1. Історичні передумови виникнення, становлення та етапи розвитку гімнастики як виду спорту. Досягнення української гімнастики на Олімпійських іграх та інших змаганнях найвищого рівня

Гімнастичні вправи — це основний зміст таких видів гімнастики, як: основна, спортивна, художня, акробатика, лікувальна, у режимі робочого дня на виробництві. Отже, за спеціальним призначенням гімнастичні вправи прийнято поділяти на підготовчі (загальнорозвиваючі), спеціально-підготовчі і основні спеціальні вправи. Тому гімнастичні вправи стають найважливішими й найефективнішими засобами фізичного виховання людей усіх вікових груп.

Засоби гімнастики і методи, які вона використовує, застосовуються для розв’язання завдань фізичного виховання в навчальних закладах, на виробництві (фізкультурні паузи), у побуті («зарядка»), у лікувальних закладах (лікувальна гімнастика). Гімнастика є одним із засобів спеціальної і загальної фізичної підготовки спортсмена. Основна гімнастика значне місце посідає у фізичному вихованні учнів системи профтехосвіти, середніх спеціальних навчальних закладів, студентів вузів, у фізичній підготовці воїнів.

У світових змаганнях українські атлети назавжди закарбували свої імена на славетних сторінках спортивних досягнень. Олімпіада -92 в Барселоні принесла золоті нагороди в командній першості жіночій збірній колишнього СРСР, у складі якої були представниці України – Тетяна Гуцу і Тетяна Лисенко. Тетяна Гуцу стала кращою в особистій першості серед 94 спортсменок з 24 країн. Тетяна Лисенко здобула срібло у вправах на брусах і бронзу у вільних вправах. Не було рівних нашим спортсменам у командній першості в Барселоні і серед чоловіків. З 12-ти чоловічих команд збірна СНД, у складі якої були Ігор Коробчинський, Рустам Шаріпов і Григорій Місютін здобула золоті нагороди із загальною кількістю 585, 45 бали. А з 98-ми атлетів у багатоборстві наш Григорій Мілютін здобув срібну медаль. При чому, від переможця білоруса Віталія Щербо, його відділяли лише 0.1 бала. Цікава ситуація склалася у змаганнях на брусах. Одразу три спортсмени, серед яких був наш Ігор Коробчинський, набрали однакову кількість балів – 9.8 і всі троє стали бронзовими призерами Олімпіади.

А в Олімпійському Сіднеї-2000 українська збірна стала вже срібним призером завдяки командним зусиллям Олександра Береша, Валерія Гончарова, Руслана Мезенцева, Олександра Світличного і Романа Зозулі.

2. Характеристика основних заходів та методичних прийомів що забезпечують безпеку занять спортивною гімнастикою

Приміщення спортивних залів , відкриті спортмайданчиків, розміщення в них обладнання повинні задовольняти вимогам діючих будівельних, санітарних нормативних актів та нормативних актів з охорони праці .

Усі спортивні прилади й обладнання , які використовуються під час проведення занять з фізичної культури і спорту згідно з навчальними програмами та типовими переліками навчально-наочних посібників та технічних засобів навчання для навчальних закладів, затвердженими Міністерством освіти науки України , повинні бути надійно закріплені .Експлуатація спортивних приладів у спортивних залах та відкритих майданчиках повинна відповідати вимогам діючих правил експлуатації

Вчитель фізкультури чи особа, що проводить фізкультурно — масову, спортивну, оздоровчу роботу, несе відповідальність за безпечне проведення навчання та охорони життя і здоров’я учнів під час навчально-виховного процесу, стежить за справністю, надійності установлення і закріплення обладнання, організовує і своєчасно проводить випробування спортінвентарю, а також за порушення цієї інструкції.

3. Характеристика вільних вправ як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні та композиційні вимоги до змагальних комбінацій, методика їх складання та перспективи розвитку

Ці вправи виконуються на спеціальному гімнастичному килимі 12 х 12 м. Навколо килима – «кордон безпеки», ширина якого 1 м. Килим має бути або вовняний або синтетичний і мати еластичну поверхню, яка є достатньо щільною для відштовхування, але водночас забезпечує м’яке приземлення спортсменам. Вільні вправи представляють собою комбінації з окремих елементів: танцювальні елементи, різні пересування, круги руками та ногами, перемахи, статичні положення, сальто і перевороти, які об’єднані в комбінацію, що відповідає усім вимогам. Під час виступу спортсмени повинні максимально використовувати всю поверхню килима. Оцінюється складність програми та окремих її елементів, а також чистота та впевненість виконання. Не менш важлива і оригінальність представленої композиції і артистизм спортсмена – особливо у жінок, виступи яких проходять під музичний акомпанемент і включають в себе окремі танцювальні па, чим нагадують вправи з художньої гімнастики. Тривалість вільних вправ для чоловіків складає 50-70 секунд, для жінок 70-90 секунд.

Екзаменаційний білет № 2

1. Характеристика основних етапів та засобів педагогічних досліджень в спортивній гімнастиці

Методичні особливості викладання гімнастики були сформульовані на ІІ Всесоюзній гімнастичній конференції, що відбулась у 1948 році. До методичних особливостей належать:

1. Різнобічний вплив на людину. За допомогою гімнастичних вправ успішно удосконалюються функції всіх органів людини. Отже, за допомогою гімнастики можна найбільше успішно вирішувати завдання загального фізичного розвитку і різнобічно удосконалювати рухові здібності людини.

2. Широке використання засобів. Застосування найрізноманітніших фізичних вправ забезпечує всебічний і гармонійний розвиток морфологічних і функціональних систем організму і рухових здібностей (сили, прудкості, гнучкості, спритності, витривалості). Одночасно виявляється вплив на координаційні механізми нервової системи, підвищується її пластичність, формуються основи спортивної техніки.

3. Можливість вибіркового впливу на окремі системи організму, окремі частини тіла і навіть на окремі м’язові групи та суглоби. Підбором відповідних вправ, потрібних вихідних положень і точністю способів виконання визначається локальний вплив на ту чи іншу групу м’язів, суглобів, що сприяє розвитку необхідних рухових здібностей і дозволяє успішно виправляти недоліки фізичного розвитку учнів.

4. Сувора регламентація навчального процесу і точне регулювання навантаження фізичних вправ. Сувора регламентація навчального процесу здійснюється на основі принципу послідовного рішення приватних завдань з використанням різноманітних методичних прийомів. Це забезпечує прогрес у розвитку рухових здібностей. Навантаження успішно регулюються шляхом зміни темпу й амплітуди руху, збільшенням (зменшенням) кількості повторень, зміною вихідних положень, варіюванням послідовності виконання вправ, застосуванням обтяження й амортизаційних пристроїв відповідно до підготовленості учнів.

5. Можливість ускладнення і комбінування вправ, використання одних і тих самих вправ з різною метою. У міру оволодіння тою чи іншою вправою звичайно переходять до вивчення більш складних її варіантів, ускладнюють цю вправу, з’єднуючи одні елементи з іншими, включають у комбінації нові рухи.

2. Змагання як ціль та засіб підготовки гімнаста. Організація та проведення змагань. Суддівська колегія та обов'язки її членів.

Спортивне змагання є одним з головних видів спортивної діяльності. Розвиток фізичних якостей, засвоєння техніки та тактики обраного виду спорту, матеріально-технічне забезпечення та багато інших факторів підготовки спортсмена, врешті, знаходять своє вираження в змагальному результаті. При цьому змагання не тільки підводять підсумок попередньої підготовки, але і самі є досить дійовим засобом психічного розвитку спортсмена.

У всій різноманітності умов спортивної боротьби змагання мають ряд загальних психологічних особливостей.

1. Спортивне змагання має стимулювальний вплив.

2. Ціллю виступу на змаганнях є досягнення перемоги або кращого результату. Це створює екстремальну ситуацію, в якій спортсмен повинен проявити максимум своїх можливостей, часто в складних умовах і при дефіциті часу.

3. Спортивні змагання завжди мають соціальне значення, тому що їх результати стають широко відомими, мають суспільну оцінку, впливають на статус спортсмена в суспільстві, приносять йому спортивну славу, включаються в оцінку життєвих досягнень.

4. Результати виступу на змаганнях завжди мають особисте значення для спортсмена Вони підводять підсумки певному періоду тренування, служать перевіркою правильності або неправильності обраного шляху, доцільності або недоцільності затраченого часу та зусиль.

5. Спортивні змагання є специфічним фактором, який створює екстраординарні емоційно-вольові стани які можуть впливати як позитивно, так і негативно на процес і результат діяльності спортсмена.

Головна суддівська колегія складається з:

— головного судді;

— заступника головного судді;

— головного секретаря;

— заступника головного судді по медичному обслуговуванню.

При Головній суддівській колегії у разі необхідності може бути створений секретаріат суддівської колегії та призначені судді з інформації і судді при учасниках. В розпорядженні Головної суддівської колегії знаходиться комендант змагань та персонал для обслуговування змагань.

ЗАГАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ СУДДІВ

1. Суддя повинен досконало знати і неухильно виконувати Правила і Положення, бути коректним, безстороннім, організованим, дисциплінованим.

2. Суддя не має права залишати місце проведення змагань без дозволу старшого судді на вправі.

3. Суддя не має права надавати будь-яку допомогу учасникам, за винятком медичної та іншої невідкладної допомоги при нещасних випадках.

4. Суддя повинен негайно повідомляти Головного суддю про будь-які випадки порушення Правил, Положення і про порушення норм поведінки учасниками.

3. Характеристика вправ на коні / махи (колоді) як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні та композиційні вимоги до змагальних комбінацій, методика їх складання та перспективи розвитку

Вправи на спеціальному снаряді з ручками, який дозволяє виконувати махові рухи ногами. (Такий же снаряд використовується в опорному стрибку, тільки без ручок). Кінь фіксується на висоті 1,05 м. Вправи являють собою комбінацію махових і кругових рухів, а також стійок на руках, при виконанні яких мають бути задіяні всі частини снаряду.

Екзаменаційний білет № 3

1. Задачі, засоби та шляхи технічної підготовки. Цілісний та розчленований методи вивчення гімнастичних вправ

Основи технічної підготовки закладають на ранніх етапах навчально-тренувальної роботи, тобто в період початкової підготовки юних гімнастів. Саме в цей час створюється база технічної підготовленості, так звана “школа” рухів, виховується почуття краси і виразності рухів. Без цього гімнасту дуже важко буде добитися високого класу спортивної майстерності. Ось чому з перших занять гімнастикою слід вимагати від учнів сумлінного і старанного ставлення до виконання будь-якої справи , починаючи з ходьби, піднімання рук і ніг, положення тулуба, голови та інших частин тіла. З цього й починається формування високої культури рухів. Набувши сталої навички і звички додержувати високої культури рухів підчас виконання елементарних вправ, гімнасти зберігають їх на весь час своєї спортивної діяльності. На відміну від інших видів спорту в гімнастиці високу культуру рухів можна ототожнювати з високою технікою виконання вправ. Про невдало виконану вправу ніяк не можна сказати, що вона виконана технічно правильно. Це цілком зрозуміло, бо основним критерієм оцінки виконання гімнастичних вправ є додержання зовнішньої форми.

Велику роль у формуванні культури рухів і створенні основи технічної підготовки гімнастів відіграє хореографічна підготовка, яку останнім часом широко використовують на заняттях з будь-яким контингентом (жінками і чоловіками), починаючи з новачків і закінчуючи провідними гімнастами, членами збірних команд країни.

Безперечно технічна підготовка не обмежується високою культурою виконання простих вправ. До свого акту гімнаст має включити велику кількість вправ на всіх видах гімнастичного багатоборства. Оволодіння технікою вправ на гімнастичних приладах, починаючи з простих, так би мовити, класичних вправ, що становлять основу практичного матеріалу того чи іншого виду гімнастичного багатоборства. Опрацювавши ці базові елементи, переходять до складніших і поступово підходять до найскладніших вправ. Для оволодіння високою технічною майстерністю підчас виконання складних вправ вже не досить одного старання. Спортивна гімнастика досягла такого рівня розвитку, що основу становлять дуже складні і надскладні вправи, для оволодіння якими гімнаст повинен добре розуміти сучасну техніку їх виконання, структурну основу вправи, тонко відчувати і свідомо керувати параметрами простору і часу, не кажучи вже про те, що він повинен мати відмінну фізичну підготовленість.

Помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, як правило, зумовлюються або нерозумінням структури вправи, або недостатнім розвитком якоїсь рухової якості (сили, гнучкості, спритності). Якщо виявляються ті чи інші помилки в техніці виконання вправ, треба негайно з’ясувати причини і усунути їх. Технічна підготовка здійснюється систематично на кожному занятті, головним чином в основній частині заняття (уроку). Особливого значення набуває вона в передзмагальному і змагальному періодах.

2. Стратегія, тактика та результат змагальної діяльності в спортивній гімнастиці

Тактична підготовка – це озброєння гімнаста вмінням і навичками ведення спортивної боротьби. Тому підчас тактичної підготовки гімнасти оволодівають відповідними прийомами, знаннями і навичками, умінням аналізувати ситуацію, правильно оцінювати сили противника як у командній, так і в особистій боротьбі.

Тактична підготовка в гімнастиці має дещо менше значення, ніж у спортивних іграх і видах спорту типу єдиноборства (боксі, боротьбі, фехтуванні та ін.) Але й тут є певні правила і прийоми тактики спортивної боротьби в змаганнях. До правил і прийомів тактики спортивної боротьби в гімнастиці належать:

1. Правильна побудова композиції довільних вправ. Не треба включати в комбінацію тих елементів, якими гімнаст ще повністю не оволодів і які можуть призвести до невдачі, тощо.

2. Враження, яке справляє команда з перших кроків змагання, впливає на весь хід боротьби. Ось чому вже в процесі розминки на першому виді змагання команда має створити якнайкраще враження.

3. Правильне визначення черговості роботи гімнастів у кожному виді багатоборства. Першим має виступати гімнаст, який хоч і не є найсильнішим у команді, проте не допускає грубих помилок і зривів. Важливо, щоб оцінка першого гімнаста була високою, вона надасть усій команді впевненості, створить хороший настрій і полегшить дальшу боротьбу.

4. У кожній команді є лідери, які ведуть боротьбу не лише за команду, а й за особисту першість. Тому треба створити їм відповідні умови для досягнення цього завдання. Як правило, лідери виступають наприкінці.

5. Створення в команді доброзичливої атмосфери, доброго настрою і бойового духу.

3. Характеристика опорних стрибків як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні вимоги та перспектива розвитку

Виконуються з розбігу з використанням додаткової опори (звідси і назва вправи). Довжина снаряду – 1,6 м, ширина – 0,35 м. Спортсмен розбігається по спеціальній доріжці довжиною 25 м і шириною 1 м, відштовхується ногами від містка – амортизуючий пристрій висотою 20 см, нахиленого до лінії розбігу, — потім проводить додатковий відштовх руками (у чоловіків він може виконуватись однією рукою) від снаряду. Стрибки можуть бути прямі, сальто, з переворотом, рондатні (настриб на місток з допомогою рондата). У чоловіків снаряд встановлюється на висоті 1,35 м паралельно доріжці розбігу, у жінок – 1,25 м перпендикулярно доріжці. У чоловіків є лише одна спроба, у жінок – дві, за результатами яких виводять середній бал за виконання вправи. Оцінюється висота і дальність стрибка, його складність (кількість обертів навколо подовжньої і поперечної осі), чистота виконання і чіткість приземлення.

Екзаменаційний білет № 4

1. Гімнастика в системі фізичного виховання та спорту України

Гімнастика — один з універсальних засобів фізичного виховання. Це система специфічних вправ і методичних прийомів, які використовуються з метою фізичного виховання, освіти, спортивної підготовки, оздоровлення, відновлення, лікування, набуття життєво важливих навичок.

Завдяки доступності, ефективності і емоційності вправ, на заняттях гімнастикою найкращим чином вирішуються завдання, типові для фізичного виховання в цілому.

Вплив фізичних вправ багатобічний, зумовлений низкою факторів і залежить від того, які саме ці вправи, для кого пропонуються (вік, стать, рівень фізичної підготовки, стан здоров’я), як застосовуються рухи та як і за яких умов виконуються (методика навчання і виховання). Саме тому фізичні вправи є основними і специфічними засобами фізичного виховання. Серед різних фізичних вправ найважливіше місце належить гімнастичним. Вони мають значення підготовчих до окремих видів спорту, до окремих спортивних вправ і використовуються як допоміжні для розв’язання певних завдань на будь-яких уроках (для розминки, дихальні вправи, для розслаблення м’язів).

2. Специфічні принципи спортивної підготовки гімнаста

Тренування з гімнастики будується на основі відомих принципів, загальних для спортивної діяльності. Розглянемо особливості цих принципів в гімнастиці.

1. Єдність поглибленої спеціалізації і направленості до високих досягнень.

В відповідності з цим принципом тренування гімнаста необхідно будувати з врахуванням ближньої і дальшої перспективи. В перспективному плані необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і для колективу в цілому. Максимум, як найвище досягнення гімнастів – поняття відносне. Кожному етапу підготовки відповідає свій “максимум”, який проявляється в складності вправ, які засвоюються, в об’ємі тренувальних навантажень.

2.Єдність загальної і спеціальної підготовки.

Сукупність всіх сторін, які визначають всебічну підготовку гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей, дає право рахувати таку підготовку загальною по відношенню до спеціальної, яка направлена на вирішення більш вузьких завдань. Принцип єдності спеціальної і загальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в уявленнях про єдність систем організму, про єдність індивідуума і середовища. Вплив спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, безсумнівно, відобразиться на організмі гімнаста в цілому.

3. Неперервність тренувального процесу.

Принцип неперервності випливає з необхідності проведення цілорічного і багаторічного тренування. Інакше в сучасному спорті не можна і думати про досягнення високих результатів. В гімнастиці особливо важливо дотримуватись цього принципу в зв’язку з тим, що утворення рухових навиків потребує постійного підкріплення, повторення, а нагромадження рухового вантажу – систематичності.

3. Характеристика вправ на кільцях (колоді) як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні та композиційні вимоги до змагальних комбінацій, методика їх складання та перспективи розвитку

Вправи на рухомому снаряді у вигляді двох дерев’яних кілець, які закріплені на спеціальних тросах на висоті 2,55м. Вправи на кільцях (підйоми, перевороти, викрути) демонструють не лише гнучкість, але і фізичну силу спортсмена. Статичні елементи цих вправ не менш складні для виконання, ніж динамічні. За правилами, зіскок з кілець по закінченні виступу повинен представляти собою акробатичний елемент. Як і при виконанні вправ на поперечені, займаючи вихідне положення на кільцях, спортсмен може скористатись допомогою тренера або асистента.

Колода — гімнастичний снаряд довжиною 5 м і шириною 0,1 м, який закріплений нерухомо на висоті 1,25 м від підлоги. Вправа являє собою єдину композицію з динамічних та статичних елементів (стрибки, повороти, «пробіжки», сальто, танцювальні па, шпагат, ласточка і т.д.), які виконуються стоячи, сидячи та лежачи на снаряді. Використовується вся довжина колоди. Судді оцінюють гнучкість, відчуття рівноваги і елегантність гімнасток. Виступ триває не більше 1 хв 30с.

Екзаменаційний білет № 5

1. Значення змагань зі спортивної гімнастики, їх види та характеристика

Вид спорту чоловіча спортивна гімнастика включає вправи на перекладині, кільцях, брусах, коні, вільні вправи, опорний стрибок. Змагання зі спортивної гімнастики для жінок включають вправи на брусах, колоді, опорний стрибок і вільні вправи. Спортивна гімнастика є олімпійським видом спорту.

Також популярний вид спорту — спортивна акробатика, де вправи виконуються двома, трьома, або чотирма спортсменами під музику.

Гімнастика (від грец. «гімназо» — навчаю, треную) – система тілесних (фізичних) вправ, яка склалася у Давній Греції за багато віків до нашої ери. Метою гімнастики були загальний всебічний фізичний розвиток та самовдосконалення. Іншою версією походження слова гімнастика є від грецького «gumnos» — оголений (як відомо, древні греки займались тілесними вправами оголеними). Крім загальнорозвиваючих і військових вправ, вправ з верхової їзди, плавання, імітаційних та ритуальних танців, гімнастика древніх греків включала і вправи, з яких проводились публічні змагання — біг, стрибки, метання, боротьба, кулачний бій, їзда на колісницях, які, в свою чергу, включалися в програми Олімпійських ігор.

2. Принципи навчання та їх використання в системі підготовки гімнастів

1. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.

Даний принцип логічно зв’язаний з попереднім, характеризуючи одну з самих суттєвих сторін спортивної діяльності. Сама по собі неперервність занять не забезпечує ріст спортивних досягнень, звичайна повторність не являється стимулом вдосконалення. На фоні неперервних занять необхідно поступово збільшувати навантаження: оволодівати все більш складними елементами, з’єднаннями, комбінаціями, підвищувати об’єм і інтенсивність тренувальної роботи. Відомий фізіолог А.А. Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: “Робота будує орган”. Поступово збільшувані навантаження приводять до нового, більш високого рівня функціональної адаптації. Властивість організму поповнювати затрати і понадзатрати енергії з перебільшенням доробочих можливостей в період відновлення отримала назву “гіперкомпенсації”, “понадвідновлення”.

2. Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень.

Всебічні дослідження тренувального процесу в гімнастиці виявили загальну закономірність в динаміці навантажень – хвилеподібність.

Правдоподібно, що використання тренувальних навантажень по принципу їх хвилеподібної зміни по об’єму і інтенсивності зв’язане з взаємодією процесів втоми і відновлення, обумовлено ритмом фізіологічних процесів. Прийнято виділяти малі хвилі, які охоплюють і характеризують навантаження декількох тренувальних днів (мікроцикл тренування), середні хвилі, які підсумовують навантаження декількох мікроциклів і характеризують етап (мезоцикл) тренування, наприклад, в підготовчому періоді і в змагальному періоді. На кінець, великі хвилі, які відображають загальну тенденцію в динаміці навантажень на тривалому відрізку часу (піврічних і річних макроциклах).

3. Циклічність тренувального процесу.

Принцип циклічності диктується необхідністю неодноразово повторювати ситуації, які забезпечують утворення стійких рухових навиків, досягнення визначеного рівня тренованості і стану спортивної форми. День в день гімнасти повторюють вправи на всіх видах багатоборства. Кожен такий тренувальний день вже являє собою маленький цикл, відносно замкнутий колом завдань, типових для одного тренувального дня. Декілька днів (частіше в рамках календарної неділі) утворюють мікроцикл тренування. Більш великі цикли охоплюють значні проміжки часу – від декількох неділь до півроку і року. Але вони також повторюються, якщо мати на увазі багаторічне тренування гімнастів. Але кругообіг різних стадій циклів тренування, етапів періодів, макроциклів не припускає повну замкненість, ізольованість кожного з циклів. Для характеристики структури всього процесу більше підходить модель розвитку по спіралі. В “витках” цієї спіралі відображається динаміка процесу тренування, яка направляється або вверх по спіралі – для досягнення більш високого рівня підготовленості, або вниз – при бажанні знизити ці показники.

3. Характеристика вправ на брусах як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні та композиційні вимоги до змагальних комбінацій, методика їх складання та перспективи розвитку

Розрізняють паралельні (чол) і різновисокі (жін) бруси. Снаряд представляє собою дві дерев’яні жердини овальної форми (у розрізі), які закріплені на металевій станині: у чоловіків – на висоті 1,75 м, у жінок – 1,65 і 2,45 м. (Висота всіх гімнастичних снарядів рахується від поверхні розміщених біля них страхувальних матів).

Жіночі вправи на брусах включають, перш за все, оберти в обох напрямках навколо верхньої та нижньої жердин, а також різноманітні технічні елементи, які виконуються над і під ними з обертанням навколо подовжньої і поперечної осей за допомогою хвата однією або двома руками (а також без допомоги рук).

Чоловічі вправи на брусах включають різні підйоми, повороти, переходи, перемахи, круги однією та двома ногами, сальто над жердинами або під ними, великі оберти, а також статичні положення – стійки на руках, горизонтальні упори. Гімнаст повинен використовувати всю довжину снаряда.

Екзаменаційний білет № 6

1. Характеристика початкового етапу підготовки гімнастів (мета, завдання, зміст програми, форми організації)

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед викладачем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Практика роботи з гімнастики показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії вчитель, тренер мають супроводжувати поясненнями.

Пояснення основ техніки вправи, яка вивчається, має бути образним і коротким, без зайвої деталізації. Пояснювати слід у першу чергу ті моменти, котрі не можна побачити, а можна лише відчути в процесі виконання вправи.

Уявлення про нову рухову дію можуть бути повними лише тоді, коли ознайомлення з нею включає реальне “відчуття” рухів. Для цього в практиці роботи з гімнастики застосовується безпосереднє виконання вправи.

Перші пробні намагання виконати вправу мають важливе дидактичне значення. Вони можуть суттєво впливати на подальший хід становлення рухового навику. Учень отримує перші рухові відчуття (до процесу формування попередньої уяви про вправу безпосередньо включається руховий аналізатор) і важливо, щоб між тими відчуттями і сформованими раніше за допомогою показу і пояснення зв’язками й асоціаціями не було великих розходжень.

Таким чином, початковий етап розучування вправи, зазвичай, супроводжується значними відхиленнями фактичної картини руху від заданого зразка. Ці відхилення мають природний характер, тобто обумовлені природними закономірностями початкового формування механізмів руху (генералізація рухових реакцій, іррадіація збудження, неточність у роботі механізмів нервово-м’язової координації, їх диференціація тощо). Але причинами помилок можуть бути і недоліки в методиці навчання.

2. Методика розвитку силових якостей в гімнастиці

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років.

При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації-Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому, біль у м'язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.

В наш час підлітки та юнаки часто захоплюються атлетичною гімнастикою. Ці захоплення цілком можна використати для формування інтересу до занять фізичними вправами взагалі та справи виховання сили м'язів зокрема.

3. Характеристика вправ на перекладині (різновисоких брусах) як виду гімнастичного багатоборства. Нормативні та композиційні вимоги до змагальних комбінацій, методика їх складання та перспектива розвитку

1. Підтягування: з вису хватом зверху, щоразу з нерухомого положення у висі на прямих руках (1—2 с), без ривків і махових рухів ногами; підборіддя тримати вище рівня перекладини.

2. Вихід силою: з вису хватом зверху без ривків і махових рухів поставити одну руку ліктем догори і, продовжуючи рух, вийти в упор на прямі руки. Положення вису й упору фіксується на прямих руках (1—2 с), спуск у вис виконується довільно. Можна тренувати вихід в упор на обох руках.

3. Підйом переворотом: з вису хватом зверху без ривків і махів, підтягнутись, підняти ноги до перекладини і, перевернувшись навколо перекладини, вийти в упор на прямі руки. Положення вису й упору фіксується на прямих руках (1—2 с). Спуск вниз повільний.

4. Піднімання прямих ніг: з вису хватом зверху без ривків і махових рухів прямі ноги підняти до перекладини, торкнувшись її носками ніг. Повільно, поступово опускаючи прямі ноги, перейти у вис. Повторювати до втоми.

Екзаменаційний білет № 7

1. Психічна підготовка як фактор успішного виступу на змаганнях. Види передстартового стану та його коректування

Загальна психологічна підготовка характеризується спрямованістю на формування і розвиток універсальних (різнобічних, придатних для багатьох цілей) властивостей особистості та психічних якостей, які є головними в спорті, цінуються і в багатьох інших видах діяльності людини. Сюди належать: підготовка до тривалого тренувального процесу, соціально-психологічна підготовка, вольова підготовка, змагальний досвід, здатність до самовиховання.

Спеціальна психологічна підготовка характеризується спрямованістю на формування і розвиток психічних якостей і властивостей особистості спортсменів, які сприяють успіхові в особливих, конкретних умовах спортивної діяльності. Вона включає підготовку до конкретного змагання, до конкретного суперника, до етапу тренування, ситуативне управління станом.

Обидва види психологічної підготовки (загальна і спеціальна) в процесі діяльності випробовують взаємний вплив: успіхи (або невдачі) спеціальної підготовки призводять до корекції загальної психологічної підготовки і навпаки.

Підвищенню витримування постійних фізичних і психічних навантажень у тривалому тренувальному процесі значною мірою сприяють групові тренування, робота разом із командою.

Вольова підготовка тісно пов'язана з загальнофізичною і спеціальною підготовкою спортсмена та команди. Головним фактором формування волі є свідомий вибір більш складного і важкого, але ефективного шляху для вирішення завдань підготовки та участі в змаганнях. Підкорити всі свої справи, кожний свій крок цілі найкращої підготовки, уміння раціонально використати кожну хвилину, планування і дотримання режиму дня, спеціальні завдання для розвитку волі на зразок спроби "для характеру", демонстрування суперникам готовності витримувати труднощі, різноманітні парі з партнерами, тренером — усе це дозволяє сформувати вольову готовність спортсмена, створює ореол "легкої перемоги", дозволяє іноді виграти змагання ще до змагання.

Соціально-психологічна підготовка багато в чому наперед визначає благополуччя спортсмена, суттєво впливає на соціальний статус спортсмена та команди, сприяє створенню найкращих умов для самореалізації особистості, дозволяє понизити об'єм турбот, яких могло б і не бути за умови ефективної соціальної підтримки, забезпечує новому гравцеві в команді успішну адаптацію тощо.

2. Загальна (ЗФП) та спеціальна підготовка в гімнастиці їх роль, значення і зміст на різних етапах становлення спортивної майстерності

Без фізичної підготовки, в даний час, досягнути найвищих спортивних результатів неможливо. Слід також мати на увазі, що на формування техніки стрільби впливають багато факторів, основним з яких є загальна фізична підготовка. Фізична підготовка необхідна не лише для отримання найвищих спортивних результатів, але й для зміцнення здоров'я спортсмена.

Під впливом фізичних вправ відбувається позитивні зміни у м'язах, нормалізується їх маса та об'єм, так як працюючі м'язи краще постачаються кров'ю, краще насичуються, при цьому росте їхня сила, збільшується швидкість скорочення, підвищується еластичність і розтяжимість м'язів. Одночасно удосконалюються не тільки самі м'язи, але й нервова система та уся рухова система спортсмена.

Фізична підготовка займає щільне місце у системі підготовки спортсменів, враховуючи статичне положення спортсменів. Її можна розглядати, як підсистему, адже без достатньої загальної і спеціальної фізичної підготовки неможливо досягнути максимальних результатів на сучасній спортивній арені.

3. Лінійне програмування акробатичної підготовки в спортивній гімнастиці. Зміст програми профілюючих елементів та методика навчання

Акробатичні стрибки являють собою вправи прижкового характеру із частковим або повним обертанням тіла через голову. Заняття акробатикою займають значне місце в тренуванні гімнастів. Акробатичні стрибки становлять основні труднощі вільних вправ, а деякі елементи на гімнастичних снарядах, особливо зіскоки, подібні з аналогічними акробатичними вправами. Всі акробатичні стрибки підрозділяються на перекати, перекиди, перевороти, перевороти колесом, перекидання, напівперевороти й сальто. Основний зміст прижкової акробатики становлять перевороти й сальто, а інші вправи носять допоміжний характер, хоча на ранніх етапах навчання і є самостійними.

Істотне значення в підготовці гімнастів високої кваліфікації має придбання початкової акробатичної підготовки, тобто освоєння школи акробатики. У заняттях з починаючими гімнастами, особливо з дітьми, необхідно приділяти велику увагу навчанню акробатичним вправам, а потім уже переходити до навчання вправам на снарядах. Як відомо, діти швидше опановують акробатичними стрибками, при виконанні яких силове навантаження менше, ніж при вправах на снарядах. На жаль, багато тренерів навчають гімнастів вправам на снарядах, а потім, коли гімнасти переходять у більше високі розряди, навчають їх досить складним акробатичним стрибкам без необхідної попередньої підготовки. Звичайно ця підготовка підмінюється вивченням акробатичних елементів вільних вправ. У молодших розрядах, де акробатична підготовка повинна займати значне місце, поряд з уроками гімнастики необхідно проводити спеціальні уроки по акробатиці. У тренуванні гімнастів старших розрядів у підготовчому періоді акробатику варто включати в заняття як додатковий вид (сьомий у чоловіків і п'ятий у жінок) або чергувати її з вільними вправами. Добре освоєні акробатичні стрибки доцільно включати в розминку, а іноді проводити й чисто акробатичну розминку (на доріжці). У цьому періоді тренування вивчаються нові акробатичні елементи й з'єднання, удосконалюються раніше вивчені стрибки й виховується загальна витривалість шляхом багаторазового виконання прижковых комбінацій. Акробатикою варто займатися на м'якій акробатичній доріжці, а не на твердому килимі для вільних вправ. Тільки після того як елемент або з'єднання досить гарне освоєні, можна переходити на килим.

Екзаменаційний білет № 8

1. Зміст, основні напрямки та завдання цільової комплексної цільової програми "Фізичне виховання — здоров'я нації"

Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації" (далі — Програма), розроблена відповідно до Закону України "Про фізичну культуру і спорт", визначає необхідні зміни у підходах суспільства до зміцнення здоров'я людини як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму державної політики.

Основними завданнями Програми є:

· сприяння духовному і фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;

· розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтаціях населення України;

· забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв'язання пріоритетної проблеми — зміцнення здоров'я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у зміцненні здоров'я, фізичному та духовному розвитку;

· виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;

· забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві.

Напрями реалізації завдань Програми:

· формування нових підходів до фізичного виховання і спорту, виходячи з існуючих соціально-економічних реалій;

· визначення пріоритетів у діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення здоров'я дітей, учнівської та студентської молоді, робітників, службовців та інших працівників;

· запровадження ефективної моделі фінансування потреб галузі в умовах переходу до ринкової економіки;

· впровадження дієвої системи фізкультурної просвіти населення, яка б сприяла формуванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залученню громадян до активних занять фізичною культурою і спортом;

· створення умов для зайняття сільського населення фізичною культурою і спортом;

· впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих і регіональних особливостей, традицій, економічних факторів, умов праці та вільного часу населення;

· розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань фізичної культури і спорту, охорони здоров'я та навколишнього природного середовища, соціального захисту, освіти, культури;

· реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху, стимулювання створення широкої мережі фізкультурно-спортивних клубів, які забезпечили б належне проведення фізкультурно-оздоровчої роботи;

· визначення та задоволення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах; підготовка нового покоління спеціалістів, підвищення їх професіоналізму на всіх рівнях діяльності у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· забезпечення збереження наявної матеріально-технічної бази, поліпшення умов її функціонування, визначення стратегічних напрямів дальшого розвитку;

· надання державної підтримки становленню та впровадженню ефективних форм організації реабілітаційної та спортивної роботи з особами, які мають уроджені та набуті вади фізичного і розумового розвитку та проживають в екологічно несприятливих умовах.

2. Права та обов'язки головного судді, найважливіші питання в організації та проведенні змагань із спортивної гімнастики

Головний суддя керує проведенням змагань, несе відповідальність за виконання діючих Правил і Положення про змагання, призначає суддів на відповідні посади у суддівських бригадах на вправах, призначає мандатну комісію, якщо це не передбачено рішенням організації, яка проводить змагання.

Головний суддя повинен проводити засідання суддівської колегії до початку змагань, за підсумками кожного дня і для затвердження загальних результатів, а також в інших випадках, які потребують колегіального рішення. Засідання суддівської колегії за підсумками і загальними результатами дня проводяться спільно з представниками команд.

Головний суддя зобов'язаний :

а) провести нараду та інструктаж суддів;

б) перервати або відкласти проведення змагань, якщо виникли умови, які загрожують безпеці учасників;

в) завчасно сповістити представників у випадку зміни розкладу стартів;

г) прийняти рішення з приводу протестів, які надходять на його ім'я;

д) після закінчення змагань, в термін до 10 днів, здати звіт і протоколи в двох екземплярах до організації (клубу), що проводить змагання.

Головний суддя має право:

а) змінити розклад стартів, якщо у цьому виникла потреба;

б) відмінити або тимчасово припинити змагання через несприятливі погодні умови. Якщо при цьому минуло більше половини відведеного на змагання часу, то вони можуть вважатися такими, що відбулись;

в) усунути від участі у змаганнях спортсмена, який порушує норми поведінки, Правила або Положення про змагання, виявився непідготовленим до змагань;

г) усунути представника команди, який не виконує або не справляється з виконанням своїх обов'язків;

д) дозволити повторний старт учаснику у відповідності з Правилами або відмовити у такому дозволі;

е) проводити переміщення суддів у ході змагань;

ж) усунути від суддівства суддю, який зробив грубу помилку або не справився з виконанням своїх обов'язків;

з) відмінити рішення судді, якщо воно помилкове.

3. Техніка виконання та методика навчання акробатичному з'єднанню високої групи ("С") складності

Акробатичні елементи однієї родинної групи, виконувані з різною постановкою, мають яскраві відмітні риси в енергооутворюючій фазі при взаємодії гімнасток з опорою, і є, по суті, різними елементами.

Всі акробатичні вправи підрозділяються на три великі групи.

Кожна з них складається з ряду підгруп, у яких вправи поєднуються по особливостях техніки виконання.

І. Акробатичні стрибки. Цю групу становлять стрибкові вправи із частковим або повним обертання тіла, тобто опорні й бельведери перевороти. Інші вправи носять допоміжний характер. Акробатичні стрибки підрозділяються на п'ять підгруп:

1. Перекати — вправи, що характеризуються обертовим рухом тіла з послідовним торканням опори без перекидання через голову.

2. Перекиди — обертові рухи тіла з послідовним торканням опори й перекиданням через голову.

3. Перевороти — обертові рухи тіла з повним перекиданням і проміжною опорою.

Дана підгрупа містить у собі наступні різновиди:

а) властиво перевороти, для яких характерне наявність фази польоту (однієї або двох) — виконуються вони — вперед та назад, з розбігу й з місця;

б) перевороти колесом, що характеризуються послідовною опорою кожною рукою й ногою без фази польоту; виконуються вперед, назад у різні сторони;

в) перекидання, що характеризуються повільним рівномірним обертанням тіла з одночасною опорою руками (рукою) без фази польоту; виконуються з місця вперед та назад з різних вихідних у різні кінцеві положення.

4. Напівперевороти. На відміну від переворотів не містять повного обертання.

5. Сальто — найбільш складні акробатичні стрибки. Це бельведери обертання в повітрі вперед, назад або убік з повним перекиданням через голову.

ІІ. Балансування. Дана група поєднує акробатичні вправи, в основі яких лежить збереження власної рівноваги або зрівноважування одного або декількох партнерів. Вправи в балансуванні підрозділяються на три підгрупи:

1. Одиночні вправи — стійки, мости й шпагати.

2. Парні вправи — один партнер (нижній) не тільки зберігає власну рівновагу в різних положеннях, але й урівноважує іншого (верхнього) партнера.

3. Групові вправи — піраміди втрьох, учотирьох, вп’ятьох і т.д.

ІІІ. Кидкові вправи. В основі цієї групи вправ лежить кидок і лов одного партнера іншим або декількома партнерами.

Незважаючи на різноманіття акробатичних вправ, неважко помітити їхні подібності й розходження й на цій підставі класифікувати в загальній формі.

Екзаменаційний білет № 9

1. Етапи опанування гімнастичними вправами їх характеристика та зміст

Формування в учнів конкретних рухових навиків – одне з головних завдань навчання в гімнастиці. Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов’язані між собою:

1. Етап початкового розучування вправи.

2. Етап поглибленого розучування.

3. Етап закріплення та вдосконалення гімнастичних вправ.

Суть кожного етапу навчання можна коротко сформулювати так:

– на першому етапі відбувається початкове розучування рухової дії; тобто це – стадія, на якій виробляється вміння відтворювати техніку руху в загальній “грубій” формі. Характерними для цього етапу є постановка рухового завдання і допомога учневі в пошуку найраціональніших (ефективних) шляхів його вирішення;

– другий етап характеризується поглибленим, деталізованим розучуванням. У результаті на цьому етапі відбувається уточнення рухового вміння, яке частково переходить у навик;

– на третьому етапі забезпечується закріплення і вдосконалення рухової дії, в результаті чого формується стійкий навик, що придбав якості, котрі дозволяють цілеспрямовано використовувати його в різних умовах рухової діяльності.

Для того, щоби правильно побудувати навчальний процес і раціонально використовувати різноманітні методичні прийоми, важливо знати і широко застосовувати не тільки загальні закономірності формування рухових навиків, але й вікові особливості цього процесу.

2. Періодизація тренувального процесу як основа формування ефективної підготовки гімнаста до змагань

Доцільне використання тренувальних навантажень, адекватних природно-біологічним закономірностям розвитку і функціонування організму спортсменів є одним з головних факторів ефективності багаторічної підготовки.

Специфічні особливості змагальної діяльності в різних видах спорту об'єктивно впливають на формування довгострокової адаптації і викликають розбіжності в багатьох параметрах, починаючи з оптимального віку початку занять спортом, оптимального віку досягнення вищих спортивних результатів, організації і побудови підготовки в різних структурних утвореннях.

Варіанти тренувальних програм зорієнтовані на різне співвідношення спрямованості розвиваючих засобів тренування в річному циклі, залежно від індивідуальних особливостей спортсменів: (1) при рівномірному розвитку аеробних і анаеробних можливостей спортсменів, що перебувають на рівні середніх величин; (2) аеробні й анаеробні можливості спортсменів перевищують модельні значення; (3) при вираженому відставанні аеробних і анаеробних можливостей відповідно модельних значень; (4) при переважному розвитку аеробних можливостей при недостатньо розвинутих анаеробних можливостях відповідно модельних значень; (5) при переважному розвитку анаеробних можливостей при недостатньо розвинутих аеробних можливостях відповідно модельних значень.

3. Лінійне програмування підготовки гімнаста на перекладині (р/в брусах). Зміст програми профілюючих елементів та методика навчання

Одним із найважливіших моментів у підготовці висококваліфікованих гімнастів є спеціалізована технічна підготовка, побудована на послідовному засвоєнні локальних компонентів змагальних вправ. Найефективнішими для формування технічної підготовки на поперечині є ті вправи, які являють собою відносно автономні, біомеханічно доцільні локальні компоненти, що близькі за структурою до відповідних частин цілісних вправ.

Основним технічним елементом підготовчої стадії є спад. Вивчення техніки спаду дозволяє вважати, що найраціональнішим є спад із збереженням прямої лінії між руками й тулубом і згинаннями в кульшових суглобах до 160 . Цей показник у кваліфікованих гімнастів є короткотривалим і ледь помітним. Його призначення обумовлено підготовкою рухового апарату до більш потужних, акцентованих наступних рухів.

В основній стадії переміщення гімнаста з нижнього в більш високе положення відбувається переважно або за рахунок згинально-розгинальних рухів у кульшових або плечових суглобах. Дії гімнаста при згинально-розгинальних рухах у кульшових суглобах є модифікацією, яка ділиться на дві групи:

– відносно плавні згинально-розгинальні рухи, збільшення механічної енергії яких здійснюється внаслідок зменшення моменту інерції у результаті зміни конфігурації тіла;

– "хльостоподібно-кидковий" спосіб махового переміщення гімнаста. У ньому недостатність механічної енергії компенсується через зменшення моменту інерції, і завдяки механізму перерозподілу швидкостей.

Екзаменаційний білет № 10

1. Формування рухових уявлень як перший етап опанування елементом

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед викладачем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу згідно термінології. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається. Термінологічна назва вправи передує її показові, встановлює в пам’яті учня уяву, пов’язану з попереднім руховим досвідом, і готує його до зорового сприйняття елементу, який буде показаний. Назва вправи відображає істотну сторону техніки виконання вправи, її суть. Інформація, отримана від термінологічної назви, дає можливість учневі зрозуміти, як виконувати ту чи іншу вправу, дає перші уявлення про характер дій, які необхідно виконати.

Назва вправи і постановка доступного завдання несуть першу і необхідну інформацію для створення загального образу вправи в свідомості учня і встановлення ведучого рівня побудови руху, визначення рухового складу. Наприклад, учитель сповіщає учням, що сьогодні на брусах паралельних ми будемо вивчати: з розмахування в упорі на передпліччях підйом махом вперед. У цьому випадку до учнів надходить інформація про умови опори, про переміщення в просторі, спосіб виконання і напрям рухів, а це є передумовою для створення першої, поки що неповної, програми руху на основі початкових уявлень про характер дій, які необхідно виконати.

2. Розподіл засобів фізичної підготовки, організація спеціальних занять. Характеристика та зміст колового тренування у фізичній підготовці гімнастів

Засобами фізичної підготовки є різноманітні фізичні вправи, що безпосередньо або опосередковано впливають на розвиток рухових якостей спортсменів. Фізичні вправи слід розглядати як сукупність (комплекс) рухових дій, спрямованих на вирішення конкретного рухового завдання.

У тренувальних вправах рухові дії можуть бути об'єднані необхідністю досягнення високих показників прояву сили, швидкості або координаційних здібностей, а також зрушень у діяльності серцево-судинної або дихальної систем, мобілізації тих чи інших механізмів енергозабезпечення роботи тощо. У змагальних вправах сукупність рухових дій об'єднується завданням досягти максимально можливого результату професійної діяльності.

У системі професійної підготовки застосовується велика кількість фізичних вправ, які важко класифікувати лише за однією ознакою.

Найзагальніша класифікація передбачає поділ вправ на тренувальні і змагальні. Тренувальні вправи, в свою чергу, можуть бути поділені за видами підготовки: загальнопідготовчі, допоміжні, спеціально-підготовчі.

До загальнопідготовчих належать вправи, що сприяють всебічному функціональному розвитку організму курсанта. Вони можуть і відповідати особливостям обраного виду діяльності, і бути у деякому протиріччі з ними (при вирішенні завдань всебічного і гармонійного фізичного виховання).

Допоміжні вправи передбачають рухові дії, що створюють спеціальну основу для наступного удосконалення в. тій чи іншій професійній діяльності.

Спеціально-підготовчі вправи посідають центральне місце в системі фізичної підготовки співробітників податкової міліції і охоплюють коло засобів, що включають елементи змагальної діяльності, а також дії, наближені до них за формою, структурою та характером тих якостей, які проявляються, і діяльністю функціональних систем організму.

Змагальні вправи передбачають виконання комплексних рухових дій, що є предметом професійної діяльності, відповідно до існуючих вимог. Допоміжними вправами можна вважати засоби, що сприяють підвищенню максимальної сили, силової витривалості і гнучкості за умови роботи в залі, а також засоби, запозичені з інших видів діяльності і спрямовані на поліпшення аеробних можливостей, – кросовий біг, ходьба на лижах. Загально-підготовчі вправи можуть включати елементи спортивної гімнастики, акробатики, спортивних ігор.

3. Батутна підготовка гімнастів як складова частина загального тренувального процессу

Батут — (від фр. batoude, італ. battuta "удар") — пристрій для стрибків, що представляє собою плетену сітку з міцної тасьми. Натягається вона за допомогою гумових амортизаторів, розташованих усередині металевої рами на ніжках. Також батут може мати вигляд сітчастої доріжки на металевих підставках, що натягається тросами й блоками до бар'єра манежу.

Стрибки на батуті — вид спорту; у цей час — дисципліна гімнастики, з 2000 року вхідна в програму літніх Олімпійських ігор. У СРСР стрибки на батуті придбали популярність в 1960- е роки завдяки тому, що батут став застосовуватися в тренуваннях космонавтів.

Крім того, батут застосовується в циркових акробатичних номерах, а також при тренуваннях у гімнастиці, стрибках у воду й в інших видах спорту. Особливо це відноситься до видів спорту, пов'язаних з певною часткою ризику: серфінг, кайтинг, BMX, фрістайл, сноубординг. Спортсмени в цих видах спорту найчастіше не мають право на помилку й повинні бути максимально натреновані в штучно створених, але безпечних умовах. Кращий спосіб такої підготовки — відпрацьовування небезпечних моментів і стрибків на батуті. Саме на них спортсмени-аматори й професіонали проводять свої первісні тренування, вигострюють свою майстерність.

Екзаменаційний білет № 11

1. Відбір в спортивній гімнастиці, облік генетичних та фенотипічних ознак, етапи, критерії та організація

У теорії і практиці розрізняють три види спортивного відбору.

Перший — початковий відбір. Він пов'язаний з прийомом в ДЮСШ, має два етапи: попередній і основний. На попередньому етапі здійснюється діагноз про наявність необхідних задатків і якостей для занять художньою гімнастикою. Вирішується питання про придатність до занять з художньої гімнастики. На основному етапі в процесі занять уточняються діагноз про відповідність задатків і здібностей, особливостей особистості шляхом поглибленого медико-біологічного вивчення І педагогічних спостережень за ростом спортивної майстерності. На цьому етапі будується прогноз про обдарованість гімнастки, доцільність переходу до спеціалізованої підготовки, Подовженість початкового відбору дітей — до 2 років.

Е.Ю. Розин пропонує такі види та етапи підготовки і відбору:

Пертий: а) — відбір і попередня підготовка, вік — 7-8 років.

б) — основна спеціалізована підготовка, 4 -5 класи, спортивний інтернат — 9-11 років;

в) — основна спеціалізована підготовка, спортивний інтернат 6-8 класи-11-13 років;

г) — оволодіння спортивною майстерністю, спортивний Інтернат, 9-10 класи;

д) — удосконалення майстерності в ЇЇГВСМ.

Другий вид відбору: відібрати з числа кваліфікованих гімнасток найбільш перспективних до спортінтернату, в групу спортивного удосконалення, в ШВСМ і т.д. Цей відбір у часі не обмежений, оскільки пов'язаний з вирішенням питання про поглиблену спеціалізовану підготовку.

Трепіт вид відбору: найбільш розповсюджений, він проводиться у зв'язку з комплектуванням збірної команди для участі в змаганнях. Передбачається на основі широкої інформації про фізичну, спортивно-технічну і психологічну готовність спортсмена прогнозування результатів його виступу на змаганнях.

Р.Є. Могилянська, В.М. Волков і В.П.Філін виділяють чотири етапи: 1) етап попереднього (первинного) відбору дітей і підлітків; 2) етап поглиблені перевірки відповідності відібраного контингенту вимогам до успішної спеціалізації у вибраному виді спорту (етап вторинного відбору); 3) етап спортивної орієнтації; 4) етап відбору в збірні команди країни

У програмі для спортивних шкіл етапи відбору пов'язані з навчанням в різних типах навчальних груп відбір в групи початкової підготовки, відбір в навчально-тренувальні групи та ін. Н.Ж. Булгакова [2] виділяє три основних етапи, причому характеризує їх наступним чином: перший — вибір виду спорту з врахуванням його вимог; другий — виявлення здібностей до прогресування в процесі навчання і тренування; третій — відбір найбільш талановитих спортсменів, здібних показувати результати міжнародного класу.

Н.Ж Булгакова відзначає відповідність цих етапів різновидам відбору: 1) спортивній орієнтації, тобто виясненню , яким видом спорту доцільно займатися дитині; 2) комплектуванню команди — коли стоїть завдання формування спортивного колективу, 3) спортивній селекції — відбору спортсменів високої кваліфікації з метою включення в збірну команду.

2. Основні принципи побудови тренувального процесу на змагальному етапі

Провідні фахівці вважають, що процес навчання можливий й ефективний при наявності фізичної, рухової (у тому числі й координаційної) готовності спортсмена, а також його психічної готовності Одним з основних принципів багаторічного тренування на кожному з його етапів є принцип одночасності розвитку фізичних якостей і переважний розвиток окремих, головним чином профілюючих здібностей у сенситивні вікові періоди. Психолого-педагогічні й фізіологічні основи навчання в художній гімнастиці принципово не відрізняються від загальноприйнятих у спортивній практиці, але мають деякі специфічні особливості, що пов'язані, у першу чергу з особливостями побудови спеціалізованих рухових навичок і керування ними. Формування так званої „виразної навички" володіння власним тілом є однією з таких особливостей.

Для ефективного засвоєння навчального матеріалу необхідна організація сприйняття, у іншому випадку воно здійснюється стихійно й кожна гімнастка сприймає насамперед те, що її особисто цікавить, та має для неї якесь значення. Стихійне сприйняття фізичних вправ у найкращому випадку приводить до сліпого наслідування. Важливі ж деталі, які варто сприйняти й розучити в першу чергу, залишаються без уваги. Розвиток сприйняття має велике значення для успішної тренувальної діяльності юних гімнасток при навчанні техніці виконання вправ із предметами. Значний розвиток сприйняття допомагає спортсменам засвоювати більший обсяг інформації, яку вони отримують зовні, з меншим ступенем енергетичних витрат і меншою кількістю помилок.

Варто враховувати і той факт, що обсяг засобів загальної (ЗФП) н спеціальної (СФП) фізичної підготовки з віком неухильно збільшується з поступовою зміною співвідношення між ними. З часом співвідношення засобів СФП відповідно до загального обсягу тренувальних навантажень буде рости. Таким чином, обсяг ЗФП буде зменшуватися.

При підборі вправ для навчально-тренувальних занять з юними гімнастками необхідно дотримуватися основних принципів, що розвивають точність. Нові рухові дії у складних вправах можуть викликати тривале гальмування й скутість рухів, що в свою чергу призводить до неможливості її виконання гімнасткою. Тому необхідно дотримуватись дидактичних принципів, від простого до складного".

3. Хореографічна підготовка як складова частина загального тренувального процесу гімнаста

Для сучасної спортивної акробатики характерне ускладнення змагальної програми, що вимагає наявність високої надійності і стабільності технічної майстерності спортсменів. Останнє обумовлює пошук нових шляхів інтенсифікації тренувального процесу акробатів, що може бути досягнуто при високому рівні усіх видів їх підготовленості.

В технічній підготовці гімнастів хореографія давно стала невід’ємною частиною. За її допомогою виховується рухова культура спортсменів, виразність рухів, поліпшуються координаційні здібності й розвивається гнучкість.

Велику роль у формуванні культури рухів і створенні основи технічної підготовки гімнастів відіграє хореографічна підготовка, яку останнім часом широко використовують на заняттях з будь-яким контингентом (жінками і чоловіками), починаючи з новачків і закінчуючи провідними гімнастами, членами збірних команд країни.

Екзаменаційний білет № 12

1. Сучасний стан тенденції та перспективи розвитку спортивної гімнастики

Спортивна гімнастика забезпечує фізичний розвиток фізкультурників у поєднанні із зростанням спортивної майстерності виконання складних гімнастичних вправ, яка досягається внаслідок поступового їх ускладнення.

Україна належить до провідних гімнастичних держав світу. Найвизначніша гімнастка всіх часів — Лариса Латиніна народилася в Херсоні й тренувалася в Києві. В радянські часи чимало інших спортсменів, які представляли на міжнародній арені СРСР, жили й тренувалися в Україні. Найвизначніша українська гімнастка часів незалежності — Лілія Подкопаєва, олімпійська чемпіонка Атланти.

Славиться українська школа художньої гімнастики, яка виховала таких олімпійських чемпіонок як Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Катерина Серебрянська. На останній пекінській Олімпіаді українка Ганна Безсонова здобула бронзову медаль в особистих змаганнях.

Значні успіхи українців у стрибках на батуті. Миколаєвець Юрій Нікітін — олімпійський чемпіон Афін. також у молодіжну спортивну гімнастику входить поки мало кому відома Маняшина Анна талановита спортсменка 1996 року народження, яка готується виступити на Олімпіаді.

2. Організація та проведення тренувальних зборів на різних етапах підготовки гімнастів

На настановному зборі, судячи вже по його назві, спортсмени й тренери одержують необхідну інформацію від старшого тренера й методистів — членів КНГ — про новинки в техніку вправ, методиці навчання, про правила й особливості календаря змагань. Затверджуються індивідуальні плани. Такі збори, як правило, проводяться на початку спортивного сезону, у підготовчому періоді. Практичні заняття носять навчальний характер.

Контрольний збір проводиться для перевірки технічної й фізичної підготовленості спортсменів, визначення відповідності їхньої готовності запланованому рівню. У плані збору — модельні тренування, контрольні змагання, прийом нормативів по СФП, етапні комплексні обстеження.

Контрольні змагання проводяться, як правило, на початку й наприкінці 3- тижневі збори. Збори такої спрямованості варто проводити наприкінці підготовчого періоду.

Учбово-тренувальний збір спрямований на освоєння програми змагань, досягнення більше високого рівня тренованості. Його рекомендується проводити в підготовчому й початку змагального періоду. Навантаження великі. Плануються кількаразові заняття в один день. Тривалість збору — 2-4 тижня.

Передзмагальний збір проводиться з метою безпосередньої підготовки до конкретних змагань, відпрацьовування тактики виступу, визначення складу команди, розміщення спортсменів по номерах. Перед відповідальними змаганнями доцільно організувати збір тривалістю 6-8 тижнів. Незалежно від тривалості збору планування повинне бути підлегле моделюванню умов змагань.

Відбудовний збір планується після напруженого сезону й завершення циклу змагань. Досить двох тижнів для активного використання засобів відновлення, реабілітації й оздоровчих природних факторів. Такі збори найбільш ефективні в сприятливих кліматичних умовах, у мальовничій місцевості (море, ліс, передгір'я). Збір проводиться в перехідному періоді, коли підводять разом сезону. Крім активного відпочинку й загальної фізичної підготовки проводиться лікування травм за показниками.

Збори комбінованого типу можуть сполучити завдання, характерні для двох різних зборів. Наприклад, завдання таких зборів видні вже за назвою: відновно-настановний, контрольно-настановний.

3. Аналіз техніки та методика навчання потрійному сальто назад з перекладини (подвійному сальто назад з брусов р/в).

Перекладина або турнік — один зі снарядів у спортивній гімнастиці. Вправи на поперечині входять у програму чоловічих змагань. Поперечина — штанга зі сталі, закріплена на вертикальних стійках і зафіксована за допомогою сталевих ростяжок.

Навчати сальто з перекладини з поворотами можна тільки після того, що як займаються опанують зіскоком сальто прогнувшись (без повороту) з помірним прогином. При цьому корисно виконати ряд вправ, спрямованих на освоєння рухів у бельведерів фазі сальто з поворотом. Можна рекомендувати наступні вправи:

1) стоячи на підлозі, імітувати рухи руками як при сальто з поворотом з поперечини; те ж, але з поворотом на 360 під час цих рухів; 2) сальто з поворотом на 360 із трампліна й з піднесення на ручному поясі або за допомогою руками; 3) сальто назад прогнувшись із поворотом на 360 із трампліна у воду й на батуті.

У перерахованих вправах повороти й сальто з поворотами варто виконувати з рухами руками як при зіскоках з поперечини. Ці вправи допоможуть скласти уявлення про рухи в бельведерів фазі, а головне, полегшити орієнтування в просторі.

Завдання полягає не в тім, щоб навчитися виконувати перераховані стрибки самостійно, а в тім, щоб підготуватися до виконання сальто з поперечини.

Подвійне заднє сальто. Порівняння дій в опорній фазі при виконанні подвійного сальто на підлозі й з поперечини переконує в тім, що тут спостерігаються принципово такі ж відмінності, як і у двох попередніх вправах. Провідні ланки (найбільш вилучені від опори) — в одному випадку ноги, в іншому — руки й плечі; опорні ланки — у першому випадку руки, у другому — могти. В одному випадку використовується відцентрова сила, в іншому — механізм стопора.

Екзаменаційний білет № 13

1. Гімнастична термінологія. Класифікація вправ спортивної гімнастики

Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу згідно термінології. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається. Термінологічна назва вправи передує її показові, встановлює в пам’яті учня уяву, пов’язану з попереднім руховим досвідом, і готує його до зорового сприйняття елементу, який буде показаний. Назва вправи відображає істотну сторону техніки виконання вправи, її суть. Інформація, отримана від термінологічної назви, дає можливість учневі зрозуміти, як виконувати ту чи іншу вправу, дає перші уявлення про характер дій, які необхідно виконати.

Назва вправи і постановка доступного завдання несуть першу і необхідну інформацію для створення загального образу вправи в свідомості учня і встановлення ведучого рівня побудови руху, визначення рухового складу. Наприклад, учитель сповіщає учням, що сьогодні на брусах паралельних ми будемо вивчати: з розмахування в упорі на передпліччях підйом махом вперед. У цьому випадку до учнів надходить інформація про умови опори, про переміщення в просторі, спосіб виконання і напрям рухів, а це є передумовою для створення першої, поки що неповної, програми руху на основі початкових уявлень про характер дій, які необхідно виконати.

Наступним кроком учителя є демонстрація вправи. Назвавши вправу за термінологією, учитель пропонує подивитись, як вона виконується. Показ вправи в натуральному вигляді дає можливість у більшому об’ємі доповнити уявлення про просторово-часові параметри рухів.

2. Структура міжнародної та української федерації гімнастики, їх роль і функції

У 1881 році була створена Міжнародна Федерація спортивної гімнастики – FIG (Fédération International de Gymnastique). Це – одне з найстаріших спортивних Товариств.

Структура ФІЖ: виконавчий комітет і підпорядковані йому технічні комітети – зі спортивної гімнастики (чоловічої та жіночої), художньої гімнастики, спортивної аеробіки, загальної гімнастики, а також комісій – з акробатики, стрибків на батуті і медичної, які обираються один раз в чотири роки на Генеральній асамблеї – верховному органі ФІЖ. Керівний орган ФІЖ – щорічний конгрес, а щоденна робота виконується Виконкомом. У період між конгресами і засіданнями виконкому справами ФІЖ керує президентське бюро у складі: президента, генерального секретаря і одного із членів виконкому, який призначається для кожного окремого випадку. Сьогодні крім ФІЖ світовою гімнастикою керують також регіональні союзи гімнастики: Європейський (УЄЖ), Азіатський (АЖУ), Африканський (УАЖ) та Панамериканський (ПАЖУ).

ФІЖ проводить велику роботу щодо координації зусиль, які спрямовані на фізичний розвиток чоловіків та жінок шляхом раціонального фізичного виховання, заняттям різними видами гімнастики, на вивчення теорії і практики спортивної діяльності у цій сфері. ФІЖ організовує та проводить офіційні змагання, підготовку суддів на курсах і семінарах, розробляє правила змагань, їх програми і регламенти, затверджує стандарти снарядів, надає технічну і методичну допомогу національним федераціям, розвиває дружні стосунки між гімнастами усіх країн.

Першим президентом Української федерації гімнастики стала багаторазова чемпіонка Олімпійських ігор, світу та Європи Людмила Турищева (1992-2000 рр.). Українські гімнасти з 1992 року беруть участь у чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх. Але офіційно Українська федерація гімнастики (УФГ) була зареєстрована у Мін'юсті України, як об'єднання громадян, 16 липня 1997 року. Свідоцтво про реєстрацію № 883.

Основою Федерації є осередки, які створюються за територіальною ознакою за місцем проживання, навчання чи роботи. До УФГ входять всі 27 регіонів України.

Керівний склад громадського об'єднання: Президія у складі 15 чоловік, до якого входять Президент — Корж В.П. Перший Віце-президент -Коробчинський І.О., Віце-президенти Технічних Комітетів з гімнастичних дисциплін та члени Президії. Крім Президії є Дисциплінарна та Ревізійна комісії. Віце-президенти Технічних Комітетів УФГ з гімнастичних дисциплін на період 2005-2008 рр.

з гімнастики спортивної чоловічої — Яровінський О.Л.

з гімнастики спортивної жіночої — Омель'янчик О.О.

з гімнастики художньої- Дерюгіна А.М.

зі стрибків на батуті — Салямін Ю.М.

зі спортивної акробатики — Юр'єв В.І.

зі спортивної аеробіки — Левіна О.Г.

В Україні спортивна гімнастика як вид спорту розвивається у спортивних школах 20 регіонів, для 8 з них її затверджено приорітетним (Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Харківська, Херсонська області та м. Київ). Створено відповідну до вимог інфраструктуру приорітетного виду. В 10 регіонах є спеціалізовані гімнастичні зали, в яких проводяться щорічні всеукраїнські змагання (чемпіонат, Кубок, чемпіонат серед СДЮШОР та ДЮСШ, "Олімпійські надії", в яких беруть участь від 80 до 200 спортсменів) і міжнародні турніри.

3. Характеристика засобів відновлювання та стимуляції працездатності гімнастів

Сучасні методи підготовки спортсменів високої кваліфікації відзначаються значними об'ємами та інтенсивністю тренувальних навантажень, великою кількістю відповідальних змагань. В зв'язку з цим виникає необхідність використання нових підходів до вдосконалення системи підготовки спортсменів високої кваліфікації. Одним з таких підходів є принцип, який дозволяє розглядати фізичні навантаження та зміни в метаболізмі спортсмена, що викликані цими навантаженнями, а також відновлювальні процеси в період відпочинку як цілісну програму тренування. Такий підхід вимагає систематичної діагностики метаболічного та функціонального стану організму спортсмена, що створює умови для раціонального управління працездатністю спортсмена та розвитку в його організмі адаптаційних змін які забезпечують результативність та надійність змагальної діяльності.

Основними завданнями психогігієни спорту є: відновлення психічної працездатності, формування сприятливого психологічного клімату, управління психічними станами, психічна десенсибілізація та активізація, використання психофармакологічних засобів. Кожне з цих завдань вирішується специфічним комплексом засобів та методів за умови забезпечення відповідної психодіагностики.

Відновлення психічної працездатності побудовано на використанні можливостей відновлювальної функціональної системи організму, яка одержала назву трофотропної. Дія цієї системи залежить від рівня бадьорості. Розрізняють такі рівні бадьорості:

Активний стан, коли людина зайнята якоюсь справою;

Пасивний, коли розслаблені м'язи, заплющені очі і людина ні про що не думає, з'являється сонливість;

Дрімотливий, коли сонливість є чітко вираженою, у будь-який момент людина може заснути, але ще не спить;

Сон середньої глибини, коли людина спить, але спить досить чутливо, здатна реагувати на середні за інтенсивністю подразники (так званий "черговий сон");

Глибокий сон, коли настає повне відключення від денних турбот, людина здатна реагувати лише на досить інтенсивні подразники.

Екзаменаційний білет № 14

1. Перспективне, поточне та оперативне планування учбово-тренувального процесу в спортивній гімнастиці

1.Перспективне планування.

Це програма підвищення майстерності гравців і команди, де спостерігаються не тільки контрольні завдання на певні строки, але й засоби, за допомогою яких намічається вирішення певних задач. Такий план складається як для команди так і для кожного гімнаста. Ціль перспективного планування — виявити систему роботи тренера та спортсмена, забезпечити цілеспрямоване та економне використання часу для вирішення важливих задач, учбово-тренувального процесу, спостерігати можливі реакції організму та психіки спортсмена на планувальні навантаження, щоб підійти до відповідальних змагань, в стані найліпшої готовності. В залежності від контингенту спортсменів строк даного планування може бути чотирьохлітнім (олімпійський чи спартакіадний цикл) чи багаторічний — для молодих перспективних спортсменів, здатних досягнути високих результатів міжнародного класу, через п'ять років і більше. Перспективне планування не слід перетворювати в механічну суму декількох річних планів з незмінним повторенням із року в рік, одних і тих же задач з одним і тим же змістом.

2. Поточне планування.

Базується на перспективному і відрізняється від нього меншою продовжуваністю (мезоцикл, етап, тренувальний рік), більшою конкретністю цілей, задач методів, більш точним розрахунком часу по різним видам підготовки (фізичної, технічної, тактичної і т д.). В основі поточного планування використовується існуючі научні закономірності динамічної спортивної форми (встановлення, стабілізації, короткочасне зниження) чи другі самобутні структури тренувального року.

Серед всіх операцій поточного планування найбільш важливими є:

· вибір оптимальної кількості змагань, це залежить від основної цілі тренувального року, кваліфікації, рівня підготовки гімнастів та календаря змагань;

· вибір оптимальної структури тренувального року, що зв'язано перш за все з кваліфікацією гімнаста. Поточне планування розвиває, деталізує якісні та кількісні характеристики основних положень перспективного плану приміняючи до задач виступів в офіційних змаганнях на протязі річного циклу.

Для успішних виступів в змаганнях важливо щоб стан найвищої готовності досягнувся до часу проведення головних змагань. Тому поточне планування базується на закономірностях розвитку спортивної форми і основне для них періодизація кругового тренування. Річний цикл тренування прийнято розділяти на підготовчий, змагальний і перехідний періоди, що відповідають трьом основним фазам розвитку спортивної форми — встановлення стабілізації, досягнення високого рівня, зниження.

3. Оперативне планування.

Воно здійснюється на основі поточного, воно створюється на короткий проміжок часу. Оперативні плани складаються на віддільні періоди року (етап чи місяць) і на кожне тренувальне заняття. Даний вид планування спостерігає чітку конкретизацію задач, засобів, методів, об'єму та інтенсивності навантажень, а також оперативне коректування окремих занять в недільному циклі. Планування засобів підготовки і тренувальних навантажень в ньому основані на закономірностях недільного циклу тренування. Кожна неділя тренування являє собою закінчений цикл, що відображає загалом закономірності даного етапу підготовки, так і часткові закономірності кожного недільного циклу. В спортивній практиці відомі випадки, коли планування учбово-тренувального процесу гімнастів носить формальний характер. Це відбувається тому, що за часту відсутній єдиний підхід до форми та змісту планування. Формалізму в плануванні можна уникнути при умові розуміння і дотримання деяких загальнотеоретичних етапів, що мають значення обов'язкових вимог: цілеспрямованість, систематичність, всебічність, реальність, простота, наглядність планування.

2. Характеристика етапу удосконалення володіння гімнастичними вправами та забезпечення виступу на змаганнях

Цей етап передбачає вдосконалення рухових дій в умовах його практичного застосування. Тут вирішуються такі рухові завдання:

– закріпити навик володіння технікою гімнастичної вправи;

– розширити діапазон варіативності техніки вправи для доцільного виконання її в різних умовах і при максимальних проявах фізичних якостей;

– завершити індивідуалізацію техніки виконання вправи відповідно до ступеня розвитку індивідуальних здібностей. Створена й уточнена на попередньому етапі автоматизована система рухів ще не володіє стійкістю до різних несприятливих чинників (втома, зміна зовнішніх умов – якість приладів, їх розміщення тощо). На цьому етапі передбачається закріплення сформованого динамічного стереотипу, котрий лежить в основі рухового навику, і разом з тим збільшення його рухомості – для можливого пристосування вивчених дій до різних змін зовнішніх умов.

Динамічний стереотип, якому відповідає руховий стереотип, характеризується тим, що в певних умовах учень (гімнаст) виконує дії однаково правильно.

Завдяки поступовому утворенню й ускладненню умовно-рефлекторних зв’язків, дії поступово стають наочнішими, досконалішими. Такий ступінь оволодіння рухами часто називають автоматизованим (закріпленим) навиком. Властивим для закріпленого навику є те, що виконання однієї деталі руху рефлекторно викликає виконання наступної. При чому навіть найвищий ступінь автоматизації руху не знижує провідної ролі свідомого контролю з боку учня. В цьому легко переконатися під час виконання будь-якої добре засвоєної вправи. Так, наприклад, гімнаст, виконавши вже закріплену вправу, завжди зможе до найменших подробиць проаналізувати всі дії. Навіть більше: якщо в процесі виконання вправи допущені незначні відхилення від правильного виконання, то він під час виконання вправи встигає проаналізувати свої дії і внести відповідні поправки (в напрямку швидкості переміщення тіла і окремих його частин, в прикладанні м’язових зусиль і т. п.).

Закріплення рухового навику тісно пов’язане з вирішенням іншого завдання – стабілізацією руху. Це не що інше, як уміння протистояти під час виконання вправи впливові зовнішніх і внутрішніх чинників, що заважають її правильному засвоєнню. Якщо на початку закріплення вправи гімнаст може достатньо точно виконати її тільки за певних умов (у звичному залі, на звичних приладах тощо), то після стабілізації рухового навику умови, за яких виконують вправу, не мають значення. Незвичні умови змагань, наприклад, не збивають гімнаста, і він успішно справляється з виконанням вправ.

Гімнастичні вправи стандартного типу і з помірно вираженою варіативністю закріплюють методами стандартно-повторної вправи. В міру закріплення навику повторення рухів може проходити в різноманітних з’єднаннях (зв’язках) з іншими вправами і за зміни умов. Дії варіативного типу закріплюються методами повторно-перемінної вправи, де відносно стандартне відтворення технічного прийому поєднується спочатку з обмеженою, а потім з більш значною зміною умов рухової діяльності.

3. Матеріально-технічне забезпечення занять спортивною гімнастикою як основа якісної підготовки спортсменів

У сучасних умовах функціонування, коли скорочується бюджетне фінансування, керівникам спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю необхідно ще більше уваги звернути на створення сприятливих умов для спортивного удосконалення вихованців. Зосередити основну увагу на неприривність процесу спортивної підготовки, проблему відбору у види спорту, мотивації вихованців до підкорення олімпійських вершин.

На ближню перспективу керівництву спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю необхідно активно співпрацювати з органами місцевого самоврядування, обласними, міськими, районними органами виконавчої влади з метою укладання договорів щодо надання спортивних споруд в оренду на пільговій чи безоплатній основі.

Керівникам навчальних закладів, ведучим тренерам та успішним спортсменам через засоби масової інформації доводити проблеми функціонування закладів до громадськості, залучати до співпраці батьків, спонсорів.

Так як спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю є важливою ланкою у системі підготовки спортивного резерву, необхідно активно співпрацювати з дитячо-юнацькими спортивними школами, спеціалізованими дитячо-юнацькими школами олімпійського резерву, школами вищої спортивної майстерності, іншими спеціалізованими навчальними закладами спортивного профілю з метою вдосконалення навчальної, виховної та спортивної роботи, для проведення спільних змагань, навчально-тренувальних зборів, науково-практичних конференцій, а також співпрацювати у напрямку матеріально-технічного забезпечення різних видів спорту.

Екзаменаційний білет № 15

1. Особливості професійної діяльності тренера по спортивній гімнастиці, його роль у формуванні особистості спортсмена

Процес становлення спортивної майстерності і його керування являє собою замкнутий цикл тісно зв'язаних дій тренера з виробленню, реалізації і контролю конкретних рішень. Тому, у професійній діяльності, тренер для успішного керування процесом тренування повинний керуватися наступними діями:

· Одержувати вихідну інформацію про стан здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості атлета, визначати його сильні і слабкі сторони, виробляти загальні і приватні задачі.

· Знайомитися з вихідними модельними характеристиками і порівнювати їх з отриманими показниками спортсмена. Модельні характеристики виступають як еталонні критерії ефективності тих чи інших індивідуально зафіксованих показників. Якщо не використовувати критерії модельних характеристик, то организуемий тренувальний процес утрачає свою цілеспрямованість, конкретність і результативність.

· Передбачати вибір структури, побудови і змісти спортивного тренування, що забезпечує досягнення планованих показників. Питання планування і нормування тренувальних навантажень, співвідношення основних розділів підготовки, вибір найбільш раціональних засобів і методів здобувають першорядне значення. При розробці тренувальної програми тренер завжди зв'язаний з вибором варіантів її якісного рішення. Звідси висновок — вона повинна базуватися на знанні основних закономірностей тренувального процесу, його принципів, особливостей багаторічної підготовки, тенденцій розвитку атлетизму.

· Оцінювати ефективність тренувального процесу. Тут як головний критерій виступає комплексний педагогічний контроль.

· Аналізувати тренувальну і змагальницьку діяльності атлета, підводити підсумки і розробляти наступні програми. Цілеспрямоване використання цих основ спортивного тренування визначає необхідність застосування об'єктивних науково-методичних принципів, закономірностей і установок, що дозволяє уникнути істотних помилок і невірних дій у роботі тренерів.

2. Характеристика етапу вищих досягнень (мета, завдання, зміст програми, організаційні форми)

Сьогоднішній розвиток спортивної гімнастики і чітко виражена тенденція до безперервного зростання складності вправ і вимог до їх виконання, вимагає пошуку методичних підходів, які б виходили з ідеї одночасного впливу як на структуру вправи, так і на фізичні якості, котрі забезпечують успішне її виконання. Такий підхід виражається “методом поєднаного впливу”. Наприклад, удосконалюючи виконання колових рухів двома ногами на коні, гімнаст використовує додаткове обтяження (ноги взуті в кросівки, кеди або на стопах ніг закріплений відповідний вантаж), котре не порушує основну техніку вправи і, тим самим, сприяє розвиткові швидкісно-силових здібностей.

Отже, різноманітний методичний підхід дає можливість добитись впевненого і стабільного виконання вправи і збереження цього стану на тривалий час.

Тривалість збереження навику залежить від індивідуальних можливостей учня, його здібностей, від складності й частоти повторень вправи. Тому, а особливо в процесі спортивного тренування, рекомендується: включати вивчені елементи до спеціальної розминки на приладах, повторювати їх деяку кількість разів після вирішення головних завдань, а інколи і раз на тиждень проводити тренувальне заняття, присвячене раніше вивченим елементам, котрі в майбутньому ще будуть потрібні.

3. Кількісні та якісні критерії оцінки тренувальних навантажень в гімнастиці. Методи та організація обліку

Сама по собі неперервність занять не забезпечує ріст спортивних досягнень, звичайна повторність не являється стимулом вдосконалення. На фоні неперервних занять необхідно поступово збільшувати навантаження: оволодівати все більш складними елементами, з’єднаннями, комбінаціями, підвищувати об’єм і інтенсивність тренувальної роботи. Відомий фізіолог А.А. Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: “Робота будує орган”. Поступово збільшувані навантаження приводять до нового, більш високого рівня функціональної адаптації. Властивість організму поповнювати затрати і понадзатрати енергії з перебільшенням доробочих можливостей в період відновлення отримала назву “гіперкомпенсації”, “понадвідновлення”.

На цій біологічній закономірності і побудований принцип підвищення навантажень, впритул до максимальних. Поняття про максимальні навантаження в гімнастиці досить відносне. Показники звичайної тренувальної роботи гімнастів-майстрів спорту для гімнастів-розрядників являються максимальними і навіть граничними. Поступове підвищення навантажень як реалізація принципу поступовості характерне для багаторічної підготовки гімнастів. Але не менш характерною рисою тренування, особливо гімнастів високої кваліфікації, являється періодичне застосування високих навантажень, близьких до “межі” їх можливостей. Подібні “ударні” тренування типові для сучасної гімнастики, але використовувати їх слід епізодично, у вигляді “ударного” мікроциклу тренування або в вигляді “ударного” тренування в ряду інших занять в мікроциклі. Слід підкреслити, що виходи на максимум навантаження можливі завдяки систематичному нарощуванню тренованості в діапазоні оптимальних значень навантаження для даного гімнаста. В цьому і полягає єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень.

Всебічні дослідження тренувального процесу в гімнастиці виявили загальну закономірність в динаміці навантажень – хвилеподібність.

Правдоподібно, що використання тренувальних навантажень по принципу їх хвилеподібної зміни по об’єму і інтенсивності зв’язане з взаємодією процесів втоми і відновлення, обумовлено ритмом фізіологічних процесів. Прийнято виділяти малі хвилі, які охоплюють і характеризують навантаження декількох тренувальних днів (мікроцикл тренування), середні хвилі, які підсумовують навантаження декількох мікроциклів і характеризують етап (мезоцикл) тренування, наприклад, в підготовчому періоді і в змагальному періоді. На кінець, великі хвилі, які відображають загальну тенденцію в динаміці навантажень на тривалому відрізку часу (піврічних і річних макроциклах).

Екзаменаційний білет № 16

1. Реалізація принципів тренування в підготовці гімнаста-спортсмена

Методика навчання гімнастичних вправ базується на деяких загальних засадах, тому при вивченні вправ слід дотримуватись принципів доступності та індивідуалізації, систематичності, наочності і прагнути до того, щоб учні свідомо й активно оволодівали практичним матеріалом.

Принцип доступності та індивідуалізації передбачає облік індивідуальних особливостей гімнастів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати індивідуальні властивості кожного учня, його вік, стать, рівень загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо гімнастичні вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю.

При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними особливостями гімнастів.

Принцип систематичності проявляється в неперервності і послідовності занять, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчального процесу і його змістом. У процесі занять слід точно дотримуватись норм роботи і відпочинку з урахуванням закономірностей фізичного розвитку учнів. Відомо, що регулярні заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, тому цей принцип і передбачає неперервність навчального процесу.

Принцип наочності передбачає широке застосування різноманітних засобів і прийомів, які в достатній мірі забезпечують глибоке розуміння суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку гімнастичного елементу.

2. Гнучкість гімнастів, методика їїрозвитку та удосконалення. Методика вимірювання, допоміжні вправи

Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів спортсмена. Іншими словами – це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень спортивної майстерності в різноманітних видах спорту. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок активності груп м’язів, що оточують відповідний суглоб.

Наприклад, в положенні стоячи спиною до гімнастичної стінки повільно піднімаємо ногу, якомога вище. Показники активної гнучкості характеризуються не тільки ступінь розтягнутості м’язів – антагоністів, а і силу м’язів, котрі рухають відповідні частини тіла.

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх сил. Наприклад, та сама вправа може бути виконана з допомогою своїх рук. Людина обхвачує ногу руками і притягує її до грудей. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за показники активної гнучкості. Різниця між ними називають резервом гнучкості. Чим більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість, однак це вимагає спеціальної цілеспрямованої роботи, часто пов’язаної не лише з удосконаленням здібностей, що безпосередньо визначають рівень гнучкості, але й з розвитком сили.

Гнучкість обох видів досить специфічна для кожного суглоба. Це означає, що високий рівень рухомості у плечових суглобах не забезпечує рівня рухомості у кульшових чи гомілковостопних.

Таким чином, виникає необхідність різнобічного розвитку гнучкості в процесі загальної фізичної підготовки. За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3-4 місяці щоденних занять можна досягти 80-90% рухливості у суглобах від їх анатомічного потенціалу.

Слід ураховувати, що надмірна гнучкість може призвести до негативних наслідків – дестабілізувати суглоби і підвищити ризик травматизму.

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм.

3. Формула проведення змагань вищого рівня із спортивної гімнастики її цілеспрямованість, та урахування в тактиці та стратегії змагальної діяльності

Великі міжнародні змагання зі спортивної гімнастики складаються з 4 етапів:

· кваліфікаційний (або попередній) етап серед окремих гімнастів і команд, за результатом якого визначається склад фіналістів;

· командний фінал проводиться серед 6 найсильніших – за результатами «кваліфікації» — команд (окремо серед жінок і серед чоловіків);

· абсолютна першість в індивідуальному заліку розігрується серед 36 кращих спортсменів;

· першість в окремих видах розігрують по 8 спорсменів, які показали на попередньому етапі кращі результати в тих чи інших вправах.

На великих змаганнях на помості, як правило, одночасно виступають 6 чоловічих і 4 жіночих команди (за кількістю снарядів). Закінчивши виступ в одному виді програми, команда переходить до наступного.

На Олімпійські ігри, — на відміну від чемпіонату світу, — може потрапити обмежена кількість учасників. Це 12 чоловічих і 12 жіночих національних збірних, які показали кращі результати на чемпіонаті світу, який передує Олімпіаді. Загальна кількість учасників в олімпійському турнірі з гімнастики в олімпійському заліку – 98 (і у чоловіків, і у жінок). Крім атлетів 12 кращих збірних у них входять представники країн, які зайняли на чемпіонаті місця з 13-го і нижче, а також ряд спортсменів, які обрала Міжнародна федерація гімнастики в індивідуальному порядку.

За правилами, у фінальній частині розіграшу звання абсолютного чемпіона Олімпійських ігор можуть приймати участь не більше трьох представників від однієї країни, а у розіграші першості в окремих вправах – не більше 2.

З 1997 р. в програму чемпіонату світу зі спортивної гімнастики і олімпійського гімнастичного турніру більше не входять обов’язкові вправи. На зміну обов’язковій і довільній програмам, за результатами яких колись визначались команди-призери і склад учасників фіналу в індивідуальному заліку, прийшли кваліфікаційний етап серед гімнастів і командний фінал.

Екзаменаційний білет № 17

1. Етапи багаторічної підготовки гімнастів їх характеристика та зміст

В відповідності з принципом всебічності фізична підготовка гімнастів повинна будуватись на основі органічної єдності загальної і спеціальної підготовки. Єдність загальної і спеціальної підготовки гімнастів передбачає динамічне співвідношення загальнопідготовчих і змагальних вправ.

На різних етапах підготовки гімнастів можливі різноманітні варіанти співвідношення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. Наприклад, в перехідному періоді і на початку підготовчого періоду використовується більший об’єм вправ загальної фізичної підготовки, а потім в змагальному періоді зростає об’єм спеціально-підготовчих і загальних вправ (при зниженні об’єму загальнопідготовчих). Це співвідношення може незначно змінюватись в зв’язку з індивідуальними властивостями гімнастів або приватними завданнями окремих періодів тренування. По мірі росту спортивної майстерності гімнастів питома вага спеціально-підготовчих і змагальних вправ поступово зростає.

2. Побудова занять, спрямованих на фізичну підготовку гімнастів

Значну роль для вирішення всебічного фізичного виховання відводиться загальнопідготовчим вправам (як гімнастичним, так і з інших видів спорту). Це різновиди ходьби і бігу, стрибки і метання, вправи з амортизаторами і обвантажуваннями (гантелі, гирі, штанга), вправи для виправлення дефектів осанки і інші.

Велика роль вправ загальної фізичної підготовки і як засобу активного відпочинку. Їх вводять (включають) також для різноманітності занять, зняття явищ психічної напруженості і пересиченості, які виникають при щоденних спеціалізованих тренуваннях.

При цьому необхідно враховувати можливості позитивного переносу при підборі засобів загальної фізичної підготовки гімнаста.

Велике значення ці засоби мають в фазі становлення гімнаста (етап початкової спеціалізації), коли закладаються основи для послідуючого багаторічного тренування. Ця фаза в основному охоплює контингент гімнастів юного віку, організм яких знаходиться в постійному розвитку і надто уразливий до дещо одностороннього впливу специфічних гімнастичних навантажень.

Програмно-нормативною основою загальної фізичної підготовки гімнастів являється комплекс спеціальної підібраних вправ і нормативи Державних тестів.

Спеціальна фізична підготовка повинна бути направлена на високий розвиток і підтримання тих якостей, тих органів і систем організму, які забезпечують успішне оволодіння конкретними вправами на всіх видах гімнастичного багатоборства. А для цього гімнасту необхідно розвивати силу і еластичність певних груп м’язів, рухомість хребта, плечових і кульшових суглобів, спеціальну стрибучість, точність, координованість рухів, підвищувати витривалість до динамічних і статичних зусиль, підвищувати рівень спеціальної працездатності.

Основними засобами спеціальної фізичної підготовки являються перш за все самі змагальні вправи гімнастичного багатоборства, а також спеціально-підготовчі вправи, які забезпечують прогресуючий розвиток якостей і ефективність процесу навчання і тренування гімнастів. Це – подібні до змагальних динамічні і кінематичні структурні вправи, при виконанні яких окремі м’язи або м’язові групи функціонують таким же або подібним чином (по напрямку, швидкості і амплітуді руху, по величині і характеру зусиль).

3. Аналіз техніки та методика навчання великим обертам на гімнастичних приладах

Незважаючи на незначне збільшення кутової швидкості, радіус обертання збільшується також повільно, а це означає, що момент інерції не досягає своєї максимальної величини й кінетична енергія тіла буде нарощуватися надалі, в основному, за рахунок сили ваги тіла. Виконуючи перекидну частину таким способом, гімнастка не тільки не використовує, але й гасить швидкість обертання, отриману в результаті виконання великих обертів вперед, переміщуючись униз по ходу маху, як правило, прогнутим тілом.

Деякі гімнастки для того, щоб використати швидкість, отриману в результаті виконання великих обертів, значно посилають плечі вперед і активно виконують перекидну частину руху. В результаті плечі значно опускаються вниз і перетинають вертикальну площину жердини на 30°, у той час коли кут між плечима й тулубом дорівнює 137°.При такому виконанні гімнастка повільно випрямляється протягом перекидної частини руху.

Плечі тут є як би провідною ланкою. Слідом за ними майже вертикально рухаються тулуб і ноги. Це призводить до того, що плечі під дією сили ваги ще більше опускаються вниз.

Екзаменаційний білет № 18

1. Інтегральна підготовленість гімнаста та шляхи її забезпечення

З урахуванням складності досліджуваного об’єкта (спортивні здібності) використовували як якісні, так і кількісні оцінки елементів спортивних здібностей. Застосовували одиничні і комплексні кількісні оцінки. Одиничні – це оцінки однієї з професійно значущих властивостей особистості, наприклад, кількості підтягувань, комплексні – це оцінки будь-якої інтегральної характеристики, наприклад, гнучкості, яка визначається декількома одиничними, тобто за результатами виконання кількох вправ. Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень спортивної майстерності в різноманітних видах спорту. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок.

Контроль активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності спортсмена виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається за рахунок зовнішньої сили (допомога партнера, використання обтяжень, блочних пристроїв тощо). Показники пасивної гнучкості завжди вищі від показників активної гнучкості.

2. Позазмагальні фактори та їх характеристика

Відповідно до сучасних подань у структурі підготовки спортсменів виділяють три основні підсистеми: спортивне тренування, змагання, позазмагальні фактори. Основним результатом системи підготовки є спортивне досягнення, рівень якого визначається обдарованістю що займається, спрямованістю й ефективністю всієї системи підготовки.

Підсумком і системооутворюючим фактором у структурі змагальницької діяльності гімнастів і акробатів є спортивний результат , виражений в експертній суддівській оцінці досягнутого рівня технічної майстерності виконавців. Змагальницький результат містить у собі наступні складові частини: соціальну, біологічну, педагогічну й психологічну.

Таким чином, сучасний комплекс тренувальних впливів, змагальницькій діяльності й відбудовних процедур являє собою складний єдиний процес. Тому об'єднання тренувальних і змагальних навантажень, а також відбудовних засобів у єдину систему є одним з головних питань керування працездатністю й реакціями відновлення в тренувальній і змагальній діяльності спортсменів.

3. Аналіз техніки та методика навчання опірним стрибкам високої складності

Виконуються з розбігу з використанням додаткової опори (звідси і назва вправи). Довжина снаряду – 1,6 м, ширина – 0,35 м. Спортсмен розбігається по спеціальній доріжці довжиною 25 м і шириною 1 м, відштовхується ногами від містка – амортизуючий пристрій висотою 20 см, нахиленого до лінії розбігу, — потім проводить додатковий відштовх руками (у чоловіків він може виконуватись однією рукою) від снаряду. Стрибки можуть бути прямі, сальто, з переворотом, рондатні (настриб на місток з допомогою рондата). У чоловіків снаряд встановлюється на висоті 1,35 м паралельно доріжці розбігу, у жінок – 1,25 м перпендикулярно доріжці. У чоловіків є лише одна спроба, у жінок – дві, за результатами яких виводять середній бал за виконання вправи. Оцінюється висота і дальність стрибка, його складність (кількість обертів навколо подовжньої і поперечної осі), чистота виконання і чіткість приземлення.

Екзаменаційний білет № 19

1. Зміст, основні напрямки і задачі цільової комплексної програми "Фізичне виховання — здоров’я нації"

Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації" (далі — Програма), розроблена відповідно до Закону України "Про фізичну культуру і спорт", визначає необхідні зміни у підходах суспільства до зміцнення здоров'я людини як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму державної політики.

Основними завданнями Програми є:

· сприяння духовному і фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;

· розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтаціях населення України;

· забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв'язання пріоритетної проблеми — зміцнення здоров'я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у зміцненні здоров'я, фізичному та духовному розвитку;

· виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;

· забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві.

Напрями реалізації завдань Програми:

· формування нових підходів до фізичного виховання і спорту, виходячи з існуючих соціально-економічних реалій;

· визначення пріоритетів у діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення здоров'я дітей, учнівської та студентської молоді, робітників, службовців та інших працівників;

· запровадження ефективної моделі фінансування потреб галузі в умовах переходу до ринкової економіки;

· впровадження дієвої системи фізкультурної просвіти населення, яка б сприяла формуванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залученню громадян до активних занять фізичною культурою і спортом;

· створення умов для зайняття сільського населення фізичною культурою і спортом;

· впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих і регіональних особливостей, традицій, економічних факторів, умов праці та вільного часу населення;

· розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань фізичної культури і спорту, охорони здоров'я та навколишнього природного середовища, соціального захисту, освіти, культури;

· реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху, стимулювання створення широкої мережі фізкультурно-спортивних клубів, які забезпечили б належне проведення фізкультурно-оздоровчої роботи;

· визначення та задоволення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах; підготовка нового покоління спеціалістів, підвищення їх професіоналізму на всіх рівнях діяльності у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· забезпечення збереження наявної матеріально-технічної бази, поліпшення умов її функціонування, визначення стратегічних напрямів дальшого розвитку;

· надання державної підтримки становленню та впровадженню ефективних форм організації реабілітаційної та спортивної роботи з особами, які мають уроджені та набуті вади фізичного і розумового розвитку та проживають в екологічно несприятливих умовах.

2. Підготовка гімнастів як багаторічний керівний процес. Характеристика основних документів планування

Різні строки підготовки гімнастів насамперед залежать від індивідуальних (конституційних) особливостей гімнаста, здібностей, від умов тренування, цілеспрямованості та інших факторів. Бувають випадки, коли спортсмен від природи наділений неабиякими здібностями до рухової діяльності, але займається гімнастикою без особливого бажання. Природно, що в такому разі шлях до спортивної майстерності затягується. Буває, що спортсмени з меншими здібностями, завдяки великому бажанню, наполегливості і цілеспрямованості, а головне – великій працелюбності, досягають значних спортивних успіхів за порівняно короткі строки.

У спортивній діяльності формування людини здійснюється у відповідності з тим моральним зразком, з тим ідеалом, який випливає з вимоги суспільства до людини. При цьому передбачається вільний розвиток індивідуальних особливостей особистості.

Нерідко молоді спортсмени, що досягли певного успіху, зазнаються, стають недисциплінованими, переоцінюють свої можливості. Найчастіше це трапляється з учнями тих тренерів, які в своїй роботі більше захоплюються спортивними досягненнями, а питанням виховання учнів приділяють недостатню увагу. Тут доречно зазначити, що виховати людину відповідно до умов морального кодексу нашого суспільства значно важче, ніж розвивати її фізично, формувати спеціальні фізичні навички.

3. Побудова занять, спрямованих на фізичну підготовку гімнаста

Значну роль для вирішення всебічного фізичного виховання відводиться загальнопідготовчим вправам (як гімнастичним, так і з інших видів спорту). Це різновиди ходьби і бігу, стрибки і метання, вправи з амортизаторами і обвантажуваннями (гантелі, гирі, штанга), вправи для виправлення дефектів осанки і інші.

Велика роль вправ загальної фізичної підготовки і як засобу активного відпочинку. Їх вводять (включають) також для різноманітності занять, зняття явищ психічної напруженості і пересиченості, які виникають при щоденних спеціалізованих тренуваннях.

При цьому необхідно враховувати можливості позитивного переносу при підборі засобів загальної фізичної підготовки гімнаста.

Велике значення ці засоби мають в фазі становлення гімнаста (етап початкової спеціалізації), коли закладаються основи для послідуючого багаторічного тренування. Ця фаза в основному охоплює контингент гімнастів юного віку, організм яких знаходиться в постійному розвитку і надто уразливий до дещо одностороннього впливу специфічних гімнастичних навантажень.

Програмно-нормативною основою загальної фізичної підготовки гімнастів являється комплекс спеціальної підібраних вправ і нормативи Державних тестів.

Спеціальна фізична підготовка повинна бути направлена на високий розвиток і підтримання тих якостей, тих органів і систем організму, які забезпечують успішне оволодіння конкретними вправами на всіх видах гімнастичного багатоборства. А для цього гімнасту необхідно розвивати силу і еластичність певних груп м’язів, рухомість хребта, плечових і кульшових суглобів, спеціальну стрибучість, точність, координованість рухів, підвищувати витривалість до динамічних і статичних зусиль, підвищувати рівень спеціальної працездатності.

Основними засобами спеціальної фізичної підготовки являються перш за все самі змагальні вправи гімнастичного багатоборства, а також спеціально-підготовчі вправи, які забезпечують прогресуючий розвиток якостей і ефективність процесу навчання і тренування гімнастів. Це – подібні до змагальних динамічні і кінематичні структурні вправи, при виконанні яких окремі м’язи або м’язові групи функціонують таким же або подібним чином (по напрямку, швидкості і амплітуді руху, по величині і характеру зусиль).

Екзаменаційний білет № 20

1. Періодизація тренувального процесу її спрямованість та роль

Доцільне використання тренувальних навантажень, адекватних природно-біологічним закономірностям розвитку і функціонування організму спортсменів є одним з головних факторів ефективності багаторічної підготовки.

Специфічні особливості змагальної діяльності в різних видах спорту об'єктивно впливають на формування довгострокової адаптації і викликають розбіжності в багатьох параметрах, починаючи з оптимального віку початку занять спортом, оптимального віку досягнення вищих спортивних результатів, організації і побудови підготовки в різних структурних утвореннях.

Варіанти тренувальних програм зорієнтовані на різне співвідношення спрямованості розвиваючих засобів тренування в річному циклі, залежно від індивідуальних особливостей спортсменів: (1) при рівномірному розвитку аеробних і анаеробних можливостей спортсменів, що перебувають на рівні середніх величин; (2) аеробні й анаеробні можливості спортсменів перевищують модельні значення; (3) при вираженому відставанні аеробних і анаеробних можливостей відповідно модельних значень; (4) при переважному розвитку аеробних можливостей при недостатньо розвинутих анаеробних можливостях відповідно модельних значень; (5) при переважному розвитку анаеробних можливостей при недостатньо розвинутих аеробних можливостях відповідно модельних значень.

2. Реалізація принципів програмування при опануванні гімнастичних вправ

Комп'ютернітехнологіїякскладоваінформаційнихтехнологій формуютьпринципововідміннийстильроботи, якийєбільшпсихологічноприйнятним, комфортним, мобілізуючимтворчіможливостітаінтелектуальнийпотенціаллюдини. Забезпеченняосвітньогопроцесукомп'ютернимипрограмамисприяєрозвиткутеоретичноїтапрактичноїдумкищодоїхефективноговикористання впедагогічнійдіяльності. Уцьомузв'язкувонистановлятьнауковийінтересщодопитаннярозвиткутеоріїтапрактикивикористаннякомп'ютернихтехнологійвосвітньомупроцесі.

Однієюзосновнихпроблемсучасногоспортуєреалізація загальнотеоретичнихпідходівіпринципівсистемиспортивного тренуваннябезпосередньовуправліннітренувальнимпроцесом.

3. Характеристика початкового етапу підготовки гімнаста (завдання, зміст та засоби)

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед викладачем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Практика роботи з гімнастики показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії вчитель, тренер мають супроводжувати поясненнями.

Пояснення основ техніки вправи, яка вивчається, має бути образним і коротким, без зайвої деталізації. Пояснювати слід у першу чергу ті моменти, котрі не можна побачити, а можна лише відчути в процесі виконання вправи.

Уявлення про нову рухову дію можуть бути повними лише тоді, коли ознайомлення з нею включає реальне “відчуття” рухів. Для цього в практиці роботи з гімнастики застосовується безпосереднє виконання вправи.

Перші пробні намагання виконати вправу мають важливе дидактичне значення. Вони можуть суттєво впливати на подальший хід становлення рухового навику. Учень отримує перші рухові відчуття (до процесу формування попередньої уяви про вправу безпосередньо включається руховий аналізатор) і важливо, щоб між тими відчуттями і сформованими раніше за допомогою показу і пояснення зв’язками й асоціаціями не було великих розходжень.

Таким чином, початковий етап розучування вправи, зазвичай, супроводжується значними відхиленнями фактичної картини руху від заданого зразка. Ці відхилення мають природний характер, тобто обумовлені природними закономірностями початкового формування механізмів руху (генералізація рухових реакцій, іррадіація збудження, неточність у роботі механізмів нервово-м’язової координації, їх диференціація тощо). Але причинами помилок можуть бути і недоліки в методиці навчання.

Екзаменаційний білет № 21

1. Зміст, основні напрямки та завдання цільової комплексної цільової програми "Фізичне виховання — здоров'я нації"

Цільова комплексна програма "Фізичне виховання — здоров'я нації" (далі — Програма), розроблена відповідно до Закону України "Про фізичну культуру і спорт", визначає необхідні зміни у підходах суспільства до зміцнення здоров'я людини як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму державної політики.

Основними завданнями Програми є:

· сприяння духовному і фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;

· розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтаціях населення України;

· забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв'язання пріоритетної проблеми — зміцнення здоров'я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у зміцненні здоров'я, фізичному та духовному розвитку;

· виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;

· забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві.

Напрями реалізації завдань Програми:

· формування нових підходів до фізичного виховання і спорту, виходячи з існуючих соціально-економічних реалій;

· визначення пріоритетів у діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення здоров'я дітей, учнівської та студентської молоді, робітників, службовців та інших працівників;

· запровадження ефективної моделі фінансування потреб галузі в умовах переходу до ринкової економіки;

· впровадження дієвої системи фізкультурної просвіти населення, яка б сприяла формуванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залученню громадян до активних занять фізичною культурою і спортом;

· створення умов для зайняття сільського населення фізичною культурою і спортом;

· впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих і регіональних особливостей, традицій, економічних факторів, умов праці та вільного часу населення;

· розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань фізичної культури і спорту, охорони здоров'я та навколишнього природного середовища, соціального захисту, освіти, культури;

· реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху, стимулювання створення широкої мережі фізкультурно-спортивних клубів, які забезпечили б належне проведення фізкультурно-оздоровчої роботи;

· визначення та задоволення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах; підготовка нового покоління спеціалістів, підвищення їх професіоналізму на всіх рівнях діяльності у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

· забезпечення збереження наявної матеріально-технічної бази, поліпшення умов її функціонування, визначення стратегічних напрямів дальшого розвитку;

· надання державної підтримки становленню та впровадженню ефективних форм організації реабілітаційної та спортивної роботи з особами, які мають уроджені та набуті вади фізичного і розумового розвитку та проживають в екологічно несприятливих умовах.

2. Загальна (ЗФП) та спеціальна підготовка в гімнастиці їх роль, значення і зміст на різних етапах становлення спортивної майстерності

Без фізичної підготовки, в даний час, досягнути найвищих спортивних результатів неможливо. Слід також мати на увазі, що на формування техніки стрільби впливають багато факторів, основним з яких є загальна фізична підготовка. Фізична підготовка необхідна не лише для отримання найвищих спортивних результатів, але й для зміцнення здоров'я спортсмена.

Під впливом фізичних вправ відбувається позитивні зміни у м'язах, нормалізується їх маса та об'єм, так як працюючі м'язи краще постачаються кров'ю, краще насичуються, при цьому росте їхня сила, збільшується швидкість скорочення, підвищується еластичність і розтяжимість м'язів. Одночасно удосконалюються не тільки самі м'язи, але й нервова система та уся рухова система спортсмена.

Фізична підготовка займає щільне місце у системі підготовки спортсменів, враховуючи статичне положення спортсменів. Її можна розглядати, як підсистему, адже без достатньої загальної і спеціальної фізичної підготовки неможливо досягнути максимальних результатів на сучасній спортивній арені.

3. Техніка виконання та методика навчання акробатичному з'єднанню високої групи ("С") складності

Акробатичні елементи однієї родинної групи, виконувані з різною постановкою, мають яскраві відмітні риси в енергооутворюючій фазі при взаємодії гімнасток з опорою, і є, по суті, різними елементами.

Всі акробатичні вправи підрозділяються на три великі групи.

Кожна з них складається з ряду підгруп, у яких вправи поєднуються по особливостях техніки виконання.

І. Акробатичні стрибки. Цю групу становлять стрибкові вправи із частковим або повним обертання тіла, тобто опорні й бельведери перевороти. Інші вправи носять допоміжний характер. Акробатичні стрибки підрозділяються на п'ять підгруп:

1. Перекати — вправи, що характеризуються обертовим рухом тіла з послідовним торканням опори без перекидання через голову.

2. Перекиди — обертові рухи тіла з послідовним торканням опори й перекиданням через голову.

3. Перевороти — обертові рухи тіла з повним перекиданням і проміжною опорою.

Дана підгрупа містить у собі наступні різновиди:

а) властиво перевороти, для яких характерне наявність фази польоту (однієї або двох) — виконуються вони — вперед та назад, з розбігу й з місця;

б) перевороти колесом, що характеризуються послідовною опорою кожною рукою й ногою без фази польоту; виконуються вперед, назад у різні сторони;

в) перекидання, що характеризуються повільним рівномірним обертанням тіла з одночасною опорою руками (рукою) без фази польоту; виконуються з місця вперед та назад з різних вихідних у різні кінцеві положення.

4. Напівперевороти. На відміну від переворотів не містять повного обертання.

5. Сальто — найбільш складні акробатичні стрибки. Це бельведери обертання в повітрі вперед, назад або убік з повним перекиданням через голову.

ІІ. Балансування. Дана група поєднує акробатичні вправи, в основі яких лежить збереження власної рівноваги або зрівноважування одного або декількох партнерів. Вправи в балансуванні підрозділяються на три підгрупи:

1. Одиночні вправи — стійки, мости й шпагати.

2. Парні вправи — один партнер (нижній) не тільки зберігає власну рівновагу в різних положеннях, але й урівноважує іншого (верхнього) партнера.

3. Групові вправи — піраміди втрьох, учотирьох, вп’ятьох і т.д.

ІІІ. Кидкові вправи. В основі цієї групи вправ лежить кидок і лов одного партнера іншим або декількома партнерами.

Незважаючи на різноманіття акробатичних вправ, неважко помітити їхні подібності й розходження й на цій підставі класифікувати в загальній формі.