Мікроекономіка

- Мікроекономіка -

Arial

-A A A+

1. Ринкова рівновага, врівноважена ціна, дефіцит і надлишок товару на ринку.

2. Мінімалізм витрат: підходи у дослідженні витрат виробництва та кваліфікації.

Список використаної літератури.

1. Ринкова рівновага, врівноважена ціна, дефіцит і надлишок товару на ринку

Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.

В умовах, коли обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції, ринкова ціна збігається з рівноважною. Коли попит зростає (зменшується) при незмінній пропозиції, ціни на даний товар зростають (зменшуються). Коли ж пропозиція зростає (зменшується) при незмінному попиті, ціни на товар зменшуються (зростають).

Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, пропозиція перевищує попит, і виникає надлишок продукту. Коли ж ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит товару.

Вища ціна спонукатиме виробників збільшувати обсяги виробництва. Більша ж пропозиція створить проблему, як реалізувати свій товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну. Дефіцит також створить проблему, як придбати товар. Споживачі, конкуруючи між собою, почнуть пропонувати вишу ціну.

Механізм ринкової конкурентної ціни є тим реальним інструментом, що, незважаючи на можливі відхилення, повертає ціну до такого рівня, який врівноважує попит і пропозицію, а отже, узгоджує інтереси виробників і споживачів.

Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів, є засобом саморегулювання відносин покупців і продавців[6, c.314-316].

Ринкова економіка в умовах вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі зміни співвідношення попиту і пропозиції здатна уникнути хаотичного розвитку і досягти загальної рівноваги.

Хоча в ринковій економіці можливі певні прорахунки, але ціна на кожний товар встановлюється на основі рівноваги між попитом і пропозицією (рис. 1).

Лінія 0Р відображує рух ціни, лінія 0Q—рух обсягу товарної продукції, крива D — попит, крива S — пропозицію. Ре — це рівноважна ціна, a Qе— обсяг продукції, що реалізується за рівноважними цінами.

Ціна рівноваги – це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають.

У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.

У кожний конкретний момент виникає певна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.

У разі встановлення такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного рівня.

Відомий французький економіст Л. Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноважної ціни (або ціни рівноваги).

Така ціна не впливає на зміну обсягів виробництва. Рівновага досягається в результаті діяльності всіх учасників ринку і сприяє забезпеченню максимально високого рівня задоволення потреб.

Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою.

Її умовою є:

QD=QS.

Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції.

Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну (рис. 2).

Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи[1, c. 49-52].

Рівноважна ціна — це така ціна на конкурентному ринку, за якої попит дорівнює пропозиції, відсутні товарний дефіцит і надлишок товарів і послуг.

Аналіз взаємодії попиту і пропозиції, особливостей наслідків конкуренції за фіксації цін, причин виникнення дефіциту дає змогу розкрити механізм ринкової рівноваги, а також дослідити ринковий критерій розподілу благ.

Координація дій у ринковому господарстві здійснюється за допомогою ціни. Це врівноважує ринки, а ціна, що врівноважує кількісні величини попиту і пропозиції, називається ціною рівноваги, або рівноважною ціною.

Зменшення пропозиції блага стосовно попиту зумовлює автоматичну ринкову реакцію зростання ціни. Вища ціна змушує покупців купувати блага менше, а виробників постачати блага більше, що спричиняє встановлення рівноваги величини попиту і величини пропозиції.

До такого ж наслідку призводить і зниження ціни як відхилення від рівноваги. Зниження ціни сигналізує, що благо стало менш рідкісним, тобто пропозиція перевищила попит і зумовлює збільшення величини попиту, але зменшення величини пропозиції, тобто їх рівновагу.

Конкуренція покупців є наслідком рідкісності благ, позбавитися її можна, лише усунувши рідкісність. Критерієм розподілу рідкісних благ в умовах ринку є готовність платити. Покупці намагаються дотримуватись цього критерію, створюючи конкуренцію між собою. Розподіл та споживання благ у суспільстві на основі готовності платити гроші є важливою мотивацією до праці та до заробляння грошей.

Якщо закон заважає функціонувати ціновому механізму, то використовуються інші негрошові критерії і механізми конкуренції між покупцями. Конкуренція підвищить їхні загальні витрати (грошові й негрошові) і буде збільшувати їх доти, доки величина попиту не зрівняється з величиною пропозиції.

Негрошовими витратами споживачів (або негрошовою складовою ціни) вважаються: стояння в черзі, давання чайових і хабарів, зниження споживання і зміна його структури, витрати часу на пошук товару тощо. Збільшення негрошових витрат покупців породжує змертвілі витрати, тобто витрати, що не приносять вигід і продавцю (наприклад, витрати на чекання в черзі)[6, c. 94-96].

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Поряд з такими категоріями, як товар і гроші ринковій економіці притаманні попит, пропозиція та їх рівновага.

Рішення (бажання) покупців придбати товар є попитом. Рішення (бажання) продавців продати товар називають пропозицією (або пропонуванням).

Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на попит, найголовнішими є економічні: ціна даного товару, ціни інших товарів, доходи покупців, смаки та уподобання покупців, очікування та кількість покупців тощо.

Якщо зафіксувати всі фактори, крім ціни нашого товару, на незмінному рівні, тобто тимчасово виключити дію інших факторів, то матимемо залежність, що називають функцією попиту від ціни. Записати це можна так:

Qd = f(p),

де Qd — обсяг попиту, кількість певного товару, що його готові придбати покупці за певну ціну; р — ціна цього товару. Чим вища ціна на товар, тим менша величина попиту, і, навпаки, чим менша ціна, тим більша величина попиту. Цю залежність називають законом попиту. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої попиту (на мал. 3 крива D).

При зниженні ціни товару від 5 до 2 грн, обсяг попиту зріс від 2 до 4 одиниць[1, c. 227-229].

Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.

Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо.

Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:

Qs= f (p),

де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.

Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 4.

При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару.

Графічне зображення ринкової рівноваги зображено на мал. 5. Е — точка рівноваги, Ро — рівноважна ціна, Qo — рівноважна кількість продукції.

2. Мінімалізм витрат: підходи у дослідженні витрат виробництва та кваліфікації

Витрати виробництва — це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва теперішньому) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Витрати на виробництво продукції є сумою частини ресурсів, використаних для виробництва цієї продукції. Вони можуть бути виражені як у натуральному, так і у вартісному вигляді. Якщо підходити до поняття витрат на основі вартісної оцінки, то витрати виражають частину вартості ресурсів, використаних в процесі одержання (виробництва) продукції. Для розуміння суті витрат важливо також зазначити, що вони завжди стосуються якоїсь роботи та її оцінки з позиції мети підприємства й обчислюються за певний розрахунковий період.

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів,

приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції[3, c. 84-86].

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

Суть функції формування витрат полягає у такому визначенні та поєднанні чинників впливу на них, які забезпечують оптимальне рішення відповідно до бізнесової мети, тобто, за яких певний обсяг продукції виготовляється з мінімальними витратами. Тому ця функція обумовлює два завдання: перше – з усіх можливих завжди знаходити таке поєднання чинників виробництва, яке забезпечує реалізацію виробничого результату з найменшими витратами; друге – формування таких внутрішньовиробничих вартісних оцінок чинників виробництва, які сприяють найкращому використанню обмежених ресурсів для досягнення мети підприємства, тобто – максимального прибутку.

Класифікація витрат не виконує лише формальної ролі, а є важливим інструментом для побудови системи управління витратами і створення відповідного механізму формування витрат та прийняття, на основі цього, оптимальних господарських рішень. Така класифікація необхідна для оцінки ступеня можливого впливу на ті чи інші витрати або ступеня впливу тих чи інших витрат на кінцеві результати діяльності підприємства. Основним недоліком всіх класифікацій витрат є їх різноманітність, оскільки кожен автор, справедливо визначаючи велику кількість класифікаційних ознак, пропонує практично таку ж кількість класифікацій витрат. Аналіз існуючих точок зору різних авторів дозволяє виділити наступні основні класифікаційні ознаки: ступінь однорідності витрат; статті калькуляції; спосіб віднесення на окремі види продукції; зв’язок з обсягом виробництва; періодичність здійснення; доцільність здійснення; місця формування та ін.

Найбільш суттєвими з них, і такими, що можуть мати практичне значення, є спосіб віднесення витрат на види продукції, зв’язок з обсягом виробництва, ступінь однорідності витрат та статті калькуляції. Інші класифікаційні ознаки не мають суттєвого значення ні для аналізу формування витрат, ні для розробки заходів щодо вдосконалення цього процесу.

Чинники, що впливають на величину витрат, повинні бути виявлені і систематизовані в залежності від того, чи випливають вони безпосередньо із процесу виробництва, чи вони пов’язані з іншою діяльністю підприємства, яка необхідна для виробництва продукції, стосуються вони кількісної чи вартісної компонент витрат. Водночас, слід з’ясувати, якою є взаємна залежність між чинниками, що формують вплив на величину витрат, наскільки тісним є цей взаємозв’язок. Це дозволить визначити існуючі можливості використання цих чинників для прийняття господарських економічно виважених рішень, тобто, встановити, чи можна вважати їх функціональними змінними, чи розглядати як незмінні дані. В процесі формування витрат виробництва потрібно також визначити ступені впливу на них різних чинників.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах[10, c. 75-77].

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні танеявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Підприємство, яке займається виробництвом продукції в процесі своєї діяльності повинно вміло управляти витратами. Оптимізувати витрати можливо при отриманні достатньої інформації про витрати виробництва, провівши детальний аналіз та знайшовши найбільш ефективні шляхи зниження витрат. Високі витрати виробництва гальмують розширення випуску товарів, оскільки зумовлені ними високі ціни обмежують купівельну спроможність споживачів і стримують розвиток виробництва. Формування ринкового середовища, зокрема умов для конкуренції виробників, сприятиме зниженню витрат, зростанню випуску товарів, зниженню цін на них[11, c. 115-117].

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.