути застосовані лише у вузьких сферах виробництва, наприклад, ливарники, текстильники і т.п. Робітники таких професій мають відносно обмежену мобільність. Якби вони вирішили змінити місце роботи, їм довелося б набувати новий фах. Крім того, певні види праці мають географічну обмеженість, вони пов'язані з певними кліматичними умовами або сировинною базою. Повна монопсонічна влада виникає також, коли економіка невеликих міст і селищ сформована навколо однієї великої за масштабами виробництва фірми, яка, наприклад, добуває певний вид корисних копалин або переробляє сільськогосподарську сировину даної кліматичної зони.
Коли ринок праці монопсонічний, і на такому ринку сформувалась сильна профспілка, то виникає двостороння монополія. Профспілка, яка конт-олює пропонування праці й може впливати на ставки зарплати, виступає як мо-но-польний продавець. Вона протистоїть монопсонічному наймачу праці, який також може впливати на ставки зарплати через зміну зайнятості. В такому ви-падку представники профспілки ведуть переговори з представниками фірми – мо-но-псоніста або кількома крупними олігопсоністами відносно колективного договору.
22. Попит на капітал та його пропозиція. Дисконтування та інвестиційні рішення
Під капіталом на ринку чинників виробництва розуміють фізичний капітал — використовувані у сфері виробництва будинки, споруди, машини, устаткування, запаси матеріальних цінностей у їх вартісному вираженні, тобто те, що називається виробничими фондами. Тому попит на капітал на ринку чинників — це попит фірм і підприємств на фізичний капітал, на засоби виробництва, що їх хочуть придбати ці фірми і підприємства, щоб збільшити свої прибутки. За причинами виникнення попит на капітал — це породжений попит на чинник-капітал, що дає можливість за фіксованих обсягів інших чинників збільшити обсяги виробництва товарів. За натурально-речовим втіленням — це попит на фізичний капітал, що дає можливість фірмам і підприємствам реалізувати власні інвестиційні проекти. За формою пред'явлення — це попит на інвестиційні фонди, що забезпечують вкладення необхідних фінансових коштів у інвестиційні проекти фірм і підприємств. Попит на капітал тільки виражається у вигляді попиту на фінансові кошти для придбання необхідних виробничих фондів. Це не попит на гроші як такі.
Економічним суб'єктом, для якого інтерес становлять гроші, є господарські об'єкти. Причина виникнення попиту на гроші полягає в потребі обслуговування поточних операцій господарських об'єктів.
Суб'єктом, що пред'являє попит на виробничий капітал, є бізнес, а причиною виникнення — необхідність залучення фінансових коштів для реалізації інвестиційних проектів. Економічний зміст обсягу попиту на гроші та капітал різний незважаючи на одну одиницю вимірювання. Обсяг попиту на гроші — це потрібний для підтримання обігу запас грошей, а обсяг попиту на капітал — це сума грошей, необхідна для придбання виробничих фондів. Ціною капіталу в цьому разі є розмір віддачі з одиниці капіталу, що його бізнес згодний платити за наданий капітал. У практичному аспекті попит на капітал — це попит фірми або підприємства, які максимізують прибуток, на інвестиційні фонди, надані господарськими об'єктами з власних заощаджень за певний відсоток. Джерелом прибутку бізнесу з капіталу є віддача, джерелом прибутку господарських об'єктів з капіталу — виплачуваний відсоток. Послідовні короткострокові інвестиції (річні) сприяють збільшенню загального капіталу бізнесу в довгостроковому аспекті. Визначальним чинником виникнення довгострокового попиту на капітал є довгострокова поведінка підприємств, що прагнуть одержати стабільний потік прибутків. Між коротко- та довгостроковим попитом підприємств на капітал такі самі відмінності, як між коротко- та довгостроковою пропозицією товару підприємствами. Обидва типи попиту на капітал залежать від поведінки фірм і підприємств відповідно у коротко- та довгостроковому періоді.
Короткостроковий попит на капітал виникає при переході підприємства від одного варіанта потужностей до іншого за рахунок інвестування капіталовкладень у виробничі фонди. Довгостроковий попит породжується загальною тенденцією зміни виробничих потужностей з метою одержання прибутку.
По суті, короткостроковий попит — це потреба в додаткових вкладеннях, у прирості капіталу за рахунок інвестицій, а довгостроковий — це попит на загальний обсяг виробничого капіталу для одержання прибутку.
Таким чином, взаємодія попиту на капітал з пропозицією капіталу відтворює в довгостроковому аспекті механізми, що діють на ринку чинника капіталу. Водночас взаємодія попиту на інвестиції з пропозицією інвестиційних фондів у короткостроковому періоді відтворює механізми ринку кредитів. Ринок інвестиційних фондів — це спосіб існування ринку капіталу.
Розглянутий процес відбиває лише загальний напрям, загальну схему формування капіталу. Відповідно до цієї схеми ринковий відсоток має зменшуватись із збільшенням капіталу. Однак в економіці України цього не відбувається. У реальних умовах під впливом науково-технічного прогресу у зв’язку з появою нової техніки і технологій, виникненням нових видів споживчих продуктів і послуг попит на капітал зростає в часі — крива попиту в кожному короткостроковому періоді зміщується вправо вгору. У результаті ринковий відсоток не тільки не зменшується, а найчастіше збільшується.
Список використаної літератури
1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.
3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с
4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.
5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.
6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.