Понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек

Arial

-A A A+

Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек

Небезпека – це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов’язана з навчанням.

Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів.

Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини.

У психологічній літературі склалися два підходи до вивчення ризику. При першому підході ризик оцінюється як спрямованість на особливо привабливу мету, досягнення якої зв’язане з фізичною небезпекою. При другому — ризик означає здійснення альтернативного вибору в ситуації невизначеності, де успіх залежить від випадку, а неуспіх з’являється в не досягненні бажаного результату (не обов’язково у фізичному покаранні).

Перший підхід, більш розповсюджений у європейських дослідженнях, акцентує в ризику фактор фізичної небезпеки. Він застосовується в основному при вивченні питань безпеки праці.

При другому підході, частіше використовуваному в американських дослідженнях, ризик розглядається в зв’язку з труднощами вибору та небезпекою не досягнення мети. Тут ризик — азартний процес ухвалення рішення. У даному підході фактор небезпеки розглядається ширше і він дозволяє визначити таку важливу якість особистості, як рівень домагань.

Забезпечення безпеки життєдіяльності може відбуватися за такими напрямами:

– охорона здоров’я. У масштабах держави створена система охорони з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних центрів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів, інформаційних центрів;

– охорона та захист кордонів. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи, визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів територій проживання людей;

– захист навколишнього середовища. Проблема полягає у визначенні сил, засобів і методів збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища;

– охорона праці. Вирішення цієї проблеми полягає у створенні безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людини;

– охорона прав людини і громадського порядку. Права людини, зафіксовані в законах держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності;

– захист населення у надзвичайних ситуаціях. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні принципів, комплексу заходів, способу захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій;

– запобігання або зниження наслідків у надзвичайних ситуаціях.

У своїй життєдіяльності людина, керуючись певною ціллю, діє на машину й отримує конкретний результат. Щоб досягти максимального погодження результатів з поставленою ціллю, вводяться зворотні зв’язки для коректування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі й небезпечні фактори, які діють на неї. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист навколишнього природного середовища від людини та виробництва. На цю систему діють у відповідних умовах фактори надзвичайних ситуацій. Система повинна в цих умовах стійко функціонувати і забезпечувати захист людини.

Тема 2. Природні небезпеки та характер їхніх проявів і дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки

Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

тектонічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів;
топологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі;
метеорологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в атмосфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін.

Тектонічні стихійні лиха

Виверження вулканів. За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

Землетруси. Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 спричинюють значні збитки.

Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

Топологічні стихійні лиха

Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Наслідки повеней:

затоплення шаром води значної площі землі;
ушкодження та руйнування будівель та споруд;
ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;
вимивання родючого шару ґрунту;
псування та нищення сировини, паливо, продуктів харчування, добрив тощо;
загроза інфекційних захворювань (епідемії);
погіршення якості питної води;
загибель людей.

Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20о і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);
середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);
швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпечних лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внаслідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, обвалів, зсувів, землетрусів.

Селі — це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних частин, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об’єму потоку).

Метеорологічні стихійні лиха

Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це — ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя Центральної Америки.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, зазвичай, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє в бік потік теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год.

Тема 3. Техногенні небезпеки та їх реалізації

Техногенні небезпеки – це фактори антропогенного походження (наявність великої кількості хімічних агресивних речовин,. радіоактивних, вибухо- і пожежонебезпечних речовин, або дія переохолодження, травмуючих і психогенних факторів і т.ін.) що згубно впливають на життєдіяльність людей і навколишнє середовище.

Кислотні дощі руйнують покривні тканини рослин, змінюють обмін речовинами в клітинах рослин, рослини сповільнюють зростання і розвиток, зменшують їх опір хворобам і паразитам, падає врожайність.

Під час горіння будь-якого палива (вугілля, сланців, мазуту) до складу газів, що виділяються в повітря, входить діоксид сірки й азоту. їх об’єм залежить від складу палива. Мільйони тонн діоксиду сірки, що потрапляють в атмосферу, перетворюють дощі в слабкий розчин кислот.

Окиси азоту створюються при поєднанні азоту з киснем повітря в умовах високих температур, в основному у двигунах внутрішнього згорання і котельних пристроях. Вилучення енергії супроводжується забрудненням навколишнього середовища. Справа ускладнена тим, що труби електростанцій здіймаються догори на 250—300, і навіть 400 м. Тому викиди в атмосфері розвіюються на значні території.

Пилові бурі (так звані чорні) — це дуже сильний вітер. За шкалою Бофорта 10—11 балів — відповідно становить 25—28 та 29— 82 м/с. Такий вітер переміщує величезну кількість твердих часток (пилу, піску та ін.). Тверді частки видуваються з незахищених рослинами місць і переміщуються в інші. Все це є результатом поганого відношення до потреб розуміння і зберігання екологічної рівноваги. Пилові бурі (чорні), як правило, е показником порушень поверхні ґрунту неправильними агротехнологіями — перевищенням дозволених розмірів полів, погано спланованою сівозміною, недооціненими заходами агролісомеліорацій і фітомеліорацій.

Тема 4. Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Соціальні та психологічні фактори ризику. ІІоведінкові реакції населення у НС

Алкоголізм — захворювання, що виникає внаслідок систематичного вживання алкогольних напоїв, характеризується патологічним потягом до них і поступовим зниженням психічної діяльності (алкогольною деградацією). Алкоголізм як захворювання (хронічне) характеризується прогресуючими психічними і фізіологічними перетвореннями: хворі стають безсилими, малоініціативними, в них зникає інтерес до життя, руйнується міцний сон, поступово настає спад психічної діяльності, виникають захворювання шлунково-кишкового тракту — гастрит, коліт, цироз печінки; настає розлад серцево-судинної системи, нирок, статева слабкість та інше.

Алкоголізм є ґрунтом, на якому можуть розвиватися гострі алкогольні психози. Алкоголізм у своїй більшості є результатом побутового п’янства, впливу конкретного мікросоціального середовища в поєднанні з відповідними особливостями особистості.

Бродяжництво — результат втрати постійного місця помешкання внаслідок змін у соціальному статусі з побутових чи інших причин.

Проституція — (з лат. — віддавання, збезчещення, осквернення) — продаж жінкою свого тіла для статевих відносин з метою отримання засобів для існування. Чинне законодавство передбачає переслідування за заняття проституцією, утягнення в неї малолітніх та звідництво.

Тютюнопаління, нікотинізм — один з найбільш поширених видів побутової наркоманії. Охоплює сотні мільйонів людей на планеті. В світі палять в середньому половина чоловіків та чверть жінок. Дим тютюну, яким дихає курець, містить нікотин, окис вуглецю, піридин, оцтову, мурашину, масляну і синильну кислоти. Найбільш небезпечним є нікотин, пара якого проникає у верхні дихальні шляхи і легені, а також заковтуються разом зі слиною в шлунок, через що у курців виникає хронічне захворювання гортані та глотки, бронхіт, туберкульоз легенів, рак легенів, рак ротової порожнини і інше. Під час вдихання диму тютюну ушкоджуються емаль зубів, у зв’язку з цим може виникати карієс, стоматити та інше. Під впливом хронічних дій нікотину на вегетативну нервову систему виникають загальні вегетативні розлади, підвищується шлункова секреція, кислотність шлункового соку, розвиваються гастрити, захворюваність на виразку та ін. В зв’язку з судинозвужувальною дією нікотину у курців можуть виникати трофічні аміни в судинах, ендартеріїт облітеруючий. Великої шкоди паління завдає жінкам. Воно ускладнює протікання вагітності, погано впливає на розвиток плоду, призводить до його викиду та іншого. Як свідчить статистика, курці віком 40—49 років помирають у три рази частіше, ніж ті, хто не палить. Паління небезпечне не тільки для курців, а й для оточуючих їх людей, що знаходяться з ними в одному приміщенні.

Наркоманія — захворювання, яке виникло через зловживання наркотиками і речовинами, що мають наркотичну дію. Обумовлюється наркоманія здатністю наркотиків викликати стан ейфорії. Хід захворювання хронічний. Відомо два шляхи розвитку наркоманії. Перший — зловживання наркотиків через неосвіченість (найчастіше це буває під час неправильного вживання призначених лікарем наркотиків, а також тоді, коли хворий не витримує біль, відсутність сну та інших тяжких симптомів захворювання і збільшує частоту прийому та дозу наркотиків). Другий шлях — усвідомлене вживання наркотиків з метою наркотичного сп’яніння. До такого шляху, як правило, здатні емоційно нестійкі, психічно незрілі, з обмеженим колом інтересів, егоїстичні особистості. Самоконтроль збуджень у таких осіб відсутній, тому наркоманія розвивається швидко і супроводжується поглинанням великих доз наркотиків. Хід хвороби в таких випадках дуже тяжкий і закінчується, як правило, катастрофічно. Наркоманія веде до грубого порушення життєдіяльності організму і соціальної деградації особистості. Наркоманія губить життя не тільки хворих, але і їх родини.

Тема 5. Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС

Сьогодні соціальні науки намагаються оцінити стрімкий модернізаційний стрибок в індустріальному розвитку та його вплив на світову спільноту. Загальний висновок — світове суспільство наближається до нового стану з вантажем невирішених проблем.

На підставі порівняння прогнозу з реальним станом речей автори роблять висновки, що ще у першій половині XXI століття існуючі соціально-економічні й політичні тенденції призведуть до руйнування основ індустріального суспільства, якщо не будуть здійснені принципові світоглядні ноосферні зміни в системі людство-довкілля. Величезний інтерес світової спільноти до висвітленої проблеми спонукав до активізації спроб глобального моделювання та до порівняння результатів теоретичних прогнозів з реальними проблемами планетарного масштабу.

Неухильно зростає різноманітність і кількість загроз і небезпек. Вони набувають небачених досі масштабів. Ризик життєдіяльності стає невід’ємним елементом соціального простору. На думку соціолога У. Бека різноманітні ризики, що супроводжують життя людини, починаючи з XX століття, все більше набувають глобального характеру. Причиною цьому є як наслідки технократичного поступу нашої цивілізації, так і глобалізаційні процеси. Саме тому при аналізі проблем динаміки, стабільності і безпеки розвитку сучасного суспільства, у науковому середовищі набуває поширення термін «суспільство ризику». У. Бек справедливо вважає, що створення нових технологій призводить до появи нових індустріальних (техногенних) ризиків. Проблема техногенного ризику, безпосередньо пов’язана зі стрімкою індустріалізацією, з одного боку, а з другого — з непередбачуваними негативними наслідками технічної модернізації. Виробництво і розподіл багатства в індустріальному суспільстві змінюється на «виробництво» і розподіл ризиків у сучасному постіндустріальному суспільстві. Тобто, ризик, зокрема техногенний, народжується в процесі прогресуючої індустріальної модернізації і стає детермінуючим чинником середовища життєдіяльності.

Сьогодні змінюються форми взаємодії техногенних ризиків з природогенними та соціогенними ризиками, відбувається їхнє взаємне підсилення. Соціум є тим середовищем, що має здійснювати захисну функцію і реагувати на випадки реалізації техногенних ризиків (аварії, надзвичайні ситуації, забруднення довкілля). Постає надзвичайно важливе питання щодо раціональності способів його реагування на виклики техносфери, завчасності та достатності превентивних дій.

Концептуальні основи прийнятного рівня техногенної безпеки (прийнятного ризику)

До кінця XX століття підґрунтям, на якому вибудовувалась ідеологія безпеки життєдіяльності, була концепція абсолютної безпеки. Для запобігання аварій у техносфері застосовувалися технічні системи безпеки, вживалися організаційні заходи, дотримувався регламент робіт, забезпечувалася виробнича дисципліна. Вважалося, що такий детерміністський підхід здатен нейтралізувати будь-яку небезпеку для персоналу, населення, господарських і соціальних об’єктів, навколишнього середовища. Крім того, вважалося, що можна створити абсолютно безпечну технічну систему будь-якої складності.

До певного часу цей підхід був прийнятним. Однак внаслідок бурхливого зростання структурної та функціональної складності виробництв, мереж транспортних і енергетичних комунікацій, впровадження нових технологій, концепція абсолютної безпеки виявилася неадекватною законам функціонування техносфери. На відміну від природних біосферних систем, стійкість яких у навколишньому середовищі адекватна ступеню їхньої складності, штучні технічні системи за відсутності функцій самоорганізації, притаманних природним системам, із зростанням своєї складності характеризуються неминучим зниженням надійності і безпечності. Фахівці стали вживати термін «складні технічні системи». Виникла теорія складних систем або теорія складності. На відміну від простих, у складних системах можуть виникати небезпечні й катастрофічні події, які є неординарними й непередбачуваними. У теоретичних і прикладних розробках орієнтація на абсолютну безпеку змінилася на застосування імовірнісного (ризик-орієнтованого) підходу.

Нині за оцінками фахівців збитки від аварійності й травматизму становлять 10—15% валового національного продукту (ВНП) розвинених країн, а забруднення довкілля є причиною передчасної смерті 20—30% чоловіків і 10—20% жінок. Низка резонансних аварій і катастроф наприкінці XX століття викликали серйозні дискусії щодо майбутніх методів їхнього запобігання. Постало невідкладне питання: якої модернізації потребує ідеологія забезпечення стабільності і безпечності функціонування техногенних об’єктів, щоб бути адекватною індустріальній модернізації?

Рівень захисту людини й довкілля від техногенних небезпек залежить від надійності та ефективності технічних систем безпеки. Однак, якщо вкладати все більше й більше коштів у технічні засоби запобігання аварій, доведеться урізати фінансування соціальних програм і тим самим знижувати якість і зменшувати тривалість життя людини. Враховуючи обмеженість ресурсів будь- якого суспільства, виникла задача обґрунтування доцільного рівня захисту в техногенній сфері й оптимального розподілу наявних матеріальних ресурсів. Але головним мотивом ініціації цього наукового напрямку стало визнання людством неможливості забезпечення абсолютної техногенної безпеки, що є еквівалентним недосяжності значення нульового ризику.

В результаті широких досліджень, що проводилися вподовж останньої чверті XX століття, було проголошено постулат — будь-яка діяльність людини є ризикованою. Причому в «суспільстві ризику» за будь-яких умов ризикованою є як бездіяльність, так і інновація. Західні соціологи стали приділяти більше уваги ризику як соціальному феномену та його впливу на суспільство.

Некоректність у нормуванні ризику може мати негативні наслідки як у безпековому, так і економічному контекстах. Завищення норм тягне за собою необґрунтоване надмірне зростання витрат на забезпечення безпеки, а заниження — зниження її рівня. До речі, рекомендовані в чинній «Методиці визначення ризиків та їхніх прийнятних рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» граничні рівні прийнятних ризиків, на наш погляд, не обґрунтовані з наукової точки зору та є недосяжними за реальних умов функціонування української економіки.

Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіального округу у надзвичайній ситуації

Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що передбачає:

життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;
безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;
достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;
участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
правовий захист від будь – яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;
відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У статті 5 визначені обов’язки громадян, які зобов’язані:

піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:

Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999, N 696 “Про затвердження “Правил санітарної охорони території України”.
Постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999, N 667 “Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом”.
Постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999, N 341 “Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999–2000 роки”.
Постанова Верховної Ради від 19.02.1999, N 453-XIV “Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб”.
Постанова Кабінету Міністрів, від 23.03.1998, N 357 “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.