Протекціонізм та лібералізація, їх форми, взаємозв’язок, особливості в Україні

- Економічна теорія -

Arial

-A A A+

1. Виникнення та форми протекціонізму як напрямку в міжнародній економіці

2. Виникнення лібералізму та перехід до ліберальної політики в міжнародній економіці

3. Особливості протекціонізму та лібералізму в регулюванні міжнародної економічної політики України в наш час.

Список використаної літератури.

1. Виникнення та форми протекціонізму як напрямку в міжнародній економіці

Протекціонізм (франц. protectionnisme, від лат. ptotectio— захист, заступництво), економічна політика держави, спрямована на підтримку національної економіки. Здійснюється за допомогою торгово-політичних бар'єрів, які огороджують внутрішній ринок від ввозу іноземних товарів, знижують їх конкурентноздатність у порівнянні з товарами національного виробництва. Для цього напрямку характерно фінансове заохочення національної економіки, стимулювання експорту товарів. Характер протекціонізму і відповідно кошти торгівельної політики (заборона ввозу, ставки мит і структура тарифів, кількісні обмеження й т.д.) змінювалися залежно від загальної економічної політики, що проводилася в ту або іншу епоху.У період початкового накопичення капіталу і зародження капіталістичних відносин теоретиками й практиками протекціонізму стали меркантилісти, які вимагали від державної влади захисту вітчизняної промисловості від іноземної конкуренції. Протекціонізм був широко розповсюджений у Франції (протекціоністські тарифи 1664 й 1667 Кольбера), в Австрійській монархії, у багатьох німецьких державах, у Росії з’явився вперше при Петрові I. Протекціонізм у більшості країн Західної Європи й США, спрямований на охорону національної промисловості від більш розвиненої промисловості. Глибокий аналіз протекціонізму і вільної торгівлі дали у своїх працях К. Маркс і Ф.Енгельс.Посилення інтернаціоналізації капіталістичного виробництва й подальший розвиток державно-монополістичного капіталізму приводять до того, що поряд із традиційними методами прикордонного регулювання росте використання в протекціоністських цілях внутрішніх економічних й адміністративних важелів, а також валютно-фінансових і грошово-кредитних коштів, що обмежують застосування іноземних товарів.

Найбільш повне узагальнення теорії протекціонізму пов'язане з ім'ям австралійського вченого Макса Кордена. Відповідно до поглядів Кордена державне регулювання міжнародної торгівлі може бути:

  • Однобічним, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження або консультацій з її торгівельними партнерами. Зазвичай однобічні міри застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і приводять до виникнення політичних напруг між торгівельними партнерами (обкладання окремих товарів митами, введення квот на імпорт і т.д.).
  • Двостороннім, коли міри торгівельної політики узгоджуються між країнами, що є торгівельними партнерами. Наприклад, за взаємною домовленістю кожної зі сторін можуть вводитися конвенційні мита, що не зачіпають інтересів іншої, країни можуть погоджуватися технічні вимоги до маркування, упакування, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості й ін.
  • Багатобічним, коли торгівельна політика узгоджується й регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатобічної політики включають Генеральні угоди про тарифи й торгівлю, угоди в сфері торгівлі країн — членів Європейського союзу (ЄС).

Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити кілька форм протекціонізму:

  • селективний протекціонізм — спрямований проти окремих країн або окремих товарів;
  • галузевий протекціонізм — захищає певні галузі, насамперед сільське господарство, у рамках аграрного протекціонізму;
  • колективний протекціонізм — проводиться об'єднаннями країн відносно країн, які не входять до цього об’єднання;
  • схований протекціонізм — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгівельну політику й політику вільної торгівлі. Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях (це області сільського господарства, текстилю, одягу й сталі).

2. Виникнення лібералізму та перехід до ліберальної політики в міжнародній економіці

Дилема, що краще протекціонізм, що дає можливість розвиватися національній промисловості, або свобода торгівлі, що дозволяє прямо порівнювати національні витрати виробництва з міжнародними, — предмет багатовікової суперечки серед економістів і політиків. У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, щоправда, не приймаючи ні одну з екстремальних форм.

Через якийсь час протекціонізм меркантилістів поступився своїм домінуючим положенням новій концепції — концепції економічного лібералізму, що базується на принципах невтручання держави в економічні процеси, необмеженої волі конкуренції підприємців.

У результаті розкладання меркантилізму й посилення наростаючої тенденції обмеження прямого державного контролю над економічною діяльністю і з’явився новий напрямок – лібералізм. У новій ідеї, що захлиснула світову економіку, можна виділити роботи У.Петті, які хоча й не позбавлені деяких, властивих меркантилізму, елементів емпіризму (наприклад, у частині тлумачення їм ціни землі) і державного втручання в господарську діяльність, але в основному він дотримувався принципів laissez faire, наполягаючи, на відміну від меркантилістів, на лібералізації грошового обігу й торгівлі. Одночасно властивий його творчості економічний лібералізм обумовив такі методичні спрощення, як: заперечення зворотного впливу сфери обігу на сферу виробництва; витратна (на каузальній основі) характеристика природи походження вартості (цінності) товарів і послуг, тощо.

Продовжувачем ідей У.Петті вважається А.Сміт. Невтручання держави в економічну область — такий принцип, до якого приходить Сміт після фізіократів, але більше широким і науковим шляхом, чим вони. Відповідно до переконань А.Сміта втручання держави в міжнародну економіку повинне бути строго обмежено тими випадками, коли прояв діяльності приватних осіб неможливо. Невтручання держави в Сміта є загальним принципом, а не абсолютним правилом.

У боротьбі за свободу міжнародної торгівлі, так само як й у багатьох інших сторонах навчання, фізіократи були попередниками Сміта. Але тут Сміт також перевершує їх широтою своїх поглядів. Лібералізм фізіократів був навіяний інтересами землеробства, зовнішня торгівля залишається для них “терпимим злом” . Сміт же, навпаки, визнає зовнішню торгівлю як вигідну саму по собі, аби тільки виникла вона вчасно й розвивалася самостійно.

Практичний висновок Сміта наступний: замість численних мит, що обтяжують ввіз і виробництво, країна повинна обмежитися встановленням певного числа чисто фіскальних мит на іноземні товари самого широкого вжитку: вино, алкоголь, цукор, тютюн, какао й т.д. Така система, сумісна із широкою свободою торгівлі, була б джерелом рясних доходів для скарбниці й цілком компенсувала б втрати її, що відбуваються від введення вільної торгівлі.

3. Особливості протекціонізму та лібералізму в регулюванні міжнародної економічної політики України в наш час

В 50-60-і роки ХХ в. для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму убік більшої лібералізації й свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція — країни стали відгороджуватися друг від друга усе більше витонченими тарифними й особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

За п'ять років незалежного розвитку в Україні виконана велика робота зі створення механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності як необхідної умови ефективної зовнішньоекономічної політики країни. Основним її змістом в умовах переходу до ринкових відносин стала відмова від адміністративних методів і перехід до використання економічних методів регулювання. Курс на вільну торгівлю через «глобальну» лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності багато в чому обумовлений бажанням виконати вимоги провідних міжнародних організацій (МВФ, Світового банку), останнім часом усе більше натикався на контртенденцию росту протекціонізму.

Національно-державна система регулювання зовнішньоекономічної діяльності вирішує двоїсте завдання — стимулювання або підтримка розвитку експорту й регулювання імпорту для захисту національних товаровиробників і споживачів, а також здійснює акції, спрямовані на досягнення перспективних цілей у зовнішньоекономічній сфері.

З початку створення незалежної Української держави в 1991 р., перед країною постало одне з найважливіших завдань: створення ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Така система повинна захистити економічний суверенітет, гарантувати економічну безпеку країни, стимулювати розвиток і реформування національної економіки й забезпечити її інтеграцію у світову економіку. Відповідальна система регулювання, якщо виходити з ідеології прийнятого в квітні 1991 р. Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», повинна включати фінансове, валютне, митне, тарифне, нетарифне забезпечення, інструменти експортного контролю, способи реалізації політики в області сертифікації товарів у зв'язку із ввозом і вивозом за межі країни.

В області регулювання експорту в 1991-1994 р. торгівельна політика України являла собою фундамент системи централізованого планування. Вона була не активної, наступаючою, як у більшості країн світу, а пасивною. При цьому експорт розглядається лише як спосіб забезпечення фінансових поповнень для підтримки критичного імпорту хоч би на мінімальному рівні. Таким чином, всупереч практиці більшості закордонних країн, де зовнішньоекономічна політика ґрунтується на мірах лібералізації експорту і його фінансовій й іншій підтримці, в Україні вищезгадана система мала в основному обміряний характер.

З початку етапу радикальної лібералізації виникли умови для якісного нового підходу в експортній політиці. Так, уже в січні 1995 р. список товарів, експорт яких квотується й ліцензується, був зведений до декількох позицій (зернові, дорогоцінні метали, відходи й лом чорних металів).

У сфері регулювання імпорту в Україні якийсь час спостерігалися не характерні для міжнародної практики тенденції. Так, до січня 1993 р. імпорт взагалі не регулювався. Із грудня 1993 р. була зроблена спроба встановити квоти й ліцензії на різноманітні асортименти імпортних товарів.

В Україні, у травні 1994 р. був узятий курс на досить твердий митно-тарифний протекціонізм, коли ставки на товари збільшилися з 10-20 % до 40-100%. У лютому 1995 р. протекціоністська хвиля поширилася на ряд сільськогосподарських товарів і машин для агропромислового комплексу, цемент, ряд хімічних товарів, одяг, деякі будівельні матеріали й автомобілі, меблі та інше. Ці протекціоністські акції супроводжувалися ще й доповненнями у вигляді акцизних зборів і податку на додану вартість.

В Україні фактично не використовувалися розповсюджені у світовій практиці нетарифні обмеження імпорту. Таким чином, Україна почала активно звертати увагу на використання протекціоністського інструментарію, що властиве більшості закордонних країн.

Особливістю зовнішньоторгівельної політики України, спрямованої на підтримку національного товаровиробника, починаючи з 1994 р. стали лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зняття кількісних обмежень на український експорт.

Дилема обрання тієї або іншої зовнішньоекономічної стратегії, яка б спиралася на принцип свободи торгівлі або протекціонізму, або на впевнений симбіоз цих принципів, у свій час ставала практично перед кожною державою. Вирішували цю дилему, в першу чергу, на основі стратегічних інтересів національної економіки, чіткого подання внутрішнього й зовнішнього положення в країні, призначення конкурентних переваг на світових ринках товарів, послуг, капіталів.

Особливістю зовнішньоторговельної політики України, спрямованої на підтримку національного товаровиробника, починаючи з 1994 року, стали лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зняття кількісних обмежень на український експорт, що в умовах скорочення внутрішнього споживання надало можливість підтримувати вітчизняне виробництво за рахунок експортної діяльності. Потрібно відзначити, що зовнішня торгівля з того ж року відігравала роль одного з головних факторів, що компенсували та мінімізували негативні наслідки кризового стану економіки в цілому, зокрема, відносно внутрішнього виробництва, споживання й відповідних ринків

Важливим фактором створення ефективної системи зовнішньої торгівлі стала реалізація комплексу мір по нарощуванню експортного потенціалу, які передбачалися Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, фактори якої охоплювали проблеми розробки Державної програми розвитку експортного потенціалу, впровадження фінансово-кредитних механізмів стимулювання експортної діяльності, створення інформаційної системи супроводу діяльності експортерів, активізації в сфері міжнародного дву- і багатобічного співробітництва й ін. Реалізація цих мір — надійний гарант досягнення реальної підтримки вітчизняного виробництва.

Окремої уваги заслуговують кроки по впровадженню ефективної імпортної політики. Це, у першу чергу, зменшення імпорту товарів, які в достатній кількості провадяться в країні, оптимізація промислово-виробничого імпорту, зменшення дефіциту торговельного балансу, зменшення невиробничого (споживчого) імпорту шляхом розвитку виробництва конкурентноздатних аналогічних товарів в Україні. Для рішення цих завдань проводився цілий ряд мір тарифного регулювання.

Потрібно відзначити, що заходи щодо тарифного регулювання здійснювалися відповідно до затвердженої Концепції трансформації митного тарифу України, що по своїх параметрах відповідає діючій міжнародній практиці.

Міри нетарифного регулювання передбачають здійснення процедури ліцензування окремих видів товарів, у першу чергу, тих, до яких встановлюються вимоги по відповідності фармакологічним, фітосанітарним й екологічним стандартам.

До технічних бар'єрів імпорту товарів можна віднести встановлення контролю за якістю горілочної й виноробної продукції, тютюнових виробів, продуктів харчування, які імпортуються в Україну, здійснення контролю за наявністю сертифіката відповідності товарів й ін.

Список використаної літератури

1. Бюллетень экономичкской коньюктуры Украины, Выпуск №2,-1998г., Киев.

2. Заблоцький В.П. Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз: Автореф.дис… докт.філос.наук: 09.00.03 / Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. – Київ, 2002.

3. Киреев А. Международная экономика, часть 1, М., Международные отношения, 1997 г.

4. Менгер К.Основания политической экономии // Австрийская школа в политической экономии. – М.: Экономика, 1992.

5. Покровская В.В. Международные коммерческие операции и их регламентация., М., Инфо-м.,1996г.

6. Сіденко В., Панфілова Т., Романюк П. Протекціонізм чи вільна торгівля? // Політика 1 час. – Київ, 1996р. -№10

7. Статья Либерализм в Украине: дилемма политики и капитала Тантели Ратувухери — сайт «Диалог.UA» от 16 мая 2007 года

8. Статья Либерализм в современной Украине Руководитель Центра политического прогнозирования, журналист – политолог Александр БОЖКО от 16.05.2005 г.

9. Украина в цифрах 1996г., Киев, 1997г.

10. Фаминский И.П. Современные международные экономические отношения, М., 1988г.

11. Холопов А. Внешнеторговая политика: тарифные и нетарифные методы регулирования международной торговли // Мировая экономика и международные отношения. – М, 1997г. — №11-12

12. Шапиро И. Введение в типологию либерализма. // "Полис". – №3. – 1994.