Промисловий капітал (фонди) та його структура

- Економіка підприємства -

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти промислового капіталу.

1.1. Сутність промислового капіталу та промислових фондів.

1.2. Кругообіг промислового капіталу.

1.3. Сутність, склад і структура оборотних коштів.

Висновок до розділу.

Розділ 2. Аналіз оборотних коштів та шляхів прискорення обороту.

2.1. Класифікація і принципи організації оборотних коштів.

2.2. Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання.

Висновок до розділу ІІ

Розділ 3. Шляхи оптимізації використання промислового капіталу.

3.1. Напрями вдосконалення структури капіталу підприємства.

3.2. Вдосконалення системи управління оборотним капіталом та оцінка її впливу на фінансовий стан підприємств.

Висновок до розділу ІІІ

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. У період становлення ринкових відносин в Україні, гострої нестачі фінансових ресурсів необхідно приділяти постійну увагу організації управління оборотним капіталом промислових підприємств. Забезпечити високі темпи економічного зростання та соціального розвитку можливо лише за умови ефективного використання оборотного капіталу, що повинно сприяти проведенню подальших економічних реформ задля створення соціально орієнтованої та економічно ефективної системи господарювання.

Промисловий капітал — це капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва і знаходиться одночасно у всіх функціональних формах кругообігу. Слово "промисловий" уживається тут у тім значенні, у якому воно охоплює всяку капіталістичну галузь виробництва. Звідси випливає, що поняття промислового капіталу однаково застосовувано до його функціонування в підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і банківської справи.

Промисловий капітал виступає в наступних функціональних формах на різних стадіях кругообігу:

· грошовий капітал. Підприємець авансує свої гроші як вартість, що повинна принести йому прибавочну вартість;

· продуктивний капітал. Він включає засоби виробництва і робочу силу, що, з'єднуючись у процесі виробництва, створюють товар;

· товарний капітал. Зросла вартість укладена в створених товарах. Їх необхідно реалізувати і знову перетворити в гроші.

Вагомий внесок у розвиток теорії та практики управління оборотним капіталом підприємств зробили такі вітчизняні і зарубіжні вчені: Є. Авраменко, Ю. Абрамов, О. Біла, О. Білейченко, В. Білоліпецький, І. Бланк, Є. Брігхем, А. Золотарьов, В. Ковальов, М. Козоріз, Г. Кірейцев, Н. Купріна, Л. Ротштейн, Л. Павлова, Л. Пан, Ю. Петленко, Я. Пижинський, А. Поддєрьогін, Р. Сорока, Є. Стоянова, А. Теребух, М. Туган-Барановський, А. Хоронжий, А. Шило, В. Яцура та ін.

Метою роботиє поглиблення теоретичних знань та розроблення положень і практичних рекомендацій з удосконалення організації управління промисловим та оборотним капіталом підприємств.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

· з’ясувати сутність та розглянути класифікацію промислового та оборотного капіталу за різними ознаками;

· розробити інструментарій оптимізації обсягів і структури оборотного капіталу;

· удосконалити методику визначення потреби в оборотному капіталі;

· проаналізувати структуру оборотного капіталу, джерела його формування, показники ефективності його використання на підприємствах.

Об’єктом дослідженняроботи є джерела формування та кругообороту оборотного капіталу підприємств.

Предметом дослідженняє теоретичні основи та практичні аспекти організації управління промисловим та оборотним капіталом підприємств в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти промислового капіталу

1.1. Сутність промислового капіталута промислових фондів

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його промислові фонди.

Проте виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній суспільній формі. Взяті ж у їхній суспільній формі фактори виробництва утворюють соціальні засоби реалізації даного типу власності, досягнення цілей того способу виробництва, в рамках якого вони функціонують. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є, як було з'ясовано раніше, виробництво додаткової вартості, фактори виробництва, отже, й промислові фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва — постійний капітал, затрати на робочу силу — змінний капітал).

Насамперед дамо визначення промислового капіталу — це капітал, що послідовно проходить три фази у своєму русі (придбання засобів виробництва, наймання робочої сили, безпосередньо виробництва і збуту зроблених товарів), знаходиться в процесі руху послідовно в трьох функціональних формах (грошової, продуктивної і товарний), самозростає в остаточному підсумку, при цьому забезпечуючи власнику капіталу прибуток у межах середньої суспільної. Основу промислового виробництва складає промисловий капітал.

Куплені підприємцем засобу виробництва і робоча сила утворять речовинні й особисті складові частини капіталу діючого в сфері виробництва. При створенні чи розширенні підприємства виникає необхідність у капіталі, як засобі оплати витрат, зв'язаних з покупкою землі, зведенням будинків і споруджень, придбанням машин і устаткування і т.д. Така необхідність характеризується як потреба в промисловому капіталі. Діюче підприємство може створювати потреба в капіталі для оплати витрат по створенню виробничого чи товарного запасу, кредитуванню клієнтів і по інших елементах оборотного капіталу, тобто потреба в оборотному капіталі. У найбільш загальному виді можна сказати, що потреба в капіталі виникає внаслідок розбіжності термінів вкладення коштів у виробництво і надходження доходів від реалізації продукції[13, c. 164-165].

Потреба в промисловому капіталі виникає, крім перерахованих вище випадків, також тоді, коли необхідно зробити додаткове інвестування виробничої чи збутової діяльності. Потреба в капіталі викликає попит на капітал з боку виробників чи товарів послуг. Його відмінність від попиту на звичайні товари полягає в тому, що специфічний сам товар, називаний капіталом. Найбільше значення у виробничій сфері в сучасних умовах має промислове виробництво — процес, у якому люди, знаходячись у визначених виробничих відносинах, використовуючи знаряддя і предмети праці, створюють необхідні суспільству продукти виробничого й особистого споживання. У систему промислового виробництва включають основне, допоміжне й обслуговуюче виробництво.

Допоміжне й обслуговуюче виробництво мають важливе значення, тому що основне промислове виробництво може випробувати залежність від обслуговуючих видів діяльності, наприклад, подачі води чи електроенергії, тепла і своєчасного ремонту зношеного чи ушкодженого устаткування. У найбільш загальному виді під промисловим капіталом розуміють капітал, спрямований на виробництво додаткового продукту і функціонуючий у сфері матеріального виробництва за винятком сільського господарства. Промисловий капітал також варто відрізняти від торгового і позичкового, котрі функціонують у сфері товарно-грошового обороту[6, c. 134-135].

1.2. Кругообіг промислового капіталу

Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний — це перша стадія руху промислового капіталу. Вона протікає у сфері обігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу.

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму з продуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми. Кожна з форм промислового капіталу зобов'язана своїм існуванням одному і тому ж класовому відношенню — експлуатації найманої праці. Завдяки цьому відношенню гроші набувають форми грошового капіталу, фактори виробництва — форми промислового капіталу, товар — форми товарного капіталу.

Кожна з форм капіталу виражає свою специфічну функцію, тому вони називаються функціональними. Функцією грошового капіталу є підготовка матеріальних умов виробництва додаткової вартості; товарного — реалізація додаткової вартості.

Виконання функцій кожною з форм капіталу можливе лише у взаємозв'язку, взаємообумовленості, а не ізольовано. Взаємообумовленість, вимушене співіснування протилежностей породжує нову якість — промисловий капітал. Капітал, який у ході свого повного кругообігу набирає і знов скидає ці форми і у кожній з них виконує відповідну їй функцію, є промисловий капітал; слово промисловий вживається тут у тому значенні, в якому воно охоплює будь-яку галузь виробництва, що ведеться капіталістично[3, c. 152-154].

Нормальне функціонування промислового капіталу можливе лише за тієї умови, що він постійно перебуватиме у всіх трьох функціональних формах і кожна з них здійснюватиме свій кругообіг, тобто промисловий капітал — це не тільки єдність трьох функціональних форм, а й єдність трьох форм кругообігу капіталу.

Наявність трьох форм промислового капіталу, і те, що кожна з них виконує свою особливу функцію, передбачає три фігури кругообігу промислового капіталу: крутообіги грошового капіталу, продуктивного, товарного. Усі три кругообіги мають спільні і відмінні риси, утворюючи нерозривну єдність суперечностей.

1.3. Сутність, склад і структура оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як "предмети праці", "матеріальні активи", "гроші, що обертаються". Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну "оборотний капітал". Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі поняття "капітал" виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії "грошовий капітал" розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці[4, c. 216-218].

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

де Г — кошти, що авансуються;

Т- предмети праці (товар);

В- виробництво;

Т'- готова продукція (товар);

Г'- кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + АГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 1.1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери[15, c. 259-261].

Висновок до розділу І

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Соціально-економічна суть промислового капіталу полягає у тому, що це є єдина форма існування капіталу, при якій функцією капіталу є не лише привласнення додаткової вартості, а й її створення.

Розділ 2. Аналіз оборотних коштів та шляхів прискорення обороту

2.1. Класифікація і принципи організації оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регулювання;

3) за джерелами формування. Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі. За джерелами формування оборотні кошти поділяються на: 1) власні та прирівняні до власних; 2) залучені; 3) інші[14, c. 119-120].

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах. По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів. По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів). По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків. По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства. По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання[8, c. 55-56].

2.2. Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві:

О=СТ/Р

де О — термін обертання оборотних коштів, днів;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця.Отже, формула, за якою визначається середня арифметична, виглядатиме так:

де С1, С2, … С12 — сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень);

С13- сума оборотних коштів на початок наступного року.Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою:

Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності, але розрахунок, проведений за формулою [2], статистика вважає точнішим.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів[1, c. 6-7].

Висновок до розділу ІІ

Будь-який промисловий капітал починає свій руху вигляді певної суми грошей і проходить три стадії, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу. Послідовне перетворення капіталу із однієї функціональної форми на іншу і повернення його до вихідної форми називається кругооборотом капіталу. Капітал, який в ході свого повного кругообороту приймає і скидає ці форми і в кожній із них виконує відповідну їй функцію, називається промисловим капіталом. Слово "промисловий" вживається тут в тому значенні, в якому воно ведеться капіталістично. Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Розділ 3. Шляхи оптимізації використання промислового капіталу

3.1. Напрями вдосконалення структури капіталу підприємства

Щоб підприємство прямувало до відносно оптимальної структури оборотного капіталу за напрямами вкладення, у роботі побудовано інтегральний показник, який охоплює найважливіші характеристики ефективного його функціонування.

На основі дослідження сутності, функцій та структури оборотного капіталу запропоновано нове тлумачення поняття “організація управління оборотним капіталом промислових підприємств” – як створення та вдосконалення системи управління оборотним капіталом, тобто розподіл обов’язків і повноважень підрозділів підприємств у сфері функціонування оборотного капіталу та формування відповідного методичного, інформаційного і програмно-технічного забезпечення. Процес управління оборотним капіталом промислових підприємств виконує такі основні функції: розрахункову, інвестиційну, заощаджувальну і страхову.

Величина оборотного капіталу підприємства повинна постійно наближатися до оптимальної, тобто відповідати його потребам і можливостям. Сукупну потребу в оборотному капіталі пропонуємо визначати з урахуванням інфляційних очікувань, зміни швидкості обороту капіталу та обсягу реалізації продукції у плановому періоді. Прогнозування потреби в оборотному капіталі доцільно виконувати за допомогою методу екстраполяції на основі індексу сезонності з урахуванням сезонності та інфляційних очікувань з розбивкою по місяцях для підприємств, в яких протягом року простежується циклічність у потребі в оборотному капіталі.

В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

— традиційна концепція;

— концепція індиферентності;

— компромісна концепція;

— концепція протиріччя інтересів.

В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу[2, c. 16-17].

Основними критеріями оптимізації структури капіталу виступають:

— оптимальний рівень доходності та ризику;

— мінімізація середньозваженої вартості капіталу підприємства;

— максимізація ринкової вартості підприємства.

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

Як методологічну основу управління оборотним капіталом, запропоновано використовувати системний підхід, згідно з яким виділено декілька підсистем, що включають управління на кожній стадії кругообігу (в процесі формування запасів, виробництва та реалізації), управління складовими елементами оборотного капіталу (виробничі запаси, дебіторська заборгованість, готова продукція, грошові кошти), кожна з яких, маючи свою специфіку та інструментарій, поєднана з іншими взаємним впливом на кінцевий результат діяльності підприємства. Організація управління оборотним капіталом зводиться до створення умов для ефективного його функціонування[11, c. 351-352].

3.2. Вдосконалення системи управління оборотним капіталом та оцінка її впливу на фінансовий стан підприємств

При розробці інструментарію оптимізації обсягів і структури оборотного капіталу спочатку визначається співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу і, відповідно, обсяг для кожної складової, а потім будується алгоритм загальної моделі оптимізації структури оборотного капіталу та здійснюється вибір необхідної стратегії формування і фінансування оборотного капіталу, що дозволяє підвищити якість фінансового менеджменту на підприємстві.

Для побудови ефективної системи управління оборотним капіталом необхідно розробити критерій оцінки впливу цієї системи на фінансовий стан підприємства. Промисловий капітал – капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва, у процесі свого руху послідовно проходить три стадії, приймає і скидає три форми й у кожній з них виконує відповідні функції. У процесі виробництва різні елементи фізичного капіталу поводять себе неоднаково. Одна частина функціонує на протязі довгого періоду, інша використовується одноразово. Першу частину капіталу називають основним капіталом, другу – оборотним капіталом[1, c. 12].

Фінансовий стан підприємств значною мірою залежить від застосування стратегії і тактики управління оборотним капіталом, підпорядкованих стратегічним цілям і завданням підприємства. Система стратегічного управління оборотним капіталом передбачає постійну перевірку та коригування стратегії підприємства відповідно до змін, що відбуваються в межах зовнішнього та внутрішнього середовища.

Фінансовий стан підприємств, його ліквідність і платоспроможність безпосередньо залежать від того, наскільки ефективною виявляється його система управління оборотним капіталом, оскільки з цим пов’язані мінімально необхідна величина авансованого капіталу та виплати грошових коштів; потреба в додаткових джерелах фінансування.

Таким чином, капітал — це не просто гроші, а авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від первісно авансованої. З точки зору політекономічного розуміння сутності та змісту категорії «капітал» важливо враховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявність ряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. Перша з них — це можливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини з іншими продуцентами (виробниками) з приводу купівлі факторів виробництва. Друга — це те, що за умов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організації ефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій (банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо)[2, c. 22].

Висновок до розділу ІІІ

Отже, перетворюючи свої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші (відповідну плату). Тобто капітал — це економічна категорія, котра виражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Висновки

Промисловий капітал — це капітал, який не лише привласнює додаткову вартість, але і сам її створює. Звичайно, рух промислового капіталу не обмежуються одним кругооборотом. Оскільки процес виробництва є процесом безперервним, остільки рух промислового капіталу постійно відновлюється, а формула кругообороту набирає вигляду безкінечної спіралі

При безперервному повторенні кругообороту промисловий капітал не тільки послідовно приймає три вказані форми — грошову, продуктивну і товарну — але і в кожний даний момент перебуває в усіх цих трьох формах.

Одночасне перебування капіталу в трьох формах — необхідна умова безперервності виробництва. Поряд з цим кожна форма капіталу здійснює свій власний рух у вигляді самостійного кругообороту.

Кругообіг промислового капіталу, розглянутий як безупинно поновлюваний процес, утворить його оборот. Швидкість обороту капіталу виміряється числом його оборотів, чинених протягомроку. Якщо капітал, приміром, обертається за чотири місяці, то в рік він зробить три обороти.

Для економіста важливе розуміння того, що швидкість обороту капіталу має величезне практичне значення. Це добре і швидко усвідомили наші сучасні комерційні банки і численні посередницькі контори. Вони не вкладають гроші у виробництво з тривалим технологічним циклом, а збільшують свої капітали на швидкоплинних, разових операціях.

Швидкість обороту капіталу залежить від безлічі факторів: від структури самого продуктивного капіталу, тривалості робочого періоду у виробництві, стану транспортних засобів і магістралей, повноти і ритмічності в роботі устаткування і машин, постановки торгівлі і т.д.

У залежності від швидкості обороту і способу перенесення вартості на готовий продукт продуктивний капітал поділяється на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться будинки, спорудження, машини, устаткування, силові установки, передатні пристрої й інші засоби праці. Це довгодіючий капітал. Він складає матеріально-технічну основу виробництва, і його повний кругообіг обчислюється роками. Вартість основного капіталу переноситься на виготовлення товару вроздріб, у міру зносу тих чи інших видів засобів праці. Після продажу товарів, включена в їхню вартість сума зносу поступово накопичується в амортизаційному фонді, за рахунок якого відбувається відшкодування основного капіталу.

Норми амортизації залежать від вартості елементів основного капіталу і встановлених термінів їхньої служби. До оборотного капіталу відносяться сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, кошти, призначені на оплату праці робітників. Ця частина продуктивного капіталу робить повний оборот протягом одного циклу, і його вартість цілком входить у вартість готового продукту і після кожного кругообігу повертається власнику в грошовій формі. Отже, чим швидше обертається оборотний капітал, тим менша при інших незмінених умовах буде потреба в ньому, чи більший річний оборот досягнуть при даній його величині, буде вище норма прибутку. Швидкість обороту капіталу багато в чому визначається специфікою галузі і відбиває рівень організації виробництва, стан матеріально-технічного постачання і збуту продукції.

Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами.

Список використаних джерел

1. Авраменко О. Управління формуванням оборотного капіталу промислового підприємства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.06.02 — Підприємництво, менеджмент і маркетинг / Олена Авраменко, ; Харків. держ. економ. ун-т. — Харків, 2000. — 19 с.

2. Бабич Л. Формування оптимальної структури оборотних коштів підприємств // Актуальні проблеми економіки. — 2001. — № 9-10. — С. 12-23

3. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. — 526 с.

4. Гетьман О.Економіка підприємства [Текст] : навчальний посібник / Оксана Гетьман, Валентина Шаповал, ; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

5. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408 с.

6. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.

7. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.

8. Назаренко О. Ф. Стан та тенденції структури оборотних коштів промислових підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 6. — С. 53 — 62

9. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.

10. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

11. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.

12. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

13. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.

14. Семернікова І. Економіка підприємства: навчальний посібник / Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон : ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.

15. Фінанси підприємств : підручник / Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк, Марія Білик ; ред. : А. М. Поддєрьогін ; М-во освіти і науки України, Київський національний економічний університет. — 6-е вид., перероб. та доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 551 с.