Ринок цінних паперів: особливості становлення та тенденції розвитку

- Фінанси -

Arial

-A A A+

ВСТУП.

РОЗДІЛ I. Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці.

1.1. Ринок цінних паперів в ринковій економіці.

1.2. Державне регулювання ринку цінних паперів.

РОЗДІЛ ІІ. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування.

2.1. Економічний зміст цінних паперів та їх види.

2.2. Організація фондової біржі і біржові операції.

2.3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обґрунтування.

РОЗДІЛ III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

Як ми знаємо, ринок становить систему товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ, що керується економічними законами попиту, пропозиції та конкуренції.

Сучасний світ характеризується високим поділом праці, в результаті чого обмін продуктами праці, торгівля стали суспільною необхідністю. Також важливу роль відіграє у процесі господарювання накопичення грошового капіталу. Самому процесу накопичення грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений або вироблений, його необхідно розділити на частину, котра знову направляється у виробництво, і ту частину, котра тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і представляє собою вільні грошові засоби виробництва підприємств і корпорацій, що акумулюються на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інститутами і ринком цінних паперів. Структура ринку позичкових капіталів складається в основному із двох елементів: кредитно-фінансових інститутів та ринку цінних паперів.

Виникнення та обіг капіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов’язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається ніби-то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої — його відображення у цінних паперах.

Поява цього різновиду капіталу пов’язана з розвитком потреби у залученні все більшого об’єму кредитних ресурсів внаслідок ускладнення та розширення комерційної та виробничої діяльності.. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику.

Актуальність теми дослідження: ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей та об`єктів. Оздоровлення економіки України значною мірою залежить від становлення та налагодженого функціонування ринку цінних паперів, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Саме слово «фонд» широко використовується для визначення різних за змістом економічних понять, але найчастіше — для визначення суми грошових або матеріальних цінностей, що мають цільове призначення (основні та оборотні фонди, фонд заробітної плати, фонд розвитку виробництва, фонд накопичення, амортизаційний фонд, пенсійний фонд і т.д.). Так само називають і сукупність цінних паперів. Відтак ринок, на якому обертаються (продаються й купуються) цінні папери, називається фондовим.

Ринок цінних паперів являє собою особливий сегмент фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають свою вартість, вільно обертаються і засвідчують відносини співволодіння, займу і похідні від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітентами), і тими, хто їх купує (інвесторами), опосередкований, як правило, участю особливих суб`єктів підприємницької діяльності – фінансових посередників [].

Саме цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб'єкти, ринкова технологія, інфраструктура та ін. є атрибутами фондового ринку. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації. Цих класифікацій існує велика кількість. Зокрема, класифікація за технологією обороту цінних паперів дає «первинний ринок» і «вторинний ринок». Первинний ринок — це ринок, на якому відбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так звана система «чотирьох ринків». «Перший ринок» — фондова біржа. «Другий ринок» — позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. «Третій ринок» — позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. «Четвертий ринок» — позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп'ютерну систему.

У дипломній роботі ми детально розглянемо ринок цінних паперів, його структуру, основи регулювання, місце у національному господарстві та роль у суспільному відтворенні взагалі.

Мета дослідження полягає у дослідження та обробці матеріалу для вивчення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів на Україні.

Об`єктом дослідження є ринок цінних паперів.

Предмет дослідження є актуальні підходи до вирішення проблеми особливостей становлення та тенденцій розвитку ринку цінних паперів.

Завдання дослідження:

1. показати місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці, та державне регулювання ринку цінних паперів;

2. розкрити структуру ринку цінних паперів та механізм його функціонування, види цінних паперів, організацію фондової біржі і біржові операції, показати прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обґрунтування;

3. визначити проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні ринку цінних паперів як складової частини фінансового ринку, що забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення заощаджень в економіці, інвестування її пріоритетних галузей і об`єктів та сприяє оздоровленню економіки України.

Теоретичне та практичне значення роботи: Основні теоретичні положення роботи дають змогу об`єктивно оцінити особливості становлення та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Структура роботи: Робота складається з вступу, 3-х розділів та підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 93 сторінок друкованого тексту, включаючи списки використаних джерел (48).

РОЗДІЛ I. Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці

1.1. Ринок цінних паперів в ринковій економіці

Приватизація та акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів — фінансовий ринок.

Фінансовий ринок вимагає не тільки правового регулювання обігу цінних паперів, але й створення організації, котра б забезпечила цей обіг. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа — це організований та регулярно функціонуючий ринок для купівлі-продажу цінних паперів, обов'язковий елемент регулювання ринку цінних паперів.

Історія розвитку ринку цінних паперів нараховує біля 400 років. На межі XVI i XVII ст. у нідерландському порту Амстердамі була створена перша у світі фондова біржа. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж.

У нашій країні початок фондового ринку датується XVIII ст. Одеську біржу було відкрито у 1796 р. Через 40 років фондову біржу було відкрито у Москві [30. с. 4].

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

— відбувається дальша автоматизація фондових операцій — окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;

— триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;

— збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів.

Узагальнені правила поведінки емітентів, фінансових посередників та інвесторів на ринку цінних паперів сформульовані у міжнародних стандартах по торговим системам, клірингу та розрахунках по цінним паперам. Вироблені і принципи функціонування цивілізованого фондового ринку:

— прозорість;

— відкритість та доступність;

— впорядкованість;

— конкурентність.

Цих стандартів та принципів необхідно дотримуватись при любій прийнятій формі організації фондового ринку.

Самі терміни «ринок цінних паперів», «фондовий ринок», «ринок капіталу» законодавчо не закріплені. Лише пояснення терміну «ринок цінних паперів» наведено у Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995р.: «Ринок цінних паперів являє собою багато функціональну систему, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин» [7, с. 165].

Ринок цінних паперів дійсно є складною організаційно — економічною системою взаємодії багато чисельних учасників стосовно обігу цінних паперів.

На ринку цінних паперів складаються відносини з приводу володіння і кредитування специфічними фінансовими інструментами — цінними паперами.

Цінні папери як грошові документи характеризуються наступними ознаками:

— документарним характером;

— матеріальною формою;

— наявністю певного набору взаємних прав і обов'язків, що витікають із власності на цінний папір.

Документарний характер цінного паперу має те ж саме значення, що і офіційний характер. Тобто, при випуску цінних паперів емітент офіційно заявляє про умови випуску, офіційно виявляє готовність взяти на себе певні обов'язки і офіційно надає інвесторам певні права.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ. Такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису.

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні права та обов'язки.

Виходячи з цього, цінний папір як грошовий документ являє собою закріплену на матеріальному носієві офіційну інформацію емітента, що передбачає виникнення взаємних прав і обов'язків між емітентом і власником даного документа.

Цінний папір вважається своєрідним аналогом грошей у вигляді документа, що дає його власникові гарантоване право на одержання визначеної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому для даного виду документів порядку.

За своєю природою цінні папери є борговим зобов'язаннями організацій, осіб, що випустили ці документи, перед особами, що, купивши такі документи, стали їх власниками. Зобов'язання передбачають виплату власникам цінних паперів доходу у вигляді дивідендів чи процентів.

Таким чином, випускаючи та реалізуючи цінні папери, емітент отримує суму реалізації в борг від того, хто їх придбав, купив.

Цінні папери завжди містять певне майнове право, реалізація якого можлива тільки за умови їх пред'явлення. Дана ознака юридичного характеру є єдиною, спільною для всіх видів цінних паперів і означає, що цінність паперу підкріплена майновим комплексом, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.

Введення в обіг різних видів цінних паперів дає змогу без збільшення загальної грошової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів.

У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери визначаються як грошові документи, що засвідчують право володіння або боргові відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу в виді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових чи інших прав, які витікають з цих документів, іншим особам [34, с. 45].

Цінні папери діляться на наступні групи:

— пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути грошові засоби, інвестовані в його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і отримання частини прибутку в виді дивідендів і частини майна у випадку ліквідації емітента;

— боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язанняповернути у визначений термін засоби, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

— похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами або правами у відношенні до них.

До похідних цінних паперів належать фондові деривативи.

Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати цінні папери, кошти, валютні цінності, товари на визначених умовах в майбутньому.

До фондових деривативів належать варанти, опціони, ф'ючерси.

Варантом визнається цінний папір, що випускається разом з облігаціями або привілейованими акціями і дає право його власнику протягом встановленого терміну на купівлю простих акцій за обумовленою ціною.

Опціон — це договір (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його і отримує право купити до встановленої дати за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон — опціон на купівлю, або продати їх — опціон на продажу [19, с. 133].

Існує два види опціонів;

— "американський", який можна реалізувати протягом всього терміну дії контракту;

— "європейський", який строго реалізується на визначену наперед дату.

Ф'ючерс — це контракт, у відповідності з яким особа, що його заключає, бере на себе зобов'язання після закінчення певного терміну продати своєму клієнту ( або купити у нього ) відповідну кількість фінансових інструментів за встановленою ціною [19, с. 134].

За спільними ознаками різноманітні види цінних паперів поєднуються у відповідні типи. Існують такі основні типи цінних паперів:

— іменні і на пред'явника;

— державні, муніципальні, корпоративні, фізичних осіб;

— процентні, безпроцентні, дивідендні, дисконтні;

— ринкові і неринкові;

— з вільним і обмеженим обігом;

— інші.

Іменні цінні папери містять інформацію про конкретного власника як на самому цінному папері, так і в реєстрі власників цінних паперів.

Цінними паперами на пред'явника визнаються такі, де не вказано ім'я власника, або які не мають власника, чиє ім'я занесене до реєстру емітента.

Державні цінні папери випускаються центральним урядом, місцевими органами влади з метою розміщення позик та мобілізації грошових ресурсів.

Муніципальні цінні папери випускаються за рішенням органів місцевої влади.

Емітентами корпоративних цінних паперів можуть бути корпорації, фінансові інститути, інші дієздатні юридичні особи,

Ринковими цінними паперами є такі, що приймають участь в обігу, з ними дозволяється здійснювати операції купівлі-продажу, щопризводить до зміни власника цінного паперу.

До неринкових цінних паперів відносяться ощадні облігації, облігації пенсійних фондів та інші, що за умовами випуску закріплені за визначеними фізичними та юридичними особами без права їх передачі.

Слід зауважити, що не всякий грошовий документ має статус цінного паперу. Перелік цінних паперів закріплюється законодавчо. Він може бути повним і відкритим. У першому випадку до категорії цінних паперів належать тільки вказані в законі грошові документи. У другому випадку до категорії цінних паперів відносять усі грошові документи, перераховані в законі, а також ті не вказані, що задовольняють встановлені законом вимоги.

Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

— акції;

— облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

— облігації підприємств;

— казначейські зобов'язання держави;

— ощадні сертифікати;

— векселі;

— приватизаційні папери.

У "Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", затвердженому Указом Президента України 19.02.94р., до цінних паперів віднесено також інвестиційний сертифікат [34, с. 81].

В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складного механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а це, в свою чергу, сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Конкретна ефективність фондового ринку і цінних паперів залежить від забезпечення таких цілей і розв'язання таких завдань:

1. Акумуляція коштів населення та підприємств (заощаджень, нагромаджень, тимчасово вільного капіталу).

2. Концентрація коштів, створення умов для формування великого капіталу, здатного вирішувати складні економічні завдання.

3. Збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті та національному доході, що сприяє оздоровленню й зміцненню фінансової системи держави і створенню необхідних резервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку України в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

5. Оптимізація галузевої, виробничої та регіональної структури з допомогою:

а) міграції капіталу — відтоку з галузей, де є його надлишок, у галузі, де його бракує;

б) переливання капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні;

в) вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.

6. Баланс попиту і пропонування капіталу, а відтак і баланс виробництва та споживання матеріальних цінностей.

7. Сприяння приватизації на її завершальному етапі, формування інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власністю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституціональних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Стимулювання виникнення нових господарських інститутів, що відповідають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стримування інфляції, захист інтересів населення і підприємств.

11. Створення конкуренції системі банківського кредиту, що забезпечує поліпшення якості обслуговування клієнтів.

12. Економія суспільних витрат обігу, поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зниження їх заборгованості, розвиток товарообороту.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення акціонерних венчурних фірм і впровадження інших заходів для заохочення використання нової технології.

14. Сприяння збільшенню ефективності управління підприємством, передовсім акціонерним.

15. Сприяння розвиткові самоуправління, зокрема з допомогою випуску муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систему, завдяки репродукуванню загальноосвітніх принципів і стандартів функціонування фондового ринку. Забезпечення участі у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку [30, с. 74].

Фондовий ринок являє багатогранну своєрідну економічну систему, за допомогою якої економіка функціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами [30, с. 74].

Сьогодні в Україні триває процес перерозподілу власності, яка була набута як за часи існування СРСР, так і за часи незалежності нашої країни.

Будь-який перерозподіл ресурсів завжди викликає так званий конфлікт інтересів, конфлікт, що стає відображенням протилежності цілей інвесторів та емітентів, інвесторів та посередників, посередників та емітентів. Проблема перерозподілу власності постає перед органами регулювання, які в деяких випадках просто зобов’язані втручатися у конкурентну боротьбу між суб’єктами господарювання. Таке втручання обумовлено бажанням надати конкурентній боротьбі законного характеру. На жаль, більшість органів, що регулюють фінансовий ринок, роблять це у «ручному режимі», вирішуючи проблеми та конфлікти щодо окремих підприємств, емісій цінних паперів тощо. Складається враження, що органи регулювання, діючи таким чином, намагаються набути ситуативного досвіду для створення нормативної бази, яка із часом стане фундаментальною основою для регулювання ринку.

Початок ХХІ ст. в Україні ознаменувався початком поступового переходу від системи відносин, що передбачала перерозподіл корпоративного контролю, безпосередньо до торгівлі цінними паперами, з’явився ринок заявок, досить динамічно розвивався ринок облігаційних позик, встановилась більш-менш постійна десятка лідерів ринку акцій.

Слід зазначити, що в період становлення ринку цінних паперів поняття законності мало невизначений характер, оскільки те, що в Україні було «нормою»: проблеми у корпоративному управлінні, нехтування правами акціонерів, залякування акціонерів-інсайдерів, невнесення своєчасних змін у реєстр акціонерів тощо, — просто шокувало іноземців. Наявність неузгодженого правового поля при розтягнутому в часі перерозподілі власності через приватизаційні процеси призвела до появи нових проблем на ринку, що потребують нових технологій регулювання і вимагають створення нового універсального органу регулювання із широким колом повноважень, які поєднували б в собі функції пруденційного нагляду за діяльністю емітентів, посередників та інсайдерів. У свою чергу, таке поєднання потребує змін системи повноважень органів, що регулюють ринок цінних паперів в Україні. Необхідно створити замкнений цикл контролю над емітентами, а точніше, над їх посадовими особами, вивівши їх відповідальність за межі адміністративної, водночас надавши ДКЦПФР можливість виконувати слідчі функції і виступати головним обвинувачем у суді. Такі зміни виходять за рамки судової практики та міжнародних стандартів, але і трансформація національної економіки є унікальною, а нестандартні ситуації потребують нестандартних рішень.

1.2. Державне регулювання ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів є надзвичайно складною та унікальною системою, де переплітаються інтереси держави, населення, суб'єктів підприємницької діяльності. Ефективне і стабільне його функціонування можливе за умови державного впливу з допомогою законів, правил і спеціальних органів на діяльність емітентів, інвесторів та фінансових посередників. Підтримання рівноваги взаємних інтересів учасників ринку цінних паперів забезпечується шляхом його державного регулювання.

Державним регулюванням ринку цінних паперів визнається здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері [15, с. 311].

Державне регулювання ринку цінних паперів передбачає належне впорядкування відносин з приводу випуску, розміщення та обігу цінних паперів, яке здійснюється в межах компетенції уповноваженими державними органами відповідної країни шляхом використання нормативно-правових актів, запровадження контролю за дотриманням норм цих актів учасниками фондового ринку, включаючи державу.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

— захист прав учасників фондового ринку;

— інтеграція у європейський та світовий фондові ринки;

— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів [15, с. 313].

Регулювання первинного ринку цінних паперів спрямоване на підтримання єдиного порядку випуску і обігу цінних паперів шляхом реєстрації.

Регулювання вторинного ринку цінних паперів здійснюється через ліцензування учасників професійного ринку, інвестиційних інститутів та через механізми оподаткування операцій з цінними паперами.

Досвід розвинутих країн свідчить, що у сфері регулювання фондового ринку держава повинна виконувати наступні функції:

— розробка концепції розвитку ринку та напрямків її реалізації;

— концентрація державних і приватних ресурсів для створення інфраструктури фондового ринку;

— забезпечення фінансової безпеки на ринку цінних паперів;

— встановлення правових норм функціонування ринку, контроль за їх дотриманням, використання санкцій за їх порушення;

— створення системи достовірної та доступної інформації про стан ринку цінних паперів;

— створення надійної системи захисту прав інвесторів;

— попередження негативного впливу на фондовий ринок інших видів державного регулювання (грошово-кредитного, валютного, податкового);

— належне регулювання ринку державних цінних паперів.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України визначено, що головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної Діяльності в економіці України, а сама система регулювання повинна виконувати такі функції:

— визначення ключових напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

— створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

— створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях.

Концепція державного регулювання ринку цінних паперів кожної країни залежить від історії розвитку її фондового ринку, ступеню централізації управління.

Існує дві основні концепції державного регулювання. Згідно першої концепції регулювання ринку переважно концентрується державними органами, і тільки незначна частина повноважень з нагляду та контролю передається державним саморегулівним організаціям, друга концепція передбачає, що максимально можливий обсяг повноважень передається саморегулівним організаціям. При цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції і можливість втручання в процес саморегулювання. Прикладом першої концепції є регулювання фондового ринку Франції, другої — регулювання фондового ринку Великобританії [30, с. 89].

Державне регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів має відповідне законодавче забезпечення. В його основу покладені конституційні положення щодо створення і функціонування фінансового ринку.

Регулювання правовідносин на українському фондовому ринку здійснюється за допомогою Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Серед них є нормативно-правові акти, що регулюють виключно сферу випуску та обігу цінних паперів. Це, наприклад, Закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", Укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" та ін [30, с. 91].

Законодавче регулювання відносин на фондовому ринку здійснюється також і з допомогою нормативно-правових актів, що поширюються і на інші сфери фінансово-економічної діяльності. Маються на увазі Закони України "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про інвестиційну діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств" та ін.

Крім того, системи державного регулювання ринку цінних паперів поділяються на системи "необмеженої" і "обмеженої" свободи дій.

У системі "необмеженої" свободи дій учасники ринку цінних паперів в умовах неврегульованості окремих аспектів ринкових відносин можуть приймати будь-які не заборонені законом рішення відносно своєї поведінки на ринку. Такі системи існують у більшості розвинутих країн: США, Великобританії, Франції, Німеччині та ін. Така система притаманна і фондовому ринку України.

У системі "обмеженої" свободи дій учасники ринку цінних паперів в умовах відсутності чітких вказівок в нормативно-правових актах держави відносно того, що дозволено робити, не мають права діяти на власний розсуд. Тобто відсутність явно вираженого дозволу на здійснення певних дій розглядається як заборона здійснення цих дій. Така система існує в Японії.

З метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та забезпечення його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів у таких формах:

— прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

— видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

— заборони та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

— реєстрації випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

— контролю за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

— контролю за достовірністю інформації, що подається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

— встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

— контролю за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

— контролю за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

— контролю за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

— проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Загальні основи державного регулювання ринку цінних паперів забезпечують вищі органи законодавчої та виконавчої влади.

Верховна Рада України розробляє законодавчі акти з питань розвитку фондового ринку. Президент України здійснює загальне керівництво розвитком фондового ринку. Кабінет Міністрів України визначає основні напрями державної політики щодо фондового ринку, затверджує концепцію його розвитку.

В межах своєї компетенції здійснюють регулювання ринку цінних паперів України Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює регулюючі та контролюючі функції на фондовому ринку України, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів комісії, підпорядковується Президенту України, звітує перед Верховною Радою України. І Голова Комісії, і її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії — сім років. Одна й та ж сама особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має у своєму складі територіальні органи, які координують свою діяльність з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

— формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

— координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

— здійснення держаного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;

— захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

— сприяння розвитку ринку цінних паперів;

— узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку наділена такими повноваженнями:

— робити висновки про віднесення цінних паперів до того чи іншого виду, визначеного чинним законодавством;

— встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів і інші показники та вимоги, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами в ході здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);

— встановлювати за погодженням з Кабінетом Міністрів України плату за видачу спеціальних дозволів (ліцензій), реєстрацію документів, надання інформації за запитами юридичних та фізичних осіб і спрямування отриманих коштів до Державного бюджету України;

— встановлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

— здійснювати контроль за діяльністю учасників фондового ринку;

— розробляти та впроваджувати моделі інфраструктури фондового ринку та ін [14, с.32].

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку координує роботу з підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців.

Важливим напрямком її діяльності є організація наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні.

Саморегулівною організацією визнається інститут фондового ринку, зареєстрований Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, основною метою якого є упорядкування відносин, здійснюваних з цінними паперами шляхом установлення правил, стандартів, критеріїв поведінки на ринку.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи, що здійснюють регулювання ринку цінних паперів, можуть делегувати саморегулівним організаціям свої повноваження, що стосуються:

— розробки та впровадження правил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку;

— сертифікації фахівців фондового ринку;

— надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;

— збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що для створення достатньої прозорості фондового ринку повинно забезпечуватися широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Інформаційне забезпечення здійснюватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів та фондового ринку через офіційні та спеціальні видання.

Законодавством України передбачено, що інформація про випуск акцій та облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає обов'язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі не менше як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. І тільки через 30 днів після опублікування оголошення про випуск акцій та облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, вони допускаються до розміщення серед інвесторів. А у разі виникнення будь-яких змін у інформації про їх випуск, емітент повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку для опублікування інформації [14, с.33].

Реєструвальний орган має право у разі виявлення недостовірних даних у опублікованій інформації про випуск акцій, облігацій підприємств зупинити їх розміщення до того часу, поки емітент цих цінних паперів не внесе до неї відповідних змін.

Стосовно правових вимог до регулярної інформації про емітента він зобов'язаний не менше одного разу на рік інформувати громадськість про своє господарсько-фінансове становище і результати діяльності. Тобто щорічно публікується звіт емітента і надсилається держателям іменних акцій та рєєструвальному органу.

У річному звіті повинні міститись такі дані про емітента:

— інформація про результати господарювання за попередній рік;

— підтверджені аудитором (аудиторською фірмою) річний баланс та довідка про фінансовий стан;

— основні відомості про додатково випущені цінні папери;

— обґрунтування змін у персональному складі службових осіб.

Окрім того, якщо в господарській діяльності емітента відбулися зміни, які вплинули на вартість його цінних паперів і змінили розмір доходу про них, то емітент зобов'язаний протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєструвальному органу, а також опублікувати у офіційному виданні фондової біржі інформацію про ці зміни, Це можуть бути відомості про:

— зміни прав на цінні папери;

— зміни у персональному складі службових осіб;

— арешт банківських рахунків емітента;

— початок дій по фінансовій санації;

— реорганізація, зупинення або припинення діяльності емітента;

— знищення не менш як 10 % майна емітента внаслідок надзвичайних обставин;

— пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 % статутного фонду або суми вартості основних і оборотних засобів емітента;

— одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 % статутного фонду або суми вартості основних та оборотних засобів емітента [21, с. 126].

Емітент у зв'язку з опублікуванням недостовірних відомостей про нього, які можуть вплинути на вартість цінних паперів або розмір доходу про них, зобов'язаний протягом двох робочих днів вжити заходів щодо виправлення цих відомостей.

Реєстрація випуску акцій та облігацій підприємств та інформації про випуск акцій та облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інформація про випуск цінних паперів емітента містить такі відомості:

— характеристику емітента;

— опис ділової діяльності емітента, засвідчений аудитором, насамперед інформаційні відомості про виробництво, реалізацію, наукові дослідження та інвестиції;

— дані про емісію цінних паперів;

— перелік і результати попередніх емісій цінних паперів, а також розподіл цінних паперів за видами;

— кількість іменних акцій, випущених емітентом, у тому числі акцій, що знаходяться у власності керівних працівників;

— строк погашення (для облігацій).

Відомості, що містяться в інформації про випуск цінних паперів, не можуть мати давність більше шести місяців та повинні відповідати реальній дійсності, бути придатними для оцінки господарсько-фінансового стану емітента.

Інформація про випуск цінних паперів обов'язково повинна включати характеристику можливих ризиків у діловій діяльності емітента.

У разі виникнення змін у інформації про випуск цінних паперів емітент цінних паперів повинен подати відповідну інформацію в реєструвальний орган до закінчення 30-денного строку з дня подання першої інформації.

Емітент також зобов'язаний подавати в реєструвальний орган звіт про наслідки випуску цінних паперів, який містить таку основну інформацію:

— дату початку і дату закінчення відкритого продажу цінних паперів;

— фактичну ціну реалізації цінних паперів;

— кількість реалізованих цінних паперів;

— загальну вартість реалізованих цінних паперів у такому розподілі: грошові кошти, внесені як плата за акції; вартісна оцінка матеріальних засобів, внесених як плата за акції; оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за акції.;

— для акцій — розподіл коштів на статутний фонд (у сумі номінальної вартості реалізованих акцій) і додаткові власні кошти (в сумі перевищення фактичної ціни продажу акцій над їх номінальною вартістю);

— комісія та інші види винагород, виплачені торговцям цінними паперами (якщо емітент користується їх послугами).

Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером емітента, які несуть відповідальність за достовірність інформації.

Слід зауважити, що не всяка інформація на фондовому ринку може бути доступною для будь-кого, хто бажає її отримати. Так, наприклад, доступ до системи реєстру обмежується колом осіб, які мають право отримати цю інформацію, тобто емітентами, зареєстрованими особами, державними органами та установами в межах наданих їм повноважень, передбачених чинним законодавством. При цьому емітент має право отримати всю інформацію, що міститься в реєстрі, але не має права її розголошувати. Зареєстровані особи не мають права на отримання інформації щодо інших власників та належних їм іменних цінних паперів.

Торговці цінними паперами не мають права розголошувати комерційну таємницю клієнтів, за винятком випадків надання такої інформації на вимогу уповноважених державних органів, відповідно до чинного законодавства.

Одним із головних принципів розвитку фондового ринку є його контрольованість, тобто створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Державний контроль ринку цінних паперів може здійснюватися у формах:

— організаційного контролю, пов'язаного з державним наглядом за діяльністю таких організацій, як фондові біржі, депозитарії, реєстратори, торговці цінними паперами та ін.;

— захисного контролю, що опосередковує взаємовідносини між емітентами, інвесторами, фінансовими посередниками і спрямовується на перевірку взаємних прав і обов'язків учасників фондового ринку згідно укладених договорів;

— структурного контролю, що дає змогу державі впливати на ринок цінних паперів через встановлення певних обмежень на діяльність емітентів, посередників, іноземних інвесторів, на обіг окремих фінансових інструментів.

Основні контрольні функції на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Зокрема, вона має такі повноваження:

— у разі порушення законодавства щодо цінних паперів, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати їх дію;

— у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг або розміщення не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії) зупиняти всі операції по банківських рахунках відповідної юридичної особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про накладення штрафу, за винятком сплати державного мита із заяв і скарг, що подаються до суду;

— у разі порушення фондовою біржею законодавства про цінні папери і Статуту та Правил фондової біржі зупиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення таких порушень;

— здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю встановленим стандартам;

— проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

— надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання відповідних документів відносно до чинного законодавства;

— надсилати матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення;

— надсилати матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

— накладати адміністративні стягнення і штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

— порушувати питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку у випадках недодержання ними чинного законодавства України, з метою захисту інтересів інвесторів та громадян;

— призначати тимчасово (до двох місяців) керівників фондових бірж, депозитаріїв та інших установ інфраструктури фондового ринку, зупиняти або припиняти допуск цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними на будь-якій фондовій біржі, зупиняти кліринг та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту держави, інвесторів;

— здійснювати разом з іншими виконавчими органами контроль за поліграфічною базою з випуску цінних паперів;

— здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі, що здійснюються через фондовий ринок;

— вилучати під час проведення перевірок на строк до трьох діб документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери.

Уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку мають право:

— безперешкодно входити до підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів і інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

— вимагати для перевірки необхідні документи та іншу інформацію у зв'язку з реалізацією своїх повноважень;

— залучати за погодженням з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевої влади та самоврядування, підприємствами і об'єднаннями їх спеціалістів, депутатів місцевих Рад (за їх згодою) для проведення перевірок та ревізій;

— відповідно до розподілу обов'язків чи письмового доручення здійснювати в межах наданих повноважень розгляд справ про порушення чинного законодавства щодо випуску та обігу цінних паперів, у тому числі стандартів, норм і правил, визначених нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ставити питання перед органами Прокуратури та Міністерством внутрішніх справ України про проведення розслідувань або інших заходів відповідно до чинного законодавства [21, с. 130-132].

РОЗДІЛ ІІ. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування

2.1. Економічний зміст цінних паперів та їх види

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (інша його частина — ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний [30, с. 96]

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

— цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

— учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери);

— процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вищесказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам» [30, с. 98].

Учасниками торгівлі виступають:

емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів;
інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити;
посередник, який забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів;
держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії [30, с.99].

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

— ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;

— депозитарна діяльність — надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;

— розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;

— торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;

— діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситься до продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговий інвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільні перепродавати їх наступним вкладникам. Слідуючий перепродаж цінних паперів утворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для термінового перепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторони вкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва [30, с. 101].

При відсутності вторинного ринку або його слабкій організації наступний перепродаж цінних паперів був би неможливий або громіздким, що відштовхнуло б інвесторів від купівлі усіх або частини цінних паперів. В результаті суспільство залишилось би у програші, тому що багато хто, особливо нові підприємства та починання, не отримали б необхідної підтримки.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів

Термін “біржовий обіг” означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг — купівлю-продаж цінних паперів поза біржею посередництвом прямого узгодження умов операції між продавцем і покупцем. На біржу допускаються не всі компанії, а тільки ті, що відповідають встановленим на біржі правилам. Той факт, що цінні папери якої-небудь фірми котируються (продаються та купуються) на біржі, являється для неї престижним. Одночасно біржа слідкує за своїм реноме і не допускає до біржового обороту папери другорозрядних компаній [29, с. 94].

Кожна біржа встановлює свої вимоги стосовно прийому цінних паперів. Тому папери деяких компаній можуть котируватися на одній і не котируватися на іншій біржі. У позабіржовому обороті котируються цінні папери як правило другорозрядних компаній; папери деяких фірм можуть одночасно обертатися як у біржовому, так і у позабіржовому обороті.

Позабіржовий ринок діє на основі телефону, телекса, комп’ютерної мережі, об’єднаних у єдиний організм проводами зв’язку тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний тільки для солідних корпорацій, то позабіржовий — практично любій компанії. Для цього необхідно тільки, щоб знайшлась брокерська фірма, яка б погодилась би підтримувати вторинний ринок по даному виду цінних паперів.

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками:

1) цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

2) інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

3) для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

Будь-який цінний папір, як специфічний інструмент правового регулювання, носить двоякий характер. У чому це проявляється? Перш за все цінний папір — це інструмент оформлення яких-небудь відносин, в основному зобов’язуючих. Таким чином, завжди можна говорити про права, що підтверджуються цінним папером. Крім того, цінний папір є власністю (об’єктом речових прав, а також різних договорів). Звідси можна говорити про права на цінний папір, розуміючи під цим право власності або інше майнове право.

Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв’язком між правами на цінний папір та правами з паперу. Це, до речі, проявляється у класичному визначенні цінного паперу, що встановлює можливість здійснення права з цінного паперу тільки у випадку пред’явлення оригінального документу — цінного паперу. В наш час, у зв’язку з розвитком безготівкових цінних паперів можна говорити про деяку модифікацію цього визначення. Однак, той зв’язок, який встановлює можливість здійснення прав з цінного паперу в залежності від володіння правами на цінний папір, повинен існувати при будь-якій формі випуску. Це є однією з характеристик цінних паперів, яка надає можливість відрізнити цей інструмент від майнових прав, що виникають із договорів. З цієї точки зору багато так званих сурогатних цінних паперів типу купчих на акції являються підтвердженням яких-небудь договірних відносин і не приймають самостійного, відірваного від цих відносин значення, тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, проте не будь-яке майнове право підтверджується цінним папером.

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди [29, с.97]. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації), другі — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви. Як правило, фондові папери або є безтерміновими, або діють понад рік, а комерційні є у своїй більшості короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Їх випускають недержавні емітенти і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Якщо цінні папери мають цільове призначення, то їх можна класифікувати як папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

Усі цінні папери можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продавати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати.

Важливою ознакою цінних паперів є їх здатність до конвертування — вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

У зв’язку з інтернаціоналізацією фондової діяльності на міжнародному ринку пояснюється наявність міжнародних цінних паперів. До них належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні [30, с. 116].

Цінний папір може мати вигляд як документарної так і бездокументарної форми, тобто власник може встановлюватись на підставі пред’явлення сертифіката або на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів.

Наявність електронної техніки надає можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх «паперового» (документарного виду). Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Така форма цінного паперу широко використовується в різних країнах.

У нашій країні використання бездокументарного цінного паперу контролюється Національним депозитарієм, що діє на основі Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, у якій сказано: „Система Національного депозитарію” створюється з метою:

— запровадження та обслуговування електронного обігу цінних паперів;

— нематеріалізації або знерухомлення матеріалізованих цінних паперів та подальшого обслуговування обігу цінних паперів у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів» [30, с. 117].

Взагалі існує багато видів цінних паперів, випуск та обіг яких фіксується у відповідних законодавчих актах в різних країн по-різному. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» дано право на випуск та обіг таких видів цінних паперів:

— акції;

— облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

— облігації підприємств;

— казначейські зобов’язання республіки;

— ощадні сертифікати;

— векселі;

— приватизаційні папери [30, с. 118].

Усі цінні папери, які обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності приливу доходу, найбільш якісними вважаються державні облігації, особливо короткотермінові ощадні векселі. Потім йдуть приватні облігації та акції великих компаній, що регулярно платять дивіденди. Саме ці види цінних паперів ми розглянемо докладніше.

Акція — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства [30, с. 119].

Випуск акцій та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора головним інтересом є одержання доходу, який у цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства.

Акція має вартість, тобто ціну. Розрізняють передовсім номінальну вартість і ринкову вартість. Номінальна вартість вказується на лицьовому боці акції. Проте продаж і купівля акцій відбувається здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.

Ринкова ціна — це ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропозицією, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. Ринкова ціна залежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропозиції акцій даного акціонерного товариства. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менша пропозиція, то вища ціна, і навпаки. В залежності від ознаки класифікації існує багато різновидів акцій [7, с. 220].

До акції застосовують також такі поняття як «курсова вартість» і «курс». «Курсова вартість» адекватна поняттю «ринкова вартість». Поняттям «курс» користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобто як відносною величиною, коефіцієнтом [7, с. 221].

Із наведеної вище схеми ми вже зробили висновок про існування багатьох різновидів акцій. Ми лише розглянемо найбільш поширені види.

Прості або звичайні (common shares) акції. Власник такої акції, як правило, має один голос на зборах акціонерів. Доход у вигляді дивіденду по простій акції виплачується в останню чергу, тобто після виплати дивідендів по привілейованим акціям. Дивіденди, як правило, виплачуються у випадку отримання емітентом достатньої кількості чистого прибутку. При ліквідації підприємства власник простої акції отримує пропорційну частину його власності в останню чергу, тобто після розрахунків підприємства з державою, кредиторами, трудовим колективом та власниками привілейованих акцій [7, с. 221].

Привілейовані акції (preferred shares). Власник таких акцій має певні привілеї у порівнянні з власником звичайних акцій того самого емітента. Сутність привілеї, як правило, підтверджується статутними документами емітента. Найчастіше вона заключається в тому, що власник привілейованої акції має гарантований, встановлений процент дивіденду, який не залежить від розміру прибутку товариства. Привілейовані акції дають власникові право на першочергове отримання частини власності при ліквідації товариства та повернення йому номінальної вартості по його вимозі [7, с. 222].

Іменна акція (registered share). Вона представляє собою цінний папір, на бланку якого вказується ім’я його власника. Для іменної акції характерні дві такі особливості: по-перше, ім’я власника обов’язково заноситься до книги реєстрації, яку веде сам емітент або за його дорученням особа (установа), що спеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарній формі [7, с. 222].

Акція на пред’явника (bearer share) на відміну від іменної може випускатися як в документарній так і в електронній формі. Коли вона випускається на паперовому носієві, то на її бланку не проставляється ім’я власника. Якщо ж вона випускається у вигляді комп’ютерного запису, то у файлі електронного депозитарію навпроти прізвища власника просто вказується кількість акцій. Дивіденди по акціям на пред’явника можуть виплачуватись особі, що пред’явила акції або відповідний документ депозитарія про те, що їй належить певна кількість акцій, що знаходяться на зберіганні в депозитарії [7, с. 223].

Досить поширений такий вид цінного паперу як облігація. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення іі власником певної суми коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в умовлений термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація являється стандартизованим борговим свідоцтвом: в межах облігаційної позики, реалізованої конкретним емітентом, усі випущені облігації не відрізняються по умовах, на яких вони були продані. Однообразність робить облігацію потенційним предметом фондової торгівлі. Звідси розрізняють номінальну, викупну й курсову вартість облігацій. Остання складається під впливом попиту і пропозиції на фондовому ринку.

На відміну від акцій облігації привертають увагу інвесторів тим, що забезпечують велику долю збереження заощаджень та стабільний дохід. При цьому в жертву приноситься така важлива інвестиційна якість, як можливість швидкого накопичення капіталу, що властиве акціям. Проте слід пам’ятати, що один цінний папір не може забезпечувати одночасно максимальну надійність, дохід та збільшення капіталу.

Різноманітність цінних паперів із загальною назвою «облігація» дає змогу вибрати саме той різновид, який найліпше відповідає інтересам і можливостям суб’єктів фондового ринку — держави, інвестора, емітента й посередника. Від якості та надійності облігацій залежатиме не тільки їх успішне використання, а й розвиток вторинного ринку цінних паперів, на якому домінують похідні фінансові інструменти.

Багатовіковий досвід соціально-економічного життя людства досить переконано довів неможливість нормального функціонування ринкової економіки без використання векселів. В Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» ст.21 дається таке визначення «векселя» — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедаржателю) [30, с. 128].

Види векселів:

— простий — має зміст простої і нічим не обумовленої обіцянки боржника оплатити вказану суму з вказанням сроку та місця оплати, найменування того, кому або по розпорядженню кого оплата повинна бути здійснена, а також дати підписання векселя;

— перевідний (тратта) — виписується і підписується кредитором (трассантом) і представляє собою наказ боржнику про сплату у вказаний період зазначеної суми третій особі (ремітенту);

— банківський (його виставляє банк країни іноземним банкам);

— комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торгової операції як платіжний документ або боргове зобов’язання;

— цінностний (бронзовий) — випускає держава для покриття своїх затрат;

— депонований — видається для забезпечення кредиту;

— товариський — вексель з гарантованим підписом третьої особи.

Векселі класифікуються по емітенту, по обслуговуючим операціям, по суб’єктові, що проводить оплату.

В Україні, згідно законодавства, випускається два види векселів: простий і перевідний.

Вексель повинен мати обов’язкові реквізити:

вексельну помітку (найменування «вексель» в тексті документа), зобов’язання сплатити вказану суму, найменування платника і першого держателя векселя;
срок і місце оплати;
найменування пред’явника;
дату і місце складання документа;
підпис векселедержателя.

На сьогоднішній день векселі широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності при одержанні кредиту, повернення якого забезпечується векселем, як певною формою грошового зобов’язання. Такий кредит достатньо простий в оформленні і досить надійний для продавця. Для цих цілей і використовуються перевідні і прості векселі. Проте в світовій практиці при наданні кредиту по операції купівлі-продажу найбільш часто використовують перевідні векселі.

2.2. Організація фондової біржі і біржові операції

В Україні фондові біржові операції були регламентовані Постановою РНК УРСР від 23 березня 1923 р.

Утворення фондових біржових відділів було спричинене необхідністю визначення курсу червінця, впорядкування валютних операцій державних органів та кооперації.

За посередництвом фондових біржових операцій здійснювалася торгівля іноземною валютою, банкнотами Держбанку, державними цінними паперами, акціями та паями акціонерних та пайових товариств, благородними металами в злитках.

Фондовий ринок на той час відображав загальнодержавну тенденцію зменшення частки приватного капіталу в загальних оборотах фондової торгівлі. У 1924-1925 pp. частка приватних осіб складала 10,6% від загального переліку контрагентів фондового ринку. Приватна емісія цінних паперів була заборонена, всі кредитні та валютні операції могли здійснюватися лише за участю держави.

У 1930 р. внаслідок ліквідації багатоукладності в економічному устрої та переходу до директивного розподілу в СРСР біржова діяльність була припинена.

Початковий етап переходу України як незалежної держави до ринкових відносин супроводжувався створенням товарних бірж. У 1991 р. в Україні функціонувало 60 товарних бірж [30, с. 92].

На той час існувало дві концепції створення фондового ринку:

— передбачалось стихійне виникнення ринку цінних паперів і створення фондових бірж через кілька років після завершення процесу приватизації;

— передбачалось регульоване державою проведення процесу роздержавлення з одночасним впровадженням механізму діяльності фондової біржі, що забезпечував би обмін приватизаційних паперів і продаж акцій на відкритих торгах конкурсним шляхом.

У 1991 р. після прийняття Закону України „Про цінні папери і фондову біржу" фондова біржа в нашій державі отримала право на існування.

Навесні 1992 р. Українська фондова біржа розпочала свою роботу: організацію торгів, створення мережі регіональних філій, видання нормативних документів і матеріалів, організацію навчання та підготовки брокерів та інших фахівців фондового ринку, пропагандистську та роз'яснювальну роботу серед населення.

Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Визначальною, відмінною рисою фондової біржі є некомерційний та безприбутковий характер її діяльності, її статус не передбачає одержання прибутку з наступним його розподілом між членами біржі. Клієнти біржі не сплачують додаткові суми в загальний біржовий фонд, з якого вони розподілялися б між членами біржі.

Члени біржі отримують прибуток за проведення ними як фінансовими посередниками біржових операцій, що спонукає їх працювати з більшою активністю.

Прагнення ставити за мету отримання від роботи високого прибутку безумовно збільшить комісійний збір, що зачепить інтереси і брокерів, і емітентів, і інвесторів,

З цього приводу у березні 1994 р. на загальних зборах AT Українська фондова біржа внесли до статуту біржі доповнення, згідно з якими Українська фондова біржа є некомерційною, безприбутковою і самоокупною організацією, яка не виплачує доходів від своєї діяльності власникам акцій біржі. Перевищення доходів над видатками повністю використовується на розвиток біржової торгівлі, розширення і підвищення якості послуг, що надаються біржею [30, с. 94].

Основними статтями доходу фондової біржі є:

— акциз (податок на угоду),що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;

— плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;

— щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтримання їхнього лістингу в належному стані;

— плата компаній за зміни в лістингу;

— вступні внески нових членів біржі;

— епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.

Згідно законодавства України фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами.

У США, Великобританії членами фондової біржі можуть бути виключно фізичні особи; у Німеччині, Італії — і фізичні, і юридичні особи; у Японії, Канаді — тільки юридичні особи (допускається членство в біржі фізичних осіб, які є акціонерами (пайовиками), директорами або співробітниками крупних фірм, які професійно займаються операціями з цінними паперами [30, с.95].

У США, Канаді комерційним банкам заборонено бути членами фондової біржі.

У Німеччині, Нідерландах, Швейцарії комерційні банки складають основне ядро біржової торгівлі.

В Україні банки після дотримання відповідних вимог можуть набувати статусу торговців цінними паперами і бути засновниками фондової біржі.

Фондова біржа виконує ряд важливих функцій, серед яких загальноекономічні функції:

— прискорення швидкості обігу капіталу, його акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

— переміщення капіталу із однієї галузі в іншу, сприяння структурним перетворенням в економіці;

— акумулювання вільних грошових коштів населення, переміщення їх із вільного обігу в інвестиції, що стримує інфляційні процеси, сприяє стабілізації державного бюджету;

— регулювання обігу цінних паперів шляхом котирування, зміни їх курсу, що є регулятором економіки в цілому;

— відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності підприємств, адже рівень фінансової активності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є найбільш об'єктивним.

Загальнополітичні функції:

— сприяння становленню економічної самостійності, яка є головною умовою політичної незалежності держави;

— сприяння створенню повноцінної ринкової системи, що є необхідною передумовою для розбудови демократичного суспільства;

— вихід національного капіталу через фондову біржу на світовий ринок шляхом розміщення серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських емітентів.

Загально-соціальні функції:

— здійснення позитивного впливу на динаміку соціальної структури суспільства, формування в акціонерів зацікавленості у стабільній роботі підприємств, підвищенні їх рентабельності;

— акумулювання грошових засобів для інвестицій у соціальну сферу;

— створення за рахунок інвестування нових виробництв та додаткових робочих місць, що є важливою умовою зниження рівня безробіття.

Біржова торгівля здійснюється на основі конкретних правил, вимог та принципів.

Основними документами, що регламентують діяльність фондової біржі, є її Статут та Правила. Кожна фондова біржа відповідно до законодавства своєї країни, особливостей ринку, його традицій розробляє свої Правила. Однак принципи, покладені в їх основу, подібні, а відмінності між ними в основному полягають в обсягах Правил і визначаються особливостями історичного розвитку фондового ринку кожної країни.

Правила Української фондової біржі затверджені Біржовою радою у квітні 1994 р. Вони регламентують увесь комплекс операцій у системі електронного обігу цінних паперів та торги в ручному режимі [15, с. 340].

Взагалі, Правила фондової біржі передбачають:

— види угод, що укладаються на фондовій біржі;

— порядок торгівлі на фондовій біржі;

— умови допуску цінних паперів до котирування на фондовій біржі;

— умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

— порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

— перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

— обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

— системи інформаційного забезпечення фондової біржі;

— види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

— правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

— інші положення, що стосуються фондової біржі.

Українська фондова біржа є першою і найбільш розвинутою в нашій державі біржею цінних паперів, філії та брокерські контори якої розташовані по всій території України.

Організаційна структура Української фондової біржі зображена на рис. 2.2.

Основні напрями діяльності Української фондової біржі визначає Вищий біржовий комітет, до складу якого входять:

— Голова Правління Української фондової біржі, який очолює Вищий біржовий комітет;

— члени Біржової ради і Правління Української фондової біржі;

— державний представник на Українській фондовій біржі від Міністерства фінансів України;

по одному представнику від:

— Національного банку України;

— Міністерства економіки України;

— Фонду державного майна України;

— Української асоціації торговців цінними паперами;

— Антимонопольного комітету України;

— емітентів, цінні папери яких котируються на Українській фондовій біржі;

— Асоціації українських банків;

— брокерських контор, зареєстрованих на Українській фондовій біржі;

— Центрального депозитарію цінних паперів.

Кожна особа, яка діє від імені Української фондової біржі, зобов'язана зберігати конфіденційну інформацію та комерційну таємницю стосовно ринку цінних паперів.

Посадові особи Української фондової біржі, які в силу своїх службових обов'язків мають доступ до конфіденційної інформації про ринок цінних паперів, не можуть мати рахунків цінних паперів, що котируються на Українській фондовій біржі.

За допуск цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі з емітента стягується біржовий збір у розмірі фіксованого платежу, що складає 200 мінімальних заробітних плат, та 0,02 відсотка від загальної суми емісії цінних паперів, поданих для допуску до офіційного котирування на Українській фондовій біржі.

За реєстрацію угод Українська фондова біржа стягує біржовий збір у розмірі 0,5 відсотка від суми угоди з продавця і 0,5 відсотка від суми угоди з покупця [15, с. 346].

Офіційне котирування цінних паперів на Українській фондовій біржі складається з двох котирувальних відділень: К-1 і К-2,

У відділенні К-1 знаходяться цінні папери, емітенти яких задовольняють економічні та фінансові критерії, встановлені Вищим біржовим комітетом, і які зобов'язав регулярно розповсюджувати інформацію про свою діяльність [15, с. 346].

У відділені К-2 знаходяться цінні папери, емітенти яких не повністю, відповідають економічним та фінансовим критеріям, встановленим для цінних паперів відділення К-1. Проте економічний та фінансовий стан цих емітентів визначається кількісно та якісно задовільним щодо вимог, які висуваються Українською фондовою біржею.

Емітент цінних паперів, який подав заяву про допуск їх до офіційного котирування на Українській фондовій біржі, бере на себе такі зобов'язання:

— подавати Українській фондовій біржі звіт кожних чергових або позачергових загальних зборів акціонерів;

— негайно інформувати Українську фондову біржу про внесення змін до його статуту та про внутрішні рішення, що стосуються його цінних паперів;

— узгодити з Українською фондовою біржею графік випуску та розміщення цінних паперів;

— узгодити з Українською фондовою біржею проведення технічних процедур будь-якої операції з цінними паперами, зокрема, виплати процентів та дивідендів;

— інформувати Українську фондову біржу про будь-який новий факт (явище), спроможне внести відчутні зміни у формування біржового курсу цінних паперів чи вплинути на майновий або фінансовий стан емітента та його діяльності;

— направляти Українській фондовій біржі усі офіційні повідомлення або публікації, розповсюджені емітентом, а також будь-який матеріал, що містить економічну та фінансову інформацію, яку емітент має право опублікувати;

— публікувати в офіційному виданні Української фондової біржі інформацію про перший та наступні випуски своїх цінних паперів.

Рішення про допуск цінних паперів до офіційного котирування приймає Вищий біржовий комітет. Він може відхилити заяву емітента на підставі аргументованого обґрунтування, якщо вважає, що допуск цінних паперів до офіційного котирування буде суперечити інтересам інвесторів та ринку цінних паперів загалом.

Вищий біржовий комітет повідомляє про своє рішення емітенту, який подав заяву, протягом 30 днів з дня надходження заяви про допуск цінних паперів до офіційного котирування. В разі, якщо Вищий біржовий комітет вимагає від емітента додаткові відомості, він зобов'язаний повідомити про своє рішення протягом 30 днів із дня надходження цих відомостей [15, с. 349].

Відсутність повідомлення Вищого біржового комітету у ці строки рівнозначне відмові допустити цінні папери до офіційного котирування на Українській фондовій біржі.

Строк дії рішення, прийнятого Вищим біржовим комітетом, складає три місяці. За заявою емітента Вищий біржовий комітет може продовжити строк дії свого попереднього рішення.

Допуск цінних паперів до офіційного котирування оголошується повідомленням, яке публікується в офіційному виданні Української фондової біржі. У повідомленні обов'язково вказується категорія та умови котирування цінних паперів, дата першого котирування.

Відділення К-3 включає цінні папери, емітенти яких не задовольняють критерії допуску до офіційного котирування, що визначаються Українською фондовою біржею.

Українська фондова біржа надає послуги по котируванню цінних паперів даної категорії, не беручи на себе ніяких зобов'язань щодо їх якості та достовірності інформації, поданої емітентами цих цінних паперів.

Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування за вимогою емітента, Міністерства фінансів України або з ініціативи Правління Української фондової біржі після рішення Вищого біржового комітету, яке приймається на підставі відповідного обґрунтування.

Вищий біржовий комітет може прийняти рішення про вилучення Цінних паперів з офіційного котирування на підставі таких критеріїв:

— відношення щоденного обсягу операцій по даному цінному паперу до їх загальної кількості, яка знаходиться в обігу, та до кількості котирувань за рік є незначним;

— відсутність виплати дивідендів протягом останніх трьох років;

— порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників цінних паперів та Української фондової біржі про свою діяльність;

— заява по неплатоспроможність емітента;

— ліквідація емітента.

Якщо Вищий біржовий комітет прийняв рішення про вилучення одного цінного паперу емітента, то це викликає автоматичне вилучення інших цінних паперів того ж емітента з офіційного котирування.

В офіційному виданні Української фондової біржі обов'язково публікується дата фактичного вилучення цінних паперів з офіційного котирування.

Кожне біржове замовлення повинне містити зазначення операції (продаж або купівля), характеристику цінних паперів, стосовно .яких укладається угода, кількість цінних паперів та іншу інформацію, необхідну для правильного виконання замовлення.

Замовлення можуть мати формулювання „За курсом дня" або містити вказівку про обмеження курсу.

У замовленнях „За курсом дня" не зазначається конкретне значення курсу. Вони задовольняються негайно, за першим існуючим після їх прийому курсом на ринку, враховуючи час, необхідний для введення таких замовлень на ринок.

У замовленнях з обмеженим курсом покупець фіксує максимальний курс, за яким він згоден купити, а продавець — курс, за яким він згоден продати свої цінні папери. Вони задовольняються, якщо це дозволяє ринок.

На Українській фондовій біржі можуть укладатися касові угоди і угоди на строк.

Під касовими угодами розуміють угоди, що передбачають доставку цінних паперів і здійснення розрахунків по них на четвертий робочий день, починаючи з дня, що настає за днем укладання угоди.

Під угодами на строк розуміють угоди, що передбачають виконання сторонами своїх зобов'язань в строк інший, ніж передбачено касовими угодами.

Існують такі види угод на строк:

— тверді угоди на строк;

— онкольні угоди на строк;

— угоди на строк з преміями;

— угоди з опціоном.

Під твердими угодами на строк розуміють угоди, що передбачають доставку цінних паперів у кількості і за курсом, зафіксованими сторонами в цих угодах. Тверді угоди на строк можуть передбачати такі умови доставки цінних паперів:

— у строк, зафіксований в угоді;

— з правом покупця вимагати доставку цінних паперів щоденно до вказаної в угоді останньої дати із попереднім повідомленням про це покупця.

Під онкольними угодами на строк розуміють угоди, що передбачають виконання розрахунків за курсом на день, зазначений в угоді.

Під угодами на строк з преміями або опціоном розуміють угоди, що передбачають право сторін відмовлятися від своїх зобов'язань з виплатою премії або опціону іншій стороні.

Учасниками торгів на Українській фондовій біржі можуть бути:

— брокери, що діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при Українській фондовій біржі;

— спеціалісти, що є представниками апарату Української фондової біржі і ведуть торги та реєструють угоди;

— помічники спеціалістів (не більше двох чоловік у кожного спеціаліста);

— юридичні особи, що мають дозвіл Міністерства фінансів України на здійснення операцій з цінними паперами, але не є членами Української фондової біржі, та які отримали разовий чи строковий абонемент з правом укладання угоди.

Бути присутніми під час торгів в операційних залах Української фондової біржі мають право:

— члени Вищого біржового комітету за разовою перепусткою;

— державні представники Міністерства фінансів України;

— Голова Правління та заступник Голови Правління Української фондової біржі:

— члени арбітражної, котирувальної та інших комісій і служб Української фондової біржі;

— запрошені особи;

— юридичні та фізичні особи, що оплатили разовий чи строковий абонемент.

Місцем проведення торгів є операційний зал. Правління Української фондової біржі визначає місця в операційному залі для торгів з окремих груп цінних паперів. Кількість і розміщення місць(секцій) визначається не пізніше, ніж за тиждень до введення нових секцій та місць для роботи брокерів. Інформація про це розсилається брокерським конторам у триденний строк.

Вхід до операційного залу учасників торгів починається за годину до їх початку і припиняється з початком торгів.

Торги різними видами цінних паперів (матеріалізованими і дематеріалізованими) здійснюються в різних місцях операційного залу, або в різний час на одному місці.

Угоди вважаються біржовими, якщо вони укладені по цінних паперах, допущених до котирування на Українській фондовій біржі; між брокерськими конторами або особами, які придбали право на укладання угод на Українській фондовій біржі; її Правилами та рішенням Вищого біржового комітету [30, с. 108].

Доручення брокерам на купівлю-продаж цінних паперів даються у вигляді таких наказів:

— ринкового наказу — наказу на купівлю(продаж) визначеного найменування цінних паперів за найбільш вигідною ціною на момент отримання цього наказу;

— лімітного наказу — наказу на купівлю (продаж) визначеного найменування цінних паперів за обумовленою ціною, або за більш вигідною ціною;

— стоп-наказу — наказу на купівлю визначеного найменування цінних паперів за ціною не вище, або продаж за ціною не нижче поточних ринкових цін.

Залежно від терміну дії накази можуть бути:

— на день, тобто діючими протягом дня;

— відкритими, тобто такими, що діють до моменту виконання або відкликання (скасування).

Накази клієнтів біржовим брокерам можуть містити такі застереження:

— "діяти на свій розсуд", коли брокерська контора має право виконати цей наказ негайно, або відкласти його виконання до більш сприятливого моменту і не несе відповідальності за невиконання наказу в обумовлені в ньому строки або за вказаною у ньому ціною;

— „виконати або відмінити", коли брокерська контора повинна виконати наказ негайно і в повному обсязі, а у випадку відсутності такої можливості даний наказ втрачає силу;

— „виконати негайно або відмінити", коли брокерська контора повинна виконати наказ негайно, причому може виконати його частково, а решта наказу, яка залишилася після негайного виконання певної його частини, скасовується;

— „лише в повному обсязі", коли брокерська контора повинна виконати його в повному обсязі;

— „на момент відкриття (закриття)", коли брокерська контора повинна виконати наказ або в числі перших після відкриття торгів на фондовій біржі в робочий день, або в числі останніх перед закінченням робочого дня фондової біржі, тобто перед її закриттям;

— „ціну не знижувати (підвищувати)", коли брокерська контора не має права коригувати вказану в наказі ціну на продаж або купівлю акцій [30, с. 111].

На Українській фондовій біржі торгівля цінними паперами здійснюється трьома способами:

— задоволення зустрічних вимог;

— торгів з „з голосу";

— комп'ютерних торгів.

Зустрічними замовленнями вважаються замовлення, у яких пропозиції продажу та придбання цінних паперів конкретного емітента співпадають повністю щодо кількості, виду та курсової вартості.

Цінні папери, що реалізуються шляхом виконання зустрічних замовлень, вносяться в біржовий бюлетень.

У біржовий бюлетень вносяться замовлення , подані не пізніше двох днів напередодні торгів. Замовлення, які були подані не пізніше ніж за 1 годину до початку торгів, та зміни, що можуть виникнути, вносяться в біржовий бюлетень як доповнення.

При задоволенні зустрічних замовлень курсовою вартістю цінних паперів є ціна, зазначена в зареєстрованій угоді купівлі-продажу.

Торги „з голосу" здійснюються в операційних залах фондової біржі, де нумерація постів брокерських контор здійснена за ходом годинникової стрілки.

Аукціонні торги цінними паперами веде біржовий спеціаліст та два помічники.

Біржовий спеціаліст у встановлений час голосно повідомляє: "Торги Української фондової біржі (число, місяць, рік) оголошуються відкритими" та ударом молотка у гонг сповіщає про відкриття торгів.

У випадку, коли у біржовому бюлетені на продаж цінних паперів є зміни щодо попередніх повідомлень у засобах масової інформації, біржовий спеціаліст повідомляє про зняті з торгів позиції та про позиції, внесені додатково.

Відповідно до біржового бюлетеня на продаж цінних паперів біржовий спеціаліст розпочинає розгляд кожної окремої позиції. При Цьому він оголошує номер позиції, номер брокерської контори продавця, повну назву цінного паперу, лот (одиницю торгових угод на біржах, наприклад, 100 акцій), кількість цінних паперів у лоті, ціну одного цінного паперу, загальну ціну партії, назву грошової одиниці [30, с. 114].

Водночас брокер-продавець піднімає табличку з номером своєї брокерської контори, чим засвідчує свою присутність і те, що він стежить за ходом торгів. Біржовий спеціаліст повільно повторює характеристику позиції і веде аукціон ціни.

Якщо у ході аукціону ціни тільки один із брокерів підняв табличку своєї біржової контори, що свідчить про згоду купити запропоновані цінні папери, біржовий спеціаліст після рахунку „три" проголошує: „Продано брокерській контору № " та б'є молотком у гонг. Далі біржовий спеціаліст повільно повторює характеристику позиції і оголошує номер брокерської контори, яка купила цінні папери.

Після оголошення біржового спеціаліста „Продано" один із його помічників робить запис у відповідну книгу спеціаліста, підписує цей запис і записку спеціаліста, яка оформлюється під копіювальний папір, та скріплює їх своєю печаткою [30, с. 114].

Копія записки біржового спеціаліста передається помічнику брокера-продавця для оформлення угоди — біржового контракту.

У випадках, коли на рахунок біржового спеціаліста „раз" чи „два" таблички з номером підняли два чи більше брокерів, спеціаліст проводить аукціон ціни та по черзі за порядком зростання номерів опитує брокерів, хто з них дасть найвищу ціну. Після кожної пропозиції біржовий спеціаліст називає номер брокерської контори, нову ціну, і рахує. Після того, як спеціаліст назвав нову підвищену ціну і прорахував до трьох, а пропозицій більше не надійшло, він сповіщає „Продано" та б'є молотком у гонг і називає номер брокерської контори (покупця), яка стала стороною угоди.

У випадках, коли на рахунок „три" ніхто з брокерів не підняв таблички з номером брокерської контори, спеціаліст проголошує „Не продано" та звертається до брокера-продавця із запитанням про зміни умов позиції, що розглядається. Якщо брокер-продавець відповів, що він не вносить змін в умови реалізації позиції, котра розглядається, біржовий спеціаліст сповіщає: „Позиція №_ з торгів знята", та б'є молотком у гонг.

Якщо брокер-продавець вносить пропозиції змінити попередні умови: „Продати лот частинами за попередньою ціною", "Знизити ціну", — біржовий спеціаліст веде торги на запропонованих умовах [30, с. 115].

Комп'ютерні торги здійснюються безпосередньо комп'ютером, у який безперервно вводяться замовлення на продаж та придбання цінних паперів,

Протягом робочого дня Української фондової біржі укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів і дані по цих угодах висвітлюються на дисплеях комп'ютерів та на табло. Після укладення угод у позиції вносяться відповідні зміни і знову відбуваються торги та укладаються угоди і т. д.

Існують певні правила здійснення комп'ютерних торгів на фондовій біржі:

— першими виконуються замовлення інвесторів, які не визначають у своїх дорученнях конкретних цін на цінні папери, а просто вказують, що необхідно купити або продати певні цінні папери за найкращим для інвестора курсом на певний день;

— виконуються всі замовлення на купівлю цінних паперів, у яких вказуються ціни більші, ніж встановлений курс, і відповідно замовлення на купівлю або продаж цінних паперів за цінами більш низькими, ніж курсова;

— повністю або частково виконуються замовлення на купівлю або продаж цінних паперів, у яких вказані граничні ціни, що співпадають із зафіксованим курсом;

— не беруться до уваги замовлення на купівлю цінних паперів, у яких вказані граничні ціни менші ніж курсова, а також замовлення на продаж цінних паперів за ціною більшою ніж курсова.

Ціни на купівлю-продаж цінних паперів, що котируються на Українській фондовій біржі, формуються на підставі попиту і пропозиції шляхом задоволення зустрічних замовлень, внесених до біржового бюлетеня, прилюдної і гласної торгівлі в операційних залах Української фондової біржі. Курсом цінних паперів вважаються ціна зареєстрованої угоди по них.

До офіційного котирування( відділень К-1, К-2) можуть бути Допущені:

— акції відкритих акціонерних товариств;

— облігації державних позик;

— облігації місцевих позик, випуск яких зареєстровано у Міністерстві фінансів України;

— облігації відкритих акціонерних товариств, акції яких котируються на Українській фондовій біржі;

— ощадні сертифікати;

— інші цінні папери, передбачені чинним законодавством.

До позаофіційного котирування(відділення К-3) можуть бути Допущені:

— акції відкритих акціонерних товариств, які не відповідають вимогам офіційного котирування;

— облігації місцевих позик;

— облігації державних підприємств;

— облігації господарських товариств;

— облігації орендних підприємств;

— інші цінні папери та похідні від них.

Торгівля цінними паперами може здійснюватись і на позабіржовому фондовому ринку.

Позабіржовий ринок є особливим сектором вторинного фондового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу цінних паперів поза фондовими біржами.

Провідна роль позабіржового ринку полягає в тому, що завдяки своїй розгалуженості, масовості та оперативності він збільшує обсяг інвестицій, оскільки робить доступним фондовий ринок і для дрібного інвестора, сприяє розвитку цього ринку на рівні регіонів.

Позабіржовий ринок сприяє вдосконаленню інфраструктури ринку цінних паперів, створює передумови для введення електронних інформаційних каналів і мереж, що забезпечують відкритість та прозорість операцій з цінними паперами.

Досвід розвинутих країн свідчить про можливість надати позабіржовому ринку ознак високої організованості. Наприклад, у США важливу роль на фондовому ринку відіграє Національна асоціація дилерів цінних паперів (НАСД). Ця неурядова саморегулівна організація ефективно регулює функціонування позабіржового ринку [23, с. 34].

Основними функціями НАСД є:

— регламентація діяльності своїх членів у питаннях емісії облігацій;

— створення взаємних фондів і товариств з обмеженою відповідальністю, контроль за їхньою діяльністю;

— визначення розміру плаваючої ренти;

— контроль професійної діяльності, реєстрація професіоналів;

— інспектування фірм, що спеціалізуються на торгівлі цінними паперами;

— контроль за дотриманням законодавства;

— регулювання рекламної та видавничої діяльності.

Найбільш крупною торговельною системою США є НАСДАК -автоматизована система контролювання Національної асоціації фондових дилерів. Це загальнонаціональна комп'ютерна система, роботу якої забезпечують два обчислювальних центри, що розташовані в Трамбуллі (шт. Коннектікут) і Роквіллі (шт. Меріленд). Користувачами системи є брокерсько-дилерські фірми і абоненти, які отримують з її допомогою інформацію про стан ринку цінних паперів [23, с. 35].

У Росії створена і діє Російська торговельна система (РТС), яка має за мету активізацію торгівлі на вторинному ринку цінних паперів. І основою цієї активізації стали:

— створення інституту маркет-мейкерів — фірм, що беруть на себе зобов'язання підтримувати мінімум три твердих двохсторонніх котирування і два твердих односторонніх котирування акцій найбільш популярних емітентів;

— прийняття всіма учасниками РТС стандартного договору купівлі-продажу.

РТС з'єднала в єдину мережу чотири позабіржових ринки в Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську і Єкатеринбурзі. Це дає можливість брокерам здійснювати торгівлю в режимі реального часу, постійно підтримувати зв'язок із контрагентами із віддалених регіонів, слідкувати за поведінкою фондового ринку.

У системі РТС трейдер слідкує за „кращими" цінами на продаж і купівлю акцій не більше ніж 24 компаній. Це переважно компанії, включені в офіційний лістинг. Разом з тим трейдер може слідкувати і за „кращими" цінами інших акцій, які його інтересують і на які в РТС виставляються тверді ціни. Всього в РТС таких акцій більше 80 [23, с. 36].

Завданням трейдера також є оцінка "глибини" котирувань, тобто пропозиції інших учасників ринку на купівлю і продаж акцій конкретного емітента (одночасно не більше трьох). Для здійснення операції достатньо повідомити контрагенту, що операція здійснена за ціною, виставленою ним у системі на умовах стандартного договору. Результати операції вносяться в систему протягом 10 хвилин.

Правила РТС вимагають, щоб котирування учасників не відрізнялись більше ніж на 10% від „кращих" котирувань за день. У системі введене автоматичне блокування ціни, що виходить за 10-процентний ліміт. Мінімальний лот встановлений у сумі 10000 дол. [23, с. 36].

В РТС здійснюється також депозитарно-клірингова діяльність.

В Україні важливі позиції на позабіржовому ринку займає Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС). Її мета полягає у сприянні розвитку ефективного позабіржового ринку цінних паперів.

ПФТС виконує такі основні функції:

— участь у створенні законодавчо-правової та нормативної бази функціонування ринку цінних паперів;

— методична, інформаційна, технічна допомога учасникам позабіржового фондового ринку шляхом дослідження ринкової кон'юнктури, проведення експертиз та надання консультацій;

— організація роботи з підвищення професійного рівня спеціалістів фондового ринку;

— опрацювання єдиних норм, стандартів і правил діяльності на позабіржовому фондовому ринку.

ПФТС підтримує розвиток клірингової, розрахунково-депозитарної, реєстраційної та інших систем інфраструктури фондового ринку.

Важливим способом регулювання позабіржового фондового ринку є його інформаційно-технологічне забезпечення. Просторова масштабність і роз'єднаність учасників фондових угод на позабіржовому ринку потребують електронізації його діяльності.

В Україні позабіржові угоди здійснюються в рамках торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними паперами.

Торговельно-інформаційною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торговельно-інформаційною мережею (ЕТІМ) або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу. Діяльність організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю не менш ніж 20 торговцями цінними паперами [30, с. 137].

Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може перевищувати 5%.

TIC створюються з метою:

— забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;

— інформування учасників ТІС та їх клієнтів про кон'юнктуру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів;

— забезпечення оперативного та достовірного збору, обробки, розповсюдження та публікації інформації про котирування й операції з цінними паперами;

— захисту учасників ТІС та їх клієнтів від можливих зловживань.

Основними завданнями ТІС є:

— розробка та запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками ТІС на укладення угод;

— розробка й запровадження механізму вирішення спірних питань між учасниками та учасниками і клієнтами;

— розробка й здійснення заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод з цінними паперами;

— контроль за дотриманням учасниками ТІС умов законодавства та встановлених ТІС правил і вимог.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює: облік учасників ТІС; облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх виконанням; обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установами щодо укладення угод; зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'ятирічного терміну; надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами,

ЕТІМ повинна включати і підтримувати:

— процедури та механізми для збору, обробки та передачі пропозицій, попиту та обсягів котирування від торговців цінними паперами, що є учасниками ЕТІМ;

— записи стосовно операцій з цінними паперами, що будуть зберігатися протягом п'яти років;

— спроможність підключати нових учасників до системи;

— процедури та механізми для забезпечення швидкого доступу До інформації за кожен день торгівлі для Державної комісії та для сторонніх осіб, які бажають отримати інформацію.

— захист від спотворення інформації або несанкціонованого доступу до системи.

2.3. Прийняття рішень на фондовому ринку та методи їх обґрунтування

Фондовий ринок — це не тільки цінні папери, не лише його учасники, а й дії, які вони виконують, оперуючи цінними паперами. Ясна річ, що перед виконанням будь-якої дії необхідно прийняти певні рішення — як діяти, чи діяти взагалі. Особливо це стосується фондового ринку, де навіть незначна помилка може призвести до великих неприємностей. Рішення приймають усі учасники фондового ринку: одні щодо випуску і продажу цінних паперів і залучення капіталу, інші — у розрахунку на придбання цінних паперів і вкладання капіталу, треті — з метою мати зиск із надання фондових послуг [9, с. 155].

Для того, щоб знайти єдине правильне рішення не рідко потрібно зробити співставляючий аналіз ефективності різних напрямків вкладання коштів в ті чи інші види цінних паперів. Для цього користуються такими методами обгрунтування рішень:

— вибір за одним показником;

— метод ранжування показників;

— рейтинговий метод.

Вибір за одним показником — це такий метод, в якому вибір слід вважати обгрунтованим лише тоді, коли на рішення, що грунтується на одному показнику, вибраному як головний, не впливатимуть суттєво інші показники, або якщо такий вплив незначний і може бути прийнятним.

Метод ранжування показників — це розподіл показників за зменшенням їхньої значущості для здійснення фондової операції. Найважливішому показникові надається перший ранг, а найменш важливому — останній ранг [].

Рейтинговий метод передбачає наявність достатньо широкої характеристики об’єкта, яка в процесі роботи внаслідок поступового синтезу показників спрощується до однозначних виразів [9, с. 156].

Дуже важливим інструментом успішної роботи на фондовому ринку являється аналітичний підхід та прогнозування. У світовій практиці для цієї цілі використовують індекс — числовий статистичний показник, що виражає (в процентах) послідовні зміни на ринку цінних паперів. Так NYSE INDEX, DOW JONES STOCK INDEX, FT-SE 100, BIOTEX, NIKKEY-225 та інші індекси мають щоденне котирування на біржах світу, продаються і купуються, тобто по суті і формі є цінними паперами.

В Україні для оцінки ситуації на фондовому ринку застосовуються такі індекси: CityAVERAGE, CityNUMBER OF SELLERS, CityMARKET POTENTIAL, L-індекс [30, с. 148].

Індекс відображає курс цілої групи різних цінних паперів і дозволяє знизити ризик втрат від раптового падіння курсів де-яких з них; падіння курсу одних цінних паперів компенсується зростанням курсу інших.

Одним із призначень фондового ринку (власне його головним призначенням) є стимулювання інвестицій в економіку країни. Тому цілком виправданою є підміна будь-яких у межах фондового ринку засадним питанням про обгрунтування залучення інвестиційного капіталу.

Рішення, яке приймає інвестор, базується на п’яти економічних критеріях оцінення. В процесі прийняття рішення про інвестиції головним критерієм є рентабельність (Р) (дохідність, прибутковість), що становить співвідношення вкладеного капіталу та отриманого доходу (прибутку).

Інші критерії: дохід (Д), надійність отримання доходу і рентабельності (Н), капітал, що вкладається (К), час вкладення капіталу та отримання доходу (Т) [].

Ці критерії виконують дві функції:

1. вони призначені для обчислення рентабельності і для характеристики доходу;

2. вони можуть в окремих випадках відігравати самостійну роль в обгрунтуванні інвестицій.

Треба завжди пам’ятати, що критерії обгрунтування інвестицій є не конкретними показниками, а поняттями і навіть економічними категоріями, кожна з яких виражається певною множиною суто конкретних показників. Передовсім це стосується рентабельності. Сутність того чи іншого показника рентабельності залежить від того, який саме показник доходу і капіталу закладено в розрахунок. Наприклад, у чисельник дробу можна поставити один із таких чотирьох показників: загальний дохід за рік, загальний дохід за весь період функціонування капіталу, чистий прибуток за рік, чистий прибуток за весь період функціонування капіталу. Якщо при цьому в знаменнику дробу буде також один з чотирьох показників (вкладеного капіталу, усіх активів, ліквідних активів або річних витрат), то матимемо аж 16 похідних показників рентабельності і таку саму кількість показників терміну окупності.

Ще важливими для інвестора можуть бути позаекономічні критерії, зв’язані з досягненням певних науково-технічних, соціальних, економічних і спеціальних результатів інвестиції.

Підводячи підсумок по даному пункту, ми можемо зробити висновок, що перш, ніж купувати певний портфель цінних паперів, потрібно зробити досить таки скурпульозний аналіз даного рішення, тобто врахувати всі «за» і «проти». Без цього неможливе будь-яке вкладання інвестицій в економіку.

Фахівці фондового ринку останнім часом відзначають тенденцію до збільшення обсягів операцій на міжнародному ринку цінних паперів. У зв’язку із цим гостро постає питання про нові, більш універсальні та зручні способи обміну інформацією між учасниками ринку: від клієнта до брокера, від брокера до депозитарію, від депозитарію до клієнта і т.д. Одним із таких способів є використання так званих SWIFT-повідомлень.

У 1973 році 239 банків із 15 країн Європи та Північної Америки заснували Співдружність всесвітніх інтербанківських фінансових телекомунікацій (Society of Worldwide Interbank Financial Telecommunication — SWIFT) з метою створення міжнародної мережі для обміну даними між фінансовими організаціями. На сьогодні SWIFT є провідною міжнародною організацією у сфері фінансових телекомунікацій, що забезпечує оперативну, безпечну та абсолютно надійну передачу фінансових повідомлень по всьому світу. На даний момент користувачами SWIFT є 7 407 великих банків і фінансових організацій у 198 країнах: брокерські й інвестиційні компанії, біржі, депозитарії та ін. Щоденно по системі SWIFT проходять повідомлення на суму понад $2 трлн. На сьогодні трафік СНД складає 1,5% сумарного трафіку SWIFT. А в Україні користувачами системи SWIFT є понад 70 банків [30, с. 151].

Міжнародною організацією зі стандартизації (International Standard Organization — ISO) за останні роки був реалізований проект з розробки та вдосконалення раніше діючих стандартів у галузі інформаційного обміну на міжнародному ринку цінних паперів. З 2000 року почали впроваджуватися нові стандарти SWIFT ISO 15022. Ці стандарти з їх блоковою структурою, жорсткими кодами та поясненнями (кваліфайєрами) дозволяють однозначно трактувати інформацію, що міститься в повідомленнях SWIFT, автоматично зчитувати й обробляти їх за допомогою автоматизованої системи депозитарних розрахунків. Стандарт є результатом аналізу діючої практики представницького кола країн, що мають ринок цінних паперів із широким спектром операцій і чітко формалізованим документообігом. Стандарт ISO 15022 покладено в основу всіх нових розробок системи SWIFT з обміну повідомленнями по цінних паперах.

У чому ж полягають основні причини такої глобальної заміни доволі зручного стандарту ISO 07775, який діяв протягом тривалого часу? По-перше, повідомлення нового стандарту відрізняє особлива побудова, так звана блокова структура, яка дозволяє включати до нього інформацію не лише про самі розрахунки, але і про фінансові інструменти, деталі угоди, операції репо, грошові розрахунки, контрагентів і т.д. По-друге, жорсткі коди нового стандарту не залишають можливостей для подвійної інтерпретації повідомлень. По-третє, новий стандарт стає універсальним як для вітчизняних учасників ринку цінних паперів, так і для іноземних партнерів. Повідомлення нового стандарту — це набір кодів і кваліфайєрів, розташованих у суворій послідовності і пов’язаних жорсткими правилами заповнення, які перевіряються самою системою SWIFT [30, с. 153]. Таким чином, можливість автоматичної обробки SWIFT-повідомлень стає більш простою і зручною.

Згідно з регламентом SWIFT, у кожній країні, представленій у Співдружності, створюється група її користувачів, що об’єднує всіх користувачів мережі, і національна група членів SWIFT, що об’єднує всі банки-члени Співдружності.

Для забезпечення своєї діяльності SWIFT орендує канали зв’язку, приміщення, включаючи й ті, на яких розміщуються національні концентратори, утримує апарат фахівців і несе інші витрати, передбачені бюджетом Співдружності.

РОЗДІЛ III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Успішне здійснення економічних реформ можливе тільки за умови здатності фінансового сектора до ефективної мобілізації та перерозподілу інвестиційних ресурсів. Вдала реалізація інвестиційної політики в Україні безпосередньо залежить від становлення та налагодженого функціонування фондового ринку.

Формування повноцінного ринку цінних паперів актуалізується його надзвичайно великою роллю у сучасному економічному механізмі. Бо саме тут спрацьовують ті фінансові інструменти, що сприяють обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створюють умови для розвитку конкуренції і обмеження монополізму, трансформують грошові заощадження у капіталовкладення, стимулюють структурну перебудову економіки, залучають широкі верстви населення до управління власністю.

Створення вітчизняного ринку цінних паперів є процесом складним і суперечливим, супроводжується низкою протиріч, що особливо поглиблюються відсутністю достатнього досвіду, обмеженістю науково-методичних розробок, недосконалістю нормативно-правової бази і, нарешті, кризою політичного та соціально-економічного життя суспільства.

Однак розвиток ринку цінних паперів в Україні уже базується на серйозних дослідженнях і розробках. Насамперед, створено систему його законодавчого регулювання, в основу якої покладена Конституція України.

З питань законодавчого регулювання правовідносин на українському фондовому ринку прийнято ряд Кодексів і Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та відомств. Порядок регулювання відносин та діяльності на ринку цінних паперів визначається Законами України: „Про власність", „Про цінні папери та фондову біржу", „Про господарські товариства", „Про заставу", „Про банки і банківську діяльність", „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пакетами Законів України про приватизацію, оподаткування, антимонопольним законодавством [34, с. 122].

У квітні 2001 року Урядовий комітет економічного розвитку затвердив проект Концепції корпоративно-дивідендної політики держави. Згадана Концепція відображає диференційований підхід до напрямів використання прибутку та визначення розміру дивідендів на основі фінансових можливостей та інвестиційних потреб підприємств, а також необхідності поповнення доходної частини Державного бюджету України. Концепція передбачає:

— запровадження механізмів планування фінансових результатів діяльності акціонерних товариств;

— встановлення чіткої та прозорої систем й визначення частини прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

— вирішення питань додаткової емісії, котирування акцій на біржах;

— використання акцій та облігацій для збільшення статутних фондів акціонерних товариств, в яких держава володіє корпоративними правами.

Розроблена Програма розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки. Програму розробила спеціальна робоча група, ініціатором створення якої стала Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за підтримки консалтингової компанії FMI — контрактора Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID). У роботі групи брали участь керівники великих учасників фондового ринку, представники багатьох міністерств та відомств, народні депутати, міжнародні донори [34, с. 124].

У Програмі передбачені певні обмеження щодо торгівлі акціями підприємств, перелік яких затверджують Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку і Міністерство економіки, виключно на організованих ринках, що сприятиме концентрації та централізації фондового ринку. Згідно із Програмою Президент має ініціювати спрощення процедури ввезення-вивезення капіталу і здійснення розрахунків за принципом „поставка проти оплати" через розрахунковий банк депозитарію. При цьому пропонується створити в Україні єдиний центральний кліринговий депозитарій корпоративних цінних паперів, яким управляли б переважно професійні учасники ринку, з одночасним наданням державі права вето.

Початком розвитку фондового ринку України стало прийняття у 1991 році Закону України „Про цінні папери і фондову біржу".

Зародження ринку цінних паперів відбувалось стихійно й неорганізовано. Хаотична та безконтрольна діяльність акціонерних та фінансових компаній, що займалися залученням коштів від населення під випуск власних цінних паперів, спричинила значні потрясіння і сформувала у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування.

Вважається, що реальний процес становлення українського ринку цінних паперів розпочався із розвитком інституту приватної власності через випуск приватизаційних майнових сертифікатів, компенсаційних сертифікатів та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату.

Хоча більшість об'єктів, що приватизувались, не були інвестиційне привабливими, мали значну кредиторську заборгованість, низьку платоспроможність. Значним недоліком приватизації через іменні приватизаційні сертифікати стало широке розпорошення акцій серед інвесторів. Не створено реальних власників, що володіють значними та контрольними пакетами акцій. Тому керівництво акціонерного товариства, володіючи незначним пакетом акцій, по суті розпоряджається чужою власністю, присвоює собі значну частину зароблених коштів, залишаючи акціонерів без дивідендів. Тільки розвиток вторинного ринку цінних паперів та зміна інвестиційного середовища дасть змогу консолідувати пакети в руках реальних власників.

Розвиток корпоративного сегмента фондового ринку, який утворився в результаті приватизаційних процесів, засвідчує, що переважна більшість операцій з випуску акцій підприємств не сприяла залученню реальних інвестицій в економіку. Процес емісії та розміщення акцій в основному супроводжував проведення приватизації та забезпечував акумулювання доходів державного бюджету від продажу належних державі часток у корпоратизованих підприємствах. Так, питома вага акцій підприємств, випущених внаслідок корпоратизації державних підприємств у 1994-1998 роках, становила близько 1/2 від загального обсягу зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку емісій акцій, у той час як акцій, випущених на загальних підставах(з метою розміщення самим підприємством серед інвесторів задля залучення додаткових коштів) лише близько 20% .

Сучасний стан та структура вітчизняного фондового ринку визначаються трансформаційними процесами економічної системи держави, змінами в її політичній сфері, розвитком світових фінансових ринків.

На сьогодні в Україні діють близько 1,5 тис. юридичних осіб — професійних учасників фондового ринку: 360 реєстраторів власників Іменних цінних паперів, 860 торговців цінними паперами (з них 140 — комерційні банки), 85 зберігачів цінних паперів (із них 54 — комерційні банки), 7 фондових бірж, 2 торгівельно-інформаційні системи, 2 депозитарії, 110 інвестиційних фондів, 85 взаємних фондів інвестиційних компаній, На фондовому ринку України узаконений обіг таких цінних паперів, як: акції, облігації, ощадні сертифікати, казначейські (зобов'язання, векселі, інвестиційні сертифікати, приватизаційні цінні папери [9, с. 107].

У 2004 році емітентами України випущено в обіг цінних паперів на суму 34406,2 млн. грн. Причому в структурі емісії акції складали 62,8%, облігації — 2,2%, ощадні сертифікати — 2,7%, векселі — 28,5%, інші цінні папери — 3,8 % [9, с. 107].

Основною категорією емітентів цінних паперів, що випускаються та здійснюють обіг на вітчизняному фондовому ринку, є акціонерні товариства. На даний час їх кількість складає 35,5 тис., в тому числі 66,4% закритого типу і 33,6% відкритого типу.

Загальна вартість акцій за галузевою приналежністю розподіляється таким чином: промисловість — 65%, сільське господарство — 6%, торгівля та громадське харчування — 5%, транспорт — 4%, інші галузі (фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення) — 20% [30, с. 160].

Але український ринок акцій характеризується малою часткою якісних фінансових інструментів, вкладення грошових засобів у цінні папери більшості емітентів не приносить очікуваних дивідендів, Лише одиниці з числа акціонерних товариств є інвестиційно привабливими. Та початок грошової приватизації, розміщення акцій підприємств енергетичних компаній та підприємств інших галузей промисловості України сприяє залученню не тільки реальних грошових коштів, необхідних для ефективного розвитку компаній, а й збільшує зацікавленість стратегічного інвестора.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств за грошові кошти на біржах та на позабіржовому ринку цінних паперів створює інвестиційно привабливий клімат для ефективного власника (крупного інвестора), зацікавленого у становленні довготривалого та стабільного корпоративного сектора економіки України.

При розгляді структури ринку цінних паперів України привертає увагу досить незначна питома вага ринку облігацій корпорацій. Мізерна частка у складі емітованих цінних паперів облігацій підприємств пояснюється тим, що в даний час більшість з них має слабку матеріально-технічну базу, застаріле технологічне устаткування, низьку ліквідність активів та значну кредиторську заборгованість. Тому вони не можуть забезпечити надійності своїх облігацій, своєчасного погашення їх вартості та виплату відповідної винагороди.

Інвестори надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики, зважаючи на їх вищу доходність. Хоча коротка історія розвитку ринку державних цінних паперів України не дозволяє віднести цю категорію фінансових інструментів до безризикових.

Окрім того, чинне законодавство розглядало кошти, запозичені підприємством шляхом розміщення власних облігацій, як дохід цього підприємства, що призводило до оподаткування податком на прибуток підприємств усієї суми отриманої виручки. Із прийняттям у липні 1999 року Закону України „Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності" усунуто дискримінаційне оподаткування коштів, залучених шляхом випуску облігацій. Це значною мірою посприяло відродженню ринку облігацій.

Слабо розвинутий в Україні ринок муніципальних облігацій. Обґрунтування місцевих позик є трудомістким і передбачає здійснення оцінки потенціалу регіону, особливостей формування його бюджету, розрахунок проекту, що фінансується, вибір оптимального обсягу емісії, процентних ставок, визначення терміну погашення облігацій та ін. Для здійснення цієї роботи потрібно мати достатній арсенал інформаційних даних про стан як регіонального, так і національного фондових ринків та професійно підготовлених кваліфікованих фахівців. Негативно впливають на інвестиційну привабливість облігацій місцевої позики такі фактори, як: економічні труднощі, високі ставки на позикові кошти на фондовому ринку, низька ліквідність ринку місцевих облігацій, слабка інформаційна відкритість емітентів, низький рівень довіри до місцевих інвесторів з боку органів місцевої влади та з боку інвесторів до усіх форм позик.

Невід'ємним елементом грошового обігу є векселі. Причому вексельний обіг гнучкіший, ніж обіг паперових грошей. Курс кожного векселя реальний і залежить від таких чинників, як загальногосподарська та ринкова кон'юнктура суб'єктів економічних відносин, співвідношення між попитом і пропозицією кредитних ресурсів та ін.

Запровадження вексельного обігу сприяє ефективному здійсненню міжгосподарських розрахунків, допомога подоланню платіжної кризи. В умовах розвитку усіх форм підприємництва, встановлення прямих зв'язків між товаровиробниками на основі договірних цін дає можливість суб'єктам господарської діяльності самостійно розпоряджатися тимчасово вільними фінансовими ресурсами, розширює межі їх платоспроможності. Разом з тим підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту, який, в свою чергу, сприяє збільшенню частки власних коштів у господарському обороті, зменшує обсяги прямого банківського кредиту і, відповідно, масу безготівкових грошей.

Запровадження вексельного обігу в цілому не збільшує маси платіжних засобів, оскільки в основі комерційного векселя лежить товарний капітал, в основі фінансового — грошовий капітал, тобто рамки вексельного обігу обмежені сумою реальних вартостей.

На шляху запровадження вексельного обігу в Україні існує чимало перешкод, що пов'язані в основному з браком навичок у здійсненні розрахунків з векселями, недостатньою насиченістю ринку відповідною товарною масою, інфляційними процесами, неплатоспроможністю та недисциплінованістю багатьох господарських суб'єктів.

В даний час за показниками обсягу виконаних угод вексель став одним із основних фінансових інструментів на вітчизняному ринку цінних паперів. Крім суб'єктів підприємницької діяльності, активними векселедавцями виступають Головне управління Держказначейства та регіональні відділення Пенсійного фонду України. Питома вага торгів з векселями у 2000 році складала 55% від загального обсягу торгів на фондовому ринку [30, с. 163].

Для зміни на краще ситуації у сфері вексельного обігу потрібно, насамперед, враховуючи міжнародний досвід та особливості української економіки, створити сильну нормативну базу, яка б регулювала вексельні правовідносини. Необхідно відновити довіру підприємств до цього фінансового інструменту.

Активними учасниками вітчизняного фондового ринку є комерційні банки, які здійснюють такі операції з цінними паперами та надають такі послуги: емісійні, депозитарні, кредитні, інвестиційні, посередницькі, трастові, заставні, консалтингові. Банки беруть активну участь в операціях з державними борговими зобов'язаними.

На Українській фондовій біржі розвивається вторинний ринок торгів цінними паперами, на яких представлені: акції приватизованих підприємств, венчурних компаній, державні цінні папери, облігації підприємств, ощадні, інвестиційні сертифікати. З липня 1999 року здійснюються торги казначейськими векселями, а з жовтня — торги векселями, якими оформлена заборгованість зі збору на обов'язкове пенсійне страхування та внесення авансових платежів до Пенсійного фонду України.

Та на сьогодні Українська фондова біржа не стала місцем концентрації попиту та пропозиції на цінні папери. Система біржової торгівлі потребує подальшого розвитку та організації.

На позабіржовому українському фондовому ринку діють Позабіржова фондова торговельна система та оператори позабіржового ринку цінних паперів: інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційно-інформаційні агентства, самостійні учасники фондового ринку (брокери, дилери). Причому питома вага позабіржового неорганізованого ринку становить 88% стосовно інших сегментів ринку [30, с. 166].

Повноцінний обіг і торгівля цінними паперами залежать від ефективного функціонування депозитарної системи, клірингово-розрахункової системи, системи реєстраторів.

Депозитарій дає можливість здійснювати розрахунки за цінними паперами через комп'ютеризовану систему та спрощує їх обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно підвищує ефективність та інвестиційну привабливість ринку цінних паперів України.

В Україні створені Депозитарно-клірингова компанія „Міжрегіональний фондовий союз" та Національний депозитарій України, Компанія „Міжрегіональний фондовий союз" надає депозитарні послуги (зберігає цінні папери), здійснює функції незалежного реєстратора за бездокументарними та знерухомленими випусками іменних цінних паперів [9, с. 125].

Національний депозитарій України забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, їх кодифікацію та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в т.ч. встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.

Технічні передумови для формування єдиного ліквідного вітчизняного фондового ринку залежать від ступеню його комп'ютеризації на базі широкого використання новітніх інформаційних технологій.

Слід зазначити, що на сьогодні недостатній розвиток реальної інфраструктури ринку цінних паперів України, відсутність чіткої взаємодії між існуючими електронними системами ринку стримують належний розвиток інформаційної інфраструктури та автоматизації ринку.

Певна робота з підготовки фахівців фондового ринку в Україні здійснювалась, починаючи з 1992 року. Та системного і впорядкованого характеру цей процес набув у 1996 році після прийняття Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", згідно якого до повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку віднесено координування підготовки фахівців та їх сертифікацію. З метою реалізації цих повноважень Комісією прийнято ряд нормативних документів щодо:

— порядку підготовки та атестації фахівців фондового ринку;

— сертифікації осіб, що здійснюють професійну діяльність із цінними паперами;

— визначення переліку керівних посадових осіб, які підлягають сертифікації для того, щоб керовані ними юридичні особи могли здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку;

— затвердження навчальних програм і тестів для складання кваліфікаційного екзамену.

Чинне законодавство України вимагає, що здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів може особа, яка пройшла відповідне навчання, склала кваліфікаціний екзамен і одержала сертифікат Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Сертифікат діє протягом 3 років.

В Україні система підготовки фахівців фондового ринку сьогодні зорієнтована, в основному, на короткострокову курсову підготовку і реалізується у вигляді перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Курсове навчання проводиться за типовими програмами з питань:

— ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

— організації торгівлі цінними паперами;

— депозитарної діяльності з цінними паперами;

— навчання арбітражних керуючих для провадження справ про банкрутство професійних учасників фондового ринку;

— навчання керівних посадових осіб акціонерних товариств з питань фондового ринку та корпоративного управління.

Та слід зауважити, що темпи зростання кількості підготовлених фахівців фондового ринку значно поступаються темпам зростання обсягу ринку, його емісійної та інвестиційної активності.

Не дивлячись на певний прогрес у розвитку фондового ринку України, у сфері випуску, розміщення та обслуговування обігу цінних паперів залишається ще цілий ряд невирішених проблем, серед яких можна виділити: недосконале та нестабільне законодавство, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатність надійних фінансових інструментів, низький рівень прозорості фондового ринку.

Вітчизняний фондовий ринок на сьогоднішній день ще не є спроможним для ефективного залучення коштів внутрішніх інвесторів.

Ринок цінних паперів повинен стати потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, сприяти акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери. Подальший його ефективний розвиток насамперед потребує:

— підвищення конкурентоспроможності шляхом розбудови інфраструктури фондового ринку, універсалізації діяльності фінансових установ, перетворення їх у стійкі, конкурентне та інвестиційно-спроможні інституції, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг;

— удосконалення інфраструктури фондового ринку шляхом оптимізації структури Національної депозитарної системи та функцій її прямих учасників і створення ефективної системи організованих ринків;

— розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів.

Державне регулювання фондового ринку України повинно здійснюватись на принципах гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Стратегія державного регулювання ринку цінних паперів в Україні спрямована на створення сприятливого інвестиційного середовища і активізацію діяльності інвесторів.

Тактична політика держави на ринку цінних паперів передбачає вирішення наступних завдань:

створення дієвої бази регулювання ринку цінних паперів та забезпечення механізмів захисту інтересів учасників ринку -інвесторів, емітентів, фінансових посередників;
координація діяльності різних державних органів та структур стосовно регулювання ринку цінних паперів;

— забезпечення прозорості та цілісності фондового ринку;

— реформування податкового регулювання діяльності у сфері фінансового інвестування;

— упорядкування емісії та обігу державних та корпоративних цінних паперів;

— державна підтримка підготовки фахівців для фондового ринку;

— належне фінансове і матеріальне забезпечення розвитку ринку цінних паперів.

До пріоритетних напрямів розвитку фондового ринку, пов'язаних із законодавчим регулюванням, відносяться: розвиток нормативно-правової бази в сфері регулювання інститутів спільного інвестування, ринку похідних цінних паперів, вдосконалення механізмів корпоративного управління, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.

Потрібно прийняти Закон України „Про акціонерні товариства", в якому передбачити вдосконалення існуючої в Україні системи корпоративного управління, створення умов для сприятливого правового клімату функціонування фондового ринку з метою залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та посилення захисту прав інвесторів, особливо дрібних.

Метою прийняття Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" у новій редакції є встановлення основних принципів, за якими повинен функціонувати фондовий ринок України, визначення порядку реєстрації емісії та обігу цінних паперів, встановлення вимог до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, визначення правових основ випуску та обігу похідних цінних паперів.

Цілеспрямоване формування інфраструктури фондового ринку України можливе за умови централізованого вкладення засобів та організаційних зусиль у створення інтегрованої системи, яка б забезпечила систему електронної біржової торгівлі, систему реєстрації і перереєстрації прав власності.

Серйозним недоліком вітчизняного фондового ринку є недосконала структура перереєстрації прав власності. Здійснення купівлі-продажу акцій повинно опосередковуватися електронною комунікаційною мережею, яка б забезпечувала швидкий доступ до реєстру. Необхідно встановити недорогу оплату послуг за перереєстрацію прав власності, створювати надійні об'єднання реєстраторів та депозитаріїв. Прозорість, надійність та доступність механізму зберігання та переходу прав власності має зробити український ринок цінних паперів більш привабливим для інвесторів.

Важливою проблемою є підготовка професіоналів фондового ринку, які б відповідали міжнародним стандартам кваліфікації. Першочергове значення тут має здійснення фінансового та науково-методичного забезпечення для створення відповідної мережі навчальних закладів і центрів.

Саме створення необхідного навчально-методичного та інформаційного забезпечення є одним із першочергових завдань удосконалення системи підготовки фахівців для ринку цінних паперів. Важливе значення має також забезпечення доступу до міжнародної наукової інформації та співробітництва з міжнародними науковими школами; проходження практики і стажування в діючих брокерських, депозитарних і розрахунково-клірингових компаніях, інвестиційних банках, на фондових біржах і позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Необхідно здійснювати перехід від роздробленості та безсистемності фондового ринку до його централізації, посилення Державного регулювання, широкого застосування систем електронного обігу цінних паперів. Адже тільки впорядкований і конкурентоспроможний ринок цінних паперів може стати каталізатором стабілізації фінансового становища у державі.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки в даній роботі, можна беззаперечно сказати, що ринок цінних паперів відіграє важливу роль у суспільному відтворенні.

Основна функція ринку цінних паперів — мобілізація грошових засобів інвесторів для організації та розширення виробництва.

Друга функція — інформаційна. Вона полягає в тому, що ситуація на ринку цінних паперів повідомляє інвесторам інформацію про економічну кон’юнктуру в країні, і дає їм орієнтири для вкладання своїх капіталів. В цілому ж функціонування капіталу у формі цінного паперу сприяє формуванню ефективної та раціональної економіки, оскільки він стимулює мобілізацію вільних грошових ресурсів в інтересах виробництва та їх розподіл у відповідності до потреб ринку.

Цінні папери діляться на наступні групи:

За спільними ознаками різноманітні види цінних паперів поєднуються у відповідні типи. Існують такі основні типи цінних паперів: іменні і на пред'явника; державні, муніципальні, корпоративні, фізичних осіб; процентні, безпроцентні, дивідендні, дисконтні; ринкові і неринкові; з вільним і обмеженим обігом; інші.

Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. У "Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", затвердженому Указом Президента України 19.02.94р., до цінних паперів віднесено також інвестиційний сертифікат.

Завдання ринку цінних паперів — забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур: цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів; учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів; процесу (технології) фондової діяльності.

На світовому ринку існує дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна з них передбачає перевагу на ринку комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція). Інша передбачає активну роль як банківських установ так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку переважає обмежена кількість комерційних банків, їх діяльність контролюється національним банком та іншими державними агенціями, державне регулювання більш жорстке.

Таким чином, ринок цінних паперів представляється як ефективний механізм функціонування ринкової економіки, інструмент мобілізації фінансових ресурсів та заощаджень населення, оптимального перерозподілу засобів, підвищення активності людини як реального власника.

Зародження ринку цінних паперів відбувалось стихійно й неорганізовано.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абакуменко О. В. Фінансові інновації на ринку цінних паперів // Актуальні проблеми економіки. -2006. -№ 12. — С. 17 — 21
Бервено С. Н. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине. -Х.: Право, 2001. -508, с.
Білозерова С. Становлення та розвиток ринку корпоративних облігацій України // Економіка. Фінанси. Право. -2002. -№ 10. — С. 35-38
Білоус О. А. Ринок облігацій як сегмент фондового ринку // Фінанси України. -2005. -№ 2. — С.123-128
Богачук К.О. Застосування методів аналізу фондового ринку // Актуальні проблеми економіки. -2005. -№ 3. — С. 24 – 33
Глущенко С. Податкове стимулювання інвестицій у цінні папери // Фінанси України. -2004. -№ 1. — С.70-74
Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2006. -435, с.
Демківський А. В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003,2005. -527 с.
Загородній А. Г. Цінні папери. Фондовий ринок: Термінологічний словник. -Львів: БаК, 1999. -165 с.
Колесник В. В. Акціонерний ринок в Україні. -К.: А.Л.Д., 1995. -168 с.
Кондрашихін А.Б. Дослідження регіональних утворень ринку цінних паперів // Актуальні проблеми економіки. -2004. -№ 7. — С. 105 – 110
Кондрашихін А.Фінансові аспекти відносин учасників ринку цінних паперів // Фінанси України. -2003. -№ 12. — С.113-117
Кондрашихін А.Економічні аспекти управління ринком цінних паперів // Фінанси України. -2003. -№ 7. — С.122-129
Косик С. Становлення ринку цінних паперів // Економіка. Фінанси. Право. -2002. -№ 3. — С. 32-33
Кузнєцова Н. С. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування. -К.: Юрінком Інтер, 1998. -525, с.
Лепейко Т.Технологія аналізу кон'юктури ринку цінних паперів // Фінанси України. -2002. -№ 10. — С. 131-138
Ляшенко В. И. Фондовые индексы и рейтинги. -Донецк: Сталкер, 1998. -317 с.
Мендрул О. Г. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник. -К.: КНЕУ, 2000. -156 с.
Мендрул О. Г. Ринок цінних паперів: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1998. -150 с.
Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навчальний посібник. -К.: КНЕУ, 2000. -314, с.
Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні // Економіка України. -2005. -№ 12. — С. 19-24
Назарчук М. Про деякі особливості розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні // Економіка України. -2005. -№ 10. — С. 33-41
Онуфрієнко О. Класифікація функцій державної комісії з цінних паперів та фондового ринку // Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 8. — С. 77-79
Онуфрієнко О. Система державного регулювання ринку цінних паперів: принципи побудови // Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 5. — С. 50-55
Остапенко В. В. Акционерное дело и ценные бумаги: Справ. пособие. -М.: Экономика, 1992. -125, с.
Остапович Г. Поняття саморегулювання організації ринку цінних паперів в Україні // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 3. — С. 119-122
Охріменко О. А.Ринок корпоративних облігацій України: тенденції та суперечності // Фінанси України. -2005. -№ 12. — С.115-121
Павлов В. І. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2004. -398 с.
Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник. -Кіровоград: Мавік, 2002. -238 с.
Підхомний О.М. Актуальні проблеми контролю вітчизняного ринку цінних паперів // Фінанси України. -2004. -№ 9. — С.134-142
Порядочна С. Аналіз державно-правового регулювання ринків цінних паперів // Право України. -2006. -№ 10. — С.42-45
Приступко А. Правове регулювання міжнародних фондових ринків та ринку цінних паперів в Україні // Право України. -2004. -№ 11. — С.135-139
Про біржу і цінні папери: Збірник законів. -Харків: ПП "ІГВІНІ", 2006. -190, с.
Рак Р. В. Ринок державних цінних паперів та його ліквідність // Фінанси України. -2005. -№ 9. — С.116-121
Регулювання ринку цінних паперів в Україні/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа, О. В. Дзера. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -382, с.
Романенко О. Р.Фінанси: Підручник. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.
Рынок ценных бумаг: Учебник для студ. вузов/ Под ред. В.А.Галанова, А.И.Басова; Российская экономическая академия им. Г.В. Плеханова. — М.: Финансы и статистика, 2000. -349, с.
Рэй, Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками = The bond market: Пер. с англ./ Кристина И.Рэй,; Академия н/х при Правительстве РФ. -М.: Дело, 1999. -599 с.
Словник-довідник фінансового ринку /Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін.. -К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. -321 с.
Стирський М. Методологічні аспекти оцінки інвестиційної привабливості ринку акцій // Фінанси України. -2002. -№ 2. — С. 131-141
Терещенко Г. М. Проблеми та перспективи розвитку національної депозитарної системи як складової фондового ринку України // Фінанси України. -2006. -№ 10 . — С.86-95
Филиппов В. З. Контрольно-ревізійна діяльність на ринку цінних паперів як предмет економічного дослідження // Актуальні проблеми економіки. -2004. -№ 12. — С. 159 – 164
Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник. -К.: АДС УМКЦентр, 2005. -559 с.
Чемодуров О. М. Оцінка облігацій на вторинному ринку // Актуальні проблеми економіки. -2005. -№ 1. — С. 83 — 91
Шапран В.Банки на ринку корпоративних цінних паперів: нове сприйняття корпоративного оточення // Економіст. -2004. -№ 11. — С.60-65.
Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. -К.: Знання , 2006. -535 с.
Шулежко М. Нормативне регулювання ринку цінних паперів // Економіка АПК. -2004. -№ 7. — С.89-92