Пріоритети розвитку іноземного інвестування з України
- Інвестування -1. Для яких інвесторів більш привабливі прямі, а для яких портфельні інвестиції і чому?
З організаційно-функціонального погляду можна розрізняти дві основні форми іноземних капіталовкладень — прямі та портфельні. Прямі здійснюються з метою придбання у повну власність або контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об’єкта через створення нових підприємств і компаній або поглинання вже існуючих; портфельні – у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об’єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечують його право контролю за цими економічними об’єктами).
Основні відмінності між прямими й портфельними зарубіжними інвестиціями полягають у тому що, прямі інвестиції окрім фінансових активів, містять технологію та інтелектуальний капітал, вони більш цілісні та менш замінні, не переростають у тяжку ношу зовнішнього боргу країни, а навпаки сприяють їх погашенню, при їх вкладенні може змінитися власник фірми та спостерігається можливість досягти кращий економічний результат в порівнянні з конкурентами. Загальна же причина портфельних інвестицій – це отримання вищого рівня доходу.
Для підприємств – експортерів інвестиційного капіталу порівняно з підприємствами, які працюють на внутрішньому ринку, значно ширшим є вибір шляхів інвестування капіталу. При цьому діапазон прибутковості та рівня ризику також доволі високий. Ступінь невизначеності у міжнародній економічній діяльності значно вищий, ніж у межах економічної системи однієї країни, а рівень прогнозованості зміни умов діяльності помітно нижчий. У цих умовах постійно виникає проблема пошуку: які є доступні засоби вкладань власниками заощаджень при можливих співвідношеннях доходностей та ризиків.
Слід зазначити, що в Україну можуть надходити прямі та портфельні іноземні інвестиції. Прямі інвестиції мають довгостроковий характер, вони використовуються для отримання контролю над українським підприємством. Портфельні інвестиції можуть бути вкладені іноземними інвесторами на більш короткий строк, починаючи з однієї доби. У більшості випадків інвестор купує цінні папери з їх подальшим перепродажем та отриманням доходу.
За визначенням МВФ, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25% статутного капіталу акціонерного товариства. Згідно з американським законодавством ця частка становить не менше 10%, у країнах Європейського Співтовариства – 20-25%, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50%.
За законодавством України прямі інвестиції – це інвестиції за умови, що частка іноземного інвестора в статутному капіталі господарського товариства становить не менше 10%. Кожна країна зацікавлена в залученні прямих іноземних інвестицій, оскільки вони:
— допомагають фінансувати внутрішні інвестиції та стають додатковим джерелом капіталу для економічного розвитку;
— дозволяють залучати сучасні технології, ноу-хау, створювати нові робочі місця та зберігати існуючі;
— сприяють зростанню продуктивності праці і зниженню витратомісткості виробництва;
— сприяють реструктуризації та модернізації виробничого потенціалу без створення нових видів заборгованості;
— стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці.
На міжнародному рівні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування. Такі вкладення можуть здійснюватися або в акції, що засвідчують майнові права їхнього власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки і т.н.), що засвідчують відносини позику.
Портфельні інвестори, як правило, лише надають фінансовий капітал і ніяк не втручаються в процес управління компанією. Стратегія портфельних інвесторів орієнтована на короткостроковий ефект, а не на довгострокове зростання, і найчастіше полягає у пошуку швидкого та значного прибутку у формі приросту вартості. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь чи компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику.
Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:
— акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ;
— інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий доход на певну дату (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти, тощо);
— боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позику власника щодо особи, яка випустила цей документ (облігації, прості векселя, боргові розписки);
— фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи).
Отже, інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу з метою отримання доходу. Вони є невід’ємною складовою частиною сучасної економіки. Від кредитів інвестиції відрізняються ступенем ризику для інвестора (кредитора) – кредит і відсотки необхідно повертати в обумовлені терміни незалежно від прибутковості проекту, інвестиції повертаються і приносять дохід тільки в прибуткових проектах. Якщо проект збитковий – інвестиції можуть бути втрачені.
Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їх доповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця. Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку. Метою прямих інвестицій є встановлення контролю за діяльністю підприємства i одержання прибутку від його господарської діяльності.
Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швидким i дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва i реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб’єктів господарювання, сума покупки яких становить більше половини ринкової вартості їх бізнесу (50% плюс одна акція).
Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів i додаткового доходу у вигляді різниці між ціною придбання i реалізації активу (курсової різниці).
Прямі інвестиції впливають на рівень зайнятості i стан внутрішнього ринку країни, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю особливість вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (звичайно за умов розвиненого ринку цінних паперів).
У розвинених країнах критерієм віднесення інвестицій до прямих є 10% частка у статутному фонді об’єкта інвестування. Інвестиція може вважатися прямою i з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об’єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить понад 10%, але реальний контроль за об’єктом відсутній, то інвестиція прямою не вважається.
Отже, портфельні інвестиції – це інвестиції, які інвестор здійснює не сподіваючись отримати додаткові вигоди, що випливають із отримання управлінського контролю над компанією й участі в її господарській діяльності, що є характерним для прямих інвестицій. Мета портфельного інвестора обмежується підвищенням вартості інвестованого капіталу (наприклад, акцій) і/чи отриманням поточного прибутку, який цей капітал може давати (наприклад, у вигляді дивідендів на акції). У такому випадку інвестор не зосереджується на одному якомусь вкладенні у фінансовий чи реальний актив, а створює портфель з довільної кількості активів.
2. Пріоритети розвитку іноземного інвестування з України
Одним із основних чинників структурної перебудови і тривалого економічного зростання в Україні є значне збільшення притоку прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Однією з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки та національної конкурентоспроможності є ефективне використання власних та міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях.
Розвиток цього процесу, насамперед, залежить від політичної стабільності в країні, вдосконалення правової та фінансової систем, підвищення ефективності приватизаційних процесів. Політика сприяння в сфері іноземного інвестування є пріоритетною для країни, оскільки Україна не має достатніх власних фінансових ресурсів для задоволення своїх потреб в коштах. Проблемою для України і є те, що інвестиційна діяльність в ході реформ і кризи значною мірою стримується нестачею власних коштів підприємств, визначається малою часткою довгострокових кредитів, високими процентними ставками по кредитах, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень, а також низькою конкурентоспроможність корпоративних цінних паперів на фінансових ринках. Тому важливим джерелом фінансових ресурсів для економіки залишаються іноземні інвестиції.
Залучення іноземних інвестицій сприятиме розвитку відповідного середовища, покращенню ситуації з формуванням бюджету, підвищенню життєвого рівня. На жаль, Україна сьогодні не може користуватись перевагами міжнародного поділу праці. Також перед нею стоїть нелегке завдання – не тільки активізувати інтеграцію у світогосподарські зв’язки, а й визначити власні пріоритети розвитку, в тому числі в сфері залучення іноземних інвестицій.
Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні наша держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону, треба активніше використовувати досвід залучення іноземного капіталу, не тільки розвинутими країнами Центральної та Східної Європи, а й Китаю, Індії, Мексики. Зокрема останні обрали шлях поетапного допуску іноземного капіталу в національну економіку. Це проявилось і в територіальному підході (створення спеціальних економічних зон із надпільговим інвестиційним кліматом та з поступовим поширенням на всю країну), і в галузевому (перехід від простих трудо- і ресурсомістких виробництв до високотехнологічних)
Надходження ПІІ не пов’язане напряму з розміром і ресурсами країни. Невеликі держави можуть компенсувати свій низький ринковий і ресурсний потенціал політичною та економічною стабільністю і відповідним законодавством.
Так, політична передбачуваність сприяла свого часу залученню в економіку Великобританії японських інвестицій, Американські компанії почали активніше розміщувати капітали Мексиці після того, як вона увійшла до Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і була зобов’язана поліпшити умови ведення бізнесу для іноземних інвесторів.
Поточний процес залучення капіталів та інвестицій у реальний сектор економіки України в цілому відповідає стану національної економіки. Структура її галузей залишається незмінною. Впродовж багатьох років понад 50% нашого експорту припадає на необроблену продукцію (чорні метали та хімію). З таким показником не можна претендувати на статус європейської держави. Отже, треба змінювати орієнтири національного господарства та підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної готової продукції. Вітчизняне машинобудування має обмежений ринок для реалізації продукції в Україні. І це знову свідчить про проблеми ринкової трансформації галузей національної економіки.
У структурі імпорту провідні позиції енергоносіїв обумовлені вітчизняними реаліями, і вони будуть існувати ще протягом досить тривалого часу.
На вирішення проблем залучення іноземного капіталу та швидкої інтеграції Українців світову економіку впливає й приватизаційний процес. Фактична його зупинка гальмує розвиток фондового ринку, що, у свою чергу, справляє негативний вплив на всі сфери економіки.
Недостатність ресурсного потенціалу інвестиційного ринку України ставить питання визначення найпріоритетніших напрямків та проектів фінансування. Саме такий своєрідний “точковий”підхід дасть можливість уникнути розпорошення ресурсів, забезпечити фінансування соціально значущих проектів, посилити контроль за якісними та кількісними параметрами інвестиційного процесу.
За основну мету іноземного інвестування прийнято залучення, нарощування обсягів та підвищення ефективності використання іноземних коштів для поліпшення технічного рівня виробництва на основі впровадження нових ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій, збільшення обсягу експорту, зниження або й подолання залежності від імпорту, створення виробництв із використанням місцевих ресурсів та розвитку приватного сектора економіки.
Проте іноземні інвестиції поки що не відіграли вагомої ролі як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України.
Процес залучення іноземних інвестицій не відповідає очікуваним тенденціям, оскільки:
– обсяг надходжень іноземних інвестицій не відповідає обсягу потреб в них. Сьогодні Світовий банк оцінює потреби України в інвестиціях у розмірі понад $100 млрд. Проте подальше інвестування в українську економіку залежатиме від дотримання міжнародних норм та стандартів. Нині існують проблеми, які заважають роботі компаній з іноземними інвестиціями в нашій країні. Це, зокрема, корупція, бюрократія, неефективна фіскальна політика держави, складна та тривала процедура отримання дозволів, недосконале законодавство, політична нестабільність, нерозвинена ринкова інфраструктура, дефіцит кваліфікованих спеціалістів та інші;
– невеликі середні розміри інвестування в конкретні проекти;
– обсяг іноземних інвестицій, що спрямовується у вітчизняну виробничу сферу, зокрема у промисловість, є незначним;
– низький рівень залучення портфельних інвестицій.
Отже, факторами, що перешкоджають широкомасштабному залученню інвестицій, залишаються:
– несприятливий інвестиційний клімат у країні. Інвестиційний клімат – це сукупність правових, економічних, регуляторних, політичних та інших факторів, які в кінцевому результаті визначають сукупність ризику капіталовкладень та можливість їхнього ефективного використання. Україні ж, як зазначається у прес-релізі Світового банку і МФК, для покращення інвестиційного клімату необхідно здійснити значні реформи в кількох сферах, зокрема в оподаткуванні, ліцензуванні, реєстрації права власності, регулюванні праці та щодо захисту прав інвесторів;
– нестабільність вітчизняної податкової системи. Згідно з проведеними дослідженнями, зі 155 країн світу Україна сьогодні має одну з найбільш обтяжливих податкових систем;
– відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;
– нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями;
– незначна участь іноземних інвесторів у приватизації;
– низька ефективність функціонуючого національного фондового ринку;
– невисокий рівень національного інвестиційного менеджменту;
– залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;
– низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах.
Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.
Суттєвим чинником у виникненні в Україні нинішньої ситуації, пов’язаної з відтворювальними процесами, є недосконала фінансова, у тому числі податкова, політика. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, інвестиційної та інноваційної діяльності; реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг.
Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу після оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка податку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема — нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковуваного прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.
Основними напрямами для здійснення заходів сприяння іноземним інвесторам є:
– створення надійної системи страхування та перестрахування інвестиційних ризиків;
– максимальне спрощення процедури, що регламентує взаємовідносини в процесі залучення іноземних інвестицій;
– забезпечення реалізації спеціальних режимів інвестиційної діяльності у вільних економічних зонах та на територіях;
– залучення в інвестиційну сферу заощаджень населення з використанням гарантійних механізмів;
– створення умов для забезпечення дострокового фінансування інвестиційних проектів.
З метою розширення інформаційно-нормативного поля для інвесторів основними державними пріоритетами та завдання в розвитку іноземного інвестування можуть бути:
– формування стабільного законодавчого середовища, розширення пошуку джерел інвестиційних ресурсів;
– розвиток інформаційного обслуговування іноземних інвесторів;
– просування українських проектів і програм за кордоном;
– здійснення рекламної кампанії, видання спеціалізованих інформаційних бюлетенів.
Як зазначалось вище, необхідною умовою активізації іноземних інвестицій в економіку країни є удосконалення нормативно-правового забезпечення.
У нашій державі основними законодавчими актами в сфері регулювання інвестиційної діяльності є закони “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” та інші.
Зазначені документи передбачають: державні гарантії захисту інвестицій незалежно від форми власності; відшкодовування збитків, включаючи втрачену вигоду та моральний збиток, нанесені іноземному інвестору; повернення інвестицій іноземному інвестору в товарній формі або у валюті інвестування без оплати мита, а також доходів із цих інвестицій у випадку припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та стягнення податків на території України до суб’єктів підприємницької діяльності або до інших юридичних осіб, що створені за участю іноземних інвестицій.
Крім того, необхідний подальший розвиток інфраструктури підтримки інвестицій, зокрема організацій, що займаються розробкою та експертизою проектів підприємств; банків, що надаватимуть гарантії; страхових компаній, які здійснюють страхування комерційних і некомерційних ризиків при реалізації виробничих проектів; інформаційно-консалтингових фірм, інвестиційних фондів.
Важливим чинником для інвесторів є збільшення капіталізації вітчизняних активів. Так, якщо в 1991 р. міжнародні експерти оцінювали загальну вартість українських активів у $14трлн., на початок 2011 р. зменшився у десятки разів — до $1,4трлн.
На поточному етапі Україні, насамперед, необхідно збільшити капіталізацію природних ресурсів. Актуальними питаннями є прийняття законодавчих та нормативних актів щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також розробка ефективних механізмів оцінки винаходів, що стане підставою для залучення інвестиційних ресурсів. Також необхідно активізувати процеси фінансування капіталовкладень за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Значний потенціал криється в транзитній спроможності України. Через неї проходять п’ять із дев’яти євроазійських транспортних коридорів. Загальна вартість їхнього будівництва становить $32 млн. Інвестування цієї сфери за наявності відповідного нормативного забезпечення сприятиме виведенню економіки країни з кризи та відновить конкурентоспроможність держави в Європі та Азії.
Збільшенню капіталізації українських активів, також має сприяти наближення вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу та підготовка кваліфікованих фінансових спеціалістів.
Дієвими механізмами підвищення привабливості українських компаній та залучення інвестицій є здійснення приватних розміщень акцій (РР) та публічних розміщень (ІРО).
Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучасної політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабливість економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення коштів.
Як свідчить світовий досвід, державна політика заохочення іноземних інвесторів проходить три етапи. На першому вона зводиться до лібералізації руху капіталу і відкриття секторів національної економіки для іноземних інвесторів; на другому активно проводиться маркетинг і просування своїх територій як місця знаходження транснаціональних корпорацій і інвестування коштів, залучених ззовні. Ця політика пов’язана зі створенням національних агентств зі стимулювання інвестицій. Третій етап пов’язаний з більш чітким визначенням пропозицій іноземним інвесторам на галузевому і секторальному рівнях національної економіки.
Даним етапам слід приділити значну увагу при активізації іноземних інвестицій, при цьому слід звернути увагу на наступні економічні критерії, якими керуються іноземні інвестори при вкладанні капіталу: рівень економічного розвитку; наявність конкурентного середовища; розвиток інфраструктури підтримки бізнесу; законодавча й економічна політика держави-реципієнта; інформаційна підтримка бізнесу; рівень оподаткування; міра лібералізації й дерегуляції ринку; співвідношення між витратами виробництва і нормою прибутковості.
Задля перетворення України на країну з високим рівнем залучення іноземного капіталу, яка претендує на статус регіонального економічного й фінансового центру, необхідно провести ефективні економічні реформи та перейти до сталого економічного зростання, підвищити рівень розвитку банківсько-фінансового сектора.
Отже, формування і становлення ринкової економіки в Україні безпосередньо пов’язано з розвитком інвестиційного бізнесу, його лібералізацією в усіх напрямах і сферах діяльності. Інвестиції необхідні для економічного, науково-технічного та соціального розвитку національної економіки кожної країни.
Список використаної літератури
- Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.Ф. Шемет та ін.; за ред. О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2003. – 784 с.
- Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 274 с.
- Ревуцька Н. Сучасні інструменти залучення іноземного капіталу / Н. Ревуцька // Цінні папери України. – 2004. – №9. – С.54-58.
- Румянцев А.П., Голюк В.Я., Тонких О.Г. Міжнародні фінансові відносини: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 348 с.
- Румянцева С. Підвищення інвестиційної привабливості українських підприємств / С. Румянцева //Цінні папери України. – 2010. – №13. – С.14.
- Стеценко Б. Особливості формування інвестиційних ресурсів / Б. Стеценко //Цінні папери України. – 2010. – №19. – С. 12-13.
- Циганова Н. Потенціал розвитку вітчизняного ринку спільного / Н. Циганова // Фінанси України. – 2007. – №8. – С. 100 – 108.
- Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект / М. Чечетов // Економіка України. – 2004. – №8. – С.87 – 92.