Надзвичайна ситуація та захист персоналу від ураження

Вступ.

1. Підготовка підприємства до роботи у надзвичайній ситуації

2. Захисні споруди цивільної оборони, вимоги до них.

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

Високий ступінь техногенної, природної екологічної завантаженості території України, складність внутрішньо- та зовнішньополітичної обстановки у Східній Європі значно підвищує небезпеку населення та території держави від наслідків великих виробничих аварій, катастроф, стихійних лих та використання засобів озброєної боротьби під час міждержавних, міжнаціональних, міжрегіональних та соціально-політичних конфліктів.

У свою чергу вірогідність виникнення вищезгаданих подій, своєчасне та ефективне реагування при ліквідації їх наслідків безпосередньо залежить від рівня розвідки та стійкості функціонування економіки країни.

Закон “Про цивільну оборону України” визначає надзвичайну ситуацію як порушення нормальних умов життя та діяльності людей на об’єкті чи території, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, великою пожежею, використання засобів ураження, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат.

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться з метою відновлення роботи підприємства організації, навчальних закладів тощо. Вона включає:

– розвідку осередків надзвичайних ситуацій;

– аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи;

– локалізацію й гасіння пожеж;

– відбудову споруд і шляхів сполучення;

– проведення ізоляційно-обмежувальних заходів в осередках біологічного зараження;

– проведення спеціальної обробки населення;

– дезактивації, дегазації техніки, доріг, місцевості тощо.

1. Підготовка підприємства до роботи у надзвичайній ситуації

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та господарювання, у разі виникнення НС, є захист населення та організація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. У той же час характер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов із урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об’єкти – за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.

Для міст встановлені наступні групи:

– особливої важливості;

– першої групи;

– другої групи;

– третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

– особливої важливості;

– першої категорії;

– другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується, перш за все, підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Організація життєзабезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей.

Він включає:

– управління діяльністю робітників та службовців, усього населення при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій;

– захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

– забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

– захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

– житлове забезпечення і працевлаштування;

– комунально-побутове обслуговування;

– медичне обслуговування;

– навчання населення способам захисту і діям в умовах надзвичайних ситуацій;

– розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

– санітарну обробку;

– знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

– підготовка сил та засобів і ведення рятувальних і інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження;

– забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримування високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

– заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.

Усі ці заходи організовуються державною виконавчою владою, органами управління цивільної оборони при чіткому погодженні між ними заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються у планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення надзвичайної ситуації.

З метою недопущення гибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у надзвичайні ситуації передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, – організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов’язане з виробництвом, – за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. У деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, котрі не зайняті перевезеннями, або за визначеним маршрутом та колонними шляхами.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документ, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційних пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, на яких вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об’єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів його проживання. У місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (при необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, у тому числі й евакуйовані.

Велике значення має забезпечення у місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, в який здійснено евакуацію населення.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених із собою. За їх відсутності харчування здійснюється через мережу (їдалень) громадського харчування або в сім’ях, куди вони підселяються.

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться з метою відновлення роботи підприємства організації, навчальних закладів тощо. Вона включає:

– розвідку осередків надзвичайних ситуацій;

– аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи;

– локалізацію й гасіння пожеж;

– відбудову споруд і шляхів сполучення;

– проведення ізоляційно-обмежувальних заходів в осередках біологічного зараження;

– проведення спеціальної обробки населення;

– дезактивації, дегазації техніки, доріг, місцевості тощо.

2. Захисні споруди цивільної оборони, вимоги до них

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від ура-жальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ураження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху.

Захисні споруди розрізняють:

за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту — КП, пункту управління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і медичних закладів;

за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;

за терміном будівництва — зведені завчасно, швидкозведені;

за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ

У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і перекритими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2—2 рази), світловим випромінюванням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захищає: від світлового випромінювання — повністю, від ударної хвилі — у 1,5—3 рази, від проникаючої радіації і радіоактивного випромінювання — у 200—300 разів, а також надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів.

Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глибина її — 1,8 — 2,0 м; ширина: зверху — 1,1—1,3 м, на дні — 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто визначення її плану на місцевості. Копають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення поступово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних параметрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами.

Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають колодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку.

Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік (мал. 1, 2, 3).

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ

Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні житлові будівлі (мал. 4,5).

Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієнтом послаблення радіації, що залежить від товщини огороджувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-випромінювання. Наприклад, підвали дерев'яних будинків послаблюють радіацію в 7—12 разів, а кам'яних — у 200—300 разів.

У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повинно бути не менше двох виходів розміром 80×180 см, причому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підсилення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отвори у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до ЗО чоловік, провітрюється природною вентиляцією через припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище припливного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роблять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви.

У пристосованих під укриття приміщеннях встановлюють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті встановлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для продуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

СХОВИЩА

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане комплексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу (мал. 6).

За місцем знаходження сховища бувають вбудованими (у підвалах будинків) івідокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному приміщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникненню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх сховищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопостачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випадок, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварійний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санвузол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородками від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будинку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках

— від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами

— з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведених місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.

У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами індивідуального захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов'язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам.

Захисні споруди та їх інженерно-технічне обладнання повинне утримуватися у повній справності і постійній готовності до використання за призначенням. Утримання і експлуатація окремих агрегатів обладнання виконується за інструкцією заводів-виготовлювачів.

Системи і елементи інженерно-технічного обладнання захисних споруд, крім фільтрів-поглиначів і регенеративних установок, допускається експлуатувати при використанні цих споруд в мирний час.

Контроль за станом захисних споруд, перевіркою справності інженерних систем, проведення профілактичних і ремонтних робіт виконується у відповідні терміни.

Заходи щодо приведення в готовність захисних споруд (сховищ і ПРУ) для використання за призначенням повинні включати:

• розчистку підходів до захисних споруд, установлення надписів вказівок і світлових сигналів "Вхід";
• звільнення приміщень споруд від майна і матеріалів, які не використовуються при експлуатації приміщень у режимі сховищ;
• обладнання приміщень нарами і лавами;
• розконсервацію інженерно-технічного обладнання;
• зняття звичайних дверей, пандусів і легких екранів із захисних герметичних і герметичних дверей;
• перевірку справності захисних герметичних і герметичних дверей та пройм;
• закриття і герметизацію заборів повітря і витяжних отворів та повітроводів системи вентиляції мирного часу, що не використовується для вентиляції сховища (ПРУ);
• перевірку стану і очистку аварійного виходу, закриття захисних герметичних дверей і ставень;
• перевірку справності систем життєзабезпечення (вентиляції, опалення, водозабезпечення, каналізації, зв'язку, електрозабезпечення і устроїв відключення);
• перевірку сховища на герметичність і тиск в кисневих балонах;
• відкриття санвузлів, що не використовувалися в мирний час;
• перевірку наявності аварійних запасів води для питних і технічних потреб, підключення мереж сховища до зовнішнього водопроводу і поповнення аварійних запасів води; розставлення бачків з питною водою;
• переключення систем освітлення приміщень на режим сховища (укриття);
• встановлення і доукомплектування захисних споруд інструментом, інвентарем, приладами, засобами індивідуального захисту; провітрювання приміщень захисної споруди (сховища або ПРУ).

Висновок

При експлуатації захисних споруд у мирний час повинна бути забезпечена цілісність:

• захисних властивостей як споруди в цілому, так і її окремих елементів (входів, аварійних виходів, захисних герметичних і герметичних дверей, пристроїв проти вибухів);
• герметизація і гідроізоляція всієї захисної споруди;
• інженерно-технічне обладнання і можливість переводу його в будь який час на експлуатацію за призначенням.

Підприємства, установи і організації, що експлуатують захисні споруди, повинні призначити відповідальних осіб, які мають виконувати систематичний контроль за правильним утриманням захисних споруд, цілісністю їх захисних властивостей, пристроїв та інженерно-технічного обладнання.

У захисній споруді, що експлуатується, повинна бути наступна документація:

• правила утримання і табель оснащення;
• плани зовнішніх і внутрішніх інженерних мереж з вказівкою устроїв, що відключають їх;
• паспорт сховища (протирадіаційного укриття), журнал перевірки стану захисної споруди;
• план захисної споруди з вказівкою місць розміщення для укриття людей і шляхів евакуації;
• інструкції з експлуатації фільтровентиляційного та іншого обладнання, правила користування приладами.

Список використаної літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.

2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.

3. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.

4. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельніков О.В. Основи охо-рони праці. – Вид. 2-е, стереотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 347 с.

5. Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. – К., 1999.

6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. – 2-ге видання – Л.: Банк. Коледж; К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 186 с.

7. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. – Суми.

8. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Знання-Прес, 2003. -455 с.

9. Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ В. М. Шоботов; М-во освіти і науки України, Приазовський держ. техн. ун-т. -2-ге вид. перероб.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -436 с.