Основи наукових досліджень
- Інше -Вступ.
14. Обґрунтуйте відміну між загальними та емпіричними методами дослідження.
21. Регресійний аналіз: основні задачі і порядок оцінки якості кореляційно-регресивного аналізу. Порядок розрахунку та інтерпретації параметрів одно факторної лінійної регресії.
34. Метрологічні характеристики вимірювальних приладів.
49. Маркування товарів, які підтверджують відповідність стандартам якості та безпеки.
58. Що регламентують європейські стандарти серії EN.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має знати, що таке наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, в другому — збільшенню особистого прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки.
Наукові знання, методичні підходи до їх отримання, самі вчені стають товаром, який в умовах за негайним прибутком поки що користується недостатнім запитом суспільства й держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з однієї сторони залежить від успіхів галузі науково-технічного прогресу, а з другої — впливає на інтенсивність наукових досліджень та науково-технічних розробок. В Україні наукова діяльність регламентується Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність» який є основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.
14. Обґрунтуйте відміну між загальними та емпіричними методами дослідження
Емпіричні дослідження — спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також групування, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.
До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов´язуються з відомими класами об´єктів («метал», «натуральне число», «рослина»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов´язані («корисність», «краса», «моральність»).
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап: виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об´єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап: він полягає у тому, що один об´єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Абстрагування може застосовуватись до реальних і абстрактних об´єктів (таких, що вже раніше пройшли абстрагування). Багатоступінчасте абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.
Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов´язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об´єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об´єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об´єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізнати явище, однак для проникнення в його сутність він недостатній.
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слід також віднести:
— метод сходження від абстрактного до конкретного;
— метод ідеалізації;
— метод формалізації;
— аксіоматичний метод.
Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:
— методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);
— методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);
— методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).
Спостереження — це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об´єктів реальності, роблячи їх вихідними об´єктами наукового дослідження.
У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини».
Спостереження мусить відповідати таким вимогам:
— передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
— планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
— цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
— вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища);
— системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Порівняння — це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:
— порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об´єктивна спільність;
— порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.
Вимірювання — це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об´єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об´єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об´єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина — це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об´єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкта. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб’єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об´єктів є одиниця фізичної величини — фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення — розмірності.
Переваги експериментального вивчення об´єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:
— під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;
— в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об´єктів;
— існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.
21. Регресійний аналіз: основні задачі і порядок оцінки якості кореляційно-регресивного аналізу. Порядок розрахунку та інтерпретації параметрів одно факторної лінійної регресії
Планові кількісні показники можливо розраховувати за допомогою декількох способів. Найбільш простим є «регресійний», тобто розрахунок шляхом екстраполяції від досягнутого рівня. Тією ж мірою малообґрунтованою представляється орієнтація показників на результати найбільш успішно діючих філій чи опора на зобов´язання, взяті самими філіями.
Основне завдання кореляційного і регресійного методів полягає в аналізі статистичних даних для виявлення математичної залежності між досліджуваними ознаками і встановлення за допомогою коефіцієнта кореляції порівняльної оцінки щільності взаємозв'язку.
Після того, як через економічний аналіз встановлено, що зв'язок між явищами є, і визначено загальний характер цього зв'язку, статистика за допомогою кореляційного і регресійного методів надає цим зв'язкам числового виразу.
Кореляційний і регресійний методи аналізу вирішують два основні завдання :
— визначають за допомогою рівнянь регресії аналітичного форму зв'язку між варіацією ознак X i Y,
— встановлюють ступінь щільності зв'язку між ознаками.
Найчастіше трапляються такі типи кореляційних зв'язків:
— факторна ознака безпосередньо пов'язана з результативною,
— результативна ознака визначається комплексом діючих факторів,
— дві результативні ознаки спричинені дією однієї загальної причини.
Регресійні моделі бувають декількох видів:
· лінійна однофакторна регресійна модель (модель першого порядку);
· квадратична параболічна однофакторна регресійна модель (модель другого порядку) – характерна для багатьох процесів в текстильній промисловості;
· непараболічна однофакторна регресійна модель, перетворена в лінійну;
· параболічна однофакторна регресійна модель (поліномінальна модель любого порядку).
При обробці даних однофакторного експерименту здійснюються наступні операції:
1.Виключення даних, які різко відрізняються.
2.Перевірка гіпотези про нормальний розподіл випадкових величин.
3.Перевірка гіпотези про однорідність дисперсій в дослідах матриці.
4.Визначення середньої дисперсії вихідного параметру в дослідах матриці.
5.Визначеня виду регресійної моделі.
6.Визначення коефіцієнтів регресії.
7.Визначення адекватності отриманого рівняння (за критерієм Фішера).
8.Визначення значимості коефіцієнтів регресії та їх довірчих інтервалів (за критерієм Стьюдента).
9. Визначення довірчих інтервалів середніх значень вихідного параметру при фіксованому значенні фактора.
10. Визначення довірчих інтервалів для індивідуальних значень вихідного параметру при кожному рівні фактора.
34. Метрологічні характеристики вимірювальних приладів
Основою технічної бази метрологічного забезпечення є засоби вимірювальної техніки. Засобами вимірювальної техніки називають технічні засоби, які використовуються при вимірюваннях і мають нормовані метрологічні характеристики. Метрологічними називаються ті характеристики ЗВТ, від яких залежить точність результатів, одержаних за їх допомогою. Нормування метрологічних характеристик полягає в законодавчому регламентуванні їх складу і норм значень.
Під видами ЗВТ розуміємо: міри, їх набори і магазини, вимірювальні перетворювачі, прилади, установки і системи.
Міра — ЗВТ, що призначені для відтворення ФВ заданого розміру (однозначна міра) або ряду розмірів (багатозначна міра).
Набір мір — це спеціально підібраний комплекс конструктивно відокремлених мір, які можуть використовуватися не тільки окремо, але й у різних комбінаціях для відтворення ряду розмірів даної ФВ, наприклад набір гир, вимірювальних резисторів, конденсаторів. Набір мір, конструктивно об’єднаних в одне ціле з пристроєм для вмикання їх у різних комбінаціях, називається магазином мір. Наприклад, магазин опору, ємності, індуктивності.
Вимірювальний перетворювач — ЗВТ, що призначений для перетворення вхідного вимірювального сигналу на вихідний сигнал, який зручний для дальшого перетворення, обробки, зберігання чи передавання вимірювальної інформації, але не для безпосереднього сприймання спостерігачем. Наприклад, калібрований шунт, вимірювальний трансформатор, атестована термопара.
Вимірювальний прилад — ЗВТ, вихідний сигнал якого придатний для безпосереднього сприймання вимірювальної інформації спостерігачем, завдяки наявності відлікового пристрою (шкала з покажчиком, цифрове табло). Наприклад: вольтметр, ватметр, термометр. Вимірювальні перетворювачі і прилади об’єднують спільною назвою — вимірювальні пристрої.
Вимірювальна установка — сукупність функціонально об’єднаних ЗВТ (мір, вимірювальних пристроїв) і допоміжних технічних засобів (стабілізуючих, перемикаючих), розташована в одному місці і призначена для одержання вимірювальних сигналів, придатних для безпосереднього сприймання вимірювальної інформації спостерігачем. Наприклад, установка для випробувань феромагнітних матеріалів, для вимірювання питомого електричного опору електротехнічних матеріалів.
Вимірювальна система — сукупність ЗВТ і допоміжних пристроїв, що з’єднані каналами зв’язку, призначена для вироблення сигналів у формі, придатній для автоматичної обробки, передавання і (або) використання вимірювальної інформації в автоматизованих системах управління. Вимірювальні системи є різновидом інформаційно-вимірювальних систем (ІВС), до яких належать також системи автоматичного контролю, технічної діагностики, розпізнавання образів. ІВС входять до складу автоматизованих систем управління.
49. Маркування товарів, які підтверджують відповідність стандартам якості та безпеки
Більшість знаків, призначених для інформування споживача про властивості пропонованих товарів, можна умовно поділити на дві групи:
1. Знаки відповідності.
2. Екологічне маркування та інші інформаційні знаки.
Перша група — це знаки відповідності, що використовуються в багатьох країнах світу (або сертифікаційні знаки). Ці знаки показують споживачеві, що товар, який він придбав, пройшов сертифікацію, у результаті якої гарантується його якість і безпека. Таку гарантію дає незалежна компетентна організація, що має власні правила контролю відповідності виробу або послуги певному стандарту або стандартам. Після проведення необхідних випробувань незалежна компетентна організація видає на виріб або послугу документ, який називається свідоцтвом про відповідність.
Основні умови сертифікації товарів і послуг:
— на виріб (послугу) має бути розроблений стандарт;
— у стандарті повинні бути зазначені методи випробувань;
— виробник повинен мати у своєму розпорядженні устаткування для випробувань;
— повинен здійснюватися безперервний контроль за діяльністю виробника й результатами випробувань незалежним компетентним органом;
— повинні бути передбачені заходи юридичної відповідальності за неправомірне використання знака відповідності стандарту.
Таким чином, якщо забезпечення якості – справа рук виробника, то сертифікація – засвідчення цієї якості якою-небудь незалежною стороною, а знак відповідності – символ довіри споживача до якості товару.
В Україні з липня 1993 року введена в дію Українська державна система сертифікації продукції — Система сертифікації УкрСЕПРО. Відповідно до законодавчих актів України Система сертифікації УкрСЕПРО призначена для проведення обов’язкової й добровільної сертифікації продукції. Сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів на продукцію проводиться виключно в Системі сертифікації.
Переліки товарів і послуг, що підлягають перевірці на підтвердження їхньої відповідності вимогам обов’язкової сертифікації, установлені Держстандартом України. На продукцію, що пройшла сертифікацію, видається сертифікат відповідності в Системі УкрСЕПРО. Після одержання зареєстрованого сертифіката підприємство має право використати український національний знак відповідності.
Такий знак наносять на кожен примірник сертифікованої продукції поряд з товарним знаком виготовлювача, на незйомну частину виробу, а також проставляють в експлуатаційній і супровідній документації (паспорті, ярлику, упакуванні тощо). Зображення національного знака відповідності може бути виконано будь-якими технічними засобами, що забезпечують чітке і ясне зображення знака протягом усього терміну служби виробу. У випадку, якщо дія сертифіката відповідності тимчасово припинена, то на цей період маркування продукції, тари, упакування, супровідної документації, рекламних матеріалів знаком відповідності заборонена. При анулюванні сертифіката відповідності заявнику забороняється використання знака відповідності. Застосування виготовлювачем знака відповідності припиняється одночасно із закінченням терміну дії сертифіката відповідності.
Останнім часом, зважаючи на велику зацікавленість європейських країн у розробці й впровадженні єдиної системи перевірки безпеки споживчих товарів, Європейський парламент і Комісія Європейського економічного співтовариства висловилися за заснування загальноєвропейського знака відповідності. Таким єдиним знаком відповідності прийнято знак "СЄ" , він має подану форму незалежно від мовних версій.
Основні критерії проставляння зазначеного знака такі:
— знак повинен показувати, що продукція відповідає існуючим вимогам відповідно до директив ЄС;
— знак повинен містити дві останні цифри року проставляння;
— знак не повинен містити вказівок на певні стандарти.
Ця інформація повинна міститися у звітах про випробування й сертифікати.
Процедура оцінки відповідності європейським нормам може робитися як самим виробником, так й організаціями, уповноваженими ЄС. В останньому випадку знак "СЄ" доповнюється емблемою організації, що проводить оцінку відповідності. На даний момент знаки відповідності директивам ЄС стають фактором конкурентоспроможності, та їх можна зустріти й на продукції ряду фірм, що займають на ринку лідируюче становище, наприклад, на іграшках компанії LEGO (Данія), олівцях фірми STAEDTLER (Німеччина), товарах фірми Schwan-Stabilo (Німеччина), що виробляє канцелярське приладдя для дітей і школярів. За даними виготовлювача, вся продукція фірми, що випускається (олівці, ручки, маркери та ін.), починаючи з 1991 року, має маркування "СЄ".
Говорячи про продукцію, що має національні знаки відповідності, варто сказати про південнокорейський досвід. Виявляється, у цій країні зазначеному маркуванню надається велике значення. Так, вся продукція, що пройшла сертифікаційні випробування і відповідає високому рівню якості й безпеки, повинна мати знак відповідності корейським стандартам — .
Іншим поширеним знаком цієї групи є знак "GS" — "перевірено на безпеку", — який засвідчує безпеку продукції відповідно до німецьких норм. Знак доповнений емблемою організації, що проводить оцінку відповідності. У цьому випадку це сертифікаційний центр TUV Rh-einland Gruppe, BRD.
58. Що регламентують європейські стандарти серії EN
Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації та акредитації випробувальних центрів. Вони містять критерії оцінки діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації випробувальних лабораторій (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги щодо роботи сертифікаційних центрів, органів з сертифікації систем якості і персоналу. В них є і форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту. Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість в значній мірі довіряти результатам сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На рівні влади в країнах ЄС офіційно визнаються лише ті центри, які організовують свою діяльність у повній відповідності з євронормами серії 45000.
Висновки
Оволодіння методологією і методами дослідження сприяє розвиткові раціонального творчого мислення, оптимальній організації наукової творчості в умовах практичної діяльності.
Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислювання фактів не може існувати ніяка наука. Хоча факти потрібні вченому, як повітря, але окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому узагальненому вигляді.
Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом іти до висновків.
У науці недостатньо встановити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати його загально-пізнавальне теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища. Наукова робота — це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою безумовно слід рахуватись.
Список використаної літератури
1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.
2. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. — К.: АБУ, 2002. — 480 с.
3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120с.
4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.
5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.
6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.
7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.
8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.
9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.
10. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.
11. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.
12. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.
13. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.
14. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.
15. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.
16. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.