Олімпійський та професійний спорт

Вступ.

1. Сутність професійного спорту, його роль, форми та умови функціонування в суспільстві.

2. Принципи олімпійського спорту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На сучасному етапі розвитку країни в умовах якісного перетворення всіх сторін життя суспільства зростають вимоги до фізичної підготовленості наших співгромадян, необхідної для успішної їхньої трудової діяльності.

Перетворення професійного спорту у різновидність підприємницької діяльності є об’єктивною закономірністю його розвитку наприкінці ХХ – початку ХХІ століть. Особливості внутрішнього механізму підприємництва у професійному спорті обумовлюються насамперед змістом його „продукту” – послуги професійного спорту. Мета, яку реалізують структури професійного спорту під час її виробництва, визначає, у якій формі здійснюється підприємницька діяльність: спортивно-комерційній чи комерційно-спортивній. Головною тенденцією сучасного етапу розвитку професійного спорту є переважання комерційно-спортивної форми підприємницької діяльності.

Професійний спорт взагалі, – це вища ланка до якої прагне кожен аматор в своєму виді спорту, а необхідність дослідити взаємозв’язок та різницю між цими ланками є досить важливою та необхідною.

1. Сутність професійного спорту, його роль, форми та умови функціонування в суспільстві

Сутність використання спорту полягає в підвищенні енергетики організму, що є передумовою до підвищення адаптації організму до навколишнього середовища. Це найбільше повно відбито в енергетичному правилі кісткової мускулатури сформульованим І.А.Аршавським. Сутність цього правила в тім, що кожна чергова рухова активність кісткової мускулатури, регульована самим організмом і, що здійснюється в границях фізіологічного стресу, стимулює надмірність анаболічних процесів, збагачуючи його додатковими пластичними структурами і енергетичними резервами. За допомогою кістякової мускулатури живі організми взаємодіють із середовищем, витягаючи з неї речовини, що необхідні їм, енергію й інформацію або впливають на неї. З мускулатури в ЦНС надходить величезна кількість імпульсів, що є передумовою розвитку і підвищення рівня адаптації. Обмеження рухів приводить до зменшення імпульсації, що йде від переферії. При малопрацюючій м'язовій системі в головний мозок надходить обмежений потік інформації, а це приводить до ослаблення збуджувального процесу і гальмуванню у визначених зонах кори великих півкуль. Виникають умови для підвищеної стомлюваності, зниження працездатності не тільки фізичної, але і розумової, погіршується загальне самопочуття. З метою короткочасного підйому працездатності не рідко прибігають до всіляких стимуляторів: міцний кава, чай, алкоголь, паління, лікарські препарати. Крім шкідливої дії великих кількостей цих речовин на нервову і судинну системи, у людини може виробитися потреба в них. Загальновідомо, що тривалий прийом будь-якого стимулюючого засобу знижує його вплив на організм. У результаті працездатність падає, а людина обростає шкідливими звичками. Головний недолік стимуляторів у тім, що вони не викликають надлишкового анаболізму, що так необхідний для підвищення працездатності. У даному випадку ефективний тільки фізіологічний обсяг рухової активності.

Фізична культура — це специфічний вид соціальної діяльності молодої людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духовних потреб. Фізична культура за допомогою фізичних вправ готує молодих людей до життя і праці, використовуючи природні сили природи і весь комплекс факторів (режим праці, побут, відпочинок, гігієна і т.д.), що визначають стан здоров'я людини і рівень його загальної і спеціальної фізичної підготовки[9, c. 18].

В умовах сучасного виробництва фізична культура сприяє підвищенню працездатності людей і економічної ефективності виробництва. У сучасному світі істотно наростає усвідомлення ролі фізичної культури як фактора удосконалювання природи людини і суспільства. Здоровий спосіб життя в цілому, фізична культура і спорт зокрема, стають соціальним феноменом. Використовуючи фізичні вправи в режимі праці і відпочинку, раціональне харчування і т.д., можна в широкому діапазоні змінювати показники здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи виховання молоді і прилучає молодих людей до культури через рухову активність у всіх формах, відіграє вирішальну роль у формуванні індивідуальності молодих людей, що іноді більш важливо, чим оздоровчий вплив фізичної культури[1, c. 42].

Якщо ж організація професійного спорту головною метою своєї діяльності декларує отримання прибутку, то вона буде віддавати перевагу програмам, які посилюють гедоністичний та економічний компоненти ППС, тобто таким, які спрямовані на максимальне залучення глядачів, встановленням ділових контактів з представниками бізнесу, що можуть стати спонсорами та рекламодавцями, та засобами масової інформації тощо. У цьому випадку підприємницька діяльність структур професійного спорту максимально наближається за своїм змістом та формою до стандартів шоу-бізнесу.

Ідеологія структур професійного спорту щодо спрямованості підприємницької діяльності визначається багатьма чинниками: історичними особливостями країни, регіону, континенту; специфікою соціально-економічної системи, що існує у тій чи іншій країні; особливостями ментальності населення тощо. Сукупна дія цих чинників, зрештою, визначає підхід (модель) до розвитку професійного спорту[3, c. 24-26].

2. Принципи олімпійського спорту

Олімпійський спорт — міжнародний, багатофункціональний спортивний рух, спрямований на пропаганду загальнолюдських і гуманістичних цінностей відповідно до концепції олімпізму.

Принциповою особливістю Олімпійського спорту є наявність змагальної діяльності спортсменів і специфічної (спортивної) підготовки до неї, а основною метою — досягнення найвищого спортивного результату в олімпійських видах спорту. Разом з тим досягаються й інші важливі соціальні цілі — зміцнення здоров’я, фізичне й моральне удосконалювання людей, розвиток міжнародного співробітництва і взаєморозуміння, поширення принципів олімпізму на інші аспекти громадського життя, зміцнення матеріальної бази олімпійського спорту тощо.

Інтенсивна й різнобічна науково-практична діяльність кількох поколінь фахівців сприяла формуванню складної і цілісної системи знань у сфері теорії і методики підготовки спортсменів в олімпійському спорті. Він є прикладом сучасних інтегральних наук, в основі яких лежить подібність структури внутрішнього функціонування об’єктів, а не їх належність до традиційної дисципліни.

Так, при розгляді проблематики теорії олімпійського спорту необхідно звернути увагу на такі аспекти: феномен спорту і характер його теорії; теорія змагальної діяльності і системи спортивних змагань в олімпійському спорті; система підготовки спортсмена в олімпійському спорті, її зміст, засоби і методи, основні закономірності побудови тощо, а також на одне з ключових питань теорії спорту — спортивні змагання як власне змагальна діяльність спортсмена у сучасних умовах в олімпійському спорті.

Не можна вважати повноцінною підготовку фахівця з фізичного виховання, спорту і туризму, якщо він не опанував основні положення загальної теорії підготовки спортсменів в Олімпійському спорті, а також принципи олімпізму[10, c. 36-37].

Висновки

З наведеного визначення можна зробити досить правомірний висновок про те, що діяльність людей у професійному спорті має ключові ознаки підприємництва. По-перше, структури професійного спорту (клуби, ліги, асоціації, союзи), як і підприємницькі структури інших галузей економіки, створюються добровільно з ініціативи їх засновників і діють як самостійні суб’єкти господарювання. Систематичність їх діяльності забезпечується навіть більш жорстко, ніж представників інших видів підприємництва, оскільки визначається не лише її суто технологічними особливостями, а й регламентними документами керівного органу виду спорту.

По-друге, є усі підстави віднести професійний спорт до сфери виробництва суспільно значущих благ. Як стверджують дослідники, професійні спортивні клуби та їх об’єднання є виробниками специфічного блага – спортивного видовища. Однак, на наш погляд, було б неточним обмежитись таким визначенням економічного результату діяльності у сфері професійного спорту. По-перше, спортивне видовище є результатом діяльності не лише структур професійного спорту, а й аматорських спортивних організацій. Водночас, не можна стверджувати, що це однакові за змістом і формою результати. Вони істотно відрізняються одне від одного за рядом параметрів, насамперед, за якістю. У понятті ж «спортивне видовище» ці відмінності не вловлюються.

Крім того, визначення спортивного видовища у якості результату функціонування структур професійного спорту дає підстави окремим дослідникам відносити його до сфери шоу-бізнесу. А це принципово помилкове твердження, оскільки шоу-бізнес, як складова системи масової культури має зовсім інші завдання, ніж спорт, навіть якщо це спорт професійний. Сьогодні шоу-бізнес більшістю дослідників розглядається як регресивний компонент культури суспільства, який не сприяє її розвитку. Водночас, професійний спорт, незважаючи на усі його недоліки, трактується переважним числом дослідників як важливий соціальний феномен, що виконує позитивні функції у суспільстві. Підтвердженням цього є, зокрема, позитивне в цілому ставлення Міжнародного олімпійського комітету до зближення олімпійського та професійного спорту. Як відзначають С.І.Гуськов та В.М.Платонов, таке зближення є одним з найважливіших факторів подальшого прогресу спорту, зростання його авторитету як одного з найбільш яскравих явищ сучасності.

Список використаної літератури

1. Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. – Киев: Олимпийская литература, 1996. – 295 с

2. Два миллиона за победу в матче – это серьезное предложение // Команда. – 2000. – 27 апреля.

3. Зарубежный спорт: менеджмент и маркетинг. Выпуск 1-2. – М.: ЦООНТИ-ФиС, 1992. – 61 с

4. Крупнейшие трансферы в истории футбола // Команда. – 2000. – 26 июля.

5. Кто владеет Премьер-лигой // Команда. – 1999. – 4 февраля.

6. Платонов В. Труден путь к истинному профессионализму: Украинский футбол: несбывшиеся надежды, поиски, ошибки // Зеркало недели. – 1998. – №24 (193). – 13 июня; № 25 (194). – 20 июня.

7. Профессиональный спорт. Под общей ред. С.И.Гуськова, В.Н.Платонова. – Киев: Олимпийская литература, 2000. – 391 с.

8. Современный экономический словарь. – М.: ИНФРА, 1999. – 479 с

9. Фокин А. Лига чемпионов – золотой дождь для футбольных клубов // Команда. Журнал. – 2001. — № 9(26). – С.18-19.

10. Уилмор Дж. Х., Костилл Д. Л. Физиология спорта и двигательной активности. — К.: Олимп. лит., 1997.