Пряме іноземне інвестування в Україні

Вступ В умовах глобалізації національний економічний розвиток залежить від здатності ефективно використовувати не тільки традиційні, але й, особливо, інтернаціоналізовані ресурси і чинники виробництва постіндустріального суспільства. Це, своєю чергою, забезпечується за умов реалізації моделей відкритої економіки, адаптованих до внутрішніх особливостей та зовнішнього еволюційного середовища. Міжнародне інвестування відіграє при цьому провідну роль, формуючи канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технологічних і організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі. Матеріальною основою процесу глобалізації підприємницької діяльності стає міжнародний рух прямих іноземних інвестицій (ПІІ) як складової міжнародного руху капіталу.

Інвестори-підприємці (приблизно 15 % від загального обсягу) — найризикованіша та найактивніша у вкладанні капіталу група. У своїх інтересах вони використовують, насамперед, недоліки у законодавстві, галузі або підприємства тієї чи іншої країни. У виборі суб’єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати.

Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Причиною такої поведінки є висока вартість використовуваного капіталу та його обмеженість. Близько 80 % від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторів імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже наявного.

Основна частина

Актуальними є виділення таких видів прямих іноземних інвестиції:

• експорт за кордон власного капіталу (капітал батьківської компанії або інших філіалів):
• гроші, паї, акції, інші цінні папери;
• майнові внески, основні фонди;
• права на використання нематеріальних активів;
• права користування землею, водою та іншими ресурсами або майном;
• реінвестовані прибутки (нерозподілені дивіденди, які належать іноземному інвестору);
• внутрішньофірмові трансфери (субсидії, кредити, позики батьківської компанії або однієї філії до іншої філії) [5].

Українськими нормативно-правовими актами передбачено такі форми здійснення іноземних інвестицій:

• створення спільних підприємств з різною часткою іноземної участі або придбання частки вже діючих підприємств;
• створення підприємств, що цілком належать іноземному капіталу, або придбання у власність діючих підприємств повністю;
• придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді цінних паперів (акцій, облігацій тощо);
• придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• співробітництво з іноземними інвесторами на підставі договору із суб’єктами господарської діяльності України без створення юридичної особи (наприклад, на основі договору про виробничу кооперацію, спільне виробництво якоїсь продукції тощо);
• В інших формах, які не заборонені законами України [2].

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. Це і відновлення на основі «Плану Маршалла» економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи.

При виборі напряму інвестицій у 2011 році міжнародні інвестори вважали найбільш важливими факторами: розвиток транспорту й інфраструктури (63%), стан телекомунікаційної інфраструктури (62%) і прозорість політичного, правового та нормативного середовища (62%).

Згідно із проведеним нами дослідженнями, можна підкреслити, що для України характерним є перевищення частки прямих іноземних інвестицій над портфельними, суттєво збільшується частка прямих інвестицій у структурі інвестування, тоді як частка портфельних інвестицій в останні роки знижується. Це пояснюється нестабільністю політичної ситуації в країні, відсутністю розвинутої структури фондового ринку, недосконалістю законодавчої бази України. Слід також зазначити, що частина іноземних інвестицій являє собою схему ухилення від оподаткування вітчизняними підприємствами, які для її впровадження, спочатку виводять кошти за кордон, а потім інвестують у власні підприємства під виглядом іноземних інвестицій, що перешкоджає точній оцінці обсягів іноземних інвестицій в економіку України. Структура іноземних інвестицій в Україну має такий вигляд (табл. 1, рис. 1):

Прямі та портфельні інвестиції в Україну (млн дол. США)

Рік Прямі іноземні інвестиції в Україну Портфельні іноземні інвестиції в Україну 1996 483,5 — 1997 896,9 — 1998 1438,2 — 1999 2063,6 — 2000 2810,7 — 2001 3281,8 3198,0 2002 3875,0 2980,0 2003 4555,3 3293,0 2004 5471,8 4016,0 2005 6794,4 6354,0 2006 9047,0 9011,0 2007 16890,0 12861,0 2008 21607,3 18618,0 2009 29542,7 17062,0 2010 35616,4 16251,0

Рис. 1. Динаміка зміни обсягів іноземних інвестицій в Україну

Інвестори, прагнучи уникнути додаткових ризиків, вкладають свій капітал в основному в галузі з мінімальним періодом обороту капіталу — фінансовий сектор, торгівля, нерухомість, земля, можна очікувати, що з розвитком валютного ринку інвестори будуть направляти частину свого капіталу у валютні операції. В Україні іноземних інвесторів приваблює вигідне геополітичне розташування, велика кількість населення та його високий рівень освіченості, значний індустріальний та аграрний потенціал, велика кількість корисних копалин. Слід підкреслити, що потік інвестицій в Україну на сьогодні перебуває під загрозою. Це пояснюється не тільки внутрішніми, але і зовнішніми факторами. На нашу думку, світова фінансова криза є однією з найважливіших причин скорочення іноземних інвестицій на українських ринках.

Україна відіграє роль претендента у Центральній та Східній Європi. Із 2006 до 2010 року Україна займала 10-е місце як за кількістю інвестиційних проектів (178), так і за кількістю створених робочих місць (7 487). У 2010 році Україна не покращила своє становище з огляду на ПІІ: країна залучила 31 проект ПІІ і створила 1 150 робочих місць. Фактично, загальна вартість надходжень ПІІ в 2010 році скоротилася на 9% до 4,15 млрд. дол. США.

Невизначеність України стосовно свого інвестиційного клімату обмежує ентузіазм інвесторів і підриває інвестиційний потенціал країни. Поєднання інфляції8 зі скороченням ВВП більш ніж на 15% в 2009 році викликало занепокоєння інвесторів з приводу ділових можливостей в Україні. Ліквідність, хоч і покращується, втім також викликає занепокоєння інвесторів, оскільки банки почали тільки умовно відновлювати корпоративне кредитування, обмежуючи таким чином можливості інвесторів та їх місцевих партнерів започатковувати бізнес. Щодо бізнес-клімату – корупція, затримки на митниці та затримки в поверненні ПДВ набули ще більш загрозливих масштабів.

Однак країна ще не розкрила свого справжнього потенціалу: у промисловому секторі кількість інвестицій зросла на 11,5% в 2010 році в порівнянні з 4,2%-м ростом ВВП12, хоча Україна залучає лише 3%  промислових ПІІ в країнах Центральної та Східної Європи.

За останні 5 років ключовими інвесторами за кількістю проектів в Україні були США (12%), Німеччина (12%), Росія (10%) і Франція (8%). Найбільшими інвесторами в Україну за обсягом інвестицій в 2010 році були країни ЄС (54%) та Росія (15,6%). У 2010 році вартість інвестицій із ЄС і Росії в абсолютному виразі у порівнянні з 2009 роком скоротилася.

Відносини України з Росією є дуже важливими для стабільності інвестиційного клімату та макроекономічного середовища країни. Зокрема, Росія є основним торговим партнером України і постачає країні більшу частку природного газу. Відносини з Росією поліпшилися, що сприяло покращенню стабільного економічного іміджу України.

У 2011 році в Україні прогнозується приріст прямих іноземних інвестицій на 40% (до 5,81 млрд. дол. США). Це прогнозоване збільшення прямих іноземних інвестицій пов’язане з реформами, що проводяться українською державою, та покращенням інвестиційного клімату.

Можливості для ПІІ з’являться завдяки використанню потенціалу України у галузі виробництва, надання послуг та зростаючих можливостей у сфері аутсорсингу бізнес-процесів.

• Стимулювання виробництва і логістики: 50% ПІІ в Центральній та Східній Європі здійснюється у виробництво, проте Україна не слідує цій тенденції: незважаючи на наявність виробничого сектору з величезним потенціалом зростання (14,9% у 2010 році), кількість промислових проектів ПІІ залишається невеликою (8 проектів у 2010 році).
• Розвиток послуг: 25% проектів ПІІ в Європі припадає на професійні послуги та програмне забезпечення. Однак в Україні на ці сектори припадає лише відповідно 6% і 13% від загальної кількості проектів у 2010 році.
• Розвиток аутсорсингу: існують значні можливості в галузі аутсорсингу бізнес-процесів. Сектор створив 33 765 робочих місць у країнах Центральної та Східної Європі за останні п’ять років. В них частка України складає лише 3%. Цей сектор усе ще має величезний потенціал для країн з освіченим населенням і низькою вартістю робочої сили, особливо у зв’язку з «перегрівом» в інших країнах Центральної та Східної Європи.

Для покращення макроекономічної стабільності України уряд ініціював активну програму реформ у 2010 році. Ця програма, покликана сприяти перспективам економічного зростання, реалізовувалася у відповідності з програмою кредитування від МВФ в сумі 15,2 млрд. дол. США, призначеною для стабілізації суверенного боргу України. Реформи передбачають спрощення податкового законодавства, приватизацію енергетичного сектору і дерегуляцію. Із огляду на поточні реформи, вірогідно, що Україна підійматиметься в рейтингу ведення бізнесу на 23–33 бали, однак простір для вдосконалення все ще залишається.

Подальший розвиток економіки України потребує розроблення зваженої політики залучення довготермінових прямих іноземних інвестицій у стратегічно важливі галузі економіки. Хоч Україна і стала членом СОТ і вважається державою з ринковими відносинами, але сучасний етап розвитку української економіки визначається як перехідний від централізованої до ринкової. Однією з головних передумов удосконалення в Україні відкритої ринкової економіки та національної конкурентоспроможності, є активне залучення та ефективне використання міжнародних інвестиційних ресурсів у процесі органічної інтеграції національного інвестиційного ринку у міжнародний. На основі цього можна дійти висновку, що залучення іноземних інвестицій є об’єктивною потребою.

Для залучення більшої кількості інвестицій в Україну слід зосередити увагу на таких факторах:

• Жорсткі – інфраструктура: для інвесторів, що бажають інвестувати за кордон, найбільш важливим критерієм (63%) є транспортна та логістична інфраструктури. Для збільшення своєї частки в інвестиційних проектах у Центральній та Східній Європі Україна повинна розвинути інфраструктуру і кластери міжнародного рівня.
• М’які – стабільність і прозорість: 62% інвесторів наполягають на тому, що стабільність і прозорість є ключовими факторами для залучення їх інвестиційних проектів. Виходячи за межі поточних реформ, запропонованих МВФ, Україні необхідно поліпшити свою фіскальну стабільність, особливо в таких галузях, як інвестиції та захист майнових прав, розвиток фінансових ринків і дерегуляція бізнесу. Інвестори очікують більшої прозорості в Україні, зокрема зменшення корупції, бюрократії, строків митного оформлення і тиску з боку податкових та інших контролюючих органів.
• Амбітні – талант та інновації: з огляду на перспективу, Україна повинна почати інвестувати в талант та інновації, щоб конкурувати з європейськими лідерами в галузі ПІІ. Інвестори очікують, що зростання європейської економіки відбудеться завдяки інноваційним галузям, таким як ІТ (24% з них) і екологічно чисті технології (23%).

Україна зацікавлена у вивченні руху та залученні іноземного капіталу, тому важливо визначити основні принципи та закономірності міжнародного руху капіталів, які слід враховувати у процесі формування інвестиційної політики держави, для більш ефективного використання процесу міжнародного руху капіталу та використання міжнародного досвіду. Тільки за цих умов іноземні інвестиції будуть сприяти підвищенню добробуту населення країни та нададуть поштовх для економічного зростання.

Висновки

Досвід свідчить, однак, що переваги ПІІ набагато переважають їх недоліки. Усвідомлюючи певні витрати у разі залучення ПІІ, більшість країн-реципієнтів все-таки дійшла висновку про домінування їхнього позитивного ефекту в прискоренні економічної динаміки.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що для України, як країни, що переживає системну трансформацію, стратегічною метою зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.

Отже, залучення іноземних інвестицій в регіони є однією з ключових проблем економічної реформи в Україні. Сьогодні в Україні проблема залучення іноземних інвестицій є особливо актуальною. Її вирішення значною мірою залежить від сприятливої законодавчої бази, стабільної і зрозумілої податкової політики, надання гарантій інвесторам. Список використаної літератури

1. Гвоздю С.Ю. Кошти іноземних інвесторів як джерело фінансової підтримки інноваційної діяльності підприємств [// Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 6. — С. 67-74
2. Даниленко А.А. Актуальні питання прямих іноземених інвестицій до України з ЄС ( у контексті розширення Євросоюзу на Схід) / А.А. Даниленко // Фінанси України. — 2008. — № 1.- С.127-137
3. Дегтярьова О.В. Вплив прямих іноземних інвестицій на експорт в Україні // Економіка. Фінанси. Право. — 2010. — № 2. —  С. 17-21
4. Котик О. Форми і способи захисту прав іноземних інвесторів // Юридична Україна. — 2008. — № 3. — С. 70-74
5. Крисанов Д.Ф. Проблеми залучення іноземного капіталу у вітчизняний агропродовольчий комплекс // Вісник аграрної науки. — 2011. — № 2. — С. 65-69
6. Носова О.В. Інвестиційцний клімат в Україні: основні напрями поліпшення / О. В. Носова // Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 1. — С. 59-65
7. Саблук П.Т. Міжнародний рух капіталів і залучення в Україну прямих іноземних інвестицій [Текст] / П. Т. Саблук, В. І. Власов, М. І. Кісіль, К. А. Пріб // Економіка АПК. — 2008. — № 9 .- С.3-14
8. Шевченко О. В. Іноземне інвестування в регіони України: ризики посткризового періоду // Стратегічні пріоритети. — 2011. — № 1. — С. 122-127