Мова розважальних телепередач

- Мовознавство -

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація.

1.1. Мововжиток провідних телеканалів.

1.2. Інноваційні процеси в мові телебачення.

Розділ 2. Мова розважальних телепередач.

2.1. Культура мови на телебаченні.

2.2. Мова розважальних ТV — передач.

2.3. Порушення норм на українських телеканалах.

Розділ 3. Мовні уподобання телеаудиторії.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Мовне питання в Україні стоїть надзвичайно гостро. Українську мову проголошено державною, але за 13 років незалежності владні чинники не спромоглися забезпечити відповідне її статусові функціонування. У державних установах документація ведеться переважно українською, проте службовці далеко не завжди говорять нею, не кажучи вже про бізнесовців, військовиків, спортсменів, працівників багатьох інших сфер, де її використання і далі залишається обмеженим. Українське суспільство поділене на україномовне і російськомовне.

Один з елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси і віддзеркалює їх, — це засоби масової інформації. Вплив їх дуже великий на громадську свідомість. Здатність швидко і майже тотально охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності. Ось чому мова телебачення — важливий елемент державної політики. Державний статус української мови зафіксовано в Конституції і шести законах про діяльність ЗМІ. Проте в інформаційному просторі досі немає потужної системи узгоджених конструктивних ідеологам, здатних консолідувати суспільство для подолання теперішньої мовної кризи.

Актуальність. З огляду на це далі актуальним залишається питання про мову нашого телебачення. Якою мовою спілкується телепростір? Якою мовою засоби масової інформації звертаються до глядачів? Це потребує докладного вивчення. Спробуймо дослідити, бодай у першому наближенні, функціонування української мови в телепросторі, простежити сучасний стан і проаналізувати зміни, які сталися останніми роками. Для цього скористаємося дотичними теми публікаціями, а також проаналізуємо мововжиток на основі власних спостережень.

Останнім часом мовну проблему на телебаченні досліджують і обговорюють на різних рівнях. Журналісти, письменники, громадські діячі у своїх виступах, статтях закликають ужити конкретних заходів для виправлення ситуації з українською мовою в телепросторі. Час від часу лунають заяви політиків, урядовців з висловами занепокоєності ситуацією. Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова у своїй доповіді "Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні" повідомила, що аналіз стану преси, радіомовлення і телебачення свідчить про те, що негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього нашої країни [4, с. 1].

У широкому комплексі проблем, пов'язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів — зображення, звуку і власне слова. Слово — головний "інструмент" у майстерності будь-якого журналіста.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості — один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: "Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись" [4, с. 3].

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Мета: розкрити мовну ситуацію на телебаченні, зокрема зупинитися на культурі мови розважальних телепередач.

Завдання роботи:

охарактеризувати сьогочасну ситуаціювжитку української мови на телебаченні;
розкрити культуру мови телевізійних передач, зокрема розважальних (порушення норм культури мови на українських каналах);
визначити мовні уподобання телеаудиторії.

Розділ 1. Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація 1.1. Мововжиток провідних телеканалів

З-поміж усіх засобів масової інформації телебачення є найпотужнішим сучасним інструментом пропаганди. Як засвідчують соціологічні дослідження, рівень довіри до ЗМІ залишається досить високим і сталим. Так, за даними Інституту соціології НАН України, динаміка Індексу довіри така: 1994 р. — 2,71; 1995 р. — 2,72; 1996 р. — 2,67; 1997 р. -2,71 (за п'ятибальною шкалою). Вищим ступенем довіри серед громадських інститутів користується лише церква (індекс довіри в 1997 р. — 3,03)[7, с. 2].

Ступінь залученості громадян до інформаційного поля є в цілому майже стовідсотковим (стосується тільки телебачення}. Технічні можливості електронних засобів масової інформації дають змогу охопити мовленням практично всю територію України. Згідно з опитуванням Українського інституту соціологічних досліджень та Центру "Соціальний моніторинг", 99% громадян дивляться програми телебачення, в тому числі 80% щодня, а ще 12% — один-два рази на тиждень. Тому можна стверджувати, що нині українські ЗМІ володіють реальними засобами впливу на населення: технічними можливостями, попитом на інформацію та кредитом довіри. В Україні зареєстровано 791-ну телерадіоорганізацію (з них 29 — державні).

З огляду на величезний вплив телебачення на глядачів важливим є питання про те, якою мовою воно інформує. За даними соціологічного опитування, найбільшу популярність серед постійних глядачів мають канали "Інтер" — 49%, "1 + 1" — 48%, УТ-1 — 33%. За ними йдуть місцеві канали — 24%4. Така ситуація не дивує, якщо врахувати, яку частину території України охоплюють ці телеканали. Так, УТ-1 і "1 + 1" охоплюють 100% території України, "Інтер" — 70%. Усі Інші канали мають значно меншу територію трансляції [2, с. 8].

Проаналізуймо мовну ситуацію на провідних каналах (станом на березень 2004 р.).

На найпопулярнішому телеканалі "Інтер" у будні з 18-ти годин трансляції 5,8 години припадає на україномовні передачі, тобто лише 35,3% ефірного часу відведено для державної мови. У неділю українська мова звучить 7 годин із сукупних 17-ти годин трансляції, тобто 41,1%. Середній відсоток україномовних передач становить 38.

На телеканалі "1 + 1" у будні трансляція триває 19 годин, з них 9,6 години — українською мовою, тобто близько 50 %, Ще 26 % відведено для російськомовної продукції з українськими субтитрами. У неділю, коли кількість глядачів найбільша, частка україномовної продукції на цьому телеканалі значно зменшується. Лише 6,75 години лунає українська мова в ефірі, тобто 39%. Якщо говорити про середній показник, то близько 45 % продукції виходить українською мовою[2, с. 8].

Щодо національного телеканалу УТ-1, то тут ситуація набагато краща: близько 96% ефірного часу зайнято українською мовою. Тільки російські художні фільми й мультфільми транслюють без перекладу.

Отже, лише телеканал УТ-1 намагається якнайбільше використовувати українську мову. Проте він не має популярності серед молоді й глядачів середнього віку. Основну аудиторію Першого національного телеканалу становлять передусім люди старшого віку. Щодня або кілька разів на тиждень передачі УТ-1 дивляться 75% глядачів віком від 51 року. Звичайно, це та категорія глядачів, чиї стереотипи мислення, погляди, звички змінити майже неможливо. Для них мовне питання не надто принципове, тому наші телеканали повинні передусім пропагувати українську мову, використовуючи її у своїх програмах принаймні для дітей і молоді. Треба зацікавити такими програмами саме цю частину аудиторії.

На двох інших телеканалах мовна ситуація значно гірша. Пересічний відсоток україномовної продукції не досягає 50.

Окремі сфери життя суспільства в тематичних передачах майже не представлені україномовним ефіром. Передусім це стосується бізнесу, що свідчить про ставлення до мови не тільки телевізійників, а й самої бізнесової верстви, яка відторгає українську мову й водночас виставляє себе за новітню українську еліту. Деякі телевізійні програми взагалі важко залічити до україно чи російськомовних. Це в основному стосується музичних програм І ток-шоу. У музичних програмах, скажімо, ведучі говорять українською мовою, але більшість пісень лунає російською, почасти — англійською. Для української пісні практично немає місця. Така ситуація, наприклад, у програмах "Мелорама", "Караоке на майдані" ("Інтер"). Те саме можна сказати І про всілякі ток-шоу. Найчастіше гості цих телепередач (політики, зірки шоу-бізнесу чи звичайні люди) розмовляють російською мовою попри те, що ведучі звертаються українською ("Хочу і буду", "Я так думаю" — "1 + 1"; "Ключовий момент" — "Інтер"; "Саме той" — УТ-1). Буває й так, що ведучі переходять на мову гостя — російську ("Сніданок з І + І" — "1 + 1"). Хоч як це дивно, але складаються й протилежні ситуації: ведучий звертається російською мовою, а гості відповідають українською. Так, програма "Подробиці" на каналі "Інтер" виходить російською мовою; навіть тоді, коли ведучий звертається російською, дехто із запрошених відповідає українською [5, с. 14].

На сьогодні можемо говорити про симбіоз мов на телебаченні, адже у практиці телевізійних" каналів існує така категорія програм, у яких один ведучий говорить українською мовою, другий — російською. Ця тенденція найхарактерніша для каналу "Інтер": програми "Шанс", "Перехрестя кохання", "Бадьорого ранку". Глядачі по-різному ставляться до цих експериментів. Така синтеза — це намагання керівництва каналу загравати як з україномовною, так і з російськомовною частиною аудиторії, тимчасом як українські телеканали повинні додержувати єдиної мовної політики, спрямованої на утвердження державної мови. Отже, для всіх трьох каналів характерна двомовність, яка виявляється не лише в чергуванні україно- і російськомовних передач, айв одночасному використанні двох мов у одній телепередачі.

В Україні питома вага російського продукту на загальнонаціональних каналах збільшується також коштом ретрансляції ("Інтер") і ліцензійного показу (СТБ, "1 + 1"). Натомість частка продукції українського виробництва залишається мізерною. Така ситуація сприяє поширенню російських культурних зразків на теренах України, що свідчить про тотальну експансію через мовну ретрансляцію російської культури, цінностей та ідеології на Українську суверенну державу. Цьому сприяє також відкритість мовного каналу (адже російську мову розуміють усі глядачі України).

На ще один додатковий чинник дальшого зросійщення телепростору звертає увагу Товариство "Просвіта". У зверненні до мера Києва О.Омельченка воно зауважує, що до багатьох добре вже відомих чинників русифікації інформаційного простору столиці України Додався відносно новий чинник — мережі кабельного телебачення. Саме через кабельне телебачення ретранслюються численні канали Росії.

Значну частину ефіру займають російські або перекладені російською мовою фільми, супроводжувані українськими субтитрами. Якщо для російських фільмів ще можна знайти бодай якесь виправдання, скажімо, збереження інтонації та голосу актора, то вже абсолютно парадоксально виглядає англомовний фільм, перекладений російською з українськими субтитрами (наприклад, "Поліцейський-няня" — канал "Інтер").

Переклад українською (державною) мовою російських (іноземних) фільмів узагалі викликає обурення частини телеаудиторії. Якщо таке ставлення закріпиться як норма для українського соціо-культурного середовища, тоді стратегічно важливий, з погляду національної ідеології, телепростір України можна буде вважати остаточно відданим сусідній державі.

Ще одну тенденцію в ставленні до української мови можна відзначити, переглядаючи гумористичні програми. На першому місці в рейтингу — шоу Вєрки Сердючки, "Повне мамаду" чи ще одне дитя цього ж творчого колективу — "Комедійний квартет". Скрізь культивація суржику. Безперечно, це дуже негативно впливає на глядацьку аудиторію. Замість пропагування державної мови пропагується суржик. Дехто вважає, що в цей спосіб. таке потворне явище, як суржик, висміюється, проте на більшість глядачів це справляє протилежний ефект. Наше телебачення повинне позбуватися суржику. Невже ми не вміємо жартувати рідною мовою? Тим часом склалася абсурдна ситуація: на українському телебаченні немає жодної гумористичної передачі українською мовою.

Усі наведені факти — грубе порушення закону України "Про телебачення і радіомовлення". Як випливає з результатів нашого аналізу, лише канал УТ-1 близький до виконання закону, два інші канали грубо порушують чинне законодавство і ніяк не намагаються змінити ситуацію, а держава фактично не втручається в цей процес.

Сподіватися позитивних змін у телеефірі можна тільки за умови, що зміниться один з таких чинників: або держава чи патріотичні організації почнуть вкладати гроші в розвиток справжнього, сучасного, цікавого, динамічного, українського своїм духом і змістом телебачення, або відбудеться зрушення в самому суспільстві, з'явиться соціальне замовлення. Тоді українська мова сприйматиметься не як реверанс у бік законодавчих вимог щодо вжитку її на телебаченні, а стане органічною частиною живого процесу. Тільки в такому разі кількість тих, хто поважатиме себе і рідну мову, зросте.

1.2. Інноваційні процеси в мові телебачення

Лексична система мови засобів масової інформації — найдинамічніша система сучасної української літературної мови. Загальновідомо, що у сфері ЗМІ найрізкіше і найсильніше виявляються процеси, які характеризують саме життя мовного організму; тут найбільше зосереджені інновації, під якими розуміють новотвори, запозичення, включення в мову, зумовлені перерозподілом значень у видах і жанрах мовлення або відродженням з минулих періодів розвитку мови. І це природно, адже однією з основних функцій засобів масової інформації є інформативність, новизна.

Тривалість інноваційних процесів може бути доволі довгою. Важливо, щоб у них виявлялася життєва сила мови, щоб еволюційні зміни сприяли збереженню генетико-типологічної своєрідності мови, давали їй змогу залишатися собою. У цьому процесі активно взаємодіють чинники мовні і позамовні, спонукальні сили яких виявляються здебільшого одночасно. Серед мовних чинників дослідники вирізняють зовнішні (контактування мов) і внутрішні (прагнення мови до самовдосконалення). "Діючи водночас, чинники позамовні (глобальні державно-політичні зміни останнього десятиріччя в Україні) і мовні (контакти з мовою інтелектуальної частини української еміграції, повернення термінологічної лексики минулих періодів, прагнення мови розширити свої можливості та якнайкраще їх реалізувати) забезпечили функціонування української мови у сфері політики, дипломатії, державного управління, спорті, армії, де десятиліттями українська мова не мала доступу, зумовили якісні зміни у сфері науки, освіти" [5, с. 16].

Мова сучасних українських ЗМІ привертає до себе увагу багатьох лінгвістів. Це — багатюще джерело для дослідження новітніх тенденцій у розвитку сучасної літературної мови. Одним із найпомітніших процесів, що відбуваються в нашій мові сьогодні, є процес активного поповнення лексики української мови, розширення меж сполучуваності слів, актуалізація лексем, що досі були на периферії.

"У мові ЗМІ кінця XX — початку XXI ст. виразно виявляється прагнення якнайдалі відійти від мови тоталітарної і навіть посттоталітарної доби, максимально заперечити "високий", стилістично монотонний радянський стиль, позбутися мовних кліше минулого, які для багатьох стали "штампами свідомості". Тепер вислови домогтися високих успіхів, боротьба за врожай, світле майбутнє, рідна влада вживаються хіба що як своєрідні "антитоталітаризми" чи "антисовєтизми" [5, с. 17]. У цьому контексті треба розглядати зміни в характері політичної метафори, зокрема зміщення в семантичному полі поняття війна. Ця проблема надзвичайно важлива, оскільки з політичною метафорою безпосередньо пов'язана суспільна свідомість: адже розгорнуте метафоричне поле, в якому явища політики, економіки та інших сфер перехрещуються з реаліями війни, чинить тиск на свідомість і підсвідомість, призводить до мілітаризації їх. Багатий воєнний досвід людства перетворює воєнну метафору на універсальний і доступний засіб усвідомлення найрізноманітніших явищ дійсності, оскільки всім добре відомо, що таке фронт, наступ, битва, ворог, зруйнувати, розгромити. І в цьому небезпека вживання таких слів. У сучасних засобах масової інформації частота вживання воєнного лексикону помітно зменшилася, хоча переносне вживання слова, як живе явище, закодоване в синхронному стані мови, і далі виявляє себе.

Відчутно змінюється й потрактування поняття "культура мовлення". Нині рівень мовностилістичної грамотності став, безперечно, вищим, маємо чимало вишуканих, естетично довершених текстів. Українська мова багатьма своїми текстами засвідчує, що може і прагне бути конкурентоспроможною.

У сучасній мові засобів масової інформації відбуваються також процеси лібералізації й демократизації, характерні для мов усіх посттоталітарних суспільств. На лексичному рівні це простежується в руйнуванні перегородок між так званими стилістичними категоріями слів. Зазнає змін і сама структура тексту, автори, не обтяжуючи себе жодними дотепер усталеними нормами і рамками, шукають потрібної їм тональності своїх текстів. Просторіччя, жаргонізми, арготизми, яким раніше визначали місце на периферії, ''вирвалися" з неї і опановують різні, навіть "поважні" тексти. Щораз частіше чуємо на наших телеканалах слова і вирази, які колись уживали лише на вулиці, у спілкуванні серед певних, соціальне маркованих груп, або новотвори. Це:

1. Жаргон кримінального середовища (замочити, пахан, глухар, стрєлка, бабки, мент). Такі донедавна не зрозумілі для загалу, вживані лише

певними групами мовців, слова стали тепер відомими чи не всім, їх чують діти, школярі, молодь; вони вже не викликають здивування, обурення. Найчастіше вони лунають у телесеріалах і фільмах на кшталт "Менти", "Бандитський Петербург", "Бригада", "Кріт".

2. Молодіжний сленг. Найчастіше ним послуговуються перекладачі Іноземних фільмів, а також ведучі та гості розважальних молодіжних програм. Так, уже звичним стало чути прикольно, класно, фігня, кайф, кльово, балдіти. Помітно насичується сленгом і реклама ("Чері — прикольна вишня" і под.).

3. Неологізми, що їх створюють журналісти, піарівці, рекламісти: депутати тузляться (про події навколо острова Тузла); більшовики (більшість у парламенті); снікєрсни у своєму форматі; шейканемо, бейбі.

4. Нецензурна лексика. Вона, здається, вирвалася з підвалів і під'їздів і набула "офіційного статусу", передусім у численних художніх фільмах, особливо популярних серед молоді. Безперечно, це далеко не позитивні зміни [6, с. 49].

Телебачення активно реагує на мовні процеси в середовищі і своєю чергою активно їх формує. Якщо давніше жаргонізми, арго, сленг були "замкнені" у мововжитку певних кіл, їх використовувала обмежена кількість людей, то тепер вони активно функціонують на телебаченні, подолали соціальні й вікові рамки, стали прийнятними для загалу. Наслідком такої свідомої чи несвідомої пропаганди на телебаченні є те, що глядачі, надто молодь, вбирають ці слова і вирази й починають послуговуватись ними на щодень.

Сфера сучасних українських засобів масової інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів — вони ж бо належать до основних творців найрізноманітніших текстів — дбати, щоб мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетико-типологічні риси. На часі є слушна пересторога Юрія Шевельова, висловлена ще на початку 1990-х років: "Чи багато з тих, хто активно оперує мовою, усвідомлює, що мова перебуває сьогодні на роздоріжжі не лише в тому, бути їй чи не бути, а й у виборі своєї майбутньої структури, і що кожний з нас, виробляючи ті чи інші слова й форми, голосує за те, якою вона буде структурно" [5, с. 17].

Інші нові тенденції почали виявлятися в мові телебачення з розпадом Радянського Союзу і прагненням України інтегруватися в Європу. Уприступнення новітніх інформаційних технологій, насамперед інтернету, робить країну дедалі відкритішою до впливів на її суспільно-політичне, інтелектуальне, культурне життя. Мова не лишається осторонь цього процесу. Глобалізація — це передусім інформаційна відкритість, а отже й інформаційна присутність учасників комунікативного процесу. Неодмінним супутником глобалізації виступає дво- чи багатомовність. Глобалізація загострює боротьбу за панування в інформаційному просторі. Йдеться про суперництво між медіа-концернами й поміж національними мовами. На функційну нішу української мови дедалі більше претендує не лише російська, а й англійська мова, стаючи учасником боротьби за вплив на мовну свідомість і мовну діяльність у комунікативних середовищах України.

Одна з форм англійської мовної присутності — це паралельне звучання англійського і перекладного українського (російського) текстів у численних кінофільмах і телесеріалах. Ми весь час чуємо з наших телеекранів англомовні пісні, причому частину з них виконують українські співаки. Поширенню латинки в нас дали поштовх власні назви іноземних торговельних марок — McDonalds, Sony, Coca-Cola, Motorolaтощо. Такими назвами рясніє й телереклама. Навіть українські виробники надають перевагу англомовним назвам. Деякі з них нічого не означають, являючи собою просто набір літер (ShaumaPersilRex), інші мають змістове навантаження, розраховане на знання глядачами англійської мови – orbitwinterfresh(зимова свіжість), rexbluepower(блакитна сила), onlyyou(тільки ти). Англомовні назви пишуть іноді навіть кирилицею або комбінують обидві абетки — SkodaЄврокар (європейська машина).

Англомовні інтелектуальні "збагачення" часто викликають огиду й несприйняття. Кількість англіцизмів в одній фразі часом сягає такого числа, що глядач (слухач) уже не здатен сприймати інформацію: "Генеральний директор холдингової, консалтингової чи трастової компанії організовує тренінгові курси, наділяє бізнес-планами, складає лістинг котирувань відповідно до маржі, встановленої Нацбанком, укладає ф'ючерсні контракти, які набувають сили при виїзді до офшорних зон". Чи не зрозуміліше і простіше було б сказати: "Генеральний директор розпорядчого, дорадчого чи довірчого товариства організовує навчання, складає список вартісності відповідно до допуску, встановленого Нацбанком, укладає майбутні угоди, які набувають чинності при виїзді до непідлеглих зон"? [7, с. 5] Іноді людям, які вже звикли до таких запозичень, здається, що неможливо дібрати українських відповідників. Та це далеко не так. Скажімо, популярне слово консалтинг має в українській мові сім відповідників {деякі з них — синоніми): порадництво, дорадець, порадник, радний, дорадчий, порадний, порадчий. Телереклама привчає нас до нового латинського слова: есенціальний препарат "Береш плюс". Те саме можна сказати по-українському, вживши слова необхідний, конче потрібний, невід'ємний, істотний, цінний, важливий. Коментатор повідомляє, що спортсмен вийшов" до кола серії masters(колись ми казали "майстер", а тепер нас привчають до "мастерс"). Ведучі теленовин раз у раз розповідають про РР-кампаніїта про електорат. Ще недавно ми говорили про те саме зрозумілішими словами: рекламна кампанія та виборці. Молодіжні програми закликають відвідати шоу, під час якого є можливість задурманитися всілякими римейками старих шлягерів, в екзистенцію на території дане, де можна забалдіти від кліпів, які зайняли перші місця в чарті, крім того, обрати улюбленого диджея, який запропонує вам свій мікс. Англійські слова безперешкодно входять у нашу мову. Більшість уже, здається, і не помічає, що говорить напівіноземною мовою. Слова бойфренд, сингл, гамбургер, ток-шоу, провайдер та сотні інших серед основної маси телеглядачів не викликають подиву, не зроджують потреби протидії. Навпаки, подеколи спроби замінити їх українськими відповідниками викликають обурення.

Отже, англіцизми дістали широкий ужиток чи не в усіх сферах життя і в різних професійних та вікових (молодіжному, дитячому) середовищах. Таким чином до українського діалогу дедалі помітніше долучається англійський "голос". Вплив англійської мови позначається на мовленнєвій діяльності, мовній свідомості й на системі української мови. Богдан Ажнюк називає це явище "полікодовість" або "перемикання кодів". Співіснування трьох кодів, часте перемикання їх, змішування й значна інтенсивність міжкодових запозичень, на його думку, провокує моду на інтертекстуальність, що розхитує українську мовну норму, знижує поріг чутливості до її порушень.

Розділ 2. Мова розважальних телепередач 2.1. Культура мови на телебаченні

Навіть якщо на телебаченні лунає українська мова, якість її не найкраща. Здебільшого відчувається, що в повсякденні диктори, актори, ведучі користуються російською мовою, а тому дуже часто припускаються помилок в українському мовленні. Найтиповіші з них такі:

1. Фонетичні.

Зокрема вимова звуків з російським акцентом (акання, цекання, дзекання, оглушення приголосних та ін.): гаління, пакунка, вцім, ціло (укр. втім, тіло), дзіти, понедзілок, поліф, Киїф, робітникіф, танцуй; діалектна орфоепія: пругноз пугоди.

2. Граматичні:

а) неправильне вживання відмінкових закінчень — в Ригі (в Ризі), в Ямайкі (в Ямайці}, по двом законам (за двома законами);

б) вживання роду й числа іменників за російським зразком — біль стає все відчутнішою (біль стає дедалі відчутнішим), блок зупинили через витік пару (блок зупинили через витікання пари);

в) використання невідповідних суфіксів і префіксів — 10 тисяч евакуїровано (евакуйовано), від чутно похолодає (похолоднішає), комедія італьянського театру (італійського театру), відпрасувати сукню (випрасувати);

г) хибне ступенювання прикметників — 5% пенсії, якщо вона більше мінімальної (більша за мінімальну), Щербаков сильніше, краще (сильніший, кращий), на змаганнях українські спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими);

ґ) вживання невластивих українській мові активних дієприкметників — самовирівнюючі покриття (самовирівнювальні, саморівняльні, само-простувальні), шпалери миючі (змивні), самоклеючі обої (самоклейні, клеїсті, клейні, клейкі, ліпні, ліпчасті шпалери), один із виступаючих (один із промовців), переважаюча частина (переважна частина);

д) неправильне використання прийменникових конструкцій — звертатися за адресою (звертатися на адресу), оцінки по предметах (оцінки з предметів), працюють по обраним спеціальностям (заобраними спеціальностями), виплата відсотків по залишкам (із залишків) [7, с. 7].

Не володіючи вільно українською мовою, телеведучі й запрошені на передачі вдаються до калькування, на власний смак творять штучні терміни, заступаючи такими принагідними саморобками давно усталені в нормативній українській мові відповідники. Наприклад: попереджає з'явлення запаху поту (запобігає появі запаху поту), пожежо-загрозливий (вогненебезпечний), режисер озвучання (режисер озвучення).

Іноді калькування призводить до алогізмів, спотворює зміст речення.

Трапляються й просто парадоксальні ситуації, коли ведучі, вживаючи українські слова, не розуміють їхнього значення, тому фрази втрачають сенс. Наприклад: злочин не минув марне — правильно злочин не минув безкарно (марно означає даремно, марне — те, що не дає користі); ви побачите цілком другу половину лота – правильно побачите повністю другу половину лота (цілком другу означає зовсім іншу).

З незнанням української мови й етикету пов'язане невміння багатьох ведучих та інтерв'юерів правильно по-українському звертатися до співрозмовників. Наприклад, ведуча, спілкуючись із головою правління Центру стратегічних досліджень, раз у раз звертається до нього "пан Павло". По-перше, вона нехтує обов'язковий в українській мові кличний відмінок. По-друге, в офіційній ситуації недоречно звертатися по-панібратськи на ім'я. У цьому разі доцільне було б звертання "пане голово" або "пане" в поєднанні з прізвищем.

Найбільше кульгає культура мови спортивних телекоментаторів. Це особливо прикро, адже саме спортивні трансляції збирають величезну глядацьку аудиторію, яка, не маючи альтернативи, мусить слухати потоки "перлів" з уст мовних недбальців. Обуреними відгуками з приводу їхніх мовних і мовленнєвих помилок рясніє преса.

Непозбутньою вадою здається притаманне нашому телебаченню ненормативне наголошування, як-от:

новий рік (новий рік);

бачите, як усе завмерло (завмерло);

одинадцять, чотирнадцять (одинадцять, чотирнадцять);

випадок (випадок);

у мережі (у мережі);

відомі пам'ятки (пам'ятки).

Працівники провідних телеканалів демонструють з екрана надзвичайно вбоге знання української лексики, їм бракує українських слів, і вони замінюють їх звичними для них російськими: вона походила на маму (була схожа, скидалася, нагадувала), окрас собаки (колір шерсті, масть), відчуває безнаказаність (безкарність), пристрасті накаляються (вирують, завирували), Нескафе дбайливо їх прожарює (смажить).

Так само часто не вистачає слів перекладачам фільмів, вони не використовують усього розмаїття синоніміки української мови. Покажемо це на прикладі пестливих слів: лапонька (сонечко, лялечко, лялюню), папонька (татко, татусю, татуню, батечку), дочка (доня, донька, доця, донечка).

Не краще стоїть справа зі знанням питомих українських фразеологізмів і сталих словосполучень. Ось кілька характерних прикладів: як ні в чому не бувало (наче нічого не сталося), приймати участь (брати участь), приймати міри (вживати заходів), під відкритим небом (просто неба), йти на повідку (йти на мотузку, сліпо коритися) [2, с. 68].

Отже, сучасне телебачення не є зразком української літературної мови. У кожній телепередачі, у фільмах і телесеріалах допускається безліч помилок. Це, безперечно, дуже негативна тенденція, бо ж для багатьох людей телебачення — джерело української мови, іноді навіть єдине.

2.2. Мова розважальних ТV — передач

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання [2, с. 69].

Потреба розглядати проблеми наповнення теле- простору України зумовлена очевидною примітивізацією теле- продукції. пропонованої нашій увазі провідними телеканалами. Від нерозбірливості у доборі художніх фільмів і від нехтування вимогами про державну мову до тенденційного подання політичних подій у світі, в Україні — ось лише невелика частка вад українських телеканалів.

Тривогою багатьох науковців є те, що низькопробна імпортна та вітчизняна "розважалівка" успішно імплантує в душі української молоді культ грошей, розваг, насильства, сексуальної вседозволеності, і це відбувається при тому, що в самій Америці (найпотужнішому експортері художніх фільмів, розважальних програм тощо) існує жорсткий контроль за змістовим і візуальним наповненням програм, фільмів, які транслюють у некодованому ефірі. Для захисту дитячої свідомості від "патогенного" теле впливу у США навіть впроваджено систему використання електронних чіпів, які вимикають телеприймач у передбачений відповідним кодом момент для унеможливлення засмічування дитячої свідомості, її травмування аморальними чи шкідливими відомостями, візуальною інформацією.

Сучасну мовно-культурну політику телебачення України слід визначити як двомовну з переважанням російської. Українські діячі, перейняті долею рідної мови, не раз наголошували, що наша телевізія лишається, як і раніше, найдійовішим масовим засобом русифікації українців. При цьому, знов-таки згідно з радянською традицією, русифікація здійснюється як шляхом прямого обмеження української мови в ефірному часі, так і шляхом змішування двох мов. Знаряддям змішування є двомовні програми, зокрема, передачі тарапунько-штепселівського стилю, коли один ведучий виголошує текст російською мовою, а другий — українською, роль якої нерідко виконує суржик.

Як зазначає Віталій Дончик, "те, що антиукраїнським силам не вдалося здійснити законодавчо-українсько-російську двомовність нам тепер намагаються нав'язати практично, реально. Справдешня картина нашого телебачення — це зумисні колотині, лемішка, шкідлива для обох мов, а особливо української, перемішування, за наявності якою про чистоту тої чи тої годі говорити. Тим більше-мріяти про атмосферу пієтету до української мови, плекання коментаторами, дикторами, ведучими, редакторами багатства, свіжості, вишуканості мовленнєвого ряду[2, с. 70].

Надзвичайно складною є проблема двомовності. Зокрема, у праці Василя Лизанчука "Навічно кайдани кували" порушено проблему русифікації й етноциду. Автор згадує: "Штучно було обмежено сферу вживання української мови "для домашньою користування" [2, с. 71].

В Україні телебачення продукує малий відсоток українських текстів. Серед них багато ефірною часу займають телефільми переважно іноземного виробництва. Лише за один день (25. 08. 02) на телеканалі "1+1" були продемонстровані телефільми: "Зоряна брама" (США), "Агент національної безпеки — 2" (Росія), "Друга книга джунглів. "Мауглі та Балу" (США), "Агентство Місячне сяйво" (США), "Нічого втрачати" (США), "Підземка" (Франція). Анатолій Погрібний відзначає: "Українських фільмів в інформаційному просторі України є не більше 2%, і далеко не тому, що їх бракує чи поспіль всі вони погані, хоча за законом їх мало б бути не менше 30%" [2, с. 71]. Про це у своїй авторській програмі Анатолій Погрібний говорив ще кілька років тому, однак ситуація сьогодні не змінилася.

На телеканалах в Україні маємо взаємозаміну двох мов: української, російської. "Панує вакханалія двомовності, заборонена в будь — якім країні цивілізованого світу (навіть у таких офіційно двомовних країнах, як Канада, англійське та французьке телебачення стерильно розмежовані)".

Наприклад, 4. 09. 05 на каналі «Інтер» в ефір вийшли передачі такими мовами (Див. Додатки):

Отже, українські передачі ефірного часу мали 2 год.40хв., російські 5год. 15хв.

Така мішанина двох мов української і російської є і на каналі УТ -1 (Див. Додатки).

Такий перехід з української мови на російську і навпаки, має негативний вплив на психіку людини. У мовленні українця (та й росіянина) залишаються сліди суміші двох мов. Послуговуючись чужим, великі мовні ресурси рідної мови не використовуємо. Зокрема письменниця Оксана Забужко констатує: "З погляду питомого росіянина (чи принаймні освіченого філолога!) наша "українська" російська є таким самим інвалідним покручем".

Телепрограма "Хто крайній? " вийшла в ефір 19.10.02 на каналі "Інтер". У програмі двоє ведучих, спілкуючись, "перескакували" (залежно від ролей, які виконують) з української мови на російську і навпаки. У "Коханні з першого погляду" чоловік переодягнений на жінку розмовляв українською (допускаючи граматичні помилки у словах). її співрозмовником був партнер сміливий, категоричний, що свідчить про його впевненість, твердість характеру. До того ж він докладно коментував, пояснював, інформував. Мовлення жінки обмежувалось, короткими запитаннями, у яких відчутним є сумнів, нерішучість (за тембром голосу) : "Куди?", "Поздоровляємо! ", "До побачення".

Отже, повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ [2, с. 73].

2.3. Порушення норм на українських телеканалах

Мовознавча наука як і будь-яка інша, існує не лише в собі і для себе: її результати через різні канали повинні поширюватись назовні — в середовище неспеціалістів. Одним з таких популяризаторів, а одночасно й кодифікаторів мовознавчих знань мало б бути телебачення.

Особливу увагу привертає мовлення телеведучих. Адже з допомогою засобів мови вони не лише інформують, а й впливають на мову, мовні норми (вимову, мелодику), словниковий запас глядачів. Така наука телеефіру часто результативніша, ніж мова школи, підручників і т.д.

Саме тому проблема функціонування українського телемовлення сьогодні особливо актуальна. На ній неодноразово наголошено у працях А.Погрібного, С .Караванського, В.Лизанчука, О.Пономарева, В.Радчука та інших. Зокрема у праці С.Караванського "Пошук українського слова, або боротьба за національне "я", поруч з аналізом подано шляхи запобігання поширенню мовних ненормативностей, створено словнички-рятівнички від заїкання, від моди, від мавпування. Те, що демократизація ефірного мовлення дає не завжди позитивні результати і спричиняє не лише прогрес, показано також у газетному матеріалі М.Лесюка "Ан. ніт. як кажуть у нас .": автор подає безліч неточностей і порушень норм вимови, які допускають українські телемовці. Одним з висновків є: " Треба, щоб в Україні функціонував орган, який кодифікував би мову" [2, с. 75]

Маємо на меті визначити основні ознаки процесу кодифікації мовних норм на телебаченні та подати рекомендації щодо його вдосконалення. Матеріалом послужили спостереження за телемовленням ведучих українських телеканалів УТ-1, 1 + 1, Інтер за 2002-2003 роки. Найчастіше трапляються такі відхилення від норми:

— вживання слів, у яких ненаголошений (о) наближується до (а) ("акання") -опитування, відповідей, окремої, здобуток, робота, команда, з роками, Голандія, також (присл.), родині, коли, один, говорю, характерно для Д.Джангірова, ведучого програми "Проте" (ТСН. 1 + 1);

— оглушення дзвінких приголосних — погода, сніг, ожеледь, Ганна, досягти (Г. Шевцова, ведуча програми "Погода" на каналі УТ-1);

— м'яка вимова шиплячих приголосних — щось, таємничій птах щастя, читачі, зустрічати, сучасна, щирий;

— неправильне наголошування слів — напій, помилка водія, зрідка коштує, іншу їжу, далеко їхати;

— порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень-не стидно, вот так, винувата, і всьо, на даний час, судячи по твому виду — ти студент (О.Герасим'юк, ведуча програми "Без табу" на каналі 1 + 1) [2, с. 76];

— нехтування формами кличного відмінка та вживання невластивих українській мові пестливих форм — Анічка, Катічка, Ваня, Лєночка, Андрюша найчастіше трапляється у мовленні І.Кондратюка, ведучого розважальної програми "Караоке на майдані" (Інтер).

Все частіше у телеефір виходять програми, у яких паралельно звучать дві мови: один з ведучих говорить російською, інший українською. Це переважно розважальні телепроекти, які динамічно змінюють свій зміст, а мовлення ведучих залишається незмінним: "Лото-забава" (1+1), "Перехрестя кохання" (Інтер), "Кохання з першого погляду" (Інтер). Аналогічними є й рекламні блоки, у яких озвучення російською мовою, а титри українською, або ж навпаки.

Модними стають ведучі, які грають незграбних українців з порушеннями артикуляційного апарату. Прикладом може бути суботня телепрограма на каналі Інтер "Бадьорого ранку! ". Ведучий, який називає себе Феїкс Фулцев (Фелікс Фурцев), трохи говорить українською, не вимовляючи декількох звуків.

Запобігти потраплянню мовних покручів на екрани можна різноманітними шляхами. Наприклад, якщо гість програми вкотре повторює в прямому ефірі ненормативне словосполучення в любий час, приймати участь, то журналіст може в процесі розмови тактовно вклинювати нормативні конструкції: гаразд, будь-коли; приємно, що Ви брали участь.

Ще один спосіб — створити теле- і радіопередачі, у яких аналізувати помилки, що потрапили в ефір.

Отже, кодифікація мовних норм взагалі, а особливо у ЗМІ — одне з важливих завдань культурної України. Цей процес повинен бути професійним, систематичним, різноманітним за формою та змістом, цікавим для неспеціаліста.

Професіоналізм у тому, що авторами передач є мовознавці, які спільно з редакторами ЗМІ створюють "екологічно чисті" у мовностилістичному плані науково — популярні матеріали для ефіру.

Систематичність означає, що матеріали виходять в ефір не час від часу, а у конкретному циклі передач.

Різноманітність форм означає жанрове різноманіття науково-популярних передач. Крім телелекцій, можуть бути діалоги про мову, ігри, відповіді на запитання в прямому ефірі, оперативна критика мовлення журналістів, політиків, розповіді про цікаві мовознавчі видання і т.д.

Різноманіття змісту означає, що передачі можуть бути присвячені не лише культурі мови, що найбільше практикують, а іншим темам — наприклад, походженню української та інших мов, історії та етимології окремих слів, структурі національної мови і т.д.

Безумовно, передачі про мову повинні бути цікавими дія неспеціалістів, людей, що недостатньо обізнані з проблемами мовознавства.

Сформульованих вище цілей можна досягти, коли співпрацюватиму журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб'єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів.

Сучасне українське телебачення перебуває у пошуках нових параметрів своєї діяльності. У тележурналістських колах з'явилось поняття елітарний носій мови — це не той, що ніколи не робить помилок, а той хто здатний бачити їх у себе, бути у постійних пошуках шляхів вдосконалення своєї мовної особистості. Один із ефективних способів — вдумлива робота над словниками , які допомагають уникнути невластивих українській мові висловів, активізувати природні ресурси української мови [6, с. 19].

Уже за років незалежності, пізнаючи себе, Україна почала придивлятися до свого мовного обличчя. З одного боку, "мовна" Україна розкривалася — і насамперед перед світом — у багатстві літературного різновиду національної мови, до формування й утвердження якого докладало зусилля не одне покоління письменників, науковців, священнослужителів, юристів інтелігентних людей різних соціальних верств, записуючи, як казав Франко, її нестертий слід "самостійно між культурні мови" [6, с. 20].

Суржик заполонив екран: мішанина в подачі текстів і мікротекстів українською та російською мовами у співвідношенні часто не на користь мови державної; такою мішаниною заповнено наш звуковий простір; мовний дискомфорт супроводжу нас у столиці та в інших великих містах сходу й півдня. Якщо додати сюди американізми, то є всі підстави твердити про маргінальність нашого мовного життя. Отже, суржик — явище не лише лінгвальне, а й загальнокультурне.

Однак рекомендація так і залишилася рекомендацією, тобто порадою, пропозицією, побажанням, і ситуації в ефірі з українською піснею вона суттєво не змінила. Про це йдеться в опублікованих у пресі листах справедливо обурених телеглядачів, в інтерв'ю з відомими виконавцями.

Чіткою є позиція щодо мови в цілому та ефірного мовлення зокрема й іншої відомої співачки. "Марія Бурмака: "Час навести лад у своєму житті, в своєму домі" — такий заголовок інтерв'ю з нею у газеті "Слово Просвіти" (19.03.2005). Відповідаючи на запитання "Що для Вас українська мова?", вона сказала: "Це моя рідна мова, мова мого щоденного спілкування, мова, якою я розмовляю зі своєю дитиною . Я — українська співачка, яка пише авторські пісні й співає українською. І люди, що приїжджають в Україну і чують мене, розуміють: людина співає українською мовою, отже, ми в Україні. А скільки є ще артистів, яких можна послухати, але не зрозуміти, в якій країні ти знаходишся . Оскільки я народилася на цій землі, то й мелодії моїх пісень є українськими коренево" [4, с. 3].

Розділ 3. Мовні уподобання телеаудиторії

Яку мову хоче чути зі своїх телеекранів глядацька аудиторія? Адже багато хто пояснює панування російської мови на телебаченні тим, що нині в Україні є певна частина населення, яка не сприймає і не приймає української мови, і тому, щоб не втратити популярності, треба підлаштовуватися під неї. Мовні уподобання глядачів з'ясовували, провівши соціологічне опитування, НРТР та НТГ "Віталіс". Вони дістали результати, яких, власне, і треба було сподіватися. Переважна більшість (55,7%) хоче дивитися телепередачі як українською, так і російською мовами. Помітні і позитивні тенденції: глядачів, які воліють чути виключно українську мову з телеприймача, більше, ніж тих, хто хоче чути лише російську (12,7% і 8,9% відповідно).

Мимоволі виникає думка про потребу створення на телебаченні мовних служб, які б відповідали за якість мови, що виходить в ефір. До цих служб слід залучити фонетистів, фахівців з культури мови, мовознавців, які б працювали з дикторами, ведучими. Тобто телеканали мають дбати не лише про те, що давати в ефір, а й про те, як це буде звучати.

На підставі здобутих даних можна припустити, що телебачення працює на аудиторію в прямому розумінні цього слова. Воно ніби "догоджає" всім: і російськомовним, і україномовним глядачам. Тож постає логічне запитання: чому частка російськомовної продукції на телебаченні більша, якщо кількість глядачів, які воліють дивитися тільки україномовну продукцію, переважає кількість охочих дивитися лише російськомовні телепередачі? Працівники телебачення не переймаються проблемами української мови, що постали внаслідок численних заборон і утисків у попередні періоди, не пропагують її, не хочуть змінювати поширений у масі стереотип про нібито вищість російської мови. Наше телебачення не спроможне довести, що українська мова повноправна, цілком самодостатня; навпаки, воно утверджує погляд на українську мову як меншовартісну. Чому український канал не може вести трансляцію виключно українського мовою? Невже існує щось, що можна висловити російською мовою, а українською — ні?

Посередньо проти української мови діє і те, що російськомовні програми майже завжди цікавіші, різноманітніші за україномовні. Тому у свідомості багатьох глядачів російськомовні програми привабливіші, захопливіші. Природно, що глядачі віддають їм перевагу. Українським телеканалам треба створити свої передачі — видовищні, сучасні, а не просто ретранслювати російські або продукувати — знову ж таки — російськомовні копії їх. Тоді телеаудиторія, навіть російськомовна її частина, буде охоче дивитися такі конкурентоспроможні програми. Глядача передусім цікавить якість телепродукції. У такий спосіб українська мова має можливість утвердитися на телебаченні, не повторюючи історії телеканалу УТ-1, де функціонує українська мова (хай і не надто досконала й розмаїта), але сам канал має порівняно невелику аудиторію, переважно з людей похилого віку. Проте, очевидно, найбільша проблема полягає якраз у тому, що наші телеканали не готові до цього. Вони свідомо не беруть на себе такої повинності, чи властиво обов'язку, дарма що мають для цього всі засоби. Що ж до глядачів, то їм слід активніше захищати свої мовні права, рішуче заявляти, що вони хочуть дивитися україномовне (а не російськомовне чи зросійщене) телебачення.

Певні надії на поліпшення ситуації вселяють рішення державних органів, ухвалені останнім часом. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. затверджено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки. У Програмі зазначається, що "існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забезпеченням використання української мови у засобах масової інформації…". Для розв'язання цієї проблеми заплановано:

— висвітлення в державних друкованих та аудіо візуальних засобах масової інформації актуальних питань розвитку і функціонування української мови та завдань щодо піднесення її престижу;

— розроблення і здійснення заходів щодо тиражування найкращих українських фільмів, а також озвучення українською мовою творів світового кіномистецтва;

— увідповіднення засновниками засобів масової інформації їхньої діяльності з вимогами законодавства про мови[4, с. 1].

Ця Програма має забезпечити "розширення функціонування української мови у засобах масової інформації".

14 квітня цього року Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, "дбаючи про конституційний захист української мови як державної та про розширення сфери її застосування в суверенній Україні" прийняла відповідне рішення. Вона ухвалила "вважати виконання законодавства України щодо мови теле- і радіопрограм та передач незадовільним" і у зв'язку з цим вказала телерадіоорганізаціям "на нагальну необхідність забезпечення належних обсягів ефірного мовлення українською мовою та на невідкладне приведення своєї інформаційної діяльності у відповідність з вимогами чинного законодавства щодо мови програм і передач", У затверджених Національною Радою Рекомендаціях визначено, що українська має бути мовою програм і передач при мовленні на загальнонаціональних каналах, а також трансляції телерадіопрограм більш як на половину адміністративно-територіальних утворень (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь); так само українська або українська (не менш як 50%) та інші — при регіональному мовленні; програми й передачі власного виробництва ведуться державною мовою[5, с. 14].

Дальший перебіг подій покаже, чи дійде до практичної реалізації цих ухвал, а чи — як це не раз бувало досі з попередніми правильними рішеннями — вони залишаться тільки на папері, а українська мова на своїй батьківщині, на українських телеканалах і далі зоставатиметься нелюбою упосліджуваною пасербицею.

Висновки

В Україні за роки незалежності обсяг телемовлення зріс, а саме воно якісно змінилося, передусім, завдяки змінам, що відбулися в нашому суспільстві, його духовному відродженню. Поряд із державним телебаченням функціонує багато комерційних телестудій, та їхній рівень, на жаль, часто не відповідає запитам і потребам аудиторії.

Для розв'язання проблем подальшого поліпшення діяльності телебачення в Україні потрібні зусилля не лише журналістів-практиків, а й теоретиків — учених-лінгвістів, соціологів, психологів, філософів, культурологів та ін. Від їхніх поглиблених наукових досліджень та висновків, на які могла б спиратися практика, залежить також і рівень телевізійної критики у пресі, її можливості кваліфіковано аналізувати творчі здобутки й прорахунки на телеекрані.

Нинішня ситуація в електронних засобах масової інформації України відома безпрецедентним зростанням кількості суб'єктів діяльності, а отже, щораз відчутнішим дефіцитом кадрів. За цих умов об'єктивно зростає роль і значення вищих навчальних закладів, де є відповідна спеціалізація з тележурналістики.

Список використаних джерел

Бебик В. М. Засоби масової інформації посткомуністичної України : монографія. — К. : МАУП, 1996. — 121, с.
Дончик В. Мова не винна : (Про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ) // Слово і час. — 2001. — № 2. — С. 68-77
Каппон Рене Дж.Настави журналістам Ассошіейтед Пресс: Професійний порадник. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2005. — 157, с.
Козаков Г.Саботаж: Засоби масової комунікації віддзеркалюють мовно-культурний рівень // Літературна Україна. — 2006. — 15 червня. — С. 1, 3
Кулик З. Українська мова у сучасному ЗМІ // Наука і суспільство. — 1998. — № 11-12. — С. 14-17
Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник: Навч. посібник для фак. журналістики /А. П. Коваль, Г. Я. Солганик, О. Ф. Пінчук та ін. — К. : Вища шк., 1983. — 151 с.
Нікітіна Н.Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація // Дивослово. — 2004. — № 12. — С. 2-7
Перспективи створення суспільного мовлення в Україні: наукове видання . — К. : "Геопринт", 2005. — 84, с.
Розкошний А. П.Демократія в журналістській творчості : Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 110 с.
Рябовол, Л. Т. Правові основи діяльності засобів масової інформації (частина перша): Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Кіровоград : ПОЛІМЕД-Сервіс, 2003. — 68 с.
Українське законодавство: Засоби масової інформації : закони і законодавчі акти. — К., 2000. — 252 с.