Сучасні тенденції розвитку транспортних подорожей

Вступ

Транспорт є головним чинником розвитку туризму. Провідні країни світу активно користуються послугами залізничного, автомобільного та інших видів  транспорту для організації туристичних подорожей.

Транспорт є ключовою ланкою соціально-економічної системи держави і належить до стратегічно важливих галузей національної економіки, без ефективної роботи якої неможливе подальше підвищення добробуту суспільства. Основні завдання транспорту — своєчасне, якісне та цілковите задоволення потреб галузей економіки та населення у перевезеннях, підвищення економічної ефективності його роботи. Пріоритетною ознакою національної транспортної політики є становлення національного ринку транспортних послуг.

Транспортні подорожі у туристичній діяльності виконують двоєдину функцію. По-перше, це невід’ємна частина будь-якої туристичної подорожі і одна із головних складових турпакету. По-друге, транспортні тури — транстури — це особливий випадок туристичної подорожі, в якій засіб пересування часто є засобом розміщення туриста (туристично-екскурсійні поїзди, круїзні судна тощо). Транспортне обслуговування туристів — найбільш складний у технологічному відношенні блок туру.

Основою організації транспортних подорожей є організація пасажирських перевезень. Організація пасажирських перевезень є досить складним питанням організації подорожей. В Україні це питання ускладнюється тим, що транспортна система країни знаходиться в незадовільному стані.  Перевезення пасажирів здійснюються автомобільним, залізничним, водним (морським, річковим), повітряним, міським електричним, спеціальними видами пасажирського транспорту та спеціальними видами транспорту, які складають єдину транспортну сітку.

1. Теоретичні аспекти перевезення туристів автомобільним транспортом

Туризм, як і все народне господарство, переживає скрутний кризовий період. Але поступальний процес відродження і розбудови нашої держави, прискорений і поглиблений останнім часом хід радикальних ринкових реформ, активізація соціальної політики переконливо свідчать, що ці труднощі є тимчасовими. Адекватне і випереджаюче вирішення наявних і виникаючих проблем сприятиме створенню ефективної системи життєзабезпечення народу і туристичного сервісу на рівні світових вимог та стандартів. Україна на новому етапі розвитку стане рівноправним і конкурентоздатним партнером, займе належне їй місце на карті міжнародної рекреації. Тому дане питання є актуальним і потребує негайного вирішення.

Необхідно зазначити, що розвиток автомобільного транспорту зумовив зростання ролі автобусного сполучення в організації туристичних подорожей. Автомобільний транспорт при перевезеннях туристів виконує дві основні функції:

• самостійний засіб пересування та екскурсій;
• допоміжний (трансферний) транспорт.

Переваги автомобільного транспорту: мобільність, невисокі тарифи, можливість транспортування багажу, можливість зупинок в дорозі, широкий обзір, невисокі питомі капітальні затрати та ін.

Недоліки даного виду транспорту: невисока пасажиромісткість і експлуатаційна швидкість, забруднення довкілля продуктами згоряння палива, невисокий рівень комфортного життєзабезпечення під час тривалих подорожей, висока аварійність та ін.  [4, c.79-80]

Організація транспортних подорожей на міжнародних маршрутах має свою специфіку. Так, відкриття регулярних міжнародних маршрутів регламентується двосторонніми урядовими угодами, а транзит через треті країни вимагає дозволу комітету по транспорту Європейської економічної комісії ООН. Нерегулярні перевезення регламентуються двосторонніми угодами країн. Крім того, для спрощення договорів на міжнародні туристські перевезення прийнято Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (в рамках Женевської конвенції від 1 березня 1973 р.), Гаазьку декларацію про туризм (1989 p.), Шенгенську угоду для членів ЄС.

В більшості випадків автобус є власністю туристської фірми, яка повинна мати ліцензію Міністерства транспорту та зв’язку України на здійснення міжнародних транспортних перевезень.

Організація туристичних подорожей на внутрішніх маршрутах реалізується на основі Правил перевезення пасажирів і багажу, Правил безпеки, нормативних документів Міністерства транспорту і зв’язку України.

Здійснення міжнародних перевезень накладає на українських перевізників зобов’язання щодо дотримання суворих екологічних вимог до рухомого складу. В Європі прийнято стандарт «Зелений автомобіль», відповідно до якого норми токсичності вихлопних газів не повинні перевищувати певні параметри.

Транспортні туристичні подорожі в міжнародному сполученні також здійснюються на особистих, або взятих в оренду автомобілях, в тому числі з причепами. Такі подорожі можуть реалізовуватися як за вільною програмою, так і за цільовим маршрутом. Слід мати на увазі, що туристам, які подорожують на автомобілі, необхідно мати права міжнародного зразка (international driver’ licene) та страховки — «зелену карту».

Туризм належить до високоліквідної галузі, тобто галузі зі швидкою віддачею. Проте, як свідчить українська практика, внесок туризму в національну економіку явно недостатній, що обумовлено слабкими інвестиційними можливостями переводу туризму на якісно новий рівень.

Транспорт є головним чинником розвитку туризму. Велика роль транспорту в вирішенні соціальних проблем, забезпеченні ділових, культурних і туристських потреб населення, розвитку культурного обміну як усередині країни, так і за кордоном, у використанні вільного часу трудящих країни [8, c. 90].

Стратегічна мета розвитку туристичної галузі в Україні полягає у створенні конкурентноспроможного на світовому ринку туристичного продукту, орієнтованого на максимальне задоволення пізнавальних і оздоровчих потреб населення країни та іноземних туристів. Досягнення поставленої мети вимагатиме певного часу та значних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, що в свою чергу, залежатиме від темпів розвитку ринкових відносин і здійснення структурних реформ в економіці. Тому важливим є вибір правильних альтернатив розвитку даної галузі. Для цього є необхідний об’єктивний аналіз теоретичних та практичних аспектів поставленого питання.

Автомобільний транспорт можна з повним правом назвати транспортом всезагального застосування в сфері туризму, бо він використовується всюди: від трансферу й екскурсій до оренди малолітражних автомобілів туристами для особистого використання на відпочинку.

Завдяки своїй економічності, доступності широким верствам населення, автобусні подорожі є найбільш масовим видом туристичних перевезень, який необхідно розвивати, щоб мати тенденції до нарощування обсягів та збільшення державного бюджету країни.

Отже, розвиток туризму і повязаного з ним транспортного обслуговування є комплексною науково-прикладною задачею, яка потребує вирішення на усіх рівнях державного і господарського управління [7, c. 68].

2. Основні напрямки організації залізничного туризму

Проведення ринкових перетворень на залізничному транспорті України прискорить темпи євроінтеграції, сприятиме налагодженню більш тісного міжнародного економічного співробітництва та підвищенню конкурентоспроможності українських залізниць на ринку транспортних послуг, дозволить ефективно використовувати територіально-географічний потенціал України.

Під впливом зовнішніх і внутрішніх негативних чинників останнім часом знизилися обсяги вантажних перевезень залізницею. Тому особливо гостро постає питання пошуку нових видів діяльності, які б стали додатковим джерелом прибутку залізниць. Одним з таких видів надання послуг є туристичні перевезення, що були популярні в радянські часи. Але пропонувати відроджувати залізничний туризм і сподіватися на ефективність цих закликів недостатньо. Потрібна цілеспрямована пропаганда цього виду послуг.

Було б доцільно звернути увагу на досвід інших країн, які вже досягли значних успіхів у цьому виді надання послуг. За кордоном до вирішення проблеми залізничного туризму вирішують не від випадку до випадку, а на постійній основі [3, c. 67-68].

За станом на 2009 р. туристських перевезень у світі з достатньою мірою наближення можна дати таку оцінку розподілу транспортних потоків перевезень механічними засобами:

У Європі туристські перевезення реалізуються як спеціальними туристичними або екскурсійними поїздами, так і рейсовими (графіковими) експресами. Позитивні надбання у ціп сфері мають залізничні компанії Німеччини. Швейцарії, Швеції, Іспанії. США, Індії, ПАР та інших країн. Найбільшої популярності залізничні подорожі набули в Німеччині (більше 45 % населення віддає перевагу подорожам залізницею), Великобританії і Швейцарії. Жителі Великобританії і Швейцарії вважають за краще подорожувати по своїх країнах, німці ж віддають перевагу подорожам Європою, Росією та Америкою. Особливою популярністю тут користуються подорожі на паровозній тязі. На залізницях Німеччини при підрозділі з пасажирських перевезень створене відділення подорожей і туризму. Воно реалізує комплексні туристські маршрути з розміщенням у належних йому готелях і екскурсіями на власних автобусах. Крім того, залізничники пропонують пасажирам різні пакети послуг «поїзд + …» при покупці залізничних квитків. Тобто те, що залізничні компанії активно займаються таким видом послуг, говорить, що цей бізнес для них є вигідним.

Найбільший європейський туроператор, що спеціалізується на організації подорожей на швидкісних і супершвидкісних експресах-фірма Wagon Lits. Туристські поїзди обладнані вагонами з широким оглядом, низьким рівнем шуму і вібрацій, зручними меблями, кондиціонерами, телефонами в першому класі та іншими атрибутами комфорту. У багатьох країнах Європи курсують спеціальні екскурсійні поїзда (Panoramic), розклад яких пов’язаний з розкладом морських та річкових суден. Для туристів за кордоном існують різні системи пільг і знижок. Система Eurailpass діє в 17 країнах Європи при проходженні по залізницях: квиток без ліміту відстані (для першого класу) діє до 15 днів, вартість 498 USD; квиток для молоді (за наявності посвідчення міжнародних студентських організацій) без ліміту відстані діє до 15 днів, вартістю 398 USD: для компаньйонів, наступних удвох (або більше), та ін. Така система знижок діє при проїзді територією Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Греції, Нідерландів, Угорщини, Ірландії, Італії, Люксембургу, Португалії, Іспанії, Швеції, Швейцарії. Норвегії. Туристам при реалізації залізничних турів у великі міста (Лондон. Стокгольм) продаються пільгові квитки на всі види міського транспорту (common earner). Значні пільги надаються туристам на залізницях Австрії. Тут продається відкритий квиток, що діє 15, 30 і 60 днів, вартістю на 20 % нижче, ніж з фіксованою датою. Зазначені пільги для туристів за кордоном є важливим стимулом розвитку туризму в цілому [1, c. 135].

Значний інтерес до залізничних туристських подорожей виявляють на американському континенті. Тут лідирують три основні маршрути: Транс-Канада. Транс-Америка і Транс-Атлантика. Туристські поїзда європейських країн називають «готелями на колесах». Дійсно, незважаючи на обмежені строгими стандартами залізниці габаритні розміри вагонів. їх комфортності та внутрішньому дизайну можуть позаздрити стаціонарні готелі. У кожному купе, загальна кількість яких в спальному вагоні зазвичай не перевищує восьми, проживає не більше двох осіб. Залежно від категорії поїзда купе обладнують двома односпальними (вертикально або горизонтально розташованими) або одним двоспальним ліжками, кондиціонерами, є письмовий стіл, телефон, телевізор. Туалетна і душова кімнати можуть бути на весь вагон або ж персонально на один-два номери. До складу туристського поїзда входять також кілька вагонів-ресторанів. вагон-салон (використовується як бібліотека, місце для карткових ігор або переговорів, відпочинку), конференц-вагон (він же лекторій, дискотека або ж відеосалон). а також «дитячий вагон» або «зала рухливих ігор». Що стосується країн СНД. інтерес до залізничних туристичних перевезень останнім часом виник також і в Росії.

Це підтверджують і результати досліджень, проведених фахівцями кафедри «Сервіс та туризм» МІІТу на залізничних вокзалах Москви. Під час досліджень було опитано 3000 пасажирів. При цьому на питання «Як Ви ставитеся до розвитку залізничного туризму?» позитивно відповіли 74 %. або 2210 осіб, негативно -6% (182 особи), вагалися з відповіддю 20 %. тобто 608 чоловік. Пригодницький вид туризму цікавить 9 % респондентів, відпочинок — 48 %, культурний (пізнавальний) — 18 %. релігійний -2 %. лікувально-оздоровчий — 9 %, пляжний -18 % опитаних. Для 20 % респондентів цікаві одноденні спеціалізовані залізничні туристичні маршрути, терміном (2…3 доби). Поїздки становлять інтерес для 35 %. багатоденні (готелі на колесах) — для 17 % опитаних, не цікаві залізничні маршрути для 14 % і вагалися з відповіддю 14 % опитаних. Укрзалізниця також могла б проводити анкетування, щоб найбільш повно ознайомитись з потребами і вимогами населення щодо рівня обслуговування, організації нових маршрутів тощо. Адже анкетування є одним з найбільш ефективних інструментів маркетингових досліджень.

Можна і потрібно використати досвід російських колег у цій сфері. Тут ухвалено рішення щодо створення на залізницях єдиної мережі сервіс-центрів. Така ухвала має на меті налагодити зв’язки між ними, дозволить формувати різні туристичні послуги за формулою «поїзд+…»: «поїзд — готель», «поїзд + екскурсія», «поїзд + спектакль», «поїзд + футбольний матч», «поїзд + виставка», «поїзд + кінофестиваль» і т.д. Залізничний транспорт у цьому випадку має певні переваги: практично в будь-якому туристському продукті присутній основна частина, а саме перевезення.

Є певні досягнення і досвід впровадження транспортного туризму в Білорусі. Звідси туристичні поїзди прямують до Києва. Москви. Одеси. Севастополя, країн Прибалтики. Молдови. У туристично-екскурсійних поїздах туристи живуть безпосередньо у купейних та плацкартних вагонах. їдять у вагонах-ресторанах, отримують екскурсійне обслуговування за маршрутом прямування [2, c. 118-119].

Висновки

Отже, туризм — активна і невимушена форма спілкування людей. Розширення і поглиблення туристських зв’язків між країнами — важлива проблема сучасних міжнародних відносин. Проблеми розвитку туризму, його політичний, економічний і культурний впливи на світове господарство та міжнародні зв’язки активно обговорюються в політичних, ділових та наукових колах. Переміщення є найбільш характерною межею туризму, а транспорт, що забезпечує це переміщення, є найважливішою галуззю, що надає послуги туристського типа.

Без транспорту немає туризму, якщо не говорити про інші екскурсії і походи, обмежені як числом туристів, так і відстанню. Туристський транспорт підрозділяється — як транспорт взагалі — на: сухопутний (автомобільний, залізничний), водний (річковий і морський) і повітряний. Питома вага окремих видів транспорту в туристських перевезеннях формується звичайно по-різному в міжнародному і внутрішньому туризмі, а також в розрізі всієї країни або її регіонів. Міжнародна практика показує, що недостатній розвиток транспортних систем на національному рівні приводить до невиправдано завищених витрат у сфері виробництва і надання послуг, забороні розвитку практично всіх галузей господарської діяльності, обмеженню соціальних гарантій громадян. Раціональне ж використання транзитно-транспортних можливостей стимулює прискорений розвиток зв’язаних галузей і сфер економіки. Іншими словами, вибір транспортної стратегії, нове розуміння ролі транспорту в промисловому комплексі країни багато в чому зумовлює ефективність соціально-економічних досягнень держави. Модернізація технічної бази повинна забезпечувати безпеку перевізного процесу і зниження негативної дії транспорту на навколишнє середовище до рівня, відповідного міжнародним стандартам.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
4. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
6. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
7. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
8. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
9. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
10. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
11. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 260с.