Розвиток і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Сутність, значення та передумови розвитку і розміщенні лікеро-горілчаної промисловості в господарському розвитку України.

Розділ 2. Сучасний стан розвитку лікеро-горілчаної промисловості України.

Розділ 3. Територіальна структура лікеро-горілчаної промисловості України.

Розділ 4. Продукція лікеро-горілчаної промисловості у торгівлі.

Розділ 5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України.

Висновки.

Список використано літератури.

Вступ

Актуальність теми. В Україні створено потужну виробничо-технічну базу з виробництва етилового спирту та лікеро-горілчаних виробів, представлену 84 спиртовими заводами і 275 лікеро-горілчаними виробництвами загальною потужністю (станом на 1 січня 2001 p.), відповідно, понад 68 млн. дол. спирту і 120 млн. дол. лікеро-горілчаних виробів. У 1995-1996 pp. Україна займала четверте місце у світі з виробництва спирту після Бразилії, США та Росії. У нашій країні щороку вироблялося близько 60 млн. дол. спирту і 35 млн. дол. лікеро-горілчаних виробів. Основними напрямами використання етилового спирту є виробництва горілки (60%), виноробної (15%) та іншої (25%) продукції.

За період з 1990 по 2000 р. — внаслідок наростання кризових явищ в економіці, розвитку її "тіньового сектора", істотного звуження внутрішнього і зовнішнього ринків збуту продукції, поглиблення фінансової кризи — обсяги виробництва спирту та лікеро-горілчаних виробів в Україні значно скоротилися. До ускладнення економічного становища у спиртовій і лікеро-горілчаній підгалузях призвели і переколи у реформуванні економічних взаємовідносин. Всупереч принципам ринку, підприємства поставляють продукцію споживачам, не маючи достатньої інформації про попит на неї, зумовлений платоспроможністю споживачів. Деякі підприємства — замість того, щоб адаптуватися до ринкових обставин, — підвищують ціни, а це, в свою чергу, звужує попит.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити сутність, значення та передумови розвитку і розміщенні лікеро-горілчаної промисловості в господарському розвитку України;
охарактеризувати сучасний стан розвитку лікеро-горілчаної промисловості України;
дослідити територіальну структуру лікеро-горілчаної промисловості України;
виявити проблеми та перспективи розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси лікеро-горілчаної промисловості України.

Предметом дослідженнявиступає проблема розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України.

Розділ 1. Сутність, значення та передумови розвитку і розміщенні лікеро-горілчаної промисловості в господарському розвитку України

Спиртове та лікеро-горілчане виробництво в Україні — одна з важливих галузей харчової промисловості, від якої значною мірою залежить надходження коштів до Державного бюджету.

У країні створено потужну виробничо-технічну базу з виробництва етилового спирту та лікеро-горілчаних виробів, що налічує 84 спиртових заводи і 275 лікеро-горілчаних виробництв загальною потужністю, відповідно, понад 68 млн. дол. спирту та 120 млн. дол. лікеро-горілчаних виробів. У 1995-1996 роках Україна посідала четверте місце в світі з випуску спирту після Бразилії, США та Росії. Основні напрямки використання етилового спирту — виробництво горілки (60%), виноробної (15) та іншої (25%) продукції.

Нині практично всі українські виробники спирту об'єднані в Державний концерн "Укрспирт", до якого входять 8 обласних державних об’єднань спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. У підпорядкуванні концерну — 113 підприємств з державною формою власності й 23 асоційованих члени з різними формами власності. Виробничі потужності цих підприємств за останні роки використовуються лише на 40%.

У другій половині 80-х — першій половині 90-х років виробництво спирту в Україні коливалось у межах 45-66 млн. дол..

На думку аналітиків, цей процес зумовлений насамперед різким зниженням попиту на спирт з боку традиційних імпортерів, особливо Росії.

Ситуація, що склалася на ринку спирту та алкогольних напоїв, характеризується:

поступовим нарощуванням обсягів виробництва основних видів продукції;
повільним відновленням традиційних ринків збуту та низькою конкурентоспроможністю вітчизняної продукції на ринках далекого зарубіжжя;
нестабільністю законодавчої бази;
збільшенням обігу алкогольних виробів невизначеного походження (зокрема, фальсифікованих та контрабандних).

У структурі експорту спирту простежується тенденція збільшення поставок високоякісного спирту — "Екстра" та "Люкс". Значну частину експортних відвантажень здійснювали обласні державні об'єднання концерну "Укрспирт", які мають ліцензії, зокрема, Тернопільське, Вінницьке, Львівське, Чернігівське. Ємкість алкогольного ринку України спеціалісти оцінюють у 32-33 млн. дол. горілки та міцних лікеро-горілчаних напоїв на рік (до 4 млрд. грн. у роздрібних цінах). Рекордну його кількість було вироблено 1996 року — близько 64,3 млн. дол.. Однак, починаючи з 1997 року, його випуск постійно зменшувався і 1999-го становив лише 14,8 млн. дол..

За 1990-2000 роки в Україні, внаслідок наростання кризових явищ в економіці, розвитку її "тіньового" сектора, істотно звузилися внутрішній і зовнішній ринки збуту продукції, що призвело до поглиблення фінансової кризи. У цій ситуації обсяги виробництва спирту та лікеро-горілчаних виробів значно скоротилися. 1990 року виробництво спирту в Україні становило 53,9 млн. дол., вивіз за межі країни — 29,6 млн. дол.. У 2002 році спирту етилового з харчової сировини було вироблено 28,4 млн. дал. При цьому експорт, за даними митних органів, становив 5,8 млн. дол. (20% від загального обсягу) переважно до Молдови, Австрії, Азербайджану, Туркменистану, Туреччини та Балканських країн. 2006 року цієї продукції було випущено 22,7 млн. дол., у тому числі слабоградусних напоїв міцністю до 8,5 відсотка — 8,3 млн. дол.. Основними виробниками горілки та міцних лікеро-горілчаних напоїв були фірма "Союз-Віктан" (17,9% від загального обсягу), ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (15,6), ЗАТ "Львівський лікеро-горілчаний завод" (14,6%)[4, c. 103-105].

Розділ 2. Сучасний стан розвитку лікеро-горілчаної промисловості України

У лікеро-горілчаній галузі в 1990-2000 рр. відбувалося зменшення обсягів виробництва: якщо в 1990 р. було вироблено понад 30 млн. декалітрів алкогольних напоїв, то у 2000 р. — менш як 20 млн. декалітрів у офіційному секторі економіки (табл. 1). Однак у 2001-2005 рр. намітилося зростання виробництва алкогольних напоїв в Україні.

Виробництво спирту у 2002-2005 рр. зросло за рахунок технічного спирту. За оцінками експертів, співвідношення легальної та тіньової горілки у цей період становило відповідно (у відсотках): у 2000 р. — 60/40, 2001-му — 40/60, 2002-му — 35/65, 2005 р. — 30/70.

Слід також додати, що в Україні щорічно споживається понад 30 млн. дек. алкогольних виробів. Левова частка алкоголю, зокрема й фальсифікованої продукції, викидається на ринок з нелегального виробництва. Понад 50% алкогольних напоїв та 60% тютюнових виробів у закладах торгівлі не відповідають нормативам Держстандарту.

Детінізація обігу алкогольних напоїв призведе до значного приросту відрахувань до бюджету, оскільки акцизний збір є вагомим бюджетоутворюючим податком. У 2005 р. його обсяг у держбюджеті становив більш ніж 3,6 млрд. грн., або 10% загальних надходжень. Якщо ж врахувати надходження від ліцензій на виробництво лікеро-горілчаної продукції, патентів та ін., то тільки "алкогольна" галузь забезпечує близько 13% надходжень у державну скарбницю. Проте виготовлення та реалізація підроблених товарів стають серйозною перешкодою на шляху стабільного поповнення державного бюджету. Достатньо сказати, що обсяг продажу нелегальної горілки у 2005 р. сягнув 25 млн. дек., а збитки держбюджету оцінюються майже в 1,5 млрд. грн..

Десятки українських підприємств, за статистичними даними, виготовляють легально не більш як 100 тис. пляшок у рік. Але перевірки показують, що непоодинокими є випадки відвантаження неврахованої продукції за готівку.

Деякі підприємства порушують чинний порядок сплати акцизного збору, замовляючи акцизну марку для маркування горілки в тарі 0,05 л, а фактично наклеюють її на горілку в тарі 0,5 л. Утім, такий вид ухилення від сплати акцизного збору значно зменшився після введення акцизних марок нового зразка, на яких зазначається літраж продукції. Крім того, ДПА України скоротила обсяг замовлень на отримання акцизних марок для малої тари алкогольних напоїв з 55 до 1%.

Слід зазначити, що збільшення ставок акцизного збору на вина виноградні в 3,7 раза, шампанське — в 1,8 раза, коньяку — у 10 разів призвело до зростання підпільного виробництва і контрабанди[1, c. 38-40].

Однією з основних проблем сучасної лікеро-горілчаної промисловості України є ухилення від сплати податків. Так, на сьогодні найбільш поширеними схемами тіньової діяльності юридичних і фізичних осіб є:

• використання підроблених марок акцизного збору, які друкуються на вітчизняних підприємствах поліграфічної промисловості, виготовляються за допомогою множувально-копіювальної техніки або ввозяться контрабандою з-за кордону;

• використання отриманих марок акцизного збору не за призначенням. Марки на продукцію з меншою ставкою акцизного збору застосовуються для продукції, що має більш високі розміри податків;

• неправомірне завищення цін на давальницьку сировину з боку фірм-реалізаторів, яку вони передають лікеро-горілчаному заводу. У подальшому, отримавши товар за заводськими цінами, фірма-реалізатор уже має значний запас у собівартості продукції. Знизивши ціну нижче заводської, фірма все одно отримує доход, який виникає із раніше зробленої націнки на давальницьку сировину, матеріали та ін.;

• застосування підприємством марок акцизного збору, що були отримані іншою господарською структурою. При цьому виготовляється неврахована горілка. Тут можливе використання спирту, списаного в межах допущених технологічних витрат у ході виробництва продукції, до складу якої він входить: горілка, парфуми, лікарські засоби та ін. До цього слід додати контрабандний спирт та його псевдоекспорт;

• продаж товару за посередництвом "фіктивної" фірми за угодою консигнації, коли розрахунки проводяться в міру того, як реалізується продукція. Товар продається "фіктивною" фірмою, після чого вона зникає, не сплативши податків до бюджету. Відтак продавець відображає цю фірму у своєму бухгалтерському обліку як боржника;

• отримання спирту із заниженими ставками акцизного збору на виробництво продукції, до складу якої входить технічний спирт. У подальшому він переробляється (з нього виводяться денатуруючі добавки) і використовується для виготовлення неврахованої горілки;

• виробництво спирту та лікеро-горілчаних напоїв без наявності ліцензії;

• сплата сум акцизного збору та ПДВ шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов'язань, векселями, в тому числі казначейськими, та в інших формах, які не передбачають здійснення таких платежів коштами.

Основними виробниками лікеро-горілчаної продукції в Україні в 2005 році, за даними загальнонаціонального рейтингу є компанії «Союз-Віктан» і Nemiroff. Нарощуючи виробничі потужності за рахунок залучення позикового капіталу, лікеро-горілчані компанії почали широкомасштабну кампанію по завоюванню сусідніх ринків, в першу чергу – російського, готові до виходу на міжнародні ринки[3, c. 7-9].

Протягом останніх років відбувається як постійне зростання обсягів виробництва алкогольних напоїв міцністю 6 — 12%, так і розширення їх асортименту.

Що стосується власне слабоалкогольних коктейлів (міцність 1,2- 8,5%), то у 2005 році очікування операторів ринку щодо збільшення його обсягу в натуральному виразі на 10-15% не виправдалося. За оцінками експертів, зростання у фізичному обсязі склало до 2%, у грошовому вимірі – 7%-10%, до 0,5 млрд.грн. На 2007 рік очікується зростання обсягу ринку в натуральному виразі приблизно на 3-5%. Серед основних факторів, що впливають на динаміку виробництва та споживання слабоалкогольних коктейлів, найчастіше виділяють наступні:

• попит, спричинений новизною слабоалкогольних коктейлів для споживачів,

• спадає і посилюється конкуренція з боку пива та сухих вин;

• масовість продукції вимагає її позиціювання у середньому ціновому сегменті, що не завжди вигідно виробникам;

• високий бар’єр виводу нової слабоалкогольної торгівельної марки на ринок

• (понад 1 млн. USD) заважає виходу на ринок нових виробників;

• значні законодавчі обмеження на рекламу та продаж слабоалкогольних

• коктейлів, порівняно з пивом, обмежують можливості стимулювання попиту та їх продажу.

Лідерами ринку слабоалкогольних коктейлів є «Оболонь», «Росинка» та «Союз-Віктан» з ТМ «Лонгер».

На ринку виноградного вина спостерігається значне розширення асортименту вин, їх виробників, а також підвищення їх вартості. Поряд із цим, за 2006 рік, порівняно із 2005, обсяг виробництва вина у фізичному вимірі в Україні скоротився на 4% і склав 14 млн.дал.

Провідними виробниками використовуються різноманітні схеми побудови мережі збуту. Зокрема, основний конкурент емітента, лідер національного лікеро-горілчаного ринку та основний експортер української горілки до Росії – компанія Nemiroff використовує систему торгових домів, а також добре розгалужені дилерські мережі у найкрупніших містах України.

Корпорація «Олімп» створила розгалужену мережу філій, через яких здійснюється продаж дистриб’юторам та оптовикам у регіонах, а VIP-клієнтів обслуговує власний торговий дім компанії.

Концерн «Оверлайн» (ТМ «Мягков», «Штурман») на момент запуску бренду вже мав добре розвинену дистриб‘юторську мережу.

ТОВ «Гетьман» використовує класичну схему роботи через дилерів.

Система збуту товарів емітентом включає всі можливі шляхи просування продукції – як пряму дистрибуцію через мережу торгових філій, так і власну фірмову торгівлю.

У таблицях 2 та 3 наведено фінансовий результат основних вітчизняних виробників алкоголю[2, c. 4-6].

Розділ 3. Територіальна структура лікеро-горілчаної промисловості України

На різноманітній рослинній сировинній базі розвивається спиртова і лікеро-горілчана промисловість. Спирт застосовують у 150 галузях господарства. Для його виробництва використовують мелясу (патока), дефектний цукор, картоплю, зерно пшениці, кукурудзи, жита, ячменю, відходи від виробництва соків. Підприємства з виробництва спирту розміщуються переважно у невеликих містах, селищах міського типу і селах. їх сировинна база залежить від спеціалізації рослинництва місцевості.

Лікеро-горілчана промисловість зосереджена в основному у великих містах: Києві, Харкові, Львові та ін.

Переважно на сільськогосподарській сировинній базі розвивається виробництво пива і безалкогольних напоїв. Розміщення підприємств галузі орієнтується на споживача (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів та ін.). Як сировину використовують плодоягідні соки, вітчизняні і зарубіжні екстракти, цукор, мед, різноманітні природні тонізуючі речовини тощо. З вітчизняною продукцією останнім часом конкурує продукція зарубіжних фірм.

Лікеро-горілчане виробництво використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю. Спиртові заводи зосереджені у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській, Київській та інших областях. В Україні діє більше 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості, зосереджених головним чином у великих містах[10, c. 359-360].

Розділ 4. Продукція лікеро-горілчаної промисловості у торгівлі

Українські підприємства спиртової й лікеро-горілчаної промисловості входять у Державний концерн спиртової й лікеро-горілчаної промисловості (концерн «Укрспирт»). В Україні існує державна монополія з виробництва спирту. Ліцензії на виробництво спирту мають 82 державних спиртозаводи, з яких 74 – підприємства концерну "Укрспирт"; 5 підприємств, які підпорядковуються Сумській облдержадміністрації (Дубов’язівський, Новосуханівський, Попівський, Стецківський, Наумівський спиртозаводи); 1 підприємство, що підпорядковується Державному управлінню справами (Чортківський спиртозавод); 2 підприємства під управлінням Держкоммедбіопрому (Ладижинський, Межирічський спиртозаводи).

За останні роки вищевказані підприємства істотно наростили виробництво спирту етилового. Більше половини зробленого спирту відвантажувалося за кордон. Однак зараз потужності спиртозаводів не використовуються навіть на половину. Надлишок потужностей, на думку експертів, є однією з причин існування тіньового виробництва горілки. Для боротьби із цим явищем в 2003 році було вирішено перепрофілювати частину спиртозаводів на виробництво високооктанової кисневмісної добавки до бензинів ВКД. Україна має можливості поставляти на експорт спирт етиловий ректифікат вищого очищення мелясний; спирт етиловий ректифікований вищого очищення зерновий; спирт етиловий ректифікований «Екстра»; спирт етиловий ректифікований «Люкс»; спирт етиловий технічний з використанням денатурованих добавок; високооктанову кисневмісну добавку до бензинів (еталон серед пального).

Ліцензії на виробництво алкогольної продукції мають близько 400 суб'єктів підприємницької діяльності. На право оптової торгівлі – близько 900 суб'єктів підприємницької діяльності, роздрібної торгівлі – 150-200 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності. Виробництво лікеро-горілчаних виробів уже пройшло найнижчу точку падіння й поступово починає збільшуватися. Росте також експорт продукції. Крім традиційних ринків СНД, підприємства освоюють ринки Польщі, США, Канади, Ізраїлю й інших країн.

Внаслідок підвищення ставок акцизного збору на лікеро-горілчані вироби в Україні відбулося стрімке падіння випуску алкогольної продукції. Якщо в червні 1998 р. підприємствами ДК "Укрспирт" було вироблено 1426 тис. дал алкогольних напоїв, то вже в листопаді — 349 тис. дал. Відповідно, погіршився стан розрахунків підприємств з бюджетом і знизилась ефективність їх діяльності. Сума пені, нарахована за несвоєчасну сплату податків до бюджету, перевищувала суму прибутків. У II півріччі 1998 р. більшість спиртових і лікеро-горілчаних заводів стали збитковими. Витіснена з ринку легальна продукція в короткі строки була замінена на фальсифіковану і сурогати. Отже, введення в серпні 1998 р. високих ставок акцизного збору зупинило процес нарощування обсягів легального виробництва в підгалузі.

Для поліпшення ситуації на алкогольному ринку Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про внесення змін до постанови від 3 серпня 1998 року № 1200", якою визначив ставку акцизного збору на етиловий спирт у розмірі 3,5 ЕКЮ (замість 7 ЕКЮ) за 1 л 100-процентного спирту. При цьому не було враховано, що на дату прийняття постанови курс ЕКЮ становив 3,09 грн., тобто сума податку залишилася майже незмінною порівняно з серпнем 1998 р. (при курсі ЕКЮ на той час 2,26). Як наслідок, у 1998 р. обсяг надходжень до державного бюджету акцизного збору від реалізації лікеро-горілчаних виробів скоротився (порівняно з 1997 р.) на 11,5%[7, c. 164-166].

З метою розвитку спиртового і лікеро-горілчаного виробництв, а також збільшення надходжень до державного бюджету 11 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо ставок акцизного збору і ввізного мита та порядку сплати акцизного збору", яким до 1 липня 1999 р. ставку акцизного збору на етиловий спирт зменшено з 3,5 до 2 ЄВРО за 1 л 100-процентного спирту. Запроваджено також податкові векселі на відстрочення сплати акцизного збору на строк до 90 календарних днів після одержання спирту. Хоча внаслідок тривалого узгодження механізмів реалізації цього закону він був введений у дію лише у квітні 1999 р., все ж до кінця року приріст виробництва лікеро-горілчаних виробів в Україні досяг 5%, а надходжень акцизного збору до бюджету — 10%.

Фактором, який дестабілізував український ринок алкогольної продукції, було стягнення акцизного збору не в національній, а в іноземній валюті, — при тому, що розмір акцизного збору щокварталу змінювався. Аналіз обсягів виробництва в підгалузі показує: за умови врахування впливу інших факторів, після переходу в березні 2000 р. на розрахунок акцизного збору в національній валюті воно стало ритмічним.

Оскільки на 1999 р. законом було встановлено ставку акцизного збору на етиловий спирт у розмірі 2 ЄВРО за 1 л 100-процентного спирту на І півріччя і З ЄВРО — на II, то прогноз фахівців щодо падіння обсягів виробництва алкогольних напоїв у зв'язку з підвищенням цієї ставки в II півріччі виправдався. Підтримавши клопотання центральних органів виконавчої влади, Верховна Рада України прийняла відповідний закон, яким подовжила строк чинності підвищеної ставки акцизного збору на етиловий спирт до 1 липня 2000 р.

У результаті зниження цін на лікеро-горілчані вироби дещо збільшилося виробництво цієї продукції. Але в II півріччі 2000 p., після підвищення ставок акцизного збору, виробникам не вдалось уникнути падіння його обсягів. Це свідчить, що при настанні рівноваги в системі "попит-пропозиція" на легальному ринку, при нееластичному попиті на алкогольні напої та за умови функціонування потужного "тіньового ринку" підвищення цін спричиняє зменшення обсягів виробництва легальної продукції та відповідне збільшення оборотів "тіньового ринку".

Розрахунки показують, що втрати бюджету від зміни ставок акцизного збору на лікеро-горілчані вироби з 1 липня 2000 р. становили 42 млн. грн. Слід зауважити, що до цього розрахунку не було включено втрати підприємств суміжних галузей (виробників етилового спирту, тари та упаковки, торговельних і транспортних організацій тощо), а також відрахування підприємств — виробників алкогольної продукції на заробітну плату, до інноваційного фонду та податку на прибуток. Ці підприємства скоротили робочі місця і тим самим відповідно зменшили виплати заробітної плати, що, в свою чергу, погіршило купівельну спроможність населення.

На обіг оборотних коштів підприємств негативно впливає механізм сплати ПДВ, який передбачає вилучення до бюджету доданої вартості,, створеної на всіх стадіях виробництва. Фактично ПДВ перетворився на податок з обороту, оскільки нараховується на весь обсяг реалізованої продукції. Внаслідок кризи платежів реалізація продукції ускладнюється тим, що підприємство-виробник не може за рахунок виручки відшкодувати ПДВ, закладений у ціну. Водночас, купуючи сировину, енергоресурси і матеріали, надаючи послуги і оплачуючи їх вартість, до якої входить і ПДВ, підприємство тим самим кредитує державу, відтягуючи для цього свої мізерні оборотні кошти. Поряд з тим, на фінансове становище підприємств негативно впливають інфляційні процеси.

У цьому контексті можна зауважити, що у спиртовій та лікеро-горілчаній підгалузях на відпускну ціну продукції діє велике податкове навантаження. Наприклад, станом на 1 січня 2001 p., при відпускній ціні 1 пляшки горілки місткістю 0,5 л у 4,85 грн., акцизний збір становив 3,2, а ПДВ — 0,81 грн.

Таким чином, у 1999-2000 pp. невідповідність між цінами на продукцію і купівельною спроможністю споживачів призвела до скорочення обсягів легального виробництва лікеро-горілчаних виробів у країні з 23,1 млн. до 20,5 млн. дол.. Аналіз показує, що зміна обсягів виробництва продукції спиртової та лікеро-горілчаної підгалузей та податкова заборгованість їх підприємств, у свою чергу, характеризують незадовільний стан відповідної нормативної бази, недосконалість умов функціонування алкогольного ринку в Україні та розрахунків за їх продукцію. Розмір ставок акцизного збору на алкогольні напої повинен ув'язуватися з купівельною спроможністю населення, оскільки високі податки на ці вироби призводять до "тінізації" їх ринку і витіснення лікеро-горілчаної продукції, виготовленої на підприємствах, з легального ринку сурогатами. Отже, зміні податкових ставок має передувати прогнозування її можливих соціально-економічних наслідків[8, c. 19-21].

Як основна сировина при виробництві спирту в країні використається зерно й меляса, побічний продукт при виробництві цукру. Відповідно до оцінок експертів, близько 3-3,5% загальної пропозиції зерна на ринку, або 1-1,5 млн. тонн використовується для переробки на технічні потреби, тобто для виробництва спирту.

У 2006 році було зроблено 33,65 млн. дол. етилового неденатурованого спирту, що на 15,9%, або 4,6 млн. дол. більше, ніж у попередньому році. У той же час це в 1,9 рази менше, ніж в 1996 році, коли був випущений найбільший об'єм за роки незалежності (63,6 млн. дол.), і в 2,1 рази більше, ніж в 1998 році, коли був випущений найменший об'єм (15,7 млн. дол.). Виробництвом етилового спирту в 2006 році займалося 66 підприємств: 61 підприємство концерну «Укрспирт», 4 підприємства, що працюють під управлінням Сумської облдержадміністрації й 1 підприємство Держкоммедбіопрому.

Рекордними темпами в Україні за минуле десятиліття відновилося виробництво лікеро-горілчаних виробів. Згідно з попередніми даними, в 2006 році їх було зроблено 36,4 млн. дол., що на 1,5%, або 0,53 млн. дол. більше, ніж у попередньому році. У той же час це на 10% менше, ніж в 1993-му, коли був випущений попередній рекордно великий об'єм за роки незалежності (40,4 млн. дол.), і в 1,8 рази більше, ніж в 1998 році, коли був випущений найменший об'єм (20,8 млн. дол.). При цьому виробництвом даних виробів в 2006 році займалося 60 підприємств (59 підприємств у 2005 році).

До минулого року спостерігалася тенденція скорочення кількості підприємств. Вона почалася в 1998 році. При цьому в 1998-му найбільших 10 підприємств зробили 8,14 млн. дол., або 52% загального виробництва, а в 2006-му десятка найбільших зробила 28,96 млн. дол., або 79% загального виробництва, тобто на ринку поступово залишаються найбільш великі конкурентоздатні компанії.

На лідерів галузі, ДП „Імідж Холдинг” АК „Імідж Холдинг”, виробнича філія ТОВ «Фірма «Союз Віктан лтд» і ДП «Українська горілчана компанія "NEMIROFF", припадає 58% виробництва даних виробів в 2006 році.

Підприємства-лідери активно розширюють асортименти існуючої продукції, надають рекламну підтримку своїх уже широко відомих в Україні й добре знаних марок за кордоном, збільшують обсяги виробництва, удосконалюють мережі збуту як за кордоном, так й в Україні. Їхньому успіху сприяє наявність хорошої сировинної бази, великий досвід виробництва, високий рівень споживання міцних спиртних напоїв в Україні й сусідніх країнах СНД, відносно низькі ціни на продукцію при високій якості.

Оцінки об'єму споживання горілки й лікеро-горілчаних виробів в Україні сильно коливаються через значне тіньове виробництво даних товарів і контрабанди. Середній об'єм споживання даної продукції, ґрунтуючись на оцінних даних з виробництва/імпорту/експорту, за останні п'ять років склав 27,2 млн. дол. (без обліку контрабанди й тіньового виробництва), що відповідає оцінкам фахівців галузі, які оцінюють загальну ємність українського ринку алкогольних напоїв в 30-35 млн. дол. за рік.

Окрім виробників міцних алкогольних напоїв, спирт використовують підприємства виноробної й парфумерної галузей, виробники ліків, слабоградусних напоїв, спиртового оцту, вибухових речовин і нітроцелюлози.

Експорт спирту в середині 90-х років минулого сторіччя становив приблизно 58-68% його виробництва й доходив до рівня в 43 млн. дол., відповідно до оцінок аналітиків. Потім, внаслідок зниження виробництва й загального економічного спаду, а також зростання виробництва міцних алкогольних напоїв, експорт різко знизився й наприкінці 90-х становив приблизно 17-21% об'єму випуску, або 27-28 млн. дол.. Останні роки, завдяки зростанню виробництва й налагодженню збуту, об'єми поставок за кордон знову відновлюються, однак залишаються набагато меншими, ніж на початку 90-х. У 2006 році експорт спирту склав, відповідно до оцінок аналітиків, 10 млн. дол., що на 2%, або 0,2 млн. дол. більше, ніж в 2005 році. Основними покупцями були Австрія (20%), Польща (19%) і Угорщина (19%). У той же час Україна не є великим імпортером спирту через достатнє його виробництво усередині країни. У 2005 році було імпортовано 1,23 млн. дол., за оцінками фахівців, що на 18,5%, або 0,19 млн. дол. менше, ніж в 2005-му.

Аналогічно розвивався експорт лікеро-горілчаної продукції. У середині 90-х він становив близько 54% її випуску в країні, або майже 19 млн. дол., а потім різко знизився до 0,22 млн. дол., або 0,9% випуску. Останні роки, завдяки нарощуванню виробництва даної продукції й насиченню внутрішнього ринку, українські компанії активно просувають свої товари на зовнішні ринки. У 2006 році експорт даної продукції знизився до 15,9 млн. дол., за оцінками аналітиків, що на 18,5% менше об'єму попереднього року. Основними імпортерами виступали Росія (75%), Молдова (5%), Казахстан (2%), Білорусь (2%) і Вірменія (2%). Ввіз алкогольних напоїв у країну в порівнянні з першою половиною 90-х кількісно і якісно змінився. Так, у середині 90-х він становив 4,06 млн. дол., тоді як в 2005 році всього 1,3 млн. дол.. Однак в 2006 році він виріс до 7 млн. дол.. При цьому, якщо раніше ввозилася дешева алкогольна продукція, то зараз увозяться лише ті товари, що можуть конкурувати з якісною українською продукцією, або ексклюзивні товари[13, c. 268-271].

Торік експорт горілки та лікеро-горілчаних напоїв становив 1,1 млн. дол., що втричі більше порівняно з попереднім роком, однак обсяги експорту залишаються незначними. Основними імпортерами вітчизняної лікеро-горілчаної продукції залишаються Російська Федерація (45,3% від загальних обсягів поставок), Молдова (19,1), Ізраїль (12,5) Америка (6,7%). Нині постає проблема використання регуляторних факторів держави на ринку спирту та лікеро-горілчаної продукції. Так, за оцінкою експертів, незадовільний стан відповідної нормативної бази, недосконалість умов функціонування алкогольного ринку та розрахунків за продукцію спричиняють зміну обсягів виробництва та податкову заборгованість підприємств. Розмір ставок акцизного збору на алкогольні напої слід узгоджувати з купівельною спроможністю населення.

З метою посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і порушеннями вимог чинного законодавства, створення ефективної системи ліцензування, контролю за виробництвом та обігом на території України спирту етилового та алкогольних напоїв, 2002 року прийнято ряд законів і постанов Кабінету Міністрів України.

Для збереження існуючих виробничих потужностей, інфраструктури, кадрового потенціалу та збільшення надходжень до Державного бюджету, на наш погляд, актуальні ряд основних напрямків і способів використання спирту.

Найбільш перспективним та економічно вигідним є перепрофілювання потужностей спиртових заводів на виробництво високооктанової кисневмісної добавки до бензинів (ВКД) для внутрішнього ринку та експорту, що дасть змогу зменшити імпорт енергоносіїв, покращити екологічну ситуацію, водночас виконати вимоги Кіотського протоколу щодо зменшення емісії вуглекислого газу. ВКД можна використовувати як добавку до бензинів та дизельного палива, що значно збільшує сферу її застосування.

Розширити використання етилового спирту для виробництва продукції, передбаченої Програмою "Етанол" і затвердженої постановою Кабінету Міністрів № 1044 від 4 липня 2000 року (етилен, синтетичний каучук, стирол тощо) можна, реалізувавши комплекс заходів, спрямованих на зменшення вартості етилового спирту. Зазначений комплекс передбачає застосування нових технологій та обладнання при переробці зернових культур і меляси, модернізацію енергетичного обладнання, а також переробку нетрадиційних видів сировини, що дасть змогу зменшити собівартість технічного спирту. За даними Міністерства економіки та європейської інтеграції, промислові підприємства України потребують близько 7 млн. дол. технічного етилового спирту на рік, і потреба в ньому зростатиме.

Особливої уваги потребує використання етилового спирту як екстрагенту з рослинних олій при розробці та впровадженні технології сумішевого палива типу "біодизель".

Збільшити експорт спирту та лікеро-горілчаної продукції передбачається за рахунок зменшення їх собівартості, поліпшення якості та розширення асортименту. Для вирішення цього завдання необхідно переходити на інноваційний шлях розвитку спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Це передбачає:

вдосконалення технологій і технічних засобів;
збільшення асортименту та об'ємів випуску;
раціональне використання теплоенергетичних, вторинних сировинних та матеріальних ресурсів;
максимальне використання відходів виробництва завдяки створенню маловідхідних та екологічно безпечних виробництв;
підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.

На нашу думку, альтернативи інноваційному шляху розвитку спиртової і лікеро-горілчаної галузей в Україні немає. Цьому сприяє впровадження новітніх наукових розробок УкрНДІспиртбіопроду та інших наукових установ, спрямованих на підвищення рівня спиртового й лікеро-горілчаного виробництва завдяки ефективному використанню сировини, економії затрат теплової енергії, якості спирту і лікеро-горілчаних виробів, охорони навколишнього середовища, раціональному використанню відходів із створенням нових виробництв, у тому числі кормових і харчових продуктів, зокрема, лікувально-профілактичної дії, стимуляторів росту рослин, продукції технічного призначення. Активна реклама товарів та продукції з логотипом "БІО" у країнах Європи створює можливість для зростання експортних поставок продукції, виробленої з використанням технічного етилового спирту, який в Україні одержують методом біоконверсії з відновлюваної сировини. Перелік такої продукції досить широкий — незамерзаючі миючі рідини, автохімія, розчинники (передусім етилацетат), товари побутової хімії.

Прийняття Комісіями ЄС Директив 2001/0265 (COD) та 2001/0266 (CNS) щодо обов'язковості використання біопалив транспортом країн ЄС (так званий біодиректив) створює сприятливі умови для стабільного експорту ВКД до країн ЄС.

Крім того, технічно й технологічно можна організувати:

виробництво концентратів горілок і високоякісних горілок для експорту;

централізований випуск ароматних спиртів і настоїв, ефірних олій з рослинної сировини для лікеро-горілчаної, безалкогольної та фармацевтичної промисловості;

виробництво спирту етилового із зниженим вмістом алкоголю для зменшення його собівартості;

виробництво пропілової фракції, яку використовують як товарний продукт для хімічної промисловості (лаки, фарби, ефіри тощо).

Прогноз обсягів виробництва спирту етилового з харчової сировини свідчить, ідо 2005 року порівняно з 2001 воно може зрости на 4,6 млн. дол. (на 17,4%) і становитиме 31 млн. дол.. Для внутрішнього ринку прогнозується використати 23,5, а на експорт — 7,5 млн. дол.. Коефіцієнт завантаження потужностей зросте до 48,5%.

Прогноз обсягів виробництва лікеро-горілчаної продукції показує, що на 2005 рік порівняно з 2001-м вони можуть збільшитися на 3,6 млн. дол. (16,8%) і становитимуть 23,5 млн. дол.[12, c. 65-69].

Розділ 5. Проблеми та перспективи розвитку і розміщення лікеро-горілчаної промисловості України

Галузь продовжує стрімко відновлюватися після спаду виробництва в 90-х роках, про що свідчить ріст обсягів виробництва, експорту й споживання товарів. Кількість виробників скорочується, однак у той же час виробники, що залишаються, значно збільшують об'єми випуску й інвестують значні кошти в устаткування, технології й рекламу своєї продукції. Компанії активно розробляють схеми збільшення продажів своєї продукції як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому, удосконалюючи мережу збуту й рекламну підтримку. Дана галузь має всі шанси бути одним з лідерів харчової переробної промисловості України завдяки високій визнаній якості української продукції при відносно низьких цінах, хорошій сировинній базі й високому рівню споживання міцних алкогольних напоїв, як у самій Україні, так й у сусідніх країнах СНД.

З метою вдосконалення ринкових відносин у спиртовій та лікеро-горілчаній промисловості, поповнення бюджету, захисту життя та здоров'я громадян слід реалізувати ряд важливих, на нашу думку, заходів. Це:

— зниження податкового навантаження на лікеро-горілчані вироби до рівня, який дав би змогу формувати легальний ринок цієї продукції в обсягах потреби в ній країни (30-35 млн. дол. на рік). Завдяки цьому зросте надходження коштів до державного бюджету, споживач одержить якісну продукцію, а "тіньовий ринок" буде замінено легальним. Це також дасть змогу без затримок повертати з бюджету переплачені платниками податків кошти, а при затримці їх повернення — запровадити нарахування відсотків за користування ними відповідно до ставок комерційного ринку. Крім того, варто посилити адміністративну відповідальність за реалізацію та оборот фальсифікованої продукції, знищувати вилучені за рішенням суду алкогольні напої та спирт, а за умови економічної доцільності — переробляти етиловий спирт на технічний;

— внесення поправок до діючого законодавства щодо встановлення єдиної ставки акцизного збору на спирт, передбачивши збереження пільгової ставки для спирту, що використовується для виробництва лікарських засобів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

— розробка Національної програми виробництва та ринку збуту алкогольної продукції, яка стане основною для прийняття ефективних управлінських рішень для розвитку спиртової та лікеро-горілчаної галузей, поповнення державного бюджету, боротьби з тіньовою економікою;

— створення на базі галузевого інституту єдиного Національного центру сертифікації алкогольної продукції або Центральної лабораторії сертифікації з визначення показників якості та безпеки алкогольної продукції. Критеріями, яким повинен відповідати Центр (лабораторія), мають бути: акредитування національним органом з акредитації наявність обладнання, приміщення та персоналу для виконання випробувань на відповідність алкогольних напоїв вимогам законодавства та нормативної документації України до цієї продукції, можливість розробки методик випробувань зразків алкогольних напоїв та навчання персоналу інших лабораторій, наявність бази даних з національних, міжнародних та європейських стандартів щодо безпеки та випробувань алкогольних напоїв. Основні функції Центру (лабораторії сертифікації): контроль якості алкогольної продукції; розробка методик її випробувань; організація навчальних курсів; проведення міжлабораторних порівнянь результатів вимірювань лабораторій, що перевіряють алкогольні напої; участь у розробці нормативно-правових документів, що регулюють виробництво на ринку алкогольних напоїв тощо;

— фінансування технічного переоснащення спиртової та лікеро-горілчаної промисловості за рахунок частки акцизного збору під конкретні договори й контракти;

— упорядкування ввезення й реалізації на митній території України імпортної продукції, маркірованої товарними знаками та іншими позначками українських та зарубіжних фірм;

— розробка міжнародних довгострокових програм щодо взаємодії та захисту торгових марок і ринків алкогольної продукції;

— створення центру з контролю якості продукції торгових марок та їх допуску на ринки збуту;

— створення лізингового фонду[6, c. 573-574].

Нині, коли банківська система недостатньо працює в інтересах підприємства, а можливості отримання інвестиційних кредитів обмежені, оперативний лізинг — один з найдоступніших та ефективних засобів фінансування виробництва. Створення такого фонду дасть змогу підприємствам, по-перше, придбати обладнання, що дорого коштує, і при цьому уникнути необхідності заморожування власного капіталу. Таким чином звільняються кошти для вкладання в інші види операційної та інвестиційної діяльності. По-друге, придбання обладнання в лізинг допоможе підприємствам економити обігові кошти завдяки невеликому початковому платежу та розподілених за терміном виплат;

внесення поправок до діючого законодавства, які передбачали б пільги й державну гарантію захисту вкладів іноземних інвесторів у харчову промисловість України;

запровадження наскрізної нумерації акцизних марок з використанням індексу регіону України, в якому вироблено цю продукцію.

Таким чином, інноваційний тип розвитку господарської системи, зокрема, спиртової та лікеро-горілчаної промисловості — головний фактор розвитку цілісного господарського механізму в складному ринковому середовищі. Цьому сприятимуть новаторські властивості, науково-технічна розвиненість основного капіталу, стабільність кадрового та інтелектуального потенціалів, що постійно прогресують, наявність інноваційного менеджменту[14, c. 359-361].

Висновки

Таким чином, для удосконалення ринкових відносин у спиртовій і лікеро-горілчаній підгалузях можна рекомендувати знизити податкове навантаження на лікеро-горілчані вироби до рівня, який би дозволяв формувати легальний ринок цієї продукції в обсягах потреби в ній країни (30-35 млн. дол на рік), завдяки чому зростуть надходження коштів до державного бюджету, споживач одержить якісну продукцію, а "тіньовий ринок" буде замінений на легальний. Це також дасть можливість без затримок повертати з бюджету переплачені платниками податків кошти, а при затримці їх повернення — запровадити нарахування процентів за користування ними відповідно до ставок комерційного кредиту. Крім того, доцільно посилити адміністративну відповідальність за реалізацію та оборот фальсифікованої продукції, знищувати вилучені за рішенням суду алкогольні напої та спирт, а за умови економічної доцільності — і переробляти етиловий спирт на технічний.

З метою нарощування експортного потенціалу спиртової та лікеро-горілчаної підгалузей України доцільно розробити та впровадити в практику програму державної підтримки експорту алкогольних виробів. Для цього необхідно обґрунтувати концепцію щодо розвитку цих підгалузей з урахуванням сучасного стану ринку їх продукції, підвищити рівень маркетингової роботи та вдосконалити фінансово-кредитне забезпечення на підприємствах.

Список використаної літератури

Анісімов О. Оподаткування підприємств лікеро-горілчаної промисловості //Економіка АПК. — 1998. — № 7. — C. 38-41
Бутнік-Сіверський О. Інноваційний шлях розвитку промисловості й проблеми становлення ринку спирту і лікеро-горілчаної продукції в Україні//Харчова і переробна промисловість. — 2003. — № 12. — C. 4-6
Бутнік-Сіверський О. Планування собівартості: При виробництві лікеро-горілчаної продукції //Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 6. — C. 7-9
Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.
Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.
Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.
Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.
Ловягін О. Оцінка якості пляшок: Лікеро-горілчаної продукції //Харчова і переробна промисловість. — 2004. — № 12. — C. 19-21
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.
Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.
Слюсар В. Формування ринкових відносин у спиртовій і лікеро-горілчаній промисловості //Економіка України. — 2001. — № 11. — C. 65-69
Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.