Професійна позиція практикуючого психолога
- Психологія -Вступ.
1. Особливості професійної діяльності психолога.
2. Особистість психолога.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Практикуючий психолог має безоцінно сприймати клієнта, орієнтуватися не на власні моральні уявлення, стереотипи світосприймання й поведінки, а на систему цінностей клієнта. Феномен “приєднання” до позиції клієнта створює атмосферу довіри, забезпечує продуктивність надання кваліфікованої психологічної допомоги.
Культура спілкування психолога передбачає вміння використовувати різноманітні засоби й методи впливу на клієнта, адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію, орієнтуватися на партнера як рівноправного суб’єкта спілкування. Справжня культура спілкування – це й знання про наявні стереотипи взаємодії. Спілкування передбачає взаєморозуміння між його учасниками, яке базується на взаємосприйманні, зіставленні, інтерпретації особистісних характеристик поведінки. Все це становить зміст перцептивної сторони спілкування.
Розвиток прогресивних тенденцій у житті суспільства, подальший розвиток і функціональна діяльність його членів, зокрема, працівників органів внутрішніх справ, неможливі без уміння ефективно вирішувати проблеми, що виникають, попереджувати появу нових проблем у різних галузях ділової і особистої сфер.
1. Особливості професійної діяльності психолога
У практиці психологічного консультування і психотерапії щодня приходиться зіштовхуватися з найважливішими аспектами життя людини. Психолог завжди разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми своїх підопічних і прагне допомогти клієнту:
– розібратися в мотивуванні повсякденних виборів і наслідків;
– вирішити безліч емоційних проблем і заплутані міжособистісні відносини;
– перебороти почуття внутрішнього хаосу – зробити незрозуміле і мінливе позитивним і доцільним.
Тому психолог повинен усвідомлювати, хто він, ким може стать і яким його сподівається бачити клієнт. Інакше кажучи, виникає питання визначення ролі психолога. Чи являє собою психолог друга клієнта, професійного порадника, учителя, експерта, супутника клієнта в блуканнях по завулках чи життя гуру – випромінювача абсолютної істини? Багатьох, особливо початківців психологів, приводить у замішання відсутність універсальної відповіді на питання про роль психолога в процесі надання психологічної допомоги. Ця роль звичайно залежить від приналежності психолога до визначеної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань клієнта.
Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки ясно він представляє своє місце в консультуванні. Коли немає такої ясності, психолог у своїй роботі буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями і потребами клієнта, іншими словами, буде робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше очікують, що психолог візьме на себе відповідальність за успіх їхнього подальшого життя і розв'яже їх проблеми – де учитися, як улагодити конфлікти на роботі, чи розводитися з чоловіком і т.д. [6, c. 194-195]
Самолюбству починаючого психолога може лестити, що люди, які шукають відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього, і існує небезпека, що психолог вважатиме себе знаючим відповіді на всі питання клієнта чи ще гірше –буде нав'язувати клієнту свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння психологом своєї ролі тільки збільшить залежність клієнта від нього і перешкодить допомогти клієнту в самостійному прийнятті рішень. Ніякий психолог не може вказувати іншій людині, як йому жити. У практиці психологічного консультування і психотерапії варто частіше згадувати слова знаменитого психотерапевта Дж.Бугенталя про таємницю і знання: "Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця нескінченна, знання – має межі: коли зростає знання, ще більше стає таємниця… Психотерапевтів підстерігає спокуса вступити в змову з клієнтами і відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, але рідко розкривається ілюзія, що існують відповіді на всі життєві проблеми, що можна розкрити значення кожного сну чи символу і що ідеальною метою здорового психічного життя є раціональний контроль. Психотерапевти зобов'язані багато знати, але одночасно випробувати преклоніння і покірність перед таємницею. Будемо відверті –ми ніколи не володіємо і не здатні мати повноту знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клієнта і можемо підказати йому правильний вибір, – значить зрадити клієнта. У будь-якій терапії варто допомогти клієнту прийняти таємницю в собі і нашій загальній таємниці…"
Сама загальна відповідь про роль психолога криється в розумінні сутності процесу консультування. Основне завдання психолога полягає в тім, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів і в усуненні факторів, що заважають їхньому використанню. Психолог також повинний допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час консультування варто щиро оцінювати своє поводження, стиль життя і вирішити, яким образом і в якому напрямку вони хотіли б змінити якість свого життя.
М. Сох називає це "структуруванням процесу терапії", що може бути первинним і вторинної. Під первинним структуруванням мається на увазі особиста присутність психолога (психотерапевта) у терапевтичному просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування – це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, ким є консультант, а в другому – що він робить. Структуруючи терапевтичний процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті. Іноді ініціативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує і контролює "потенціал розкриття" клієнтів. [5, c. 28-30]
Керуючись таким розумінням процесу консультування ми сформулювали найважливіші рольові функції психолога:
– побудова відносин із клієнтом на взаємній довірі;
– виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;
– безпосереднє "входження" у життєві обставини клієнтів і їхні відносини зі значимими для них людьми;
– створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;
– постійне удосконалювання процесу консультування.
Якщо в такий спосіб загалом представити зміст ролі психолога, стає очевидним, що дуже істотної складової процесу консультування є особистість психолога.
2. Особистість психолога
Особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб у процесі консультування. Підкреслюються то одні, то інші її риси. Відомий англійський психоаналітик угорського походження М. Балінт у 1957 р. говорив про повне забуття того, що психотерапія – це не теоретичне знання, а навички особистості. Йому вторить не менш знаменитий представник гуманістичної психології С.Роджерс, підкреслюючи, що теорія і методи консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своєї ролі. З. Фрейд на питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику не обов'язкова медична освіта, а необхідна спостережливість і уміння проникати в душу клієнта.
Отже, власне кажучи основна техніка психологічного консультування – це "я-як-інструмент", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання особистості клієнта, є особистість консультанта (А.Адлер: "техніка лікування закладена у Вас").
A. Сторр відзначає, що психотерапію і психологічне консультування прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко представити, як можна цілими днями вислухувати чужі історії про нещасливе життя і труднощі. Тому представників цих професій чи вважають ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженість. Ні перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: "Хто такий психолог, а точніше, що являє собою психолог як людина, які вимоги пред'являються до нього як до особистості, що робить його професійним помічником у заплутаних проблемах інших людей?" Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується психотерапевтом чи консультантом. Необхідні якості не вроджені, а розвиваються протягом життя.
Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями і спеціальними навичками. Кожний з цих факторів забезпечує якісний консультативний контакт, що і є стрижнем психологічного консультування. У підсумку від консультативного контакту залежить остаточний ефект консультування – зміна особистості клієнта в процесі конструктивних дій консультанта. Анітрошки не применшуючи значення теоретичної і практичної підготовки, ми все-таки схильні віддати перевагу фактору особистості консультанта. У свій час М. Балінт і Е. Валінт писали, що знання можна одержати з книг чи лекцій, навички здобуваються в процесі роботи, але їхня цінність обмежена без удосконалювання особистості психотерапевта; психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості психотерапевта. [1, c. 4-6]
Яким же повинне бути сполучення властивостей особистості, що найбільшою мірою забезпечувало б успіх консультування? Хоча досліджень у цій області досить багато, однак однозначної відповіді про властивості особистості, що сприяють ефективній роботі консультанта, на жаль, немає. Дуже часто при описі процвітаючого консультанта як професіонали, так і клієнти вживають побутові поняття: "відкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий", "терпимий". Починалися спроби виділити властивості особистості, необхідні консультанту для роботи з профвідбору. Національна асоціація професійної орієнтації США виділяє наступні властивості особистості:
– прояв глибокого інтересу до людей і терпіння в спілкуванні з ними. Цей фактор характеризується як інтерес до людей у силу їхнього буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки чи психопати;
– чутливість до установок і поводження інших людей;
– емоційна стабільність і об'єктивність;
– здатність викликати довіру інших людей;
– повага прав інших людей.
У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США установив наступні шість якостей особистості, необхідних консультанту:
– довіра до людей;
– повага цінностей іншої особистості;
– проникливість;
– відсутність упереджень;
– саморозуміння;
– свідомість професійного боргу.
Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення себе з клієнтами), гнучкість, емпатію і відсутність власних серйозних проблем. До особливо шкідливого для консультанта рис відноситься авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку у відношенні грошей.
На думку A.Сторра, ідеальним психотерапевтом чи консультантом у стані бути симпатична людина, відвертий і відкритий почуттям інших; здатний ототожнюватися із самими різними людьми; теплий, але не сентиментальний, що не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку і здатний її захистити; що вміє служити на благо своїм клієнтам.
Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості особистості, що необхідні психологу, щоб надавати допомогу, являти собою каталізатор самопізнання, зміни й удосконалювання іншої людини, ми наблизимося до моделі особистості ефективного консультанта. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель, оскільки кожен психолог має можливість її доповнити.
Узагальнюючи обговорені вище вимоги, пропоновані до особистості психолога, можна стверджувати, що ефективний психолог – це насамперед зріла людина. Чим різноманітніше в психолога стиль особистого і професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність. Іноді виражати почуття і попросту слухати, що говорить клієнт, – це найкраще, але небезпечно обмежуватися тільки такою тактикою консультування, часом необхідно вступати з клієнтом у конфронтацію. Іноді варто інтерпретувати його поводження, а часом і спонукувати клієнта тлумачити зміст свого поводження. Часом у консультуванні потрібна директивність і структурованість, а іноді можна дозволити собі захопитися бесідою без визначеної структури. У консультуванні, як і в житті, варто керуватися не формулами, а своєю інтуїцією і потребами ситуації. Така одна з найважливіших установок зрілого психолога.
Змальована нами модель ефективного психолога з першого погляду може показатися занадто величною і далекою від дійсності. При цьому напрошується твердження, що риси ефективного психолога збігаються з рисами процвітаючої людини. До такої моделі і повинний прагнути психолог, якщо бажає бути не технічним ремісником, а художником психологічного консультування. Нарешті, властивості особистості ефективного психолога можуть бути і метою психологічного консультування – поява цих властивостей у клієнта в цьому випадку стає показником ефективності консультування. [6, c. 198-202]
3. Професійна підготовка психолога
Одне з найважливіших вимог професійної етики – це компетентність психолога, тому як він виконує регулюючу діяльність в житті людини. У зв'язку з цим виникають питання: "Яка професійна підготовка може забезпечити компетентне консультування?" і "Який досвід необхідний претенденту на роль психолога? У багатьох країнах статус психолога визначається ліцензією, що надає формальне право займатися професійною діяльністю. Щоб одержати її, треба пройти офіційну академічну програму професійної підготовки, проробити визначену кількість годин під спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встановлений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує можливість займатися практикою особою, що не має відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно справиться зі своїми обов'язками. При навчанні психотерапії і психологічному консультуванню поряд з необхідністю придбання відповідної теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом часто підкреслюється важливість поглиблення самопізнання психотерапевта.
О.В.Киричук говорить, що життєвий досвід психолога інтегрується зі зростаючим багажем професійних знань на основі заглибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консультанту не однаково легко з усіма людьми, зате йому гарантований душевний комфорт.
Розвитку самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс індивідуальної і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалювання особистості.
Кожен психолог до початку професійної діяльності, а також у процесі роботи повинний пройти особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі триваючий до декількох років самоаналіз є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий по двох причинах. По-перше, тому, що психолог, як і будь-яка людина, має у своїй особистості "білі плями": непізнані, неусвідомлювані аспекти самості, внутрішні конфлікти, більш глибоке пізнання і вирішення яких сприяє становленню ефективного консультанта. Психологу дуже корисне самоспостереження під контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні відносини, влада, смерть і т.д. Це не означає, що особистість психолога повинна бути "розібрана по кісточках". Мається на увазі необхідність достатнього саморозуміння, перш ніж знадобиться допомога. Проте було б занадто крайнім твердження, що, приступаючи до консультування, варто позбутися від усіх внутрішніх конфліктів. Важливо розуміти суть конфліктів і як вони позначаються на відносинах із клієнтами. Адже якщо психолог у своєму особистому житті з працею стримує злість чи не розуміє, чому постійно відчуває провину, то велика імовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування. Якщо психолога гнітить вантаж минулих оман чи насущні турботи, хіба зможе він допомогти клієнту позбутися від подібних проблем? У дійсності ми не просунемося з клієнтом далі пройденого нами шляху.
Консультування в колеги-професіонала коштовно і перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблемами клієнтів нерідко розкривають наші старі конфлікти, витиснуті почуття. Починаючого психолога нерідко мучить почуття професійного безсилля. Це теж вимагає визначеної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої терапії полягає в тім, що психолог входить у роль клієнта і здобуває відповідний досвід. Як затверджує О.Киричук, доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом.
Особиста терапія представляє унікальну можливість побачити процес консультування і психотерапії очима клієнта. Тільки в такий спосіб консультант може довідатися, що таке занепокоєння, зв'язане із самоаналізом, що таке переміщення і як воно діє і т.п. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще представляє весь спектр внутрішніх переживань, що виникають під час консультування.
Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже працюючими психологами важливо також виділити питання, зв'язані з більш глибоким усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і мотиви, які привели їх в професію. Психолог повинний продумати наступні питання:
– чому я вибрав професію психолога?
– якими потребами обумовлений мій вибір?
– яку користь я прагну витягти зі своєї професії?
– як зможу я сполучити свої потреби з потребами клієнтів?
Можливі й інші питання, що стосуються особистості психолога і його проблем:
– які в мене проблеми і як я їх вирішую?
– який вплив ці проблеми можуть зробити на мою роботу?
– які мої цінності і як вони позначаються на стилі консультування?
– як я використовую свою силу?
– яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?
– кому я не подобаюся і хто не подобається мені?
– яке враження я роблю на інших людей?
Спроба відповісти на ці питання в процесі індивідуальної чи групової терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це значить — стать більш ефективним психологом. [6, c. 204-207]
Висновки
Завдання психолога-теоретика полягає в тому, щоб, розглянувши прояви психіки, побачити в одиничному істотне і загальне, розкрити закони розвитку психічних функцій, процесів і станів, виконати регулюючу функцію при необхідності. Рівень відповідності їх реальності перевіряють експериментом і практикою. Безпосередній зв'язок психології з практикою конкретизує побудовані теоретичні абстракції, наповнює їх новим змістом й іноді спричиняє зміни типу самого психологічного знання.
За функціональною значимістю і спрямованістю виділяють споглядально-пояснювальний, емпіричний і дієво-перетворювальний типи психологічного знання.
Споглядально-пояснювальний тип формується в процесі набуття життєвого досвіду й відображає явища лише поверхово. Теоретичні уявлення при цьому запозичують з інших наук, які, однак, не відображають суті психічних явищ.
Емпіричний тип психологічних знань безпосередньо пов'язаний із практикою. Зароджуючись в споглядально-пояснювальному типі і включаючи в себе його зміст, він визначає шляхи практичного впливу на об'єкт і дає змогу виявити емпіричні закономірності.
Найвищим є дієво-перетворювальний тип знань. Зароджуючись в емпіричному, він дає змогу виробити об'єктивні критерії для оцінювання й аналізу емпіричних даних. У ньому виділяють предмет вивчення і розкривають його зв'язки, формують стратегію і тактику дослідження.
Список використаної літератури
1. Киричук О.В. Психолого-педагогічне проектування в системі виховного процесу загальноосвітньої школи // Практична психологія та соціальна робота. — 2002. — № 8. — C. 4-6.
2. Киричук О.В. Чинники розвитку духовно-катарсичної активності підлітків // Практична психологія та соціальна робота. — 2001. — № 9. — C. 32-34
3. Киричук О. Духовні скарбниці — для дітей // Світ дитячих бібліотек. — 2003. — № 3. — C. 20-22
4. Киричук О. Розвивальне навчальне — шлях до науково-гуманістичної системи освіти // Початкова школа. — 2002. — № 5. — С.7-8
5. Киричук О. Розвиток і самореалізація особистості в умовах освітнього закладу // Рідна школа. — 2002. — № 5. — C. 28-30.
6. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -3-є вид., стереотип.. -К.: Либідь, 1997. -630 с.