Система взаємозв’язків органів законодавства та виконавчої влади України в процесі виконання бюджету України

- Фінанси -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Зміст інституту бюджетних повноважень законодавчих органів.

2. Взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки включає відносини, пов'язані зі встановленням бюджетного устрою та бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.

Актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Це проблема, розв'язання якої віками шукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в ній фокусуються усі. загальнолюдські, державні, національні інтереси і трансформуються в систему координат грошових відносин. Кожна держава шукає і знаходить тут свої вирішення.

Бюджетно-правові норми — складова частина фінансового права. Їх характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників.

Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству фінансів, Державному казначейству тощо), які безпосередньо забезпечують бюджетну діяльність.

1. Зміст інституту бюджетних повноважень законодавчих органів

Конституція України встановила, що бюджетна система держави будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Цією нормою було закладено конституційні засади у визначенні й закріпленні бюджетних повноважень за органами державної влади та місцевого самоврядування. Незалежність у галузі бюджету свідчить про самостійність.

Бюджетним повноваженням держави та територіальних громад, порядку їх реалізації в бюджетному процесі присвячено бюджетне законодавство, норми якого у сукупності становлять бюджетне право — центральну частину фінансового права. Слід зазначити, що в юридичній літературі терміни "бюджетні повноваження" і "бюджетні права" застосовуються як тотожні, хоч водночас не слід поєднувати бюджетні права, що належать відповідним органам влади, та інститут бюджетного права, який є складовою фінансового права як галузі права.

Бюджетні повноваження — це права та обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування у галузі бюджетної діяльності, що визначаються Бюджетним кодексом України, щорічними законами про Державний бюджет, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами, рішеннями місцевих рад та локальними атами. Сукупність цих повноважень і положень нормативно-правових актів складає окремий інститут бюджетних прав (повноважень).

Залежно від виду бюджетних правовідносин, у межах яких реалізуються бюджетні права їх суб'єктів, бюджетні повноваження поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні бюджетні повноваження визначають зміст прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері функціонування бюджетної системи. Процесуальні бюджетні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування — це передбачена законодавством сукупність прав та обов'язків державних та місцевих органів у сфері бюджетного процесу. За суб'єктним складом бюджетні права можуть належати державі в цілому та окремим адміністративно-територіальним одиницям.

Бюджетні права можна характеризувати за вертикальним та горизонтальним рівнем. Розподіл бюджетних прав по вертикалі (між представницькими та виконавчими органами різного рівня) оснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та місцевої влади. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня (по горизонталі) ґрунтується на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Бюджетні права можна об'єднати в три групи: повноваження у галузі зведеного (консолідованого) бюджету; повноваження у галузі державного бюджету; повноваження у галузі місцевих бюджетів.

1. Повноваження України у галузі зведеного бюджету ґрунтуються на необхідності забезпечення єдності бюджетної системи; проведенні єдиної фінансової, бюджетної, податкової політики; забезпеченні суверенітету держави та виконанні інших завдань і функцій держави. Верховна Рада України, яка виступає як повноважний представник усієї держави, і має закріплені Конституцією України виключні повноваження, що не можуть бути передані будь-якому іншому органові, безпосередньо втілює повноваження держави у галузі зведеного бюджету.

Реалізуючи бюджетні права з метою виконання державних завдань і функцій, Верховна Рада України:

— встановлює види бюджетів;

— порядок і принципи об'єднання їх у бюджетну систему;

— визначає види видатків, які включаються до державного і місцевих бюджетів;

— визначає склад доходних джерел, з яких до державного і місцевого бюджетів надходять доходи;

— встановлює загальний порядок і принципи розподілу доходів між окремими ланками бюджетної системи;

— встановлює загальний порядок розподілу видатків між ланками бюджетів різного рівня;

— затверджує бюджетну класифікацію, що забезпечує єдність бюджетної системи;

— встановлює принципи й основні засади організації бюджетного процесу незалежно від рівня його здійснення;

— встановлює основні бюджетні повноваження;

— визначає загальну систему заходів щодо збалансування бюджетів усіх рівнів;

— встановлює порядок складання Державного бюджету України. II. Для втілення єдиної державної політики, у тому числі у сфері бюджетних відносин, Україна в галузі державного бюджету:

1) має в особі вищих органів влади повноваження з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету;

2) реалізує повноваження, що стосуються місцевих бюджетів. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади мають право на визначення розміру доходів, закріплених за державним бюджетом у поточному бюджетному періоді; цільового спрямування використання бюджетних асигнувань та їх розмірів; на організацію та здійснення бюджетного процесу; на встановлення межі бюджетного дефіциту і розробку заходів на його скорочення; на створення резервних та інших цільових фондів; на прийняття законодавчих актів з регулювання усіх питань бюджетного процесу; право на реалізацію усіх стадій бюджетного процесу; на визначення переліку регулюючих доходів для місцевих бюджетів; на уточнення статей доходів і видатків державного бюджету в процесі його виконання; на забезпечення постійного і всебічного фінансового контролю на всіх стадіях бюджетного процесу; на затвердження звіту про виконання державного бюджету. До повноважень у галузі держаного бюджету можна також віднести затвердження диференційованих або єдиних нормативів відрахувань від регулюючих доходів для бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя; визначення розміру дотацій вирівнювання, субвенцій та їх цільового призначення для місцевих бюджетів вищого рівня; здійснення фінансового контролю у межах повноважень за додержанням органами місцевого самоврядування бюджетного законодавства.

В свою чергу бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування реалізуються щодо державного бюджету, власного бюджету і бюджетів нижчого рівня.

Місцеве самоврядування у будь-якій країні неможливе за відсутності хоч би однієї з умов: законодавчого забезпечення компетенції органів місцевого самоврядування; належної кількості фінансових ресурсів, необхідних для виконання своїх функцій місцевим самоврядуванням; державної політики підтримки місцевого самоврядування через перерозподіл фінансових ресурсів. Кожний орган місцевого самоврядування бере участь у здійсненні державних повноважень у межах і формах, визначених Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, вони зобов'язані забезпечувати надходження на своїх територіях від загальнодержавних податків і зборів та мають право частину з цих надходжень залишати у своїх бюджетах у межах, встановлених вищестоящим органом влади відповідним рішенням про бюджет на поточний бюджетний період.

У разі неможливості покрити свої поточні видатки за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів, місцеві органи влади мають право на фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання або цільових субвенцій з бюджетів вищестоящих органів влади.

Усі органи місцевого самоврядування мають право на власний бюджет, на формування доходної частини та проведення видаткової політики; на резервний фонд та оборотну касову готівку. Обласні і районні органи місцевої влади мають право на складання зведених бюджетів. Сільські, селищні і міські ради мають право на введення місцевих податків і зборів (обласні ради мають право на введення місцевого збору за проїзд по прикордонній області).

Стосовно бюджетів нижчих рівнів органи місцевого самоврядування мають право затверджувати нормативи відрахувань, визначати джерела доходів, здійснювати фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання.

2. Взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи

Для виконання своїх функцій державні органи на всіх рівнях управління повинні мати у своєму розпорядженні відповідні фінансові ресурси. З цією метою в державі створюється розгалужена мережа бюджетів, що забезпечують акумуляцію грошових коштів регіонів для фінансування їх господарства, соціальної сфери, благоустрою, утримання місцевих органів законодавчої і виконавчої влади і ін.

Сукупність бюджетів окремих адміністративно-територіальних формувань, яка базується на економічних відносинах і правових нормах, представляє собою бюджетну систему. Тобто, бюджетна система — це сукупність усіх бюджетів, які формуються у даній країні.

Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи передбачає виділення напрямів, видів і форм взаємовідносин між бюджетами.

За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні — між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні — між бюджетами одного рівня ( в Україні тільки вертикальні).

Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні — на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

Форми взаємовідносин:

  • субсидіювання;
  • вилучення коштів;
  • взаємні розрахунки;
  • бюджетні позички.

Субсидіювання — це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Вилучення коштів — передача коштів із бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня.

Взаємні розрахунки — передача коштів із одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету.

Бюджетні позички — тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з виникненням тимчасового розриву — незбігання у часі фінансування і надходження доходів.

Бюджетний устрій різних країн залежить від державного устрою, адміністративно-територіального поділу, рівня розвитку економіки і деяких інших специфічних особливостей кожної держави.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвердження бюджету в розрізі підрозділів бюджетної класифікації, яка дає повну деталізацію видів доходів і напрямів видатків. Розпис доходів і видатків складається з поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансувати бюджет на різні періоди.

Касове виконання бюджету (зарахування коштів на рахунки бюджету та перерахування з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і казначейською. При банківській рахунки бюджету відкриваються в установах банківської системи. При казначейській створюється спеціальна структура — казначейство, яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки.

Бюджетні права державних і місцевих органів влади і управління визначаються у відповідності до розподілу між ними економічних і управлінських функцій.

Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі?

Це передусім нарощування бюджетного потенціалу, який був би здатний здійснити державні видатки для відновлення економічного зростання й забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонування економіки і зміцнення держави.

Необхідно намітити і здійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

Слід розширити практику розміщення державних цінних паперів серед населення, вести лінію на забезпечення 'їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

Треба здійснювати довгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися від його споживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

Варто домогтися реалізації принципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органів місцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні утворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Потреба в сильному державному бюджеті викликається такими причинами:

— державний бюджет повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв'язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни;

— вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет. Нерівномірність ринкового розвитку викликає необхідність посилення регулюючої і соціальної функцій держави;

— спроба забезпечити формування бюджетів областей, міст, районів тільки на власну дохідну базу без загальнодержавного регулювання призведе до великої різниці в бюджетному забезпеченні населення різних територій і до втрати керованості єдиним соціальним простором.

Так, механізм бюджетного федералізму у США формувався багато десятиріч у суперечливих умовах. І лише в останні десятиріччя склалася стабільна система фінансової взаємодії федерального уряду, штатів і територій. Воднораз перенесення знайдених іншими країнами вирішень в інші умови може дати зовсім інші наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам треба знайти власне вирішення цього питання.

Бюджетний федералізм реалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансову політику держави. Це дає змогу в умовах самостійності, відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні й економічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утворень та органів місцевого самоврядування.

Законодавче закріплення бюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необґрунтованих рішень як із боку центральної виконавчої влади, так і з боку місцевих органів управління.

Єдність бюджетної системи забезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самого бюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю форм бюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформації з одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.

Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалася їх комбінація.

Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обов'язкових платежів до тієї чи іншої групи.

Водночас було б помилковим зосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел між державним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних, відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.

При закріпленні бюджетних повноважень між рівнями системи основне питання полягає в тім, влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного роду державних функцій із фінансування видатків і надання послуг.

У кожного адміністративно-територіального утворення є свої специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити свою соціально-економічну політику, витрачати бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі вести якусь самостійну соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.

Висновки

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що Полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і Неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Відсутність системи оцінок потреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.

Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.

З метою удосконалення міжбюджетних відносин необхідно було б:

  • вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками бюджетної системи;
  • зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити їх регулюючими;
  • підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;
  • усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом покриття її за допомогою бюджетного регулювання;
  • привести законодавство у відповідність із наявними джерелами фінансування.

Список використаної літератури

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас,; М-во освіти і науки України , Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 283 с.

2. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник/ Петро Атамас,; Дніпропетровський ун-т економіки та права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 439 с.

3. Белов А. Бухгалтерский учет в бюджетных учреждениях: монографія/ Анатолий Белов,. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 174 с.

4. Голов С. Управлінський облік: Підручник/ Сергій Голов,. — 3-тє вид.. — К.: Лібра, 2006. — 703 с.

5. Гуцайлюк Л. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: первинні документи та облікові реєстри: Навчальний посібник/ Лідія Гуцайлюк, Валерія Сопко, Юрій Іванечко; М-во освіти і науки України, Ун-т економіки та права "Крок". — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 157 с.

6. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник/ Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник,; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.

7. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корецький, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 294 с.

8. Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение: монографія/ В. Матвеева. — 2-е изд., перераб. и доп.. — Х.: Фактор, 2002. — 666 с.

9. Назарова К. Аналіз діяльності бюджетних установ: навчальний посібник / Каріна Назарова, Тетяна Кумченко,; Ред. Г. О. Кравченко ; Київський нац. торговельно-економічний ун-т. — К. : Б. в., 2006. – 208 с.

9. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник/ Валентина Крива, Тетяна Корнієнко, Тетяна Сторожук.; За ред. О. А. Заїнчковського, Т. М. Сторожук; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. — К.: Ірпінь, 2002. — 535 с.

10. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі: Інтегрований комплекс: Вадим Александров, Олександр Ворона, Петро Германчук, Олександр Назарчук та ін.. — К.: АВТ, 2004. — 592 с.

11. Свірко С. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Світлана Володимирівна Свірко,; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. — К., 2000. — 185 с.

12. Ткаченко І. Звітність бюджетних організацій: Навчальний посібник/ Іван Терентійович Ткаченко,; Іван Ткаченко; М-во освіти України, Київ. нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 216 с.