Перспективи розвитку документознавства, як науки

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти документознавства як науки.

1.1. Поняття та оформлення документознавства як самостійної науки.

1.2. Особливості структури документознавства.

1.3. Сучасні погляди на визначення сутності документознавства як наукової дисципліни.

Висновок до розділу 1.

Розділ 2. Основні концепції розвитку документознавства.

2.1. Комплексний характер документознавства та його розвиток.

2.2. Сучасний стан та перспективи розвитку документознавтсва.

2.3. Перспективні напрями досліджень загального документознавства.

Висновок до розділу 2.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Оглядаючи розвиток документознавства в Україні за останнє десятиліття, можна констатувати, що воно сформувалося в нашій країні як наукова дисципліна і має вже певні здобутки. Серед стимулів конституювання цієї наукової дисципліни основними, на мій погляд, були (і залишаються): необхідність нормативного та науково-методичного забезпечення організації документостворення та документообігу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (далі — установах) в нових умовах їхнього функціонування (тобто після набуття Україною незалежності); впровадження в установах систем електронного діловодства та документообігу (СЕДД); значна потреба у вузівській підготовці документознавців, які будуть спроможні вирішувати складні завдання, пов'язані з зазначеними вище інноваціями. Інституалізацію документознавства, підвищення його соціального статусу в нашій країні, зокрема засвідчили заснування та діяльність Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД).

Полишаючи проблематику загального документознавства, стисло зупинюся на перспективних напрямках наукових досліджень зі спеціального документознавства. Одним з таких напрямків залишається опрацювання теоретичних питань. Поодинокі концептуальні публікації у спеціальному документознавстві пов'язані, як правило, з науковими напрямками чи проблемами споріднених галузей знань.

Метою дослідженняє виявлення особливостей структури сучасного документознавства.

Мета дослідження зумовила такі його завдання:

• висвітлити етапи формування документальної системи в Україні як основного предмета документознавства;

• визначити етапи розвитку документознавства як науки про документ;

• проаналізувати сучасну структуру документознавства.

Об’єктом дослідженняє проблеми формування та розвитку сучасного документознавства.

Предметом дослідженняє особливості розвитку документознавства як науки про документ в Україні.

Аналіз досліджуваного матеріалу базується на загальнонаукових методах якісного і кількісного аналізу, синтезу, зіставлення, спостереження.

Методологію роботи складають дослідження з питань документознавства та стилістики вітчизняних та зарубіжних дослідників, презентовані у списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти документознавства як науки

1.1. Поняття та оформлення документознавства як самостійної науки

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених — С.Кулешова [1, 2], Г.Швецової-Водки [3], відомий підручник професора Н.Куш-наренко, що витримав чотири видання [4]. Активно формуються дві концепції документознавства — розширена (Н.Кушнаренко) і спеціалізована (С.Кулешов). Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

Н.Кушнаренко виділяє загальне і особливе документознавство. До загального вона відносить три розділи — теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. Відзначимо, що саме третій розділ, на нашу думку, є дискусійним і формує певне теоретичне підгрунття для надмірно широкого погляду на документознавство. До завдань особливого документознавства Наталія Кушнаренко відносить вивчення окремих типів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство вона розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах, музеях, інформаційних центрах. На цій підставі Н.Кушнаренко включає до структури документознавства на правах спеціальних наукових дисциплін — бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства. Таким чином, професор Н.Кушнаренко обґрунтовує оригінальну авторську концепцію документознавства як метанауки, щодо великої групи споріднених наук. Проте запропонована широка концепція викликає суттєві заперечення. Адже кожна з наук, включених автором до структури документознавства, має власний об'єкт у якому документ є лише його складовою частиною. Наприклад, об'єктом бібліотекознавства є бібліотечний соціальний інститут [5]; патентознавство в основному зосереджується на дослідженні проблем правового захисту інтелектуальної власності винахідників та оформлення заявок на винаходи і проведення їхньої наукової експертизи; а патентна документація є лише однією із складових цієї науки. На підставі зазначеного можна зробити висновок щодо недоцільності штучного розширення структури документознавства за рахунок суміжних самодостатніх наук.

Викликає сумнів і доцільність виділення спеціального і часткового у структурі особливого документознавства. Адже книги, патенти, карти, які автор розглядає як об'єкти часткового документознавства, також входять до структури фондів бібліотек і органів науково-технічної інформації (НТІ). Враховуючи цей безперечний факт, уявляється доцільним за аналогією з більшістю наук виділяти у структурі документознавства загальну і спеціальні складові.

Попри вказані зауваження, я поділяю основну ідею Н.Кушнаренко, яка переконливо доводить переваги широкого погляду на документознавство як науку, що має вивчати всі види документів. Принагідно відзначимо, що саме такий концептуальний погляд характерний для світового документознавства, або теорії документації, за термінологією фундатора нашої науки — Поля Отле.

Принципово інший концептуальний підхід розвиває професор С.Кулешов. Він поділяє документознавство на загальне і спеціальне. До проблематики першого вчений відносить дослідження загальнотеоретичних питань, що стосуються понятійних, функціональних, структурних, класифікаційних та інших ознак документа і його властивостей, та історії розвитку документів і документознавства. Основним напрямом спеціального документознавства вчений вважає управлінське документознавство, що досліджує широке коло проблем управління документацією у вузькому "архівно-діловодському" значенні цього поняття. Цей напрям фактично ототожнюється з діловодством, що з одного боку, не дозволяє належним чином зосередитись на безпосередньо управлінських аспектах документознавства, а з іншого, практично позбавляє діловодство права на розробку власної теорії.

Серед інших видів спеціального документознавства він пропонує виділити науково-технічне, картографічне, аудіовізуальне. В основу такої пропозиції, мабуть, покладено цілком очевидну самобутність указаних видів неопублікованих документів і яскраво виражену специфіку їхнього архівного зберігання. Проте для мене є незрозумілим сутність, змістовне наповнення і навіть доцільність формування, запропонованих авторитетним ученим, спеціальних документознавчих дисциплін, що базуються на дослідженні лише одного з видів неопублікованих документів. Не знайшов я переконливої відповіді на ці запитання і в його ґрунтовній монографії [1].

Отже, за концепцією С.Кулешова, проблематика спеціального документознавства фактично звужена до вивчення неопублікованої документації, що є предметом архівної та діловодської діяльності. Таку точку зору Сергій Кулешов називає традиційною, посилаючись на публікації відомих російських учених-архівознавців, які фактично розглядали документознавство як допоміжну наукову і навчальну дисципліну в системі фахової підготовки архівістів. Відзначимо, що у світовій практиці традиційним є широкий погляд на документ і теорію документації, який належить Полю Отле і розвивається великою групою його послідовників, які брали активну участь у дослідженнях Міжнародної Федерації Інформації і Документації. До речі, сам професор С.Кулешов також тривалий час був прихильником широкого погляду на поняття документ. Це підтверджує і його відома монографія [2], в якій відображені основні результати докторської дисертації професора. Принагідно відзначу, що напрям дослідження, на якому сьогодні зосередився відомий вчений, має безперечне практичне значення і наукову перспективу. Проте ця проблематика є лише одним з важливих напрямів сучасного документознавства.

Запропонована нами структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов'язкових і достатніх елементів — матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості. При розробці структури ми врахували результати, одержані Г.Швецовою-Водкою, яка переконливо довела; що книга є одним з видів документа [3]. Це дозволяє, керуючись фундаментальним положенням системного підходу, щодо спільних властивостей системи в цілому та її підсистем і елементів, використовувати для розв'язання документознавчого завдання здобутків у царині визначення структури книгознавства. Відомо, що існує дві концепції щодо структури науки про книгу — книгознавство, як комплексна наука і як комплекс наук. Сутнісною відмінністю цих концепцій є рівень інтегративності наукових дисциплін, що. входять до структури книгознавства [7].

1.2. Особливості структури документознавства

Розглянемо детальніше запропоновану нами структуру документознавства. При її розробці автор виходив з того, що наявність у провідних учених принципово різних точок зору щодо такої стрижневої проблеми як структура цієї науки, відображає її сучасний стан і переконливо підтверджує невисокий рівень інтегративності її складових. Це дозволяє висловити думку, що сучасне документознавство доцільно розглядати як комплекс наукових дисциплін орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті; а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства. Важливою ознакою, за якою може формуватись самостійна документознавча наукова дисципліна є функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особистості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованого дослідження. Слід враховувати, що об'єднання окремих дисциплін у комплекс передбачає високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення до іншої системи наук [7, с 24]. Кожна з цих наукових дисциплін може формувати власний предмет і встановлювати зв'язки з науками, що не входять до структури документознавства. Проте знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі зумовлює наявність спільних теоретико-методологічних засад, витоків та історії розвитку. Ці проблеми досліджуються інтегруючою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер — документологію. Відзначимо, що її здобутки мають вагоме значення як для документознавчих дисциплін, так і для споріднених і суміжних наук, що також вивчають документ, як одну із складових власного об'єкту (бібліотекознавства, бібліографознавства тощо).

Розглянемо сутність і зміст документології докладніше. Ця наукова дисципліна є найбільш дослідженою в сучасному документознавстві [1—4]. Наше бачення документології грунтується на широкому розумінні базового поняття "документ". Ця наукова дисципліна складається з теоретичної та історичної частин. У межах першої здійснюється комплексне дослідження документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства. Ключовими теоретичними проблемами сучасної документології є формування і розвиток категоріально-понятійного апарату науки; обґрунтування її структури, функцій, місця в системі наук; розробка теоретико-методологічного інструментарію; формування системи знань про документ, його функції, структуру, ознаки і властивості; класифікація документів і проведення документознавчого та інформаційного аналізу виділених видів і типів документів. Збагачення об'єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства дозволяє включити до проблематики документознавчих досліджень: вивчення структури документних потреб суспільства і особистості; розробку і реалізацію систем і методів документного забезпечення основних категорій користувачів; особливості документної діяльності в різних соціальних сферах та інституціях, включаючи цикл документування, розповсюдження і використання документної інформації; розробку новітніх технологій реалізації документних процесів; аналіз закономірностей і сутнісних особливостей документної інфраструктури суспільства.

У межах історичної частини документології має здійснюватись комплексне дослідження історії документознавства і документа як центрального об'єкта цієї науки. Особливу увагу слід приділити проблемам періодизації та історико-документознавчій реконструкції виділених періодів та їхніх основних етапів. Важливим напрямом такої реконструкції є проведення моніторингу розвитку документознавчого знання в цілому і складових цієї науки зокрема. Перспективним є комплексне дослідження артефакту як джерела історико-культурної інформації, із залученням пізнавального потенціалу нагромадженого історичною наукою в цілому і спеціальними історичними дисциплінами зокрема.

Здобутки документології мають принципове значення для розвитку спеціальних документознавчих дисциплін. Сучасний етап розвитку документознавства характеризується становленням групи спеціальних наукових дисциплін — теорії Документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства. Кожна з цих дисциплін ґрунтується на загальнодокументознавчій і власній системі знань; вивчає специфічні документоутворення, що входять до документної інфраструктури суспільства і (або) функціонально орієнтовані на задоволення конкретних інформаційних потреб суспільства та особистості. В цих наукових дисциплінах також є теоретична та історична частини. Вони узагальнюють досвід практичної діяльності з документного забезпечення реальних сфер життєдіяльності суспільства, та розробляють наукові рекомендації щодо її удосконалення. Відзначимо, що в процесі подальшої диференціації документознавчого знання виникає принципова можливість для розширення структури документознавства за рахунок формування нових спеціальних дисциплін. Одночасно окремі дисципліни в разі недостатнього впливу на них здобутків документології мають реальні можливості для виходу з документознавчого комплексу[8, c. 27-29].

Розглянемо предмет і проблематику досліджень спеціальних документознавчих дисциплін, їх роль у розвитку конкретних напрямів практичної діяльності в документній сфері, взаємозв'язки з документологією та іншими науками.

Теорія документальних комунікацій розвивається під впливом широкого кола наук: теорії соціальних комунікацій, інформаціології, наукознавства тощо. її предметом є функціонування і розвиток системи документальних комунікацій. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, змісту, структури, функцій і основних напрямів трансформації системи документальних комунікацій; дослідження категоріально-понятійного апарату дисципліни; класифікація і комплексний аналіз документальних комунікацій; визначення спільних і специфічних ознак і властивостей друкованих і неопублікованих каналів документальних комунікацій; комплексне дослідження комунікаційного процесу та побудова і реалізація його моделей; дослідження основних процесів документальних комунікацій і обґрунтування спільного та особливого у їхній реалізації в бібліотеках, архівах, органах НТІ тощо.

Історична частина даної наукової дисципліни охоплює широке коло проблем дослідження витоків і генезису системи та окремих каналів документальних комунікацій на різних етапах розвитку суспільства.

Для теорії документальних комунікацій принципове значення мають здобутки документології в царині дослідження комунікаційної функції документа. В свою чергу, документологія одержує можливість використати здобутки спеціальної наукової дисципліни при дослідженні документної інфраструктури суспільства та у процесі вивчення комунікаційних властивостей окремих видів і типів документів. Відзначимо, що у разі недостатньої ефективності вказаних взаємозв'язків; спеціальна документознавча дисципліна може зайнятись пошуком теоретико-методологічної бази у межах іншої науки — теорії соціальних комунікацій, яка активно розвивається і претендує, на нашу думку, без достатніх підстав, на статус узагальнюючої для великої групи наук, що вивчають комунікаційні процеси.

Теорія документних потоків розвивається під відчутним впливом інформаціології, наукознавства, бібліографознавства. Предмет цієї наукової дисципліни — формування і наукове освоєння документних потоків. Серед основних її теоретичних проблем: обґрунтування сутності, властивостей структури і функцій документних потоків; їхня класифікація і комплексний аналіз виділених видів; визначення і обґрунтування загальних та специфічних закономірностей функціонування документних потоків; розробка і вдосконалення категоріально-понятійного апарату; системне дослідження світового, національних, галузевих потоків і проблемно-тематичних мікропотоків документів; проведення моніторингу документних потоків; визначення специфіки потоків неопублікованих документів і розробка теоретико-методичного інструментарію їхнього багатоаспектного аналізу; розробка і реалізація моделей документних потоків тощо.

Історична частина цієї дисципліни охоплює широке коло проблем періодизації та історико-документознавчої реконструкції основних етапів розвитку документних потоків; аналізу історії їхнього вивчення; впливу соціально-політичних процесів на зміст і структуру документних потоків; сутнісні особливості потоку і масивів історико-культурних документів[7, c. 47-49].

Дослідження документних потоків характеризуються яскраво вираженою практичною спрямованістю. Зокрема, їхні результати дозволяють: розробити стратегію задоволення документно-інформаційних потреб суспільства та особистості; забезпечити високу якість формування документних фондів і баз даних; встановити сучасний стан і перспективи розвитку науки і техніки; визначити інформаційну цінність універсальних і галузевих джерел інформації; сформувати якісну номенклатуру справ організації, та розробити ефективну стратегію діяльності й розвитку служб документаційного забезпечення управління.

Документологія і теорія документних потоків взаємовпливають і взаємодоповнюють одна одну. Наприклад, знання про сутність, властивості і функції документного потоку суттєво поповнюють базові знання про окремі види документів і навпаки.

Документне фондознавство розвивається під впливом бібліотекознавства, архівознавства, інформаціології. Предмет цієї дисципліни — документні фонди як складова документної інфраструктури суспільства. В її межах вивчається широке коло теоретичних проблем: соціальне призначення, структура і функції документних фондів, принципи і теоретико-методичні засади формування, збереження і використання документних фондів, специфіка документних фондів бібліотек, архівів, музеїв, органів НТІ; сутність і значення історико-культурних фондів та особливості їхньої організації в бібліотеках і архівах; принципи і технологія організації електронних фондів документної інфраструктури суспільства; формування фондів неопублікованих документів службового призначення в організаціях.

Історична частина документного фондознавства досліджує становлення і розвиток цієї дисципліни; генезис документних фондів на різних історичних етапах; історико-культурні фонди як документну пам'ять людства; роль унікальних фондів архівів і бібліотек у духовному прогресі суспільства; історію бібліотечних і архівних зібрань і колекцій.

Наукові здобутки у царині документного фондознавства реалізуються у практиці формування і збереження фондів бібліотек, архівів, органів НТІ; сприяють консолідації зусиль цих інституцій у роботі з історико-культурними фондами як документною пам'ятю України.

Документологія впливає на документне фондознавство шляхом надання базових фундаментальних знань про документи, що об'єднуються у фонди. В свою чергу спеціальна дисципліна надає документології нові знання необхідні для дослідження документної інфраструктури суспільства.

Електронне документознавство розвивається під впливом інформатики, бібліотекознавства, архівознавства. Предмет цієї дисципліни — електронний документ як складова документної інфраструктури суспільства. Теоретичні дослідження в межах даної дисципліни охоплюють таке коло основних проблем: обґрунтування закономірностей функціонування електронних документів як сучасних і перспективних інформаційних ресурсів суспільства, та їхньої ролі в системі комунікацій; класифікація електронних документів і комплексне вивчення визначених видів і типів; аналіз сутнісних відмінностей, структури, функцій, ознак і властивостей електронних документів; вивчення електронних публікацій — монографій, підручників, журналів, як документної основи електронної бібліотеки; дослідження баз даних як специфічного виду документів; теоретико-методичні засади формування системи електронної документації, її класифікації і структуризації; організація електронного документування та обігу електронної документації; уніфікація і стандартизація та регламентація процесів створення, реєстрації обігу і зберігання електронної документації; теоретичні і організаційно-технологічні засади формування електронних архівів; управління процесами створення, збереження, розповсюдження і захисту електронних документів; розробка і реалізація новітніх технологій у документній інфраструктурі суспільства; можливості мережі Internet у забезпеченні доступності електронних документів; правові проблеми забезпечення функціонування систем електронних публікацій і документації.

Історична частина електронного документознавства покликана досліджувати генезис носіїв інформації; історію розвитку електронних публікацій і документації; розробку критеріїв формування електронних історико-культурних фондів; співвідношення електронних і традиційних архівів.

Здобутки в царині електронного документознавства мають широкі можливості для практичної реалізації у архівах, бібліотеках, органах НТІ, комп'ютерізації процесів діловодства тощо. Враховуючи ці обставини і звичайно прискорення процесу інформатизації як магістральний напрям розвитку суспільства, можна зробити припущення щодо високої ймовірності входження електронного документознавства до складу документології.

На управлінське документознавство суттєво впливають теорія менеджменту та інформаціологія. її предмет — управлінський документ як база інформаційної підтримки теорії і практики менеджменту. Наукові розвідки у межах даної дисципліни мають охоплювати таке коло основних проблем: обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства; класифікація управлінських документів та комплексний аналіз визначених видів і типів; дослідження потреб суспільства і особистості в управлінських документах; структуру і зміст документної бази менеджменту; неопубліковану документацію службового характеру як результат управлінської діяльності; моніторинг потоків управлінської документації; формування і забезпечення доступності управлінських баз даних, створення і обігу електронної управлінської документації; розробка уніфікованих форм і систем управлінської документації; розвиток теоретико-методичних засад управлінського документування.

Історична частина дисципліни охоплює: генезис основних видів управлінських документів та створення і функціонування у суспільстві управлінської документації; особливості функціонування управлінської документації на різних історичних етапах; особливості управлінських історико-культурних документів тощо[2, c. 26-28].

Управлінське документознавство суттєво впливає на практику менеджменту, науково-інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, архівно-діловодської діяльності. Здобутки цієї дисципліни значно конкретизують напрацювання документології, що сприяє посиленню її практичної спрямованості.

Теорія та історія діловодства найдавніша із спеціальних історичних дисциплін, яка має безумовне право на організаційне оформлення і подальший розвиток. її предметом є теоретичні засади, історія і практика створення, обігу, збереження і використання неопублікованої документації службового призначення. В межах цієї наукової дисципліни, крім загальних, доцільно виділити дві групи теоретичних проблем. Перша присвячена науково-методичному забезпеченню діловодства на державному рівні; друга — на рівні конкретної організації. До основних загальнотеоретичних проблем діловодства відносяться: визначення ролі і місця діловодства у суспільстві і системі наукового знання; розробка теоретико-методологічних засад розвитку діловодства; обґрунтування закономірностей функціонування неопублікованої документації службового призначення та її місця в структурі документних потоків і масивів; вдосконалення понятійного апарату діловодства.

На загальнодержавному рівні слід досліджувати проблеми: формування державної політики у сфері діловодства та її законодавче і науково-методичне забезпечення; стандартизації діловодства; розвитку державної класифікації документації та розробка типологічної схеми службової документації; уніфікації діловодних процесів і форм службової документації; обґрунтування принципів і науково-методичних засад розробки номенклатури справ і проведення експертизи службової документації; теоретико-методичне забезпечення розвитку систем електронного діловодства; формування науково обґрунтованої інструктивно-нормативної бази розвитку діловодства.

На рівні конкретних організацій досліджуються проблеми: аналізу мікропотоків службової документації; класифікація масивів службової документації організації та удосконалення на цій основі номенклатури справ; теорії і методики документування, організації документообігу, контролю виконання документів, підготовки документів до зберігання і використання, забезпечення збереження документів, формування і забезпечення диференційованого доступу до електронних баз службової документації.

Історія діловодства охоплює проблеми її періодизації та дослідження виділених етапів; генезис основних типів і видів документації службового призначення; аналіз стану діловодства в цілому і документування зокрема на різних етапах розвитку суспільства тощо.

Інфраструктурний характер діловодства зумовлює її безперечне практичне значення для основних сфер життєдіяльності суспільства. Це дозволяє документології узагальнювати знання щодо значних масивів недостатньо досліджених масивів документної інфраструктури суспільства. У свою чергу діловодство є своєрідним експериментальним полігоном для прискорення практичного освоєння здобутків документології[5, c. 63-65].

1.3. Сучасні погляди на визначення сутності документознавства як наукової дисципліни

Нині існує два підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни.

Перший підхід базується на традиційних поглядах щодо документознавства як науки, що виникла в надрах радянського архівознавства і розвивалася впродовж 1960–1980-х років e СРСР. У цей період здійснювалися фундаментальні та прикладні дослідження з документознавства, головна увага в яких приділялася управлінській документації (серед її класів – організаційно-розпорядча, планова, звітно-статистична, фінансова, банківська тощо), а саме – створенню та функціонуванню її уніфікованих систем, розробленню уніфікованих форм документів, регулюванню процесів документообігу, опрацювання, зберігання управлінських службових документів в установі, користування ними. Основною сферою практичного впровадження вважалося діловодство (як загальне, так і спеціальне). Серед інших класів документації та видів документів об’єктом дослідження епізодично ставали науково-технічна, картографічна документація, кінофотофонодокументи. Документознавчі дослідження значною мірою пов’язувалися з теорією діловодства, архівознавством та інформатикою (з останньою – здебільшого виходячи з проблем створення та обігу машинопрочитуваних службових документів).

Нині проблематику із зазначеного вище документознавства, яке можна назвати традиційним (інколи його називають адміністративним, спеціальним або класичним), розробляють науково-дослідні інститути документознавства та архівної справи в Російській Федерації, Білорусі, Україні.

Об’єктами його дослідження залишаються документація (сукупність службових документів, об’єднаних за певною ознакою), а також сфери її створення та функціонування. Зважаючи на характер дослідницької проблематики, у структурі цього документознавства можна виокремити управлінське, науково-технічне, картографічне та інші його види, що досліджують окремі класи документації. Управлінське документознавство споріднене із такою галуззю знань та сферою практичної діяльності за кордоном як «керування документаційними процесами» (Records Management)[1, c. 42-44].

Другий підхід ґрунтується на ширшому трактуванні поняття «документ» порівняно з традиційним (документами вважаються не тільки елементи документації, а й публікації, видання), внаслідок чого відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик.

Витоками цього підходу вважають документаційну науку, що існувала впродовж 1930–1950-х років. Формування цієї версії документознавства активно розпочалося з початку 1990-х років і його провідниками стали представники таких наукових дисциплін як бібліотекознавство, бібліографознавство та книгознавство. Ними декларуються можливості реалізації зазначеного підходу також із позицій археографії, кодикології, журналістики, теорії комунікацій та інших дисциплін так званого документально-комунікаційного циклу. Дослідження у межах «нового» документознавства спрямовані на опрацювання питань теорії документа, вивчення закономірностей його генезису та еволюції, загальних для всіх наук проблем створення документів, їхнього функціонування, роботи з ними. Тобто існує певна сукупність знань, пов’язана з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблемами його класифікування (типологія документів), закономірностями історичного розвитку й функціонування, а також універсальними технологіями роботи з документами. Цю сукупність знань називають загальним документознавством або документологією[10, c. 43-45].

Висновок до розділу 1

На підставі вказаного можливо зробити висновок щодо необхідності пошуку нових підходів до визначення і обґрунтування структури сучасного документознавства. Зупинимось детальніше на викладі авторського бачення цієї проблеми. Центральним об'єктом документознавства, на нашу думку, є документ як основний змістовний елемент документної інфраструктури суспільства. Згідно з таким баченням, документознавство вивчає максимально широке коло документів на різних носіях і потреби суспільства в інформації, що передається з допомогою цих документів у просторі і часі. Проте на відміну від визначного російського вченого, професора Ю.Столярова, який вводить до наукового обігу поняття "енергетичний документ", без будь-яких формальних обмежень його наповнення і ознак, що, фактично, ставить знак рівності між інформацією і документом [6]; ми вважаємо перше з цих понять значно ширшим. На нашу думку, соціальна інформація стає документною лише у результаті специфічного виду людської діяльності — документування (фіксації інформації). Особливо принциповий характер це положення має при дослідженні співвідношення понять комп'ютерна (електронна) інформація та електронний документ. Визначальна роль інформаційної складової документа, на нашу думку, дає вагомі підстави вважати інформаціологію фундаментальною щодо документознавства наукою.

Запропонована нами структура документознавства є відкритою і може розвиватись у відповідності із збагаченням документознавчого знання і реальними потребами практики. Магістральним напрямом такого розвитку є посилення інтеграційних зв'язків між окремими дисциплінами комплексу. Цей процес має завершитись трансформацією документознавства в цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений метанауковий характер і широку сферу практичного застосування. Відповідно розглянуті нами дисципліни трансформуються у самостійні напрями науки.

Розділ 2. Основні концепції розвитку документознавства

2.1. Комплексний характер документознавства та його розвиток

Інформація є важливим засобом існування суспільства, її обсяги постійно зростають; стрімко змінюється і характер використання. Протягом останніх десятиліть значення процесів, пов'язаних з документуванням і використанням інформаційного продукту усвідомлене суспільством. Це призвело до появи нового поняття — інформаційні ресурси, що визначаються як інформаційні повідомлення, потенційно придатних для використання суспільством як метазасіб досягнення чітко визначеної мети, цілей, певного виду діяльності, певної особистості або групи людей [4].

Становлення і розвиток теорії інформаційної діяльності як одного з нових наукових напрямів сучасності методологічно пов'язане з подальшим узагальненням понять "інформація" і "документ", а також з обґрунтуванням ідеї, що будь-яка доцільна діяльність базується на інформаційному процесі.

Поняття інформації найважливіше в теорії документознавства. Теоретичною і методологічною основою науки про документування є філософська теорія відображення, яка дає можливість визначити інформацію як результат введеного в інформаційну взаємодію інваріанта відображення зафіксованого об'єкта сприйняття (ідеального образу).

Філософський підхід до проблем інформаційної діяльності дає можливість розкрити взаємодію суб'єкта і об'єкта в інформаційних процесах, що дуже важливо для визначення відповідних методів, засобів, умов, цілей, результатів інформаційної діяльності в суспільстві.

Базовим принципом діалектичного підходу до розуміння інформації як базового елемента документа є визнання об'єктивної природи інформації. Найважливіший висновок, отриманий в галузі її методології, полягає в установленні взаємозв'язку відображення та інформації.

Останнім часом досить чітко сформувались дві основні концепції,суті інформації, як інваріанта відображення, який вводиться в інформаційний процес.

Прихильники атрибутивної концепції вважають інформацію невід'ємною властивістю всіх природних і соціальних систем (І.Ачкурін, В.Готт, Г.Клаус, В.Сіфоров, М.Лейпольт, А.Урсул, X.Фогель та інші).

Інша концепція — кібернетико-семіотична — базується на ідеї нерозривного зв'язку інформації з управлінням і са-моуправлінням, з функціонуванням систем, які самоорга-нізовуються і самоуправляються (Д.Дубровський, Н.Жуков, А.Коршунов, Я.Ребане, Б.Українцев, Г.Щербицький, М.Янков та інші). Прихильники цієї концепції не визнають існування інформації в неживій природі і, в основному, виходять з того, що вона виникає лише на рівні життя і є видом відображення (активною, доцільною), отже існує лише в єдності всіх семіотичних характеристик, головними з яких є семантичні та прагматичні.

При наявності двох концепцій все ж спостерігається деяка інтеграція концептуальних уявлень і результатів, отриманих в межах різних підходів до інформації.

Останнім часом все більше з'являється прибічників концепції інформації як сутнісної, інваріантної сторони відображення, яка може опредмечуватись, об'єктивуватись при введенні в інформаційну взаємодію, отже, кодуватися, передаватися від одного об'єкта до іншого в ході відображальних процесів. Одним з методологічних наслідків означеного розуміння природи інформації є уявлення про неї, як про невід'ємну властивість відображення з одночасним визнанням всезагальності означеної властивості, а отже, і розповсюдженням її на всі матеріальні системи, що більш визначено характеризує онтологічний статус інформації, а в гносеологічному відношенні призводить до інтерпретації поняття інформації з загальнонаукового[9, c. 18-21].

Отримавши суттєвий розвиток у філософії та кібернетиці, поняття інформації вийшло далеко за їхні межі. Нині широко застосовуються теоретико-інформаційні ідеї в науках біологічного циклу, де сама сутність життя пов'язується з перетворенням інформації, управлінням (в теорії генетичної інформації, еволюційному вченні, а також у психології, фізіології вищої нервової діяльності), в гуманітарних науках (педагогіці, лінгвістиці, теорії соціального управління, естетиці, етиці, теорії права тощо).

Інтерес до феномену інформації набув, безумовно, загальнонаукового характеру. Слова і словосполучення, що стосуються терміна "інформація", зустрічаються як у наукових роботах, так і в популярних виданнях, проблеми, пов'язані з інформаційними ресурсами, обговорюються на конференціях, присвячених різним сферам суспільної діяльності. Інформаційний підхід є могутнім засобом для підвищення рівня наукових досліджень, оптимізації багатьох процесів, як із сфери виробництва матеріальних і духовних благ, так і з галузі їхнього споживання.

Абстрагуючись від надзвичайно великої кількості конкретних властивостей і особливостей різних матеріальних об'єктів, наука про інформацію досліджує не об'єкти природи і суспільство як такі, а все це з точки зору інформаційних процесів, які в них відбуваються, — перетворення, розподілу, опрацювання і передачі інформації.

Таким чином, документознавство як наука аж ніяк не підміняє науки про природу, суспільство і мислення а, вивчаючи специфічні особливості інформаційних процесів, дозволяє глибше пізнати закономірності, притаманні різним матеріальним утворенням.

Комплексний характер наукової дисципліни "Документознавство" виражається в тому, що воно нібито вторгається і в сферу філософії, і психології, і логіки, і естетики, лінгвістики, кібернетики, наукознавства, управління. Але все це є підтвердженням того, що інформаційно-комунікативна діяльність вимагає не вузькоспеціальних знань, а фундаментальної багатогранної підготовки на базі комплексів соціальних наук, бо документ — це матеріальний об'єкт, породжений соціумом для закріплення інваріантності відображення процесів і явищ навколишньої дійсності.

Документно-комунікативна діяльність визначається як процес, який пов'язаний з вираженням інформаційного потенціалу через інформаційні ресурси, що й характеризує якість культури суспільства в певний хронологічний період його розвитку[7, c. 52-54].

2.2. Сучасний стан та перспективи розвитку документознавтсва

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство — наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" — це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів — документознавства і документалистики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом — інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документі потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ 2392—94 [2].

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо. Методологічний підхід — це спосіб вивчення реальної дійсності через призму певної загальнонаукової категорії; до методологічних підходів відносять і інформаційний підхід, що ґрунтується на категорії "інформація", який є базовим для наукової дисципліни "Документознавство".

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація — базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні — взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація — не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація — це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Короткий хронологічний період розвитку документознавства дає привід деяким науковцям заперечувати існування наукової дисципліни або ототожнювати її з документалістикою; справочинство, як спеціальне прикладне документознавство теж намагаються ототожнити з документознавством. Все означене ще раз підтверджує значущість інформаційних процесів для розвитку різних сфер суспільного буття. Підтвердженням цього стало введення до Державного реєстру спеціальностей України нової спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність", яка має широкі можливості з точки зору спеціалізацій і підготовки фахівців у галузі документування соціально значущої інформації[3, c. 27-29].

У 1989 році європейське співтовариство в рамках про-грам European Credit Transfer System та European Community Action Scheme for the Mobility of University Students прийняли стандарт освітньо-професійної програми фахового спря-мування "Documentation Science and information Resources Management", який базується на досвіді вищих навчальних закладів СІЛА, Японії, країн Європи (Великобританії, Ірландії, Ісландії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Німеччини). Росія в 1991 році внесла до Державного реєстру спеціальність "Документознавство і документаційне забезпечення управління".

Така увага до нової сфери професійної діяльності є результатом інтенсивного розвитку потужного наукового напряму в системі наук, особливістю наукової дисципліни якого є документ — специфічний системний матеріальний об'єкт, основним елементом якого є соціально значуща інформація, яка характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну і духовну культуру.

Інтенсивно розвивається київська наукова школа документознавства, яка характеризується системним підходом теоретичного розроблення документно-комунікаційних процесів і практичним її втіленням у процес підготовки документознавців-менеджерів, які реалізують себе в різних сферах суспільної діяльності.

Концепція процесу становлення національного документоменеджменту вимагає акцентування уваги на інтелектуалізації інформаційної культури менеджера сфери документного забезпечення управління в різних сферах суспільного буття: розвиток документного менеджменту починається з підготовки документознавця-менеджера. Документознавець — основний якісний ресурс, рушійна сила і, водночас, продукт інформаційно-комунікаційного процесу[5, c. 34-36].

2.3. Перспективні напрями досліджень загального документознавства

Можливість виникнення загального документознавства, причому з назвою «документологія», прогнозували ще радянські документознавстві та архівознавці (Б. І. Ілізаров, А. М. Сокова).

Основні структурні підрозділи і водночас проблемні питання загального документознавства вперше виклав у навчальній програмі вузівського курсу «Документознавство» російський вчений Ю. М. Столяров. Нині цей автор є промотором ідеї щодо назви цієї галузі знань як «документологія» з метою відокремлення її від традиційного документознавства.

В Україні у середині 1990-х років документологія як узагальнююча, синтетична наука про документ згадувалася в деяких публікаціях39. Спорідненість проблематики дисциплін документально-комунікативного циклу відзначалася також у фундаментальних монографіях Л. А. Дубровіної та Г. В. Боряка. Ідею документології, як нової версії документознавства, підтримала Н. М. Кушнаренко, яка є автором першого в Україні вузівського підручника з документознавства, що містить характеристику структури загального документознавства як комплексної дисципліни Теоретичні основи загального документознавства (документології) та традиційного документознавства викладено в монографії С. Г. Кулешова, хоча комплексний характер загального документознавства ним було розкритиковано. Автором оригінальної концепції щодо структури загального документознавства є Г. М. Швецова-Водка. У низці публікацій власну точку зору щодо сутності та завдань документознавства висловив М. С. Слободяник. Загальне документознавство є теоретичною галуззю знань. Воно фактично має представляти узагальнену теорію документа та сукупностей документів. Більшість питань, пов’язаних з визначенням базових понять документознавства, різні концепції документа, склад і зміст його функцій, проблеми типології документів висвітлено в фундаментальній монографії Г. В. Швецової-Водки[10, c. 26-27].

Важливими для розвитку загального документознавства слід вважати сучасні дискусії «нових» та «традиційних» документознавців на наукових форумах та сторінках спеціальних часописів. Особливо гострими виявилися питання щодо сутності поняття «документ» і похідного від нього змісту документознавства як наукової дисципліни. «Традиційні» документознавці або заперечують існування нової версії документознавства, або доводять, що для її визнання має пройти певний час. З іншого боку, публікації деяких нових документознавців свідчать, що вони також ігнорують або не розуміють змісту традиційного документознавства та архівознавства, окремих спеціальних історичних дисциплін. З іншого боку, присвячуючи низку наукових розвідок та навчальних видань аналітико-синтетичному опрацюванню (при цьому часто використовується термін «обробка») документів, розгляд зазначених процесів здійснюється виключно з позицій бібліотечно-бібліографічної та науково-інформаційної діяльності (тобто йдеться про публікації!), не враховуючи специфіку здійснення таких процесів, наприклад, у діловодстві, архівній справі, археографічній діяльності.

Перспективність розвитку проблематики загального документознавства – документології є безсумнівною. Водночас він буде продуктивним за умови розгляду документології не як комплексу наук або навіть наукової дисципліни, а певної сукупності знань. Інакше документологія буде підмінена книгознавством, бібліографознавством, інформатикою або журналістикою, особливо коли не враховується проблематика традиційного документознавства, архівознавства та циклу спеціальних історичних дисциплін, що вивчають окремі характеристики історичних документів. Однобічний підхід до розгляду документознавчих питань тільки з точки зору бібліотекознавства, бібліографознавства чи книгознавства навряд чи створює можливість зарахування таких робіт до документознавчих (документологічних).

Загальне документознавство переважно має теоретичний характер і незначну кількість отриманих в його межах практичних результатів для застосування. Цінність і значущість загального документознавства полягає в можливостях порівняння шляхів вирішення певних концептуальних питань з теорії документа в різних наукових дисциплінах, які декларують, що їхнім об’єктом дослідження є документ або окремі його характеристики. Особливо це важливо тоді, коли зазначені узагальнення можуть стати основою для вироблення концептуальних методик у певних сферах практичної роботи з документами. Йдеться про розроблення класифікаційних схем, аналізування ознак (характеристик), властивостей, особливостей інформації та матеріального носія окремих видів документів (зокрема, аудіовізуальних документів чи документів з електронним носієм). Наприклад, підготовка вітчизняної методики грошової оцінки документів НАФ (розробники С. Г. Кулешов, Н. М. Христова, Н. П. Кравцова) здійснювалося на підставі узагальнення досвіду грошового оцінювання пам’яток культури, музейних предметів, рідкісних та цінних видань. Перспективною є також продовження таких досліджень щодо диференціації ціннісних характеристик зазначених об’єктів, зокрема в контексті визначення змісту ознак для поділу унікальних, особливо цінних та цінних архівних документів[9, c. 71-73].

Водночас підготовка у межах загального документознавства універсальних методик організації створення документів чи роботи з ними не є доцільною. Такі спроби вже мали місце у 1920-х роках, коли у практику роботи служб діловодства, архівів і навіть музеїв намагалися впровадити методики, застосовувані в бібліотеках та бібліографічних центрах. Нереальними є виконувані ідеї щодо створення єдиних методик описування видань та службових й архівних документів, а також документів як музейних предметів. Це ж стосується єдиних методик щодо організації фондів (бібліотечних, служб діловодства, архівних, музейних). Відмінності зазначених процесів у кожній сфері практичної роботи є надто суттєвими.

Разом з тим, може виявитися певна спільність в практичних способах роботи з електронними носіями інформації і узагальнення цього досвіду може стати корисним у наукових пошуках раціональних методик для служб діловодства, архівів, бібліотек та музеїв. Зокрема, під час створення універсальних баз даних історичних об’єктів (видань, архівних документів, рукописних книг тощо) у межах вирішення завдань проектів «документальної пам’яті» («Пам’ять світу», «Пам’ять Америки», «Документальна пам’ять України» тощо). Особливої значущості набувають дослідження феномену Інтернет-документа – своєрідного засобу соціальної комунікації та інформаційного ресурсу суспільства.

Слід відзначити високий теоретичний потенціал досліджень, спрямованих на вивчення зовнішньообігових та внутрішньообігових функцій документів, зокрема з точки зору «міграції» їхньої документної інформації. Особливу теоретичну значущість це набуло в археографії – науковій дисципліні, що розробляє теорію й досліджує практику публікації документів. Однак, називаючи публікацію нормативно-правового акта в офіційних виданнях (наприклад, закону, постанови, наказу в «Офіційному віснику України») офіційним документом, ми створюємо прецедент «опублікованого документа». Втім зрозуміло, що опублікувати документ не можна, оскільки він складається як з інформації, так і з її носія. Носій опублікувати неможливо. Можна відтворити в факсимільній друкованій копії офіційного документа, певні зовнішні ознаки її матеріального носія – колір, місця пошкоджень, перегинів, плями чи інші забруднення тощо. Таким чином йдеться про публікацію змісту або всієї інформації документа.

Між тим, процес оприлюднення інформації неопублікованого документа можна вважати одним із заключних етапів її освоєння суспільством і набуття цим документом (архівного службового чи особистого документа, рукописної книги) статусу «історичного джерела». Дослідження співвідношення сутності таких понять як «доджерело» та «історичне джерело» стосовно історичного документа має вивчатися з позицій історичного джерелознавства, археографії, книгознавства, традиційного документознавства[9, c. 47-49].

Висновок до розділу 2

Наука про документ як сукупність знань про документ і документну діяльність через недостатню визначеність власного об'єкта, предмета, структури, законів, закономірностей, методів і понятійно-категоріального апарату є наукою, яка перебуває на стадії свого формування. Науку про документ прийнято називати документознавством. Цей термін у своїй основі має сполучення двох слів – «документ» і «знавство», які в поєднанні означають сукупність знань про документ. Поняття «документознавство» – багатоаспектне, структурно розгалужене, торкається різних проявів функціонування документа, не має однозначного тлумачення, як, власне, і базове поняття «документ».

Висновки

За наукою про документ у значенні документації (управлінська, адміністративна й інші) залишити назву «документознавство». Між документологією і документознавством як науковими і навчальними дисциплінами існує системне співвідношення — «загальне-часткове». Це забезпечить паралельний, взаємопов'язаний розвиток обох дисциплін. Нині наука про документ перебуває на етапі свого активного розвитку: у науковому й освітньому просторі стверджується широке розуміння її суті; уточнюються її об'єкт, власний предмет, структура, методи, закони і закономірності, зв'язки з іншими науковими дисциплінами; розробляється понятійний апарат, що формує терміносистему. За наявністю і рівнем розвитку цих складових можна визначити статус науки про документ як молодої науки на новому етапі своєї інституалізації. Вказаний етап інституалізації науки про документ потребує системного осмислення всіх її складових.

Список використаної літератури

1. Кулешов С. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД, ДАККПМ. — К., 2000. — 162 с

2. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: Поняття, типологія, історія типологічної схеми. —К„ 1995.— 191 с

3. Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. — Рівне, 2001. — 438 с.

4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для студентов вузов культуры. — 4-е изд., переработ, и доп. — К.: Знания, 2002. — 459 с.

5. Бібліотекознавство: Теорія, історія, організація діяльності бібліотек: Підруч. дія бібл. ф-тів ін-тів культури та училищ культури / За ред. М.С.Слободяника, В.О.Ільганаєвої. — X.: Основа, 1993 — 176 с.

6. Столяров Ю.Н. Двухконтурная системная модель библиотеки // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: Труды 9-й Междунар. конф. "Крым-2002". — Судак, 2002. — Т. 2. — С. 740—742.

7. Баренбаум И.Е. Книговедение в СССР // Проблемы интеграции социально-коммуникационных наук в социалистическом обществе: Сб. науч. тр. / ЛГИК. — Л., 1988. — С. 17—31.

8. Бездрабко В. Управлінське документознавство / Київський національний ун-т культури і мистецтв ; Інститут держ. управління і права. — К., 2006. — 208с.

9. Комова М. Документознавство: [навч. посібник] / Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : Тріада плюс, 2007. — 294с.

10. Швецова-Водка Г. Документознавство: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 398с.