Росія. Галузева структура господарства

Arial

-A A A+

Росія — держава на півночі Євразії. Офіційні назви — Росія та Російська Федерація. Найбільша за територією країна світу і одна з найбагатших на природні ресурси.

Площа території: 17,075 млн. кв. км. Столиця: Москва (11 млн. жителів)

Великі міста: Санкт-Петербург (4,7 млн. жителів), Новосибірськ (1,426), Нижній Новгород (1,334), Єкатеринбург (1,278), Самара (1,175), Омськ (1,160), Уфа (1,096), Казань (1,085), Челябінськ (1,083), Перм (1,028), Ростов-на-Дону (1,025), Волгоград (1,003).

Загалом налічується 1066 міст, 2070 селищ міського типу (1994 р.)

Державний устрій: демократія

Державна мова: російська (Кожна автономна республіка може ввести у своїх межах свою національну мову як другу офіційну.)

Членство у міжнародних організаціях: ООН, СНД тощо.

Відповідно до статті 65 Конституції Російської Федерації до складу Російської Федерації входять 83 рівноправні суб’єкти, у тому числі: 21 республіка (Адигея, Алтай, Башкирія, Бурятія, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія), 9 країв, 46 областей, два міста федерального значення — Москва і Санкт-Петербург, Єврейська автономна область та 4 автономні округи (Ненецький, Ханти-Мансійський, Чукотський, Ямало-Ненецький).

1. Загальна характеристика природно-ресурсного потенціалу Росії. Галузева структура господарства. Структура валового внутрішнього продукту

Росія розташована в східній Європі і північній Азії, омивається Північним Льодовитим океаном — Баренцовим, Білим, Карським, Лаптєвих, Східно-Сибірським і Чукотським морями — на півночі; на заході — морями Атлантичного океану — Балтійським морем — на північному заході, Чорним, Азовським морями — на південному заході, а також внутрішньоконтинентальним Каспійським морем — на південному заході; Беринговим, Охотським і Японським морями Тихого океану — на сході.

Її сусідами є КНДР, Китай, Монголія, Казахстан, Азербайджан, Грузія, Україна, Білорусь, Литва, Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Норвегія. Цілком по морю вона межує зі США та Японією. РФ має найдовший кордон у світі. Площа Росії — 17,075 млн. кв. км.

Крайні точки:

— північна (загальна) — мис Флігелі (острів Рудольф, архіпелаг Земля Франца-Йосифа) 81°49′ пн.ш.

— північна (материкова) — мис Челюскін (півострів Таймир) 77°43′ пн.ш.

— південна (материкова) — знаходиться на південний захід від гори Базардюзю. (на кордоні Дагестану з Азербайджаном) 41°11’ пн. ш.

— західна — Куршська коса (Гданська затока, Балтійське море) 19°38′ сх.д

— східна (загальна) — острів Ратманова 169°00′ зх.д.

— східна (материкова) — мис Дежньова (Чукотський півострів) 169°40′ зх.д. розташована в межах Сх.-Європейської рівнини. На півдні – північні схили Кавказу, на півн.-заході – гори Хібіни. На схід від Уралу – Зах.-Сибірська рівнина, обрамована на півдні горами Півд. Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля та ін.) [1, с. 436].

Більша частина європейської частини РФ розташована в межах Східно-Європейської рівнини. На півдні — північні схили Кавказу, на північному заході — гори Хібіни. На схід від Уралу — Західно-Сибірська рівнина, обрамована на півдні горами південного Сибіру (Алтай, Саяни, гори Прибайкалля, Забайкалля та ін.). Між Єнісеєм та Леною розташоване Середньосибірське плоскогір’я, між Леною та Тихим океаном — хребти та нагір’я Північно-Східної Азії. Найбільші ріки: Лена, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур. Найбільші озера: Каспійське (море), Байкал, Ладозьке, Онезьке. На території РФ із півночі на південь чергуються наступні кліматичні зони: арктична пустеля, тундра, лісотундра, лісова та лісостепова зони, степова, зона напівпустель (поблизу Каспію). Клімат країни змінюється від морського (на крайньому північному заході) до різко континентального (у Сибіру) і мусоного (на Далекому Сході). Багатьом районам Сибіру та Далекого Сходу притаманна багаторічна мерзлота.

Порти Росії не мають виходу у відкритий океан. Санкт-Петербург і Калінінград розташовані на Балтійському морі, сполученому з Північним морем протоками Ересунн і Каттегат; чорноморські судна повинні пройти через протоки Босфор і Дарданелли в Туреччини; Владивосток і Находка відділені від океану Японськими о-вами, а вихід з Мурманська в Атлантичний океан здійснюється вздовж берегів Скандинавії.

Росія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Є три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії. Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру практично не мають залізниць та сучасних автодоріг. Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів. Морський транспорт забезпечує знану частину перевезень. Найважливіші порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка і інші [4, с. 514].

Залізниці, велика частина яких розташована в Європейській Росії, перевозять три чверті всіх вантажів. Річковий і автомобільний транспорт перевозять до 15 % вантажів. У багатьох районах Півночі й Далекого Сходу єдиним видом транспорту є авіація. Економічна криза кінця 1990-х років фактично ізолювала багато північних регіонів від центра, так як через погано розвинену інфраструктуру держава не спроможна оплачувати транспортування вантажів.

За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2007): ВВП — $ 314 млрд. темп зростання ВВП — (-4,6)%. ВВП на душу населення — $2138 [4, с. 515].

У структурі економіки Росії переважає важка промисловість, особливо металургія, хімія, машинобудування та енергетика. Добре розвинута лісова промисловість: лісові ресурси Росії — найбільші у світі. Росія має також найбільші у світі розвідані запаси природного газу й другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру й на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться в Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку й транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Російське сільське господарство, яке виробляє більше ніж одну п’яту валового національного продукту країни, спеціалізується по регіонах. Три п’ятих орних земель засіваються пшеницею, ячменем, вівсом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (особливо соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у середній смузі та на північному заході) і баштанні культури (на півдні).

Виробка електроенергії — 957 млрд. кВт/год (1993). На тер. РФ функціонують об’єднані енергетичні системи Центру, Північного-Заходу, Поволжя, Південного. Кавказу, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Діють ТЕС, ГЕС, АЕС. Росія володіє найбільшими у світі запасами гідроенергії, які зосереджені переважно в Сибірі. Грандіозні гідроенергетичні проекти були здійснені на ріках Ангара і Єнісей, але вони віддалені від західних районів, де відчувається нестача енергії [4, с. 516].

2. Темпи і фактори економічного розвитку. Проблеми забезпечення стійкого економічного розвитку у зв’язку із впливом світової фінансової кризи

Російський дефолт 1998 року — відмова Російської Федерації виконувати зобов’язання за своїми облігаціями. Дефолт призвів до драматичних подій у всій економіці держави, як то девальвація національної валюти рубля, різке зростання цін і таке ж стрімке падіння рівня життя. Крах великих банків примусив населення надовго втратити довіру до банківської системи, як і до фінансового ринку взагалі [4, с. 519].

Наслідки кризи у вигляді взаємних неплатежів банків і інших організацій довелося вирішувати Центральному банку РФ. За словами Миколи Єгорова, тоді замголови ЦБ (у 2008 очолює «Національний депозитарний центр»), платіжна система країни за станом на 19 серпня 1998 «впала в кому у зв’язку з неплатоспроможністю великих банків. В ході подолання кризи неплатежів, було використано технологічне нововведення, пов’язане з проведенням багатобічного клірингу в рамках платіжної системи Центробанку, що з’явилося унікальним досвідом в міжнародній практиці». М.Єгоров особливо відзначив роль в подоланні кризи першого замголови ЦБ РФ Андрія Козлова, що трагічно загинув у вересні 2006 р. Під час кризи А.Козлов відповідав за більшість операційних процесів в Центробанку. Головою Центробанку в кризовий рік був Сергій Дубінін. Він був звільнений з посади відразу після початку кризи. До реорганізації С.Дубінін працював фінансовим директором РАТ ЄЕС Росії [4, с. 520].

Виведення капіталів іноземними інвесторами, які задавали тон на російському ринку, практично призвело до колапсу на російському ринку акцій, що тоді тільки вставав на ноги. Індекс РТС в жовтні 1998 впав до 38,53 пунктів. Того ж року біржа РТС упровадило систему розрахунків «постачання проти платежу». Криза зробила серйозний вплив на розвиток всього фондового ринку. Він значно змінив конфігурацію сил, позицій учасників ринку, вплинув на технології торгівлі. Наприклад, технологія з 100% депонуванням активів з’явилася в Росії в результаті кризи 1998.

На думку експертів, позитивним наслідком кризи 1998 року стало підвищення конкурентоспроможності російської економіки. Внаслідок девальвації рубля ціни на імпортні товари усередині країни підскочили, а ціни російських товарів закордоном впали, що дозволило їм зайняти ринки, які вони не могли зайняти раніше. Криза 1998 року дав шанс російській промисловості набрати силу, відгородивши її від імпорту та збільшивши експортні можливості. Оздоровилися та державна політика, фінансова криза змусила чиновників відповідальніше ставитися до бюджетного планування. Малий бізнес усвідомив свою силу і став розвиватися у великі підприємства.

Головним результатом кризи 1998 року можна назвати відхід економіки від сировинної моделі і розвиток інших галузей економіки, які до фінансової кризи заміщалися імпортом.

Фінансова криза в Росії 2008 року — фінансова криза, що відбувається на ринках Російської Федерації після поєднання невпевненості через глобальну банківську кризу та побоювань через війну у Південній Осетії так і через відновлення ризиків державного втручання у справи стратегічних підприємств. Економіка Росії істотно залежить від цін на енергоносії, особливо цін на нафту, яка знизилась більше ніж на половину від рекордного показника 147 USD 11 червня 2008 [5,с. 26].

В листопаді 2008 року, були повідомлення про те, що торги акціями російських підприємств поступово переносились в Лондон через ГДР під час частих зупинок торгів в Москві, що вимагались правилами регулятора з метою пониження коливань на все більш неліквідному фондовому ринку Москви.

3. Сучасна структура зовнішньоекономічних зв’язків Росії. Товарна структура експорту та імпорту. Географічна структура експорту та імпорту

Росія поділяється на 11 великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-В’ятський, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний [7, с. 398].

Видобуток нафти й газу зосереджений у Західному Сибіру, гідроелектростанції, кольорова металургія і лісова промисловість — у Східному Сибіру. На Далекому Сході видобувають золото, алмази, він славиться рибою і морепродуктами. У Північному районі основними галузями є добування вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю та інших металів, а також заготівля лісу і вилов риби. У Північно-Західному, Центральному, Волго-В’ятському, Уральському і Поволзькому районах розвинуті машинобудування, хімічна, легка, харчова промисловість, енергетика і сфера послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинуте сільське господарство й харчову промисловість.

Прямі закордонні інвестиції — $ 617 млн. Імпорт — $ 75,5 млрд. (г.ч. Німеччина — 11,0%; Білорусь — 10,0%; Україна — 6,9%; США — 6,2%; Казахстан — 4,8%). Експорт — $ 97,7 млрд. (г.ч. Україна — 9,1%; Німеччина — 9,0%; Білорусь — 7,9%; США — 6,8%; Нідерланди — 6,2%). Близько. 70% експорту РФ — бл. 50 млрд. дол. — пов’язано з вивозом сировини. За даними Російських джерел у 2002 р. прямі іноземні інвестиції в Росії склали біля 4 млрд. дол.

Імпорт (2007) — $ 260,4 млрд. (г.ч. Німеччина — 16,3%; Китай — 12,4%; Італія — 6,9%; Україна — 5,0%; Японія — 4,9%; Білорусь — 4,0%). Експорт — $ 365 млрд. (г.ч. Німеччина — 9,5%; Нідерланди — 7,5%; Туреччина — 6,0%; Італія — 5,6%; Україна — 5,0%; Китай — 5,0%; США — 4,8%; Білорусь — 4,6%; Швейцарія — 4,0%). Майже 70% експорту РФ — близько 250 млрд. дол. — пов’язано з вивозом сировини [7, с. 400].

4. Позиції у міжнародному русі капіталу. Роль ТНК в економіці Росії

Краху комунізму в кінці 1980-х років передував економічний застій, який почався за десятиріччя до цього. За роки перебудови стара система повністю руйнувалася. Перевага великомасштабних виробництв у поєднанні із системою централізованого планування привела до переважання в російській економіці великих промислових комбінатів. Нерідко один завод є єдиним виробником того або іншого виду продукції. Руйнування радянської системи централізованого планування привело до порушення зв’язків між підприємствами, а переважання практично монопольного виробництва по багатьох ключових видах продукції привело до занепаду промислового виробництва.

У 1992 російський уряд приступив до радикальних економічних реформ, які базувалися на приватизації малих, а згодом середніх і великих підприємств. Усі попередні спроби половинчастого реформування при М.Горбачові не тільки нічого не дали, але й загнали економіку в глухий кут. У 1996 російський уряд уперше із царських часів став продавати цінні папери на міжнародних ринках. У 1997 російський біржовий ринок був найбільш привабливим у світі. Незважаючи на очевидну слабість російської виробничої сфери, міжнародних інвесторів приваблює російський ринок.

В даний час Західна Європа, особливо Європейський Союз, США і Японія займають провідне місце в торговельних, інвестиційних і науково-технічних зв’язках Росії. Ці ж країни є найбільшими зовнішньо-торгівельними кредиторами Росії і важливим джерелом інших фінансових надходжень.

ЄС — головний економічний партнер Російської Федерації. ЄС — найбільша інтеграційне угруповання, що об’єднує 15 країн: Франції, Німеччину, Італію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Великобританію, Данію, Ірландії, Греції, Іспанії, Португалії, Швеції, Фінляндії та Австрії [4, с. 538].

Незважаючи на величезні розміри території, велику кількість природних ресурсів, розвинену промислову базу і високий рівень освіченості населення, частка російської економіки у світі незначна. У 2007 валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії оцінювався в 314 млрд. млрд. дол. Аналогічний ВВП мають Швеція (250 млрд. дол.), Тайвань (260 млрд. дол.) і Аргентина (225 млрд. дол.). З обліком на порядок більшої чисельності населення, ВВП на душу населення Росії виявляється значно нижчим, ніж в цих країнах: в Росії — 2500 дол., в Швеції — 28 300, на Тайвані — 12 000, в Аргентині — 6200 дол. Восени 2007 зовнішній борг Росії (включаючи борг СРСР) досяг 160 млрд. дол., і за цим показником вона вийшла на перше місце в світі, але цей борг був фактично повністю ліквідований у 2005-2007 роках [4, с. 539].

При переході до ринку і різноманіттям форм власності, надання всім підприємствам незалежно від форм власності права займатися ЗЕД Росія відмовилася від всеосяжної державної монополії та пов’язаних з нею форм державного регулювання. Головне завдання держави в сучасних умовах — вироблення зовнішньоекономічної політики (ВЕП), адекватної ринковим принципам функціонування російської економіки та її послідовної інтеграції в світове господарство.

Господарське взаємодія із зовнішнім світом виступило каталізатором ринкових перетворень, дав відчутний імпульс розвитку тих інструментів і механізмів, які були слабкі або відсутні (наприклад, біржова торгівля, фондовий та валютний ринок), адаптації національної економіки до функціонування в умовах мінливої кон’юнктури на основі прямих і зворотних зв’язків між попитом і пропозицією. Ця взаємодія сприяло виникнення та розвитку конкуренції, залученню вітчизняного бізнесу до сучасних методів управління та маркетингу, міжнародним нормам ділової культури та етики.

у сучасній системі світових господарських зв’язків Росія бере участь поки в основному за рахунок розширення торгівлі товарами, переважно сировиною і матеріалами.

Росія слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу у формі прямих інвестицій, а також у міжкраїнний науково-технічний та інформаційний обмін.

Економіка країни опинилася залежною від експорту вузького кола товарів, перш за все паливно-сировинної групи, а також від імпорту багатьох споживчих товарів. Ступінь її відкритості перестала відповідати внутрішнім можливостям Росії, масштабами і глибиною проблем, що стоять передній.

У сформованих умовах для вирішення завдань щодо стабілізації зростання національної економіки з урахуванням тенденцій розвитку світового господарства і торгівлі, а також забезпечення рівноправної інтеграції країни у світову економіку перед Росією стоять такі основні цілі: підвищення конкурентоспроможності російської економіки;збереження позицій Росії на світових товарних ринках (постачання матеріалів, комплектного обладнання, озброєння та військової техніки), а також подальше розширення експорту готових виробів і послуг;забезпечення рівноправних умов доступу російських товарів і послуг на світові ринки за адекватної захисту внутрішнього ринку від недобросовісної іноземної конкуренції у відповідності зі сформованою практикою міжнародних економічних відносин;проведення митно-тарифної політики, що сприяє створенню сприятливих умов для розширення національного виробництва і підвищення його конкурентоспроможності, не такою, що ускладнює при цьому умов конкуренції на внутрішньому ринку;скорочення витоку капіталу по каналах зовнішньої торгівлі шляхом створення більш сприятливих економічних умов у Росії, а також посилення контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій, включаючи валютний і митний контроль, припинення контрабандного ввезення товарів [4, с. 542].

.Для досягнення цих цілей і підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності потрібен розвиток системи державного регулювання зовнішньоторговельних зв’язків відповідно до курсу держави на підтримку реального сектора економіки, яке буде здійснюватися за чотирма напрямками.

Перший напрямок — вироблення і реалізація зовнішньо-економічної політики Росії, включаючи питання оптимізації паливно-сировинного експорту, підтримки експорту готових виробів і послуг (традиційних і прогресивних їх видів, включаючи експорт технологій і «ноу-хау »).

Одним із пріоритетів стане стимулювання на державному рівні експортної діяльності російських виробників, перш за все, що випускають продукцію з високою часткою новоствореної вартості. У зв’язку з цим продовжиться формування системи кредитування і страхування експортерів за участю держави для просування на зовнішні ринки вітчизняної високотехнологічної продукції (авіабудування, космонавтики, суднобудування, енергетичного машинобудування, включаючи обладнання для ядерної енергетики, та ін.)

Другий напрямок — забезпечення сприятливих торговельно-політичних і правових умов для російських учасників зовнішньоекономічних зв’язків та їх рівноправну участь у світовій торгівлі, посилення ролі держави в знятті не обгрунтованих обмежень і в створенні більш сприятливих умов для просування російських товарів на зовнішні ринки.

Третій напрямок — захист внутрішнього ринку, що спирається на загальноприйняті міжнародні норми і правила і що використовує всі передбачені російським законодавством інструменти. Ці заходи будуть спрямовані на захист конкурентоспроможності та перспективних вітчизняних виробництв.

Четвертий напрям — формування міжнародних пріоритетів зовнішньоторговельної політики як найважливішої складової частини зовнішньоекономічної політики [4, с. 544].

Торгово-економічні відносини Росії з країнами СНД є стратегічним напрямком у зовнішньоекономічних зв’язках Росії.

У зовнішньоекономічних зв’язках з далеким зарубіжжям пріоритетне значення має співробітництво з Європейським Союзом — основних торгових партнером, на частку якого припадає понад 1/3 зовнішньоторговельного обороту Російської Федерації. Це основний ринок збуту товарів російського експорту (насамперед енергоносіїв) і, отже, один з найважливіших джерел валютних надходжень. На американському континенті найважливіший торговий партнер Росії — Сполучені Штати Америки. При визначенні основних напрямків співпраці з цією країною враховується лідерство США у світовій економіці, величезний науково-технічний і фінансовий потенціали, а також те, що американський ринок є одним з перспективних для продажів передових російських технологій, пов’язаних з космічними дослідженнями, ядерної енергетикою, програмним забезпеченням [6, с. 226].

Важливими зовнішньоторговельними партнерами Росії залишаться країни Близького і Середнього Сходу, які є перспективними ринками збуту для російської машино-технічної продукції, у тому числі озброєння і військової техніки.

Перспективність співпраці з країнами Латинської Америки пов’язана з реальними можливостями в галузі розвитку російського експорту продукції високих технологій і військового призначення, а також налагодження взаємного виробничого співробітництва, враховуючи помітно збільшений виробничий і економічний потенціали цього регіону.

5. Соціальні стандарти Росії

Росія — багатонаціональна країна, де проживають представники понад 130 різних народів. Чисельність населення — 143 млн.осіб. Росіяни становлять переважну більшість — 80%. Серед національних меншин багато українців. По території населення проживають вкрай нерівномірно: 2/3 проживають в європейській частині країни із сприятливими природними умовами. значно менша густота населення в азійській частині, де панує різкоконтинентальний клімат. Великі міста — Москва, Санкт — Петербург, Новосибірськ [6, с. 234].

Одним з основних пріоритетів президентства Путіна офіційно став підйом економіки країни й рівня життя населення. У вересні 2005 у Росії запускаються так звані «Національні проекти» для дозволу найбільш злободенних соціальних проблем: охорона здоров’я, утвір, житлова політика й сільське господарство. В 2006 на ці програми виділяється 161 млрд. рублів, в 2007 — 206 млрд.

Внутрішній валовий продукт на душу населення в Росії складає — $2138.

Доходи на душу населення ростуть повільніше за зарплати. У червні 2008 р. вони склали 12,2 тис. рублів на душу населення, що на 18% вище, ніж рік тому. При цьому пенсії і соціальна допомога в своєму зростанні значно відстають від заробітних плат.

Зарплати в реальному вираженні, тобто з урахуванням інфляції, в червні 2008 року виросли на 15,2% в порівнянні з червнем 2007 року, за півріччя по відношенню до попереднього півріччя – на 17,5%, а по відношенню до травня – на 7%.

Реальні доходи (доходи мінус обов’язкові платежі з поправкою на інфляцію) виросли не так сильно – на 7,9% в порівнянні з червнем минулого року.

За даними маркетингової групи Market Up і рекламного агентства Sauce Strategy, москвичі, у яких на одну людину в сім’ї доводиться по 1500–1700 доларів, вважають, що доходи середнього класу – від 2200 доларів на людину, а москвичі з реальними доходами в 1700–2000 доларів думають, що поріг середнього класу – 2909 доларів на людину [6, с. 235].

Згідно з даними Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування, середній клас в Москві складає приблизно третину населення.

Висновки

Росія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако- та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Є три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії. Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру практично не мають залізниць та сучасних автодоріг. Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів. Морський транспорт забезпечує значну частину перевезень. Найважливіші порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Новоросійськ, Владивосток, Находка і інші.

За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001): ВВП — $ 314 млрд. темп зростання ВВП — (-4,6)%. ВВП на душу населення — $2138.

Список використаних джерел

Блій Г. Географія: Світи, регіони, концепти. — К.: Либідь, 2004. — 738 с.
Гранберг А. Г. Основы региональной экономики. — М. — 2001. — 492, с.
Ломакин В. К. Мировая экономика /Виктор Кузьмич Ломакин,. — М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. — 727 с.
Мировая экономика / Ред. А.С.Булатов. — М.: Юристъ, 2000. — 734 с.
Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая экономика и международные отношения. — 2001. — № 3. — С. 23-34
Світова економіка / ред.: Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевский, Н. С. Логвінова. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 327 с.
Світова економіка /Авт. кол.: А.С.Філіпенко та ін. — К. : Либідь, 2000. — 581, с.