План виробництва фірми

1. Оптимальний план виробництва фірми на ринку монополістичної конкуренції.

2. Оптимум споживача: економічна та аналітична інтерпретація.

Список використаної літератури.

1. Оптимальний план виробництва фірми на ринку монополістичної конкуренції

Монополіст кожну наступну одиницю продукції може продати лише за меншою ціною, тому, з метою уникнення зменшення загальної виручки, він не збільшуватиме обсяг виробництва більше, ніж таке значення, за якого еластичність попиту буде меншою за одиницю.

Таким чином, для підприємства на ринку чистої монополії:

• крива попиту має від'ємний нахил; гранична виручка є меншою, ніж ціна для будь-якого обсягу товарів;

• якщо еластичність попиту менша ніж одиниця, то гранична виручка має від'ємне значення;

• невигідним є виробництво такого обсягу продукції, за якого попит є нееластичним, оскільки зменшення ціни призводить до зменшення загальної виручки.

На ринку чистої монополії підприємство при заданих функціях попиту та витрат може максимізувати прибуток, обираючи обсяг випуску та ціну. Завданням аналітичної моделі є Максимізація функції прибутку при змінному обсягу випуску.

Ліва частина характеризує нахил кривої граничної виручки (MR), а права — нахил кривої граничних витрат (SMC). Відповідно, умова другого порядку потребує, щоб нахил кривої граничних витрат був більший, ніж кривої граничної виручки. Це означає, що прибуток буде максимальним, якщо у точці перетину з MRкрива SMCматиме додатний нахил.

Таким чином, прибуток (додатний) буде максимальним, якщо MR= SMCта крива SMCмає додатний нахил. Від'ємний прибуток (збитки) буде максимальним, коли MR= SMCта крива SMCмає від'ємний нахил.

Графічна модель відображення умови максимізації прибутку першого та другого порядку подана на рис. 2. Умові першого порядку відповідають точки Е та F. Точка Fє точкою перетину кривих граничної виручки MRта короткострокових граничних витрат SMC, коли крива SMCмає від'ємний нахил. Точка Е утворюється при перетинанні кривої MRіз SMC, коли SMCмає додатний нахил. Відповідно точка Е відповідає умові максимізації прибутку першого та другого порядку. При виробництві обсягу QFприбуток буде мінімальним (максимальними будуть збитки), при виробництві обсягу QEприбуток буде максимальним.

Визначимо графічно оптимальний план виробництва для підприємства-монополіста, тобто ціну та обсяг виробництва, що максимізує прибуток (рис. 3). На обсяг, що максимізує прибуток вказує точка Е — точка перетину ліній MRта SMC. QE— абсциса точки Е. Ціна РЕ визначається ординатою точки А, яка є точкою перетину кривої попиту з перпендикуляром, що проведений із QE. Це означає ту максимальну ціну, за якою споживачі згодні купити обсяг QE. Середні загальні витрати визначаються ординатою точки В, яка є точкою перетину кривої SATCіз перпендикуляром, який проведений із точки QE. Точка перетину ліній MRта SMC, що визначає оптимальну комбінацію ціни та обсягу продукції, називається точкою Курно.

Визначимо графічно прибуток. Загальна виручка на графіку — це площа прямокутника OPEAQE. Загальні витрати — площа прямокутника OCEBQE. Звідси, прибуток можна визначити як різницю загальної виручки та загальних витрат.

Рис. 3 ілюструє ситуацію, коли економічний прибуток підприємства є додатним. Прибуток підприємства-монополіста може бути від'ємним або дорівнювати нулю. Графічно це представлено на рис. 4. Із рис. 4, а видно, що ціна, яка відповідає умовам максимізації прибутку, є меншою, ніж середні витрати на виробництво певного обсягу продукції (СЕ > РЕ). Збитки підприємства у цьому випадку становлять площу прямокутника СЕРЕАВ. На рис. 8.4, б зображена ситуація, за якої економічний прибуток дорівнює нулю. У цьому випадку ціна дорівнює середнім витратам (СЕ = РЕ).

Від'ємне значення прибутку не означає, що підприємство-монополіст залишить галузь. У короткостроковому періоді монополіст буде залишатися у галузі доти, доки падіння попиту не приведе до падіння ціни нижче, ніж рівень середніх змінних витрат. Єдиної точки закриття для монополіста взагалі не існує. Підприємство-монополіст залишить галузь лише у тому випадку, коли ціна стане меншою, ніж середні змінні витрати при оптимальному, тобто такому, що максимізує прибуток, обсягу випуску, тобто якщо

Функція пропозиції від ціни характеризує залежність обсягу пропозиції певного товару від його ціни за інших рівних умов, тобто за незмінної технології, постійних цінах на виробничі ресурси. Але кількість продукції, яку бажає запропонувати виробник, буде також залежати від змін у попиті.

Водночас для монополіста немає загальної визначеності залежності між ціною та обсягом пропозиції, що максимізує прибуток. Це пов'язано, по-перше, з тим, що за заданих кривих попиту крива граничних витрат може перетинати криві граничної виручки в одній точці; у цьому випадку один і той самий обсяг буде пропонуватися за різними цінами, залежно від кривих попиту.

2. Оптимум споживача: економічна та аналітична інтерпретація

Дослідивши переваги та бюджетні обмеження споживача, маємо зрозуміти, яким чином окремий споживач приймає рішення стосовного того, скільки придбати певних товарів.

Головною передумовою оптимального вибору споживача є припущення, що споживач здійснює власний вибір раціонально, тобто, що він вибирає товари так, аби дістати максимальне задоволення потреб за певного рівня обмеженості бюджету.

Вимоги до оптимального набору

1. Оптимальний набір має розміщуватися на бюджетній лінії. Це пояснюється тим, що будь-яка точка, розташована Нижче бюджетної лінії, означає, що частина грошового доходу не витрачена. А будь-яка точка, розташована вище бюджетної лінії, не може бути реалізована за певного рівня доходу оскільки одна й друга ситуації суперечать передумовам моделі, описаним у попередньому параграфі.

2. В оптимальному споживчому наборі є така комбінація благ, яка відповідає перевагам споживача.

Дослідження поведінки споживача, що робить вибір в умовах цінових і грошових обмежень, здійснюється за допомогою двох методів:

• максимізації корисності (кардиналістський);

• рівноважності в точці дотику (ординалістський). Розглянемо кожен із них, зазначивши, що обидва методи

ґрунтуються на одних і тих самих передумовах і мають на меті визначення рівноваги споживача.

Кардиналістська модель оптимізації вибору споживача

Цей підхід до визначення рівноваги споживача ґрунтується на порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів.

Зміст моделі полягає в тому, що:

• корисність споживчого набору дорівнює сумі граничних корисностей кожної з одиниць товарів, що входять у нього;

• метою споживача є максимізація корисності споживчого набору за наявних бюджетних обмежень;

• споживач надає перевагу тому наборові товарів, який на кожну грошову одиницю дає більше корисності, що дає змогу в кінцевому рахунку збільшити сумарну корисність.

Якщо у споживчому наборі є більша кількість товарів ніж два, то для полегшення пошуку оптимального варіанта вибору потрібно знайти одиниці товарів кожного виду, що мають однакові величини граничних корисностей у розрахунку на одну грошову одиницю.

У нашому прикладі таких варіантів два:

1) перша одиниця товару X та друга — товару Y;

2) третя одиниця товару X та четверта — Y. Оскільки для першого варіанта частина доходу споживача

виявиться невитраченою (це суперечить передумові моделі), обираємо другий варіант. Він дає можливість спожити весь дохід з максимальною корисністю.

Ця обставина відображається в правилі максимізації ко-рисності, згідно з яким корисність максимізується вибором такого споживчого набору в межах наявного бюджету, за якого граничні корисності в розрахунку на одну грошову одиницю всіх останніх одиниць кожного виду товару рівні за величиною.

Математично правило максимізації корисності рівноваги споживача має вигляд:

за умови, що М = const = загальним витратам. Для розуміння цієї моделі варто зауважити:

а) закон спадної граничної корисності поширюється не тільки на товари, а й на гроші. Тому для багатих людей гранична цінність кожної додаткової одиниці грошей менша, ніж для бідних;

б) багатим людям легше пожертвувати більшу суму грошей на придбання додаткової одиниці товару, ніж бідним.

Тому й граничні корисності для бідних будуть на одну грошову одиницю вищими, ніж для багатих.

Незважаючи на ці відмінності між багатими та бідними людьми стосовно оцінювання ними граничної корисності товарів і грошей, оптимальне співвідношення між граничними корисностями різних благ однакове для всіх споживачів.

Це пояснюється тим, що на конкурентних ринках ціна товару однакова для всіх.

Нехай товар X має ціну, що дорівнює 9 грн., а товар У — З грн. Тоді оптимальний вибір споживача описується такою умовою:

Нехай для бідної людини співвідношення граничних корисностей товарів X та Y становитиме 150 : 50, а для багатої кожен із товарів матиме нижчу корисність — 30 : 10. Співвідношення корисностей в обох випадках буде 3:1.

Другий закон Госсена описує рівновагу споживача як таку, до якої рухається споживач, змінюючи структуру споживчого набору доти, доки гранична корисність кожного блага на одну грошову одиницю для всіх благ не буде однаковою. Подальша зміна структури споживання за цих умов стає недоцільною.

Ми розглянули метод визначення рівноваги споживача за умови, що споживач здатний кількісно визначити корисність тих товарів, які він обирає для споживання.

Якщо такого визначення споживач зробити не може, застосовують інший метод визначення рівноваги (оптимального вибору) споживача.

Рівновага (оптимальний вибір) споживача на основі ординалістського підходу

Таку модель рівноваги споживача ще називають рівновагою в точці дотику. Це зумовлено тим, що модель передбачає зведення на один графік кривих байдужості та бюджетної лінії, а рівноважна точка є точкою, де бюджетна лінія дотикається до кривої байдужості.

Нагадаємо: криві байдужості є вираженням переваг споживача, а бюджетні лінії показують, що може дозволити собі споживач за власний дохід. Зведення цих двох графіків можливе, оскільки кожний із них будувався в одній і тій самій системі координат.

Таке зведення потрібне, адже воно наочно демонструє зіставлення бажань та можливостей споживача.

Зобразимо цей метод графічно (рис. 1).

Із викладеного вище відомо, що оптимальний вибір споживача, який максимізує його граничну корисність на 1 грошову одиницю доходу розміщується на бюджетній лінії та належить до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Оптимальним вибором на рис. 1 є точка В, де крива байдужості TU2 дотикається до бюджетної лінії.

Не зважаючи на те, що бюджетна лінія перетинає криву байдужості TUX ще у двох точках А і С, ці точки забезпечують менш корисний вибір споживача, оскільки перша крива байдужості розташована ближче до початку координат.

Цілі споживача та обмеженість його бюджету — основа раціонального вибору споживача. Визначаючи цілі та обираючи засоби їх реалізації, споживач діє раціонально.

Споживчий вибір здійснюється на основі уподобань індивіда, які є системою цінностей людини стосовно тих благ, що задовольняють її життєві потреби. Типовими характеристиками уподобань, котрі використовуються у мікроекономіці для моделювання поведінки споживача, який робить власний вибір, є: зіставність та упорядкованість, рефлективність, транзитивність, ненасиченість, безперервність, монотонність, строга опуклість.

Споживчий вибір здійснюється з метою отримання корисності, тобто певного задоволення від споживання придбаних речей та послуг. Корисність — явище суб'єктивне, індивідуальне, його не слід ототожнювати з суспільним розумінням корисності.

Приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці економічного блага називають граничною корисністю. В міру зростання інтенсивності споживання зменшується приріст корисності від кожної додатково спожитої одиниці товару. Цей зв'язок дістав назву закону спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності називається першим законом Госсена: корисність кожної наступної одиниці блага і певний момент менша, ніж корисність попередньої одиниці блага, або гранична корисність блага зменшується у міру зростання його споживання доти, доки не досягне нуля у точці повного насичення задоволення потреби. Цей закон діє за умови, що перша похідна корисності цього блага додатна, а друга — від'ємна.

Для визначення корисності в економічній теорії використовується два основних методи: кількісний (кардиналістський) та порядковий (ординалістський).

У кардиналістській теорії споживчого вибору використовують кількісні характеристики функції корисності, обираючи за одиницю виміру стиль.

В ординалістьській теорії для моделювання поведінки споживача, який здійснює свій вибір, використовуються криві байдужості. За їхньою допомогою ранжируються альтернативні споживчі набори, або функції корисності, де кожному набору присвоюється певне числове значення та бюджетні лінії.

Вибір споживача на основі ординалістської теорії передбачає необхідність зіставлення його споживчих переваг на основі побудови кривих байдужості та бюджетної лінії, яка обмежує вибір споживача.

Криві байдужості — це комбінації товарів та послуг (споживчих кошиків), які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб.

Споживчі смаки описуються картою кривих байдужості, котра показує порядкове ранжирування всіх наборів благ для споживача.

Гранична норма заміщення товару X товаром Y — це максимальна кількість товару X, від якої споживач готовий відмовитися заради того, щоб збільшити споживання товару У на 1 одиницю. Гранична норма заміщення (MRS) зменшується у міру руху вниз по кривій байдужості.

Бюджетне обмеження — це комбінація товарів, на придбання яких споживач витрачає весь свій дохід. Зростання бюджетного доходу зміщує бюджетну лінію праворуч, а зменшення — ліворуч.

Бюджетна лінія рухається навколо фіксованої точки на осі ординат, якщо ціна товару, розташованого на осі абсцис, змінюється, а дохід і ціна товару Y — залишаються незмінними.

Споживачі максимізують задоволення (корисність), споживаючи два важливі для них товари, якщо гранична норма заміщення (MRS) дорівнює співвідношенню цін цих двох товарів. Така вимога не виконується, якщо споживач обмежується споживанням одного товару, нехтуючи іншим. Тоді максимізація корисності здійснюється на основі кутового рішення.

Другий закон Госсена стосується споживання декількох благ, тобто розширеного вибору споживача. За умови, що споживач має певний бюджетний дохід, товари є подільними, споживач не впливає на ціни і в економіці відсутній дефіцит, максимізація корисності відбувається, коли

Зміст цього закону полягає в тому, що за певних уподобань та доходів споживача і цін на бажані для нього товари, максимізація корисності досягається тоді, коли корисність останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова, незалежно від того, на який товар вона витрачена. Держава, запроваджуючи податки, трансферти, нормування споживання і т. ін., впливає на бюджетну лінію, перетворюючи її з прямої в ламану, змінюючи кут нахилу або зрушуючи її ліворуч чи праворуч. Це спричинює зміну оптимального вибору споживача. Держава може здійснювати трансфертні видатки в натуральній і грошовій формах. Доцільнішою для споживача є грошова форма, котра значно розширює межі вільного вибору споживача і максимізує корисність для нього.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.