Позитиви та негативи глобалізації

Вступ.

1. Сутність процесу глобалізації.

2. Позитиви та негативи глобалізаціі.

3. Позитиви та негативи глобалізації в Україні.

Висновок.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Глобалізація є поняттям загального характеру. Вона відображає обмін товарами, послугами капіталом та робочою силою, який виходить за межі державних кордонів і з 60-их років набув форм постійного та неухильного зростаючого міжнародного переплетення національних економік. У цей період глобалізація проявила себе головним чином у перманентності темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту всіх розвинутих країн.

Розвитку глобалізації сприяють різноманітні фактори. Суттєвим є технічний прогрес, вплив якого може бути розглянутий на прикладі транспорту та техніки зв`язку, які сприяють зниженню витрат на здійснення трансакцій. Серед економічних факторів мають бути виділені поступове зниження обмежень у торгівлі товарами, чому особливо сприяють принципи Світової Організації Торгівлі, та лібералізація ринку капіталу на основі запровадження та поширення конвертованості національних валют.

В області фінансових послуг ідея глобалізації виражає також тенденцію до злиття традиційно розділених ринкових сегментів (наприклад, ринки кредитних ресурсів та капіталу внаслідок сепурітізації, тобто використання заставного права). Регіоналізацію, як правило, розглядають на рівні максимум двох дійсностей – процесів і функцій.

Глобалізацію слід розглядати як імператив, вимогу часу. Під нею можна розуміти зменшення (аж до зникнення) можливості для держави розвиватися особливим образом, «третім шляхом» і т.iн. — тобто ухилитися від світових інтеграційних процесів, ізолюватися від розповсюдження практик, цінностей і технологій по всій земній кулі. Іншими словами, глобалізація — це розвиток економічної і політичної залежності країн і регіонів світу до такої міри, коли вже можна говорити про створення єдиного правового поля і світових органів економічного і політичного управління. А це означає, що закритість і опора на власні сили в принципі неможливі.

Що стосується економічної глобалізації, то тут все більш-менш зрозуміло: економічна інтеграція стала об’єктивною тенденцією — різко зростають транснаціональні переміщення капіталів, послуг і людських ресурсів, технологічна інтеграція, розгортається інформаційно-комунікаційна революція, пов’язана насамперед з Інтернетом. У цьому сенсі у України навіть не лишається вибору. Тому важливо врахувати і використати можливості глобалізації, щоб не залишитися обабіч світових процесів. Принаймні для України обов’язково потрібна національна стратегія адаптації до цих процесів.

Дослідженню проблеми присвячено численні праці, зокрема таких українських авторів як Білорус О., Козоріз Г., Ладюк О., Лук’яненко Д., Мозговий О., Савчук Н., Сухоруков А., а також багатьох зарубіжних авторів, зокрема таких як Анилионис Г., Богомолов О., Зотова Н., Некипелов А., Сач Дж., Сорос Дж.

Загалом, дослідження процесів економічної глобалізації призвели до формування двох основних підходів – прихильників і критиків глобалізації. Відповідно, ставлення до процесів фінансової глобалізації різне – від позитивного, згідно з яким фінансова глобалізація створює численні вигоди, до негативного, згідно з яким вигоди фінансової глобалізації привласнює невелика кількість економічно розвинених країн, а для країн, що розвиваються, глобалізація має наслідком підвищення залежності від світових фінансових ринків.

Хоча процесам глобалізації присвячено численні праці українських та зарубіжних авторів, недостатньо дослідженими є проблеми виникнення загроз для економічної безпеки (зокрема, інвестиційної безпеки) в процесі глобалізації фінансових ринків, а також механізми виникнення на ньому кризових явищ та особливості державного управління процесами фінансової глобалізації в Україні.

Тому метою роботи є показати все негативні та позитивні наслідки глобалізації для країн взагалі та України зокрема.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття глобалізації;

· охарактеризувати позитиви та негативи глобалізації в світі;

· дослідити позитиви глобалізації в Україні;

· проаналізувати негативні тенденції глобалізації в Україні.

Об’єктом дослідженняє глобалізацій ні процеси у світі та Україні.

Предметом дослідженнявиступають позитиви та негативи глобалізації.

1. Сутність процесу глобалізації

Одним із факторів, що визначають основні шляхи та напрямки роз витку світового господарства, є утворення міжнародних інтеграційних угрупувань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнення регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу ефективніше використовувати всі наявні резерви розподілу інвестицій та всі види капіталу.

Слід відзначити, що глобалізація як соціальне явище в різних дослідницьких традиціях розглядається із різних сторін, а саме ряд учених у межах своїх теоретичних розробок намагаються концептуально розкрити можливі "негаразди та суперечності даного процесу", побачити нездоланні труднощі і кризові ситуації, запропонувати свої методи їх подолання або пом'якшення. Така невирішеність значної низки питань, на нашу думку, обумовлена теоретичною незрілістю глобалістики як окремої галузі наукових досліджень. Більше того, на сьогодні поляризація суспільної думки стосовно оцінки глобалізації настільки реальна, що вона ставить під сумнів можливість цілісного теоретичного бачення змісту глобалізації. Звідси всі підстави для того, щоб ототожнювати глобалізацію з соціальним міфом, який приходить на зміну великим утопіям XX ст.

Звичайно, глобалізація як і будь-який інший історичний процес мас як позитивні, так і негативні сторони, несе в собі не лише переваги, але й значні недоліки. Тому ми спробуємо розкрити її сутність у контексті глобалізму та антиглобалізму. Щоб розкрити ці питання, доцільно розглянути сутність феномена глобалізації з позицій цих двох підходів.

Починаючи з 2000 р. вченими формується новий підхід до розуміння сутності глобалізації, а саме вони прагнуть насамперед переосмислити свої погляди, по-новому прилаштовуючись до сучасного світу. Проте вчені реально усвідомили, що єдиним принципом у поясненні змісту глобалізації с теоретична розробка та визначення альтернатив. Саме тому сучасні дискурси про глобалізацію присвячені розробці основних гіпотетично-образних моделей соціального світу, які начебто мають замінити в майбутньому національно-державну аксіоматику. На думку В.І.Толстих, по суті сьогодні йдеться про заміну старої та становлення нової парадигми світоустрою[5, c. 151-152].

Досить цікавим з теоретики-методологічної точки зору є аналіз сутності глобалізації, здійснений російським ученим В.С.Єгоройим. Його розуміння сутності глобалізації є цікавим саме тому, що воно включає розкриття основних критеріїв., за якими доцільно ідентифікувати її як процес та окреме явище. Відповідно до цього, на думку вченого, "глобалізація являє собою процес та явище, яке базується на теорії самоорганізації (синергетики) і включає такі процеси, як відкритість та емерджентність (зненацькість, неочікувана поява), незворотність такого процесу закладає основу нового бачення світу". Таким чином, В.Єгоров розглядає глобалізацію в контексті намагання віднайти джерело космологічної відкритості, яка породжує та підтримує всезагальну самоорганізацію, адже, на його думку, глобалізація має передусім забезпечувати рівноправність, взаємодоповненість, синергійне взаємопроникнення (яке лежить в основ! механізму всезагальні " самоорганізації).

У межах аналізу основних підходів до розуміння сутності глобалізації, представлених у межах російської науки, слід також вказати на працю відомого вченого С. Удовіка «Глобалізація: семіотичні підходи», яка відіграє надзвичайно важливу роль щодо констатації ролі, значення та розуміння глобалізації в російському суспільстві. Так, на думку вченого, "глобалізація відіграє роль синхронізуючого фактора, який забезпечує узгоджено гармонійну взаємодію в межах та між сферами людського існування". Саме тому, йдеться далі, під глобалізацією розуміється "становлення та гармонізація багатоміряого та багаторівневого світу, взаємопов'язаного в одних вимірах та гетерогенного в інших, прохід між якими здійснюється завдяки використанню семіотичних методів".

Глобалізація як світове економічне явище стала однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці. Унаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та скорочення витрат. Таким чином, держави орієнтують свою діяльність на глобальний світовий ринок, що передбачає досягнення вищої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту. Участь національної економіки в міжнародній конкуренції забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, упровадження передової технології, що призводить до загального підвищення обсягу виробництва.

Таким чином, здійснений нами аналіз доводить, що дослідження сутності глобалізації в межах окремих наукових шкіл та дослідницьких підходів часто має суб'єктивний та ментально-регламентований характер. Навіть у межах однієї національної спільноти, як було показано вище, зустрічається принципово суперечливе ставлення до даного явища, не кажучи при цьому про різні транснаціональні виміри його розуміння, представлені в державно-управлінських традиціях різних наукових шкіл. Це, у свою чергу, позитивно позначається на теоретико-методологічній базі розвитку державного управління в умовах глобалізації, адже тут кожна національна спільнота має свої власні критеріальні імперативи як розуміння змісту даного явища, так і можливості вибудувати стратегію розвитку своєї управлінської системи[10, c. 29-31].

2. Позитиви та негативи глобалізації

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або світового процесу.

Більшість дослідників відносять початок процесу глобалізації до великих географічних відкриттів, а саме до часу відкриття іспанцем Христофором Колумбом "Нового світу" (1492 p.). Освоєння нових територій викликало необхідність розвитку торгівлі, транспорту, комунікацій, поширення західноєвропейської мови та культури.

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське Співтовариство[7, c. 156].

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є посилка, що вона означає прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках в міру того, як стимулюється міжнародний торговий обмін завдяки проведенню політики лібералізації торгівлі. Разом з тим важливого значення набуває конкуренція за рухомі фактори виробництва. Зокрема, зростає міжнародна конкуренція за приватний страховий капітал (risikokapital). До того ж мікроелектронна революція має своїм наслідком постійне зниження витрат на інформацію та трансакції, які знову ж таки сприяють підвищеній мобільності капіталу та посиленому трансферту технологій. У кінцевому рахунку, є значно більше можливості членувати виробничі процеси та переносити окремі ступені виробництва на інші місця розташування, де виявилися вищі порівняльні витратні переваги.

Відображення інтенсифікації торгівлі та мобільності капіталу треба убачати в тому, що порівняльні фактори виробничої нерухомості потрапляють під тиск пристосування. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Стольпера-Самуельсона (Stolper-Samuelson). Її зміст формулюється наступним чином: збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну фактору, який інтенсивно використовувався, та понижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цього правила спричиняє необхідність у відносному зменшенні витрат порівняльно бідного фактора виробництва, якщо посилюється міжнародний розподіл праці. У розвинутих країнах таке відбувається значною мірою з мало кваліфікованою робочою силою, якщо країни з низькими доходами розширюють пропорцію працемістких продуктів і зменшують відносні ціни цих товарів. Якщо міжнародному вирівнюванню цін по факторах виробництва є перешкоди, погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим громадянам у індустріальних країнах. Що торкається держав з низькими доходами, то їм відкриває глобалізація, навпаки, можливість для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати[2, c. 169-170].

Можливості подальшого розвитку міжнародного розподілу праці можна уявити, якщо розглянути показники епіричного обліку. Так, за даними ГАТТ останні 30 років світова торгівля розширювалася сильніше ніж світове виробництво. У наш час відзначаються величезне піднесення іноземних прямих інвестицій (ПІ). Потік ПІ перевершив зростання торгівлі приблизно трьох-чотирьохкратно. Іноземні ПІ добре документуються і поряд з торгівлею можуть використовуватися як один із найважливіших механізмів оцінки форсування глобалізації має і інші шляхисвого просування. Поряд з участю у іноземній властності, на що частіше звертається увага, вони набагато різноманітніші. Наприклад: видача ліцензій, переробка продуктів у відповідних економічних зонах, так звана “OFFSHORE PROCESSING”, довгострокові договірні зобов`язання між постачальниками і споживачами різної юрисдикції, а також підприємницькі альянси стратегічного характеру (особливо з метою спільної організації наукових досліджень і технічного розвитку).

Вибір шляхів глобалізації залежить від багатьох чинників. За електичною теорією іноземних ПІ, що розвинуті Dunning`om, підкреслюється особливе значення стимулів інтернаціоналізації мультиспекторах і у відмінних виробничих процесах виявляються оптимальним різні стратегії. Іноземні ПІ можуть бути особливо доцільними тоді, коли йдеться про іноваційні виробництва, а підприємство специфічні маркетингові переваги, якими не хотіло би поступитися іншим. Стратегічні форми кооперації підприємств поширюються перш за все у сфері досліджень та розвитку. Зате традиційні інструменти типу видачі ліцензій та трансанції на переробку давальницької сировини можуть знайти використання у стандартизованих виробництвах.

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній революції, аз 1977 р. компанія Apple розпочала масове виробництво перших персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко вживатися в суспільно-економічній сфері.

Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції[3, c. 18-20].

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з внутрішніх ринків на світові. На даний час багатонаціональним корпораціям належить близько третини світової торгівлі. ТНК постійно зростають, розширюються і формують потужний міжнародний господарський комплекс, глобально охоплюючи всі країни світу, ведучи конкурентну боротьбу за ринки збуту та світові фінансові ресурси. Сьогодні економічна потужність ТНК з легкістю може конкурувати з деякими окремими державам. На відміну від розвинутих країн, транснаціональні компанії мають жорстку ієрархічну структуру управління, вони можуть легко розпоряджатись величезними ресурсами і в короткі проміжки часу для вирішення локальних завдань бути більш ефективними, ніж держави. Звісно, виникає занепокоєння відносно безпеки та моральності таких завдань. Крім того, зростання експансії ТНК може негативно позначитись на розвитку національних економік через створення умов, в яких національні виробники не в змозі конкурувати з потужними компаніями і змушені поступатись своїми інтересами для утримання на ринку. Багатонаціональні корпорації є величезним джерелом інвестиційного капіталу, але негативним моментом їх діяльності може виступати неузгодженість політики компаній з національними інтересами держави.

Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження цін, а отже — до економічного зростання.

Досить вагомим аспектом впливу глобалізації на національні економіки є надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій, які випереджають динаміку світової торгівлі. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо.

Прямі іноземні інвестиції дозволяють країні-реципієнту вирішити цілий ряд існуючих проблем. Інвестування економіки сприяє прискоренню темпів зростання країни та покращанню рівня життя її мешканців. Результатом активізації інвестиційної діяльності, яка є наслідком процесів глобалізації, виступає зростання експорту, диверсифікація структури економіки, її технологічне оновлення, впровадження новітніх методів менеджменту і маркетингу. Усе це в цілому сприяє підвищенню конкурентоспроможності країни і дає змогу їй зайняти належне місце у світовій спільноті[12, c. 59-61].

Однак досягти позитивного ефекту від прискорення динаміки іноземного інвестування можливо лише за наявності розвиненої фінансової системи, яка визначається відношенням кредитів до ВВП, рівнем капіталізації фондового ринку, ліквідністю банківської системи. Дослідження економістів МВФ свідчать, що в країнах, де фінансові інститути слабкі, ефект від надходження прямих іноземних інвестицій обмежується тільки тими підприємствами, куди було вкладено іноземний капітал. При цьому зростання прямих іноземних інвестицій може мати й негативні наслідки, оскільки продуктивність праці та заробітна плата на вітчизняних підприємствах падають під час конкуренції з фірмами, які залучили іноземний капітал.

Отже, глобальні процеси призвели до прискорення динаміки економічних процесів у світі, що супроводжувалось виникненнями нових глобальних ринків, розвитком інформаційних технологій, укладанням міжнародних угод щодо економічного співробітництва, розширенням діяльності ТНК.

Такий прорив в економічному житті має багатоаспектний характер та неоднозначний вплив на національні економіки країн світу. На сьогодні питання глобалізації є особливо актуальним не тільки через ті блага, які вона надає, але й через потенційні конфлікти, які можуть виникнути у світі.

Процес глобалізації створює умови для виграшу, але головною проблемою є те, що ефективно використати дані можливості можуть далеко не всі країни, втягнені в цей процес. Дійсно, найбільшу вигоду від фінансової інтеграції та глобалізації отримують заможні індивіди або країни з високим рівнем доходів та розвинутими фінансовими системами. Таким чином, основним негативним наслідком глобалізації є диспропорції у світовій економіці, тобто поглиблення нерівномірності розвитку країн світу. Слабка економічна політика ряду країн, що розвиваються, не дає змоги їм активно брати участь у світогосподарській діяльності, що позбавляє ці країни можливості скористатись перевагами інтеграції у світове господарство. Протекціонізм та замкнутість національних економік не тільки не здатні вирішити проблему, але й призводять до її загострення.

Вирішити проблему нерівномірного впливу результатів глобалізації на національні економіки можливо шляхом розподілу переваг від неї всередині країн та між ними. Ці питання повинен вирішувати міжнародний інститут на базі глобального співробітництва. Оскільки бідні країни не мають жодного шансу конкурувати в глобальному середовищі, вони потребують допомоги на початковому етапі. Тому багаті країни та міжнародні організації повинні дотримуватись своїх зобов'язань та зміцнити підтримку країн, що розвиваються[13, c. 48-50].

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут – постачання – виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і неоднонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”.

Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть.

Інша проблема глобалізації викликана занепокоєнням окремих країн, уряди яких можуть втратити контроль над економічними процесами в країні. Це зумовлюється зростанням потужності сильних держав, багатонаціональних та глобальних корпорацій та міжнародних організацій, які справляють вплив на слабкі держави, поступово отримуючи контроль над їх економічним розвитком. У такому випадку глобалізація сприяє зростанню та зміцненню сильних держав та організацій і ще більше ускладнює економічне становище країн, що перебувають на стадії становлення ринкової економіки.

До негативних наслідків процесу глобалізації належать підвищення нестійкості та нестабільності економіки. Економічна нестабільність зазвичай пов'язана з проблемами фінансово-бюджетної стабілізації та зниженням інфляції. Результатом нестійкості економічного розвитку є непередбаченість та непрогнозованість тенденцій розвитку господарського життя через коливання основних макроекономічних показників. Зростання невизначеності скорочує надходження іноземного капіталу в країну та зумовлює його вилучення з економіки.

Проблема глобальної нестабільності в економіці, викликана поширенням процесів глобалізації, пояснюється зростанням взаємозалежності національних економік на світовому рівні. Тому економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або глобальні наслідки. Тобто причини підвищення нестабільності економіки можна пояснити кореляцією між ступенем взаємопов’язаності параметрів складної системи та ступенем її нестійкості. Ученими-біологами було встановлено, що зростання ступеня взаємодії параметрів складної системи веде до різкого збільшення ступеня її нестабільності. Такий висновок є справжнім і для світової економічної системи, про що свідчить світова практика господарювання[15, c. 43-44].

3. Позитиви та негативи глобалізації в Україні

Протягом тривалого часу глобалізація вважалась умовою майбутнього процвітання нації. Першим реальним негативним проявом глобалізації стала хвиля південноазіатської фінансової кризи наприкінці 90-х pp. Одні з найбільш швидко зростаючих економік світу, що будували свою стратегію на взаємній кооперації з іншими країнами та активно розвивали внутрішні фінансові ринки, опинились на межі краху в лічені дні.

Аналіз такої ситуації доводить, що економіки постраждалих країн були дійсно достатньо інтегрованими у світову економічну систему, але розвиток внутрішніх фінансових ринків та механізмів їх захисту був дуже слабким. Крім того, кожна країна має свої темпи розвитку, свій шлях до стабілізації та свої національні особливості, які необхідно враховувати при формуванні фінансової та економічної системи. Застосовувати тут досвід західних розвинутих країн є недоречним, що може мати фатальні наслідки для приймаючих економік. Так і сталося з південноазіатськими країнами.

Негативні наслідки глобалізації зумовили розробку нової теорії, відповідно до якої існує так званий поріг у фінансовому розвитку країни, після проходження якого загроза негативних наслідків від відкриття своєї економіки значно знижується. Доцільність інтегруватися до світового господарства має місце тільки для тих країн, які перебувають у групі середнього доходу на душу населення і мають достатню ступінь розвитку внутрішньої фінансової системи до виходу на світові ринки. Суттєвими передумовами глобальної інтеграції є формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного. Країнам, які не відповідають зазначеним показникам, вихід на світові ринки не є закритим, але вони стикаються з загрозою отримання негативних наслідків глобалізації[8, c. 372-373].

Враховуючи вищезазначене, ситуація в Україні виглядає не досить оптимістично, її позитивне зрушення до економічного зростання є лише початковою стадією "відлиги" після затяжної кризи. У світовому рейтингу конкурентоспроможності 2004 р. Україна посіла 84-е місце, підвищивши рейтинг на шість позицій.

Але сусідами по рейтингу зверху є Кенія, Уганда, Сенегал, а знизу — Еквадор, Нігерія і Замбія. Це свідчить про відносність економічної стабілізації в Україні.

У рейтингу глобалізації, опублікованому журналом Foreign Policy у 2004 p., серед 162-х країн світу Україна посіла 43-є місце. При складанні рейтингу враховувались чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій. По-друге, персональні контакти — міжнародні поїздки, туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів. По-третє, технологія — кількість користувачів Інтернет, кількість інтернет-серверів. І по-четверте, втягнення до міжнародної політики — членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств.

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку. Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Китай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних інвестицій[11, c. 77-78].

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформування правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодавства міжнародним вимогам. Необхідним є дотримання ринкових умов господарювання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнародних ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності України та покращанню інвестиційного клімату.

Для входження у світовий економічний простір Україна має дотримуватись принципів вільної торгівлі та відкритості економіки, створивши при цьому відповідні механізми захисту внутрішньої економіки від можливих потрясінь на світових фінансових ринках.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Отже, втрачається безпека розвитку націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється в корпоративну імперію. Національні економіки в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК.

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

До позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані країну до рівня високо розвинених, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом тощо.

Щоправда, вирівнювання економічного розвитку — це тільки задекларований «позитив», на практиці відбувається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації[6, c. 94-95].

Які ж для України негативи глобалізму, його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» — за оцінками ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила у 1960 р. — 1:30, у 1990 р. — 1:60, у 1999 р. — 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішнього національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю України як нації-держави. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п'яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).

Слід зазначити, що глобалізм не є суб'єктивним процесом, витвором «світового уряду» чи ТНК. Це об'єктивний процес всесвітньої інтеграції, новий етап розвитку людства. Все ж, сучасний глобалізм має насильницький характер щодо України, для нього характерний неоімперіалізм та неоколоніалізм[4, c. 71-72].

Висновок

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Вже зрозуміло, що розвиток українського суспільства підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. Вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до засад і динаміки глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України. Бурхливий розвиток цивілізації (освоєння космосу, інформаційна революція, виникнення мікропроцесорної технології тощо) і, разом з тим, передчуття екологічної, а то й антропологічної кризи стимулюють усвідомлення єдності людства як планетарної спільноти.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.

Список використаних джерел

1. Білорус О. Розвиток процесів глобалізації в постіндустріальну епоху. — К. : ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2007. — 54с.

2. Білорус О. Глобальний конкурентний простір / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана ; Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України ; Міжнародна асоціація "Україна — Римський клуб" ; Міжнародний ін-т глобалістики / Олег Григорович Білорус (кер.авт.коллективу,наук.ред.). — К. : КНЕУ, 2007. — 680с.

3. Власюк О. Національна безпека в умовах глобалізації світу //Україна-НАТО. — 2007. — № 1-2. — C. 18-23

4. Волинський Г. Про конкурентні переваги в умовах глобалізації //Економіка України. — 2006. — № 12. — C. 68-72

5. Єрохін С. А. Фінансово-економічний механізм глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 151 — 158.

6. Контурова С. М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 12. — C. 91 — 97.

7. Лукьяненко Д. Г., Макогон Ю. В., Пахомов Ю. Н., Филипенко А. С., Христиановский В. В. Международные стратегии экономического развития: учебник для экон. фак. и экон. вузов Украины / Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко ; Киевский национальный экономический ун-т им. В.Гетьмана ; Донецкий национальный ун-т. — Донецк : ДонНУ, 2007. — 395c.

8. Лукьяненко Д. Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Юрий Владимирович Макогон (ред.). — К. : Знання, 2007. — 463с.

9. Пелагеша Н.Є. Трансформація української національної ідентичності під впливом глобалізації //Віче. — 2007. — № 18. — C. 55-56.

10. Пенькова О.Г. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 11. — C. 26- 31.

11. Руденко М. Глобалізація і Україна: Публіцистика //Дніпро. — 2007. — № 1-2. — C. 75-85

12. Старостіна А. Суперечливі шляхи економічної глобалізації //Економіка України. — 2008. — № 5 . — C. 58-65

13. Уманців Ю. Фінансова глобалізація: основні детермінанти та особливості прояву //Банківська справа. — 2007. — № 5. — C. 47-64

14. Чеберкус Д. Системні підходи до державного регулювання інноваційного розвитку України в умовах глобалізації //Економіст. — 2007. — № 9. — C. 4-7.

15. Шергін С. Парадокси і проблеми глобалізації //Зовнішні справи. — 2008. — № 5. — C. 42-45