Міжнародне технічне сприяння
- Міжнародна економіка -Вступ.
1. Характеристика технічного сприяння.
2. Міжнародне технічне сприяння: поняття та місце в сучасних міжнародних економічних відносинах.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Специфічним різновидом міжнародної передачі технологій є міжнародне технічне сприяння (technical assistance), програми надання котрого достатньо широко реалізуються світовим співтовариством із кінця 1970-х рр.
Ці програми, здійснювані на двох- або багатосторонній основі, покликані зробити технічне сприяння країнам, що розвиваються, і країнам із перехідною економікою в області технологічних процесів, продуктів і менеджменту. Програми технічного сприяння розробляються і реалізуються ООН, МВФ, Світовим банком, і іншими міжнародними організаціями.
Воно надається у формі безоплатних технологічних грантів і проектів спільного фінансування розвитку технологій. У загальній сумі виділених коштів за період 1991-98 рр. частка технічного сприяння невелика — приблизно 8 %, що в абсолютному вираженні складає 3,5 млрд дол. З цієї суми було витрачено усього лише 1,9 млрд дол., або біля 40 %.
Для сучасної України украй важлива підтримка галузей, що мають значний експортний потенціал (космічна, авіаційна промисловість). Прискорення розвитку подібних галузей на базі новітніх технологій могло б «витягнути» економіку країни в цілому, створити передумови економічного росту. Проте в цих галузях допомога Заходу невелика, тут спрацьовують конкурентні інтереси. Справа в тому, що всі проекти й аналітичні розробки, пов'язані з наданням технічного сприяння України, готуються західними фахівцями. У цих умовах виділені гроші використовуються в інтересах західних фірм, у тому числі і на вивчення українського ринку.
Якщо до оцінки ефективності технічного сприяння застосувати критерії Світового банку, то воно повинно сприяти притоку інвестицій у розмірі, що 10-кратно перевищує обсяг зробленої технічної допомоги. Проте не тільки такого, але і набагато меншого притоку інвестицій в Україну не спостерігається. Частково це пояснюється великим ризиком інвестування у вітчизняні підприємства, політичною невизначеністю і корупцією, яка на жаль існує в нашій державі. Закордонні інвестори надають перевагу перспективним приватним підприємствам, а таких у нас поки що мало.
Низька ефективність технічного сприяння також пов'язана з власним невмінням хазяйновито розпорядитися зовнішнім фінансуванням. Отримані з-за кордону кошти під гарантії уряду, як правило, розпорошуються, використовуються не по призначенню, на ці засоби не створюються навіть точки росту ринкової економіки.
1. Характеристика технічного сприяння
Різновидом міжнародної передачі технології вважається міжнародне технічне сприяння чи технічна допомога, яка активно розвивається з середини 70-х років.
Міжнародна передача технології – це комплексний процес, який здійснюється в різних формах і за різними каналами.
Канали передачі технології:
а) внутрішньофірмовий – закордонним філіям ТНК (2/3 світової торгівлі ліцензіями);
б) міжфірмовий – за ліцензійними, коопераційними, управлінськими та іншими довгостроковими угодами з іноземними фірмами;
в) зовнішньоторговельний – разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.
За характером угоди міжнародна передача технології може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов’язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.
До некомерційних форм передачі технології належать:
• науково-технічні публікації;
• обмін результатами досліджень через особисті контакти та візити на науково-дослідні та промислові підприємства;
• взаємне ознайомлення з виробничо-технічними досягненнями і досвідом.
До комерційних форм передачі технології належать:
1) ліцензійні угоди. Їх сутність зводиться до того, що ліцензіар (власник технології) дозволяє і фактично сприяє ліцензіату (особі чи організації, яка купує технологію чи відповідні права) у використанні запатентованого винаходу чи технології у вигляді ноу-хау. Ліцензіар, як правило, одержує винагороду за використання технології чи надані послуги. Оплата ліцензійних угод може мати вигляд:
• роялті – періодичних процентних відрахувань від собівартості ліцензованої продукції (тобто проценту від реалізації продукції, яка виготовлена за ліцензією). Розмір роялті – 2 – 10 %, частіше – 3 – 5 %;
• паушальних платежів – виплати ліцензіару твердої фіксованої суми за 2 – 3 рази.
Традиційні форми торгівлі створюють сприятливі умови для розширення технологічного обміну. Основною формою комерційної передачі технології в матеріалізованому вигляді виступає експорт машин, обладнання та інших видів промислової продукції. Практично кожен контракт як щодо комплектного експорту та імпорту машин та обладнання, так і розрізненого, передбачає передачу технології.
Технічна допомога – технічне та технологічне сприяння країнам, що розвиваються та країнам з економікою, перехідною до ринкової, з метою доповнення й підвищення рівня необхідних для розвитку знань, виробничих навичок та кваліфікації, – як технічної, так і адміністративної. Зовнішнє фінансування вважається технічною допомогою, якщо надання ресурсів:
а) надходить з офіційних джерел;
б) орієнтується на розвиток;
в) має пільговий характер (позики вважаються пільговими та визначаються як офіційна допомога розвитку, якщо мають дарчий еквівалент, що дорівнює мінімум 25 % позики).
Характерні напрями технічного сприяння:
1) програми економічного розвитку;
2) статистика;
3) програми грошової і бюджетної політики;
4) програми розвитку регіонів;
5) методика складання техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів.
Форми втілення технічної допомоги в країні-реципієнті:
1) додатковий кваліфікований персонал (іноземний і місцевий);
2) навчання за місцем роботи, яке здійснює кваліфікований персонал;
3) спеціалізовані курси, організовані на терені країн-реципієнтів;
4) стипендії для навчання за кордоном;
5) документація, обладнання і технологія для забезпечення вищезгаданого.
Канали технічної допомоги:
1) двосторонній;
2) багатосторонній.
При двосторонній допомозі окремі уряди є і джерелами, і каналами допомоги (через їхні установи, що керують механізмом надання допомоги). Двостороння допомога часто супроводжується певними умовами, яких вимагають окремі донори:
а) пов’язаність двосторонньої допомоги з придбанням товарів і послуг у країні-донорі;
б) пов’язаність допомоги із специфічним проектом, запропонованим донором («а» + «б» – «двічі обумовлена» допомога);
в) пов’язаність допомоги з предметом імпорту («а» + «б» + «в» – «тричі обумовлена» допомога);
г) вибір експертів у країнах-донорах; стажування представників країн-реципієнтів у донорських інституціях.
Сутність багатосторонньої допомоги полягає в колективній природі як керівництва, так і адміністрації допомоги. Донори і реципієнти однаково роблять внески і мають право голосу при вирішенні питань розподілу та використання цих ресурсів. Найбільшим джерелом багатосторонньої допомоги є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), на частку якої припадає приблизно 40 % загальної суми виплачених ресурсів.
Технологія стає товаром лише за певних умов. Хибною є думка, що покупці згодні купувати голу ідею. Адже навіть запатентовані науково-технічні новинки використовуються у світі лише на 3—5 %. А в процесі подолання шляху від ідеї до її втілення у товар «відсів» ще більший: з кожних 100 ідей розробляється не більше однієї, з кожних 100 нових товарів, у яких втілені нові ідеї, ринок відкидає понад 90 %.
Отже, нова технологія наближається до товарного вигляду на певній стадії руху «ідея—ринок». Це та стадія, коли створено реальну можливість комерціалізації ідеї, проведено експертизу та визначено можливі сфери її використання. Щоб стати предметом обміну, технологія повинна мати товарний вигляд, тобто задовольняти стандартні вимоги до товару.
Існуюче й досі в Україні поняття «впровадження» не відповідає ринковим умовам технологічного обміну. Адже технологія може бути товаром і без так званого впровадження. Наприклад, патент, дослідний або промисловий зразок можуть мати попит та продаватись. Тому адекватнішим для процесів комерційного використання продуктів інтелектуальної праці є термін «технологічний обмін». У практиці технологічного обміну майже неможливо виокремити об'єкт у чистому вигляді. Наприклад, постачання будь-якого обладнання завжди передбачає передачу супроводжувальної документації, його складання, налагодження та пуск, навчання персоналу.
Міжнародний обмін технологіями може здійснюватися як у чистому вигляді (торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау), так і у вигляді торгівлі техноємними товарами. Якщо такий обмін включає і торгівлю техноємними товарами, то для оцінки його обсягів застосовується класифікація технологічної місткості торгівлі, розроблена ЮНКТАД.
2. Міжнародне технічне сприяння: поняття та місце в сучасних міжнародних економічних відносинах
В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов’язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією.
Технологія – це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей.
Поняття «технологія» об’єднує три групи технологій:
• технологія продуктів;
• технологія процесів;
• технологія управління.
Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку – технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили).
Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні.
У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій – це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді.
У широкому розумінні – це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих. У міжнародній економіці матеріальними носіями технології можуть виступати:
а) товари – у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;
б) капітал – у випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталоємними товарами, наприклад, машинами та обладнанням, що створені на основі нових технічних рішень, а також поставка комплектних підприємств, які реалізують нові технологічні процеси, системи організації виробництва;
в) праця – у випадку міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів.
Процес міжнародної передачі технології включає такі етапи:
1) відбір і придбання технології;
2) адаптація та освоєння придбаної технології.
Причини міжнародної передачі технології:
1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад – Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;
2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;
3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;
4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;
5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.
До міжнародного технологічного обміну залучені:
а) наука – теоретичні закономірності пізнання природи;
б) техніка – досвід перетворення природи;
в) виробництво – створення матеріальних благ;
г) управління – дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.
Висновки
Міжнародна передача технології, як правило, складається з кількох етапів. Це вибір і придбання технології, адаптація та освоєння уже придбаної технології, розвиток місцевих можливостей для вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.
Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Воно полягає у наданні країнам сприяння у сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передусім на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, і країн, які перебувають на етапі переходу до ринку, з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвиненої ринкової економіки. Таке сприяння надається найчастіше в розробці програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти на співфінансування технічного сприяння. Технологічні гранти — це безоплатна передача технології, технологічноємних товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, адаптації її до місцевих умов, навчання та підготовки персоналу.
Список використаної літератури
1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ.екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.