Проблеми малого бізнесу
- Інше -Вступ.
Розділ І. Сутність, стан, проблеми малого бізнесу.
1.1. Мале підприємство як специфічний суб’єкт ринкової економіки.
1.2. Особливості управління фінансами малого підприємства.
Розділ ІІ. Аналіз проблем управління малим підприємством в Україні.
2.1. Етапи становлення малого бізнесу в Україні.
2.2. Аспекти створення підприємства малого бізнесу.
2.3 Сучасний стан малого бізнесу в Україні.
Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення управління малим підприємством в Україні.
3.1. Удосконалення управління діяльності малих підприємств.
3.2. Шляхи удосконалення податкової системи малого підприємництва.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. На сучасному етапі ринкового трансформування економіки України одним із головних чинників стабільності досягнутих позитивних соціально-економічних тенденцій у державі є забезпечення сталого економічного зростання та розвитку соціальної сфери в регіонах на основі мобілізації й ефективного використання всього комплексу ресурсів та умов. Серед шляхів зміцнення національної економіки слід визнати розвиток малого підприємництва. Ринкові трансформаційні процеси економіки України, правове визначення приватної власності об’єктивно викликали до життя та відродили в Україні, як і в інших пострадянських і постсоціалістичних країнах, активну підприємницьку діяльність. За цих умов провідною формою господарювання стає малий бізнес як особливий вид господарської діяльності та один із важелів формування і функціонування національної економіки з ринковим механізмом господарювання, що відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку держави.
Всебічне проникнення малого підприємництва до соціально-економічної системи країни є необхідною передумовою переходу національної економіки на ринкові рейки, ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розвитку інноваційної діяльності, розв'язання проблем зайнятості, підвищення рівня життя населення як в кожному окремому регіоні зокрема, так і у державі в цілому. Постійний розвиток конкурентного середовища, невід’ємною складовою якого є мале підприємництво, став запорукою економічного зростання держави, раціонального й ефективного використання її ресурсів. З урахуванням значної ролі малого бізнесу в розвитку окремих територій та держави в цілому висвітлюється потреба в державному та регіональному регулюванні цього інституту ринкових відноси. Про це свідчить і той факт, що практично в усіх країнах світу держава бере активну участь у формуванні й розвитку підприємницької діяльності, в підтримці найбільш доцільних та ефективних її напрямів, насамперед малого бізнесу. Тому значної актуальності за нинішніх умов розвитку національної економіки набуває формування державної та регіональної регуляторної політики у забезпеченні успішного функціонування сфери малого бізнесу. Адже, на думку більшості вітчизняних науковців та практиків, у нашій країні й досі немає системи наукових досліджень, адаптованих до діяльності малого бізнесу як на рівні підприємств і бізнес-процесів, так і на рівні оцінки підприємницького середовища в цілому. Відповідно, відсутні ефективні механізми державної підтримки малого підприємництва, які б дозволяли йому активно та успішно розвиватися на будь-якому рівні.
Мета роботи: встановити роль та місце малого і середнього бізнесу в перехідній економіці України
Основні завдання дослідження:
¨ дослідити теоретичні підходи та еволюцію розвитку малого підприємництва в загальній структурі національної економіки;
¨ проаналізувати світовий досвід розвитку малого бізнесу та обґрунтувати можливість його адаптації до умов національної економіки з врахуванням особливостей розвитку малого підприємництва в Україні;
¨ визначити роль малого бізнесу в економічному, інноваційному та соціально-культурному розвитку національної економіки;
¨ сформувати та обґрунтувати показники оцінки впливу малого бізнесу на економічну, інноваційну та соціально-культурну сфери розвитку держави.
Об`єктом дослідженняє процеси удосконалення досліджень та системи оцінки впливу малого бізнесу на розвиток національної економіки.
Предметом дослідженняє теоретичні положення, основоположні принципи, методи і прикладні аспекти удосконалення досліджень та системи оцінки впливу малого бізнесу на розвиток національної економіки.
Розділ І. Сутність, стан, проблеми малого бізнесу
1.1. Мале підприємство як специфічний суб’єкт ринкової економіки
В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 осіб) [4, с. 95].
В ринковій економіці найважливіше місце займають малі підприємства, які протистоять монополіям і слугують економічним фактором втримання зростання цін і насичення ринку товарами та послугами. Діючим законодавством в якості основного критерію для віднесення підприємства до категорії малого передбачені тільки обсяги його господарського обороту і максимальні розміри чисельності робітників по укрупненим групам галузей.
Малі підприємство — це не просто невелике за чисельністю і обсягу продукції виробництво, а зовсім нова структура, що набуває розвитку в нашій економіці, здатна надати широку свободу вибору і додаткові робочі місця, забезпечити швидку окупність витрат, оперативно реагувати на зміну споживацького попиту [4, с. 96]. Малі підприємства сприяють подоланню галузевого і регіонального монополізма, розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню експортного потенціалу країни, значному зміцненню економічної бази країни.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.
Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами[4, с. 97].
Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг:
— динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;
— готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;
— більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;
— оперативність та ефективність управління підприємством.
Малі підприємства створюються в будь-яких умовах, не зважаючи на економічні спади, інфляцію, високу платню за кредит, відсутність необхідної інфраструктури, невизначеність майбутнього і високий ступінь ризику; вони не потребують значного фінансування та особливих зусиль з боку держави для свого розвитку, але вносять неоціненний внесок у вирішення проблем перехідної економіки, проблем трансформаційного, економічного та соціально-психологічного характеру. Розглянемо ці проблеми більш детальніше.
У вирішенні трансформаційних проблем перехідної економіки мале підприємництво відіграє роль середовища, що створює сприятливі умови налагодження дії ринкових механізмів, які поступово повинні замінити механізми державного регулювання економіки, звести їх дію до необхідного мінімуму. Тобто сектор малого підприємництва є:
— середовищем первинного накопичення капіталу та необхідного досвіду для організації більш крупної справи (бо, як відомо, такі величезні за розміром всесвітньо відомі фірми, як «Сааб», «Вольво», «Сканія» та інші, починали свою діяльність з однієї людини);
— середовищем, в якому проходять випробування на ефективність нові науково-технічні розробки, способи організації виробництва, збуту, стилі управління;
— середовищем, у якому за допомогою механізму конкуренції підприємці-початківці проходять «природний відбір», що стає причиною банкрутства основної маси новостворених підприємств, виживання та зростання сильніших підприємств;
— середовищем, у якому відбувається формування «середнього класу» — необхідної умови подальшого проведення трансформаційних процесів[6, с. 9].
Тобто, саме здатність цього сектора до ринкоутворення висуває завдання його становлення (відродження) та розвитку до розряду приорітетних заходів реформування економіки України.
Крім того, за участю сектору малого підприємництва може бути прискорено не тільки розгортання ринкової трансформації суспільства, але й трансформація самого виробництва, удосконалення асортименту та якості продукції внаслідок активізації науково-технічного прогресу в країні. Значна роль сектору малого підприємництва у сфері НТП неодноразово підтверджена на практиці. Як свідчить статистика, 95% радикальних технологічних новацій після другої світової війни створені у цьому секторі. Такі революційні нововведення, як антибіотики, інсулін, пестіциди, кондиціонери, кисневі конвертери, кінескопи, електронні лампи, целофан, кулькові ручки, фотокамери «Полароід», мікрокомп'ютери, автоприводи, ксерокси та ін., були розроблені та вперше впроваджені у виробництво малими фірмами. Фахівцями підраховано, що ефективність науково-технічних пошуків малого підприємництва в цілому по національній промисловості розвинутих країн на 43% вище, ніж у великих компаній[6, с. 10]. Такі успіхи пов'язані перш за все зі сприятливою атмосферою, яка властива невеликим підприємствам: свобода пошуку, заохочування ініціативи, відсутність бюрократизму у вирішенні питань, готовність до ризику, швидка перевірка на практиці запропонованих оригінальних рішень.
У вирішенні виробничо-економічних проблем перехідної економіки мале підприємництво є, по-перше, товаровиробником, що спроможний припинити падіння виробництва в країні, сприяти його зростанню, вирішити товарну проблему з урахуванням особливостей вимог споживача, підняти конкурентоспроможність національної продукції в країні. Як відомо, масове стандартне виробництво продукції для споживчого ринку відходить у минуле, все більш значне місце займає виготовлення товарів та послуг невеликими серіями, які спрямовані на вдоволення попиту окремих груп населення, що виокремлюються на підставі цілого комплексу критеріїв: рівня доходу потенційних покупців, віку, статі, уподобань, схильностей, місця проживання, професійного та соціального статусу та ін. В США обсяги виробництва продукції такого плану, що спрямована на задовільнення індивідуалізованого попиту та виготовляється у кількості від 50 до 300 виробів, складають біля 80% обсягу промислового виробництва. Аналогічна ситуація спостерігається у країнах Західної Європи та у Японії. Тобто на сучасному етапі узкоспеціалізоване невелике виробництво, яке властиве малому підприємництву, є прибутковим для виробника та користним для суспільства[6, с. 10].
По-друге,мале підприємництво як виробник може стати у пригоді великому підприємництву, якщо візьме на себе виконання функцій, що не відповідають провідній спеціалізації великих компаній: заготівельне та допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, адаптація продукції до місцевого ринку, збутова діяльність та інше. В багатьох розвинутих країнах на великих підприємствах непрофільні виробництва виключені з технологічних процесів та передані невеликим субпідрядним фірмам. Так, у США та Західній Європі ступінь залежності виробництва великого підприємства від невеликих партнерів-субпідрядчиків складає 50-60%, а в Японії — 70-80% [6, с. 11].
По-третє,у вирішенні економічних проблем країни сектор малого підприємництва є універсальним утілізатором, що спроможний вирішити проблему найбільш повного та ефективного використання обмежених матеріальних, капітальних, фінансових, кадрових ресурсів, додатково втягуючи в обіг узколокальні розрізнені ресурси, використання яких у масштабах великих структур ускладнене або неможливе, тобто:
— локальні сировинні ресурси;
— відходи великих підприємств;
— робоча сила, що не знаходить застосування у великих підприємствах (у тому числі підлітки, студенти, домогосподарки, інваліди, пенсіонери);
— накопичення окремих громадян, які не мають схильності до вкладення коштів у цінні папери, але можуть їх використати для заснування та розвитку власної справи та ін[6, с. 11].
У цьому ж ракурсі сектор малого підприємництва може зіграти значну роль у звільненні держави від необхідності утримання на бюджеті низькорентабельних та збиткових підприємств шляхом оренди або викупу (цілком чи частково) їх майна і перетворенні їх потужностей на прибуткові та потрібні суспільству.
Тобто у вирішенні виробничо-економічних проблем суспільства масив підприємництва можна порівняти з рідиною в сосуді: сосудом виступає велике підприємництво, яке задає форму, визначає своєрідний рельєф економіки, а рідиною виступає мале підприємництво, яке максимально використовує можливості цієї форми, м'яко зглажуючи гострі кути та неприпускаючи пустих місць навіть у самих важкодоступних кутках рельєфу.
У вирішенні фінансово-економічних проблем держави сектор малого підприємництва, як правило, виступає значним платником податків. Це є загальновизнаним у відношенні до розвинутих країн і справедливим стосовно перехідних економік. Мале підприємництво активно сприяє також вирішенню проблеми дефіциту державного бюджету і надає можливість державі розробляти і фінансувати свої трансформаційні, економічні, соціальні програми та проекти [6, с. 12].
У вирішенні соціально-психологічних проблем перехідної економіки сектор малого підприємництва є перш за все, роботодавцем, який спроможний значно пом'якшити проблему безробіття, головним чином через:
— зусилля самих безробітних, водночас сприяючи вирішення проблем психологічної адаптації населення до нових умов,
— забезпечення припустимого рівня життя,
— запобігання небажаних соціально-політичних наслідків реформування економіки[6, с. 12].
Крім того, мале підприємництво дає змогу населенню, у тому числі молодим фахівцям спробувати себе у ролі власника та керівника підприємства, реалізувати свій потенціал у нових умовах господарювання.
Таким чином, у вирішенні соціально-психологічних проблем перехідного періоду сектор малого підприємництва виступає у ролях «інстанції останньої надії» для безробітного або для людини, що не взмозі реалізувати себе у рамках великих підприємств, «полігона» для випробування підприємницької спроможності та організаторського хисту, «амортизатора» негативного ставлення основної маси населення до результатів реформування економіки [6, с. 12].
1.2. Особливості управління фінансами малого підприємства
Ефективність функціонування малих підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності, темпи їх розвитку значною мірою визначаються рівнем управління фінансовими ресурсами. Тому одним із найважливіших напрямків фінансової політики цих підприємств на сучасному етапі є формування стратегії формування фінансових ресурсів, яка повинна бути спрямована на забезпечення зростання прибутку, мінімізацію фінансових ризиків, забезпечення необхідної ліквідності. Вирішення цих питань у період розвитку ринкових відносин є однією із важливих умов діяльності малих підприємств, досягнення стійкого і збалансованого їх розвитку.
З наведених в табл. 1.1. даних видно, що таке джерелом формування фінансових ресурсів на малих підприємствах як прибуток не відіграє помітної ролі. Його питома вага в загальному обсязі власних фінансових ресурсів має тенденцію до зниження і в середньому становить 4,3%. В 2000-2004 роках спостерігається низькі темпи зростання прибутків малих підприємств України — лише 123 %. Також необхідно враховувати той факт, що на прибуток безпосередньо впливає інфляція. Це проявляється через підвищення середнього рівня цін в економіці і таким чином спотворює реальні результативні дані діяльності.
Дані табл. 1.1. свідчать про зростання обсягів амортизаційних відрахувань малих підприємств України. Протягом 2000- 2004 років їх приріст становив 95%, що свідчить про підвищення значення капітальних вкладень у фінансуванні суб’єктів малого підприємництва.
Разом з тим, питома вага амортизаційних відрахувань в загальному обсязі власних фінансових ресурсів в середньому становить 3,2%. Також потрібно враховувати, що збільшення абсолютної суми амортизації зменшує суму прибутку від звичайної діяльності — джерела фінансового забезпечення малого підприємства. Однак при цьому дещо зменшується сума податку на прибуток для малих підприємств, які обрали традиційну систему оподаткування та обліку.
Незначні обсяги прибутку і амортизаційних відрахувань не дають змоги малим підприємствам проводити активну інвестиційну політику, не створюють відповідних фінансових умов економічного розвитку підприємств, обумовлюють необхідність значної мобілізації фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел фінансування з метою забезпечення економічного розвитку малих підприємств.
Дослідження фінансових ресурсів як об’єкта фінансового управління доцільно здійснювати з двох позицій: за джерелами їх формування та за напрямками використання. Тобто менеджмент фінансових ресурсів на підприємстві заключається у безперервному взаємозв’язку процесів їх формування і використання.
Розділ ІІ. Аналіз проблем управління малим підприємством в Україні
2.1. Етапи становлення малого бізнесу в Україні
Початок розвитку малого підприємництва в Україні припадає на кінець 80-х років. Це був найбільш динамічний період становлення малих підприємницьких структур. У цей період, з одного боку, відбувався прискорений розвиток виробництва дефіцитних споживчих товарів, а також сфери найрізноманітніших побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо. Проте, з іншого — малі підприємства відігравали також роль каналів, за якими здійснювалося перекачування ресурсів державних підприємств у тіньову економіку.
1992-1993 pp. відзначилися найвищими темпами зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих у них. Проте цей економічний факт має дещо парадоксальний характер, оскільки фінансову базу малого підприємництва в цей період під впливом податкового пресингу практично вже було підірвано.
Малий бізнес має свої етапи становлення. Професор із Польщі Б.Плясецький виділяє чотири етапи становлення малого та середнього бізнесу : 1) “народження”, 2) фаза “бурхливого зростання”, 3) насичення і 4) “саморегуляції” з відповідними структурними перетвореннями. На останньому етапі досягається насичення, тобто конкурентна щільність, в результаті якої відбувається “вмирання” слабких і компенсуюча їх заміна новими бізнесовими об‘єктами. Такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина досягли етапу “саморегуляції”. Словакія, Словенія, Балтійські країни наближаються до третього етапу. Румунія, Албанія, Росія знаходяться на різних етапах “бурхливого зростання”. За середніми оцінками, перша фаза займає один рік, друга — 2-3 роки, і третя — менше року.
Можна зробити висновок: якби економічна реформа в Україні проходила з більшим успіхом, то до кінця 1996 року сектор малого бізнесу повинен був би досягнути етапу “саморегуляції”. На цьому етапі, відповідно до розміру території, чисельності населення, кількості зайнятих у народному господарстві, малих підприємств повинно бути приблизно 2,5 — 3 мільйони, на яких зайнято не менше 10 мільйонів чоловік. Реальні ж показники у 4-5 разів менші.
У надзвичайно складних економічних умовах малі підприємства стихійно пристосувалися (адаптувалися) до ринку, який формується. Постійно перебуваючи а умовах боротьби за виживання, малі підприємства активно диверсифікують свою господарську та інвестиційну діяльність. Разом з тим, наприклад, в аграрній сфері малі підприємницькі структури створюють і утримують, навіть і збиткові форми діяльності, розраховуючи на те, що у майбутньому їх функціонування покриє пов'язані з ним витрати і стане навіть певним імпульсом до подальшого розвитку та прогресу фірми, тому вони покривають свої тимчасові збитки за рахунок своїх же високоприбуткових галузей.
Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання[12, c. 34-35].
В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу[8, с. 43].
В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.
Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні [8, с. 44].
Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу[8, с. 44].
Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною[6, с. 115].
Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:
1. Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;
2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування;
3. Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;
4. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил[6, с. 116].
2.2. Аспекти створення підприємства малого бізнесу
За оцінкою спеціалістів, в Україні налічується близько 100 тис. малих підприємств і 900 тис. господарських суб'єктів, яких у відповідності з міжнародними критеріями, можна зарахувати до сектору малого бізнесу. В цьому секторі економіки зайнято приблизно 2,5 млн. чоловік, що становить тільки близько 10% зайнятого населення. Виходячи з цих результатів і порівнюючи їх із світовими, можна сказати, що Україна потребує 3-4 разового збільшення кількості малих підприємств.
Законодавчо визначена потенціальна можливість створення малих підприємств в Україні у вигляді індивідуального, сімейного, приватного та іноземного підприємств.
Мале підприємництво — це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу — отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо.
Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:
— добровільність утворення;
— самоуправління;
— самофінансування;
— відповідальність за результати господарської діяльності.
Для України існують два основних шляхи формування малих підприємств: 1) корпоратизація і приватизація державних підприємств; 2) створення нових підприємств. Основний шлях — перший, оскільки для створення нових підприємств бракує коштів, ресурсів, кадрів.
Малі підприємства є одним з дійових засобів розв'язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки, забезпечення насиченості ринку товарами і послугами, створення конкурентного середовища, створення нових робочих місць шляхом самозайнятості, забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів та багато інших.
Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:
1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.
2. Малий бізнес сприяє розвитку науки, технічному прогресу. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.
3. Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.
4. Висока оборотність ресурсів.
5. Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення — матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство — з одного боку, успіх і примноження статків — з іншого.
6. Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг).
Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств.
1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17; на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.
2. Великий комерційний ризик, пов'язаний із залученням особистих коштів.
3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв'язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічно, кон'юнктури. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2-5 разів більша, ніж великих. Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств.
4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств, оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукції спричиняє для них значні фінансові труднощі.
5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу.
Однак слід відзначити, що поки що розвиток бізнесу в Україні стримується внаслідок:
— дефіциту виробничих площ і приміщень;
— складностей в одержанні кредитів та нерозвиненості системи гарантій і страхування діяльності малих підприємств;
— нестачі кваліфікованих кадрів, здатних працювати в умовах ринку;
— відсутності розгалуженої мережі організаційних і управлінських організацій, які надають малим підприємствам різного роду послуги на комерційній основі;
— причин бюрократичного характеру, що примушує засновників підприємств оббивати пороги численних інстанцій для збору підписів.
Підтримка малого підприємництва — один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.
З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетворень перехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу є вигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству в цілому.
2.3 Сучасний стан малого бізнесу в Україні
Світовий досвід свідчить про те, що ефективність функціонування економіки будь-якої країни здебільшого залежить від оптимального поєднання в ній малого, середнього та великого бізнесу.
Останнім часом у світі спостерігається тенденція лідерства в структурах економічних систем різних країн малих та середніх підприємств, розвиток яких в сучасних умовах є одним із важливих факторів вирішення соціально-економічних проблем у державах взагалі та в окремих їх регіонах зокрема.
Сьогодні в провідних країнах світу малий та середній бізнес як сектор економіки є домінуючим за чисельністю й обсягами виробництва.
Як свідчить практика таких країн, саме малі та середні підприємства є найдинамічнішими підприємствами, на розвиток яких впливає якість бізнес-середовища в країні. Взаємозв'язок держави і малого бізнесу здійснюється на взаємовигідній основі та має довгостроковий характер. При цьому роль держави полягає у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, проведенні прозорої, стабільної, ефективної податкової та регуляторної політики, створенні рівних сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, включаючи малий, а також всебічний підтримці підприємництва та приватної ініціативи.
Малий бізнес у розвинутих країнах виконує такі важливі для економіки функції, як залучення до економічного обороту матеріальних, фінансових, природних, інформаційних і людських ресурсів, що випадають з поля зору великих компаній. Завдяки таким підприємствам великі компанії звільняються від нерентабельної діяльності, на ринку продукції забезпечується врегулювання попиту і пропозиції, рівня цін на виготовлену продукцію, створюються додаткові робочі місця та долається проблема прихованого безробіття, а завдяки послабленню майнової диференціації та підвищенню життєвого рівня населення пом'якшується соціальна напруга в суспільстві. Не виникає сумнівів, що до таких самих тенденцій доцільно наближатися й українській економіці, спрямовуючи при цьому матеріальні, фінансові й організаційні зусилля держави на прискорення розвитку малого підприємництва, яке є базою та елементом конкурентного ринкового механізму. Саме малі підприємства забезпечують розвиток економічної системи країни та наближають її до споживачів. Мале підприємництво здатне вирішувати такі економічні завдання, як створення в країні конкурентного середовища, залучення приватного капіталу і зовнішніх інвестицій, а також удосконалення наявних технологій виробництва. Водночас ці підприємства виконують найважливішу роль у державі — надають громадянам країни робочі місця, створюють реальні джерела їх доходів, забезпечують виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг для населення за доступними цінами та збільшують дохідну частину бюджетів різних рівнів. Перевага малих підприємств у тому, що вони мобільніші до змін в економіці, швидко реагують на вимоги ринку, знаходять нішу у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг, оперативно освоюють випуск нових видів продукції а також мають тенденцію до нарощування обсягів випуску продукції, надання послуг та виконання робіт, що дає їм змогу виживати та розвиватися. Ці підприємства також забезпечують більшу ефективність капіталовкладень у виробництво як за обсягом коштів, так і за терміном їх віддачі та серед всіх суб'єктів господарювання мають найнижчі інвестиційні потреби[6, c. 22-25].
На жаль, крім позитивних чинників, що сприяють розвитку малого підприємництва, є й негативні, а саме: недостатність фінансових ресурсів, труднощі з придбанням необхідного обладнання, виробничих площ, вузьке коло постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих, недостатній розвиток ринку збуту продукції, незахищеність працівників цих підприємств тощо. Ці чинники впливу на розвиток малого бізнесу притаманні не лише Україні, а й іншим країнам світу. Проте слід пам'ятати, що підтримуючи розвиток малого підприємництва держава тим самим підтримує вітчизняних товаровиробників. Цілеспрямована державна підтримка суб'єктів малого бізнесу в Україні має важливе значення, оскільки без ефективного функціонування малого підприємництва неможливе створення конкурентоспроможної економіки держави в цілому. Сектор малого бізнесу в Україні має широку мережу підприємств, переважно працює на внутрішньому ринку та безпосередньо пов'язаний з масовим споживачем товарів, робіт, послуг.
Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки; забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентного середовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочих місць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальних параметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів.
Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:
— у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;
— у науці й науковому обслуговані — до 100 чоловік;
— в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;
— у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;
— у роздрібної торгівлі — до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.
Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.
Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежність власника та персоніфікованість господарського управління. Виходячи з наведених вище особливостей трансформаційних економік, слід відзначити, що МСБ в таких економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:
1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.
2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.
3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.
4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.
5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.
6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.
7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.
8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.
9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.
10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління. [4, c.77]
Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий та середній бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:
• мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;
• дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;
• низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;
• здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);
• раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;
• оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності. [7, c.22]
Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:
• обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;
• відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;
• надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;
• недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;
• локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;
• низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак — конкуренція з боку великих підприємств;
• висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;
• нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;
• висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;
• недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості. [10, c. 4]
Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема — громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки. [7, c.22]
Сьогодні у малому та середньому бізнесі України працює понад 5 мільйонів людей, які виробляють близько 12% від усього внутрішнього валового продукту. Досі головним гаслом цих підприємців було: не треба, щоб влада нам допомагала, головне, щоб вона нам не заважала. І додавали, що виживати їм доводиться у вкрай складних умовах.
Головними своїми проблемами підприємці називали — недосконалу законодавчу базу, хабарництво та систему оподаткування. [9, c.26]
На нашу думку, основним змістом стратегії підтримки МСБ в Україні на даному етапі має бути його повномасштабне використання як важеля позитивних структурних зрушень, формування ефективного конкурентного середовища на основних ринках, інструмента мобілізації ресурсного потенціалу країни (фінансових, трудових, природних, матеріальних, інформаційних ресурсів) на побудову “економіки зростання”.
На жаль, реальні показники розвитку МСБ свідчать про те, що така можливість поки що залишається на рівні потенціальної. Офіційні джерела сьогодні розглядають розвиток малого бізнесу майже виключно в контексті виконання ним соціальних функцій – забезпечення зайнятості та доходів населення. Між тим, його виробнича та структуроутворююча функції залишаються незаслужено забутими. Забезпечуючи часткове вирішення поточних потреб, така державна політика водночас закладає передумови для глибокої структурної диспропорції між великими та малими і середніми підприємствами, перешкоджає формуванню стійкої інституційної структури, забезпеченню конкурентоспроможності національної економіки, веде до нераціонального використання національного ресурсного потенціалу, а також закладає суттєві загрози розвиткові самого МСБ в Україні.
Майбутнє МСБ прямо визначається можливостями розвитку реального виробництва і формування тісних коопераційних зв’язків малих і великих підприємств. Як свідчить іноземний досвід, у розвиненій ринковій економіці значна, якщо не домінуюча, частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері впливу великих підприємств. Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетення капіталів, надання різного роду фінансової чи консультаційної підтримки, укладення інших довгострокових угод забезпечують стійкість становища МП, їхні стабільні доходи, фінансові й інвестиційні можливості.
Розділ ІІІ. Шляхи удосконалення управління малим підприємством в Україні
3.1. Удосконалення управління діяльності малих підприємств
Важливе значення малого підприємництва обумовлює необхідність пошуку нових взаємопов’язаних заходів щодо забезпечення сприятливих умов його становлення і ефективного розвитку на державному та регіональному рівнях. Переважно регіональна спрямованість функціонування підприємств малого бізнесу покликана підвищувати добробут місцевого населення та сприяти зміцненню економічного потенціалу регіонів держави.
Численні дослідження свідчать, що є декілька показників, за якими оцінюють внесок малого бізнесу в економічний розвиток міста, регіону, держави. Насамперед, це вартість виготовленої продукції (робіт, послуг), створені нові робочі місця, кількість зайнятих у малому підприємництві, створення конкурентного середовища тощо. Але ні в статистичній звітності всіх рівнів, ні в інших нормативних документах владних структур, ні в наукових публікаціях стосовно малого підприємництва не враховується внесок малого бізнесу в оздоблення та благоустрій населених пунктів відповідних адміністративних одиниць. Без такого врахування неможливо дати повну оцінку соціально-економічній діяльності малих підприємств і їх співпраці з місцевим самоврядуванням.
Спостереження і аналіз офіційних та неофіційних відомостей про діяльність малих підприємств, виконані в роботі, стали основою для умовної класифікації та визначення більшості складових сучасного малого бізнесу в державі. На сучасному етапі слід говорити про функціонування таких складових малого бізнесу: формальний, неформальний, кримінальний, стихійний і сезонний. Наявність такої класифікації дозволяє дійти висновку, що досить широкий спектр підприємницької діяльності припадає саме на неформальний та кримінальний малий бізнес. Як свідчать дані обстежень Державного комітету статистики України і розрахунки, виконані Радою з визначення продуктивних сил НАН України, нелегальні (незадекларовані) доходи мають всі без винятку верстви населення, оскільки середні сукупні еквівалентні витрати перевищують сукупні еквівалентні доходи по всіх групах населення на 35,4 %.
Зростання кількості підприємств малого бізнесу обумовлює поліпшення економічного становища в державі та зменшення соціальної напруги в суспільстві. У роботі доведено, що доцільно регулювати кількість малих підприємств саме тих сфер господарювання, де виробляється значний надлишок товарів або виникає їх дефіцит на місцевих (регіональних) ринках, тому що нерегульований (стихійний) ріст підприємств малого бізнесу призведе до негативних явищ. В дисертації розроблено і на практиці апробовано підхід щодо визначення доцільної кількості підприємств малого бізнесу на конкретній адміністративній території. Він враховує чисельність населення регіону; частку населення, що користується певними послугами, та обсяг цих послуг в розрахунку на одну особу; вартість послуг та виручку малого підприємства, яке забезпечує рентабельну роботу. Цей підхід був використаний для визначення структури аптечного бізнесу в м. Алчевську Луганської області. Співставлення результатів розрахунків по запропонованій формулі з фактичною кількістю малих підприємств аптечного бізнесу свідчить про насиченість міста фармацевтичними установами, і безперспективність подальшого збільшення їх кількості. Запропонований спосіб дозволяє обґрунтувати структуру напрямків підприємницької діяльності і кількість суб’єктів малого бізнесу конкретної сфери господарчої діяльності регіону.
В сукупності чисельних факторів активізації малого бізнесу особливе місце належить освіті як системі формування професійних знань суб’єктів підприємницької діяльності. Підприємці зазнають економічного краху, в першу чергу, через низький рівень, обмеженість (а то і відсутність) знань, умінь та навичок в сфері бізнесу. У зв’язку з цим у роботі запропоновано збалансовану систему підготовки підприємницького персоналу такого рівня, який має місце в країнах з розвиненою економікою. Запропонована система базується, в першу чергу, на формуванні підприємницького хисту, використовуючи досвід бізнесменів, та на проведенні навчання в умовах, близьких до реальних. Система підготовки персоналу для підприємницької діяльності повинна мати практично безперервний характер.
3.2. Шляхи удосконалення податкової системи малого підприємництва
На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва. Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи. Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.
Важливим фактором, який позитивно вплине на формування фінансового забезпечення малого підприємництва — це застосування різних форм забезпечення гарантій повернення позикових коштів підприємницьким структурам. Механізм державного гарантування кредитів для малого підприємництва базується переважно на авторитеті держави, як безперечно платоспроможного та відповідального гаранта позик. Я вважаю, що держава повинна також залучати недержавне гарантування — це комерційними організаціями, банками, приватними фінансовими установами, іноземними інвесторами, товариствами взаємного гарантування, громадськими організаціями тощо. Тобто, підсумовуючи вищесказане існують проблеми, які перешкоджають повноцінному розвиткові малого бізнесу. Однією з найголовніших перешкод більшої частини підприємництва є проблема пошуку та отримання фінансових ресурсів.
Фінансово — кредитна допомога малому підприємництву повинна формуватися за такими принципами:
1. Стимулювання комерційних банків та інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг фірмам шляхом звільнення від оподаткування коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому підприємництву, надання державних гарантій повернення позики;
2. Переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово — кредитну підтримку малого сектору економіки, з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого бізнесу;
3. Активізація процесу створення та діяльності недержавних гарантій, страхових умов для обслуговування малого бізнесу через створення відповідних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності з наданням пільгових умов для їхнього функціонування;
4. Ефективне використання іноземної допомоги й активне виявлення своєї позиції у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями;
5. Сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва у розв'язанні своїх фінансово — кредитних проблем за допомогою створення установ взаємного фінансування та гарантування.
Держава також повинна сприяти формуванню інфраструктури підтримки малого бізнесу, організовувати державну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів цього виду підприємництва. Це повинно бути забезпечено шляхом створення та забезпечення діяльності бізнес — центрів, бізнес — інкубаторів тощо. У всіх областях необхідно, щоб формувалися інформаційні банки даних стану та розвитку малого бізнесу, ділових пропозицій іноземних фірм і потенційних інвесторів щодо розвитку підприємництва. Необхідно створювати інженерні центри, технопарки, центри соціального партнерства, та інші ланки інфраструктури, які є необхідні для розвитку малого бізнесу. Позитивним було б якщо таких інформаційних центрів як „Сегмент” було більше. Це пояснюється тим, що мала фірма не може успішно розвиватися без створення успішної системи інформаційного обслуговування. Головним завданням таких фірм має бути : забезпечення доступу підприємців до інформації. Це може бути правова, маркетингова, науково — технологічна, комерційна інформація. Щодо кадрового забезпечення доцільно використовувати налагодження контактів з навчальними закладами, налагоджувати мережу центрів перепідготовки. На сьогодні ця проблема не є одною з основних, бо існують багато центрівАле, разом з тим, багатоваріантність системи оподаткування малого бізнесу певною мірою суперечить принципу нейтральності податкової системи, який вважається одним з головних при побудові ефективної податкової системи.
Взагалі розвиток малого підприємництва — важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою де термінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України.
Потребує удосконалення і система спрощеного оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності. Запровадження зазначених систем мало безумовно позитивний вплив на розвиток малого та середнього бізнесу. Відбулося суттєве зростання надходжень до бюджету від суб'єктів малого та середнього бізнесу. Тому спрощені системи оподаткування необхідно на даному етапі соціально-економічного розвитку країни зберегти. Проте вони потребують суттєвого доопрацювання у зв'язку з їхньою неузгодженістю з діючим податковим законодавством, наявністю можливостей для ухилення від оподаткування та невирішеністю питань, пов'язаних з внесками до соціальних фондів.
Сучасне українське законодавство не зовсім всестороннє регулює систему оподаткування, але воно не стоїть на місці — постійно розвивається і вдосконалюється. Приймаються нові нормативні акти, що повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що буде регулювати сферу оподаткування.
Ст.92 Конституції України зазначає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки та збори. Це означає, що інші органи державної влади не можуть вирішувати дані питання. Вищезазначена конституційне положення знайшло своє закріплення в Законі України «Про систему оподаткування». Відповідно до ст.1 цього Закону ставки, механізм справляння податків і зборів, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Концептуальні підходи до вдосконалення системи оподаткування малого бізнесу в Україні полягають в заміні ПДВ податком з оптових продажів споживчих товарів, який повинен стягуватися за єдиною ставкою. Оподаткування доходів підприємців – юридичних осіб пропонується здійснювати податком на підприємницький дохід (ППД), тобто замінити багатоваріантність системи оподаткування, яка існує на сьогоднішній день, оподаткуванням податком на підприємницький дохід.
Таким чином, порядок застосування спрощеної системи оподаткування має визначатися виключно у відповідному законі. Однак на сьогоднішній день відповідного закону не прийнято. Правове регулювання оподаткування суб'єктів малого підприємництва за спрощеною системою здійснюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а також наказами, листами та роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України. Зазначені нормативні акти не чітко регламентують порядок застосування спрощеної системи оподаткування, що спричиняє проблеми при застосуванні їхніх положень на практиці.
Висновки
Дослідження теоретичних підходів та еволюції розвитку малого підприємництва в загальній структурі національної економіки показав, що воно являє собою багатогранне явище економічного та соціального життя українського суспільства, має історичні та національні риси розвитку, а також відмінності функціонування в кожному окремому регіоні. Малий бізнес є необхідним елементом ринкової економіки, стабілізатором соціальних відносин в суспільстві, важливою складовою інноваційного розвитку окремого регіону та держави в цілому. Разом з тим, в вітчизняній практиці державного регулювання національної економіки не сформовані та не реалізовані загальні принципи і підходи до оцінки впливу малого підприємництва на її розвиток.
Оцінка стану малого підприємництва показала, що воно являє собою унікальний феномен суспільного життя, що має певний соціальний, економічний, психологічний, правовий контекст. Аналіз розвитку та функціонування малого підприємництва, показав, що в цілому за останні роки спостерігається його стійкий розвиток. Однак існують певні проблеми та негативні явища, які запропоновано усунути за рахунок впровадження основних засад державної концепції регулювання малого бізнесу: надання фінансової допомоги тим підприємствам, що у своїй діяльності використовують інноваційні технології, підприємцям невеликих міст та селищ; введення диференційованої системи сплати податків; надання консультаційних та освітніх послуг; спрощення системи отримання дозвільної документації та ліцензій на винаходи; впровадження прозорих схем надання державної допомоги у реалізації інноваційних проектів; створення спеціальних інноваційних центрів та центрів розвитку підприємництва.
Як показав аналіз, введення в Україні спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого бізнесу виправдало себе лише для порівняно невеликої групи суб'єктів, зокрема для підприємств торгівлі та сфери надання послуг, у вартості продукції яких досить вагома частка доданої вартості. Для більшості інших підприємств малого бізнесу і особливо виробничих, існуюча система спрощеного оподаткування не є прийнятною з точки зору фінансових результатів діяльності та фінансового стану підприємств.
З точки зору фінансової політики найбільш сприятливим методом підтримки суб'єктів малого бізнесу може бути введення системи оподаткування, яка б втілювала в собі виконання податками регулюючої, стимулюючої й фіскальної функції одночасно за рахунок диференціації ставок оподаткування, прогресивності чи регресивності податків, їх кола, використання пільг і преференцій тощо.
Проблема стабільного забезпечення суб'єкта малого підприємництва необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансово-господарської діяльності в майбутньому періоді повинна вирішуватися шляхом розробки системи фінансових прогнозів, планів та планових (нормативних) показників. Визначення й прогнозування фінансових результатів діяльності підприємств малого бізнесу з урахуванням впливу системи оподаткування рекомендується здійснювати на основі методичних підходів, розроблених в дисертації у відповідності з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Список використаної літератури
1. Закон України від 18 жовтня 2005 року N 2984-IV “Про підприємництво”
2. Закон України від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні”
3. Закон України Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон від 21 грудня 2000 року №2157-III/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. -2001. -25 січня.
4. Балабенко О.В. Удосконалення механізму реалізації регуляторної політики держави щодо оподаткування господарської діяльності суб’єктів малого бізнесу //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 7. — C. 9- 15.
5. Биковець В. Кредитування малого та середнього бізнесу: проблемні питання і шляхи //Україна BUSINESS. — 2008. — 26 червня. — C. 5
6. Виговська В.В. Малий бізнес України: сучасний стан і тенденції розвитку //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 1. — C. 59-64
7. Гончарова О. Грошово-кредитна політика держави та малий бізнес //Економіка в школах України. — 2007. — № 2. — C. 30-33
8. Долгоруков Ю. Структура власності підприємств малого бізнесу та її вплив на регіональну економіку //Економіка України. — 2006. — № 9. — C. 34-39
9. Другов О. Аналіз джерел фінансування розвитку малого та середнього бізнесу в Україні //Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 4. — C. 115-120
10. Кампо Г.М. Дослідження зовнішнього середовища функціонування суб’єктів малого бізнесу в Закарпатській області //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 11. — C. 115- 124
11. Кампо Г.М. Методичний підхід до вимірювання розвитку малого бізнесу в містах і районах регіону //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — C. 169- 179
12. Кириченко О.А. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 1. — C. 103- 118.
13. Мороз О. Духовні принципи ведення малого та середнього бізнесу в регіоні//Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 4. — C. 160-162.
14. Неделько І. Г. Фінансування розвитку сектору малого бізнесу //Фінанси України. — 2007. — № 1. — С.93-98.
15. Парсяк В. Малий бізнес у контексті інноваційного розвитку економіки //Економіст. — 2006. — № 8. — C. 52-53
16. Сахаров В. Є., Коротенко Н. П. Національні принципи корпоративних відносин між підприємствами малого та середнього бізнесу в Україні //Актуальні проблеми економіки. . — 2006. — № 3. — C. 28-34.
17. Сорока К.О. Місце та роль маркетингових досліджень на підприємствах малого бізнесу //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 6. — C. 7-11
18. Супруненко С.А. Податкове планування на підприємствах малого бізнесу //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 4. — C. 135-144
19. Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу //Право України. — 2007. — № 10. — С.50-54.
20. Ульяницька О. В. Соціально-економічні проблеми господарської діяльності підприємств малого бізнесу //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 2. — C. 65 — 73
21. Усик В.І. Розвиток поняття "сектор малого та середнього бізнесу" в Україні та ЄС //Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 4. — C. 153-158.
22. Фастовець М. Проблемні аспекти ризиковості кредитування малого бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України. — 2007. — № 2. — C. 38-45
23. Цвєткова В. Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник податкової служби України. — 2005. — № 45. — C. 24-29
24. Чижиков Г. Економічні інтереси суб'єктів малого бізнесу в умовах інтеграції економіки України у світове господарство //Економіст. — 2006. — № 3. — C. 44-47.