Соціально-економічні функції місцевих фінансів

Вступ.

1. Місцеві фінанси, їх функції та призначення.

2. Основні соціально-економічні функції місцевих фінансів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Поняття „місцеві фінанси" є синонімом поняття „фінанси місцевих органів влади". Синонімами цих понять можуть бути також муніципальні (комунальні) фінанси, фінанси громади, міста, області, району, селища. Це підтверджує те, що місцеві фінанси функціонують у різних формах у залежності від державного і територіального устрою тієї або іншої держави.

В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси автономної Республіки Крим, фінанси областей (міст Києва і Севастополя), фінанси міст, фінанси районів (районів у місті), фінанси сіл, фінанси селищ.

Перш ніж створювати місцеві фінанси, необхідно визначити межі між завданнями, що повинна вирішувати центральна влада, і тими завданнями, що мають бути вирішені місцевими органами влади.

Місцеві фінанси формуються як самостійна складова фінансової системи держави.

Таким чином, місцеві фінанси — це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення виконання місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Ключові питання, на які нам необхідно відповісти, перш ніж будувати місцеві фінанси, — це задачі, які необхідно вирішити центральним органам разом з тими галузями влади, котрим доручено керувати місцевими фінансами.

1. Місцеві фінанси, їх функції та призначення

Місцеві фінанси є однією з провідних ланок загальнодержавних фінансів.

Функціонування місцевих фінансів пов'язано із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих Рад депутатів та органів місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Метою діяльності місцевих органів влади є сприяння соціально-економічному розвитку регіону та задоволення суспільних інтересів і потреб.

Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику шляхом:

— фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення;

— використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ремонт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування; на захист прав споживачів тощо.

Крім того, з державного бюджету до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів передаються кошти у вигляді дотацій для їх відповідного розподілу між територіальними громадами та для виконання спільних проектів.

Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу коштів вказує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян, у підвищенні їх добробуту.

Для виконання покладених обов'язків місцеві представницькі та виконавчі органи влади формують, розподіляють і використовують централізовані (мобілізовані в бюджет) кошти. Економічні відносини, які при цьому виникають, відображають:

— формування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів;

— міжбюджетні розрахунки;

— формування і використання регіональних спеціальних фондів;

— місцеві позики, лотереї;

— створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі зазначені економічні відносини мають розподільний і перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Так, частина прибутку підприємств комунальної власності у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється за рішенням органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів[4, c. 14-17].

З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси, які відображають рух коштів організацій, підприємств усіх форм власності, що спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення соціальних інтересів і потреб. Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соціально-культурних потреб; будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, на доброчинність, підтримку творчих колективів тощо.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні, благодійні фонди. До речі, у США існує понад 50 тис. різних благодійних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їх кошти мають бути використані на відповідні цілі.

Підсумовуючи сказане, можна дати визначення місцевим фінансам.

Місцеві фінанси — це економічні відносини, пов'язані із формуванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і використанням їх на забезпечення соціальних потреб та економічного розвитку території.

Місцеві фінансові ресурси — це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіону.

Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Бюджетним кодексом, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», законом про Державний бюджет України на відповідний рік, чинним податковим законодавством.

Серед доходів місцевих бюджетів можна виділити такі види надходжень:

— загальнодержавні податки і збори;

— місцеві податки і збори;

— надходження коштів від приватизації майна;

— інші надходження.

Оскільки рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх доходи вирівнюються за допомогою таких інструментів, як трансферти і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб[1, c. 21-23].

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.

В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.

Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Виділяють такі функції місцевих фінансів: 1. Розподільна. За допомогою даної функції здійснюється перерозподіл ВВП. Перерозподіл здійснюється у зв'язку з:

— міжгалузевими і територіальними потребами;

— наявністю виробничої і невиробничої сфери;

— наявністю різних соціальних груп населення;

— наявністю різних форм власності.

Кінцевою метою перерозподілу ВВП, що здійснюються за допомогою місцевих фінансів, є розвиток виробничих сил, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримка рівноправності всіх форм власності, зміцнення держави.

Метою фінансового перерозподілу є також економічне стимулювання раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових природних ресурсів, уникнення непродуктивних витрат.

2. Регулююча. Дана функція фінансів пов'язана із втручанням держави (через податки, видатки, державні кредити) у процес відтворення виробництва.

3. Контрольна. Дана функція проявляється в контролі за розподілом ВВП і витрачанням його за цільовим призначенням.

Основні завдання фінансового контролю:

— перевірка дотримання норм законодавства всіма суб'єктами;

— своєчасність і повнота виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом;

— виконання дохідної і видаткової частин бюджету;

— виконання взаємних зобов'язань підприємств і організацій по розрахунках і платежах.

Ця функція здійснюється працівниками контрольно-ревізійної служби, фінансових органів, податкової і казначейської систем.

4. Стабілізаційна. Ця функція полягає у забезпеченні для господарюючих суб'єктів і громадян стабільних умов економічного і соціального розвитку. Насамперед це діяльність, пов'язана з впровадженням в життя соціальних програм держави, до яких, зокрема, відносяться соціальний захист населення, освіта, охорона здоров'я, розвиток культури, спорту, молодіжні програми; а також діяльність, що пов'язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові, транспортні та інші послуги.

Отже, основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві фінанси, насамперед — місцеві бюджети. Велике значення має система їх формування, яка забезпечує місцевим радам право використання власних фінансових ресурсів[7, c. 144-145].

2. Основні соціально-економічні функції місцевих фінансів

За своєю економічною суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного й соціального розвитку відповідних територій.

В Україні місцеві фінанси перебувають нині на стадії свого становлення й розвитку. На сьогодні вже створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності.

Незважаючи на відносну самостійність державних й місцевих фінансів в межах держави публічні фінанси являють собою єдину категорію, що підтверджується унітарним устроєм дерави; єдністю грошової системи, економічної фінансової та митної політики; єдністю державної та місцевої систем управління та регулювання фінансово-кредитної системи.

Виходячи з зазначеного вище у матеріальному значенні фінанси можна визначити як сукупність грошових фондів держави(державні фінанси), її місцевих утворень (місцеві фінанси), які використовуються для задоволення суспільних потреб і розвитку виробництва. Але, уявляється, що такої характеристики недостатньо, оскільки сутність фінансів як економіко-правової категорії більш повно розкривається не з тільки з точки зору їх кількісної сторони, а також змісту тих суспільних відносин, що виникають при функціонуванні цієї категорії. У процесуальному значені фінанси – це економічні грошові відносини щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, її місцевих (адміністративно-територіальних) утворень, а також підприємств, установ та організацій, необхідних для забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб, в процесі здійснення яких відбувається розподіл і перерозподіл суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Найбільш важливі ознаки, властивості й риси, які розкривають сутність фінансів знаходять свій прояв у їх функціях. В реалізації притаманних фінансам функцій проявляється також і соціально-економічна роль фінансів у життєдіяльності суспільства і держави. Передусім, фінанси виконують розподільчу функцію, оскільки за їх допомогою відбувається розподіл сукупного суспільного продукту та національного доходу. Внаслідок існування фінансів створюються, розподіляються та використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби суспільства і держави. Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного виробництва, розвитку усіх галузей економіки відповідно до суспільних потреб з метою найбільш повного задоволення цих потреб. І, таким чином, фінанси є важливим важелем регулювання економіки з широкими можливостями впливу на цю сферу[3, c. 24-26].

Для більшості розвинутих країн з унітарним державним устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання ролі місцевих органів влади в соціальній і економічній сферах. У цей період відповідно зростала роль місцевих фінансів та їх джерел.

Поновлення в Україні, як в унітарній державі, інститут місцевого самоврядування об'єктивно пов'язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена. У період становлення нашої держави особливо яскраво проявилася тенденція збільшення ролі місцевих фінансів.

Виділимо основні форми впливу місцевих органів влади і фінансової сфери на економіку держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади відноситься значна частина внутрішнього валового продукту (ВВП). Місцеві фінанси є інструментом регулювання і соціального розвитку регіону. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Разом з тим, фінанси місцевих органів влади не обмежуються вилученням, розподілом та перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також і нормативно-правове регулювання соціально-економічної діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки суб'єктів, що господарюють, на території відведеній даному місцевому органові влади.

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом, тому що місцеві органи влади мають право, у рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, на впровадження і виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Створюючи особливі або пільгові режими оподатковування, місцеві органи влади залучають додаткові інвестиції, сприяють новому будівництву, розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, створенню спеціальних економічних зон, а також зон промислового будівництва. Часто в створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему таких пільг називають преференцією. Основними формами преференції є особливі бюджетні режими валютного регулювання і візові режими.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадян різними послугами. Місцеве самоврядування — це інститут, що надає послуги громадянам України безпосередньо. Діяльність місцевих органів влади в сфері надання громадських послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку регіону.

По-четверте, місцеві фінанси є інструментом економічного росту. Забезпечення економічного росту — це також одна з форм економічного регулювання.

Крім вищевказаних форм впливу на економіку і соціальну сферу, існують також і інші форми, приміром, пов'язані з виконанням делегованих повноважень регіону центральною владою. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цю сферу входять проблеми цивільної безпеки, охорони порядку, оборони, державного нагляду і державної реєстрації. У цій сфері місцеві органи влади є допоміжним органом центральної влади на місцях.

Таким чином, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, що виконує держава[6, c. 31-33].

Висновки

Процес формування місцевих фінансів України, як свідчить практика десяти років самостійності нашої держави, супроводжувався рухом фінансів зверху вниз, тобто переважав дотаційний метод розподілу, від держбюджету дотації йшли в місцевий бюджет. А місцевому бюджетові потрібно було вирішувати проблеми фінансування: початкової і середньої освіти, охорони здоров'я, доріг місцевого значення, ветеринарної допомоги, благоустрою населених пунктів, догляду за інвалідами і сиротами, житлово-комунального господарства; здійснення житлового будівництва, забезпечення теплом, працевлаштування безробітних і їх перепідготовки, роботи ритуальних служб, збору й утилізації сміття, захисту екології, організації землекористування і т.п.

Слід зазначити, що витрати, які закріплюються за місцевими органами влади в межах їхньої компетенції, поділяються на обов'язкові і факультативні.

Обов'язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов'язковому порядку за переліком, визначеним законодавством України.

Факультативні витрати здійснюються місцевими органами влади за їх власним розсудом, на основі рішень, прийнятих урядом країни, і відповідного законодавства.

Для виконання делегованих повноважень орган, що їх визначає, передає органам місцевої влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевим органам влади. Це положення закріплене в Європейській Хартії про місцеве самоврядування і неухильно виконується в Україні.

Список використаної літератури

1. Владимиров К. М. Місцеві фінанси: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Фінанси"/ К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 351 с.

2. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник/ Василь Кравченко,; М-во фінансів України; НДФІ. — К.: Знання, 1999. — 487 с.

3. Петленко Ю. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050104 "Фінанси" (усіх форм навчання)/ Юлія Петленко, Олександр Рожко,. — К.: Кондор, 2004. — 281 с.

4. Рева Т. М. Місцеві фінанси/ Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 207 с.

5. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

6. Сазонець І. Управління місцевими фінансами: Навчальний посібник/ Ігор Сазонець, Тетяна Гринько, Ганна Придатко,. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 261 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с. — Бібліогр.: с. 243-247

9. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.