Образ Павла Полуботка у поемах Т. Шевченка "Сон" та С. Руданського "Павло Полуботок": типологічне зіставлення

Вступ.

1. Образ Павла Полуботка у поемах Т. Шевченка "Сон" та С. Руданського "Павло Полуботок": типологічне зіставлення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

П. Л. Полуботок залишився вірним російському урядові, але незабаром разом з іншими старшинами почав домагатися відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії, за що Петро І ув’язнив його в Петропавлівській фортеці. Шевченко згадує П. Л. Полуботка у поемі «Сон» та містерії «Великий льох».

Оповідач зажурився, згадавши сумну історію України. Адже це на козацьких костях побудовано столицю Російської імперії, а у темниці замордовано наказного гетьмана Полуботка. Цар зідрав шкуру з українців, щоб пошити з неї собі багряницю і закласти у цій «новій рясі» багаті церкви та палати.

Постать чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка доволі відома не лише історикам, а й більш широкому загалу.

Діяльність Полуботка була фактично останнім у XVIII ст. організованим виступом української еліти проти інкорпораційної політики імперії, якщо не брати до уваги автономістську активність української старшини у період Законодавчої комісії 1767–1768 рр. та напівміфічну місію Капніста до Берліна 1791 р.

У 1705 р. став чернігiвським полковником; повстання I. Мазепи відкрито не пiдтримав. На Глухівській радi 1708 р. кандидатура П. Полуботка пропонувалася на посаду гетьмана, однак (за свідоцтвом того часу) це викликало негативне ставлення Петра I, який нібито сказав: «Ся людина хитра — з неї може бути другий Мазепа». Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I звелів виконувати обов’язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії С. Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл на обрання нового гетьмана, але на це Петро I влітку 1723 р. відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час. Хоч офіційною владою не було визнано його гетьманських повноважень, однак вольовий сотник прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням на місцях: розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби; зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво суддів, неправий суд і утиски простого люду; розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібно, а щоб з ним засідало кілька асесорів для контролю; нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого; доклав зусиль, щоб навести порядок у судочинстві вищого військового суду. Відзначився також як культурний діяч (зібрав велику бібліотеку, впорядкував власний літопис — «Кроніку» за 1452—1715 рр.). У травні 1723 р. відбув до Санкт — Петербурга на чолі старшинської депутації (до якої входили також І. Чарниш, С. Савич, Д. Апостол, В. Жураківський, Я. Лизогуб) для переговорів з Петром І про «відновлення давніх козацьких вольностей»; після провалу переговорів у листопаді 1723 р. з усією старшиною був ув’язнений Петром І у Петропавлівській фортеці, де невдовзі захворів і помер.

Історична доля легендарного гетьмана відтворена в поемах Т. Шевченка «Сон», С. Руданського «Павло Полуботок», одноіменній п’єсі К. Буревія. Постать гетьмана мала велику популярність в українському фольклорі та побуті (легенди, народні картини, «полуботківські» орнаменти у вишивці тощо).

1. Образ Павла Полуботка у поемах Т. Шевченка "Сон" та С. Руданського "Павло Полуботок": типологічне зіставлення

В поемі про Павла Полуботка С. Руданського оповідь іде про зустріч Полуботка з царем Петром I, під час якої наказний гетьман намагається оборонити козацькі вольності (епізод цей добре відомий завдяки «Історії русів», от тільки у фіналі твору Руданського з царем Петром відбувається якась дивна метаморфоза: він постає вже не як тиран, а як милосердна людина, здатна розчулитися благородством і патріотичною жертовністю Полуботка).

Павло Полуботок (близько 1660—1724) — наказний гетьман Лівобережної України (1722—1724), у 1706—1722 рр. — чернігівський полковник. Домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації Малоросійської колегії, створеної 1722 р. з наказу Петра I у Глухові. Ув'язнений Петром I, помер у Петропавлівській фортеці в Петербурзі. Широко відома легенда про "золото Полуботка", яке він буцімто передав на депозит у Банк Англії перед арештом [3, c. 14].

Співомовки С.Руданського характеризуються динамічним сюжетом, який, як правило, побудований на діалогах, несподіваною(ефективною) розв’язкою, виразними персонажами, гумором, дотепом, народнорозмовною мовою. За всіма ознаками вони тяжіють до жанру байки. Написані гумористичні співомовки коломийковим розміром, який відбиває бадьорий настрій, дотепність та влучність висловлювання.

С.Руданський мав задум подати в поемах історію України. Його перу належать поеми „Павло Полуботок”, „Вельямін”. Названі твори написані у Петербурзі у 60-х роках. Історія їх створення, проблематика, образи свідчать про ностальгію за Батьківщиною та високу його національну свідомість.

С.Руданський розпочинає свою поему такими словами:

Полуботку-Полуботку,

Наказний гетьмане!

А хто ж тобі гетьманськую

Булаву дістане?

Полуботку-Полуботку,

Голубе-соколю!

А як же ж ти підіймешся

За козацьку волю? [4,c. 136]

Правда, за народними переказами, яких безсумнівно дотримувався С. Руданський, завжди долає кривду. В наш час Україна, нарешті, домоглася своєї незалежності. Справа, за яку боровся і за яку загинув гетьман Павло Полуботок, перемогла. Вона стала реальністю. Поет С. Руданський мріяв про цей час.

У поемі «Сон» Шевченка наказний гетьман — той, хто заступав гетьмана під час його відсутності або після смерті до обрання нового гетьмана. Після смерті І. Скоропадського (1722) старшина звернулася до Петра І за дозволом обрати нового гетьмана (його кандидатуру старшина пропонувала ще 1709 р.), поклавши тимчасові гетьманські обов’язки на чернігівського полковника Павла Леонтійовича Полуботка (близько 1660 — грудень 1724). Царський уряд не дозволив проведення виборів, і лише сенат закріпив виконання обов’язків наказного гетьмана за Полуботком. Наказний гетьман виступив за ліквідацію Малоросійської колегії, виражаючи настрої патріотично настроєної старшини, яка хотіла відстояти державні інтереси України, зберегти гетьманський спосіб правління. Полуботок писав до сенату скарги на зловживання колегії, організовував чолобитні до імператора з метою усунення російської адміністрації. Розлючений Петро I наказав Полуботкові з’явитися «для відповіді» до Петербурга. Там ув’язнив його в Петропавловській фортеці, в казематі якої Полуботок наприкінці грудня 1724 р. помер.

Поставив столицю На їх трупах катованих! — Відомості про участь козаків у будівництві Петербурга, каналів і укріплень Шевченко /706/ взяв в основному з «Истории русов», яку він знав у рукопису ще з кінця 30-х років і називав, слідом за О. Бодянським, «Літописом Кониського»: «Они осушали непроходимые болота и рыли каналы для прохода водных судов в Санктпетербург, город новопостроенный Государем на свое имя в самых Северных болотах, при устье реки Невы, который созидан весь почти на сваях и насыпях и был могилою многочисленного народа, погибшего от мокрот, тягости и стужи» (История русов. — М., 1846. — С. 224). Подібні мотиви містять також історичні народні пісні, а також розділ «Петербург» з поеми А. Міцкевича «Дзяди». Звинувачення Петра І в численних жертвах під час будівництва Петербурга приписуються П. Полуботку, який, за текстом поеми, пов’язаний з цим часом. Однак під час будівництва столиці гетьманом був І. Мазепа. Картина будівництва столиці Російської імперії таким чином виростає до узагальнення — вся держава була зведена значною мірою на українських кістках (див.: Шевчук Вал. «Святий Чигирин» (бачення української історії в поезії Тараса Шевченка) // Українська мова та література. — 2000. — № 19. — С. 9).

Епізод, в якому зображено Україну, починається чудовим пейзажем — «Дивлюся, аж світає». Картини життя народу в цьому «раю» були разючим контрастом до краси природи («Он глянь, — у тім раї… латану свитину з каліки знімають…»; І, 239). Для того, щоб належно оцінити всю силу критичного реалізму Шевченка, слід нагадати, що в той час, у середині 40-х років, не тільки кріпосники, а й ліберали ідеалізували взаємини між поміщиками і селянами-кріпаками [2, c. 297-298].

Засобами сатири Шевченко нещадно бичує всю систему самодержавного ладу, всі його ланки, починаючи з самого царя Миколи І і кінчаючи рядовими, найдрібнішими представниками царської влади.

Прибувши до столиці разом з генеральним писарем Семеном Савичем й генеральним суддею Іваном Чернишем, Павло Полуботок подав цареві нову петицію про те, щоб Україні були повернені старі права в адміністрації й суді. Більше того, Полуботок докоряв цареві за його жорстоке і несправедливе ставлення до України й доводив, що не личить йому, християнському монархові, поводитись як якомусь азіатському тиранові.

Все це настільки розлютило царя, що він звелів заарештувати Полуботка і всіх старшин, що були з ним, і вкинути до Петропавлівської фортеці.

Але цього Петрові було замало. Він наказав розшукати й привезти до Петербурга всіх Полуботкових однодумців, які брали участь у складанні петиції. Було заарештовано й привезено до Петропавлівської в’язниці старого полковника Данила Апостола, генерального бунчужного Лизогуба, генерального осавула Журахівського. Всі вони просиділи у казематах до початку 1725 року.

Наказного гетьмана, генерального писаря і генерального суддю було звинувачено у державній зраді. Чотири місяці тривали допити під жорстокими тортурами. Але все було марно, Полуботок своєї вини не визнавав. Від катувань наказний гетьман важко захворів. Тоді Петро вирішив змінити тактику, одного дня він прийшов до камери і запропонував Полуботкові помиритись. Але той відповів: «Ні, царю… Скоро вже Петро з Павлом стануть на суд перед Богом. Він розсудить їхні діла». Слова ці виявились віщими: у казематі Петропавлівської фортеці Полуботок помер 29 грудня 1724 року. А через місяць пішов із життя і той, що «розпинав Україну» — Петро I.

Російські дореволюційні історики говорили про Павла Полуботка як про зрадника, радянські — як про захисника виключно інтересів козацької старшини. Тарас Шевченко ж вважав його славним сином України [1,c. 175-176].

Висновки

У підручнику з української літератури акцентується увага на тому, що Тарас Шевченко вивчав історію України, і образ Павла Полуботка в його поемі «Сон» («У всякого своя доля…») — не випадковий, не романтичний, як це подавалося у радянському літературознавстві. Саме в цьому образі поет втілив трагічну долю свого народу, звинувативши у цьому трагізмі Петра І.

Із города із Глухова

Полки виступали

З заступами на лінію,

А мене послали

На столицю з козаками

Наказним гетьманом.

О боже наш милосердний!

О царю поганий,

Царю проклятий, лукавий,

Аспиде неситий!

Що ти зробив з козаками?

Болота засипав

Багородними кістками,

Поставив столицю

На їх трупах катованих!

І в темній темниці

Мене, вольного гетьмана,

Голодом замучив… [6]

Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння.

Список використаної літератури

1. Історія української літератури׃ У 3-х кн. – кн.2./ за ред.Яценка М. – К.,1996. – 165 – 181.

2. Історія української літератури׃ У 8-ми тт.- т.3.-1968.- с.296 -315.

3. Павло Полуботок — український гетьман: біографія окремої особи / Укл. В. О. Замлинський, Ред. Ю. Г. Медюк, С. О. Васильченко. — К. : Либідь, 1990. — 46 с.

4. Руданський С. Твори: в 3 т. / Степан Васильович Руданський; Редкол.: А.О.Білецький, П.Й. Колесник, О.В.Мишанич ; Вступ. ст. П.Й.Колесника. — К. : Наук. думка, 1972 – 1973. — Т.2 : Співи ; Переклади та переспіви ; Листи / За ред. П.Й.Колесника; Упоряд. та приміт. В.А. Зіпи. — 1973. – 409 с.

5. Цеков Ю. Степан Руданський. – К.,1983.

6. Шевченко Тарас. Твори. — Т.1. — С.214.