Митні збори та податки: мета застосування, види, ефективність дії

- Податки, податкова система -

Arial

-A A A+

Вступ.

1.Мито і митні збори як засіб регулювання економіки.

1.1. Поняття та сутність митних зборів.

1.2. Порядок справляння мита, митних зборів, податку на додану вартість та акцизного збору.

1.3. Визначення податків та їх значення.

2. Особливості сплати митних зборів та податків.

2.1. Порядок сплати митних зборів.

2.2. Види та сплата податків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Митні податки — це непрямі податки, які нараховуються при переміщенні предметів та послуг через митний кордон: податок на додану вартість, акцизний збір, ввізне та вивізне мито. За формою взаємовідносин між платником і державою митні податки є непрямими, тобто вони справляються до бюджету держави за допомогою цінових механізмів, причому конкретні платники не завжди є їхніми носіями.

Досвід промислове розвинених країн свідчить, що на етапі трансформування економічних відносин домінує фіскальна функція митних податків.

В Україні у процесі становлення ринкової економіки митні податки виступають інструментом мобілізації валового внутрішнього продукту до Державного бюджету України. Відповідно до бюджетної класифікації України ввізне та вивізне мита є податками на зовнішню торгівлю, а податок на додану вартість і акцизний збір є внутрішніми податками. Така класифікація повністю відповідає положенням "Внутрішні податки або інші внутрішні збори будь-якого типу", в якій зазначається, що ті податки та збори, які застосовуються до вітчизняних товарів та до подібних імпортних товарів, стягуються або примусово стягуються у судовому порядку у випадку імпортованої продукції під час або в місці імпортування, повинні вважатися внутрішніми податками або зборами.

Митні податки в повному обсязі адмініструються Державною митною службою України, яка щоденно зараховує надходження на рахунок Головного управління Державного казначейства, згідно із класифікацією доходів і видатків Державного бюджету України.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що заплановані в законі про Державний бюджет України на поточний рік доходи будуть отримані в повному обсязі (інакше стає невизначеною вся фінансова діяльність держави). Вона забезпечується професійною та оперативною роботою Державної митної служби України.

Вищезазначені умови реалізуються завдяки ефективному державному регулюванню зовнішньоекономічної діяльності, існуванню необхідної бази нормативно-правових актів у галузі митної справи, а головне — обґрунтованому плануванню доходів Державного бюджету України від зовнішньоекономічної діяльності.

1. Мито і митні збори як засіб регулювання економіки

1.1. Поняття та сутність митних зборів

Мито і митні збори є основним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. В свою чергу основними елементами митного тарифу є мито, ставки мита, митна вартість товару, тарифні пільги (тарифні преференції, тарифні привілеї). Всі види платежів, які стягуються митними органами України при переміщенні через митний кордон товарів і транспортних засобів, а також в інших випадках, що встановлені митним законодавством України, називаються митними платежами.

Відповідно до чинного законодавства підставою для переміщення через митний кордон України товарів є сплата митних платежів, якщо вони стосуються даного товару відповідно до чинного законодавства України. В Україні застосовуються такі види мита:

1) ввізне (імпортне);

2) вивізне (експортне);

3) сезонне;

4) особливі види:

— спеціальне;

— антидемпінгове;

— компенсаційне[6, c. 121-122].

Митні платежі являють собою систему, яку можна поділити на дві групи:

1) основні — це обов'язкові платежі, які стягуються при переміщенні через митний кордон із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями. Ці платежі стягуються у більшості випадках, тому і мають таку назву. До таких платежів належать:

— мито;

— митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (за митне оформлення товарів, за перебування товарів та інших предметів під митним контролем);

— податки: податок на додану вартість, акцизний збір.

2) додаткові — це митні платежі за додатково надані митницею послуги чи дії (за зберігання товарів, плату за участь в митних аукціонах тощо). Такі платежі є зборами, які регулюють сплату при різних митних режимах. Особливості їх нарахування регулюються Державною митною службою України.

Митні збори — це збори, які стягуються понад мито за виконання обов'язків митних органів, а також за надання послуг в галузі митної справи. Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією, справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів за вантажною декларацією за винятком окремих випадків. Відповідно до Наказу Державної митної служби України «Про затвердження Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією» від 23 червня 1998 року № 363 збори за митне оформлення не справляються у випадках, коли:

— ввозяться в Україну предмети, призначені для офіційного

(службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних, міжурядових організацій та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами відповідно до міжнародних угод;

— вивозяться товари з митного ліцензійного складу за провізною відомістю без оформлення вантажної митної декларації;

— в інших випадках, передбачених митним законодавством[9, c. 45-46].

Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення. Митне оформлення товарів у повному обсязі та їх пропускання можуть здійснюватися лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органом у встановленому порядку відстрочки чи розстрочки їх сплати. Митниця має право надати відстрочку або розстрочку сплати митних зборів на термін, що не перевищує одного місяця, за наявності гарантії банку та заяви платника. У випадку затримання сплати нараховується пеня у розмірі 0,5% суми несплачених митних зборів за кожний день, включаючи день сплати. При цьому митниця інформує Державну митну службу України, митний комітет про факт порушення банком гарантійного зобов'язання щодо сплати митних зборів.

Митні збори сплачуються платниками (юридичними та фізичними особами, що здійснюють митне оформлення) у валюті України або в іноземній валюті першої групи Класифікатора валют Національного банку України згідно з чинним законодавством України про валютне регулювання.

Питання про вид валюти, в якій повинен сплачуватися митний збір за митне оформлення, чітко регламентовано Порядком справляння митних зборів, що нараховуються за вантажною декларацією. Згідно з ним у національній валюті України митні збори сплачуються:

— суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами або такими, що не мають статусу юридичної особи) та іншими організаціями за місцезнаходженням на території України які створені і діють відповідно до законодавства України;

— філіями, представництвами іноземних фірм, іноземними авіакомпаніями, міжнародними організаціями з місцезнаходженням на території України, що провадять свою діяльність на підставі законів України;

— дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;

— філіями та представництвами підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

— фізичними особами з місцем постійного проживання на території України[8, c. 248-249].

1.2. Порядок справляння мита, митних зборів, податку на додану вартість та акцизного збору

Методика нарахування мита і митних зборів ґрунтується на Законі України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (1996 p.), постанові Кабміну «Про мінімальну митну вартість імпортних автомобілів та шин до них» від 24 жовтня 1996 р. та постанові Кабміну № 64 від 27 січня 1997 р.

Усі автомобілі поділено на 2 категорії:

♦ безакцизні — це вантажні автомобілі, мікроавтобуси вантажного використання, пасажирські автобуси, мікроавтобуси з кількістю місць для 9 пасажирів і більше;

♦ акцизні — всі інші.

Митна вартість залежить від марки, об'єму циліндрів двигуна, терміну експлуатації транспортного засобу. Вона не залежить від технічного стану транспортного засобу, навіть якщо він потрапив у аварію. Цим було скасовано взаємні можливості для власника і

митника на свій погляд визначати ціну автомобіля. Усі пільги при митному оформленні транспортних засобів скасовані.

Митна вартість встановлена Кабміном України в доларах США, ставка ввізного мита та акцизного збору — в ЄВРО, (а з жовтня 1999 р. — всі розрахунки в ЄВРО). Але сплата здійснюється у валюті України за еквівалентом до долара США за курсом НБУ на день митного оформлення. За основу розрахунку береться заявлена митна вартість транспортного засобу, але не менша ніж вартість даної марки автомобіля у країні придбання (у разі виникнення спірних питань за основу береться експертна оцінка)[3, c. 18].

За видачу посвідчень на право реєстрації (перереєстрації) ввезених транспортних засобів (у тому числі і ввезених тимчасово) встановлена ставка митних зборів — 15 дол. США (за курсом НБУ).

За призначенням митні платежі поділяються на:

— бюджетні (мито, акциз, ПДВ);

— митні збори (теж бюджетні, але за їх рахунок фінансується митна система). З 1998 р. всі платежі надходять до держбюджету, а звідти до Держмитслужби.

Митні доходи — це всі грошові внески, які утворені в результаті справляння або стягнення митних платежів, від реалізації конфіскованих предметів контрабанди, кошти від справляння штрафів, пені.

Митні платежі також кваліфікують, як:

платежі, які формують торговельний оборот;

платежі, які формують неторговельний оборот.

Платниками митних платежів є фізичні та юридичні особи, що здійснюють митне оформлення. Митне оформлення та пропуск товарів через митний кордон може здійснюватись лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати (за заявою платника та при наявності фінансової гарантії банку митниця має право надати відстрочення на термін до 1 місяця).

Основою для нарахування митних платежів є Закон України «Про Єдиний митний тариф» та постанова Кабміну України (Інструкція Мінфіну від 31 травня 1994 р. «Про порядок обчислення та сплати ПДВ та акцизного збору за товари, ввезені з-за меж митних кордонів України і товари (роботи, послуги), що експортуються за межі митних кордонів України», а також лист Держмитслужби від 27 квітня 2000 р. (Про порядок нарахування митних зборів, мита, податку на додану вартість та акцизного збору при митному оформленні товарів)[1, c. 152-153].

1) ввізне (імпортне);

2) вивізне (експортне);

3) сезонне;

4) особливі види:

— спеціальне;

— антидемпінгове;

— компенсаційне.

Митні платежі являють собою систему, яку можна поділити на дві групи:

— мито;

— податки: податок на додану вартість, акцизний збір.

1.3. Визначення податків та їх значення

Податки — це обов'язкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних і фізичних осіб. Вони виникли давним-давно, коли виникла держава. За допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Таким чином, у бюджеті акумулюється 40-60% національного доходу.

Важливу роль у формуванні ефективної податкової політики належить обґрунтуванню оптимальних принципів оподаткування. А.Сміт сформулював чотири фундаментальні принципи або "закони", що стали класичними і придатні для будь-якої економічної системи: перший — піддані держави повинні брати участь в утримуванні уряду відповідно до свого доходу, яким вони користуються під захистом держави; другий — податок який зобов'язана сплачувати кожна окрема особа має бути точно визначений (строк оплати, спосіб платежу, сума платежу); третій — податок повинен стягуватися в той час і таким способом, які найзручніші для платника; четвертий — податок має бути розроблений таким чином, щоб він стягувати з народу як найменше грошей понад те, що необхідно для формування державного бюджету [2: 185].

Таким чином, при формуванні податків необхідно в сучасних умовах дотримуватись таких принципів, як визначеність; простота і зручність; однократність; стабільність; обов'язковість; справедливість та інші.

Суспільне призначення податків проявляється в їх функціях. Їх дві — "фіскальна" й "економічна".

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Наприклад, не обкладати податком частину прибутку, яка піде на впровадження нової техніки, що сприяє науково-технічному прогресу. А не обкладаючи податком частину прибутку, яка йде на благодійну діяльність, держава стимулює підприємства до вирішення соціальних проблем. Значне підвищення податків здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку діяльність.

Функції податків взаємозв`язані. Ріст податкових поступлень у бюджет, тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків. У той же час досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення розвитку і росту дохідності виробництва дозволяє державі отримати більше коштів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної, зміцнює її.

Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

* суб`єкт податку або платник — особа, на яку законом покладено обов`язок сплачувати податок;

* об`єкт податку — доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

* джерело податку — дохід, за рахунок якого сплачується податок;

* ставка податку — розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків[13, c. 215-216].

Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну нафти, за 1 куб. м газу). Пропорційні — діють в однаковому відсотковому відношенні до об`єкта податку без врахування диференціації його величини. Прогресивні ставки — середня ставка прогресивного податку підвищується у міру зростання доходу.

Регресивні ставки — середня ставка регресивного податку знижується у міру зростання доходу[13, c. 217].

2. Особливості сплати митних зборів та податків

2.1. Порядок сплати митних зборів

— ввозяться в Україну предмети, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних, міжурядових організацій та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами відповідно до міжнародних угод;

— в інших випадках, передбачених митним законодавством.

— фізичними особами з місцем постійного проживання на території України.

У національній валюті України або в іноземній валюті митні збори можуть сплачуватися:

— суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами або такими, що не мають статусу юридичної особи) та іншими організаціями з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

— іноземними дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами, міжнародними організаціями та їх філіями, розташованими на території України, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями;

— представництвами інших організацій і фірм в Україні, що не провадять підприємницької діяльності на підставі законів України;

— фізичними особами з місцем постійного проживання за межами України[18, c.108-109].

Ставки митних зборів встановленні постановою KM України «Про ставки митних зборів». Ставки мита визначаються декількома методами:

— у відсотках (до митної вартості товарів);

— фіксованою ставкою (у твердих абсолютних сумах, як правило, у доларовому еквіваленті).

Згідно з цією постановою за митне оформлення товарів і транспортних засобів, а також товарів не для комерційних цілей, що переміщаються в несупроводжуваному багажі, у міжнародних поштових відправленнях і вантажем при вартості товарів понад 1000 доларів США, стягуються митні збори у розмірі 0,2% від митної вартості товарів, але не більш еквіваленту 1000 доларів США. При митній вартості товарів та інших предметів до 100 доларів США митні збори не стягуються.

Строк перебування під митним контролем для нарахування митного збору за перебування товарів та інших предметів під митним контролем при вивезенні (експорті), крім випадків, коли вантажі знаходяться у спеціальних митних зонах, обчислюється з дати пред'явлення митниці товарів та потрібних для митного оформлення документів і до завершення митного оформлення. При нарахуванні зборів за перебування під митним контролем згідно з Порядком до строку перебування під митним контролем не включаються:

— час, потрібний для завантаження транспортного засобу згідно з установленими нормами;

— період, на який надається відстрочення сплати митних зборів за митне оформлення;

— час від складання протоколу про порушення митних правил до прийняття остаточного рішення у справі (оскарження рішення в судовому порядку, прийняття рішення Держмитслужби), якщо згідно з таким рішенням справу про порушення митних правил припинено;

— період проведення митними установами експертизи з установлення класифікаційного коду товару згідно з ТН ЗЕД та митної вартості;

— час, витрачений на отримання потрібної для здійснення митного оформлення інформації чи на отримання відповіді на надісланий однією митною установою до іншої (в тому числі до центрального апарату Державної митної служби) запит;

— час, витрачений імпортером на отримання дозволів державних органів на ввезення продукції та пред'явлення їх митній установі, якщо надання таких дозволів зумовлювалось проведенням відповідної експертизи продукції і вони не могли бути отримані до моменту перетинання продукцією митного кордону;

— час затримки митного оформлення, яка сталася з вини митниці;

— строк дії непереборної сили.

Митні збори за перебування під митним контролем не справляються за весь період перебування під митним контролем у випадках:

— зберігання товарів на митних ліцензійних складах та перебування їх у магазинах безмитної торгівлі;

— тимчасового ввезення на митну територію України та тимчасового вивезення предметів за межі митної території України;

— транзиту товарів через митну територію України;

— перебування товарів у спеціальних митних зонах[17,c. 228].

До моменту оформлення відповідної вантажної митної декларації при ввезенні товарів на митні ліцензійні склади, у магазини безмитної торгівлі та при тимчасовому ввезенні на митну територію України (тимчасовому вивезенні поза межі митної території України) митні збори за перебування під митним контролем справляються у загальному порядку.

Мито — це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Особливістю мита, яка відрізняє його від інших видів податків, є пріоритетність стимулюючої та захисної функцій. За допомогою цих функцій формуються бар'єри, які перешкоджають проникненню на територію держави товарів більш конкурентоспроможних щодо національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Питання обкладення товарів та інших предметів, що переміщаються через митний кордон України, митом, види мит, їх нарахування і сплата, а також звільнення від сплати мит регулюються Законом України «Про єдиний митний тариф» (далі Закон). Мит сплачується за ставками, під якими розуміють розмір мита на одиницю обкладення. Ставки мита систематизовані у зводі. Завдяки тому, що кожний вид товару має свою суворо визначену ставку мита, для швидкого застосування і з находження у переліку товарів відповідних ним ставок мита використовують митний тариф. Тобто усе розмаїття товарів, які використовуються у торговому обороті, зібране у гармонізованій системі опису та кодування товарів. Гармонізована система є міжнародною і являє собою міжнародні правила класифікації інформації про товари зовнішньої і внутрішньої торгівлі.

Таким чином, митний тариф — це перелік товарів, на які визначено ставки мита згідно із встановленою класифікацією. Він ґрунтується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи[20, c. 249-250].

Товарна класифікаційна схема цього тарифу (товарна номенклатура) ґрунтується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів (ГС). Усі предмети, що підлягають митному контролю, систематизовано у 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній позиції і 5019 товарних підпозиціях, найменування і цифрові коди яких уніфіковано із указаною Гармонізованою системою.

Визначальним елементом класифікації товару, який перетинає митний кордон, при визначенні його відповідності тарифній позиції є належність предмета до конкретної товарної позиції тарифу (найменування розділів і глав мають допомагати у користуванні тарифом). Згідно із законом ставки митного тарифу є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, тому і офіційною назвою тарифу є Єдиний митний тариф. Єдиний митний тариф встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території. Таким чином, Єдиний митний тариф України — це звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться із цієї території, систематизований відповідно до Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД).

Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням KM України. Зміни ставок мита, передбачені Єдиним митним тарифом України, здійснюються KM України. Згідно із законом зміни та доповнення до Єдиного митного тарифу повинні бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше як за 45 днів до дати введення їх у дію. У випадку, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, вони чинності не набувають. Якщо зазначені документи будуть опубліковані несвоєчасно, датою початку чинності буде вважатися 46-й день із моменту офіційної публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в періодичному офіційному виданні Верховної Ради України або KM України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу у світ відповідного номера цього видання[5, c. 56].

2.2. Види та сплата податків

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки сплачуються суб`єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих — податки на доходи фізичних та юридичних осіб (податковий, помайновий, із спадщини тощо).

У країнах, що розвиваються, рівень мита значно вищий, оскільки вони мають захистити власну промисловість від іноземної конкуренції. Деякі країни в умовах загострення конкуренції на світовому ринку вважають за краще значно підвищувати тарифні ставки на окремі товари. Ставки митних тарифів змінюються під впливом процесів, що відбуваються в економіці окремих країн і світового господарства загалом.

Дієвим засобом регулювання підприємницької діяльності іноземних громадян на національному ринку є система оподаткування імпорту. Взагалі принципи оподаткування імпорту в країнах з ринковою економікою майже однакові, проте відмінність полягає в розмірі митних тарифів і деяких видів митних податків.

До митних податків належать прикордонний, що ним оподатковуються товари при перетині кордону ряду країн; збори, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості; портові, статистичні, фітосанітарні та ін.

Особливим різновидом митного податку є плаваючі митні збори (імпортні), що широко застосовуються у країнах Європейського Союзу як інструмент аграрного протекціонізму[2, c. 155].

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох видах: "акцизи", "фіскальні монопольні податки", "митні збори".

Акциз — різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні, транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки, демонстрація фільмів). У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару. Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою. Виник цей податок з "реалії", тобто привласнення державою виключного права на той чи інший вид діяльності. Наприклад, існує в державі монополія на виробництво алкогольних виробів. Напередодні антиалкогольної компанії цей вид монопольної державної діяльності забезпечував надходження в бюджет більше третини його суми. Практично завжди об`єктом державної монополії було також виробництво і реалізація виробів з хутра і золота.

Митні збори — це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові".

Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо. Відомі три основних способи збільшення податкових надходжень у бюджет:

а) розширення кола платників податків;

б) збільшення числа тих об`єктів з яких стягуються непрямі податки;

в) підвищення податкових ставок і при прямому, і при непрямому оподаткуванні[7, c.141-142].

Висновки

Митні збори — збори, що стягують митні органи у встановленому порядку при переміщенні товарів через митний кордон даної країни. Митні збори також стягуються за зберігання товарів на складах митниці, знаходження товарів під митним контролем, за митне оформлення, за видачу ліцензій і в інших випадках установлених законодавством. Із вступом України до СОТ (Світової організації торгівлі) з 16 травня 2008 року митні збори не стягуються.

Державне регулювання відкритості економіки та її економічної безпеки спирається на такі засоби, як мито і митні податки. Мито — це податки, що встановлюються на імпортні, а в окремих випадках і на експортні товари. Виокремлюють такі два види мита: фіскальне і протекціоністське. Перше застосовується до товарів, які не виробляються підприємствами України, з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями; друге — для зменшення переваг іноземного виробника на українському ринку відносно місцевого виробника.

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи, являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари та інші предмети, якщо вони ввозяться на територію України або вивозяться з за межі цієї території.

Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, специфічне і комбіноване. Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції.

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410с.

2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси "Державне регулювання" та "Економічна політика" / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т" / Сергій Ігоревич Архієреєв (ред.), Н.Б. Решетняк (ред.). — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 205с.

3. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. — 2003. — № 5. — С. 12-21

4. Воротін В. Державне регулювання економіки України: політекономічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 2.

5. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин //Економіка України. — 2002. — № 6. — C. 52-58

6. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 736c.

7. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-ге вид., доопрац. і доп.. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.

8. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.

9. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

10. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. — 2002. — № 6. — С. 13-22

11. Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки //Економіст. — 2002. — № 3. — C. 67-69.

12. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 2004. — № 5. — С. 7-11

13. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с

14. Скрипник А. До питання про державне регулювання економіки //Фінанси України. — 2003. — № 6. — С.86-93

15. Стефанок І. Б. Теоретико-методологічні засади застосування контролінгу в системі державного регулювання економіки //Фінанси України. — 2006. — № 5. — С.149-156.

16. Стеченко Д. Актуальні завдання і функція державного регулювання в реалізації економічної політики //Вища школа. — 2004. — № 4. — C. 55-62

17. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2007. — 262 с.

18. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. — К.: Знання , 2006. — 339 с.

19. Чернюк Л. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2007. — 322с

20. Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка,. — К.: Знання , 2006. — 435 с.